• Название:

    ЛЕКЦІЯ 2

  • Размер: 0.18 Мб
  • Формат: PDF
  • или
  • Автор: Customer

ЛЕКЦІЯ 2
Тема Періодизація становлення та діяльності дитячо-молодіжних
організацій на території сучасної України.
1.
Періодизація розвитку дитячого та молодіжного руху в Україні.
2.
Особливості зародження молодіжного і дитячого руху.
Становлення дитячих та молодіжних організацій у першій чверті ХХ
століття.
3.
Український дитячий та молодіжний рух у радянський період.
Піонерська і комсомольська організації: досвід, проблеми, позитивні та
негативні аспекти діяльності, причини занепаду.
4.
Молодіжний і дитячий рух кінця ХХ ст. Етапи розвитку
молодіжного руху періоду відродження. Сучасний стан молодіжного
руху в Україні. Перспективи розвитку молодіжного руху.
ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ ДИТЯЧОГО ТА МОЛОДІЖНОГО
РУХУ В УКРАЇНІ
Беручи за основу, за головний критерій поділу історії молодіжного руху
внутрішній стан його розвитку, оцінюючи його основні складові частини
(головним чином такі підсистеми як організаційна, регулятивна та
інформаційна), напрямки і форми його діяльності, автори даної роботи
виділяють в історії українського молодіжного руху такі чотири основні
періоди:
– перший — період зародження українського молодіжного руху (з часу появи
перших молодіжних об'єднань, які заявили про себе ще у кінці XVI століття і
діяльність яких пов'язана з так званими церковними братствами, і до кінця
XIX століття, коли активно діяли гуртки, громади, кружки української
молоді, студентські земляцтва);
– другий (початок XX століття — середина 20-х років для Радянської
України і кінець 30-х років XX століття для Західної України) — це період
становлен ня і масового розвитку різноманітних громадських структур
українського молодіжного руху, зародження молодіжної преси, появи
перших законодавчих актів, що стосувалися проблем молодіжного руху в
цілому тих країн, до складу яких входили українські землі;
– третій (з середини 20-х років для УРСР і з початку 40-х років для Західної
України, Буковини, Закарпаття до середини 80-х років нинішнього віку) —
це період діяльності в молодіжному русі лише двох організацій —
комсомольської та піонерської, які виконували у молодіжному середовищі
роль громадської молодіжної організації, філії комуністичної партії та
здійснювали державні функції;
– четвертий (з середини 80-х років і до сьогоднішнього дня) — це період
відродження українського молодіжного руху на сучасному етапі, коли, з
одного боку, відбувається розбудова української держави, а, з іншого боку,
існує складна політична, економічна, соціальна ситуація в країні.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАРОДЖЕННЯ МОЛОДІЖНОГО І ДИТЯЧОГО
РУХУ.
СТАНОВЛЕННЯ
ДИТЯЧИХ
ТА
МОЛОДІЖНИХ
ОРГАНІЗАЦІЙ У ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ.
Усякий розвиток має витоки, передумови, але коли він опирається на
традицію, то враз здобуває могутнє культурне підґрунтя. Тому питання про
наявність або відсутність традиції дитячого й молодіжного руху в Україні є
питанням про його статус як суб'єкта історичного творення, а, відтак,
питанням політичним.
Дитячий та молодіжний рух України має історичний досвід існування.
Він не є абсолютно новим явищем українського соціуму. Його сучасний
розвиток опирається на знання історичних уроків минулого.
Періодом становлення дитячого та молодіжного руху дослідники
визначають початок XX сторіччя. Це час інтенсивного розвитку
різноманітних громадських структур, зародження молодіжної преси, появи
перших законодавчих актів із проблем молодіжного руху. Хоч зародження
українського молодіжного руху розпочалося ще у XVI—XVIII ст.
(«молодечі» братства церковних братств, новіціат при Базиліанському ордені
в уніатській церкві), піднесення громадської активності молоді припадає на
кінець XVIII — початок XIX ст. Воно відбувалося значною мірою під
впливом загальноєвропейського руху, утім, мало вияви, зумовлені
специфічним становищем української нації під чужим поневоленням. Так, у
60-тІ роки XIX ст. в Західній Україні у вищих та середніх школах, де є
українці, інтенсивно починають розвиватися молодіжні об'єднання, названі
згодом гуртками. «Гуртківський» молодіжний рух поширюється й на
Наддніпрянщину. У другій половині XIX ст. почали масово розвиватися
територіальні гуртки, що мали за мету взаємодопомогу та культурний
розвиток — земляцтва.
Характерною рисою громадських молодіжних та дитячих об'єднань, що
діяли впродовж періоду становлення дитячого й молодіжного руху в Україні,
було їх розмаїття. Найвідомішими серед них у Наддніпрянській, а потім
Радянській Україні були Юнацька Соціалістична Спілка (ЮСС),
Комуністична Юнацька Спілка (КЮС), Українська Комуністична Робітнича
Юнацька Спілка (УКРЮС) тощо. Аналізуючи діяльність цієї групи
молодіжних об'єднань, дослідники підкреслюють їх зорієнтованість на
соціал-демократичний світогляд. Цей світогляд, як панівний для
молодіжного руху, сформувався під впливом західноєвропейського
соціалістичного та національного громадських рухів. Молодіжний рух того
періоду значною мірою був рухом і дитячим, позаяк охоплював учнів
старших класів гімназій, семінарій, технічних шкіл, реальних училищ тощо.
Учні середніх навчальних закладів входили також до складу громадських
організацій неполітичного спрямування (земляцтв, гуртків).

