• Название:

    Л 15 особа і політика


  • Размер: 0.09 Мб
  • Формат: RTF
  • или
  • Сообщить о нарушении / Abuse

    Осталось ждать: 10 сек.

Установите безопасный браузер



Предпросмотр документа

2

Л-15

ТЕМА: ЛЮДИНА, ПОЛІТИКА, ГУМАНІЗМ.

МЕТА: - ознайомити студентів з значенням ролі людини в політиці;

-визначити політичне лідерство, його типологію;

-розвивати навичку аналізу, вміння робити висновки;

-виховувати у студентів активну громадсько-політичну позицію, індивідуалізм.

ВИД: інформативна

ПЛАН.

1.Суспільство і особа в політичному житті.

2.Політичне лідерство та його типологія.

Актуальність теми.

В процесі переходу України від авторитаризму до демократії змінюються не лише політичні інститути, але й традиції, цінності, норми поведінки її громадян. Загальновідомо, що цінності демократії сприймаються людьми через їх уявлення про владу, владні групи і політичних лідерів.

Проблема особистості постійно посідала центральне місце в аналізі української політики. Саме тому для України такою актуальною є проблема формування нової політичної еліти і лідера загальнодержавного масштабу. Відчувається потреба в сучасних, компетентних політичних діячах, які могли б зкорегувати загальний напрям реформ, шляхи і способи цивілізованого розвитку.

Категорії та поняття для засвоєння:

Людина політична; лідерство, політичний статус особи, професійний політик, політична соціалізація, політична толерантність.

Теми рефератів, доповідей, повідомлень

1.Політичні концепції взаємовідносин влади і особи.

2.Взаємозвязок політичного лідерства і еліти.

3.Політична соціалізація особи.

4.Шляхи становлення політичного лідера.

Виклад нового матеріалу.

І. Суспільство і особа в політичному житті.

Історію розвитку людства можна розглядати як діяльність людини, що має свої власні цілі. Ставлення особистості до об'єктивної дійсності в цілому, до реальних умов свого життя, до себе виявляється у світогляді. Але особистість живе не в якомусь абстрактному просторі, а в реальному соціальному середовищі, яке зумовлює можливості задоволення особистістю її потреб, реалізацію її інтересів. Визначальним чинником життєдіяльності особистості є суспільний лад з його системою економічних відносин і політичної влади, А тому особистість завжди прямо або опосередковано включається в політичне життя. Це має місце навіть тоді, коли особистість заявляє про свою байдужість до політики. Будь-яка байдужість зникає негайно в разі, коли будуть уражені життєві потреби й інтереси особистості.

Соціальні суб'єкти (групи, класи, партії) постійно прагнуть завоювання політичної влади, завжди намагаючись подати свої потреби та інтереси як загальнонаціональні. Відтак партійно-політична боротьба за особистість, за її життєву позицію набуває винятково важливого значення. Особистість, з одного боку, стає об'єктом політичного впливу соціальних сил, які намагаються прийти або вже перебувають при владі, а з іншого — вона є суб'єктом політичної діяльності, що має власні політичні інтереси.

Ось чому проблеми особистості, її становлення, формування, виховання підносяться до рангу однієї з найважливіших політичних проблем, стають сферою протиборства соціальних сил, які претендують на керівну роль у житті суспільства.

Взаємовідносини людини й суспільства цікавлять мислителів з тих пір, як виникло суспільство. Але й дотепер людство не запропонувало однозначної відповіді. Те, що людина залежить від суспільства, зрозуміло. Вона просто не може існувати без нього. Але чи має вона щось незалежне від суспільства? І чи існує зворотний вплив? І якщо існує, то якою мірою людина може змінювати суспільне життя?

Можливості впливати на процеси в суспільстві багато в чому залежать від політичної активності особи, її здатності знаходити канали участі в соціальній і політичній практиці, масштабності впливу та соціальної значущості ролей, які відіграє особа в соціальному та політичному житті. У реальній ситуації політичний вплив «пересічного» громадянина на суспільно-політичні процеси залежить від таких головних чинників:

• соціальний статус (класова належність, професія, місце в професійній і соціальній ієрархії, міра життєвої зрілості);

• усвідомлення людиною своїх власних інтересів і їх співвідношення з інтересами соціальних груп, верств та класів;

• масштаби та значущість виконуваних особою соціальних ролей;

• політична активність особи та її вміння провадити політичну діяльність;

• наявні в суспільстві соціальні обмеження активності» особи (групові привілеї, різноманітні цензи — майновий, освітній, національний, релігійний, тягар традицій тощо);

• рівень свідомості та політичної культури особи тощо.

