• Название:

    ЛЕКЦІЯ 1

  • Размер: 0.26 Мб
  • Формат: PDF
  • или
  • Автор: Customer

ЛЕКЦІЯ № 1

Тема: Молодіжний рух в Українській державі, тенденції
розвитку громадських дитячо-підліткових та молодіжних
організацій у сучасних умовах розвитку суспільства.
ПЛАН
1. Історичні і сучасні процеси і проблеми в житті країни, проблеми і
тенденції світового розвитку.
2. Визначення понять «молодь» і «діти». Особливості молоді як значущої
соціально демографічної групи.
3. Проблеми молоді в сучасному українському суспільстві.
4. Місце і роль молодіжного руху в житті суспільства
ІСТОРИЧНІ І СУЧАСНІ ПРОЦЕСИ ТА ПРОБЛЕМИ В ЖИТТІ
КРАЇНИ, ПРОБЛЕМИ І ТЕНДЕНЦІЇ СВІТОВОГО РОЗВИТКУ.
Процес побудови незалежної Української держави, розвиток демократичного
українського суспільства неможливий без реалізації нової молодіжної
політики, без становлення механізму її здійснення — молодіжного руху, який
на якісно вищому від свого попередника рівні має сприяти вирішенню в
Україні складних соціальних проблем молоді, залученню юнаків і дівчат до
активної політичної, громадської, професійної діяльності як у власних
інтересах, так і на благо всього суспільства.
Впродовж останніх п’ятнадцяти років у політичному, громадському житті
України відбулися величезні зміни. З одного боку, в цей час Україна
отримала новий статус — статус незалежної держави, а, з другого боку,
кардинально помінялася її політична система, яка у 1996 році була закріплена
у Конституції країни. У зв'язку з цим зовсім іншою стала політична
самоорганізація українського суспільства і така важлива її складова частина,
як молодіжний рух.
Нинішній етап розвитку громадських молодіжних та дитячих об'єднань
характеризується рядом основних чинників:
Першою визначальною рисою стану молодіжного руху України є його
демократизм за характером свого творення та існування: переважна
більшість молодіжних і дитячих об'єднань створена самою молоддю.
Демократичність руху забезпечується ще і тим, що законодавство практично
знімає всі обмеження, які існували раніше, на створення юнацьких об'єднань
за виключенням лише тих, що є деструктивними, кримінальними для
суспільства.
Нинішній молодіжний рух України відзначається різноманітністю за
напрямками пості і політичними уподобаннями: в Україні діє близько 50
молодіжних об'єднань претендують на статус всеукраїнських, і кілька сотень
регіональних, місцевих організацій. Для нинішнього українського

молодіжного руху характерним є те, що громадські молодіжні об'єднання
невеликі за своїм складом. Більшість з них поки що є маловідомими для
молоді і не користуються в неї необхідним авторитетом та престижем. Це
підтверджує і кількісний склад зареєстрованих відповідно до чинного
законодавства Всеукраїнських молодіжних об'єднань: з майже 10 мільйонів
молодих людей віком 15 до 28 років, які проживають нині в Україні, в цих
об'єднаннях перебуває згідно їх даних дуже невелика частина юнаків та
дівчат. Найбільшою нині є Спілка Піонерських Організацій України, яка за її
даними об'єднує майже мільйон осіб, але її членами у першу чергу все ж
таки, є діти, а не молодь. Асоціація профспілкових організацій студентів
України має у своїх рядах близько 800 тисяч фіксованих членів, але це
профспілкова організація, яка, не дивлячись на те, що є громадським
об'єднанням молоді, як профспілка має свій специфічний напрямок роботи і
юридичний статус. Більшість же громадських молодіжних організацій
залишаються не багаточисельними. Так, Молодіжна морська ліга за її
свідченнями об'єднує майже 60 тис. осіб, Українське дитячо-юнацьке
товариство "Січ" має 15 тис. членів, Українська Студентська Спілка — 11
тис., Українське молодіжне аерокосмічне об'єднання "Сузір'я" — 10 тис., а
інші всеукраїнські організації нараховують лише по 2-3 тис. членів.
По-різному розвиваються громадські молодіжні та дитячі організації в різних
регіонах України. Так, якщо, наприклад, у Львівській області нині діє 134
громадських молодіжних та дитячих організацій, з них 34 — обласного, а
решта — міського та районного рівнів, у Тернопільській області окрім
десятків зареєстрованих громадських молодіжних та дитячих організацій
різних рівнів масово існують органи молодіжного самоврядування за місцем
проживання, навчання, праці (ними охоплено близько 40% молоді), то у
Чернігівській області серед зареєстрованих об'єднань зі статусом обласної
організації існує лише Спілка Піонерів Чернігівщини, а на міському та
районному рівнях — Чернігівська станиця Пласту, Чернігівська міська
організація "КВН-клуб" та Чернігівський міський центр гуманістичних
технологій АЛАХАР. Необхідно підкреслити і те, що має місце велика
різниця не лише у масштабах охоплення дітей та молоді громадськими
об'єднаннями, але й у тому, що у різних регіонах існує велика різниця і в
напрямках діяльності, ідеологічному спрямуванні громадських молодіжних
та дитячих об'єднань.
Для нинішнього молодіжного руху України характерним є те, що на місцях
громадські
молодіжні
об'єднання
більшою
мірою
представлені
регіональними, місцевими ніж всеукраїнськими структурами.
Характерною рисою нинішнього молодіжного руху України є те, що його
громадські структури, займаючи свої місце в політичній структурі
суспільства, намагаються консолідуватися. Більшість організацій відповідно
їх статутів окрім індивідуального мають і колективне членство. У більшості
областей створено координаційні ради молодіжних та дитячих організацій.

З кожним роком в Україні органи державної виконавчої влади все тісніше
починають співпрацювати з громадськими молодіжними та дитячими
об'єднаннями.
Необхідно також відзначити, що значний вплив на розвиток сучасного
молодіжного руху робить те, що молодь все більше втрачає Інтерес до
заняття політикою. Як показують соціологічні дослідження, що були
останнім часом проведені Українським інститутом со ціальних досліджень,
до існування політичних об'єднань молоді позитивно ставляться лише 15,8%
юнаків та дівчат. Серед молоді росте кількість тих, хто зовсім не цікавиться
проблемами політичного життя
Розвиток громадських молодіжних структур значною мірою також
стримується їх матеріальною базою, фінансовими скрутами, що залежить від
економічних негараздів, які нині склалися у країні. Недостає молодіжним
організаціям і підготовлених кадрів для роботи з молоддю.
Однак, не дивлячись на вищесказане, український молодіжний рух
продовжує розвиватися.
ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ «МОЛОДЬ» І «ДІТИ». ОСОБЛИВОСТІ
МОЛОДІ ЯК ЗНАЧУЩОЇ СОЦІАЛЬНО ДЕМОГРАФІЧНОЇ ГРУПИ.
Проблеми молоді вивчають багато наук, тому справжній «портрет»
молоді як великої соціально-демографічної групи суспільства можна уявити
собі лише на міждисциплінарному рівні, тобто з урахуванням даних таких
наук, як історія, філософія, педагогіка, психологія, соціальна педагогіка,
політологія і ін.
Поняття «молодь» трактується в різних науках — соціології, філософії,
педагогіці і так далі – майже однозначно, і ми цілком можемо
використовувати визначення, що приводяться в енциклопедіях і словниках.
Так, Велика Радянська Енциклопедія визначає молодь як «соціальнодемографічну групу, що виділяється на основі сукупності вікових
характеристик, особливостей соціального положення і обумовлених тим і
другим соціально-психологічних властивостей» [3, 478].
Зупинимося на загальних, найбільш спірних складових поняття
«молодь», що згадуються сьогодні в літературі.
К. Маркс і Ф. Енгельс розглядали молодь як кожне нове покоління, що
успадковує і продовжує традиції старшого покоління. Кожне з таких
поколінь, за визначенням К. Маркса і Ф. Енгельса, даному ними в «Німецькій
ідеології», "з одного боку, продовжує успадковану діяльність за умов, що
абсолютно змінилися, а з іншою, – видозмінює старі умови за допомогою
абсолютно зміненої діяльності" [7, 44-45]. В цілому такому визначенню
заперечити скрутно, хоча тут не вказано на особливості молоді як соціальної
групи.
Дещо далі К. Маркса і Ф. Енгельса у визначенні і з'ясуванні феномена
молоді, на наш погляд, пішов В. І. Ленін. Саме он вперше зробив спробу

