• Название: Лекція № 2

Лекція № 4.
Тема: Правовий статус дитячо-молодіжних організацій України.
План.
1. Міжнародні підходи до формування молодіжної політики в світі.
2. Державна молодіжна політика в Україні: її суть та особливості.
3. Нормативно-правова база регулювання діяльності молодіжних та дитячих
громадських організацій.
4. Статут – як складова регулятивної підсистеми молодіжного руху.
МІЖНАРОДНІ
ПІДХОДИ
ДО
ФОРМУВАННЯ
МОЛОДІЖНОЇ
ПОЛІТИКИ В СВІТІ.
В Україні у 80-х роках відбулася зміна у філософії від ідеалів суспільства
загальної благодаті до підвищення особистої відповідальності. З’явилося
розуміння того, що молодь не можна розглядати як єдину однорідну групу і що
до неї необхідно застосовувати індивідуальні та гнучкі підходи. Це породило
тенденцію до децентралізації у формуванні молодіжної політики з
делегуванням відповідальності місцевим органам влади і залученням до цієї
роботи місцевих молодіжних організацій.
Кожна країна має свої підходи політичні засоби стосовно молоді. Проте в
цілому виділяють два основні підходи, зокрема:
- Реактивний
- Проактивний
Зауважимо, що на практиці ці два підходи можуть застосовуватися у
сукупності з метою формування цілісної стратегії, розглянемо кожний із
зазначених підходів.
Реактивний підхід передбачає, що держава реагує на проблеми а молодь (у
політичному розумінні) стає ненадійною частиною суспільства (електорату).
Політичні заходи носять патерналістський характер (від латинського
батьківський) – це є показна благодійність, удаване піклування про потреби
молодих людей. Метою цього підходу є визначення для молоді пануючих
суспільних норм. У якості лише „надзвичайного” засобу може бути ефективним
стосовно наявних або виникаючих потреб вразливих груп молодого населення.
Проблема полягає в тому, що реактивні політичні заходи здійснюються
відокремлено, не утворюючи послідовної системи та стратегії.
Проактивний підхід, якому віддається перевага в останні роки, тісно
пов’язаний із дискусіями про долю молоді. Він передбачає такі заходи, які б
дозволили молодим людям застосовувати свої здібності і брати участь у
розвитку суспільства в тому числі у галузях і сферах, які безпосередньо
стосуються їхніх інтересів. Це означає, що молодь безпосередньо залучається
до розробки і втілення молодіжної політики.
Відзначимо, що в Західній Європі все ширше визначається необхідність
державної молодіжної політики, яка включала б конкретні заходи і програми,
що здійснюються на місцевому рівні, тому що молоді люди є досить
неоднорідною групою, що постійно змінюється, отже запропоновані їм
1

програми повинні відображати цю неоднорідність та залучення самих різних
груп молоді – а це найефективніший на місцевому рівні.
ДЕРЖАВНА МОЛОДІЖНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ ЇЇ СУТЬ ТА
ОСОБЛИВОСТІ.
Державна молодіжна політика складається із ряду документів. Перший
нормативний документ щодо молодіжної політики в Україні: Декларація „Про
загальні засади державної молодіжної політики в Україні” від 15 грудня 1992
року. У цьому законі проголошено, що державна молодіжна політика в Україні
є пріоритетним і специфічним напрямком діяльності держави і вона
здійснюється в інтересах молодої людини, та з урахуванням можливостей
України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і
світового досвіду державної підтримки молоді.
Отже державна молодіжна політика – це система діяльності держави щодо
конкретної особистості, молоді, молодіжного руху, що здійснюється в
законодавчій, виконавчій, судовій сферах.
Мета державної молодіжної політики – створення соціально-економічних,
політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого
самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді,
реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах
суспільства.
Державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від
15 до 28 років, незалежно від походження соціального і майнового стану,
расової і національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії,
роду і характеру занять. Молодіжна політика держави розглядається як
політика і як практична діяльність таких суб’єктів як: держава, її органи, що
реалізують таку політику; політичні партії, громадські рухи, об’єднання
громадян; самі молоді люди. Державна політика стосовно молодіжних
громадських організацій має певні завдання, напрямки, а також механізм її
формування та реалізації. У Декларації „Про загальні засади державної
молодіжної політики в Україні” вказано 5 основних завдань, і 2 із них прямо
торкаються молодіжного та дитячого руху. Отже завдання державної
молодіжної
політики
щодо
молодіжних
громадських
організацій
сформульовано наступним чином:
– створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних
гарантій щодо діяльності молодіжних організацій для повноцінного
соціального становлення та розвитку молоді;
– координація зусиль усіх організацій та соціальних інститутів, які
працюють з молоддю.
У цьому ж документі розглядається 7 головних принципів державної
молодіжної політики, четвертий стосується саме молодіжного руху, а саме:
розвиток молодіжної ініціативи, молодіжного руху, підвищення рівня участі
молодих людей у громадсько-політичному житті. Даний документ дає
характеристику реалізації державної молодіжної політики в різних сферах
життєдіяльності молоді (у соціально-економічній сфері, соціально-політичній
2

