• Название:

    Alex RFP lekzii TEMA 08


  • Размер: 0.2 Мб
  • Формат: RTF
  • или
  • Сообщить о нарушении / Abuse

    Осталось ждать: 10 сек.

Установите безопасный браузер



Предпросмотр документа

21

Alex_RFP_lekzii_TEMA_08

ТЕМА 8

Фінансові послуги на ринку позик

План (логіка) викладу матеріалу:

8.1. Кредитування юридичних осіб, як вид фінансової послуги.

8.2. Лізингові операції фінансових установ.

8.3. Факторингові послуги банківських установ.

8.4. Довірчі послуги фінансових установ.

8.5. Споживче кредитування.

Ключові слова та терміни:

Кредитні послуги, кредитні операції, види кредиту, іпотечний кредит, бланковий кредит, консорціумний кредит, овердрафт, форфейтинг, лізинг, лізинговий кредит, лізингодавець. лізингоодержувач, лізингові платежі, факторинг, факторинговий кредит, довірчі операції, довіритель, управитель, фонд фінансування будівництва, фонд операцій з нерухомістю, споживчий кредит.

8.1. Кредитування юридичних осіб, як вид фінансової послуги

Фінансові послуги на ринку позик надаються багатьма оферентами: банками, кредитними спілками, лізинговими, факторинговими компаніями, ломбардами, іншими фінансовими установами. Основними видами фінансових послуг, що реалізуються на ринку позик є: кредитування, довірчі та гарантійні операції. Кредитування забезпечує процес передачі грошей, товарів або майна в борг на умовах платності, строковості і повернення. Довірчі послуги надаються фінансовими установами з метою реалізації намірів власників грошей, майна, цінних паперів, майнових прав щодо забезпечення ефективного управління цією власністю. Гарантійні послуги кредитних установ спрямовані на перейняття ризику суб’єктів ринку при здійсненні господарських операцій, що супроводжуються виникненням відносин боргу. Серед фінансових послуг, що надаються на ринку позик, провідне місце належить кредитуванню.

Кредитні послуги являють собою фінансові операції щодо передачі позичальникам у користування грошових засобів, товарів або майна на засадах платності, строковості, повернення та цільового характеру їх використання. Надання кредитних послуг регламентується кредитними договорами, які укладаються в письмовій формі, і визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін. Найбільший обсяг кредитних послуг надається банками, для яких кредитування є основним видом активних операцій.

У сучасних умовах саме банкам належить провідна роль у кредитуванні суб’єктів господарювання.

Згідно з українським законодавством, банківські кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб та громадян.

Кредитування базується на принципах кредитної політики банку. При проведенні кредитної політики банківські установи виходять із необхідності поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та позичальників із врахуванням напрямів грошово-кредитної політики держави. Банківські установи, як основні оференти кредитних послуг, самостійно визначають порядок проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород.

При наданні кредитних послуг банки враховують такі параметри кредитної політики, як пріоритетні напрямки кредитування, обсяги кредитів та структура кредитного портфеля, граничні розміри кредиту на одного позичальника, методи оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника, алгоритм обрахунку процентної ставки тощо.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування здійснюється з дотриманням встановлених Національним банком України економічних нормативів діяльності банків та вимог щодо формування ними обов’язкових, страхових та резервних фондів.

Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку. При видачі позичальнику кредиту, розмір якого перевищує 10 % власного капіталу банку, кредитор зобов’язаний поінформувати Національний банк про факт надання такого кредиту. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку.

Банківські кредити надаються всім суб’єктам господарювання незалежно від форми власності, статус та галузевої приналежності. За допомогою одержаних кредитних коштів суб'єкти господарювання вирішують завдання поповнення обігових коштів, нарощування обсягів та диверсифікації господарської діяльності, оновлення та поліпшення діючих основних фондів та створення нових засобів праці.

Для одержання кредиту позичальник подає у банківську установу заяву на одержання кредитних коштів, юридичні документи, що підтверджують юридичний статус суб’єкта господарювання, фінансову звітність, документи щодо забезпечення кредиту тощо.

Документом, що засвідчує надання кредиту, є кредитний договір, який укладається у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок розрахунку платежів за кредитом, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Кредитор має право відмовитись від надання кредиту, передбаченого договором, частково або в повному обсязі у випадку порушення справи про банкрутство позичальника або виникнення інших обставин, які свідчать про те, що наданий кредит своєчасно не буде повернутий. Кредитор також має право відмовитись від подальшого кредитування у випадку порушення позичальником обов’язку цільового використання кредитних коштів.

Основними принципами банківського кредитування є забезпеченість кредиту, його повернення, строковість, платність та цільове спрямування.

Надання кредитів суб’єктам господарювання вимагає додержання банком таких умов:

–врахування кредитоспроможності позичальника, його фінансової стабільності, рентабельності та ліквідності;

–здійснення кредитування тільки тих видів діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

–обов’язкової наявності у позичальника власного майна та часткового фінансування ним об'єкта, що кредитується, власним капіталом.

Законодавством України забороняється надання банківських кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника та на формування або на збільшення статутного капіталу комерційних банків та інших господарських товариств.

Банківські кредити, що надаються суб’єктам господарювання, можуть бути поділені на види за такими ознаками.

1)За строками користування: короткострокові до 1 року; середньострокові - до 3-х років; довгострокові - на термін понад 3 роки.

