• Название: Freedom House_UKR
  • Автор: SHUBA

Неофіційний переклад з англійської мови

Б’ючи на сполох:
на захист демократії в Україні
Звіт Freedom House щодо стану демократії
та захисту прав людини в Україні

Квітень 2011
Девід Крамер
Роберт Нурік
Деймон Вілсон
та Еван Алтерман

2

Подяка
Підготовка цього звіту стала можливою завдяки підтримці Міжнародного Фонду
“Відродження” та допомозі мережі Фундацій Відкритого суспільства (Open Society
Foundations). Автори також висловлюють подяку редактору Freedom House Тайлеру
Ройленсу за його неоціненну редакторську допомогу у підготовці звіту. Корисні
поради та ідеї надали також фахівці Freedom House – Кріс Ролкер, науковий директор,
Арч Паддінгтон, директор з досліджень, та Сем Паттен, старший програмний менежер
країн Євразії.

3
Передмова
Після того, як минув рік від обрання Віктора Януковича новим Президентом України,
“Freedom House” спрямувала групу незалежних експертів до Києва, Харкова та Львова
для оцінки демократії та ситуації з правами людини в країні. Оцінку було зроблено
через місяць після того, як організація знизила рейтинг України з “вільної” до “частково
вільної” у своєму дослідженні “Свобода у світі 2011”1. До того моменту Україна була
єдиною країною колишнього Радянського Союзу (як не рахувати країн Балтії), що
входила в категорію “вільних”; вона була однією з двох країн, які було понижено в
рейтингу до “частково вільних” 2010 року.
“Freedom House” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та мережі
Фундацій Відкритого суспільства вирішила зробити цю оцінку з кількох причин.
Маючи 46-мільйонне населення та спільні кордони з Європейським Союзом (ЄС) і
державами-членами НАТО, а також Росією, Україна є надзвичайно важливою країною.
Якщо держава стане більш стабільною, демократичною, ринково орієнтованою, членом
євроатлантичної спільноти, вона матиме позитивний вплив на значний регіон, а для
своїх сусідів буде історією успіху, на яку можна орієнтуватися. Якщо Україна
рухатиметься в напрямі авторитаризму, вона не тільки зашкодить власному
майбутньому, але й розіб’є надії на реформи в Євразії загалом. Нарешті, ще одна
причина для оцінки полягає в тому, що дискусія про Україну як усередині країни, так і
на Заході стала досить поляризованою, утворивши про- й антиянуковичівські табори.
Ці побоювання було посилено тим, що ми чули й бачили під час нашого візиту. На наш
погляд, немає жодних сумнівів у тому, що Президент Янукович консолідував владу за
рахунок демократичного розвитку. Президент і його прибічники наполягають, що така
централізація влади необхідна для того, щоб влада нарешті отримала шанс ефективно
керувати Україною та здійснювати давно назрілі економічні реформи. Хоча дисципліна
уряду Януковича є позитивною зміною, бо репрезентує відхід від нескінченних
суперечок часів Ющенка-Тимошенко, вона також виявила авторитарні тенденції.
Негативні наслідки включають запровадження суворіших умов для ЗМІ, вибіркове
переслідування представників опозиції, тривожні випадки втручання Служби безпеки
України (СБУ), серйозно критиковані місцеві вибори в жовтні 2010 року, слухняний
парламент (Верховну Раду) та руйнування базових свобод – слова та зібрань. Корупція
й досі спустошує країну, і є серйозні передумови для погіршення ситуації.
Насправді, якщо цього не контролювати, тенденції, які виникли за нинішнього
керівництва України, рухатимуть державу в бік дедалі більшої централізації та
консолідації влади, тобто в бік авторитаризму. Ці засоби контролю, якщо вони будуть
здійснюватися, мають бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Але в той час, як
громадянське суспільство все ще досить енергійне, воно пригнічене й дезорієнтоване
після розчарування лідерами “помаранчевої революції” та приголомшене діяльністю
нинішнього уряду. Формальна опозиція дає мало підстав для надії, оскільки звичні
політичні фігури не змогли здобути громадської довіри.
Ця динаміка накладає на Захід відповідальність і зобов’язання поглиблювати взаємодію
– як із урядом Януковича, так і з українським суспільством – через заохочення та
відзначення позитивної діяльності та шляхом різких виступів проти відходу від
1

Ключові фрагменти дослідженні доступні онлайн:
http://www.freedomhouse.org/images/File/fiw/Tables%2C%20Graphs%2C%20etc%2C%20FIW%202011_Revi
sed%201_11_11.pdf

