• Название:

    Тема 2

  • Размер: 0.25 Мб
  • Формат: PDF
  • или

    Тема 2
    МЕТОДОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНФЛІКТІВ У ПСИХОЛОГІЇ
    2.1.Методологічні принципи дослідження конфліктів.
    2.2.Експериментальні дослідження конфліктів у лабораторних умовах:
    ігрові процедури та створення конфліктів.
    2.3. Експерименти з провокування конфліктів у природніх умовах.
    2.4. Вивчення специфічних форм соціальної взаємодії як моделей
    конфлікту.
    2.5. Методи опитування при вивченні конфліктів.
    2.6. Допоміжні методи: тести, анкети, моделювання, соціометрія.
    2.7. Примирювальні та арбітражні процедури.
    2.1. Методологічні принципи дослідження конфліктів.
    Підбір методів, адекватних досліджуваному феномену - це ключове питання
    для будь-якої науки. Адже саме застосування адекватних методів та методик дає
    змогу отримувати
    достовірну інформацію про те явище, яке цікавить
    дослідника. Підбір та застосування методів дослідження багато у чому
    визначають розвиток науки, оскільки отримані під час дослідження
    результати значною мірою залежать від того, наскільки ефективними є методи
    дослідження, які застосовуються наукою.
    Якщо теорія є узагальненим та системно представленим результатом
    процесу пізнання, то методологія визначає адекватні способи отримання
    знань.
    З метою забезпечення результативного дослідження конфліктів важливо
    застосовувати принципи, які були сформульовані на різних методологічних
    рівнях:
    філософському;
    загальнонауковому;
    конкретно-науковому.
    До філософських та загальнонаукових принципів належать:
    1) принцип розвитку;
    2) принцип загального зв'язку;
    3) основні закони та парні категорії діалектики;
    4) принцип діалектичної єдності теорії, експерименту та практики;
    5) принцип системного підходу;
    6) принцип конкретно-історичного підходу;
    7) принцип об'єктивності.
    Принцип розвитку вимагає при вивченні конфліктів виявляти тенденції у
    їхній еволюції. Тобто виявляти тенденції у поступовому, тривалому,
    безперервному розвитку конфлікту від одних форм до інших, частіше від
    простіших до складніших.
    1

    Принцип загального зв'язку полягає у тому, що, вивчаючи конфлікт,
    треба не обмежуватися вивченням та розглядом його окремих елементів, а
    прагнути дослідити якнайбільше зв'язків конфлікту з іншими явищами та між
    його підструктурами. Звичайно, не можна врахувати усіх взаємозв'язків
    конфлікту із середовищем, у якому він розвивається, та всередині нього.
    Проте треба намагатися враховувати характер хоча б основних. Втрата
    основних зв'язків може призвести до невиправданого спрощення у розумінні
    явища.
    Основні закони діалектики:
    1) закон єдності та боротьби суперечностей вказує на внутрішнє
    джерело розвитку конфліктів;
    2) закон переходу кількісних змін у якісні розкриває спосіб еволюції та
    динаміки конфліктів, орієнтує на пошук
    закономірностей
    розвитку
    конфліктної взаємодії, виявлення якісних та кількісних змін, які при цьому
    відбуваються;
    3) закон заперечення заперечення дає можливість прогнозувати
    напрямок розвитку конфлікту: від простішого - до складнішого, від нижчого
    - до вищого, від одного - до іншого.
    Парні категорії діалектики дають змогу визначити загальний підхід
    до вивчення конфліктів, орієнтуватися у загальній оцінці правильності
    отриманих висновків. До парних категорій діалектики належать:
    матерія та рух;
    час та простір;
    якість та кількість;
    одиничне, особливе та загальне;
    сутність та явище;
    зміст та форма;
    необхідність та випадковість;
    причина і наслідок та ін.
    Принцип діалектичної єдності теорії, експерименту та практики
    розкриває діалектику руху нашого знання до істини та визначальну роль
    практики у процесі пізнання. Порушення оптимального співвідношення та
    логіки взаємовпливу теорії, експерименту та практики у процесі
    конфліктологічного дослідження призводить до помітного зменшення
    результативності роботи конфліктолога, до перетворення її на імітаційну
    діяльність.
    Принцип системності вимагає при аналізі конфліктів розглядати їх як
    складно організовані об'єкти, які складаються з ієрархічно пов'язаних
    підсистем. Вони, в свою чергу, як підсистеми входять до систем більш
    високого рівня. Принцип системності орієнтує конфліктолога у методології
    пошуку чинників позитивних чи негативних тенденцій у розвитку того чи
    іншого конфлікту.
    Принцип
    конкретно-історичного
    підходу
    показує необхідність
    врахування у процесі вивчення конфліктів усіх конкретних умов, у яких вони
    2