Короткострокові кредити спрямовуються на поповнення обігових коштів суб'єктів господарювання для оплати рахунків за товари, роботи. послуги та для придбання сировини і матеріалів для виробничого процесу.

Середньострокові кредити надаються на оплату придбання обладнання, офісних меблів, комп’ютерної та оргтехніки, легкових та вантажних автомобілів, комерційної нерухомості, здійснення капітального ремонту та на фінансування інших витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів.

Довгострокові кредити призначені для фінансування формування основних фондів підприємств. Об’єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво тощо.

2)Залежно від наданого забезпечення банківські кредити поділяють на:

–забезпечені заставою (майном, цінними паперами);

–гарантовані (іншими банками, майном третьої особи);

–з іншим забезпеченням (порука, свідоцтво страхової організації);

–незабезпечені (бланкові).

3)Залежно від ступеня кредитного ризику кредити можуть бути:

–стандартними та з підвищеним ризиком.

4)За методами надання розрізняють кредити банків, що надаються:

–у разовому порядку;

–відповідно до відкритої кредитної лінії;

–відповідно до заздалегідь обумовленої дати надання.

5)Залежно від обраного методу погашення суб'єкти господарювання можуть погашати банківські кредити:

–водночас;

–у розстрочку;

–достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

–з регресією платежів;

–після закінчення обумовленого періоду.

6)У банківській практиці можуть бути використані такі форми кредиту для суб'єктів господарювання: іпотечний, лізинговий, факторинговий. бланковий, консорціумний тощо.

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами за таким кредитом можуть виступати спеціалізовані іпотечні банки, комерційні банки або іпотечні компанії. Предметом іпотеки за такими кредитами можуть бути житлові приміщення, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою. Відповідно до українського законодавства сума іпотечного кредиту не може перевищувати 70 відсотків від оціночної вартості предмета іпотеки. Основне зобов'язання за таким кредитом підлягає амортизації шляхом поступового зменшення його вартості внаслідок внесення платежів позичальником коштів. Зобов'язання за декількома договорами про іпотечний кредит можуть бути реформовані у консолідований іпотечний борг. Консолідований іпотечний борг повинен об'єднувати зобов'язання не менш як трьох боржників. Сума окремого консолідованого іпотечного боргу при реформуванні зобов'язань повинна бути не меншою за 200 тисяч євро за курсом НБУ на дату здійснення такої операції. Одночасно з таким реформуванням кредитор створює іпотечні пули, які об'єднують об'єкти нерухомості, що передані в забезпечення за окремими договорами про іпотечний кредит. З метою збільшення кредитних ресурсів кредитор, який є власником іпотечних активів, може випускати іпотечні сертифікати для розміщення на ринку.

Лізинговий кредит є формою майнового кредиту, який передбачає передачу банкам у користування об'єкта лізингу (рухомого та нерухомого майна) на умовах оренди з набуттям права володіння та розпорядження ним у встановлених лізинговою угодою межах.

Факторинговий кредит відображає відносини між: суб’єктами факторингової угоди з приводу придбання банком грошових вимог постачальника до покупця та їх дострокової інкасації за винагороду. Бланковий кредит надається банківськими установами без застави майна чи інших видів забезпечення тільки під зобов’язання повернути кредит. Такий кредит видається лише в межах наявних власних коштів банку із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і достатньо високу ділову репутацію.

Консорціумний кредит це кредит, що надається банківським об’єднанням - консорціумом, утвореним для надання великих кредитів. З метою обмеження ризиків при наданні великих кредитів банками укладаються угоди про консорціумне кредитування. В рамках таких угод банки-учасники встановлюють умови надання кредитів і призначають відповідальних за виконання цих угод. Для консорціумних кредитів характерними є великі розміри, тривалі терміни користування, багаточисельний склад кредиторів, декілька позичальників. Ризик за наданими консорціумними кредитами розподіляється між: банками-учасниками пропорційно до внесених у консорціум коштів. Поряд з вищерозглянутими формами кредиту банківські установи можуть надавати такі види кредитних послуг, як:

–форфейтинг,

–акредитування за поточним рахунком підприємства (овердрафт), здійснювати Умікрокредитування тощо.

Форфейтинг забезпечує кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі купівлі в експортера векселів, що акцептовані імпортером. Кредитування за поточним рахунком (овердрафт) являє собою кредитну послугу, що реалізується надійному клієнту і полягає в наданні йому короткострокового кредит)- понад залишок коштів на його поточному рахунку. Мікрокредитування забезпечує потреби малих і середніх підприємств приватної форми власності, а також фізичних осіб-підприємців в терміновому одержанні кредитних коштів.

Процентний дохід банківської установи за надання кредитної послуги залежить від рівня відсоткової ставки, який визначається кредитором самостійно з урахуванням таких чинників, як кредитний ризик, ліквідність наданого забезпечення, кон'юнктура ринку позик, строк користування кредитом, рівень облікової ставки НБУ та процентної ставки за депозитами банку тощо. Банкам забороняється надавати кредити під процентну ставку, рівень якої є нижчим за процентні ставки, за якими банк формує свої кредитні ресурси.

Погашення заборгованості за банківським кредитом та сплата відсотків за користування ним здійснюється у черговості, що узгоджена сторонами при укладенні кредитного договору. У разі несвоєчасного погашення кредиту або несплати відсотків за його користування, банк має право вимагати оплати боргового зобов'язання у примусовому порядку.