4
демократії. Візит підтвердив наше переконання, що керівники України справді
переймаються тим, що саме про них думає Захід; вони шукають підтримки та схвалення
своєї політики. І все ж як ЄС, так і Сполучені Штати, схоже, перестали цікавитися
Україною та скоротили спільний порядок денний до кількох пунктів, що мають
стратегічне значення, як-от нерозповсюдження ядерної зброї. Це неправильний підхід.
Квітень 2011

5
Резюме
У лютому 2011 року, під егідою Freedom House, Девід Кремер та два незалежні
експерти, Роберт Нурік та Деймон Вілсон2, здійснили подорож до України з метою
оцінки стану демократії та захисту прав людини за рік після інаугурації Віктора
Януковича, четвертого Президента України з часу здобуття незалежності. Група
дослідників здійснила поїздки до Києва, Харкова та Львова з метою зустрічей із
широким колом урядовців, діячів політичної опозиції, представників неурядових
організацій, журналістів та студентів3.
Група з оцінки досягла трьох загальних висновків:
1) Україна під керівництвом Президента Януковича стала менш демократичною,
і, якщо нинішні тенденції залишатимуться поза контролем, може стати на
шлях автократії та клептократії
2) Янукович та його уряд цінують своє внутрішнє становище та міжнародну
репутацію, та залишаються здатними реагувати на зовнішній тиск. Тому
внутрішні гравці, як і Захід, зберігають здатність (і є відповідальними) за
здійснення контролю антидемократичних тенденцій та підтримку
конструктивних ініціатив, що походять як зсередини уряду, так і ззовні.
3) Українська політична та культурна різноманітність є захистом проти спроб
будь-якої сили домінувати у політичному просторі всієї країни.
Найбільш тривожним є те, що група експертів застала українську еліту позбавленою
ілюзій щодо демократичного вибору і пригніченою щодо майбутнього – як свого
власного, так і країни в цілому. Коротко кажучи, недоліки українського досвіду
демократії на сьогодні піддають ризику подальший її шлях до демократичного розвитку.
Моніторингова місія застала в Україні нездорове політичне середовище,
характеристиками якого є :







2

Консолідація влади вузькою правлячою групою задля здійснення наміру
Януковича щодо відновлення політичного порядку та здійснення політики з
використанням більш нав’язливої та помітної присутності СБУ, а також
зростання піддатливості судової системи;
діюча влада одночасно зацікавлена у розподілі трофеїв та захисті власних
інтересів (хоча кричуща корупційна поведінка асоцієються також і з попередніми
урядами);
відчуття образи, що накопичилося після перебування лідерів Помаранчевої
революції при владі з 2005 до 2009 року, та дроблення опозиції, яке продовжує
тривати;
вплив фінансової кризи, допомога Міжнародного Валютного Фонду та
необхідність здійснення реформ, що походить звідси; та
знервовані групи громадянського суспільства та незалежні медіа, щодо яких
посилюється тиск урядових інституцій, включаючи спеціальні служби, з
особливо складними умовами, що склалися в регіонах.

Оцінки Нуріка та Вілсона, що наведені у цьому Звіті, є їх власними поглядами, та не є оцінками, що
належать інституціям, які вони представляють.
3
Дивіться Додаток 1, де наведений повний перелік співрозмовників, з якими група дослідників
зустрічалася в Україні. Усі розмови відбулися відповідно до правил Четам Хаус, згідно з якими щодо
жодного з коментарів, наведених у цьому звіті, не наводиться приналежність до їх авторів.

6
Прийшовши до влади шляхом демократичного процесу, Партія регіонів Януковича
успадкувала державний устрій, що роздирається внутрішніми конфліктами; брак
ефективного урядування; та широко розповсюджену корупцію. Партійні лідери
систематично централізують владу, задекларувавши мету упорядкувати цю хаотичну
ситуацію, втілити непрості реформи та підтримати устремління нації приєднатися
до Європейського Союзу. Враховуючи нещодавні бурхливі політичні події в Україні,
це заслуговує на довіру і лунає переконливо. Проте, чітко не позначено меж, до яких
ця централізація буде простягатися. В дійсності, це призвело до такої поведінки
влади, що унеможливлює виставлення таких меж з боку громадянського суспільства
та політичної опозиції. В результаті маємо послаблення системи стримувань і
противаг у Києві, також є сигнали щодо здійснення політичного тиску на
регіональному рівні. Більше того, як свідчить історія, підрив інституційних
стримувань і противаг неминуче веде до втрати транспарентності, зростання рівня
корупції, та збільшення ризику авторитаризму – тренду, що його можна спостерігати
у більшості країн колишнього Радянського Союзу.
Незалежно від того, які мотиви керують урядом, сьогодні в Україні відбувається
процес ерозії демократії. А це іде в розріз, зокрема, з інтересами Заходу. Відповідно,
Європа та Сполучені Штати повинні поглибити свої контакти з Януковичем та з
українським суспільством, посилити свої на даний момент недостатні важелі впливу,
і зробити все, що в їхніх силах, для призупинення існуючих тенденцій.
У підсумках, що наведені нижче, ми пропонуємо рекомендації щодо того, як
відповідні сторони можуть відіграти більш позитивну роль перед існуючими на
сьогодні численними викликами, що існують в Україні.