Становище людини в системі суспільних відносин у політології визначається поняттям «статус».

Статус — це певне місце людини в суспільній ієрархії, зумовлене її походженням, професією, віком, статтю, родинним станом. Розрізняють природний статус (соціальне походження, національність) і той, що досягається (освіта, кваліфікація тощо). Людина має й особистий статус. Це — становище, якого вона досягає в первинній групі залежно від того, як вона оцінюється саме як людина. Кожна людина поєднує кілька статусів (мати, дружина, службовець, член політичної партії тощо).

Політична роль — динамічний бік статусу, його функція, певна поведінка.

До невід'ємних політичних прав і свобод особи належать: право обирати і бути обраним в органи державної влади, об'єднуватися в суспільні організації, у тому числі й політичні партії; свобода слова, зборів, мітингів, вуличних процесій. Кожна людина має, таким чином, право брати участь в управлінні своєю державою безпосередньо або через своїх представників. Разом з тим «кожний має обов'язки перед суспільством, в якому тільки й можливий вільний й повний розвиток його особистості».

ІІ. Політичне лідерство та його типологія.

Термін "лідер" означає "керівник", "провідник". Політичне лідерство є різновидом соціального лідерства і воно пов'язане з управлінням державними та суспільними процесами. У сучасній політичній науці с різноманітні визначення цього поняття, зокрема:

Політичне лідерство - це влада, яка здійснюється одним чи кількома індивідами з метою пробудження членів нації.

Політичне лідерство - це відносини між людьми у процесі спільної діяльності, за якої одна сторона забезпечує домінування своєї волі іншими;

Політичне лідерство - це постійний легітимний вплив владних осіб на суспільство, організацію чи групу.

Ознаки політичного лідерства:

• лідерство передбачає постійний вплив на оточуючих;

• політичний вплив повинен бути всезагальним і розповсюджуватися на усіх членів керованої спільноти;

• лідерство закріплюється у певних нормах, правилах, привілеях, повноваженнях.

Політичне лідерство грунтується на потребі, в упорядкованості та керованості окремих елементів соціальної системи для забезпечення їх нормального функціонування та розвитку. В основі політичного лідерства лежать соціальні чинники, антропологічні й психологічні особливості індивідів. Дослідники вказують на різні якості індивідів, необхідні для того, щоб стати політичним лідером: одні називають силу волі, розум, цілеспрямованість, хитрість; інші - глибоке розуміння справи, якою займається лідер, професіоналізм.

Серед усієї різноманітної типології політичного лідерства однією з найгрунтовніших визнана типологія, розроблена німецьким філософом і соціологом Максом Вебером. Він виділяє три типи лідерства:

-традиційне, що засновується на вірі у святість і незмінність традицій (наприклад: син монарха успадковує корону батька після його смерті);

-раціонально-легальне, що передбачає віру в законність існуючого порядку обрання і ділову компетенцію особистості (наприклад: система виборів у демократичному суспільстві);

-харизматичне, що спирається на віру у виняткові здібності вождя, володіє харизмою.

В розумінні Вебера харизма – це покликання бути вождем, абсолютно специфічний і тому божественний дар, яким може володіти і релігійний пророк, і герой, і політик; харизма відображає перемогу особистісного початку. Лідер спонукає маси на підрив звичної традиційності, її засад.

Польський політолог Е. Вятр, досліджуючи роль лідерів у розробці ідейно-теоретичних засад, виділяє тип лідера-ідеолога і лідера-прагматика. Перший вірний ідеології свого руху навіть при загрозі втрати влади і впливу, другий здатний відмовитися від ідеологічних принципів в ім’я збереження влади в залежності від відношення до них своїх прихильників.

За ставленням до противників - лідер-угодовець (прагне до пом’якшення конфлікту, знаходженню компромісу) і лідер-фанатик (прагне до максимального загострення конфлікту, знищення противника будь-якою ціною). У залежності від степені, в якій політик здатний переглядати раніше сформульовані судження, враховувати чужі думки, сприймати критику на свою адресу, Вятр виділяє тип відкритого лідера і лідера-догматика.