Поряд з банківськими установами кредитування визначених видів суб'єктів господарювання здійснюють кредитні спілки. Отримати кредити в кредитній спілці можуть селянські (фермерські) господарства (на купівлю насіння, палива, техніки) та приватні підприємства, які знаходяться у власності членів кредитної спілки. Як показує практика, для фермерів кредитні спілки є найбільш доступними кредитними установами.

Розмір кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищу вати 20 % від капіталу кредитної спілки. У випадку нестачі власних ресурсів для потреб кредитування кредитна спілка може залучати на договірних засадах кредити банків.

Умови надання та строки повернення кредитів, способи забезпечення кредитних зобов'язань, розмір плати (процентів) за користування кредитами визначаються кредитною спілкою самостійно. Функції розгляду заяв членів кредитної спілки про надання кредитів і прийняття рішень з цих питань, здійснення контролю за якістю кредитного портфеля та вирішення інших питань, пов’язаних з кредитною діяльністю, покладені на кредитний комітет спілки.

8.2. Лізингові операції фінансових установ

Лізингові операції є різновидом кредитних послуг, оферентами яких виступають банківські установи, спеціалізовані лізингові компанії та суб'єкти господарювання, які взяті на облік Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Лізинг являє собою підприємницьку діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових ресурсів і полягає є наданні лізингодавачем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або надувається ним у власність за дорученням, за умови сплати лізинго-одержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, системи телекомунікації! та інше) майно, що належить до основних фондів. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи.

Основними учасниками лізингової угоди є лізингодавець - банківська або небанківська фінансова установа, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду, лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, що набуває право володіння та розпорядження об'єктом лізингу у визначених лізинговою угодою межах за умови сплати періодичних платежів та виробник або постачальник об’єкта угоди. Схема лізингової угоди наведена на рис. 8.1.

1) подання заяви на одержання лізингового кредиту;

2) вивчення ринку основних фондів та вибір виробника (постачальника) об’єкта лізингу;

3) одержання банківського кредиту (у випадку нестачі кредитних ресурсів);

4) укладення трьохсторонньої лізингової угоди;

5) оплата вартості об'єкта лізингової угоди;

6) поставка об'єкта угоди;

7) сплата регулярних лізингових платежів.

Рис. 8.1. Механізм реалізації лізингової послуги

Договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двохсторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодєржувачем.

Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю його видів та форм, великим вибором моделей лізингових контрактів.

У світовій практиці лізинг поділяється на два види: оперативний та фінансовий.

При оперативному лізингу термін користування об'єктом лізингу є коротшим за строк повної амортизації об'єкта лізингу. Після закінчення терміну лізингової угоди основні фонди, що знаходились у користуванні, повертаються лізингодавцю. Суть оперативного лізингу практично повністю ототожнює зміст операцій оренди. Оперативний лізинг є вигідним у тому випадку, якщо технічні засоби потрібні час від часу для проведення короткотермінових робіт.

При фінансовому лізингу термін угоди практично співпадає з терміном повної амортизації об'єкта лізингу. Після закінчення терміну лізингової угоди її об'єкт викуповується лізингоодєржувачем за залишковою вартістю або повертається лізингодавцю. Угода фінансового лізингу є більш складною за своєю суттю в порівнянні з оперативним лізингом. Вона передбачає трьохсторонній характер відносин (участь лізингодавця, лізингоодержувача та продавця або постачальника), спеціальне придбання майна лізингодавцем для надання його у лізинг, активну роль лізингоодержувача щодо вибору об'єкта лізингу та його продавця, мінімальний строк угоди, який складає один рік.

Особливості реалізації лізингових угод та складу їх учасників зумовлюють поділ лізингу на такі форми: зворотний, пайовий та міжнародний.

Зворотний лізинг – це лізингова угода, що передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг. Пайовий лізинг забезпечує здійснення лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення декількох кредиторів, які інвестують свої кошти в об'єкт лізингу.

При міжнародному лізингу одна із сторін лізингової угоди є нерезидентом.

Участь в лізинговій угоді створює переваги для всіх її учасників. Лізингоодержувач набуває в користування додаткові основні фонди не відволікаючи для цього коштів з обороту, а сплату- лізингових платежів здійснює з доходу, одержаного внаслідок їх використання. Лізингодавець забезпечує диверсифікацію своєї діяльності та одержує додатковий дохід. Виробник або постачальник об'єкта лізингу збільшує обсяги реалізації та ринки збуту своєї продукції. Проте з порівнянні з банківським кредитом у грошовій формі лізинговий кредит може передбачати більш високу плату за користування та виявитися економічно невигідним у короткостроковому періоді.

Ремонт і технічне обслуговування об'єкта лізингової угоди здійснює його продавець (постачальник) на підставі угоди, укладеної між лізингоодержувачем і продавцем. Відповідальність перед лізингоодержувачем запорушення зобов'язань щодо якості, комплектності, справності об'єкта лізингової угоди, його доставки, заміни, монтажу тощо несуть продавець (постачальник) основних фондів, якщо їх вибір здійснювався лізингоодержувачем, та солідарно - продавець і лізингодавець у випадку, якщо лізингодавець здійснював вибір об'єкта угоди.

