• Название:

    Організація роботи та управління в органах прок...

  • Размер: 5.46 Мб
  • Формат: PDF
  • или
  • Название: Microsoft Word - Навчальний пос. в запит. і відпов..doc

ГЕНЕРАЛЬНА ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ
Національна академія прокуратури України
Інститут підготовки кадрів

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ТА УПРАВЛІННЯ В ОРГАНАХ
ПРОКУРАТУРИ:
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК У ЗАПИТАННЯХ І ВІДПОВІДЯХ

для магістрантів за спеціалізацією
“Прокурорсько-слідча діяльність”
(7.060101 “Правознавство”)

Київ -2009

2

Рекомендовано до друку та використання в навчальному процесі
навчально-методичною радою Національної академії прокуратури України
(протокол №22 від 15 червня 2009 року).

Організація роботи та управління в органах прокуратури: навчальний
посібник у запитаннях і відповідях //За загальною редакцією Якимчука М.К.,
та Європіної І. В. – К.: Національна академія прокуратури України. – 2009. –
207 с. Структура навчального посібника та його змістовне наповнення
схвалено на засіданні кафедри організації роботи та управління в органах
прокуратури (протокол №10 від 05 червня 2009 року).

Рецензенти:
М.К.Якимчук – перший проректор Національної академії прокуратури
України, доктор юридичних наук, професор
С.С.Мірошниченко – прокурор Чернігівської області, кандидат юридичних
наук, доцент

3

Структура навчального посібника

Вступ

Стор.
4

1.

Глава 1.Теоретичні питання з дисципліни

5 - 57

2.
3.

Глава 2.Питання практично-прикладного характеру з
дисципліни
Глава 3.Заключні положення

209 - 211

4.

Алфавітно-предметний покажчик

212 -

58 - 208

4

Вступ
Організація роботи та управління в органах прокуратури в запитаннях
та відповідях – перше у системі освіти України навчальне видання
(навчальний посібник), у якому гармонійно поєднано питання теорії і
практики діяльності прокуратури в організаційно-управлінській сфері.
За структурою і змістом навчальний посібник цілком узгоджується з
навчальним планом Національної академії прокуратури України, навчальною
і робочою програмами з нормативної навчальної дисципліни «Організація
роботи та управління в органах прокуратури».
Навчально-методичні матеріали, розміщені у навчальному посібнику,
стосуються найбільш суттєвих і актуальних питань, таких як: організаційноуправлінські засади побудови органів прокуратури в Україні, країнах
близького та далекого зарубіжжя; напрями та проблеми реформування
прокуратури в Україні; класифікація і загальна характеристика основних
організаційно-управлінських функцій та форм діяльності прокуратури;
компетенція посадових осіб органів прокуратури по здійсненню організації
та управління органами (підрозділами) прокуратури; організаційноуправлінські повноваження прокурорів усіх рівнів; організаційноуправлінські акти органів прокуратури; кадрова політика в органах
прокуратури; принципи, процедури та форми управління кадрами органів
прокуратури; організація діловодства в органах прокуратури тощо.
Навчальний посібник підготований на підставі чинних нормативноправових актів України та Генерального прокурора України, з використанням
практичного матеріалу органів прокуратури України. Його завдання –
допомогти студентам, які навчаються в Інституті підготовки кадрів,
оволодіти якісними знаннями з теорії і практики організаційно-управлінської
діяльності прокуратури та її правових засад.
Вбачається за можливе використання навчального посібника в системі
професійної підготовки та підвищення кваліфікації кадрів органів
прокуратури, викладачами вищих навчальних закладів, аспірантами, а також
широким загалом читачів, яких цікавлять проблеми організаційноуправлінської діяльності органів прокуратури.

5

Глава І. Теоретичні питання з дисципліни
Запитання, відповіді на які наведено у Розділі 1 глави I.
1.Організаційна система та структура управління прокуратури України.
2.Структура управління Генеральної прокуратури України.
3.Структура управління прокуратур АР Крим, областей, м. м. Києва та
Севастополя, військових прокуратур регіонів та ВМС України, міських,
районних і прирівняних до них прокуратур.
4.Правові засади та принципи організації і діяльності прокуратури України.
5.Загальне й відмінне в організаційній структурі, компетенції та діяльності
територіальних і спеціалізованих прокуратур.
6.Колегії органів прокуратури: організаційно-правові засади їх створення та
функціонування.

