• Название:

    Постановление верховной Рады оригинал


  • Размер: 0.19 Мб
  • Формат: RTF
  • или
  • Сообщить о нарушении / Abuse

Установите безопасный браузер



Предпросмотр документа

2

Проект вноситься

народними депутатами

О.Сироїд

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про Заяву Верховної Ради України

«Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»

Верховна Рада України постановляє:

1. Схвалити текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (додається).

2. Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Голова Верховної Ради

УкраїниВ.ГРОЙСМАН

ЗАЯВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків

Підтверджуючи Постанову Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, яка визнала Російську Федерацію державою-агресором, Верховна Рада України констатує таке:

І

Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалась 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.

27 лютого 2014 року підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В цій ситуації лідер партії «Русское единство» Сергій Аксьонов у незаконний спосіб проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик останній звернувся до Ради Федерацій Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації, що призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід’ємної частини України – Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела псевдореферендум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації. Сумнівні результати «референдуму» не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації.

17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, проголосила Крим незалежною державою, а 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Владіміром Путіним «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб’єктів». В такий спосіб відбулася незаконна і поспішна махінація, покликана створити видимість правомірності силового вторгнення Росії та анексії нею частини території України.

Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалась у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні групи проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Протягом травня 2014 року їхні самозвані лідери, серед яких було багато російських громадян, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, очолювані кадровими офіцерами Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями – громадянами Російської Федерації батальйон «Восход», а також задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор», та «Оплот». За їхньої участі відбулось захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, напади на частини українських сухопутних сил та літаки Повітряних сих Збройних Сил України:

6 червня біля міста Слов'янськ Донецької області був збитий літак Ан-30, який виконував спостережувальний політ, в результаті чого 3 члени екіпажу врятувались, а 5 загинули;

14 червня терористи обстріляли із зенітної установки та великокаліберного кулемета військово-транспортний літак Іл-76 Повітряних Сил Збройних Сил України, який здійснював посадку в аеропорту «Луганськ». В результаті обстрілу загинули 40 десантників та 9 членів екіпажу;

24 червня біля міста Слов'янськ терористи збили український військовий вертоліт Мі-8, в результаті чого загинуло 9 військовослужбовців.

7 серпня внаслідок атаки терористів були збиті український вертоліт Мі-8 в районі Савур-Могили та винищувач МіГ-29 поблизу міста Єнакієве.

17 липня 2014 року поблизу міста Торез Донецької області за допомогою російського зенітно-ракетного комплексу «Бук» збито пасажирський літак Boeing 777 авіакомпанії «Малайзійські авіалінії», який здійснював переліт за рейсом Амстердам - Куала-Лумпур. В результаті катастрофи загинули 283 пасажири і 15 членів екіпажу.

Іррегулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією у агресивній війні проти України, систематично підживлювались російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включно з танками, артилерійськими системами, засобами антитанкової боротьби та сучасними зенітно-ракетними комплексами.

В липні 2014 року підрозділи Збройних Сил України почали зазнавати систематичних обстрілів, що велись з території Російської Федерації за допомогою артилерійських систем та ракетних установок «Град», а також нападів регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, що підтверджувалось численними затриманнями військовослужбовців повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації.

Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів російських Збройних Сил, зокрема, тих, що входили до складу 9 окремої мотострілецької бригади, 76 та 98 дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних збройних сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалось поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, містився такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».

На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулось 29 серпня у зв’язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову Україну із застосуванням своїх регулярних збройних сил». Після надзвичайного засідання комісії Україна-НАТО, скликаного 29 серпня 2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних Сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Росії проти України».

Незважаючи на досягнення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 5 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року і Мінський «Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року»), учасником яких є російська сторона і які спрямовані на припинення викликаного російською агресією збройного конфлікту, Російська Федерація з більшою або меншою інтенсивністю продовжує збройну агресію проти України. З моменту підписання 5 вересня 2014 року Мінського протоколу Збройні Сили Російської Федерації та іррегулярні підрозділи російських найманців захопили Донецький аеропорт, Дебальцеве та інші населені пункти, розширивши контрольовану ними територію України у Донецькій та Луганській областях більше ніж на 500 кв. км. Постачання російських окупаційних сил відбувається за допомогою так званих «гуманітарних конвоїв», які регулярно направляються на територію України шляхом несанкціонованого перетину українсько-російського державного кордону. Під виглядом виконання Мінського «комплексу заходів» від 12 лютого 2015 року російська сторона здійснює перегрупування своїх збройних підрозділів, важких озброєнь, концентрацію їх на Артемівському, Волноваському, Донецькому, Маріупольському напрямках, а також постійно тримає біля українсько-російського кордону чисельне угрупування своїх регулярних Збройних Сил.

В світлі викладеного заяви російського керівництва про непричетність Російської Федерації до збройної агресії проти України є необґрунтованими і неспроможними. Зазначені силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.