Лізингові операції здійснюються на основі платності. Оплата за користування об'єктом лізингу здійснюється лізингоодержувачем шляхом внесення регулярних лізингових платежів. Розміри, форма, способи та строки внесення лізингових платежів визначаються за домовленістю сторін і фіксуються в лізинговій угоді. Лізингові платежі включають наступні елементи:

•суму, що відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

• суму, що сплачується як процент за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу;

• комісійну винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

• відшкодування страхових платежів, якщо об'єкт лізингової угоди є застрахованим лізингодавцем;

•інші витрати лізингодавця, що передбачені договором лізингу.

Лізингова діяльність в Україні не підлягає ліцензуванню. Держава в особі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг регулює ринок лізингових послуг та здійснює нагляд за лізинговою діяльністю шляхом запровадження внесення інформації про лізингові компанії до Державного реєстру фінансових установ. Передачу майна у лізинг можуть здійснювати також і суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами. Останні повинні систематично надавати такі послуги, укладати не менш як три договори протягом року та бути взятими на облік в Держфінпослуг. Оференти лізингових послуг зобов'язані подавати інформацію про свою діяльність за встановленими уповноваженим державним органом вимогами.

На сучасному етапі в Україні спостерігається активний розвиток ринку лізингових послуг. Поряд з банками інтерес до діяльності з надання лізингових послуг мають фінансові компанії та суб'єкти господарювання, які за своїм статусом не є фінансовими установами. Станом на 31 грудня 2005 року до Державного реєстру фінансових установ було внесено 24 лізингові компанії та взято на облік 82 юридичні особи, які мають право надавати лізингові послуги. Найбільш відомими серед них є "Автомобільна лізингова компанія", "Богдан-Лізинг"', "Євро Лізинг", "Укртранс-лізинг", Компанія "Лізинговий дім", "Украгролізинг", "Універсальна лізингова компанія" та інші.

Серед основних тенденцій розвитку лізингових послуг в Україні можна виділити створення лізингових компаній при банках, що є їх засновниками, при вітчизняних заводах-виробниках устаткування, заснування та розвиток державних лізингових компаній та оферентів цих послуг з часткою іноземного капіталу, надання лізингових послуг закордонними компаніями-виробниками, що мають представництва в Україні. За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг на кінець 2005 року фінансовими компаніями було укладено договорів фінансового лізингу на загальну суму 14,1 млн. грн., а суб'єктами господарювання, що надають лізингові послуги, - на 830,9 млн. гри.

8.3. Факторингові послуги банківських установ

З розвитком ринку банківських послуг набуває поширення такий вид фінансових послуг, як факторинг. Банківські установи виступають основними оферентами факторингових послуг, що надаються в Україні. Поряд з ними реалізацією факторингових послуг можуть займатись фінансові компанії, кількість яких в Україні активно зростає. Основними споживачами факторингових послуг є суб'єкти підприємницької діяльності, що відвантажують товари, надають послуги або виконують роботи на умовах відстрочення їх оплати.

У світовій практиці факторинг (від англійської – агент, посередник) – це купівля банком або спеціалізованою факторинговою компанією грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за певну винагороду. Відповідно до українського законодавства, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Факторингова операція здійснюється на комісійних засадах на договірній основі.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому ( майбутня вимога). Сторонами договору факторингу є фактор і клієнт.

У процесі надання факторингової послуги банківська установа (фактор) кредитує оборотний капітал клієнта та переймає на себе його кредитний ризик. За дострокову інкасацію дебіторської заборгованості клієнта банк утримує винагороду на свою користь. Факторингове обслуговування клієнта банком може супроводжуватись наданням йому додаткових консультаційних та інформаційних послуг, таких як ведення обліку дебіторської заборгованості, управління борговими вимогами клієнта, підготовка аналітичних матеріалів тощо.

Перед прийняттям рішення про надання факторингової послуги банк аналізує фінансовий стан клієнта та його контрагентів, вивчає особливості їх господарської діяльності та практику розрахунків.

Рис. 8.2. Механізм реалізації факторингової послуги

Іетап: банк - фактор укладає з підприємством (клієнтом) договір про надання факторингових послуг;

IIетап: клієнт відвантажує товари, виконує роботи або надає послуги боржнику з відстрочкою оплати;

IIІетап: клієнт передає банку документи, що засвідчують факт відвантаження товарів, виконання робіт або надання послуг;

IVетап: банк купує у клієнта боргові зобов'язання його контрагента з негайною оплатою 60 - 90 % їх вартості;

Vетап: боржник розраховується з банком за отримані товари, виконані роботи або надані послуги на підставі одержання письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові;

VIетап: банк здійснює доплату частини зобов’язань клієнту, що залишається після утримання процентів за факторинговий кредит і комісійної винагороди на свою користь.

Факторингові операції поділяються на види за такими ознаками.

Залежно від мети здійснення операції розрізняють класичний та забезпечувальний факторинг. За класичним факторингом відбувається фінансування клієнта під відступлення права грошової вимоги. Забезпечувальний факторинг передбачає використання відступного права грошової вимоги в якості своєрідного засобу забезпечення грошового зобов'язання клієнта перед фактором (наприклад, за кредитним договором).

Залежно від повідомлення боржника про посередництво банку виділяють конвекційні та конфіденційні факторингові операції. Конвекційна факторингова операція має місце тоді, коли боржники повідомляються про участь в банківській операції. При реалізації конфіденційної факторингової операції боржники не повідомляються про посередництво банку.