з'єднати загальнофілософський і конкретно-соціологічний підходи у
відношенні до молоді, звернувши особливу увагу на неї як суб'єкт історичної
діяльності. Останнє було певним кроком вперед в підходах до вивчення
молоді.
Крім того, В. І. Леніну належить ідея створення молодіжних
організацій, що найближче примикають до партії, працюють під її
безпосереднім керівництвом. Такою організацією став свого часу комсомол,
що є, як було закріплено в Статуті КПРС, "найближчим резервом і
помічником КПРС". Тривалий час в колишньому СРСР, в Україні, особливо в
60-ті роки, в так звану епоху НТР, молодь розглядали в основному як
продукт відтворення соціально-класової структури певного суспільства.
Пізніше, в 70-80-ті роки, недооцінювали відносну самостійність молоді, її
автономність в суспільстві, здібність до самодіяльного розвитку,
відтворення, а тим більше – до продуктивної соціальної діяльності.
Таким чином, в 70 – першій половині 90-х років методи
комуністичного виховання молоді домінували не тільки в теорії, але і в
практиці. Зрештою сформувалося чи трохи ціле покоління споживачів,
молодих людей, не здатних, а головне, не охочих активно брати участь в
соціальному перетворенні суспільства. Багато хлопців і дівчата, як свідчать
ті, що проводяться тоді спеціальні дослідження, в умовах так званого
соціалістичного суспільства швидше демонстрували високу суспільнополітичну активність, ніж володіли нею.
Це зовсім не говорить про якийсь повний «Період застою» в
молодіжній сфері. Треба визнати, що покоління молодих людей 70- 80-х
років все ж таки істотно відрізнялося від своїх однолітків попередніх
поколінь (дідів, батьків) перш за все вищим рівнем освіти і професійної
підготовки. Природно, що вони критичніше, ніж їх попередники, відносилися
до оцінки досягнень в будівництві соціалізму, до застійних явищ в соціальноекономічному і духовному житті нашого суспільства. Так, за даними
Всесоюзного перепису населення 1989 р., у СРСР на 1000 чіл. у віці від 16 до
29 років доводилося: з вищою освітою - 77 осіб.; незавершеним вищим і
середнім спеціальним — 244; середнім загальним — 496; неповним середнім
- 170 чол. [8, 85]. Це показники світового рівня, яких і сьогодні не дозріли
десятки країн.
З приводу особливостей феномена "молодь" є багато різних думок,
точок зору і аргументів, коли мова заходить в першу чергу про вікові рамки
молоді.
Молодь — це особлива соціально-демографічна група, що переживає
період становлення соціальної зрілості, положення якої визначене соціальноекономічним станом суспільства.
Деякі учені — фахівці з молодіжної проблематики розглядають три
основні періоди в житті молодої людини.
До першого вони відносять так званий період пошуку, коли молода
людина сама для себе визначає і ухвалює рішення — ким бути, яким (який)

бути, яку професію, спеціальність вибрати, яким чином і в якій сфері
діяльності реалізувати свої знання, здібності, талант.
До другого періоду можна віднести той час, протягом якого молода
людина інтегрується в суспільство. В даному випадку мова йде про декількох
перших роках роботи хлопців і дівчат на виробництві, в науці, культурі,
других сферах.
Третій період зв'язаний з інтенсивною, часто творчою, продуктивною
діяльністю молодого громадянина, коли вже є освіта, професія, часто —
сім'я, певні житлово-побутові умови. Таке ділення на життєві періоди в
цілому цілком прийнятно.
Межі молодіжного віку рухливі. Вони залежать від соціальноекономічного розвитку суспільства, досягнутого рівня добробуту і культури,
умов життя людей. Вплив цих факторів реально виявляється в тривалості
життя людей, розширенні меж молодіжного віку від 14 до 35 років. Нижня
вікова межа визначається тим, що саме в цьому віці підліток вперше одержує
право вибору в соціальному плані: продовжити навчання в школі, вступити
до технічного або гуманітарного коледжу, ліцею або влаштуватися на роботу.
До 35-ти років людина, як правило, досягає професійної зрілості,
завершується формування його сім’ї, вона займає певне положення в
суспільстві.
До вісімнадцятирічного віку закінчується формування основних
психофізичних особливостей людини, а до 24 років завершуються процеси
зростання в людському організмі і формується соціальний статус особи, що
(у тому числі і в умовах України) зв'язане із закінченням до цього часу
вищого учбового закладу, демобілізацією з армії і здобуванням професійної
освіти. Радянське законодавство пов'язувало з вказаними психофізичними
особливостями розвитку людини надання їй повного права і дієздатності з 18
років. У ст. 85 Конституції України для всіх громадян України саме з 18
років передбачалася право обирати і бути вибраними. Цивільний кодекс
України в ст. 11 обумовлює настання повної дієздатності з 18 років, в ст. 13
— настання обмеженої дієздатності з 15 років. Але Кримінальний кодекс
України підходив до цього питання інакше і в ст. 10 встановлював настання
кримінальної відповідальності за скоювання важких злочинів з 14 років.
Як специфічна соціально-демографічна група суспільства молодь
характеризується, проте, не тільки віковими рамками, але і певним місцем,
який она займає в соціальній структурі суспільства, особливостями
соціального становлення і розвитку.
Все це в сукупності, з одного боку, відрізняє молодь ось других вікових
і соціальних груп суспільства, а з іншою, дозволяє ей об'єктивно займати
вельми своєрідне місце у всіх сферах життєдіяльності суспільства.
У зв'язку з цим стосовно молодого покоління можна вести мову про
основні і другорядні його особливості. До основних ми відносимо
фізіологічні, психологічні, вікові і соціально-класові характеристики. Що
стосується другорядних, то вони витікають з основних і виявляються в

залежності від вигляду суспільно корисної діяльності, місця мешкання,
соціального статусу людини в суспільстві.
Діти – особи віком до 18 років, якщо згідно із законодавством, застосованим
до цієї особи, вона не набуває права повнолітньої особи раніше. Різниця між
дітьми і молоддю: молодь може змінювати суспільство, впливаючи на нього,
а діти не мають на це право і можливостей. Діти – це є соціальнодемографічна група, яка має специфічні потреби, інтереси, права і охоплює
межі встановлені законом.
ПРОБЛЕМИ
МОЛОДІ
СУСПІЛЬСТВІ.