    розвиваються: місця, часу, конкретної ситуації у конкретному колективі.
    Кожен конфлікт є унікальним. І цей принцип орієнтує конфліктолога на
    виявлення унікальності у кожному конкретному конфлікті.
    Принцип об'єктивності вимагає від конфліктолога мінімізувати вплив
    особистих та групових інтересів, установок та інших суб'єктивних факторів
    на процес та результат дослідження конфліктів. Проте слід пам'ятати, чим
    вищий рівень конфлікту, тим
    складніше при його дослідженні
    дотримуватися вимог принципу об'єктивності.
    Методологічні принципи конфліктології (Анцупов, Шипілов):
    1. принцип міждисциплінарності;
    2. принцип наступності, послідовності;
    3. принцип еволюціонізму;
    4. принцип особистісного підходу.
    Принцип міждисциплінарності орієнтує конфліктолога на широке
    застосування досягнень всіх галузей конфліктології. Важливою стороною
    принципу міждисциплінарності
    є принцип
    рівності усіх галузей
    конфліктології. При цьому
    роль системотворної
    науки
    покликана
    виконувати і виконує психологія.
    Принцип
    наступності
    вимагає, щоб конфліктолог володів якнайповнішою інформацією з проблеми конфліктів, яку отримали
    представники тієї науки, яку він представляє.
    Принцип еволюціонізму: треба виявляти та враховувати основні
    закономірності
    еволюції
    конкретних видів конфліктів при їхньому
    дослідженні. Без знання різних рівнів еволюції конфліктів важко, а іноді й
    неможливо, пояснити їхню динаміку, спрогнозувати розвиток та дати
    рекомендації для їх конструктивного врегулювання.
    Принцип особистісного підходу запозичений з психології. Стосовно
    вивчення конфліктів він формулюється як необхідність виявлення та
    врахування
    індивідуальних
    особливостей конкретних людей, які
    виступають центральною ланкою конфліктів. Конфлікти виникають через
    об'єктивні зміни у матеріальному світі. Але різні люди в однакових
    обставинах поводяться по-різному. Одні починають чинити конфліктні дії,
    інші будь-якими способами намагаються ухилитися від конфліктів.
    Конфлікти починають не середньостатистичні індивіди чи абстрактні
    соціальні групи, а конкретні люди, які мають конкретні соціальнопсихологічні особливості. Навіть рішення про початок військових дій
    приймає невелика група людей, які мають певні індивідуальні особливості.
    Важко з'ясувати причини конфліктів, проникнути у їхню сутність, не
    зрозумівши, яку роль відіграли в них конкретні особистості, не визначивши
    їхніх особистісних характеристик, що мали суттєвий вплив на розвиток
    конфліктної взаємодії.