Залежно від права регресу факторинг поділяється на безрегресний, регресний та з частковим регресом. При безрегресному факторингу фактор не має права зворотної вимоги до клієнта і приймає на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням боржником від ступленого грошового зобов'язання. За умови реалізації регресного факторингу фактор має право, у разі порушення боржником свого зобов'язання звернутися з відповідною вимогою до клієнта. Факторинг з частковим регресом передбачає розподіл ризику, що виникає у зв'язку з порушенням боржником відступленого зобов'язання, між фактором і клієнтом.

За набором послуг, що включає факторинг, він може бути з повним та частковим набором послуг Факторинг з повним набором послуг передбачає надання постачальнику окрім суто факторингових послуг низки інших послуг, таких як: юридичних, аудиторських тощо. Факторингова операція з частковим набором послуг передбачає лише оплату фактором рахунків-фактур постачальника.

За сектором ринку, на якому здійснюються факторингові операції розрізняють внутрішній та міжнародний факторинг. При внутрішньому факторингу постачальник, покупці та фактор перебувають під юрисдикцією однієї країни. При міжнародному - суб'єкти угоди знаходяться гад юрисдикцією різних країн.

Факторингова послуга є економічно вигідною як для її оферента. так і для споживача. Банківська установа за рахунок реалізації факторингових операцій одержує можливість покращити обслуговування своїх клієнтів та залучити нових, диверсифікувати діяльність та збільшити доходи. Клієнт банку, завдяки посередництву банку у інкасації своєї дебіторської заборгованості, негайно поповнює обігові кошти, забезпечує страхування та обмеження кредитних і валютних ризиків, прискорює оборотність активів, збільшує обсяги ре&тізації товарів та надання послуг на умовах відстрочення платежу. Особливо вигідним факторинг є для постачальників, які обмежені у можливості збільшувати збут своєї продукції завдяки тимчасовій неплатоспроможності покупців.

Факторингова операція оформляється укладенням між банком та клієнтом спеціального договору, в якому обумовлюються взаємні зобов'язання та відповідальність сторін, вид факторингу, розмір кредиту та вартість послуг.

Вартість факторингових послуг включає в себе такі елементи:

–комісійну винагороду банку;

–плату за наданий кредит, розмір якої визначається в процентах від суми грошових коштів, наданих банком клієнту за період між достроковим одержанням боргу і датою інкасування вимог.

Комісійна винагорода сплачується банку за організацію факторингової угоди і, зазвичай, становить від 1 до 5% залежно від особливостей угоди. Плата за факторинговий кредит на 2-3 % перевищує поточну ставку за кредитами в грошовій формі в зв'язку з підвищеним ризиком банк і додатковими витратами.

На сучасному етапі найбільш активними оферентами факторингових послуг в Україні виступають "Укрсоцбанк", "Індекс-банк", "Фінанси та кредит", "Біг-Енергія" та інші. Проте обсяги факторингового кредиту у кредитному портфелі більшості банків залишаються незначними.

8.4. Довірчі послуги фінансових установ

Диверсифікація діяльності фінансових установ призвела до розвитку довірчих (трастових) операцій.

Довірчі операції фінансових установ полягають у здійсненні управління власністю іншої особи (майном, грошима, цінними паперами, майновими правами) на користь клієнта. Такі операції здійснюються фінансовими установами за дорученням і в інтересах клієнта на правах його довіреної особи.

Оферентами довірчих послуг в Україні виступають банківські установи, довірчі товариства та інші небанківські фінансові установи, які виконують функції управителів (розпорядників майна). Споживачами довірчих послуг є фізичні та юридичні особи (довірителі, установники управління), які мають намір передати свою власність в професійне управління фінансовій установі. Якщо власником майна є малолітня, обмежено дієздатна або недієздатна особа, довірителем майна може виступати опікун або орган опіки та піклування.

Привабливість довірчих послуг для клієнтів полягає у можливості передачі власного майна у професійне управління для забезпечення одержання доходу, захисту його вартості від інфляційного знецінення та досягнення інших цілей власника. Фінансові установи через надання таких послуг одержують можливість диверсифікувати свою діяльність та одержати додаткові доходи за рахунок проведення операцій, не пов'язаних з кредитним ризиком.

За договором управління майном одна сторона (довіритель, установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, яка зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи.

Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, грошові кошти, банківські метали, нерухомість, цінні папери, майнові права та інше майно. Договір управління майном укладається в письмовій формі і може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

У банківській практиці послуги з довірчого управління майном являють собою операції з прийняття коштів, цінних паперів та інших активів у довірче управління з метою реалізації цілей установника управління. Банківська установа може здійснювати як управління майном окремого довірителя, так і одночасно майном декількох довірителів, об'єднаним у фонд банківського управління. Оформлення передачі майна в довірче управління банку здійснюється за допомогою договорів про індивідуальне управління або договорів передачі майна до фондів банківського управління. В договорах про довірче управління визначаються напрями використання майна, що передається банківській установі.

Найбільш поширеними довірчими операціями банків на користь фізичних осіб є розпорядження спадком, управління майном клієнта, управління майном неповнолітніх або недієздатних за довіреністю, виконання функцій зберігача.