Розділ 1. Правові та організаційно-правові основи діяльності
прокуратури в Україні
1.1.Організаційна система прокуратури України
Прокуратура України згідно зі ст.121 Конституції України, ст.ст.6, 13
та 14 Закону України „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. становить
єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України.
Під системою органів прокуратури України розуміють сукупність
утворюючих її органів, підрозділів, одиниць, а так само їх місце в структурі,
у взаємовідносинах один з одним, організаційні зв’язки та управлінські
стосунки. Ця система будується відповідно до державного устрою та
адміністративно-територіального поділу України, або ж за предметногалузевим принципом.
Якщо конкретно, то систему органів прокуратури утворюють
Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), військові, міські,
районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, в т.ч.
спеціалізовані. 1
Таким чином, організаційна структура прокуратури України являє
собою злагоджену трирівневу систему, на вершині якої знаходиться
Генеральна прокуратура України. Нижчий другий рівень утворюють:
прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Примітка 1 - У системі органів прокуратури до спеціалізованих прокуратур відносяться: військові,
транспортні, природоохоронні та з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень
у кримінальних справах.

6

Севастополя, а також військові прокуратури регіонів і Військово-морських
Сил України (на правах обласних). Третій рівень прокурорської системи
складають міські, районні, міжрайонні прокуратури, прокуратури військових
гарнізонів, природоохоронні, транспортні та інші.
Передбачений Конституцією України централізм і виокремленість
прокурорської системи, забезпечення нею єдності і законності на всій
території країни об’єктивно диктують особливий характер організації та
структурування прокуратури. В основі побудови системи органів
прокуратури лежать жорстка ієрархія та визначеність об’єму прокурорських
повноважень, імперативний порядок взаємовідносин усіх ланок прокуратури,
процесуальна та службова дисципліна, гарантом яких виступає Генеральний
прокурор України, поєднання єдиноначальності з колегіальністю.
Генеральний прокурор України призначається на посаду Верховною
Радою України за поданням Президента України на 5-річний термін
повноважень. Згідно зі ст.15 Закону України „Про прокуратуру” він
затверджує структуру і штатну чисельність органів прокуратури України,
положення про структурні підрозділи і посадові інструкції працівників
Генеральної прокуратури України.
Наглядно систему прокуратури України можна представити у такому
вигляді (див. малюнок):
Генеральна
прокуратура
України

Прокуратура АР
Крим

Прокуратури
областей

Національна
академія
прокуратури
України

Прокуратури міст
Києва і Севастополя
(на правах обласних)