Результати

першого

туру

виборів

Президента

України



2010.

Автор:

Іван

Гриценко

7
Довідкова інформація
Двадцять років тому України як незалежної країни не існувало. До здобуття
незалежності у 1991 році, нею керували апаратчики з Комуністичної партії і країна
прислуговувала Москві. Народ України не мав ані демократичних, ані економічних
свобод; люди десятиліттями терпіли совєтизацію, русифікацію та пригнічення, часом
жорстоке, української культури та ідентичності.
Сьогодні більшості спостерігачів складно пригадати реалії тієї недавньої історії. Коли
Україна з’явилася на світовій арені як суверенна держава у 1991 році, вона була однією з
найбільш перспективних країн, що поставали на залишках Радянського Союзу. Близько
розташована до Європи, Україна мала освічені робочі кадри і потужну промисловість.
Образно кажучи, за одну добу Україна стала найбільшою за площею європейською
країною, не враховуючи Росію та Туреччину, і шостою в Європі за кількістю населення.
Багато українців та їх прихильників на Заході бачили Україну незалежною, суверенною
державою з сильними демократичними інститутами та вільним ринком, інтегрованим
до Європи партнером Сполучених Штатів і Росії.
Сьогодні Україна опинилась у переломній точці. Рішення Президента Януковича та його
уряду – і реакція на них з боку українського громадянського суспільства та Заходу –
визначатимуть те, чи Україна еволюціонує поступово до європейської демократії або
відкотиться назад, перетворившись на корумповану пострадянську авторитарну
державу.
Обидва варіанти майбутнього можливі. Але лише один з них є бажаним.
Янукович неодноразово і чітко проголошував мету – демократична Україна в Європі.
Але сьогодні країна не крокує тим шляхом, який допоможе цієї мети досягти. Молода
українська демократія та слабкі інститути стикаються з політичними маніпуляціями, а її
неміцна економіка зазнає масових деформацій, що виникають внаслідок широко
розповсюдженої корупції, яка пронизала все українське суспільство з верху до низу.
Україна стає менш демократичною, і якщо не буде вжито ніяких корегуючих дій, країна
може піти по шляху до автократії та клептократії.
Методам нинішнього уряду не бракує виправдань. Янукович та його команда правильно
стверджують, що вони отримали у спадок країну в стані вільного економічного падіння,
яке виникло в результаті фінансових криз. Вони чітко вказують, що за Президента
Віктора Ющенка та Прем'єр-міністра Юлії Тимошенко державна політика була
непослідовною і реформи часто гальмувались; через особисту неприязнь цих лідерів
один до одного управління країною опинилося у жалюгідному стані.
Тому радники Януковича стверджують, що Україна вкрай потребує сильної центральної
влади для стабілізації країни та забезпечення їй сталого, передбачуваного політичного
та економічного керівництва. Правляча Партія Регіонів не лише прагне до централізації
влади (про це свідчить історія її перебування при владі у регіонах, зокрема, у Донецьку),
але і має стратегію для досягнення такої цілі. І ця партія досягла деяких з обіцяних
результатів, оскільки Україна розвинула свою програму дій з МВФ, Вашингтоном та
Брюсселем стосовно низки питань, робота за якими ослабла за часів минулого уряду.
Проте, наслідком такої філософії керівництва є схильність посадовців прибирати все,