    3

    2.2. Експериментальні дослідження конфліктів у лабораторних умовах:
    ігрові процедури та створення конфліктів.
    Перші
    експерименти з конфліктами
    були досить простими
    у
    процедурному відношенні. Вони грунтувалися на тому, що експериментатор
    за допомогою спеціальних прийомів створював ситуацію, яка ставила б
    людину в умови конфлікту. До таких прийомів у своїх дослідженнях вдавалися
    О.Р. Лурія, Н. Міллер. Це були одні з найбільш ранніх досліджень
    конфліктів. Наступні автори
    удосконалювали
    методичні процедури
    експериментального дослідження конфлікту. Проте багато в чому їхні
    початкові установки не дуже змінювалися. Таким чином зберігалася
    переконаність у тому, що конфлікт можна створити «ззовні».
    Чи не найбільшу кількість методичних процедур для експериментального
    вивчення
    конфлікту
    запропонували
    представники
    біхевіористичного підходу.
    Серед розроблених ними експериментальних ігрових процедур Д.
    Прюітт виділяє такі види:
    - матричні ігри ,на зразок «дилеми в'язня»;
    - переговорні ігри, в яких учасники вступають у комунікацію один з
    одним, намагаючись досягнути одностороннього чи взаємного виграшу;
    - коаліційні ігри, які передбачають формування учасниками коаліцій
    всередині групи;
    - локомоційні ігри з рухом сторін у напрямку поставленого завдання
    або обраної учасниками мети;
    - соціальні ігри-пастки (соціальні завдання-дилеми).
    Значного поширення набула так звана «дилема в'язня». Саме за
    допомогою цієї гри було проведено значну кількість різноманітних
    експериментальних досліджень. Вона грунтується на необіхевіористському
    аналізі діадної взаємодії, яка розглядає соціальну поведінку як процес обміну,
    що детермінується співвідношенням «винагороди» та «платежу», виграшу та
    втрати. За Джорджем Каспаром Хомансом, основний принцип діадичної
    взаємодії звучить так:
    «Індивід матиме позитивні почуття до іншого в тому випадку, коли
    втрати від такого ставлення не будуть перевищувати отримуваних від нього
    вигод».
    Н.В. Грішина вважає, що так само можна охарактеризувати і взаємини
    складнішого
    характеру - наприклад, взаємини
    між людиною та
    організацією. У таких випадках винагорода може мати складніший характер
    - наприклад, соціальне схвалення. Відповідно, «коли дії певної особистості
    не призводять до винагороди, якої вона очікує, або призводять до покарання,
    якого вона не очікує, тоді більш
    ймовірно, що ця особистість
    поводитиметься агресивно, причому результати подібної поведінки мають
    більше виправдання для тієї ж самої особистості». Г. Фотєв вважає, що це
    положення має для Д. Хоманса аксіоматичне значения під час пояснення
    конфліктів та конфліктних ситуацій у соціальному житті людей.
    4

    Саме на цьому і базується методичний принцип побудови «дилеми в'язня».
    Це задана учасникам експерименту ситуація з відповідною матрицею виграшів та
    втрат залежно від обраної ними стратегії поведінки.
    Сутність дилеми в'язня полягає ось у чому. Двох людей затримано за
    підозрою у скоєнні
    якогось злочину. Але доказів недостатньо для
    засудження. Подальше залежить від поведінки. Якщо вони не зізнаються, їх
    засудять на відосно короткі термінии ув'язнення за інші правопорушення.
    Якщо вони обидва зізнаються, їх засудять, але при винесенні вироку
    врахують щиросердне зізнання; терміни ув'язнення будуть скорочені. Якщо
    один з них зізнається, а інший ні, то той з них, хто допоміг у розкритті
    злочину, отримає зовім незначний термін, зате інший - максимальний.
    Наприклад, якщо вони обидва не зізнаються, їх чекае по 2 роки ув'язнення; у
    випадку зізнання обох - по 7 років; якщо зізнається один, він отримає 4 місяці, тоді
    як інший - 10 років.
    Побудова «дилеми в'язня» ставить учасників експерименту
    перед
    вибором між кооперацією та суперництвом. Вважається, що кооперативним
    вибором буде вибір «незізнання». Він демонструє довіру до партнера, хоча і
    містить певний ризик. Навпаки, «зізнання» - це стратегія суперництва,
    спрямована на отримання переваги. Якщо один з підозрюваних не зізнається,
    то іншому повезе, і він, як то кажуть, легко відбудеться. 3 іншого боку, якщо
    зізнаються обидва партнери, тоді, звичайно, термін їхнього перебування за
    гратами буде досить солідним, проте однаковим. Отже, обираючи стратегію
    «зізнання», учасник експерименту або обіграє іншого, або, щонайменше, не
    програє йому.
    Застосування «дилеми в'язня» дає змогу виявити типи психологічних
    орієнтацій, які визначають поведінку піддослідного у подібних соціальних
    ситуаціях. К. Дойч застосовував таку методичну процедуру у своїх дослідженнях.
    Він виділив три типи мотивів, які наймовірніше виявляються в інтерперсональних
    ситуаціях: кооперативна орієнтація, коли людина прагне до досягнення власного
    благополуччя, реалізації власних інтересів, але при цьому зацікавлена у
    благополуччі інших; індивідуалістична - прагнення до реалізації власного
    інтересу та відсутність будь-якої турботи про благополуччя інших; конкурентна індивід орієнтується не просто на певні досягнення для себе, але й прагне
    отримати при цьому більше за інших. Подальші дослідження розширили перелік
    соціальних мотивів, які проявляються у ситуаціях експериментальних ігор.
    До мотивів максимізації загального виграшу (кооперативна), максимізації у
    власному виграшу (індивідуалістична) та максимізації відносного виграшу
    (суперництво або конкуренція) було додано мотив максимізації виграшу іншого
    (альтруїзм). Подальші дослідження у галузі експериментальних ігор ще
    збільшили кількість можливих варіантів дій їхніх учасників за рахунок мотивів
    мінімізації виграшу іншого (агресія) та мінімізації відмінностей між власним та
    чужим виграшем (рівність).
    Внаслідок проведених експериментів було отримано дані про особистісні
    характеристики, які впливають на вибір типових відповідей у грі.
    5

