• Автор: Customer

ЛЕКЦІЯ 2
Тема Періодизація становлення та діяльності дитячо-молодіжних
організацій на території сучасної України.
1.
Періодизація розвитку дитячого та молодіжного руху в Україні.
2.
Особливості зародження молодіжного і дитячого руху.
Становлення дитячих та молодіжних організацій у першій чверті ХХ
століття.
3.
Український дитячий та молодіжний рух у радянський період.
Піонерська і комсомольська організації: досвід, проблеми, позитивні та
негативні аспекти діяльності, причини занепаду.
4.
Молодіжний і дитячий рух кінця ХХ ст. Етапи розвитку
молодіжного руху періоду відродження. Сучасний стан молодіжного
руху в Україні. Перспективи розвитку молодіжного руху.
ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ ДИТЯЧОГО ТА МОЛОДІЖНОГО
РУХУ В УКРАЇНІ
Беручи за основу, за головний критерій поділу історії молодіжного руху
внутрішній стан його розвитку, оцінюючи його основні складові частини
(головним чином такі підсистеми як організаційна, регулятивна та
інформаційна), напрямки і форми його діяльності, автори даної роботи
виділяють в історії українського молодіжного руху такі чотири основні
періоди:
– перший — період зародження українського молодіжного руху (з часу появи
перших молодіжних об'єднань, які заявили про себе ще у кінці XVI століття і
діяльність яких пов'язана з так званими церковними братствами, і до кінця
XIX століття, коли активно діяли гуртки, громади, кружки української
молоді, студентські земляцтва);
– другий (початок XX століття — середина 20-х років для Радянської
України і кінець 30-х років XX століття для Західної України) — це період
становлен ня і масового розвитку різноманітних громадських структур
українського молодіжного руху, зародження молодіжної преси, появи
перших законодавчих актів, що стосувалися проблем молодіжного руху в
цілому тих країн, до складу яких входили українські землі;
– третій (з середини 20-х років для УРСР і з початку 40-х років для Західної
України, Буковини, Закарпаття до середини 80-х років нинішнього віку) —
це період діяльності в молодіжному русі лише двох організацій —
комсомольської та піонерської, які виконували у молодіжному середовищі
роль громадської молодіжної організації, філії комуністичної партії та
здійснювали державні функції;
– четвертий (з середини 80-х років і до сьогоднішнього дня) — це період
відродження українського молодіжного руху на сучасному етапі, коли, з
одного боку, відбувається розбудова української держави, а, з іншого боку,
існує складна політична, економічна, соціальна ситуація в країні.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАРОДЖЕННЯ МОЛОДІЖНОГО І ДИТЯЧОГО
РУХУ.
СТАНОВЛЕННЯ
ДИТЯЧИХ
ТА
МОЛОДІЖНИХ
ОРГАНІЗАЦІЙ У ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ.
Усякий розвиток має витоки, передумови, але коли він опирається на
традицію, то враз здобуває могутнє культурне підґрунтя. Тому питання про
наявність або відсутність традиції дитячого й молодіжного руху в Україні є
питанням про його статус як суб'єкта історичного творення, а, відтак,
питанням політичним.
Дитячий та молодіжний рух України має історичний досвід існування.
Він не є абсолютно новим явищем українського соціуму. Його сучасний
розвиток опирається на знання історичних уроків минулого.
Періодом становлення дитячого та молодіжного руху дослідники
визначають початок XX сторіччя. Це час інтенсивного розвитку
різноманітних громадських структур, зародження молодіжної преси, появи
перших законодавчих актів із проблем молодіжного руху. Хоч зародження
українського молодіжного руху розпочалося ще у XVI—XVIII ст.