Масштабна, тривала концентрація Збройних Сил Російської Федерації поблизу державного кордону України також є протиправною, оскільки міжнародне право, зокрема частина 4 статті 2 Статуту ООН, забороняє не лише застосування сили, а й погрозу силою.

ІІ

Вчинивши збройну агресію проти України, Російська Федерація грубо порушила свої зобов’язання, передбачені такими міжнародними актами як

-Статут ООН, відповідно до якого держави-члени повинні розв’язувати будь-які спори мирними засобами та утримуватись у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування (частина 3 і 4 статті 2);

-Гельсінський Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, підписаний 1 серпня 1975 року, відповідно до якого її держави-учасники визнають непорушними кордони всіх держав у Європі, та утримуватимуться від будь-яких дій, спрямованих на захоплення частини або всієї території будь-якої держави-учасника (частина 1, розділ ІІІ);

-Будапештський Меморандум про гарантії безпеки України у зв'язку з приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який було підписано 5 грудня 1994 року, і який зафіксував зобов’язання Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучених Штатів Америки

-поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, а також

-утримуватися від загрози силою чи використання сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і

-ніколи не використовувати жодну їхню зброю проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об' єднаних Націй;

-Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, ратифікований обома сторонами 14 січня 1998 року, згідно з якими Україна та Російська Федерація, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів (стаття 2).

Здійснення збройної агресії проти України Російська Федерація супроводжує цинічними і протиправними вимогами щодо зміни конституційного ладу України та її відмови від обраного цивілізаційного курсу, орієнтованого на співпрацю з ЄС та НАТО з перспективою повного членства в цих організаціях. Вперше такі вимоги сформулював міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров 5 березня 2014 року під час переговорів у Лондоні з державним секретарем США Джоном Керрі, виклавши їхні основні вимоги, а саме

-непідписання Україною Угоди про Асоціацію з ЄС,

-відмова від вступу до НАТО,

-перенесення дати президентських виборів з 25 травня 2014 року на пізніший термін,

-розробка нової української Конституції,

-федералізація України,

-надання російській мові статусу другої державної мови.

Відтоді Російська Федерація не припиняла спроб нав’язати їх Україні в тих чи інших варіаціях.

III

Наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України стала нелегітимна воєнна окупація і наступна анексія території Автономної Республіки Крим – невід’ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях.

Загарбання українських територій супроводжується незаконними привласненнями державного майна України в Автономній Республіці Крим та тотальними знищеннями інфраструктури та промислових підприємств у Донецькій та Луганській областях.

Зокрема, Україні була заподіяна матеріальна шкода в результаті націоналізації Російською Федерацією землі, державних та приватних об’єктів нерухомості, державних та приватних підприємств, портів та рекреаційних об’єктів, що знаходяться на території Автономної Республіки Крим. Після акту анексії Російська Федерація незаконно користується корисними копалинами та континентальним шельфом, споживає воду та електричну енергію на анексованій території, що завдає Україні матеріальних збитків. Шкода, заподіяна Російською Федерацією в результаті анексії та агресії, полягає також в неотриманих Україною та українськими підприємствами прибутків. Через націоналізацію майна в Автономній Республіці Крим та конфіскацію і знищення майна в Донецькій та Луганській областях терористичними угрупуваннями, підтримуваними Російською Федерацією, відбулось скорочення надходжень до державного бюджету України, скорочення інвестиційних надходжень та зменшення обсягів іноземного кредитування українських підприємств.

Російська Федерація своїми незаконними діями заподіяла нематеріальної шкоди Україні, порушуючи права громадян України в Автономній Республіці Крим, в Донецькій та Луганській областях. Зокрема, Російська Федерація неодноразово порушувала такі права громадян України як право на життя, право на повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.

Жертвами збройної агресії Російської Федерації стали жінки та діти, зокрема, відповідно до даних ООН в період збройної агресії Російської Федерації було вбито 65 дітей, а 159 дітей отримали поранення.

Під час збройної агресії Російської Федерації проти України були вчинені численні воєнні злочини та злочини проти людяності. За повідомленнями авторитетних правозахисних організацій та засобів масової інформації особовий склад створених і контрольованих Російською Федерацією озброєних формувань найманців, спецназу та підрозділів регулярних частин її Збройних Сил під час російської збройної агресії проти України чинив такі злочини як навмисні вбивства, тортури та нелюдське поводження, навмисне заподіяння сильних страждань чи серйозних тілесних ушкоджень чи шкоди здоров'ю, незаконне, безглузде та великомасштабне знищення та привласнення майна, не викликане воєнною необхідністю; навмисне позбавлення військовополоненого чи іншої особи, що знаходиться під захистом, права на справедливе та нормальне судочинство, захоплення заручників; навмисний напад на цивільне населення як таке чи окремих цивільних осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, навмисні напади на цивільні об'єкти, тобто об’єкти, які не є воєнними цілями, неналежне використання прапора парламентом, прапора чи воєнних знаків розрізнення та форми ворога або ООН, а також емблем, встановлених Женевськими Конвенціями, наслідком чого є смерть чи спричинення шкоди особі, зазіхання на людську гідність, зокрема образливе та принизливе ставлення тощо. Зазначенні і подібні злочини відповідно до статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду кваліфікуються як воєнні злочини і мають наслідком міжнародну кримінальну відповідальність осіб, причетних до їх скоєння.