В

СУЧАСНОМУ

УКРАЇНСЬКОМУ

Проблеми молоді в будь-якому суспільстві, за будь-яких умов і
обставин повинні розглядатися в трьох аспектах:
• що суспільство може дати молоді для її розвитку і цивільного
становлення;
• що сама молодь здатна і може дати суспільству для його
прогресивного розвитку;
• як повніше використовувати потенціал молоді на користь її власної
самореалізації і розвитку всього суспільства.
Проблеми, що виникають у процесі соціалізації молоді, науковці
поділяють на 2 групи:
Соціальні молодіжні проблеми: визначення ролі та місця молоді в
сучасному суспільстві; формування ціннісних орієнтацій молодих людей та їх
моральних пріоритетів; становище на ринку праці; забезпечення молоді
певного освітнього рівня; політичні орієнтації та електоральна поведінка
молоді.
Особистісні проблеми молоді: пошуки сенсу життя; професійне
самовизначення; кохання; створення власної сім'ї; взаємостосунки з
однолітками та дорослими; здоров'я молодих людей.
До сучасних проблем молоді можна віднести наступні:
1. Молодь — одна із самих незахищених в економічному плані верств
населення. За порадою Заходу, Україна піддала себе безвідповідальному
експериментові, реалізувала бездумно так звану «шокову терапію», що
призвело до руйнування економіки і масового зубожіння населення.
Як свідчать соціологічні дослідження, на думку опитаних молодих людей,
нині склалася дуже важка соціально-економічна і суспільно-політична
ситуація, яка, у першу чергу, пов'язана із зубожінням широких верств
населення й глибоким майновим розшаруванням, економічною
деградацією як України в цілому, так і окремих регіонів.

Так, згідно з результатами опитування, кожна четверта сім'я ледве зводить
кінці з кінцями, грошей не вистачає навіть на необхідні продукти, ще майже
половині (42%) їх вистачає лише на харчування та на придбання недорогих
речей. На скрутне матеріальне становище молоді вказують, наприклад,
відповіді респондентів на запитання про оцінку свого матеріального
добробуту. Якщо прийняти матеріальне становище середньостатистичної сімї
України за деякий середній показник, то 58% опитаних вважають, що
становище їхньої сім'ї гірше І лише 2% - що їхня сім'я перебуває в кращому
матеріальному становищі.
Для порівняння становища сучасної молоді, яка не без підстав вважається
однією з найменш забезпечених категорій населення країни, наведемо доходи
наймита, представника далеко не найбагатшої верстви населення, на
Запорожжі середини XVIII ст. За підрахунками Н.Д.Полонської-Василенко
наймит на хазяйських харчах заробляв у середньому 13-30 карбованців на
рік, з них готівкою - 4-8, одягом - 2, худобою - 20. Багато це чи мало? Для
зіставлення: у 1775 р. ціна вола складала 10 карбованців, корови - 2, вівці -1;
масло коштувало 2 карбованці за пуд (12,5 копійки за кілограм), сир - 50
копійок за пуд. Зауважимо, що наймит був забезпечений харчами і, як
правило, житлом за рахунок господаря. Порівнюючи ці цифри з мінімальним
прожитковим мінімумом чи мінімальною заробітною платою або навіть із
середньою заробітною платою в Україні, приблизно підраховуючи, яку суму
коштів із своїх доходів спроможний заощадити у рік середньостатистичний
громадянин, з впевненістю можна сказати, що не так багато з того, що міг
купити наймит позаминулого століття на зароблені за рік гроші, може
дозволити собі придбати за річний заробіток сучасна молодь, особливо ті дві
її третини, сім'ям яких вистачає коштів лише на харчування і, можливо, ще на
недорогі речі.
У найбільш скрутному матеріальному становищі опинилася безробітна
молодь, кількість якої впродовж останніх років зросла. Характерною рисою
молодіжного безробіття є його нерівномірний розподіл за регіонами.
Наявність молоді на регіональних ринках праці коливається від 23 до 39% за
середнього показника по Україні - 32%.
2. У суспільстві вкрай низький престиж освіченості, професіоналізму,
духовності і моральності. Талант і знання виявляються незатребуваними, що
формує розгубленість, непевність у сьогоденні і майбутньому, призводить до
«витоку мозків», до відходу в «приватне життя» і в «нікуди».
3. Агресивний націоналізм став причиною багатьох лих, що обрушилися
на жителів колишніх радянських республік і які перетворили їх у «іншомовне
населення». У результаті девальвації майже всіх цінностей на перший план
висувається етнічний фактор, формується горезвісний образ «підступного
ворога», на якого можна було б звалити причини всіх бід. Національні ідеали,
що досить швидко переростають у націоналістичні, як це показує політична

практика в країнах колишніх побратимів по Союзу, більш привабливі для
молоді, ніж досить абстрактні міркування про правову державу і демократію.
Проте поглянемо на статистику. Так, лише кожен другий молодий
українець готовий захищати Батьківщину у разі війни. Кожен десятий не
бажає цього робити, а майже половина взагалі не готова відповісти на це
запитання Безперечно, багато хто просто розгублений або ж
дезорієнтований. Можливо, надто прямолінійно поставлена проблема, без
урахування особливостей розташування України у просторі та часі і
делікатності стосунків із сусідами. Проте в солідарному суспільстві такі
запитання не передбачають умовностей. І якщо умовності так багато важать,
то це означає тільки одне — міра суспільної дезінтеграції досягла
катастрофічних позначок, замість поріднення молоді із суспільством
(соціалізації), відбувається її відчуження від нього, а отже від нас з вами.
4. Широко поширився в суспільстві ідейно-моральний вакуум, своєрідна
«дебілізація» частини населення убиває в молоді віру у свої сили і
можливості. Молода людина не може жити довго в духовному вакуумі.
Наслідком розпаду соціальних зв'язків стає пошук нових орієнтирів у релігії,
чаклунстві, містиці. Яскравим прикладом є фанатизм членів секти «Біле
братство», готових піти на смерть за наказом своїх новоявлених «месій».
Несформованість моральних ідеалів, утрата сенсу життя і ціннісних
орієнтації завжди чреваті серйозними наслідками. Виправити сформоване
становище засобами ідеології і виховання неможливо. Потрібна радикальна
перебудова суспільства.
5. У значної частини молоді складається уявлення про невірність
історичного вибору, про те, що минуле нашої країни — це лише ланцюг
трагічних злочинів і обман. З початку перебудови молодіжна свідомість,
психологічно зруйнована з дитинства нескінченним «театром абсурду»,
подвійним життям і подвійними стандартами (для школи і для себе),
консервативною педагогікою інстинктивно відкинуло всяку «політику», не
вникаючи особливо в її суть. Декларативна аполітичність — найбільш стійка
тенденція, що закріпилася в молодіжній свідомості.
6. Молодих обманюють як ліві радикали, так і праві консерватори,
керівники новоявлених партій і неформальних об'єднань. Боротьба йде не
тільки за голоси молоді, але і за її вибухонебезпечну енергію. З молоді
організують воєнізовані загони, вдягають у форму, вчать користуватися
зброєю.
7. Дуже гостро постають проблеми соціальних гарантій, забезпеченості
працею, захисту прав молоді, створення системи стимулювання випуску
дешевих товарів для дітей, підлітків, юнаків і дівчат.
8. Криміналізація суспільства. Має місце стурбованість самої молоді
зростанням злочинності, хоча вона й поступається її занепокоєнню соціальноекономічними та житловими проблемами, станом здоров'я та довкілля
Водночас кількість лише неповнолітніх засуджених, які відбували покарання в
одинадцяти колоніях у 2002 році, досягла 3903 особи. Показово, що серед