8
що вони вважають за перешкоду на шляху їх дій або що є викликом їх владі та
інтересам. На практиці це означає послаблення основних засобів контролю над владою
уряду, з боку ЗМІ, судових органів та за допомогою виборчого процесу. В результаті
отримуємо уряд, котрий намагається здійснювати систематичний контроль над
важелями влади та захищати цей контроль від усіх майбутніх намагань оспорювати
його. У довгостроковому періоді такий підхід віддалить Україну від Брюсселю та
Вашингтону, а також зруйнує сподівання на демократичну та процвітаючу Україну.
Сьогодні найсерйозніша загроза для України походить не ззовні. Ця загроза – всередині
країни. Це означає, що відновлення бачення України як демократичної країни, яка
орієнтована на ринок та повністю інтегрована в Європу, залишається в межах впливу
народу України.
Слабкі підвалини
Хоча Президент Янукович був обраний демократичним шляхом, протягом нашого візиту
ми побачили ту міру, до якої демократичне середовище погіршилося з моменту його
обрання на пост глави держави. І це спостереження підтвердило зниження організацією
“Фрідом Хаус” оцінки України з “вільної” до “частково вільної країни” у січні 2011
року. Цим ми не хочемо сказати, що за часів Ющенка українська демократія була
довершеною. Але середовище, яке виникло після Помаранчевої революції, було більш
демократичним: журналісти отримали переваги від того, що уряд зняв з них свій тиск, а
громадянське суспільство почало відчувати наслідки зростання громадської активності.
В дійсності, поразка, яку Янукович наніс у 2010 році в той час чинному Президенту
України, була четвертою із серії вільних та справедливих виборів в Україні, після двох
парламентських виборів у 2006 та 2007 роках, а також у повторному другому турі в
грудні 2004 року.
Після обрання Януковича на пост Президента країни, Партія Регіонів працювала над
формуванням більшості у Верховній Раді, що дає право формувати уряд, і вона
заохочувала (як стверджують, корупційними методами) окремих законодавців із інших
партій перейти до їх лав. Ця тактика, цілком можливо, вийшла за межі Конституції,
незважаючи на рішення Конституційного суду, яке дозволяло це. Потім уряд пішов далі
і скасував місцеві вибори, заплановані спершу на травень 2010 року, а коли вони
нарешті були проведені у жовтні минулого року – це голосування було широко
розкритиковане за невідповідність міжнародним стандартам.
Рішення уряду перенести голосування, змінити виборчий закон незадовго до нової дати
виборів та маніпулювати процесом у день виборів виявилось однією з основних поразок
демократії на ранньому етапі президентського строку Януковича. Порушення на
місцевих виборах були значними. Наприклад, є переконливі свідчення про маніпуляції з
результатами голосування з метою зміни результатів виборів у Харкові. Тривожним
сигналом стало також унеможливлення участі партії “Батьківщина” у місцевих виборах
у Львові. У регіоні, де ця партія, скоріше за все, отримала би переважну більшість
голосів, вона зараз зовсім позбавлена представництва, а у Львівській міській раді
домінує націоналістична партія “Свобода”.
Верховна Рада не слугує ефективним засобом контролю над владою уряду або гальмом
його дій – прикладом цьому є ратифікація нею Харківських угод з Росією. Янукович та
Президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв підписали цю історичну угоду 21квітня 2010 року, і
згідно з нею Україна на 25 років продовжила строк оренди Росією військово-морської

9
бази в Криму в обмін на більш низьку ціну на газ. Цей спірний пакт був підписаний у
четвер, а наступного вівторка його “протягнули” через Раду. Загальнонаціональної
дискусії проведено не було, не кажучи вже про змістовні і предметні парламентські
дебати щодо цього питання, яке має важливі наслідки для національної безпеки країни.
Представники громадянського суспільства скаржаться, що під головуванням
Володимира Литвина Рада передала багато повноважень Кабінету Міністрів і робота
парламенту погіршилась, а сам парламент перетворився на інструмент для
“проштамповки” рішень уряду.
Такі обставини склалися на момент початку нашого візиту до України.

Склад Верховної Ради за фракціями, 25 квітня 2011 року

Партія Регіонів: 190 депутатів (приблизно 42%)
Блок Юлії Тимошенко: 105 депутатів (приблизно 23%)
Блок «Наша Україна – Народна Самооборона»: 68 депутатів
(приблизно 15%)
Комуністична партія: 25 депутатів (приблизно 6%)
Народна партія: 20 депутатів (приблизно 4.5%)
Група «Реформи заради майбутнього»: 20 депутатів (приблизно
4.5%)
Не входять до складу фракцій і груп: 22 депутатів (приблизно
5%)

10
Електоральне середовище
Мало хто сперечається щодо того факту, що Президент Янукович прийшов до влади в
результаті вільних і справедливих виборів. Але сьогодні спостерігачі в Україні, що
заслуговують на повагу, стурбовані тим, що його адміністрація впливає на електоральне
середовище такими методами, які завдають шкоди політичним перспективам
незалежних та опозиційних сил і які допоможуть сконцентрувати владу в руках
правлячої партії і у Києві, і в регіонах. Ці занепокоєння сконцентровані на трьох
взаємопов’язаних питаннях: нове виборче законодавство, яке зараз перебуває в процесі
підгот