сфері, в галузі освіти і культури, у сімейно-побутовій сфері). Ми відповідно
зупинимося на державній молодіжній політиці стосовно молодіжних
організацій. Держава і її органи на місцях повинні підтримувати і стимулювати
діяльність молодіжних організацій, зорієнтованих на вирішення проблем
молоді в її та державних інтересах. Підтримка державою молодіжних
організацій може здійснюватися матеріально та організаційно. Це передбачає:
- звільнення молодіжних організацій, створених ними підприємств, закладів
і установ від оподаткування;
- безоплатної передачі молодіжним організаціям споруд, приміщень,
матеріальної бази, необхідної для роботи з молоддю;
- звільнення молодіжних організацій від внесення плати за користування
землею;
- надання молодіжним організаціям на вигідних засадах різноманітних
кредитів та субсидій;
- створення молодіжним організаціям умов для здійснення обмінів,
широкого співробітництва з молодіжними організаціями інших країн.
У національній програмі підтримки молоді на 2003-2008 роки у п. 7
„Розвиток громадянської активності молоді, забезпечення постійної співпраці
органів місцевого самоврядування з молодіжними та дитячими громадськими
організаціями” дещо розширено та біль конкретизовано тлумачення державної
молодіжної політики у питанні молодіжних та дитячих організацій, а саме:
- створення національного та обласних центрів молодіжних та дитячих
організацій
- організація лідерів та активістів молодіжних та дитячих громадських
організацій
- підтримка засобів масової інформації при молодіжних та дитячих
громадських організаціях
Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в
Україні» від 15 грудня 1992 р. проголошує, що Державна молодіжна політика
в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і
здійснюється:
в інтересах молодої людини, суспільства, держави;
з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального,
історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки
молоді.
Ця Декларація є основою для подальшого розвитку державної молодіжної
політики, її правової бази, практичної діяльності органів державної влади та
управління, яка спрямовується на сприяння повноцінного розвитку молодих
громадян України.
Головним гарантом здійснення державної молодіжної політики є Україна
як суверенна держава.
У Декларації визначено мету, завдання та принципи державної молодіжної
політики.
Державна молодіжна політика - це системна діяльність держави у
відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в
3

законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення
соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій
для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного
розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і
в інтересах України.
Головними завданнями державної молодіжної політики є:
вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення
правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих
громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального
становлення та розвитку молоді;
допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їхніх творчих
можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі
в національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його
свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей;
залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;
надання державою кожній молодій людині соціальних послуг з навчання,
виховання, духовного й фізичного розвитку, професійної підготовки
координація зусиль усіх організацій та соціальних інститутів, що
працюють з молоддю.
Головними принципами державної молодіжної політики є:
повага поглядів молоді та її переконань;
надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні
й реалізації політики і програм, що стосуються суспільства взагалі і молоді
зокрема;
правовий та соціальний захист молодих громадян, перш за все осіб, які не
досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових можливостей для їх
повноцінного соціального становлення та розвитку;
сприяння ініціативи й активності молоді в усіх сферах життєдіяльності
суспільства.
Державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від
15 до 28 років, незалежно від походження, соціального і майнового стану,
расової і національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії,
роду і характеру занять, здійснюється через органи державної виконавчої
влади, установи, соціальні інститути та об'єднання молодих громадян.
Головними напрямами державної молодіжної політики в Україні є:
розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і
створення гарантій для отримання молоддю освіти, спеціальної професійної
підготовки та перепідготовки;
забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням
економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;
4

створення умов для оволодіння та безпосередньої участі молодих людей у
відродженні та розвитку духовних і культурних цінностей українського народу,
охороні та відтворенні навколишнього природного середовища;
формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму,
готовності захищати суверенітет України;
охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби в духовному
і фізичному розвитку, вживання інших заходів, які б забезпечували здоровий
генофонд народу України.
Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціальнополітичної, економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного
потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається
законодавством України.
Державна молодіжна політика стосовно молодіжних організацій.
Держава, її органи на місцях повинні підтримувати і стимулювати
діяльність молодіжних організацій, зорієнтованих на вирішення проблем
молоді в її та державних інтересах.
Підтримка державою молодіжних організацій може здійснюватися
матеріально, організаційно, а також шляхом:
– звільнення молодіжних організацій, створених ними підприємств,
закладів і установ від оподаткування.
– безоплатної передачі молодіжним організаціям споруд, приміщень,
матеріальної бази, необхідної для роботи з молоддю.
– звільнення молодіжних організацій від внесення плати за користування
землею.
– надання молодіжним організаціям на вигідних засадах різноманітних
видів кредитів і субсидій.
– створення молодіжним організаціям умов для здійснення обмінів,
широкого співробітництва з молодіжними організаціями інших країн і
територій.
Існують різні суб’єкти що розробляють та практично здійснюють
державну молодіжну політику:
на загально - державному рівні:
– молодіжне законодавство або певні Закони та рішення Уряду щодо
молоді, її прав, обов’язків.
– комісія (чи комітет) у справах молоді у Верховній Раді.
– міністерство у справах молоді як виконавчий орган.
– установи (інститути, центри), які займаються дослідженням молодіжних
проблем, підготовкою соціальних працівників.
– різноманітні фонди, що сприяють здійсненню державної молодіжної
політики.
На місцевому регіональному рівні:
– постійна комісія у справах молоді у місцевому органі влади (на сьогодні
– в Раді народних депутатів міста, району, області).
– управління(комітети) у виконавчих органах.
– соціальні служби (громадські, державні0 для молоді.
5