скоєних ними злочинів левова частка припадає на такі, що мали на меті
заволодіння чужим майном: крадіжка – 50,7% і пограбування – 13,7%. Разом
з тим помітне місце серед них посідають і злочини проти особистості: розбій
– 12,8%, хуліганство –– 6,5%, зґвалтування – 5,6%, навмисне вбивство –
3,4%, тілесне ушкодження – 2,9%, інші злочини – 4,4%
В Росії, яка переживає аналогічні Україні суспільні негаразди,
організатори семінару з проблем злочинності в м. Південносахалінськ
оприлюднили вражаючі дані: понад чверть опитаних дівчаток зізналися, що
хочуть стати і повіями, 27 відсотків хлопчиків бачать себе у майбутньому
рекетирами, а 9 відсотків з них — професійними вбивцями (кілерами)
За оцінками закордонних політологів, Україна перетворюється в якесь
Чикаго 20-х років. Латентними, тобто невиявленими, залишаються дві
третини організованих злочинів. Різко зростають дитяча і підліткова
злочинність, пияцтво і наркоманія, збільшується загроза особистої безпеки.
Безробіття, бідність, недоліки виховання й освіти молодого покоління тощо є
підґрунтям для асоціальних проявів у поведінці, правопорушень і злочинів
серед дітей та молоді, рівень яких залишається високим. Необхідно
зазначити, що ще з початку 1960-х років в Україні спостерігалося невпинне
зростання злочинності. Така ситуація триває і на початку 2000-х років.
За 2001 р. у державі на 2,4% зросла кількість учнів загальноосвітніх шкіл,
викритих у вчиненні злочину. Зростання кількості молодих злочинців
відзначено в 14 областях, а найбільше в Сумській, Миколаївській та
Запорізькій. Останні роки позначені сплеском тяжких і особливо тяжких
злочинів, скоєних молодими людьми віком 14-29 років. Багато їх скоюється
на грунті наркоманії та алкоголізму. За останні десять років виникло і
поширилося у всіх регіонах таке негативне явище, як бродяжництво
(жебрацтво), причому його характерною рисою є омолодження; набувають
масовості проституція і торгівля жінками, економічні злочини.
9. Чисельність молодіжної популяції на початку XXI століття різко
скоротилася, тому що падає народжуваність і з'являється на світ усе більше і
більше нездорових дітей. Це розплата і за несприятливу екологію, і за
«досягнення прогресу», і за погане харчування і недоїдання батьків.
10. Завтрашній день України багато в чому визначається тим, яку освіту
отримає наша молодь сьогодні. Правильна освітня молодіжна політика є
запорукою стабільності суспільства. Центральне завдання освіти полягає в
створенні умов для розкриття здібностей особистості, задоволення її потреб в
інтелектуальному, духовному, моральному і фізичному розвитку. Повинна
бути забезпечена затребуваність народним господарством знань і
талантів.Різке падіння престижу освіти в молодіжному середовищі. Сфера
освіти впродовж останніх років зазнала значних змін. 1999 рік прийнятий
Закон України „Про загальну середню освіту”, у закладах освіти
впроваджується чимало вітчизняних і зарубіжних технологій, спостерігається
зростання мережі навчально-виховних комплексів як у містах, так і в селах,
збільшується кількість студентів.

Водночас, значна кількість дітей та підлітків не охоплена систематичним
шкільним навчанням. Зараз приблизно 30 тисяч дітей шкільного віку не
відвідують школу. Частина випускників 9-х класів щороку не продовжує
навчання. Відчуваються значні проблеми із забезпеченням навчальних
закладів необхідною навчальною літературою: 5-10-ті класи на 59%, 11-ті –
лише на 34%. У найбільш тяжких умовах працює сільська школа через
незадовільний матеріальний стан та погані комунікації. У більш ніж 3,5 тис.
сіл, де проживають діти 6-15 років, шкіл взагалі немає. Тому небажання
пов’язувати своє життя з селом молоді люди пояснюють не лише
незадовільними умовами проживання. За даними соціологічних досліджень
Українського інституту соціальних досліджень 82% респондентів, які мають
дітей, хотіли б, щоб їхні діти навчалися в місті.
Хоча мережа вищих навчальних закладів розширюється швидкими
темпами, це істотним чином не впливає на доступність вищої освіти для
широкого загалу молоді. Адже, незважаючи на те, що спостерігається певна
регіональна та фахова оптимізація, потенціал мережі вищих навчальних
закладів за регіонами суттєво диференційований. Аналіз ситуації свідчить
про наявність міграційних потоків молоді за освітнім фактором у так звані
„освітні регіони”: м. Київ, Дніпропетровську, Донецьку, Львівську, Одеську,
Харківську, Тернопільську області, що, безумовно, потребує додаткових
організаційних і матеріальних затрат з боку молоді. Слід також зазначити, що
впродовж останніх років зростає кількість студентів, які змушені вирішувати
питання оплати за своє навчання у вузі.
Сьогодні освіта не забезпечує гідного життєвого рівня, не гарантує
стабільної роботи, не створює престижу в суспільстві. Досить довгі роки
навчання у вузі, технікумі, училищі молода людина може витримати лише
при наявності сильної матеріальної підтримки з боку батьків. Зниження
добробуту людей, що відбулося за останні роки, ставить цю допомогу під
питання.
До сказаного варто додати злидарське становище системи освіти,
поставленої на грань виживання. Кошти, які припадають на освіту,
катастрофічно не вистачає і вони покривають лише потреби на фінансування
заробітної плати, стипендій, харчування, що сприяє поступове руйнування
матеріальної бази навчальних закладів. Слід додати, що скорочуються
загальні обсяги фінансування освіти.
Проблема випадання ряду учнів старших класів з будь-яких офіційних
структур. Вона виявляється в тому, що деякі учні старших класів
виявляються поза школою (яка, користуючись своїм правом не брати слабких
і «важких» учнів у 10—11 класи, відмовляється від них), а улаштуватися в
середній спеціальний навчальний заклад або на виробництво не можуть. У
результаті вони виявляються виключеними з всіх офіційних структур (майже
з життя) і є прямим резервом злочинного світу.
Всі ці обставини вкрай жорстко позначаються на престижі освіти, сприяють
тому, що молодь шукає собі застосування в торгівлі, комерційних структурах