Подібна ситуація була і в Західній Україні. Тут найвпливовішими громадськими організаціями були «Січ», «Сокіл», «Луг», ПЛАСТ, Спілка
української націоналістичної молоді (СУНМ), Група Української
Державницької Молоді (ГУДМ), Дорост та Юнацтво ОУН. Молодіжні
організації «Сокіл» (створена 1894 року) та «Січ (створена 1900 року)
перебували під впливом ідеологій політичних партій — націонал-демократів
та радикалів відповідно. Організація «Червоний піонер Західної України»
діяла під безпосереднім керівництвом КПЗУ. Дорост та Юнацтво (до групи
Доросту входили діти, починаючи з шести років) діяли у структурі
Організації Українських Націоналістів (ОУН). Мали свої молодіжні
підструктури і такі чисельні громадські організації, як «Просвіта»,
«Сільський Господар». У дитячому та молодіжному рухах лежать витоки
багатьох знаменних історичних подій (приміром, організації «Сокіл», «Січ»
та ПЛАСТ були серед ініціаторів утворення 1914 року Українського легіону,
що згодом дістав назву Українських січових стрільців), появи суспільно
значущих особистостей (наприклад, розвиток діяльності «Братства
Тарасівців» стає згодом ідеологічним підґрунтям для створення 1900 року в
Харкові Революційної Української партії, через яку пройшли такі видатні
діячі революції 1917 року, як С.Петлюра, В.Винниченко, Д.Антонович).
У період становлення дитячого та молодіжного рухів в Україні, поруч з
українськими організаціями діяли об'єднання молодих людей інших
національностей. Це, насамперед, єврейські молодіжні організації
(«Цукунфт», «Югенд Поалей-Ціон», «Югендкомфарбанд»), що діяли при
політичних єврейських партіях. Це також об'єднання польської та німецької
молоді, зорієнтовані на вирішення релігійних питань. Найвідомішими
релігійно-сектантськими рухами, у яких брала участь також і українська та
російська молодь, було товариство Католицька Акція Української
Православної Молоді (КАУМ), «Орли» (1933—1931 рр.), до якої входили
діти віком від 14 років, та Марійські товариства (засновані 1918 року).
Дитячий та молодіжний рух в Україні цього періоду є досить
чисельним. Про це можуть свідчити такі цифри: у період широкого
розгортання діяльності об'єднання «Орли», у ньому налічувалося близько 30
тис. членів; Марійські товариства 1936 року об'єднували понад 300
організацій, у яких діяло понад 20 000 молоді; Юнацтво ОУН 1941 року
налічувало 7 тис. членів; на початку 30-х років Союз Української Поступової
Молоді ім. М. Драгоманова «Каменярі» об'єднував 15 тис. членів.
Значущу роль у розвитку громадських структур українського
молодіжного руху відігравала учнівська молодь, її представники були майже
в усіх великих молодіжних об'єднаннях, а в деяких (насамперед скаутських
організаціях), вони становили основну частину членів.
Діяльність учнівської молоді у громадських дитячих та молодіжних
об'єднаннях була настільки поширеною та розмаїтою, що потребувала
створення органів координації громадської діяльності учнівської молоді. Так,
приміром, до початку 20-х років існували такі об'єднання учнівської молоді,
як «Осередок українських середньошкільних організацій м. Києва»,