    2.3.
    Експерименти з провокуванням конфліктів у природних умовах.
    Одним з методів дослідження конфліктів є їх вивчення шляхом створення
    конфліктних ситуцій у природних умовах людської взаємодії.
    Експериментальні дослідження такого роду одиничні через низку
    причин.
    Подібні дослідження конфліктів пов'язані з великими труднощами
    організаційного плану.
    По-перше, деякі з них неприйнятні з етичної точки зору.
    По-друге, на основі простих, в значній мірі керованих, конфліктів не
    можна робити висновки стосовно життєвих реальних ситуацій (оскільки
    немає ніякої впевненості, що взаємозв'язки, виявлені в ігровій ситуації,
    виявляться такими ж у реальних конфліктах).
    По-третє, в експерименті надзвичайно важко змоделювати мотивацію,
    яка характерна для реального конфлікту і є визначальною для багатьох
    параметрів конфлікту.
    Найбільш відомий приклад застосування цього методу – експеримент з
    вивчення міжгрупових конфліктів, проведений М. Шерифом та його
    послідовниками.
    Сутність експерименту М. Шерифа полягала у тому, що під час
    відпочинку у літніх таборах група хлопчиків-підлітків (11-14 років)
    ділилася на дві підгрупи, кожна з яких жила власним життям. Упродовж
    певного часу (приблизно тиждень) вони відпочивали, гралися, займалися
    господарством. Хлопчики потоваришували між собою і утворилися дві
    згуртовані групи. Після того, як у групах сформувалося сильне почуття
    групової приналежності, почався другий етап експерименту. На цьому етапі
    між групами була штучно створена конкурентна ситуація. Наприклад,
    проводилися різні змагання, внаслідок яких одна група ставала
    переможницею, а інша - переможеною. У такій ситуації між групами
    виникала явна ворожість і конфлікт, але це супроводжувалося зростанням
    внутрішньогрупової солідарності всередині конкурентних груп. Хлопчики
    однієї групи характеризували себе як «сильних», «сміливих», «міцних»,
    «дружних», у той час як «вони» (тобто члени іншої групи) - «боягузи»,
    «нахаби» і т. ін. Контакт між групами використовували лише з метою
    завдання взаємних образ. Наприклад, коли один із групи «Орлів» зіткнувся з
    «Громобоєм», ініші «Орли» вимагали від нього «змити з себе бруд».
    Остаточно свій успіх М. Шериф закріпив, коли вирішив конкурентну
    ситуацію
    перетворити на кооперативну. Тому на третьому етапі
    експериментатор з метою зміни ситуації ставив перед групами об'єднувальні
    цілі, спільні загрози, небезпеки, проблеми, які можна було вирішити лише
    загальними зусиллями. Фактично він створив ситуацію, у якій групи
    опинилися в залежності одна від одної і були зацікавлені одна в одній. Своїм
    експериментом М. Шериф довів ситуаційну зумовленість міжгрупових
    конфліктів. Його експерименти намагалися відтворити Р. Блейк та Дж.
    6

