• Название:

    4 й універсал центральної ради


  • Размер: 0.03 Мб
  • Формат: RTF
  • или
  • Сообщить о нарушении / Abuse

Установите безопасный браузер



Предпросмотр документа

IV Універсал, ухвалений 11 січня 1918 р. де проголошувалося, що "Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу". Центральна Рада закликала всіх громадян республіки захищати "добробут і свободу" у боротьбі з "більшовиками та іншими нападниками".

Але початку 1918 р. Центральна Рада втрачає позицію за позицією — у середині січня радянську владу було встановлено в Миколаєві, Одесі, Херсоні та інших містах України.

Нерішучість та непослідовність Центральної Ради призвели до того, що у вирішальний момент 16 січня 1918 р. у бою під Крутами (станція між Ніжином та Бахмачем), де вирішувалася доля Києва, вона могла розраховувати лише на багнети 420 студентів, гімназистів та юнкерів, більшість з яких загинули в нерівному протистоянні.

Ситуація стала критичною, коли проти Ради 16 січня повстали робітники столичного "Арсеналу". І хоча це повстання було придушено (понад 200 робітників потрапили в полон і були безжалісно розстріляні, загальні втрати повстанців перевищили 1 тис. осіб), утримати Київ все ж не вдалося.

Після п'ятидобового бомбардування більшовицькі війська М. Муравйова 26 січня 1918 р. увійшли до столиці УНР. Український уряд змушений був перебазуватися до Житомира, а невдовзі — до Сарн.

Отже, проголошення універсалу не дало змоги зберегти контроль за територією України. Під тиском переважаючих сил радянських військ Центральна Рада втратила територію, вплив, владу.

22 січня 1918 р. ЦР проголосила УНР самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Також, за IV універсалом ЦР:

приписувала вищому виконавчому органові, який віднині почав називатися Радою Народних Міністрів (РНМ), вести мирні переговори у Брест-Литовському цілком самостійно й укласти мир

проголошувала тверду й рішучу боротьбу з більшовиками;

Проголошуючи в IV Універсалі повну й абсолютну незалежність України, УЦР відкрито заявляла, що не розриває зі своєю традиційною ідеєю федералізму і залишає в цій справі останнє слово за Українськими Установчими Зборами.

Проголошення самостійності УНР ще більше активізувало наступальний порив більшовицьких військ. Наприкінці січня розпочався наступ червоноармійських частин під командуванням М. Муравйова на Київ. Боронити столицю було нікому, оскільки з Києва було вислано на фронт останні українські групування, які мали зупинити ворога.

Після того, як більшовики захопили Київ, ЦР переїхала до Житомира. Успіхи більшовиків змусили шукати могутніх союзників. Вже 2 грудня 1917 р. між країнами німецького блоку та Радянською Росією було підписано угоду про перемир’я, а через тиждень у Брест-Литовську розпочалися мирні переговори. Намагаючись знайти союзників ЦР відправляє до Брест-Литовська українську делегацію на чолі з В. Голубовичем. Там українську делегацію офіційно визнали повноправним учасником переговорного процесу.

В лютому 1918 р. молоді українські дипломати підписали мирний договір з центральними державами, які розраховували на великі природні багатства України. Згідно з Брестським миром: усі чотири держави центрального блоку визнали незалежність і самостійність України, яка стала повнокровним суб'єктом міжнародного права.

Західні межі УНР було встановлено по довоєнних кордонах Росії та Австро-Угорщини.

За збройну допомогу Німеччини та Австро-Угорщини в боротьбі проти агресії Радянської Росії УНР зобов'язувалася поставити промисловий лишок (збіжжя, крупу, м’ясо)

Окрему таємну статтю Брестського миру було укладено між УНР та Австро-Угорщиною. Остання зобов'язувалася поділити Га¬личину на польську й українську частини і об'єднати українську Галичину з Буковиною в один «коронний край». Проте згодом Австро-Угорщина анулювала цю угоду.