Поряд з цим повідомлялося, що в окупованому Криму та на Сході України мали місце такі злочини як ув’язнення або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи та порушення основоположних норм міжнародного права, насильне переміщення населення, переслідування будь-якої ідентифіковуваної групи чи спільноти з політичних, расових, етнічних, культурних, релігійних чи інших мотивів, несумісних з міжнародним правом тощо. Зазначені і подібні злочини відповідно до статті 7 Римського статуту кваліфікуються як злочини проти людяності і також мають наслідком міжнародну кримінальну відповідальність осіб, незалежно від того чи вони скоїли їх під час війни чи у мирний час.

Грубі та масові порушення прав людини, спричинені збройною агресією Російської Федерації, перетворили тисячі українських громадян на біженців, серед яких більш як 60 відсотків з понад одного мільйона людей становлять жінки та діти.

IV

Відповідно до міжнародного права, зокрема пункту 4 статті 2 Статуту Організації Об’єднаних Націй, розділу першого Декларації про принципи міжнародного права, ухваленій 24 жовтня 1970 року Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 2625 (XXV) , статті 5 Резолюції 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року «Визначення агресії», статей 5, 6, 7, 8 та 8-біс Статуту Міжнародного Кримінального Суду, збройна агресія Російської Федерації проти України є тяжким міжнародним злочином і його скоєння має наслідком міжнародно-правову відповідальність Російської Федерації.

Україна як держава, що безпосередньо постраждала від збройної агресії, має право на повернення всіх анексованих і окупованих українських територій, відшкодування всієї заподіяної їй шкоди та притягнення осіб, винних у здійсненні збройної агресії та скоєнні воєнних злочинів і злочинів проти людяності, до кримінальної відповідальності.

І фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України.

Верховна Рада України, діючи як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати конституційний лад України,

-засуджує небажання Російської Федерації припинити акти застосування збройної сили та погрози застосування сили проти України;

-підтримує рішучість Президента, Уряду, Збройних Сил України та добровольчих збройних формувань України продовжувати спротив збройній агресії Російської Федерації;

-відкидає як несумісні з Конституцією України і міжнародним правом будь-які вимоги Російської Федерації, спрямовані на втручання у внутрішні справи України, зокрема вимоги щодо федералізації України, зміни статусу української мови як єдиної державної мови та відмови України від свободи вибору курсу свого цивілізаційного розвитку;

-вимагає від Російської Федерації

1.невідкладного звільнення усіх заручників, військовополонених та незаконно утримуваних громадян України,

2.термінового виведення з території України всіх військових формувань Збройних Сил Російської Федерації та припинення будь-якої підтримки терористичних організацій на сході України;

3.безумовного відновлення спільного контролю над державним кордоном між Україною та Російською Федерацією;

4.негайного повернення анексованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь під контроль України;

5.повного відшкодування всієї заподіяної збройною агресією шкоди у обсязі, визначеному у підготовленій Кабінетом Міністрів України консолідованої претензії України до Російської Федерації;

6.притягнення до кримінальної відповідальності та покарання осіб, винних у плануванні, підготовці, початку та здійсненні агресії проти України та скоєнні воєнних злочинів та злочинів проти людяності. В разі відмови Російської Федерації покарати винних Україна залишає за собою право звернутись до Міжнародного кримінального суду з клопотанням розпочати розслідування ситуації, яка була викликана збройною агресією Російської Федерації проти України, яка тривала з 20 лютого 2014 року, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 4 лютого 2015 року № 145-VIII «Про заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєних злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та вбивства українських громадян»;

7. відведення від українсько-російського кордону Збройних Сил Російської Федерації

-висловлює вдячність народу України та всій волонтерській спільноті за безкорисливу, щиру та ефективну підтримку Збройних Сил та збройних добровольчих формувань України;

-заявляє про своє прагнення до остаточного мирного врегулювання за столом переговорів відповідно до міжнародного права всіх породжених збройною агресією Російської Федерації наслідків;

-вітатиме розгортання на території України міжнародної операції з підтримання миру та безпеки, мандат якої передбачатиме встановлення міжнародного контролю на пунктах пропуску вздовж всієї лінії українсько-російського кордону та сприяння виведенню з території України формувань Збройних Сил Російської Федерації.

В разі відмови Російської Федерації від припинення збройної агресії проти України Верховна Рада України закликає міжнародне співтовариство до посилення санкцій щодо Російської Федерації як держави-агресора та прискорення надання Україні розширеної фінансової допомоги та постачання зброї, виходячи з того, що протидіючи російській збройній агресії, Україна стала на захист об’єднаної демократичної Європи та всього вільного світу.

Голова Верховної Ради

України