(«молодечі» братства церковних братств, новіціат при Базиліанському ордені
в уніатській церкві), піднесення громадської активності молоді припадає на
кінець XVIII — початок XIX ст. Воно відбувалося значною мірою під
впливом загальноєвропейського руху, утім, мало вияви, зумовлені
специфічним становищем української нації під чужим поневоленням. Так, у
60-тІ роки XIX ст. в Західній Україні у вищих та середніх школах, де є
українці, інтенсивно починають розвиватися молодіжні об'єднання, названі
згодом гуртками. «Гуртківський» молодіжний рух поширюється й на
Наддніпрянщину. У другій половині XIX ст. почали масово розвиватися
територіальні гуртки, що мали за мету взаємодопомогу та культурний
розвиток — земляцтва.
Характерною рисою громадських молодіжних та дитячих об'єднань, що
діяли впродовж періоду становлення дитячого й молодіжного руху в Україні,
було їх розмаїття. Найвідомішими серед них у Наддніпрянській, а потім
Радянській Україні були Юнацька Соціалістична Спілка (ЮСС),
Комуністична Юнацька Спілка (КЮС), Українська Комуністична Робітнича
Юнацька Спілка (УКРЮС) тощо. Аналізуючи діяльність цієї групи
молодіжних об'єднань, дослідники підкреслюють їх зорієнтованість на
соціал-демократичний світогляд. Цей світогляд, як панівний для
молодіжного руху, сформувався під впливом західноєвропейського
соціалістичного та національного громадських рухів. Молодіжний рух того
періоду значною мірою був рухом і дитячим, позаяк охоплював учнів
старших класів гімназій, семінарій, технічних шкіл, реальних училищ тощо.
Учні середніх навчальних закладів входили також до складу громадських
організацій неполітичного спрямування (земляцтв, гуртків).

Подібна ситуація була і в Західній Україні. Тут найвпливовішими громадськими організаціями були «Січ», «Сокіл», «Луг», ПЛАСТ, Спілка
української націоналістичної молоді (СУНМ), Група Української
Державницької Молоді (ГУДМ), Дорост та Юнацтво ОУН. Молодіжні
організації «Сокіл» (створена 1894 року) та «Січ (створена 1900 року)
перебували під впливом ідеологій політичних партій — націонал-демократів
та радикалів відповідно. Організація «Червоний піонер Західної України»
діяла під безпосереднім керівництвом КПЗУ. Дорост та Юнацтво (до групи
Доросту входили діти, починаючи з шести років) діяли у структурі
Організації Українських Націоналістів (ОУН). Мали свої молодіжні
підструктури і такі чисельні громадські організації, як «Просвіта»,
«Сільський Господар». У дитячому та молодіжному рухах лежать витоки
багатьох знаменних історичних подій (приміром, організації «Сокіл», «Січ»
та ПЛАСТ були серед ініціаторів утворення 1914 року Українського легіону,
що згодом дістав назву Українських січових стрільців), появи суспільно
значущих особистостей (наприклад, розвиток діяльності «Братства
Тарасівців» стає згодом ідеологічним підґрунтям для створення 1900 року в
Харкові Революційної Української партії, через яку пройшли такі видатні
діячі революції 1917 року, як С.Петлюра, В.Винниченко, Д.Антонович).
У період становлення дитячого та молодіжного рухів в Україні, поруч з
українськими організаціями діяли об'єднання молодих людей інших
національностей. Це, насамперед, єврейські молодіжні організації
(«Цукунфт», «Югенд Поалей-Ціон», «Югендкомфарбанд»), що діяли при
політичних єврейських партіях. Це також об'єднання польської та німецької
молоді, зорієнтовані на вирішення релігійних питань. Найвідомішими
релігійно-сектантськими рухами, у яких брала участь також і українська та
російська молодь, було товариство Католицька Акція Української
Православної Молоді (КАУМ), «Орли» (1933—1931 рр.), до якої входили
діти віком від 14 років, та Марійські товариства (засновані 1918 року).