гімназійно-юнацька ланка Української Військової Організації, Організація
Учнів Вищих Класів Української Гімназії (ОВГУК) (Західна Україна),
«Спілка учнів українців Миколаєва «Зірка», «Юнацька спілка»
(Катеринослав, Павлоград, Кролевець, Хорол, Сквира), «Українська громада
учнів середніх шкіл» (Старобільськ), «Шкільна просвіта середньої школи»
(Ізмаїл). Об'єднання учнівської молоді видавало свої газети та журнали
(журнал «Каменяр»). Рух учнівської молоді в розвитку громадських структур
українського
дитячого
та
молодіжного
рухів
отримав
назву
«середньошкільовики».
Особливий інтерес представляють 20-ті роки: період "українізації", пошуку
нової моделі дитячого руху, період створення "паралельної" дитячо-юнацької
організації "бабсомолу".
Зупинимося більш детально на деяких аспектах цього історичного періоду.
Для нього характерно, по-перше, масове залучення дітей, особливо старшого
(підліткового) віку до політики.По-друге, більшість зорганізованих на
початку в одних і тих самих структурах дітей потім розходиться по різних
політичних таборах. По-третє, сама кількість цих таборів, їх було не два (по
відомій схемі "червоні-білі"), а чотири. Крім того, функціонувало ряд
демонстративно неполітизованих організацій, які, разом з тим,
переслідувалися різними військово-політичними силами. Наприклад, на
своєму 2-у з"їзді всеросійський комсомол постановив розпустити всі
скаутські організації як "імперіалістичні", а Червона Армія та ВЧК
реалізували це рішення. Водночас, більша частина російських скаутів, їх
організацій безпосередньо співпрацювали з "білим" рухом. Серед загиблих у
бою під Крутами з загонами Червоної Армії були і українські скаути. Відразу
після закінчення громадянської війни продовжують існувати дитячі
організації, які доброзичливо або нейтрально ставилися до більшовиків.
Цілком природно, що у ряді міст виникли "юні комуністи" ("юки"). Так, в
Одесі у 1920 році частина скаутів приймає комуністичні символи і, відповідно, змінює назву своєї організації. У 1921-1922 роках оформлюється
організація юних спартаківців, чисельність яких в Україні на січень 1924
року становила 50 тисяч чоловік (3).
У 20-і роки діяла Всеросійська спілка християнської молоді, яка мала свої
дитячі осередки. З 1922 року організація знаходилась у підпіллі.
На думку історика М.Кропівіна, у середині 20-х років молодіжні сектантські
організації протестантського віросповідування нараховували більше ста
тисяч членів, а чисельність усіх сектантських дитячих і юнацьких організацій
досягала в той час 1.5-1.7 мільйони чоловік (4). Відзначимо, що біля
половини протестантів СРСР у ті роки жили в Україні.
Декілька тисяч молодих людей, підлітків з 1919 і до кінця 20-х років
нараховували польсько-католицькі організації "Молодий ружанець", дитячі
групи при- костьолах "Святі Рози" (5). Не менше половини поляків-католиків
у цей час жили в Україні.
У 20-ті роки декілька тисяч єврейських підлітків були членами Союзу
єврейських скаутів "Гашомер-Гацоїр".Окрім нього, діяли декілька дитячих

організацій сіоністського нап- рямку (5 тисяч чоловік), головним чином, на
Південній та Південно-східній Україні.
В індустріальних центрах України до середини 20-х років діяли
небагаточисельні організації Російської спілки робітничої молоді. У цей час
існували "Дитячий Інтернаціонал" (Київ), "Ради дитячих депутатів"
(Катеринослав). "Дитячі посівкоми" (Поділля). У 1920 році існували "Дитячі
трудові армії". Як бачимо, дитячий рух віддзеркалював реалії "дорослого"
життя. Власне, це відбувається і зараз.
На початку 20-х років більшість із цих організацій припинили своє
існування під тиском нових політичних умов та орієнтацій на єдину масову
дитячу організацію — піонерію та комсомол — на території Радянської
України. Таким чином, усі громадські молодіжні структури, що діяли
впродовж згаданого періоду, умовно поділяють на такі групи:
а) молодіжні об'єднання, що сповідували певну політичну лінію, були
активними прибічниками певної партії, а то й структурними її підрозділами;
б) молодіжні об'єднання, що будували свою роботу за певною
національною ознакою;
в)
релігійні молодіжні об'єднання;
г)
неполітичні громадські молодіжні об'єднання.
Цей поділ, звісно, є умовним, через те, що деякі молодіжні об'єднання
можна віднести одразу до кількох груп, а декотрі не вписувались у наведену
класифікацію.
УКРАЇНСЬКИЙ ДИТЯЧИЙ ТА МОЛОДІЖНИЙ РУХ У РАДЯНСЬКИЙ
ПЕРІОД. ПІОНЕРСЬКА І КОМСОМОЛЬСЬКА ОРГАНІЗАЦІЇ:
ДОСВІД, ПРОБЛЕМИ, ПОЗИТИВНІ ТА НЕГАТИВНІ АСПЕКТИ
ДІЯЛЬНОСТІ, ПРИЧИНИ ЗАНЕПАДУ.
Третій період розвитку дитячого та молодіжного руху в Україні
дослідники називають комсомольсько-піонерським. Він розпочався
серединою 20-х років у Радянській Україні, початком 40-х у Західній Україні,
на Буковині та у Закарпатті і тривав до середини 80-х.
Його характерною рисою є швидке зростання діяльності широкого
спектру громадських дитячих та молодіжних об'єднань і спрямування їх в
єдине русло, означене межами комсомольської та піонерської організацій. З
самого початку створення комсомольської та піонерської організацій
партійні й державні органи заявили про духовну та матеріальну підтримку
лише цих організацій. З іншими молодіжними та дитячими громадськими
об'єднаннями вони повели активну боротьбу.
1922 року було створено «спеціальний орган з представниками ЦК
РКСМ для спогляду за некомуністичними організаціями молоді». ВЧК
визнала, Шо комсомол може бути використаний як «осведомительньй
аппарат». Унаслідок тісної співпраці Комуністичної Спілки Молоді України
(КСМУ) зі спеціальним державним органом для боротьби з

