• Название:

    Збірник тез Наукові читання 2015


  • Размер: 5.41 Мб
  • Формат: PDF
  • или
  • Сообщить о нарушении / Abuse

Установите безопасный браузер



  • Название: <4D6963726F736F667420576F7264202D20CDB2B220E5EAEEEBEEE3B3BF20F2E020EBB3F1F3>
  • Автор: Lenovo

Предпросмотр документа

Редакційна колегія:

О. В. Скидан
Ю. С. Цаль-Цалко




Л. Д. Романчук
Є. М. Данкевич
В. М. Турко
Р.Д. Ляшенко
Ю. В. Сірук




С. І Матковська





ректор університету, д.е.н., професор, голова оргкомітету;
перший проректор, проректор з навчальної роботи, , д.е.н.,
профессор;
проректор з наукової роботи та інноваційного розвитку,
д.с.-г.н., професор;
директор Науково-інноваційного інституту екології та лісу,
декан факультету лісового госоподарства, к.с.-г.н., доцент;
в.о. завідувача кафедри правознавства, к.ю.н., доцент;
заступник декана факультету лісового господарства з
наукової роботи, к.с.-г.н.,ст. викладач;
заступник декана екологічного факультету з наукової
роботи, к.с.-г.н., доцент.

Комп’ютерний набір та верстка А. В. Савича

Наукові читання – 2015. – Житомир:
агроекологічний університет», 2016. – 227 с.

Вид-во

«Житомирський

національний

Збірник підготовлено з оригіналів доповідей авторів без літературного редагування.

Роздруковано з оригінала-макета замовника

2

ВИРОЩУВАННЯ ПРОДУКЦІЇ
ГАЛУЗІ РІПАКІВНИЦТВА
У ЗОНІ РАДІОАКТИВНОГО ЗАБРУДНЕННЯ
Данкевич Є. М., д.е.н., професор
Постановка проблеми. В результаті аварії на Чорнобильській АЕС відбувся викид
в атмосферу великої кількості радіоактивних елементів, це зумовило забруднення значних
територій, що в свою чергу призвело до виникнення обмежень у вирощуванні низки
сільськогосподарських культур. Для Житомирського Полісся ця проблема є особливо
актуальною, оскільки значні території регіону опинилися у зоні радіоактивного
забруднення. Відтак, грунтовних досліджень потребує проблема організації
сільськогосподарського виробництва на зазначених територіях, зокрема розвитку галузі
ріпаківництва.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження проблеми вирощування
ріпаку здійснюють такі вітчизняні та зарубіжні вчені: В. Андрійчук, С. Бойко,
П. Вишнівський, О. Гауе, В. Галушко, Ю. Губені, С. Дем`яненко, В. Іванишин, В. МесельВеселяк та ін. Однак, подальших досліджень потребують питання одержання екологічно
чистої продукції ріпаківництва у зоні радіоактивного забруднення з урахуванням
кон’юнктури ринку.
Метою статті є вивчення агроекологічних умов одержання екологічно чистої
продукції галузі ріпаківництва в зоні радіоактивного забруднення. У процесі дослідження
застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи. Використання методу гіпотез
дозволило скласти схему досліду, методу експерименту - обрати варіанти обробітку
ґрунту і удобрення. За допомогою методу індукції виділено варіанти з найвищою
урожайністю і якістю насіння. Серед спеціальних наукових методів було використано
польовий метод для вивчення дії агрозаходів при вирощуванні ріпаку ярого в умовах
радіаційного забруднення територій; лабораторний метод для оцінки якості зеленої маси й
насіння.
Виклад основного матеріалу дослідження. Ріпак є однією з провідних культур
світового землеробства. Враховуючи наукові рекомендації та особливості реформування
земельних відносин, ця культура може в перспективі вирощуватись на площі понад 2 млн
га. Товарні посіви ріпаку можуть повертатися на третій-четвертий роки, враховуючи
спеціалізацію і напрями діяльності господарства, особливості земель та родючість ґрунтів.
Крім того, врожайність ріпаку залежить від матеріально-технічного забезпечення
господарств та вміння використовувати біологічні властивості цієї культури. Відтак,
потенційні можливості України з вирощування ріпаку становлять 5–6 млн т при середній
урожайності 25–28 ц/га. Цього достатньо для забезпечення вітчизняних переробних
потужностей та формування експортного потенціалу.
Однією із найбільших переваг даної культури є низький коефіцієнт переходу
радіонуклідів у рослину. Як свідчать результати досліджень [1], ріпакова олія має
мінімальні показники забруднення радіонуклідами. Вміст їх становить менше 0,1 Бк/кг
при ДР-91 600 Бк/кг, а забрудненість соломи у межах 1–3 Бк/кг. Отже, ріпак – найбільш
придатна культура для вирощування в зоні радіоактивного забруднення. Проведена
незалежна експертиза (консалтинговою компанією “Урумофф”, “Тадіс” Україна, СП
“Агрос”) доводить можливість беззастережного використання ріпакової олії для
споживання людьми [2].
Тому, розширення площ ріпаку на технічні та кормові цілі є особливо актуальним
для районів Житомирської області, які потерпіли від наслідків аварії на ЧАЕС. Адже це
одна з небагатьох культур кінцева продукція якої майже не накопичує радіонукліди.
Найбільш сприятливі ґрунтово-кліматичні умови і особливості поєднання в структурі
посівних площ з іншими сільськогосподарськими культурами сприяли тому, що у
3