і навіть криміногенних областях. Колишня орієнтація на одержання освіти
розмита, знання перестали бути для молоді тією цінністю, якою були колись.
11. Серйозне занепокоєння викликає рівень здоров'я підростаючого
покоління. Причому кожне наступне покоління менш здорове, ніж
попереднє. Вістря проблеми здоров'я населення переміщається від старшого
покоління до молодшого, у сферу дитинства і молодості. На порядку
денному — збереження генофонду нації, питання її фізичного виживання.
Після революції, під час першої хвилі безпритульності, генофонд нації був
більш-менш у порядку. Сьогодні в багатьох безпритульників затримки в
розвитку, «дитячий інтелект». Зростає число «приватизованих дітей», тобто
викинутих на вулиці після продажу батьками квартир.
За даними соціологічного дослідження, проведеного Українським інститутом
соціальних досліджень, стан здоров'я молоді досить хворобливий. В Україні
74% населення віком 10-22 років хворіли впродовж останнього року, і лише
21% респондентів вказали, що хвороби їх обминули. Погіршується здоров'я
підлітків та молоді, про що свідчать основні показники захворюваності.
Особливу тривогу викликає високий рівень захворюваності молоді на такі
хвороби, як венеричні, злоякісні новоутворення, наркоманія, алкоголізм.
Поширюється епідемія СНІДу (щомісяця реєструється 500 і більше нових
випадків ВІЛ-інфікування). Аналіз за віком хворих та інфікованих показав,
що близько 80% серед них - це молодь. Найбільше уражених "чумою XX ст."
у Південному регіоні України, а також у Донецькій та Дніпропетровській
областях. Соціальними групами населення, за рахунок яких перш за все
збільшується кількість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, є ін'єкційні
наркомани, а також особи з безладними статевими зв'язками. Вони
становлять 83%. Тобто ризик бути інфікованим вірусом ВІЛ для них є
найвищим у порівнянні з іншими групами населення.
Відзначається високий рівень поширення серед молоді алкоголізму. За
даними дослідження 98% молодих людей віком від 16 до 22 років вживали
легкі і міцні алкогольні напої. Захворюваність на хронічний алкоголізм на 10
тис. підлітків становить 0,4 випадка, на наркоманію - 2,5, токсикоманію - 0,7.
Залишається високою смертність серед молоді, хоча її рівень дещо знизився
за рахунок зменшення смертності від нещасних випадків, отруєнь, травм
серед чоловіків. У всіх статево-вікових групах основна причина смертності нещасні випадки, отруєння, травми. Друга за значенням причина смертності
молоді -самогубства.
За прогнозами спеціалістів окремі показники здоров'я населення, у тому
числі молоді, погіршуватимуться.
12. Змінюється система ціннісних орієнтацій молоді. Трансформація
суспільного життя вивела на перші місця цінності особистісного рівня, які
забезпечують власні потреби та комфортне самопочуття.Так, за результатами
соціологічних досліджень, здійснених Українським інститутом соціальних
досліджень разом з Центром "Соціальний моніторинг", протягом останніх
трьох років у системі ціннісних переваг і орієнтацій сучасної української

молоді безперечну першість посідають цінності мікрорівня (сім'я, родичі,
кохана людина, друзі). Тобто у молодих громадян України формується якісно
нове сприйняття навколишнього світу крізь призму насамперед особистих
інтересів. Зокрема, за даними опитування у вересні 1998 р. лише 5%
респондентів зазначили, що найважливішим для них є необхідність зробити
щось вагоме для народу й країни. Причому з віком більш бажаним стає
відчуття спокою та можливості ні в що не втручатися, що свідчить про
зростання питомої ваги тих молодих людей, які пасивно спостерігають за
суспільними процессами.
13. Втрата серед молоді престижу виробничої праці. В основному молоді
люди більше орієнтовані на бізнес, комерцію, торгівлю, ніж на виробничу
працю. При подальшому розвитку цієї тенденції може виникнути ситуація,
при якій молоде покоління в цілому буде прагнути тільки торгувати,
займатися комерцією, перепродажем, а не продуктивною працею. Можна
припустити, що у вигляді даного покоління будуть домінувати прагматичні
характеристики.
Свої професійні плани, трудову кар'єру більшість студентів і учнів шкіл,
середніх спеціальних навчальних закладів зв'язують з роботою в нових
економічних структурах — близько 60%, а з бажанням виїхати на роботу за
кордон — близько 80%. Кожен третій хотів би відкрити власну справу, проте
вступити реально в нові економічні структури як хазяї власної справи
зможуть далеко не всі бажаючі, і це може принести надалі до виникнення
нових соціальних колізій. І разом з тим мають місце абстрактні сподівання
молоді на майбутнє, пов'язані саме з участю у ринковій діяльності — кожен
другий з опитаних розраховує займатися бізнесом; безпосередньо заробляти
"капітал" прагне 14%, а "робити капітал" додатковим шляхом — 34%
молодих респондентів Залишається тільки здогадуватися, що мається на
увазі під "додатковими шляхами" створення капіталу. Цього, на жаль, не
розкривають дані соціологічних опитувань. Можливо, багато з того, про
що ми чуємо в кримінальних хроніках, і є відображенням отих "додаткових
шляхів". Дійсним, легальним підприємництвом займаються лише 12%
молодих людей віком до 28 років
14. Ідеологічний вакуум, що утворився. Стара марксистська ідеологія
звалилася, нова ще не сформувалася. У результаті молодь виявилася без
соціально схвалюваних ідеалів, і їй залишається орієнтуватися на свої
найближчі потреби. У цьому плані можна говорити про духовне зубожіння,
примітивізацію планів і інтересів молоді.
15. Неконтрольований негативний вплив ЗМІ.
У лютому 1999 року в м. Нетішин Хмельницької області покінчили
життя самогубством двоє дівчаток-підлітків, кинувшися з даху
багатоповерхового будинку. Жахлива і абсурдна трагедія, якої могло й не
бути. Адже стався ще один типовий, спровокований і телебаченням випадок
наслідування аналогічного вчинку трьох російських школярок, про який