«антирадянськими» молодіжними організаціями велика кількість членів
інших молодіжних організацій була репресована.
Виступаючи на IV з'їзді КСМУ, Голова Раднаркому УРСР —
Х.Раковський заявив: «...Тепер, коли робітничо-селянська молодь має у своїх
руках державний апарат, ми мусимо з жалем констатувати, що вплив на нашу
молодь загалом зовсім не відповідає тим засобам, які ми маємо». Серединакінець 20-х років стає в оформленні піонерської та комсомольської
організацій періодом переходу, за образним висловом деяких дослідників,
«від прямих дій, характерних для часу відкритої боротьби, до глибокої й
цілеспрямованої, систематичної виховної роботи». (1928 року комсомол
України вже нараховував близько 369 тис. членів. Відбулось остаточне
оформлення спілки як організації політичної, вибудувалась її організаційна
структура, система політвиховання лідерів та рядових членів. Упродовж
історії свого становлення комсомол, як податливий інструмент партії, не раз
грав негативну і навіть ганебну роль. Це він брав участь у репресіях проти
молоді в роки культу особи Сталіна. Це боротьба за більшовицькі темпи
колективізації сільського господарства і ліквідація заможних селян
(«куркульства як класу»). Закінчивши боротьбу з куркульськопетлюрівським, націоналістичним елементом, комсомол почав шукати ворога
у власних лавах, поставивши перед собою завдання очистити від ворожих,
політично-сумнівних та розкладених елементів.
У 1937—1938 роки прокотилася хвиля репресій: відбувалося масове
знищення не лише рядових членів спілки, а й, на відміну од попередніх
«чисток», знищення «комсомольської еліти». Комсомол згуртувався не на
спільній, соціально корисній праці, а на боротьбі із класовим ворогом та
внутрішньоспілкових «чистках». Згодом комсомол теж виступав зручним
маніпуля-тивним інструментом у руках партії та влади,
На території Західної України, Закарпатті та Буковині події до 40-х
років відбувалися менш трагічно. Хоча владні структури Австро-Угорщини,
Польщі, Чехословаччини, Румунії (до складу цих держав входили українські
землі) також не ставилися прихильно до посилення українського
молодіжного руху. І не тільки такі політично орієнтовані організації як ОУН
чи КСМЗУ, а й організації, віддалені од політики (приміром, скаутські),
зазнавали постійних утисків.
Із приходом Радянської влади на території Західної України впродовж
40-х — початку 50-х років увесь спектр громадських структур молодіжного
руху був зведений лише до двох організацій — комсомольської та
піонерської.
Дослідники
відзначають,
що
хоч
на
території
західноукраїнських земель і були прибічники радянської влади та її ідеології,
загалом населення сприймало радянську владу, її структури, комсомол та
піонерію зовсім не так, як це було в інших регіонах України. Лише
наприкінці 50-х років (унаслідок застосування як репресивних заходів, так і
здійснення ідеологічної роботи) молодь Західної України вдалося
«переконати» у необхідності для них єдиної молодіжної організації —
комсомолу.

1924 року на нараді з роботи серед молоді Сталін поставив питання про
роль комсомолу так: «Що таке спілка — резерв чи інструмент? І те й інше...
Комуністична спілка молоді — резерв із селян та робітників, де партія бере
поповнення, але вона разом з тим і інструмент у руках партії, що підкоряє
своєму впливу маси молоді. Можна було б конкретніше сказати, що спілка є
інструментом партії, допоміжним знаряддям партії у тому розумінні, що
активний склад комсомолу є інструментом партії для впливу на молодь поза
спілкою».
Щороку комсомол як «інструмент у руках партії» дедалі більше
втрачав свою незалежність та перетворювався із громадської організації у
філію комуністичної партії. При цьому він інтегрувався в її структуру та
вростав у структуру держави. Для того, аби ще більш узгодити співпрацю
комсомолу та комуністичної партії, здійснюються зміни й у кадровій
політиці — лідерами комсомольських організацій призначаються, як
правило, партпрацівники.
1921 року в Москві за пропозицією ЦК РКП(б) комсомол починає
створювати перші піонерські загони. А 19 травня 1922 року відбулась II
Всеросійська конференція РКСМ, що постановила: «Беручи до уваги
постійну необхідність самоорганізації пролетарських дітей, Всеросійська
конференція доручає ЦК розробити питання про дитячий рух».
З початку 20-х років дитячі комуністичні групи виникають і в Україні.
Рада Дитячих Депутатів у Катеринославі, «Юний Спартак» у Харкові,
«Дитячий Інтернаціонал» у Києві та інші дитячі організації дістали однакову
назву «Юні Спартаківці», а згодом — піонери.
Піонери України ввійшли до складу єдиної піонерської організації
України 1924 року і були її членами аж до 1990, коли виокремилася Спілка
піонерських організацій України — СПОУ.
Піонерський рух перетворився в придаток комсомолу; комсомол - у "короткий поводок" партії; партія - у механізм, який забезпечував владу Політбюро.
Ці процеси 'досить широко описані в літературі, тому ми не станемо на них
детально зупинятися. Відмітим тільки, що дитячий рух був позбавлений
характеру дитячої самодіяльності, у ньому, з одного боку, розвивалися
процеси "пошуку ворога", "куркуля" і т.д. ( до 1937-1938 років), з іншого - від
дітей з 12 років вимагали вироблення трудоднів, і тому'вони масово
залишали школу. Наприкінці 30-х років стало характерною ознакою
деградація піонерської організації, перетворення її в підручний механізм
боротьби за шкільну успішність. Відтак, оформляється підсвідома установка
на забезпечення бурхливого розвою тимурівського руху. Задамо собі
запитання: чому після всіх ідеологічних чисток найбільш активні і відкриті
тривогам життя діти намагалися носити назву не "юних ленінців-сталінців", а
тимурівців? Мабуть можна погодитися з В. Татаровою. що у А.Ґайдара
назріла альтернатива піонерській організації. Тоді, у 30-і роки вона була
намертво пристебнута до школи. Тимурівський рух же за власним бажанням
готував під неї "бомбу".