    Мутон.
    Однак експерименти, аналогічні тому, який провів М. Шериф, - величезна
    рідкість у психології через значну складнють організації самої процедури. Також
    психологи вказують на певні етичні міркування, які теж потрібно враховувати
    при проведенні таких досліджень.
    Тому найчастіше для створення конфлікту у реальних умовах
    використовують прийом створення так званого «конфлікту думок». Його можна
    застосовувати у різних модифікаціях. Сутність цього методу зводиться до того, що
    тиск підставної групи йде у розріз із власною думкою окремої людини.
    Експериментальна процедура «конфлікту думок» виявилася плідною схемою для
    вивчення як особистісних особливостей, так і для розвитку уявлень про групи та
    групові явища.
    Метод провокування конфліктів у природних умовах застосовували Роберт
    Берон та Дебора Річардсон. Наприклад, створювалися штучні перешкоди у
    русі водіїв або ситуації, у яких особа (асистент експериментатора) намагається
    пройти без черги чи штовхає інших людей під час посадки у транспорт.
    Отже, експериментальне дослідження конфліктів насправді пов'язане зі
    значними етичними та процедурними труднощами. Тому психологам
    довелося докласти багато зусиль для створення різних експериментальних
    процедур. Однак у кінці XX століття на перший план вийшли нові проблеми пошук засобів та методів вивчення реальних проблем і конфліктів та шляхів
    управління ними.
    2.4.
    Вивчення специфічних форм соціальної взаємодії як моделей
    конфлікту.
    Експериментальне дослідження реальних конфліктів пов’язане з цілою
    низкою труднощів. Насамперед тому, що конфлікти між колегами, друзями,
    сусідами, вихователями та вихованцями не виносяться на загальний огляд, їх дуже
    часто не бачуть сторонні люди. А отже, психолог, психотерапевт чи соціальний
    педагог залучається до участі у вирішенні конфлікту зазвичай тоді, коли конфлікт
    вже розгорівся. До фахівця звертаються з проханням про допомогу у вирішенні
    конфлікту під час загострення чи протистояння, а не до його початку. Саме через
    це психолог у своїй роботі має доволі обмежені можливості щодо вивчення
    передумов конфлікту. Йому доводиться задовольнятися більше інтерпретаціями
    ситуації учасниками, аніж спостереженням реального конфлікту. Тобто
    психолог може безпосередньо сприймати лише частину конфлікту. Навіть тоді,
    коли фахівець-конфліктолог бере участь у веденні переговорів, у з'ясуванні
    обставин конфлікту чи стосунків між його учасниками, в обговоренні ситуації, не
    варто забувати про те, що присутність третьої особи може певним чином впливати
    на учасників конфлікту і на природність їхніх поведінкових виявів (фасилітація,
    інгібіція). А тому психологу буває досить важко отримати об'ективну
    інформацію про конфлікт. Це змусило дослідників вдатися до певних
    технологічних хитрощів. Зокрема, були здійснені спроби використати для
    7

    вивчення конфліктів специфічні ситуації взаємодії людей, які можна розглядати
    як моделі конфлікту.
    2.5.
    Методи опитування при вивченні конфліктів.
    Найпоширенішими методами дослідження конфліктів є методи опитування.
    Сутність опитувальних методів полягає в отриманні інформації про об'єктивні
    та суб'єктивні сторони конфлікту зі слів піддослідних. Залежно від завдань
    дослідження психологи розробляють інтерв'ю, анкети та опитувальники.
    3 метою дослідження конфліктів найчастіше застосовують анкети та
    інтерв'ю.
    Анкетування полягає в отриманні відповідей на заздалегідь розроблені
    питания і дає змогу одночасно залучити до дослідження значну кількість
    піддослідних.
    Метод експертного інтерв'ю допомагає з'ясувати, як учасники
    конфлікту сприймають та оцінюють його.
    Методи опитування належать до допоміжних методів дослідження у
    психології, так як інформація, отримана з їхнім використанням, часто має
    суб'єктивний характер, результати, отримані за допомогою цих методів,
    повинні бути доповнені матеріалами, отриманими за допомогою інших
    методів.
    В.П. Левкович, О.Е. Зуськова розробили методику «Міжосо-бистісний
    сімейний конфлікт», керуючись міркуванням, що порушення взаємин між
    подружжям та виникнення конфліктів є наслідком суперечностей у сфері
    потреб.
    С.І.Єріна розробила шкалу діагностики рольового конфлікту.
    Запропонована нею методика дає змогу діагностувати психологічний
    конфлікт у керівників первинних виробничих колективів, міру його
    вираженості та зони діяльності керівника, які викликають конфліктні
    переживання.
    Т.А. Полозова розробила методичну процедуру для вивчення
    міжособистісних конфліктів у групі. Ця процедура спирається на експертні
    оцінки взаємин між членами колективу.
    Аналогічною
    є
    методика А.Я. Анцупова «Модульна методика
    діагностики міжособистісних конфліктів».
    М. Штраус та С. Штайнметц розробили «Шкалу тактики поведінки у
    конфлікті», яка дає змогу оцінити взаємини у сім'ї та самооцінку
    піддослідних.
    Тест К. Томаса призначений для визначення переважаючого стилю
    поведінки особистості у конфліктній ситуації.
    Ю. Альошина, Л. Гозман, Є. Дубовська розробили опитувальник
    «Характер взаємодії подружжя у конфліктних ситуаціях». У ньому
    піддослідним пропонується обрати найприйнятніший спосіб реагування на
    запропоновані ситуації взаємодії, які є потенційно конфліктними.
    На визначення стратегій взаємодії керівника з підлеглими спрямований
    8