Військові прокуратури
регіонів та ВМС
України
Прокуратури
військових гарнізонів

Міські, районні, міжрайонні та спеціалізовані
прокуратури

7

1.2.Структура управління прокуратури України
Владна вертикаль в системі органів прокуратури України
структурована наступним чином: Генеральну прокуратуру України очолює
Генеральний прокурор України, який має першого заступника, заступників,
радника та старших помічників із особових доручень. Дорадчим органом при
Генеральному прокуророві України є колегія, що утворюється відповідно до
вимог Закону України „Про прокуратуру” (ст.14) у складі Генерального
прокурора України (голова колегії), його першого заступника, заступників,
прокурора АР Крим, інших керівних працівників самостійних структурних
підрозділів Генеральної прокуратури України. Персональний склад колегії
затверджується наказом Генерального прокурора України.
До структури Генеральної прокуратури України входять: Головні
управління, управління, відділи за відповідними напрямами прокурорської
діяльності, сектори, чергова частина, допоміжні технічні служби.
При Генеральній прокуратурі України діє науково-методична рада для
розгляду питань, пов’язаних з організацією та діяльністю органів
прокуратури, їх науково-методичним забезпеченням.
Наступною ланкою прокурорської системи є прокуратури АР Крим,
областей, міст Києва і Севастополя (на правах прокуратур областей),
військові прокуратури регіонів та ВМС України, організаційну структуру
яких утворюють управління, відділи, сектори тощо, а також колегії, як
дорадчі органи при відповідних прокурорах (ст.18 Закону України „Про
прокуратуру”). Прокурори, що очолюють зазначені прокуратури, мають
першого заступника та заступників, старших помічників і помічників з
окремих напрямів прокурорської діяльності, які прирівнюються за статусом
до начальників і заступників начальників управлінь і відділів. В управліннях
і відділах є
посади: старших прокурорів, прокурорів, прокурорівкриміналістів, а також слідчих з особливо-важливих справ та старших
слідчих, державних службовців.
Найбільш чисельною ланкою в системі прокуратури України є
прокуратури міст і районів, прирівняні до них міжрайонні, а також військові
та інші спеціалізовані прокуратури, очолювані відповідними прокурорами.
Структура названих прокуратур, в залежності від штатної чисельності, може
передбачати посади заступників прокурора, старших помічників прокурора,
помічників прокурора, старших слідчих і слідчих, державних службовців.
Таким чином, вищезазначене, а так само характер взаємозв’язків
органів прокуратури між собою, по вертикалі та всередині власної структури
по горизонталі, дають підстави для віднесення прокурорської системи за
структурною побудовою до лінійно-функціонального типу. Це означає, що в
структурах цього типу ланки нижчого рівня перебувають у безпосередньому
(лінійному) підпорядкуванні керівника вищого рівня. При цьому кожен

8

працівник прокуратури підлеглий і підзвітний лише одному керівникові та,
відповідно, пов'язаний з вищими за рівнем органами прокуратури лише через
нього. Лінійний керівник згідно з принципом єдиноначальництва несе
відповідальність за весь обсяг діяльності ввірених йому органів, підрозділів і
працівників.
Лінійна структура досить ефективна, оскільки ґрунтується на чітких і
простих взаємозв’язках підлеглості. За таким принципом в прокуратурі
будуються взаємовідносини, розподіляються повноваження, компетенція та
функції.
Той самий принцип діє поряд із функціональним і в підрозділах органів
прокуратури всіх рівнів. Принцип функціональності означає спеціалізацію за
напрямами прокурорської діяльності, або інакше розподіл праці між
працівниками прокуратури по горизонталі.
1.2.1.Структура управління Генеральної прокуратури України
Структура Генеральної прокуратури України затверджена наказом
Генерального прокурора України № 64шц від 08 червня 2007 року зі змінами,
що внесені наказом Генерального прокурора України №39 шц від 19 червня
2008 року, і має наступний вигляд:

9

СТРУКТУРА

Генеральний прокурор України

Перший заступник, заступники
Генерального прокурора України
Колегія
Головні управління
Національна академія прокуратури
України Генеральної прокуратури
України (на правах Головного управління)
Управління
Відділи
Прес-служба (на правах відділу)
Секретаріат (на правах відділу)
Сектори
Чергова частина
Науково-методична рада при Генеральній
прокуратурі України
Запасний пункт управління

Їдальня

10

Заступники Генерального прокурора України, його радник, старші
помічники з особливих доручень, керівники та решта працівників Главків,
управлінь, відділів й інших структурних підрозділів Генеральної
прокуратури України призначаються на посади та звільняються з посад
Генеральним прокурором України.
1.2.2.Структура управління прокуратур АР Крим, областей, міст
Києва і Севастополя, військових регіонів та ВМС України, міських, районних
і прирівняних до них прокуратур
Структура прокуратур АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя,
військових регіонів та ВМС України, міських, районних і прирівняних до них
прокуратур затверджена наказом Генерального прокурора України № 256 ш
від 12 грудня 2005 року і має такий вигляд:
СТРУКТУРА

Прокурори АР Крим, обласного рівня

Перший заступник, заступники прокурора
обласного рівня (АР Крим)
Колегія
Управління
Відділи
Секретаріат (на правах відділу)
Сектори
Науково-методична рада прокуратури
обласного рівня (АР Крим)
Їдальня
Міські, районні та спеціалізовані
прокуратури (на правах районних)