Вже тоді проявилося прагнення членів дитячого руху до самоорганізації
малих неформальних груп. Ця самоорганізація оцінювалася в той час як
негативне і недопустиме явище у суспільстві. В.Татарова відзначає, що у
1942 році ЦК ВЛКСМ визнав у тимурівців серйозні недоліки. Чим же вони не
вгодили? А тим, що мали схильність до стихійності. Як писала у 1942 році
газета "Московский большевик", " у 'Москві піонерські організації фактично
підмінені тимурівськими командами". Комсомольські і піонерські органи
поспішили прибрати їх до рук, загнати в піонерські формування, закріпити до
школи, віддати у владу Циркулярів і наукових рекомендацій. Але не вийшло.
Разом з тим, за рідким виключенням тимурівський рух виродився в
формально-бюрократичну структуру. У той же час він мав серйозний
гуманістичний потенціал, який давав можливість і право на його існування у
перспективі.
Особливий інтерес становить появлення різних організаційних форм у
дитячому русі гуманістичного напрямку після 1956 року (комунарівський
рух, гарібальдійці, каравелівці і т.д.).
Таким чином, дитячий рух у період тоталітаризму намагався повністю
підпорядкувати-молоду людину певним соціальним структурам, зробити
запрограмованою, а її життя - по законах "маршу стальних батальйонів".
Перебування у лавах піонерії та комсомолу за умов тоталітарного
режиму було фактично обов'язковим для всіх, хто досяг необхідного для
цього віку та був (чи вміло виявляв) ідеологічну відданість справі
комуністичної партії. Так, 1986 року Ленінська Комуністична Спілка Молоді
України об'єднувала 64% усіх юнаків та дівчат (близько 7 млн членів), а
республіканська піонерська організація мала 1970 року близько 4 млн членів.
Велика увага також приділялася розвиткові мережі засобів масової
інформації.
1977 року загальний наклад усіх комсомольських та піонерських газет
республіки становив понад 9 млн примірників; разовий наклад молодіжних і
дитячих журналів — майже 2,5 млн примірників. У республіці виходили 10
всеукраїнських та 25 обласних видань. Крім того, були ще й видання ЦК
ВЛКСМ (21 газета та журнал). Телебачення й радіомовлення працювали у
тісному контакті з комсомолом та надавали великої ваги програмам для дітей
та юнацтва.
Звичайно, комсомольсько-піонерський період у розвитку дитячого та
молодіжного руху в Україні сповнений і славетних сторінок. До таких
належить участь комсомольців та піонерів у боротьбі з неписьменністю
населення та безпритульністю дітей. Здобутком було створення матеріальної
бази для здійснення виховання дітей та молоді — саме у цей період
розгорнулося масштабне будівництво палаців піонерів, станцій юних
техніків, юних натуралістів, дитячих залізниць, парків, клубів тощо.
Комсомольська організація здійснювала систематичне навчання активу —
майбутніх лідерів комсомольців та піонерів. Молодь інтенсивно залучалася
до суспільно-політичної діяльності, до участі в суспільно корисних справах.

ВЛКСМ та піонери України брали на себе виховні функції та організовували
корисне дозвілля дітей і їхній відпочинок у літніх таборах.
Таким чином, ще з самого початку свого існування комсомол та
піонерія стали єдино можливою формою громадського дитячого та
молодіжного руху. Оскільки комсомол було оголошено резервом і
помічником комуністичної партії, то ВЛКСМ отримала особливу правову
легітимність. Комсомольська та піонерська організації стали філіями
комуністичної партії. Цим двом організаціям правлячий режим передав
функції держави у вихованні молодого покоління у дусі вірності
комуністичним ідеалам.
З кінця 70-х років політична система тоталітарного радянського
режиму вступила у кризу. Разом із державною системою кризу переживав і
комсомольський та піонерський рух. Настав час, коли молодь уже не можна
було утримувати в рамках єдиної ідеології. І з середини 80-х років
розпочинається новий період у розвитку дитячого і молодіжного руху —
період відродження. Витоки цього відродження містяться у попередньому
періоді розвитку молодіжного та дитячого руху. Незважаючи на те, що у
радянському суспільстві для дітей і молоді вступ до піонерської і
комсомольської організації був здебільшого не лише неминучим, а й цілком
прийнятним, усе ж була частина молоді, яка здійснювала спроби створити
інші, відмінні од комсомолу, громадські молодіжні структури. Серед них
були молодіжні організації як антирадянського спрямування, так і
прорадянські, які діяли, утім, поза межами комсомолу. Більшість із них були
підпільними, напівлегальними.
МОЛОДІЖНИЙ І ДИТЯЧИЙ РУХ КІНЦЯ ХХ СТ. ЕТАПИ РОЗВИТКУ
МОЛОДІЖНОГО РУХУ ПЕРІОДУ ВІДРОДЖЕННЯ. СУЧАСНИЙ
СТАН МОЛОДІЖНОГО РУХУ В УКРАЇНІ. ПЕРСПЕКТИВИ
РОЗВИТКУ МОЛОДІЖНОГО РУХУ.
Значним поштовхом до активізації молодіжного руху стала так звана
«хрущовська відлига». Процес демократизації радянського суспільства,
зумовлений «відлигою», спричинив зародження досить різноманітних
молодіжних об'єднань: «комунарський» рух, культурологічні клуби,
прихильники року, «бітломани», а трохи згодом об'єднань «хіппі», «панків»,
«металістів», «рокерів», «фанатів» тощо. Діяльність цих молодіжних
об'єднань вилилась у так званий «неформальний молодіжний рух», який
поступово почав вивільнятися з-під піонерсько-комсомольського впливу.
Великий вплив на нього мала молодіжна мода, що прийшла із заходу.
Події квітня 1985 року поклали початок великим змінам у громадськополітичному житті суспільства, спонукавши молодь до громадської
активності. З початком періоду «гласності і демократії» люди дізналися
правду про сталінські репресії, трагедію голодомору, жахливий стан
національної культури. Молодь дедалі більше відчужувалась од
комсомольської організації, що давно перестала жити їхніми інтересами,