Підписання Брестського миру застало уряд УНР на Волині, яку українські війська визволяли від більшовицьких інтервентів. Центральній Раді необхідна була військова допомога Німеччини й Австро-Угорщини. 12 лютого 1918р. уряд звернувся з відповідним проханням до цих країн. Через кілька днів на територію УНР увійшла могутня австро-німецька армія — понад 450 тис. чол. Це надало австро-німецькій допомозі характер окупації.

Українські війська за допомогою німецьких підрозділів розчистили від більшовиків шлях з Житомира на Бердичів і 2 березня 1918р. ввійшли у Київ. До столиці повернулися Центральна Рада і уряд В. Голубовича.

28 квітня 1918 р. коли ЦР обговорювала накази головнокомандувача німецьких військ фельдмаршала Г. Ейхгорна, до будинку педагогічного музею, де вона засідала, увірвалися німецькі солдати й арештували двох міністрів. Наступного дня Центральна Рада зібралася на останнє, як виявилося, засідання, на якому ухвалила Конституцію УНР і обрала М. Грушевського Президентом України. Після того центральну раду розігнали німецькі війська.

Конституцію УНР Центральна Рада прийняла 29 квітня 1918 р. Вона проголошувала самостійність, суверенність, незалежність України. Конституція УНР наголошувала, що всяка влада в УНР виходить від народу, а верховним її органом мали стати Всенародні Збори, які обиралися загальним, рівним, безпосереднім, таємним і пропорційним голосуванням.

Вищою виконавчою владою УНР проголошувалася Рада Народних Міністрів, що мала порядкувати всіма справами, які залишалися поза межами діяльності установ місцевого самоврядування або стосувалися всієї України, координувати і контролювати діяльність місцевих установ. Всенародні Збори могли висловити недовір'я Раді міністрів.

Третя влада — судова — у рамках цивільного, кримінального й адміністративного законодавства мала здійснюватися іменем Української Народної Республіки виключно судовими установами, рішення яких не могли змінювати ні законодавчі, ні адміністративні органи влади. Найвищим судовим органом УНР мав стати Генеральний суд, який обирався б Всенародними Зборами.

У Конституції проголошувалась рівність громадян УНР незалежно від статі, віри, національності, освіти, майнового і податкового становища. Проголошувалася недоторканність особи, її житла і листування. Смертна кара, катування та всі інші дії, що принижують людську гідність, скасовувалися. Проголошувалися свободи слова, друку, сумління, пра¬ва на об'єднання в організації, на страйки, на зміну місця перебування, на участь у державному і місцевому управлінні через активне і пасивне виборче право, починаючи з 30 років.

Конституція УНР не набрала чинності, бо через кілька годин після її прийняття Центральну Раду розігнали окупанти, і вона припинила своє існування.

Причини поразки Центральної Ради такі:

нездатність Центральної ради проана¬лізувати й правильно оцінити складність політичної й економічної обстановки в Україні, спричиненої тривалою кровопролитною війною, соціальною революцією, а також розривом економічних зв'язків з колишньою метрополією.

Центральна рада не врахувала слабкість національно-визвольного руху, непідготовленість української нації до будівництва власної держави, що були зумовлені багатовіковим соціальним і національним гнобленням народних мас, колоніальним становищем України в російській імперії.

Центральна рада не змогла створити єдиного могутнього національного фронту всіх українських патріотів у боротьбі за державність, подолати непримиренну ворожнечу між різними політичними напрямами українства.

непослідовність і нерішучість Центральної ради в різних сферах суспільно-політичної діяльності, постійне відставання від перебігу подій, запізнення з проведенням важливих соціально-економічних реформ, насамперед аграрної.

Інтернаціоналістські переконання Центральної ради негативно вплинули на її зовнішньополітичну діяльність. Своєчасне створення власних збройних сил сприяло б боротьбі з більшовицькою агресією, й не було б потреби підписувати договір з австро-німецькими окупантами.