11

Заступники прокурора обласного рівня (АР Крим), начальники
підрозділів прокуратур обласного рівня (АР Крим), які віднесені до
номенклатури Генерального прокурора України, територіальні та
спеціалізовані прокурори призначаються на посади та звільняються з посад
наказами Генерального прокурора України. Інші працівники названих
прокуратур (АР Крим, обласного та районного рівнів) призначаються та
звільняються за наказами прокурорів обласного рівня (АР Крим).
1.3.Правові засади
прокуратури України

й

принципи

організації

та

діяльності

Прокуратура України відповідно до ст.121 Конституції України
представляє, як зазначено вище, єдину централізовану систему органів, якій
притаманні основні системоутворюючі ознаки цілісної самокерованої
системи.
Такими ознаками, що дозволяють розглядати органи прокуратури
України як єдину цілісну систему, є: мета й завдання, принципи організації й
діяльності прокуратури, повноваження прокурорів. Кожний з названих
елементів має свої специфічні властивості, виконуючи особливу функцію в
прокурорській системі.
Мета й завдання – поняття парні, друге із них конкретизує перше. При
цьому під метою розуміють результат, якого прагне система (орган), а під
завданням – засіб (спосіб) його досягнення. Щодо мети може бути визначено
декілька завдань.
У Законі України „Про прокуратуру” термін „мета” хоча і не
застосовується, але припускається. Під метою діяльності прокуратури
розуміють будь-яке утвердження верховенства права, зміцнення
правопорядку.
Верховенство права означає, по-перше, що Конституція України має
найвищу юридичну силу, а всі закони та інші нормативно-правові акти
приймаються на її основі та у суворій відповідності до неї. Норми
Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту
конституційних прав і свобод людини та громадянина гарантується на
підставі Конституції України.
По-друге, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах,
відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не
передбачено законодавством. Органи державної влади і місцевого
самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і
законами України.
Поняттям „правовий порядок” охоплюються суспільні відносини, що
відповідають вимогам законодавства. Зміцнення правопорядку в країні та

12

окремих регіонах передбачає
протидію злочинності
й
іншим
правопорушенням.
Завданням діяльності прокуратури є, як зазначено у ст.4 Закону
України „Про прокуратуру”, захист від неправомірних посягань:
1)закріплених Конституцією України незалежності республіки,
суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав
національних груп і територіальних утворень;
2)гарантованих Конституцією, іншими законами України та
міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних,
особистих прав і свобод людини та громадянина;
3)основ демократичного устрою державної влади, правового статусу
місцевих Рад, органів самоорганізації населення.
Цілі й завдання прокуратури повинні відповідати її функціям. У свою
чергу функції коригуються цілями і завданнями. Розрив між цілями та
завданнями, з одного боку, функціями, з іншого, може обумовити
неузгодженість структури й діяльності прокуратури, призвести до
ускладнень при визначенні характеру прокурорської роботи.
Згідно зі ст.121. Конституції України на прокуратуру покладається:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво
інтересів громадян або держави в суді у
випадках, передбачених законом;
3) нагляд за дотриманням законів органами, що здійснюють
оперативно - розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4)нагляд за дотриманням законів при виконанні судових
рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших
заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої
свободи громадян;
5)нагляд
за
дотриманням
прав
і
свобод
людини
й
громадянина, дотриманням законів із цих питань органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами.
Крім того, у відповідності до ст.10 Закону України «Про
прокуратуру», Генеральний прокурор України та підлеглі йому
прокурори координують діяльність правоохоронних органів по боротьбі зі
злочинністю.
Не менш важливе значення має аналіз принципів організації і
діяльності прокурорської системи, під якими розуміють закріплені в
Конституції України та Законі України «Про прокуратуру» основні засади
побудови та функціонування органів прокуратури.
Провідні принципи прокурорської системи України сформульовані в
ст. 6 Закону України «Про прокуратуру»: єдність і централізація прокурорської
системи, очолюваної Генеральним прокурором України, з підпорядкуванням
нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснення повноважень на