бездарно-інтригуюче розповідалося центральним телебаченням незадовго
перед цим. Реакція педагогів на самогубство українських школярок була
негайною та однозначною — це явна провокація з боку людей з
телекамерами, які безвідповідально поставилися до такого складного й
болючого явища, яким є дитячі суїциди, і абсолютно неграмотно з
психолого-педагогічної точки зору вибудували телесюжет.
Думка педагогів є слушною, але, на превеликий жаль, запізнілою. Цей
факт кричуще доводить, що необхідні ретельне психолого-педагогічне
консультування діяльності засобів масової інформації та відповідна
експертиза їхньої продукції. Тут не йдеться про якусь цензуру. Але не може
не йтися про безпеку нашої молоді від педагогічних злочинів і загроз,
свідомо чи несвідомо вчинюваних із застосуванням найпотужніших з будьколи знаних людством засобів масового впливу на психіку та свідомість
людей.
Насамперед це стосується передач, призначених для дітей — як
науково-пізнавальних, так і інформаційних та суто розважальних. Досі
контроль за ефірною діяльністю телекомпаній належить виключно до
компетенції Національної Ради України з питань телебачення та
радіомовлення, яка за період свого існування (з 1995 року) жодного разу
ґрунтовно не розглядала питань про морально-етичні та естетичні принципи
діяльності телерадіоорганізацій, а тим паче психолого-педагогічних проблем
та наслідків впливу їхньої продукції на дитячу та молодіжну аудиторію. Те
ж саме стосується складніших і прихованіших, але не менш руйнівних
впливів на наших дітей вестернізованої відеопродукції.
Розглянувши всі нагальні проблеми, можна зробити такі висновки.
Молодь у цілому являє собою таку групу населення, у якій, з одного
боку, виникає більше усього нових соціальних проблем, а з іншого боку, саме
проблеми молоді мають особливе значення для майбутнього всього нашого
суспільства, оскільки їй потрібно будувати його і жити в ньому.
МІСЦЕ І РОЛЬ МОЛОДІЖНОГО РУХУ В ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА.
Вивчення молодіжного руху України, намагання його періодизації
потребують вирішення ряду теоретичних, концептуальних проблем,
визначення місця і ролі цього явища в житті суспільства. Необхідно
відзначити, що тут, як і у вивченні історії українського молодіжного руху,
перед дослідником стоїть цілий ряд нерозроблених, недосліджених до кінця
питань, починаючи від того, яка наука має займатися цим (серед науковців
існує дві точки зору: одні вважають, що повинна існувати особлива наука про
молодь і її фундації – "ювенологія", а інші - що молодіжна проблематика у
своїй сукупності складає наукову дисципліну міждисциплінарного характеру
(1) і закінчуючи тим, що ми розуміємо під поняттями "молодь",
"молодіжний".
Однак, для нас, виходячи з теми дослідження, головною є необхідність
визначення базового поняття "український молодіжний рух".

Треба підкреслити, що не лише в нинішній українській юнологічній
науці, а і в колишній радянській, не дивлячись на те, що частина
спеціалістів-юнологів глибоко займалася тоді проблемами молодіжного
руху розробка проблеми молодіжного руху не привела до однозначного
розуміння суті цього соціального явища і, відповідно, до чіткого визначення
даного поняття. Поширення отримали декілька точок зору. Зупинимося на
деяких з них.
І. Поняття молодіжного руху пов'язується зі світовим революційним
процесом як відображення участі в ньому молодого покоління. У 3-му
виданні словника «Научный коммунизм» з цього приводу написано:
«Марксизм-ленінізм розглядає молодіжний рух як соціальну силу, що
пов'язана з боротьбою робітничого класу, і яка спрямована на вирішення
завдань корінного оновлення суспільства. З цієї точки зору, молодіжний рух
носить неоднозначний характер. Він включає у себе різноманітні ідеологічні
та політичні течії: з одного боку, демократичні, прогресивні, з іншого лівацькі, праві, націоналістичні тощо».
ІІ. За радянської доби багато спеціалістів молодіжний рух ототожнювали
лише з комсомолом. Фразеологічно, як словосполучення, "молодіжний рух"
вважався синонімом комсомолу. На протязі шести десятиліть
адміністративно-командною системою було приписано вважати, що ніякого
молодіжного руху немає і бути не може. Поняття "молодіжний рух", таким
чином, перестало бути самостійним поняттям.
ІІІ. Існує думка, що молодіжний рух – це сукупність лише молодіжних
організацій. Так, Б.Ратусь (Польща) стверджує: "Молодіжний рух є
узагальнене поняття для визначення деякої кількості спілок молоді, хоч би
двох, яких об'єднують подібні основні ідейно-виховні і політичні цілі і,
перш за все, об'єкт, а також сфера їх діяльності".
ІV. Зустрічається також визначення молодіжного руху, як певної частини
молоді. Так, Буталецький Ю.Є. говорить: «Молоде покоління
соціалістичних країн, прогресивна молодь капіталістичних і тих, що
розвиваються країн складають міжнародний демократичний рух молоді».
V. Найбільш продуктивний, як на нашу думку, підхід, який пов'язує суть
молодіжного руху із соціальною або громадсько-політичною активністю
молоді.
Більш точно визначає молодіжний рух Косенко Є.І., стверджуючи, що "під
молодіжним рухом, як правило, розуміють масову організовану соціальнополітичну активність, яка направлена на реалізацію як специфічних вимог і
цілей молодого покоління, так і цілей інших громадських груп, об'єктивні
інтереси яких відповідають інтересам молоді. Організована політична
активність проявляється у формі участі молоді в широких соціальних рухах.
Вузькоцільові рухи звичайно мають чітко обмежену молодіжну базу і
спрямованість на відбиття безпосередніх інтересів молоді. Зазнаючи впливу
провідних політичних рухів і партій, вони, разом з тим, являють собою
самостійні ідейно-політичні утворення. До таких рухів можна віднести,

наприклад, рух школярів і учнів вузів за академічні права, різного роду
виступи під прапором культурних перетворень.
Вузькоцілєві рухи являють собою необхідну і важливу форму боротьби
молоді за свої соціально-економічні інтереси і одночасного залучення до
політичної боротьби".
Вважаємо, що дане визначення з політологічної точки зору найбільш
досконало відображає суть молодіжного руху.
Однак, як на нашу думку, воно не в повному обсязі оцінює таке складне
явище, яким є молодіжний рух. Головною причиною цього є те, що тут
поняття "молодіжний рух" пов'язується лише з громадською, самодіяльною
активністю молоді. Насправді ж молодіжний рух є більш широким,
глибоким явищем.
Ще одним недоліком є те, що ні один із авторів, які займалися проблемами
молодіжного руху, не намагалися систематизувати поняття, співставити їх
між собою, показати його місце і роль в житті суспільства.
Необхідно особливо виділити те, що молодь як специфічна соціальнодемографічна група суспільства характеризується не лише і навіть не стільки
за віковими межами, як тим місцем, яке вона займає у соціальній структурі
суспільства.
Молодь стає і суб'єктом, і об'єктом суспільних перетворень, проведення
суспільством так званої молодіжної політики, метою якої є «створення
необхідних соціально-економічних, політико-правових, організаційних
умов і гарантій для соціального становлення, розвитку і вдосконалення як
окремої молодої людини, так і всього молодого покоління».
Для реалізації власних інтересів і потреб, допомоги суспільству у
вирішенні його загальних проблем, для спілкування молодь як і інші
соціальні групи об'єднується в свої громадські, самодіяльні структури, які в
нинішній політологічній науці прийнято вважати суспільно-політичними чи
соціальними рухами, що є "своєрідною формою вияву політичної активності
людських мас". Для рухів такого роду притаманно, що вони "не ставлять
перед собою мету завойовувати державну владу, що є характерним для
політичних партій. Проте вони можуть зіграти істотну роль при зміні
правлячих сил і навіть характеру влади. На відміну від політичних партій,
ніякими своїми структурами рухи не входять у державні інститути, хоча є
частиною політичної системи суспільства. їх вплив на уряд здійснюється
опосередковано". Якщо перша частина цього визначення не викликає
заперечень стосовно молодіжного руху, то друга - не відповідає дійсності і
особливо для того періоду, коли в країні будується або уже існує
громадянське суспільство. Приклад України, де в останні роки створена
система державних структур, які займаються формуванням і реалізацією
молодіжної політики, а також більшості країн Європи, переконують нас в
цьому.
Таким чином, можна говорити про те, що молодь, як і інші соціальні
групи, проявляє свою активність через свій суспільно-політичний рух, який,
враховуючи особливе місце молоді в структурі суспільства, присутність