перетворившись на бюрократичну, політизовану структуру із командноадміністративними способами внутрішньоорганізаційного життя. Кількісний
склад ВЛКСМ та ЛКСМУ скорочувався з року в рік. І на останньому з'їзді
ВЛКСМ перший секретар ЦК ВЛКСМ В.Зюкін заявив: «Стара система
зруйнована, разом із нею з політичного буття повинна піти й організація, яка
довгі роки була її елементом. І існування ВЛКСМ у старій формі, нехай
навіть у новій одежі, — об'єктивно неможливе». Із припиненням існування
комсомольської організації перестала бути масовою та зазнала трансформації
й піонерська організація.
Тим часом інтенсивні зміни відбувались й у ЛКСМУ. Організація,
залишаючись Вірною курсу Комуністичної партії України, почала інтенсивно
Перетворюватись у комерційно-громадську організацію комсомольських
працівників високого рангу. Так, за рахунок госпрозрахункових формувань,
сума коштів на банківських рахунках ЛКСМУ зросла впродовж 1989— 1990
рр. відповідно з 66,8 млн карбованців до 175,9 млн. За нових політичних
умов, набуваючи ознак організації політично-громадської, комсомольська
організація відсторонилась од виховної діяльності, знявши з себе
відповідальність за майбутнє дітей та молоді. 1991 року рішенням XXVII
з'їзду комсомолу республіки було припинено діяльність ЛКСМУ та
проголошено створення нової організації — Спілки молодіжних організацій
України (СМОУ). Комсомол як громадсько-політичне об'єднання вичерпав
свій потенціал, став невідповідним часові.
Відповідальність за майбутнє країни почали брати на себе чисельні
новоутворені молодіжні та дитячі організації. Цей процес ще більш
активізувався із проголошенням Верховною Радою Акту про незалежність
України та проведенням 1 грудня 1991 року референдуму, який його
підтвердив. Молодь, що завжди була сміливою, безкомпромісною та
спрямованою до нового соціальною групою, у час становлення української
державності вибухнула інтенсивним утворенням громадських самодіяльних
структур, їх передвісниками були дискусії, мітинги, акції, з метою
привернути увагу уряду до нагальних проблем молодих людей та населення в
цілому (як-от голодування студентів).
Невдовзі розпочався період організаційного оформлення молодіжних
організацій (проходили установчі з'їзди новостворених чи відроджених
організацій, затверджувались їх Статути та Програмові документи). Так
постали Союз українського студентства (СУС), Спілка української молоді
(СУМ), Національна скаутська організація України — ПЛАСТ, Комітет
української католицької молоді (КУКМ), молодіжна релігійна організація
«Українська молодь — Христові» (УМХ). Створені молодіжні громадські
об'єднання для координації діяльності та отримання підтримки української
діаспори ініціювали виникнення Світової конференції українських
молодіжних організацій (СКУМО) та координаційної ради СКУМО.
З активізацією молодіжного руху пов'язаний і дитячий рух. До складу
багатьох молодіжних організацій входили молоді люди віком до 18 років
(тобто діти). Крім того, немало з організацій були молодіжно-дитячими.