13

підставі дотримання Конституції та діючих на території республіки законів,
незалежно від яких би то не було органів державної влади, посадових і
службових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їхніх органів; захист
у межах компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед
законом, незалежно від національного або соціального походження, мови,
відношення до релігії, політичних переконань, службового та майнового
становища й інших ознак; вживання заходів щодо усунення порушень
закону, від кого б вони не виходили, відновлення порушених прав і
притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб,
які допустили ці порушення; гласність дій, інформування державних органів
влади, громадськості про стан законності та заходи щодо її зміцнення;
заборона на належність працівників прокуратури до будь-яких політичних
партій або рухів.
Названі принципи мають загальний (універсальний) характер. Це
означає, що кожен із них знаходить відображення не лише в організації
органів прокуратури, а й у її діяльності. Наприклад, принцип єдності
системи органів прокуратури пов'язаний не тільки з організаційною
структурою прокурорської системи, але й визначає єдині підходи до
вирішення завдань, які покладаються на органи прокуратури. Принцип
законності діяльності пов'язаний із законністю в діяльності цієї системи.
Вирішальне значення для організації органів прокуратури України та
задля виконання завдань, які стоять перед ними по реалізації функцій
прокурорського нагляду, досудового слідства, іншої, передбаченої законом
діяльності, має принцип єдності. В самій основі створення органів
прокуратури лежить ідея необхідності забезпечення задачі єдності розуміння
і застосування законів по всій країні. Законність має бути єдиною, оскільки в
системі організаційних зв’язків держави закони виконують роль „судин
кровообігу”. Їх основна функція полягає в регулюванні суспільних відносин,
збереженні при цьому організаційної єдності держави, забезпеченні балансу
інтересів держави й особистості. Держава в особі її органів, посадових і
службових осіб, а також і громадян, мають бути рівними перед законом. Це,
перш за все, означає, що закони єдині для всіх, а крім того, альтернативи
законам немає. Оскільки значення законів досить велике, для реалізації цієї
ідеї важливо його не лише проголосити, але й створити механізм єдиного
дотримання прав і обов’язків в державі. Всі організаційні елементи такого
механізму мають бути в єдиній системі. Тому дуже важливо, щоб органи
прокуратури України були єдиною організаційною системою, у якій кожна її
ланка функціонує на основі єдиного законодавства, під керівництвом
єдиного центра - Генеральної прокуратури на чолі з Генеральним
прокурором України. Згідно із принципом єдності кожний працівник органу,
підрозділу прокуратури виступає як представник єдиної прокурорської
влади, єдиної державної системи, здійснюючи прокурорську діяльність у

14

межах своєї компетенції. При реалізації функцій прокуратури будь-який
прокурор може бути замінений іншим, а вищестоящий прокурор може
взяти на себе виконання повноважень нижчестоящого прокурора.
Із принципом єдності тісно пов'язаний принцип централізації
прокурорської системи, сутність якого полягає в тому, що підпорядкованість
органів прокуратури йде лише по вертикалі - кожен прокурор підлеглий
вищестоящому, а всі прокурори - Генеральному прокуророві України.
Генеральний прокурор України у своїй діяльності підзвітний Верховній Раді
України. Два названі принципи варто розглядати у тісному зв’язку один з
одним, і в той же час мати на увазі, що принцип централізації в більшій мірі
відноситься до організаційних питань побудови структури управління
органів прокуратури, а принцип єдності – до питань їх діяльності.
Принцип централізації дозволяє прокуратурі проводити єдину, що
направляється із центра, лінію при здійсненні прокурорської діяльності. Це є
необхідною умовою забезпечення її ефективності.
Єдність у централізації прокурорської системи, підпорядкованість
прокурорів по вертикалі не виключають можливої розумної ініціативи й
самостійності окремих ланок прокурорської системи, зокрема, міських,
районних і прирівняних до них прокуратур.
Слід, проте, зробити застереження, що будь-яке підсилення
централізації має своїм невід’ємним наслідком згортання ініціативи
підлеглих прокурорів, і це може негативно вплинути на результативність їх
діяльності. Так, підсилення ролі прокурорів АР Крим чи областей у
вирішенні організаційних питань, які відносяться до компетенції Генеральної
прокуратури України, небезпечні децентралізацією й розладом системи
органів прокуратури України. З огляду на це, важливо знайти баланс
інтересів
всіх складових структури органів прокуратури елементів і
водночас зберегти централізовану систему, оскільки лише реалізація цього
принципу дозволяє вирішити завдання єдності та законності для всієї країни.
Як посягання на принцип централізації слід розцінювати спроби
окремих владних структур домогтись від Генерального прокурора України
призначення на посади прокурорів регіонального та місцевого рівнів
здійснювати
за
погодженням
з
відповідними
територіальними
(регіональними) органами державної влади і місцевого самоврядування.
Погодитись з подібним підходом аж ніяк неможливо, оскільки це стане на
заваді проведенню прокурорами на місцях єдиної правової політики
Генеральної прокуратури України.
Принцип незалежності діяльності прокуратури, так само як і два
попередніх принципи закріплений у ст.6 Закону «Про прокуратуру». Він
означає, що прокурори здійснюють свої повноваження на підставі
додержання Конституції України та чинних на території республіки законів,
незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових (службових)