Довірчі операції для юридичних осіб передбачають виконання функцій агента для акціонерних товариств щодо передачі прав власності на іменні акції, здійснення платежів, пов'язаних з погашенням цінних паперів емітента або виплатою доходу на них, тимчасове управління справами підприємства у випадку його реорганізації або банкрутства, виконання функцій зберігача тощо.

Для надання довірчих послуг в банківській установі створюється окремий підрозділ. Згідно з банківською практикою активи довірителів зберігаються та обліковуються окремо від активів банку. Розрахунки, пов'язані з управлінням майном, здійснюються на окремому банківському рахунку.

У світовій практиці за характером розпорядження власністю, що передається в управління, довірчі операції поділяються на активні і пасивні. Активні довірчі операції передбачають можливість продажу та застави довіреного майна без додаткової згоди довірителя. Пасивні трастові операції пов’язані з управлінням майном, яке не може бути перепродане або заставлене довіреною особою без наявності згоди довірителя.

За українським законодавством, оферент довірчих послуг може відчужувати майно, передане в управління, та укладати договір щодо його застави лише за згодою довірителя цього майна, тобто здійснювати лише пасивні довірчі операції. Звернення стягнення на майно довірителя зі сторони його кредитора не допускається, крім випадку визнання довірителя майна банкрутом. У цьому випадку договір управління таким майном припиняється і воно включається до ліквідаційної маси.

За надання довірчих послуг фінансові установи одержують комісійну винагород), розмір якої фіксується в договорі про довірче управління. Комісійна винагорода може виплачуватись у таких формах:

–щорічний внесок із суми довіреного майна;

–одноразовий внесок після закінчення терміну угоди;

–щорічні відрахування частини доходу від довіреного майна.

Управитель майна має право і на відшкодування витрат, що були понесені в зв’язку з управлінням довіреним майном. Нарахування доходів за операціями довірчого управління здійснюється банківськими установами не рідше одного разу на місяць окремо за кожним договором про довірче управління.

Управитель несе майнову відповідальність за збитки, які виникли в результаті його непрофесійних дій щодо управління довіреним майном. Він зобов'язаний відшкодувати довірителю майна завдані збитки, якщо не доведе, що такі збитки виникли внаслідок дії непереборної сили.

Різновидом довірчих послуг банківських установ є послуги зі зберігання цінностей. Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності. Укладення договору зберігання таких цінностей засвідчується видачею власнику іменного документа, пред'явлення якого є підставою для їх повернення.

Для зберігання коштовних речей банк може надати клієнту індивідуальний банківський сейф. Банківська установа приймає від власника цінності, контролює їх поміщення у сейф та одержання їх із сейфа Новим видом довірчих послуг фінансових установ є управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю. У сучасних умовах для забезпечення фінансування масового будівництва житла фінансові установи одержали можливість залучати кошти фізичних та юридичних осіб, призначені для вкладення в іпотечні активи, та здійснювати управління ними. Відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" банківські та небанківські фінансові установи можуть за власною ініціативою створювати фонди фінансування будівництва та фонди операцій з нерухомістю і ставати їх управителями. Довірителями фондів можуть бути юридичні та фізичні особи, які укладають з управителями договори управління майном. Метою створення таких фондів є отримання довірителями у власність житла або одержання ними доходу на сертифікати фондів. Зазначені фонди не є юридичними особами.

Фонд фінансування будівництва формується за рахунок коштів, що передаються управителю в довірчу власність для фінансування будівництва житла. У фонді операцій з нерухомістю здійснюється акумулювання коштів, призначених для фінансування будівництва житла та проведення інших операцій з нерухомістю, шляхом випуску та розміщення сертифікатів цього фонду.

Управитель фонду фінансування будівництва укладає із забудовником угоду, за якою замовляє йому збудувати об'єкт будівництва, ввести його в експлуатацію та передати об'єкти інвестування установникам цього фонду. Обов'язковою умовою укладення угоди між управителем фонду та забудовником є забезпечення виконання зобов'язань забудовника встановленням іпотеки. Предметом іпотеки за іпотечним договором є майнові права на нерухомість, яка є об'єктом будівництва. Іпотечний договір укладається в письмовій формі та нотаріально посвідчується. Фонд фінансування будівництва діє до моменту виконання усіх зобов'язань перед довірителями коштів.

Для фінансування діяльності фонду операцій з нерухомістю фінансова установа, яка його створила, здійснює випуск сертифікатів фонду. Загальна номінальна вартість випущених сертифікатів фонду не може перевищувати 50-ти кратного розміру власного капіталу фінансової установи. Мінімальний обсяг емісії сертифікатів фонду операцій з нерухомістю не може бути меншим за 100 тисяч євро за курсом НБУ на день прийняття рішення про емісію сертифікатів. Дозвіл на здійснення випуску сертифікатів фонду операцій з нерухомістю надає Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Сертифікат фонду засвідчує право власника цього сертифіката на отримання частини суми чистих активів фонду операцій з нерухомістю у грошовій формі після закінчення строку його функціонування. Сертифікати фонду операцій з нерухомістю підлягають вільному обігу на ринку.

Управитель фонду операцій з нерухомістю на власний розсуд може проводити різноманітні операції з нерухомістю, а саме: фінансування будівництва нерухомості для подальшого її використання з метою отримання прибутку, передачі нерухомості в платне користування третім особам, продаж нерухомості тощо, для забезпечення максимального доходу на сертифікати фонду. Фонд операцій з нерухомістю припиняє функціонування після закінчення строку, на який він був створений, та після виконання зобов'язань перед власниками сертифікатів відповідно до правил фонду.