    опитувальник А. Єршова.
    Є. І. Кіршбаум запропонував конфліктні ситуації для вивчення
    конфліктів у педагогічному спілкуванні.
    Доволі часто з метою виявлення властивих особистості стратегій
    взаємодії у конфліктних ситуаціях психологи використовують тест
    Розенцвейга та його модифікації (зокрема методику «Ділові ситуації» Н.
    Хитрової).
    Для діагностики конфліктів всередині групи можна застосовувати
    методику соціометрії. Дещо інформативнішою видається розроблена А.Я.
    Анцуповим модульна методика діагностики міжособистісних конфліктів.
    Індекс конфліктності психологічного клімату в організації дає змогу
    виявити опитувальник Б. Кросбі та Дж. Шерер.
    Діагностику внутрішньоособистісного конфлікту можна здійснити за
    допомогою тесту О.Б. Фанталової «Рівень співвідношення «цінності» та
    «доступності» у різних сферах життя». За її припущенням, саме через
    розходження між «цінністю» та «доступністю» певних об'єктів виникають
    внутрішні конфлікти.
    З метою дослідження певних якостей особистості, які можуть суттєво
    впливати на виникнення конфліктів, застосовують опитувальник БассаДарки, Т. Лірі, особистісний опитувальник Г.Ю. Айзенка, опитувальник
    Кеттела, шкалу реактивної та особистісної тривожності Ч. Спілбергера та
    низку інших. Однак усі ці методики можуть лише дати певну інформацію
    про учасників конфлікту, але не про сам конфлікт.
    До недоліків даного підходу можна віднести:
    причини конфлікту не розкриваються;
    інформація, що отримується від респондента, «пригладжується»
    самим респондентом;
    особистісні особливості (наприклад, схильність до ригідної або
    агресивної поведінки в стосунках з іншими людьми) піддаються
    ситуативній зміні.
    2.6.
    Допоміжні методи: тести, анкети, моделювання, соціометрія.
    Як допоміжні при дослідженні конфліктів застосовують методи соціальної
    психології: спостереження, тести, соціометрію, вивчення документів,
    ретроспективний аналіз конфліктів, малюнкові методики, моделювання.
    Спостереження застосовують для вивчення конфліктів різного рівня - від
    внутрішньоособистісних конфліктів до міждержавних. Під час спостереження
    вібувається цілееспрямоване, організоване сприймання та фіксація конфліктних
    подій. Перевагою цього методу є те, що конфлікт сприймається безпосередньо.
    Спостереження дає можливють оцінити вплив різних чинників на перебіг
    конфлікту.
    Однак разом з перевагами, які надає метод спостереження, не варто
    забувати і про його недоліки: значні затрати часу, взаємний вплив
    спостерігача і конфлікту та інші.
    9