Дитячий та молодіжний рух в Україні цього періоду є досить
чисельним. Про це можуть свідчити такі цифри: у період широкого
розгортання діяльності об'єднання «Орли», у ньому налічувалося близько 30
тис. членів; Марійські товариства 1936 року об'єднували понад 300
організацій, у яких діяло понад 20 000 молоді; Юнацтво ОУН 1941 року
налічувало 7 тис. членів; на початку 30-х років Союз Української Поступової
Молоді ім. М. Драгоманова «Каменярі» об'єднував 15 тис. членів.
Значущу роль у розвитку громадських структур українського
молодіжного руху відігравала учнівська молодь, її представники були майже
в усіх великих молодіжних об'єднаннях, а в деяких (насамперед скаутських
організаціях), вони становили основну частину членів.
Діяльність учнівської молоді у громадських дитячих та молодіжних
об'єднаннях була настільки поширеною та розмаїтою, що потребувала
створення органів координації громадської діяльності учнівської молоді. Так,
приміром, до початку 20-х років існували такі об'єднання учнівської молоді,
як «Осередок українських середньошкільних організацій м. Києва»,

гімназійно-юнацька ланка Української Військової Організації, Організація
Учнів Вищих Класів Української Гімназії (ОВГУК) (Західна Україна),
«Спілка учнів українців Миколаєва «Зірка», «Юнацька спілка»
(Катеринослав, Павлоград, Кролевець, Хорол, Сквира), «Українська громада
учнів середніх шкіл» (Старобільськ), «Шкільна просвіта середньої школи»
(Ізмаїл). Об'єднання учнівської молоді видавало свої газети та журнали
(журнал «Каменяр»). Рух учнівської молоді в розвитку громадських структур
українського
дитячого
та
молодіжного
рухів
отримав
назву
«середньошкільовики».
Особливий інтерес представляють 20-ті роки: період "українізації", пошуку
нової моделі дитячого руху, період створення "паралельної" дитячо-юнацької
організації "бабсомолу".
Зупинимося більш детально на деяких аспектах цього історичного періоду.
Для нього характерно, по-перше, масове залучення дітей, особливо старшого
(підліткового) віку до політики.По-друге, більшість зорганізованих на
початку в одних і тих самих структурах дітей потім розходиться по різних
політичних таборах. По-третє, сама кількість цих таборів, їх було не два (по
відомій схемі "червоні-білі"), а чотири. Крім того, функціонувало ряд
демонстративно неполітизованих організацій, які, разом з тим,
переслідувалися різними військово-політичними силами. Наприклад, на
своєму 2-у з"їзді всеросійський комсомол постановив розпустити всі
скаутські організації як "імперіалістичні", а Червона Армія та ВЧК
реалізували це рішення. Водночас, більша частина російських скаутів, їх
організацій безпосередньо співпрацювали з "білим" рухом. Серед загиблих у
бою під Крутами з загонами Червоної Армії були і українські скаути. Відразу
після закінчення громадянської війни продовжують існувати дитячі
організації, які доброзичливо або нейтрально ставилися до більшовиків.
Цілком природно, що у ряді міст виникли "юні комуністи" ("юки"). Так, в
Одесі у 1920 році частина скаутів приймає комуністичні символи і, відповідно, змінює назву своєї організації. У 1921-1922 роках оформлюється
організація юних спартаківців, чисельність яких в Україні на січень 1924
року становила 50 тисяч чоловік (3).
У 20-і роки діяла Всеросійська спілка християнської молоді, яка мала свої
дитячі осередки. З 1922 року організація знаходилась у підпіллі.
На думку історика М.Кропівіна, у середині 20-х років молодіжні сектантські
організації протестантського віросповідування нараховували більше ста
тисяч членів, а чисельність усіх сектантських дитячих і юнацьких організацій
досягала в той час 1.5-1.7 мільйони чоловік (4). Відзначимо, що біля
половини протестантів СРСР у ті роки жили в Україні.
Декілька тисяч молодих людей, підлітків з 1919 і до кінця 20-х років
нараховували польсько-католицькі організації "Молодий ружанець", дитячі
групи при- костьолах "Святі Рози" (5). Не менше половини поляків-католиків
у цей час жили в Україні.