Акумуляція, зберігання та облік коштів установників фондів здійснюється банком-управителем на рахунку фонду, відкритому у своєму балансі, а управителем - небанківською фінансовою установою - на поточному рахунку фонду, відкритому в обраному банку.

За надання послуг з управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю фінансові установи одержують винагороду. Винагорода управителю фонду фінансування будівництва сплачується забудовником у розмірі тау строки, визначені у договорі, або утримується ним самостійно за рахунок коштів довірителів у розмірі, зафіксованому у правилах фонду. Управитель фонду операцій з нерухомістю утримує винагороду на свою користь самостійно у розмірі, який визначений у співвідношенні до вартості чистих активів фонду.

Заданими Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на кінець 2005 року- діяльність з довірчого управління коштами фізичних та юридичних осіб при будівництві житла та операціях з нерухомістю здійснювала 51 фінансова компанія завдяки створенню 68-ми фондів фінансування будівництва. Загальний обсяг залучених коштів довірителів через такі механізми становив 570,5 млн. грн.

8.5. Споживче кредитування

Вдосконалення діяльності фінансових установ та посилення конкуренції між ними сприяли розвитку споживчого кредитування.

Споживче кредитування має велике соціальне значення, що проявляється у збільшенні обсягу платоспроможного попиту населення, прискоренні реалізації товарів широкого вжитку, підвищенні життєвого рівня та добробуту громадян. Розвиток споживчого кредитування сприяє збільшенню обсягів реалізації товарів складно побутової техніки. легкових автомобілів, активізує індивідуальне житлове будівництво та придбання населенням об'єктів житлової нерухомості.

Відповідно до українського законодавства, споживчий кредит є кредитом, який надається фізичним особам - резидентам України на придбання споживчих товарів та послуг.

Оферентами фінансових послуг зі споживчого кредитування є банківські установи, кредитні спілки та ломбарди. Проте найбільший обсяг споживчого кредитування в сучасних умовах забезпечується банківськими установами.

Об'єктами банківського споживчого кредитування є витрати, пов'язані з придбанням в особисту власність споживчих товарів тривалого користування, одержанням споживчих послуг, а також витрати інвестиційного характеру, що спрямовані на придбання і будівництво житла.

Основними видами банківських споживчих кредитів є:

–кредити на придбання складно побутової техніки;

–кредити на придбання автомобілів;

–кредити на освіту;

–кредити на лікування;

–кредити на святкування сімейних свят;

–кредити на купівлю житла на первинному ринку;

–кредити на придбання житла на вторинному ринку;

–кредити на будівництво житла тощо.

Сума банківського споживчого кредиту залежить від вартості товару та послуги, що підлягають придбанню або одержанню за рахунок кредитних коштів. Розміри споживчих кредитів на будівництво, придбання та ремонт житлових будинків і квартир визначаються в межах вартості майна або майнових прав, які можуть бути передані позичальниками в якості забезпечення цих кредитів.

Банківські установи надають споживчі кредити на комерційній основі з дотриманням всіх принципів кредитування в межах наявних кредитних ресурсів.

Плата за користування банківським споживчим кредитом формується під виливом кон'юнктури ринку споживчого кредитування, облікової ставки НБУ, процентної ставки, що нараховується банком при формуванні своїх кредитних ресурсів, терміну кредитування, ліквідності наданого кредитного забезпечення тощо.

Для одержання споживчого кредиту позичальник надає кредитній установі такі документи: заяву, паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, довідку з місця праці про розмір доходу за останні 6 місяців, інші документи, що підтверджують платоспроможність позичальника та забезпечення кредиту (гарантію, договір страхування або застави).

Погашення споживчих банківських кредитів здійснюється фізичними особами шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або внесенням коштів готівкою в касу банку. Розрахунок сум процентного платежу за споживчим кредитом може здійснюватись за двома способами: 1) на непогашену суму кредиту, 2) методом ануїтета. При першому способі суми процентних платежів будуть поступово зменшуватись у міру зменшення заборгованості за кредитом, при другому - платежі за кредитом будуть становити однакову суму і включати в себе процентний платіж і платіж в рахунок погашення частини заборгованості за кредитом.

Конкуренцію банкам на ринку споживчого кредитування складають кредитні спілки. Споживчі кредити займають дві третини кредитного портфеля спілок. Кредитні спілки надають споживчі кредити терміном до одного року на придбання побутової техніки, ремонт автотранспорту та об'єктів житлової нерухомості, проведення сімейних свят, навчання, лікування, туризм, відпочинок тощо в сумі, що не перевищує 20 відсотків капіталу спілки.

Кредитні спілки надають споживчі кредити на умовах платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі. Одержати кредит в кредитній спілці можуть тільки її члени. Кредитні спілки вимагають, щоб позичальник мав постійне місце праці та заробітну плату не нижчу за мінімальну. Гарантією погашення кредиту, наданого спілкою, є застава майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або іншого власного майна позичальника. Заставою за кредитами також може виступати грошове або майнове поручительство інших осіб або роботодавців, в яких працюють члени кредитної спілки. Кредитні кошти можуть надаватися позичальнику готівкою з каси спілки, перераховуватись на його банківський рахунок або на рахунок торговельної організації, медичного закладу тощо.