Житомирській області у 2015 р. обсяги вирощування ріпаку та валове виробництво
насіння склади відповідно 40,0 тис. га та 95 тис. т. При цьому подальше підвищення
ефективності виробництва ріпаку в досліджуваному регіоні можливе насамперед за умови
дотримання технологій вирощування при залученні необхідних фінансових і матеріальних
ресурсів.
Стосовно вирощування ріпаку потрібно підкреслити, що для територій
забруднених радіонуклідами розроблені і вдосконалені технології для різних ґрунтовокліматичних умов, які спрямовані на збереження вологи та раціональне використання
добрив, визначено оптимальні строки сівби та норми висіву насіння. Крім того,
розроблено інтегровану систему захисту рослин від шкідників, хвороб та бур’янів. Дані
напрацювання дозволяють вітчизняним товаровиробникам ефективно вести господарську
діяльність враховуючи специфіку регіону.
Проведені польові дослідження показали, що ріпак потребує родючих ґрунтів із
задовільною водо- та повітропроникністю, з нейтральною або слабо кислою реакцією
ґрунтового розчину, з вмістом гумусу не менше 1,1 %, рухомого фосфору – 60–75,
обмінного калію – 120–145, магнію – 50–70, сірки – 30–60, марганцю – 10–15, бору – 0,25
мг на 1 кг ґрунту. Кращими попередниками для ріпаку є озимі культури які своєчасно
звільняють поле, залишають його чистим від бур’янів. Не рекомендується висівати ріпак
після культур із родини капустяних.
При визначенні доз мінеральних добрив під заплановану врожайність ріпаку можна
використати балансово-розрахункові методи з врахуванням вмісту поживних речовин у
ґрунті на кожному конкретному полі господарства. В дослідах Інституту сільського
господарства Полісся врожайність насіння ріпаку ярого від застосування добрив на
дерново-підзолистому супіщаному ґрунті у дозах N60P60K60 – N120P90K90 в середньому за
три роки підвищувалась на 27–30 %, а на фоні вапнування – на 41 %, порівняно з
неудобреним варіантом. При заміні звичайної оранки на глибину 18–20 см поверхневим
обробітком дисковими знаряддями на глибину 8–10 см істотного впливу на врожайність
насіння ріпаку ярого не встановлено, що дає змогу заощадити на обробітку ґрунту 15–20
% пального.
Для інтенсивних технологій вирощування ріпаку слід використовувати сорти
вітчизняної селекції, які пристосовані до місцевих ґрунтово-кліматичних умов. Це сорти
Інституту олійних культур НААН, Івано-Франківського інституту АПВ, Інституту
землеробства НААН, Вінницької дослідної станції, які відповідають європейським
стандартам і характеризуються високою потенціальною врожайністю – 4,0–4,5 т/га,
високою олійністю – 44–47 %, відсутністю ерукової кислоти, низьким вмістом
глюкозинолатів.
У результаті досліджень встановлено, що незалежно від фону удобрення на
радіаційно забруднених землях активність 137Cs, вміст важких металів, ерукової кислоти і
глюкозинолатів у насінні ріпаку не перевищує ГДК і ДР – 2006. Забезпечення
оптимальних умов при вирощуванні ріпаку дає змогу отримувати до 4 т/га насіння ріпаку,
про що свідчить досвід кращих господарств Житомирської області. Отже виробництво
насіння ріпаку за умови врожайності 2,0–3,0 т/га є цілком конкурентоспроможним,
високорентабельним і прибутковим.
Останнім часом стрімко розвивається новий напрям застосування ріпакової олії,
яка цілком придатна для використання у якості альтернативного джерела паливної
енергії для двигунів внутрішнього згоряння. Відомо, що в Україні щороку
використовується близько 60 млн т нафтопродуктів, з яких лише 10–12 % добувають із
власних джерел. Надзвичайно важливим напрямом диверсифікації джерел
енергетичних ресурсів є розвиток альтернативної енергетики через одержання
біопалива [3]. Йдеться про біодизель і біоетанол. Ряд європейських країн взялися за
освоєння ріпаку, як енергосировини, яка щороку росте на полях і самовідновлюється
[4]. З 1 т насіння ріпаку можна отримати 300 кг олії, а з неї – майже 270 кг
4