молодіжної політики практично у всіх формах політичної і соціальної
організації, є більш складнішим у порівнянні зі своїми аналогами, багато в
чому подібний до політичної системи суспільства в цілому.
Найважливішими компонентами «політичної системи» є:
- інституційна (або організаційно-інституційна),
- регулятивна (або нормативна),
- комунікативна (або інформаційна) підсистеми.
- Інколи в ряд компонентів відносять також політичну ідеологію,
свідомість і культуру.
Ці складові компоненти ми чітко можемо побачити і в молодіжному русі.

Проаналізуємо першу із складових його підсистем – організаційноінституційну. Вона складається з різноманітних державних, громадських
структур, діяльність яких націлена на вирішення молодіжних проблем. У
кожному громадянському суспільстві, в правових державах, в цілому в
світовій спільноті ці структури різні за формами і шляхами формування, але
головне, що їх єднає - це формування молодіжної політики. Необхідно
враховувати і те, що всі ці структури молодіжного руху на різних історичних
етапах розвивалися не однаково: по-перше, певний час молодіжний рух
існував лише у формі громадських, самодіяльних молодіжних об'єднань
(тим більш це було притаманно для українського молодіжного "руху, який
зароджувався і формувався не в своїй національній державі, а у складі
великих багатонаціональних імперій, тоталітарних режимів), і, по-друге,
громадська активність молоді у різні періоди неодинаково проявлялась:
певний час більш розвиненою формою молодіжного руху були його
структури при "дорослих" формуваннях, на іншому відтинку часу - на перше
місце вийшли молодіжні організації, інколи небувалого масштабу набував
так званий "неформальний рух" і т.д.
Зупинимося на організаційній структурі молодіжного руху.

На думку авторів, державні інститути українського молодіжного руху
активно почали формуватися в останні 3-4 роки і до них ми можемо
віднести, в першу чергу, наступні структури:
на всеукраїнському рівні - Комісію у справах молоді Верховної Ради
України, Міністерство України у справах молоді і спорту, Фонд соціальної
адаптації молоді України, Український державний центр соціальних служб
для молоді, Український науково-дослідний інститут проблем молоді;
на місцевому рівні - це регіональні структури вищеназваних всеукраїнських
органів також комітети, управління у справах молоді і спорту Республіки
Крим, обласних, міських та районних держадміністрацій, різноманітні
державні молодіжні та дитячі фонди.
Державні інститути молодіжного руху почали формуватися в 90-х роках.
Державна складова містить всеукраїнські та місцеві структури. На
всеукраїнському рівні сюди відносять:
1. Комітет Верховної Ради України з питань молоді, спорту і туризму.
2. Національна Рада з питань молодіжної політики.
3. Український державний центр соціальних служб для молоді
(УДЦССМ).
4. Державний Комітет Молодіжної Політики, Спорту і Туризму.
5. Український інститут соціальних досліджень.
Місцевий рівень складається із 1) регіональних структур вищеназваних
всеукраїнських органів; 2) різноманітних державних молодіжних та дитячих
фондів; 3) комітетів у справах сім’ї та молоді обласних, міських та районних
держадміністрацій.
Зупинимося більш детально на розгляді діяльності всеукраїнських
державних структур.
1. Комітет Верховної Ради України з питань молоді, спорту і туризму – є
головним органом формування правової бази державної молодіжної
політики. Спочатку існував під назвою Комісії у справах молоді. Розпочала
Комісія свою роботу з травня 1990 року, у 1994 перейменована у Комісію з
питань молоді, спорту і туризму. Влітку 1997 – постійні комісії було
перетворено у комітети Сьогодні комітет та його депутатські робочі та
експертні групи працюють над формуванням системи законодавства щодо
молоді, готують проекти відповідних законів.
2. Національна Рада з питань молодіжної політики – її було створено 3
грудня 1995 року з метою більш раціонального формування державної
молодіжної політики при Президентові України це є консолідуючий
дорадчий орган.
3. УДЦССМ почав розбудовуватися з 1992 року. На сьогоднішній день
сюди входять 375 центрів соціальних служб для молоді. Це основні осередки
соціальної роботи з окремими категоріями дітей, молоді. Діяльність центру
напрямлена на реалізацію державних, національних, галузевих програм з
соціальної допомоги та підтримки молоді.
4. Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму – є
державною виконавчою структурою.1990 році мав назву Державний комітет

у справах молоді, фізичної культури і спорту; 1991 у зв’язку із структурними
змінами дістає назву Міністерства України у справах молоді і спорту. З 1996
року носить назву Міністерство України у справах сім’ї та молоді. Воно
забезпечувало проведення у життя державної політики з питань сім’ї, жінок,
молоді та дітей на всій території України, та реалізовує комплексний підхід
до вирішення питань молоді. У березні 1999 року Міністерство
реорганізовано у Державний Комітет молодіжної політики, спорту і туризму.
5. З 1991 діє Український інститут соціальних досліджень, який до 1997
року мав назва „Український науково-дослідний інститут проблем молоді”.
Він існує як державний науково-дослідний центр по вивченню проблем
молоді.
Своєрідним місточком між державними структурами та громадськими є
Український Національний Комітет Молодіжних Організацій. Тобто можна
стверджувати, що УНКМО – представляє інтереси молодіжного руху в
стосунках з органами вищої державної влади України. Отже є необхідність
більш глибше з’ясувати функції та діяльність цієї організації. У липні 1992
році було створено УНКМО , який тоді об’єднував 14 всеукраїнських
громадських об’єднань. Сьогодні до його складу входять 39 всеукраїнських
молодіжних та дитячих організацій, 26 регіональних молодіжних організацій
і 200 місцевих організацій. Весною 1995 року УНКМО прийнятий до складу
Ради Європейських Національних Молодіжних Комітетів країн Ради Європи
і представляє цю організацію в Україні.
Законом України „Про молодіжні та дитячі громадські організації” (1
грудня 1998) закріплено статус УНКМО як незалежної, недержавної
організації. Верховна Рада України при затвердженні Державного бюджету
України передбачає в ньому відрахування на підтримку УНКМО.
Головні завдання УНКМО:
- Представництво інтересів молодіжного руху України в стосунках з
органами вищої державної влади;
- Репрезентація молодіжного руху України на міжнародному рівні;
- Координація діяльності громадських молодіжних та дитячих організацій
України.
Однак, аналізуючи організаційно-інституційну підсистему молодіжного
руху, необхідно відзначити, що провідними, найбільш значимими в ній були
і все ще залишаються громадські, самодіяльні структури.
На думку авторів, організаційно молодіжний рух складається з таких
громадських об'єднань молоді:
серцевиною молодіжного руху, найбільш важливими його,
громадськими об'єднаннями є молодіжні організації (союзи, спілки,,
асоціації, рухи тощо). Вони бувають різноманітними за назвою, за
масштабами діяльності, але повинні обов'язково мати чотири головні
ознаки: офіційно оформлене членство (причому, воно може бути у
різних формах: видачі членських квитків, нагрудних значків тощо)з
участь членів об'єднання у створенні його матеріальної бази, у т.ч]