Процентна ставка за наданими споживчими кредитами встановлюється кредитними спілками залежно від суми, терміну та умов кредитування і на сучасному етапі дещо перевищує банківську ставку за аналогічними кредитами.

Для надання споживчих кредитів на купівлю побутової техніки безпосередньо в місцях їх продажу кредитні спілки укладають угоди з торговельними підприємствами. За такою угодою кредитна спілка оплачує торговельному підприємству до 100 відсотків вартості товару, а на суму різниці між вартістю покупки та авансового платежу здійснює оформлення кредиту. Покупці побутової техніки стають членами кредитної спілки та її боржниками.

Особливу нішу на ринку споживчого мікрокредитування займають ломбарди. Ломбарди надають позики населенню на потреби фінансування поточних витрат під заставу дорогоцінних речей. Ломбардні кредити надаються в невеликих розмірах та на короткий строк, що коливається від одного дня до трьох місяців.

Процедура надання позик у ломбарді характеризується високою швидкістю і базується на оцінці вартості дорогоцінних речей, що можуть бути передані в якості кредитного забезпечення. Сума ломбардного кредиту визначається у межах 65-90 відсотків від вартості заставленого майна. Процентна ставка за ломбардним кредитом встановлюється за кожний день користування ним і залежить від величини облікової ставки НБУ, процентної ставки за одержаними банківськими кредитами, ліквідності наданого кредитного забезпечення, величини витрат фінансової установи на оцінювання дорогоцінних виробів, їх зберігання, передпродажну підготовку тощо. Величина процентної ставки за ломбардними позиками (1-2 % в день) є значно вищою в порівнянні з платою за банківські споживчі кредити у зв'язку з більшими витратами, ризиком та специфікою діяльності ломбардів. За несвоєчасне повернення кредитних коштів ломбард має право стягувати з позичальника пеню.

Документом, що засвідчує надання ломбардного кредиту і видається позичальнику, є заставний білет, що одночасно виконує функції кредитного договору та договору застави. Погашення ломбардного кредиту відбувається шляхом викупу заставленого майна.

Дохід ломбардної установи за наданими позиками складається з плати за кредитні кошти, плати за зберігання коштовних речей, відшкодування вартості страхування заставленого майна та пені за прострочення терміну погашення кредиту.

У випадку порушення позичальником строку викупу заставленого майна останнє передається для продажу в торговельну мережу, а вироби з дорогоцінних металів та коштовного каміння - для реалізації в Державну скарбницю НБУ. Виручка від реалізації заставленого майна спрямовується на відшкодування витрат ломбарду, пов'язаних зі страхуванням майна, його зберіганням та продажем, на одержання плати за наданий кредит та пені за прострочення терміну його повернення. Залишок суми від реалізації заставленого майна повертається позичальнику в обмін на заставний білет.

Запитання для самоконтролю:

1. Поняття кредитної послуги та її види.

2. Принципи та механізм надання кредитів суб'єктам господарювання.

3. Види та форми кредитування юридичних осіб.

4. Особливості іпотечного кредитування.

5. Особливості надання консорціумних кредитів.

6. Зміст та особливості лізингу як кредитної послуги фінансових установ.

7. Механізм взаємодії учасників лізингової угоди.

8. Переваги участі в лізинговій операції для її суб’єктів.

9. Види та форми лізингових операцій.

10. Сутність лізингового платежу та його складові.

11. Зміст факторингу як кредитної послуги фінансових установ.

12. Етапи реалізації факторингової угоди.

13. Види факторингових угод.

14. Привабливість факторингових послуг для їх оферентів та споживачів.

15. Економічний зміст довірчих послуг фінансових установ та необхідність їх надання.

16. Види довірчих операцій та особливості їх реалізації.

17. Особливості створення та функціонування Фонду фінансування будівництва.

18. Специфіка утворення та діяльності Фонду операцій з нерухомістю.

19. Механізм формування доходу оферента кредитних послуг.

20.Суть споживчого кредитування та його соціальна важливість.

21. Види споживчих кредитів.

22. Способи погашення споживчих кредитів.

23. Особливості надання кредитних послуг кредитними спілками.

24.Особливості надання позик ломбардами.

Теми рефератів, доповідей та завдань для самостійної роботи:

1. Сучасна практика та проблеми короткострокового кредитування суб'єктів господарювання.

2. Практика та проблеми середньо- та довгострокового кредитування в Україні.

3. Аналіз вітчизняної практики іпотечного кредитування.

4. Сучасна практика та проблеми надання банківськими установами споживчих кредитів.

5. Розвиток кредитних послуг банківських установ.

6. Сучасна практика та проблеми здійснення лізингових операцій в Україні.

7. Особливості та проблеми реалізації факторингових операцій в Україні.

8. Сучасна практика та проблеми надання довірчих послуг банківськими установами.

9. Аналіз практики створення фінансовими установами фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю.

10. Випуск цінних паперів як спосіб залучення капіталу для здійснення кредитних та довірчих операцій фінансових установ.

11. Сучасна практика та проблеми надання кредитних послуг ломбардами.

12. Аналіз вітчизняної практики надання споживчих кредитів кредитними спілками.

13. Розвиток кредитних послуг небанківських фінансових установ.