біодизельного пального. Незаперечна цінність біодизеля в його екологічній чистоті. У
природних умовах біодизель та мастила з ріпаку знешкоджуються мікроорганізмами на
95 % впродовж 7–8 днів, а звичайні нафтопродукти – на 16 %. Перспективним для
Поліського регіону є будівництво заводів, які вироблятимуть дизельне біопаливо;
створення зон концентрованого вирощування ріпаку; забезпечення гарантованого
збуту товаровиробниками ріпаку, необхідного для виробництва біопалива;
запровадження безвідходного виробництва (рис. 1).
РІПАК

Переробка на олію

Шрот (побічний
продукт)

Продаж олії

Олія (основний
продукт)

Солома – побічний продукт

Гліцерол (побічний
продукт)

Обігрів виробничих і
побутових приміщень

Виробництво біопалива

Рис. 1 Схема безвідходного виробництва відновної енергії з ріпаку
на радіаційно забруднених територіях
Джерело: власні дослідження.
Висновки. Таким чином, з метою нарощування виробництва екологічно чистої
продукції галузі ріпаківництва в зоні радіоактивного забруднення необхідним є: створення
конкурентоспроможних сортів вітчизняної селекції, які за рівнем адаптованості до
місцевих умов та за стійкістю до несприятливих умов вирощування переважають іноземні
сорти; створення гібридів цієї культури, які мають урожайність, завдяки гетерозису, на
15–25 % вищу ніж сорти; удосконалення системи насінництва ріпаку, яка передбачає
виробництво оригінального та елітного насіння в обсягах, що забезпечують товарні
посіви; реконструкція існуючих та побудова нових олійноекстракційних заводів з
переробки насіння ріпаку на олію та цінні високобілкові корми; побудова заводів з
переробки олії ріпаку на біодизель з метою отримання високої додаткової вартості;
використання посівів ріпаку з метою фітореабілітації радіаційно забруднених земель та
виробництва сировини для відновлювальних джерел енергії.
Список використаних джерел
1. Лазар Т. І. Інтенсивна технологія вирощування озимого ріпаку в Україні. –
Т. І. Лазар, О. М. Лапа, А. В. Чехов та ін. – К.: Універсал Друк. – 2006. – 100 с.
2. Матеріали Федерації органічного руху України [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://www.organic.com.ua/ 2015
3. Калетнік Г. М. Біопаливо. Продовольча, енергетична та економічна безпека
України / Г. М. Калетнік. – К. : Хай-Тек Прес, 2010. – 516 с.
4. Данкевич В. Є. Місце і роль земельних ресурсів у стратегії енергетичної безпеки / В.
Є. Данкевич // Збірник наукових праць Сумського національного аграрного
університету. Серія: “Економіка і менеджмент”: – Суми: СНАУ, 2014. – №5(60). – С.
164–168.
5