шляхом сплати вступних і членських внесків; участь у самоуправлінні
об'єднання; наявність статуту об'єднання, інколи програми чи іншого
програмного документу;
різноманітні громадські молодіжні та дитячі фонди;
любительські клуби за інтересами, що різняться як за напрямками
(культурологічні, спортивні тощо), так і формами діяльності;
молодіжні об'єднання, які не мають чітко вираженої організаційної
структури, програмних документів або як їх ще називають
"неформальні групи". При цьому ці формування необхідно оцінювати
не так, як це робилося у другій половині ,80-х років, коли
"неформальними" називали майже всі молодіжні об'єднання окрім
комсомольської та піонерської організацій, а виходити із
соціологічного визначення цього поняття : "неформальна група" - це
група людей, яких зв'язують особисті, незакріплені організаційно і не
оформлені юридично зв'язки".
релігійні молодіжні об'єднання;
молодіжні секції, філії, "крила" при "дорослих" громадських
об'єднаннях, партіях;
молодіжні підприємства, госпрозрахункові установи, що діють при
громадських молодіжних об'єднаннях, а також окремі об'єднання
молоді, які займаються виробничою, комерційною діяльністю не в
межах громадських об'єднань (наприклад, структури колишнього
штабу студентських будівельних загонів, МЖК, молодіжного туризму
тощо).
Важливим компонентом молодіжного руху, як і політичної системи, є
політичні і правові норми, що становлять його нормативну основу.
Головна її складова – це національне право. Воно закріплене в Конституції,
законах та інших нормативних актах держави.
Підвалини законодавчої бази щодо створення різного роду громадських
організацій існувала досить давно. Зокрема, законодавство стосовно
товариств та спілок бере свій початок з 1765 року, коли імператриця
Катерина ІІ затвердила статут першого в Росії об’єднання це було „Вільне
економічне товариство”. Зауважимо, що в ті часи чинилися різноманітні
перешкоди щодо утворення громадських організацій. Лише у 1905 році
приймається рішення у Маніфесті про свободу спілок (17 жовтня 1905 рік). У
березні 1906 року прийнято тимчасові правила про товариства і спілки, які
діяли до лютневої революції – пізніше вони також були заборонені. У квітні
1917 року прийнято постанову тимчасового уряду про збори та спілки за
якою можна влаштовувати збори на вулиці і в приміщенні без всякого
дозволу без дозволу в той час створювалися організації, спілки – якщо це не
суперечило кримінальному законові того часу.
В СРСР теж існували державні закони: 3 серпня 1922 прийнято закон
„Про порядок затвердження і реєстрації товариств, спілок, що не ставлять за

мету отримання прибутку і про порядок нагляду за ними”. Пізніше у 1932
році прийнято положення „Про добровільні товариства і спілки”. В Україні з
1933 року діяла постанова РНК „Про органи, які проводять реєстрацію
статутів товариств і спілок, що діють не для зиску”. На теренах Західної
України державні та владні структури як Австро-Угорщини так і Польщі
своєю законодавчою діяльністю не дуже підтримували розвиток молодіжного
та дитячого руху.
На сьогоднішній день нормативна підсистема є досить широкою і вона
визначається наступними законодавчими документами:
- Загальна Декларація прав людини
- Міжнародний пакт про громадські та політичні права
- Конвенція про права дитини
- Конституція України
- Закон України „Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року (зі
змінами у 1993 р.)
- Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в
Україні від 15 грудня 1992 року.
- Закон України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку
молоді в Україні” від 5 лютого 1993 року (зі змінами 1994 р., 1995 р., 1996 р.)
- Закон України „Про молодіжні та дитячі громадські організації” від 1
грудня 1998 року
- Указ президента України від 4 грудня 1996 року „Про додаткові заходи
щодо реалізації державної молодіжної політики”
- Національна програма підтримки молоді на 2003 – 2008 роки
Другою важливою складовою частиною регулятивної підсистеми
молодіжного руху наряду з нормами права є норми самих громадських
об'єднань, які організовують їх внутрішнє життя, взаємовідносини з іншими
організаціями - державними, партійними, громадськими, а також звичаї,
традиції політичного, громадського життя. І хоча такі норми обов'язкові в
принципі лише для конкретних громадських об'єднань, Інколи вони
відіграють важливе місце в політичному житті, формуванні молодіжної
політики суспільства. Це, зокрема, найбільше проявляється In тоталітарних
державах, де певна нібито громадська організація
редставляє молодіжний рух в цілому.
Комунікативна система молодіжного та дитячого руху.
Важливу роль у молодіжному русі відіграють засоби масової інформації.
Газети, журнали, видавництва теле- і радіопрограми, інформаційні агентства,
інші періодичні форми публічного розповсюдження масової інформації як
органи громадських, держави структур молодіжної політики, суспільства в
цілому завжди були активними помічниками молоді у боротьбі за її
політичні, громадські права, вирішення інших соціальних проблем. До
загальноукраїнських ЗМІ відносяться:
- Загальнополітична молодіжна газета „Молодь України”
- Молодіжна редакція „Європа центр” – національне радіо

- Творчо виробниче об’єднання „Нове покоління” – національне телебачення
України
Для повноти розуміння суті молодіжного руху необхідно також
визначитися в тому, чи можна вважати дитячий рух складовою частиною
молодіжного руху, чи він існує незалежно.
На думку багатьох авторів, дитячий рух є складовою частиною молодіжного
руху, хоча і має право на певну самостійність. Це обумовлено багатьма
причинами. Назвемо хоча б кілька з них. По-перше, як уже говорилося,
спеціалістам важко визначитися у верхніх вікових рамках поняття "молодь",
але це ще важче зробити, коли ми намагаємося знайти і його нижні вікові
рамки. Так, Конвенція про права дитини вважає дитиною , "кожну людську
істоту у віці до 18 років" (37), Закон України "Про сприяння соціальному
становленню та розвитку молоді в Україні" називає "молоддю" усіх
громадян у віці від 15 років (38). По-друге, у відповідності зі статутами
багатьох молодіжних організацій їх членами можуть бути молоді люди у
віці від 14 років, а інколи ще й молодші. По-третє, ті організації, які
називаються дитячими, часто мають у своєму складі не лише дітей
молодших вікових категорій, але й старших юнаків та дівчат. Все це,
звичайно, необхідно враховувати при спробі зробити періодизацію
молодіжного руху України, вивчити його історію.