Інтенсивно почали створюватись і власне дитячі організації. Найвідоміші з
них — Спілка Піонерських Організацій України (СПОУ), Українське
аерокосмічне об'єднання «Сузір'я», Всеукраїнська дитяча спілка «Екологічна
варта», Українське дитячо-юнацьке товариство «Січ», Молодіжна морська
ліга, Асоціація гайдів України, Молодіжна Організація Спілки Офіцерів
України «Сокіл», організації КРОКС, СПОК, «Гарт» тощо.
Молодіжний та дитячий рух, незважаючи на складну політичну та
соціально-економічну ситуацію, продовжує відроджуватися. Він віддаляється
од стереотипів минулого та стає демократичним. Різні за напрямами
діяльності, цілями, структурою, матеріальною базою, за історією та
традиціями молодіжні та дитячі організації знаходять своє місце у соціальнополітичній системі суспільства.
У даний час Україна переживає період характерний, у тій чи іншій мірі, всім
посттоталітарним суспільствам. Однак, дія факторів, характерних для такого
суспільства (економічна і моральна криза, соціально-психологічний
радикалізм, з одного боку, і пасивність більшості населення, з іншого боку, і
т.д.), в Україні має своєрідний відтінок. Відзначимо серед них найважливіші.
По-перше, поліетнічнітсь і полірегіональність українського суспільства, яке
не може розвиватися за єдиним зразком, за єдиною моделлю Відтак,
неможливо впроваджувати єдиний шаблон у побудові дитячого руху,
створити тільки дитячі організації.
По-друге, поліконфесіональність. В умовах повальної релігізації суспільного
життя, коли абсолютна більшість батьків і вчителів у всіх регіонах
висловлюються за введення Закону Божого в школах, жорстка ідентифікація
різних дитячих організацій з відповідними конфесіями може підштовхнути
до лорсткогосуспільного протистояння. До цього ж може привести і
регілізація державних закладів.
По-третє, багатопартійність. Як свідчать дані соціологічних досліджень,
жодна Із політичних сил не може претендувати на єдиного лідера в
масштабах всієї України ні зараз, ці у найближчій перспективі. Тому
політизовані дитячі організації окремих політичних партій навряд чи
зможуть
зайняти
вагоме
місце
в
дитячому
русі.
В-четвертих, мілітаристські традиції, які пропагуються не тільки
однодумцями тоталітаризму, але і рядом нових політичних та ідеологічних
течій, впливають на активізацію діяльності воєнізованих дитячих організацій.
Крім того, важливим фактором є існування української діаспори. При цьому
слід врахувати не тільки діаспору (8.8 мільйонів українців, що проживають у
державах колишнього СРСР, більше 4 мільйонів - в Європі, Америці,
Австралії), але й біля 0.5 мільйона кримських татар, відповідна кількість
гагаузів, болгарів, євреїв, німців, які проживають у тому чи Іншому регіоні
України. А також багатьох росіян, поляків, молдаван, які є вихідцями з
України і зацікавлені в її розвитку. Тому, якщо і спостерігається взаємодія
певних груп дитячого руху України із "західною" діаспорою, з дитячими
організаціями в Російській Федерації, то можна передбачити, що у
найближчому майбутньому стане помітним вплив відповідних польських,

угорських, єврейських, білоруських організацій на процеси в дитячому русі в
Україні.
Аналізуючи процеси та користуючись методологією пошукового прогнозу,
можна передбачити, по-перше, що диференціація типів шкіл, створення
елітних навчальних закладів (у містах), призведе до соціального
розшарування у суспільстві, відповідної стратифікації суспільства дитячого
руху. Це може бути небажано. Тому необхідно використати світовий досвід
для подолання соціального відчуження між дітьми в середовищі дитячих
організацій. По-друге, навряд чи виправданим буде виведення із шкіл всіх
дитячих організацій (досить обмежитися політизованими). Утворений таким
чином вакуум швидко може заповнитися кримінальними або радикальнополітичними структурами, хоча, звичайно, дитячі організації не повинні бути
жорстко прив"язані до шкільного життя. По-третє, можна визначити основні
типи дитячих організацій, які найбільш є характерними: політизовані,
неполітизовані. стихійні, кримінальні, регіональні, всеукраїнські, міжнародні.
У даний час досить велику питому вагу в дитячому русі (за впливом і
чисельністю) займають Спілка Піонерських Організацій України, Пласт та
інші скаутські організації, поза-конфесійні протестанські дитячі групи.
Небагаточисельними. але впливовими залишаються тимурівці, "зелені",
соціально-гуманістичні (товариства милосердя) організації, науково-технічні,
історико-етнографічні групи дітей. Разом з цим. є серйозні проблеми, перш за
все.пов"язані з "певним ідейним та організаційним вакуумом" у дитячому
русі.
Нинішній молодіжний рух України характеризується такими
основними чинниками:
• демократичністю за своїм характером: більшість вищеназваних молодіжних
об'єднань
створена
самою
молодцю.
Демократичність
руху
забезпечується ще й тим, що чинне законодавство практично знімає всі
обмеження, які існували раніше, на створення юнацьких об'єднань за
винятком лише тих, що є деструктивними, кримінальними для
суспільства;
• різноманітністю за напрямками діяльності та політичними уподобаннями: в
Україні діє більше 40 молодіжних об'єднань, що претендують на статус
всеукраїнських (тільки зареєстрованих, відповідно до чинного законодавства,
в Мінюсті України на кінець 1996 року таких організацій було 41) і кілька
сотень регіональних структур (25);
• невеликою чисельністю молодіжних об'єднань. Більшість з них маловідомі
для молоді, не користуються в неї необхідним авторитетом та престижем.
За даними соціологічних досліджень Українського науково-дослідного
інституту проблем молоді, про свою участь у діяльності тих чи інших
молодіжних об'єднань у жовтні 1995 року заявило лише 5,3% опитаних
юнаків та дівчат (26). Це підтверджує і кількісний склад зареєстрованих
відповідно до чинного законодавства Всеукраїнських молодіжних
об'єднань: з майже 10 мільйонів молодих людей у віці 16-29 років, які