ВИКОРИСТАННЯ ВИЩИХ ВОДНИХ РОСЛИН ДЛЯ ПОПЕРЕДНЬОГО
ОЧИЩЕННЯ СТІЧНИХ ВОД В УМОВАХ КП «ЖИТОМИРВОДОКАНАЛ»
Романчук Л. Д., д.с.-г.н., професор
Федонюк Т. П., к.с.-г.н, доцент, Пазич В. М., к.с.-г.н., ст. викладач
Постановка проблеми. Біологічне очищення – найбільш поширений спосіб
видалення органічних речовин з міських стічних вод. Біологічні очисні споруди
складають близько 55% від загального числа всіх очисних споруд [3]. В останні
десятиліття відзначається тенденція зміни якісного складу міських стічних вод за рахунок
збільшення частки азот- і фосфоровмісних органічних речовин, появи підвищених
концентрацій важких металів, синтетичних поверхнево-активних та інших речовин.
Багато біологічних очисних споруд запроектовані ще в 50-х роках минулого століття і
відповідають природоохоронним нормативам того часу, на даний час з технічних причин
не можуть забезпечити дотримання гранично допустимих скидів забруднюючих речовин у
природні водойми, у тому числі біогенних елементів [3].
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У зв'язку з цим актуальною стає
розробка методів і технологій щодо зниження вмісту біогенних елементів у процесі
біологічного очищення міських стічних вод. За літературними даними ефективним
методом видалення біогенних елементів є використання вищих водних рослин (ВВР) [1, 2,
5 та ін.]. Є відомості про використання окремих гідрофітів в технологічному процесі
біологічного очищення міських стічних вод [5-7 та ін.]. Вища водна рослинність істотно
впливає на хімічні властивості води і виступає біологічним фільтром в процесі
природного самоочищення водойм. В умовах Полісся України деякі з них вирощували з
метою використання для очищення сільськогосподарських і побутових стоків [1, 2]. Однак
еколого-біологічні та господарські властивості гідробіонтів вивчені недостатньо в умовах
Житомирщини. Тому дослідження питань практичного застосування гідрофітів
представляє значний господарський інтерес.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи була апробація способу
гідрофітного очищення води, визначення ефекту очищення води в умовах модельних
лабораторних систем, а також визначення найбільш перспективних видів гідробіонтів,
придатних для використання в даних цілях.
Матеріал і методика дослідження. При постановці дослідів використовували
лабораторні модельні системи, що містять гідрофітне завантаження [6]. У посудини з
водою, яка надходить на станцію першого підйому КП «Житомирводоканал» (об'єм води
– 200 л) поміщали рослини сумарною біомасою (сира вага): 30-50 г (E. crassipes) і 10-20 г
(P. stratioites). Кожна модельна система містила рослини одного виду ВВР та один варіант
зі змішаним фітоценозом двох видів. За контроль використовувалася модельна система з
водою без фітозавантаження (рис. 1 із варіантами досліду).