У 20-ті роки декілька тисяч єврейських підлітків були членами Союзу
єврейських скаутів "Гашомер-Гацоїр".Окрім нього, діяли декілька дитячих

організацій сіоністського нап- рямку (5 тисяч чоловік), головним чином, на
Південній та Південно-східній Україні.
В індустріальних центрах України до середини 20-х років діяли
небагаточисельні організації Російської спілки робітничої молоді. У цей час
існували "Дитячий Інтернаціонал" (Київ), "Ради дитячих депутатів"
(Катеринослав). "Дитячі посівкоми" (Поділля). У 1920 році існували "Дитячі
трудові армії". Як бачимо, дитячий рух віддзеркалював реалії "дорослого"
життя. Власне, це відбувається і зараз.
На початку 20-х років більшість із цих організацій припинили своє
існування під тиском нових політичних умов та орієнтацій на єдину масову
дитячу організацію — піонерію та комсомол — на території Радянської
України. Таким чином, усі громадські молодіжні структури, що діяли
впродовж згаданого періоду, умовно поділяють на такі групи:
а) молодіжні об'єднання, що сповідували певну політичну лінію, були
активними прибічниками певної партії, а то й структурними її підрозділами;
б) молодіжні об'єднання, що будували свою роботу за певною
національною ознакою;
в)
релігійні молодіжні об'єднання;
г)
неполітичні громадські молодіжні об'єднання.
Цей поділ, звісно, є умовним, через те, що деякі молодіжні об'єднання
можна віднести одразу до кількох груп, а декотрі не вписувались у наведену
класифікацію.
УКРАЇНСЬКИЙ ДИТЯЧИЙ ТА МОЛОДІЖНИЙ РУХ У РАДЯНСЬКИЙ
ПЕРІОД. ПІОНЕРСЬКА І КОМСОМОЛЬСЬКА ОРГАНІЗАЦІЇ:
ДОСВІД, ПРОБЛЕМИ, ПОЗИТИВНІ ТА НЕГАТИВНІ АСПЕКТИ
ДІЯЛЬНОСТІ, ПРИЧИНИ ЗАНЕПАДУ.
Третій період розвитку дитячого та молодіжного руху в Україні
дослідники називають комсомольсько-піонерським. Він розпочався
серединою 20-х років у Радянській Україні, початком 40-х у Західній Україні,
на Буковині та у Закарпатті і тривав до середини 80-х.
Його характерною рисою є швидке зростання діяльності широкого
спектру громадських дитячих та молодіжних об'єднань і спрямування їх в
єдине русло, означене межами комсомольської та піонерської організацій. З
самого початку створення комсомольської та піонерської організацій
партійні й державні органи заявили про духовну та матеріальну підтримку
лише цих організацій. З іншими молодіжними та дитячими громадськими
об'єднаннями вони повели активну боротьбу.
1922 року було створено «спеціальний орган з представниками ЦК
РКСМ для спогляду за некомуністичними організаціями молоді». ВЧК
визнала, Шо комсомол може бути використаний як «осведомительньй
аппарат». Унаслідок тісної співпраці Комуністичної Спілки Молоді України
(КСМУ) зі спеціальним державним органом для боротьби з

«антирадянськими» молодіжними організаціями велика кількість членів
інших молодіжних організацій була репресована.