– філії республіканських установ, закладів по вивченню проблем молоді та
підготовці соціальних працівників.
– фонди( чи їх філії) сприяння реалізації молодіжної політики.
ПРАВОВИЙ
СТАТУС
ДИТЯЧИХ
ТА
МОЛОДІЖНИХ
ОРГАНІЗАЦІЙ
Законодавчими актами, що регулюють і визначають діяльність дитячих та
молодіжних організацій є:
1) Загальна Декларація прав людини.
2) Міжнародний пакт про громадські та політичні права.
3) Конвенція про права дитини.
4) Конституція України.
5) Закон України «Про об'єднання громадян».
6) «Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в
Україні».
7) Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку
молоді в Україні».
8) Закон «Про дії Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної
молодіжної політики».
9) Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації».
(Самостійно опрацювати папку „Закони України і нормативні
документи”)
Нормативно-правова база регулювання діяльності молодіжних та дитячих
громадських організацій. Основний закон України – Конституція встановлює
базові принципи, які визначають та гарантують існування громадських
організацій в Україні (стаття 36, стаття 37) там же подано перелік заборон на
створення та діяльність об’єднань громадян.
Нормативні акти, які регулюють статутну діяльність організацій називається
статусним законодавством. В Україні на даний момент стосовно молодіжного
руху статусним законодавством вважається:
– Закон України „Про об’єднання громадян”
– Закон України „Про молодіжні та дитячі громадські організації”
Перший із перелічених нами законів поклав початок утворенню і діяльності
громадських об’єднань, в тому числі молодіжних та дитячих організацій. У
цьому законі визначено принципи і підходи до формування решти
законодавства, яке регулює питання утворення та діяльності різних типів
громадських організацій. Він складається із шести розділів та 34 статей. У
законі визначається необхідний мінімум норм для встановлення порядку
утворення організації (11-13 статті) встановлюються конкретні норми
легалізації організацій (14-17 статті), регламентується порядок діяльності
організації (20-24 статті). 25-32 статті визначають порядок контролю та нагляду
над діяльністю громадської організації з боку державних органів. У статті 9
визначається порядок визнання громадської організації. 1, 2, 3 статті дають
визначення, які використовуються у даному законі.
6

Для того, щоб реалізовувати цей закон у життя було прийнято ряд постанов:
– „Про затвердження Положення про порядок легалізації об’єднань
громадян” (від 26 лютого 1993 р) за № 140
– „Про порядок справляння та розміри збору за реєстрацію об’єднань
громадян” (від 26 лютого 1993 р.) за № 143
– „Про порядок реєстрації символіки об’єднань громадян ” (від 26 лютого
1993 р.) за № 145
– „Про порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших
структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних
держав в Україні” (від 26 лютого 1993 р.) за №144
В законі „Про молодіжні та дитячі громадські організації визначено
особливості організаційних та правових засад утворення та діяльності
молодіжних та дитячих організацій та державні гарантії забезпечення їхньої
діяльності. Дамо коротку характеристику даного закону:
1 стаття – законодавство про молодіжні та дитячі громадські організації
2 стаття – дає визначення молодіжної громадської організації, дитячої
громадської організації, УНКМО
3 стаття – вказує на принципи утворення та діяльності молодіжних
громадських
організацій,
а
саме:
добровільності,
рівноправності,
самоврядування, законності та гласності
4 стаття – говорить про те, хто може бути засновником: громадяни України,
іноземці, та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних
підставах і досягли 15 років
5 стаття – регулює питання щодо членства у МГО
6 стаття – визначає статус МГО, ДГО, та УНКМО
7 стаття – регламентує права МГО
8 стаття – обумовлює участь молодіжних громадських організацій та
дитячих громадських організацій у підготовці та прийнятті рішень з питань
державної молодіжної політики
9-10 статті визначають форми державної та фінансової підтримки
11 стаття відображає відповідальність МГО та ДГО за порушення
законодавства, головним чином акцентується увага на використанні державних
коштів
12 стаття містить прикінцеві положення
Розглянемо, як ці та інші законодавчі акти впливають на діяльність
дитячих та молодіжних організацій в Україні.
Україна вступила до Ради Європи та прийняла на себе відповідні обов'язки,
які включають у себе й зобов’язання забезпечити права дитини через
дотримання:
1.Загальної Декларації прав людини (1948 р.), ст.25 п.2 якої говорить,
що материнство та дитинство дають право на особливу опіку та допомоги.
2.Міжнародного пакту про громадські та політичні права від
16.12.1966, який встановлює, що кожна дитина без будь-якої дискримінації ...
7

має права на такі міри захисту, які потрібні в її положенні неповнолітнього з
боку її сім'ї, суспільства та держави.
3.Конвенції про права дитини (1989 р.), в якій відзначається, що «дитина,
завдяки її фізичній та розумовій незрілості, потребує спеціальної охорони та
турботи ...». У цій Конвенції зазначено також (принцип 2), що «дитині законом
та іншими засобами повинний бути забезпечений соціальний захист та надані
мож