По відношенню до дійсності існують три типи лідера: реаліста, фанатика і романтика. Реаліст, висуваючи адекватні суспільним потребам цілі і завдання, спирається на об’єктивну реальність, на співвідношення сил, рівень свідомості маси, міру її підготовленості до виконання поставлених задач. Фанатик керується своїми ідеологічними переконаннями, нав’язуює їх суспільству, абсолютно не рахуючись з реальністю. У центрі його діяльності– гіпертрофована потреба у владі, досягненні своєї мети будь-якою ціною. Звідси нетерпимість до будь-яких заперечень, уявлень, відмінних від його власного розуміння способів і методів здійснення влади, розв’язання проблем, патологічна підозрілість, настороженість до будь-якої думки, що суперечить його переконанням. Лідер-романтик на перших етапах може надихнути, принадити масу яскравою ідеєю, обіцянками найшвидшого втілення мрії і життя. Такий тип політика не володіє розвиненою здатністю адекватно реагувати на зміну умов, корегувати свої дії.

Для досягнення успіху на політичний арені в демократичному суспільстві, яке відрізняється наявністю конкуренції в усіх сферах життя, політик повинен володіти певними якостями та характеристиками:

1.Здатність кваліфіковано акумулювати і адекватно виражати в своїй діяльності інтереси мас.

2.Інноваційність, тобто здатність постійно висувати нові ідеї чи комбінувати і вдосконалювати їх. Ця здатність лідера найяскравіше проявляється в його політичному кредо, що міститься в програмі, платформі. Всі відомі політичні лідери увійшли в історію завдяки конструктивності, оригінальності своїх політичних програм (Рузвельт, Кеннеді, Ленін).

3.Політична інформованість лідера. Інформація описує перш за все стан і очікування різних соціальних груп і інститутів, з яких можна зробити висновки про тенденції розвитку їх взаємовідносин між собою і державними органами.

4.Мова політика – показник його інтелектуального рівня і спроможності в політиці. Сучасна професійна лексика політичних лідерів характеризується надмірним застосуванням наукових термінів без глибокого їх розуміння.

5.Відчуття політичного часу: Бути політиком – значить своєчасно вживати заходи.

6.Вміння йти на компроміс, але з врахуванням ситуаційного контексту. За всієї необхідності компромісів у політиці та їхньої користі для політичного діяча вони можуть стати згубними, якщо політик заради миттєвого успіху легко поступається принципами демократії, громадською позицією, своїми переконаннями.

Щоб визначити міру і ступінь такої відповідальності слід окреслити коло діяльності або функції демократичного лідера:

1.Інтеграція суспільства, громадян, об’єднання мас довкола спільних завдань і цінностей.

2.Пошук і прийняття оптимальних політичних рішень, які задовольняли би не тільки вимоги широких мас, а і політично-економічному курсу країни та домінуючим тенденціям.

3.Захист мас від беззаконня, підтримка громадянського порядку, що здійснюється як шляхом видачі певних указів, розпоряджень, так і шляхом безпосереднього контролю за їх виконанням.

4.Налагодження системи постійного зв’язку з масами, запобігання відчуженню громадян від політичного керівництва, що забезпечується засобами масової комунікації і відповідними службами виконавчої влади.

5.Ініціювання оновлення, генерування оптимізму і соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію політичних цілей шляхом безпосереднього їх в цьому зацікавлення.

6.Легітимація суспільно-політичного устрою, тобто законодавче його обгрунтування і визнання масами.

Закріплення вивченого матеріалу:

1.Що таке політичний лідер?

2.Назвіть основні функції політичного лідера?

3.В чому полягає корінна відмінність між демократичною політичним лідером і тоталітарним?

4.Які фактори впливають на формування політичного лідера?

5.Що таке статус?

6.У чому полягає політична соціалізація?

7.Назвіть основні риси політичного лідера.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1.Політологія. За ред. О. І. Семкіна. – Львів: Світ; 1993р

2.Піча В. М. Політологія. – К.: Каравела, Львів: Новий світ. – 2000, 2001р.

3.Политология. Под ред. проф. В. Н. Лавриненко. – М., 1999г.

4.Політологія. За заг. ред. проф. В. Г. Кремінь, проф.. М. І. Гоплач. – Київ- Харків: Єдінорог, 2001р.

5.Політологія. За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенко. – К.: Академія, 1998р.

6.Політичний енциклопедичний словник. За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. – К., Генеза, 1997р.

7.Путильницький В. А. Теорія української політології. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1993р.