Виступаючи на IV з'їзді КСМУ, Голова Раднаркому УРСР —
Х.Раковський заявив: «...Тепер, коли робітничо-селянська молодь має у своїх
руках державний апарат, ми мусимо з жалем констатувати, що вплив на нашу
молодь загалом зовсім не відповідає тим засобам, які ми маємо». Серединакінець 20-х років стає в оформленні піонерської та комсомольської
організацій періодом переходу, за образним висловом деяких дослідників,
«від прямих дій, характерних для часу відкритої боротьби, до глибокої й
цілеспрямованої, систематичної виховної роботи». (1928 року комсомол
України вже нараховував близько 369 тис. членів. Відбулось остаточне
оформлення спілки як організації політичної, вибудувалась її організаційна
структура, система політвиховання лідерів та рядових членів. Упродовж
історії свого становлення комсомол, як податливий інструмент партії, не раз
грав негативну і навіть ганебну роль. Це він брав участь у репресіях проти
молоді в роки культу особи Сталіна. Це боротьба за більшовицькі темпи
колективізації сільського господарства і ліквідація заможних селян
(«куркульства як класу»). Закінчивши боротьбу з куркульськопетлюрівським, націоналістичним елементом, комсомол почав шукати ворога
у власних лавах, поставивши перед собою завдання очистити від ворожих,
політично-сумнівних та розкладених елементів.
У 1937—1938 роки прокотилася хвиля репресій: відбувалося масове
знищення не лише рядових членів спілки, а й, на відміну од попередніх
«чисток», знищення «комсомольської еліти». Комсомол згуртувався не на
спільній, соціально корисній праці, а на боротьбі із класовим ворогом та
внутрішньоспілкових «чистках». Згодом комсомол теж виступав зручним
маніпуля-тивним інструментом у руках партії та влади,
На території Західної України, Закарпатті та Буковині події до 40-х
років відбувалися менш трагічно. Хоча владні структури Австро-Угорщини,
Польщі, Чехословаччини, Румунії (до складу цих держав входили українські
землі) також не ставилися прихильно до посилення українського
молодіжного руху. І не тільки такі політично орієнтовані організації як ОУН
чи КСМЗУ, а й організації, віддалені од політики (приміром, скаутські),
зазнавали постійних утисків.
Із приходом Радянської влади на території Західної України впродовж
40-х — початку 50-х років увесь спектр громадських структур молодіжного
руху був зведений лише до двох організацій — комсомольської та
піонерської.
Дослідники
відзначають,
що
хоч
на
території
західноукраїнських земель і були прибічники радянської влади та її ідеології,
загалом населення сприймало радянську владу, її структури, комсомол та
піонерію зовсім не так, як це було в інших регіонах України. Лише
наприкінці 50-х років (унаслідок застосування як репресивних заходів, так і
здійснення ідеологічної роботи) молодь Західної України вдалося
«переконати» у необхідності для них єдиної молодіжної організації —
комсомолу.

1924 року на нараді з роботи серед молоді Сталін поставив питання про
роль комсомолу так: «Що таке спілка — резерв чи інструмент? І те й інше...
Комуністична спілка молоді — резерв із селян та робітників, де партія бере
поповнення, але вона разом з тим і інструмент у руках партії, що підкоряє
своєму впливу маси молоді. Можна було б конкретніше сказати, що спілка є
інструментом партії, допоміжним знаряддям партії у тому розумінні, що
активний склад комсомолу є інструментом партії для впливу на молодь поза
спілкою».
Щороку комсомол як «інструмент у руках партії» дедалі більше
втрачав свою незалежність та перетворювався із громадської організації у
філію комуністичної партії. При цьому він інтегрувався в її структуру та
вростав у структуру держави. Для того, аби ще більш узгодити співпрацю
комсомолу та комуністичної партії, здійснюються зміни й у кадровій
політиці — лідерами комсомольських організацій призначаються, як
правило, партпрацівники.
1921 року в Москві за пропозицією ЦК РКП(б) комсомол починає
створювати перші піонерські загони. А 19 травня 1922 року відбулась II
Всеросійська конференція РКСМ, що постановила: «Беручи до уваги
постійну необхідність самоорганізації пролетарських дітей, Всеросійська
конференція доручає ЦК розробити питання про дитячий рух».
З початку 20-х років дитячі комуністичні групи виникають і в Україні.
Рада Дитячих Депутатів у Катеринославі, «Юний Спартак» у Харкові,
«Дитячий Інтернаціонал» у Києві та інші дитячі організації дістали однакову
назву «Юні Спартаківці», а зг