проживають нині в Україні, у цих об'єднанях перебуває, згідно з їх
даними, десь приблизно 150 тисяч юнаків та дівчат. Найбільшою нині
стала Молодіжна морська ліга, яка, за її свідченнями, об'єднує майже 60
тисяч чоловік, Українське дитячо-юнацьке товариство «Січ» має 15 тисяч
членів, Українська Студентська Спілка -11 тисяч, Українське молодіжне
аерокосмічне об'єднання «Сузір'я» - 10 тисяч, а інші всеукраїнські
організації мають по 2-3 тисячі членів. Правда, за даними Спілки
Піонерських Організацій України, вона об'єднує майже мільйон осіб, але її
членами в першу чергу є діти, а не молодь (27);
на місцях громадські молодіжні об'єднання більшою мірою представлені
регіональними, ніж всеукраїнськими структурами.
громадські структури молодіжного руху, займаючи своє місце в політичній
структурі суспільства, намагаються консолідуватися. Більшість організацій,
відповідно до їх статутів, окрім індивідуального, мають і колективне
членство. У липні 1992 року було створено Український національний
комітет молодіжних організацій України (УНКМО), який об'єднав тоді 14
всеукраїнських громадських об'єднань молоді (29). Нині ж до його складу
входить 19 всеукраїнських молодіжних і дитячих організацій та 10
регіональних об'єднань молодіжних організацій. У ряді областей створено
координаційні ради молодіжних та дитячих організацій;
• молодіжні організації слабо заявляють про себе в суспільстві, у
владних структурах. Так, депутатом Верховної Ради України обраний лише
один лідер зі всіх майже 50 всеукраїнських молодіжних організацій Олександр Боженко, який очолює нині ЛКСМУ (до речі, ця органіація не
пройшла необхідної реєстрації у Мінюсті України). Більшість об'єднань
існує лише на папері. їх структури діють у кращому випадку в обласних,
найбільших районних центрах, а в сільських районах їх майже немає
(певний виняток тут становлять лише деякі області Західної України). Це
стосується як всеукраїнських об'єднань, так і регіональних, місцевих
структур. Загалом можна охарактеризувати молодіжний рух в Україні як
малочисельний, слабкий, повною мірою організаційно не структурований. І
взагалі, молодіжні організації сьогодні більше являють собою лише
«апаратні», «кабінетні» об'єднання певного кола молодіжних функціонерів,
що згуртувалися навколо того чи іншого молодіжного лідера, котрий
орієнтується на певні політичні сили та, підтримуючи їх, отримує від
цього для себе та своїх сподвижників певні дивіденди;
• втратою у молоді інтересу до заняття політикою. Як показують
соціологічні дослідження, що були останнім часом проведені УкрНДІ
проблем молоді, до існування політичних об'єднань молоді позитивно
ставляться лише 15,8 відсотків юнаків та дівчат (ЗО). Серед молоді росте
кількість тих, хто зовсім не цікавиться проблемами політичного життя:
якщо в травні 1995 року серед опитаних юнаків та дівчат таких було
24%, то в жовтні того ж року - 31%, а в грудні 1996 року - 32 % (31).
Разом з тим, росте стурбованість молодих громадян

• економічними, соціальними проблемами. Так, відповідаючи на запитання, що
їх більш за все турбує у житті, молоді респонденти в грудні 1996 року серед
запропонованих їм 18 політичних, економічних, соціальних проблем на
перше місце поставили низький рівень заробітної плати (66% опитаних), на
друге місце - безробіття (63%) і на третє місце -зростання цін (61%) (32).
Ось чому останнім часом у діяльності молодіжних об'єднань все
важливішим стає вирішення соціальних проблем молоді. За таких обставин
розвиток молодіжного руху значною мірою залежить від допомоги
державних структур. Упродовж 1992— 1994 років лише Міністерство
України у справах молоді і спорту частково профінансувало більше 100
програм громадських молодіжних об'єднань України (33). Проте, з різних
причин в останні роки ця допомога скоротилася, хоча впродовж 1995-1996
років за рахунок коштів місцевих бюджетів на фінансування 356 програм
регіональних молодіжних і дитячих об'єднань було виділено 775 тисяч
гривень (34); • характерним для нинішнього стану розвитку громадських
структур молодіжного руху є й те, що, не дивлячись на значні зміни, які
відбуваються в ньому впродовж останніх десяти років, процес його політичного, організаційного формування ще не завершився, а, навпаки, нині
спостерігається навіть певний спад, зменшення темпів у його становленні. У
першу чергу, це обумовлено ставленням до нього молоді. Як засвідчують
соціологічні дослідження УкрНДІ проблем молоді позитивні оцінки молодих
людей діяльності молодіжних об'єднань останнім часом не тільки не
ростуть, а навпаки інколи і зменшуються. Так, наприклад, якщо в червні
1994 року позитивно ставилося до СПОУ 26%, до СУС 22% опитаних, то в
жовтні 1995 року вже відповідно 17 та 18% (35).
• Розвиток громадських молодіжних структур значною мірою також
стримується їх бідною матеріальною базою, фінансовими скрутами, що
залежить від економічних негараздів, які нині склалися у країні. Не
вистачає молодіжним організаціям і підготовлених кадрів для роботи з
молоддю.
• Однак, не дивлячись на вищесказане, український молодіжний рух
продовжує розвиватися.