    Ретроспективний аналіз конфліктів можна виконувати шляхом вивчення
    документів, які безпосередньо стосуються конфлікту, опитування його
    учасників та свідків, вивчення самозвітів учасників.
    Опис конкретних конфліктних ситуацій, які вже мали місце
    (проводиться аналіз дій учасників, об'єкту, причин, способів і прийомів
    взаємодії, результат і так далі). Хоча даний підхід більш соціологічний, ніж
    психологічний, при умілому формулюванні запитань він значною мірою
    дозволяє відтворити соціально-психологічну картину конфлікту. Проте
    подібні методи не позбавлені недоліків:
    по-перше, дуже багато що залежить від того, хто описує конфлікт,
    оскільки вільно або мимовільно він займає певну позицію в ситуації,яка
    аналізується, а це знижує достовірність інформації;
    по-друге, багато що залежить від охоплення питаннями всіх
    характеристик конфлікту. Можливе упущення важливих характеристик,
    причин, які призвели до конфлікту, його динаміки, наслідків із-за
    використання різних методів (бесід, інтерв'ю, аналіз документів,
    анкетування), що створює труднощі у систематизації інформації;
    по-третє, за всеосяжним і комплексним описом конфліктів втрачається
    пояснення і пошук істотних зв'язків, що, врешті-решт, найважливіше в
    подібних дослідженнях конфлікту.
    2.7.
    Примирювальні та арбітражні процедури.
    Для розв'язання різноманітних конфліктів доволі часто застосовують
    примирювальні та арбітражні процедури, зокрема тоді, коли ситуація видається
    безвихідною і сторони не здатні розв'язати її самостійно.
    Застосування таких процедур можна віднести як до методів дослідження
    конфліктів, так і до методів управління ними.
    Сутність цього методу полягає в тому, що аналіз конфлікту здійснюється
    незалежною організацією, яка має визначений правовий статус. Така організація
    не належить до органів влади, хоча і спирається на них у своій діяльності.
    Основне завдання, яке вона покликана виконати - вивчити конфліктну ситуацію
    і запропонувати сторонам шляхи виходу з неї. В Україні такою незалежною
    організацією є Національна служба посередництва та примирения.
    Цей метод дає змогу максимально об'єктивно та неупереджено
    проаналізувати конфлікт, на основі чого сторони - учасниці конфлікту можуть
    наблизитися до його справедливого виршення. У тому разі, коли учасники
    конфлікту не приходять до згоди, арбітр виносить своє рішення. Таке рішення є
    остаточним і обов'язковим для виконання сторонами конфлікту.
    Арбітраж регламентується такими основними принципами:
    1) довіра учасників конфлікту авторитету та мудрості арбітра щодо
    прийняття рішення;
    2) центром прийняття рішення є арбітр;
    3) компетентність арбітра щодо предмета конфлікту;
    4) компетентність арбітра щодо з'ясування фактів та прийняття рішення.
    10

    Ключовим моментом є довіра до арбітра у конфліктному процесі.
    Серед переваг арбітражу - його можливості виконувати функцію культурного
    стримування та сприяти розв'язанню конфлікту завдяки звільненню сторін від
    необхідності негайно прийняти рішення.
    Недоліком арбітражних процедур є негнучкість: у результаті їхнього
    застосування одна із сторін може залишитися ображеною, невдоволеною,
    оскільки рішення не узгоджуеться зі сторонами конфлікту.
    Примирювальні процедури ставлять за мету припинення ворожнечі між
    сторонами конфлікту. У процесі примирення сторони приймають мирну угоду,
    припиняючи тим самим конфліктну взаємодію.
    Примирения регламентується такими принципами:
    1) сторони мають погодитися на нього добровільно;
    2) сторони мусять погодитися і бути готовими діяти у межах запропонованого ритуалу примирення;
    3) сторони повинні довіряти або просто приймати особу (чи групу), яка
    їх примирює;
    4) сторони мають визначити взаємні умови, за яких мирне співіснування
    є можливим.
    Найдоцільнішим є застосування примирювальних процедур при
    розв’язанні конфліктів, які виникають між дітьми.
    Запитання для повторення
    1. Перерахуйте основні принципи дослідження конфліктів.
    2. Перерахуйте методи конфліктології.
    3. Як можна досліджувати конфлікти у лабораторних умовах?
    4. Як можна досліджувати конфлікти у природних умовах?
    5. Які ситуації взаемодії людей можна досліджувати як моделі
    конфлікту?
    6. 3 якою метою застосовують примирювальні та арбітражні процедури ?
    У чому їхня відмінність ?
    6. Які методи опитування застосовують при дослідженні конфліктів?
    7. Розкажіть про застосування допоміжних методів психології для
    вивчення конфліктів.

    11