1
2
3
4
Рис 1. Схема досліду та основні етапи проведення досліджень
режимів експлуатації гідрофітних систем.
6

На рис.1.: 1. Eichhornia crassipes (Mart.) Solms – 100 %; 2. Pistia stratiotes L. – 100 %;
3. Eichhornia crassipes (Mart.) Solms – 50 % + Pistia stratiotes L. – 50 %; 4. Контроль (без
гідробіонтів).
Аналітичні роботи здійснювали у відповідності з діючими керівними
нормативними документами у відділі інструментально-лабораторного контролю
Державної екологічної інспекції в Житомирській області.
Результати дослідження та їх обговорення. У період проведення досліджень,
враховуючи відносно спекотний період липня-серпня 2015 року, природні води, особливо
поверхневі, рідко бувають прозорими. В умовах досліджень вода на момент завантаження
в біореактор визначалася як «каламутна». Через 10 днів каламутність води зменшилася, і
такі стічні води характеризувалися як «малокаламутні». У наступні два тижні
спостерігалося поліпшення якості стічних вод по даному показнику і в кінці досліду вода
характеризувалася як «прозора» (рис. 1).

на момент
початку досліду

через
10 діб

через
20 діб

Рис. 1. Динаміка каламутності води
протягом періоду експерименту з використанням гідрофітного
очищення в умовах КП «Житомирводоканал».
Вміст завислих частинок протягом всього періоду досліджень мав тенденцію до
зменшення, зокрема у перші 10 днів проведення есперименту їх вміст у варіанті №1
знизився на 10 %, у варіанті № 2 – на 13 %, у змішаному фітоценозі (варіант № 3) – лише
на 3 % (табл. 1., № п / п 2).
На момент завершення експерименту загальне зниження вмісту завислих часток
найвищим було на варіанті № 2 – 30 % та № 1 – 27 %, дещо нижчим показник виявився на
варіанті № 3 – 22 %. На контролі зниження завислих часток практично не фіксувалося (в
межах 3 %).
Під час проведення досліджень ми звертали увагу і на групу хімікоорганолептичних показників. рН води – один з найважливіших показників її якості (табл.
1., № п/п 1) і під час вирощування гідробіонтів в умовах досліду цей показник становив
7,0 – 7,9. Однак у варіантах з гідробіонтами у перші 10 днів проходження експерименту
спостерігався рух рН вліво у бік нейтралізації води. На варіанті № 2, на відміну від інших
варіантів, спаду у бік нейтралізації не відбувалось, однак на момент завершення
експерименту значення рН було практично ідентичними значенням, отриманим на
варіанті № 1. На контролі такого інтенсивного варіювання виявлено не було, очевидно це
пов’язано з менш інтенсивними біохімічними процесами.
7

Таблиця 1
Динаміка основних фізико-хімічних показників якості
води при гідроботанічні очищенні (КП «Житомирводоканал»)

з/п
1

2

3

4

5

6

7

8

9

11

12

13

14

Період инкубації, діб
0
10
20
30
№1
7,50±0,262
7,10±0,248
7,29±0,255
7,85±0,275
№2
7,53±0,163
7,43±0,260
7,67±0,268
7,86±0,271
рН
№3
7,55±0,284
7,00±0,245
7,30±0,255
7,74±0,279
Контроль
7,52±0,273
7,50±0,262
7,51±0,285
7,54±0,269
№1
6,20±0,217
5,60±0,196
5,50±0,193
4,50±0,158
№2
6,40±0,224
5,60±0,196
5,40±0,189
4,60±0,161
Зважені
часточки
№3
6,00±0,210
5,80±0,203
5,20±0,182
4,80±0,168
Контроль
6,10±0,214
6,00±0,210
6,00±0,210
6,00±0,210
№1
0,79±0,025
0,50±0,015
0,50±0,016
0,51±0,018
№2
0,67±