15

осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів. Гарантується така
незалежність неприпустимістю втручання в будь-якій формі в прокурорську
діяльність центральних і регіональних органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів масової
інформації, їх представників, а також службових і посадових осіб.
Крім того, незалежність при здійсненні функцій, покладених на
прокуратуру, забезпечується досить широкими повноваженнями прокурорів і
слідчих, а також високим соціальним статусом працівників прокуратури в
системі державної служби.
Значення принципу незалежності діяльності органів прокуратури
полягає в тому, що його реалізація, як і реалізація вищеназваних принципів,
дозволяє вирішувати завдання єдності розуміння та застосування законів.
Лише незалежний прокурор здатен забезпечити реалізацію ідеї про єдину
законність для усієї держави.
Незалежність діяльності органів прокуратури можна вважати
регулятором зовнішньо функціональних задач системи. Що стосується
внутрішньо організаційної діяльності органів прокуратури, взаємовідносин її
окремих частин всередині системи, то тут не може бути й мови про
незалежність. Навпаки, всі складові системи органів прокуратури
взаємозалежні. Нерідко недоліки роботи одних органів і підрозділів
прокуратури прямо пов’язані з упущеннями в діяльності інших. Не слід
забувати й про те, що прокурорська діяльність єдина, а основним завданням
керівників прокуратури є досягнення узгодженості в діяльності окремих
складових цієї системи: її органів, підрозділів і установ. Єдності
прокурорської діяльності, взаємозалежності окремих її складових допомагає
побудова структури органів прокуратури України за лінійно-функціональним
типом.
Принцип незалежності тісно пов'язаний із принципом законності.
Принцип законності є найважливішим принципом організації та
діяльності усіх державних органів, а не лише прокуратури. Своє нормативне
закріплення він отримав у ст.4 Конституції України. Його основний зміст
полягає в тому, що так само як і всі інші державні органи, прокуратура
здійснює свої функції на підставі та у суворій відповідності до чинних
Конституції і законів України. Цей конституційний припис для прокурора
має особливе значення, оскільки будучи захисником законності в державі,
він в своїй роботі ні за яких умов не може відступити від вимог законів і
зобов'язаний діяти за принципом «дозволено лише те, що передбачено
законом».
Ця вимога повною мірою поширюється на всіх прокурорів. Щодо
Генерального прокурора України вона означає, що видані ним нормативноправові акти мають відповідати вимогам законів. Стосовно нижчестоящих
прокурорів даний принцип означає, що кожен правовий акт, виданий ними,

16

будь-яка процесуальна дія повинні ґрунтуватись на законі, чітко відповідати
його вимогам і тим формам, що зазначені у правових нормах.
Інше значення принципу законності для прокуратури полягає в тому, що
органи прокуратури виступають гарантом законності, здійснюючи свої
повноваження від імені, в інтересах держави та її народу.
Гарантією реалізації принципу законності є чітке підпорядкування і
підконтрольність прокурорів нижчого рівня вищестоящим, а також
конституційні й інші норми, що передбачають права громадян на судовий
захист від будь-якого свавілля.
Захист прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом,
незалежно від національного та соціального походження, мови, службового
становища й інших ознак, є одним з найважливіших завдань прокуратури,
зведеного у принцип. У зв'язку з цим, представляється нелогічною пропозиція
обмежити прокуратуру в даному напрямі діяльності. Прокуратура повинна мати
право прийняти будь-яке звернення громадянина, незалежно від того,
підвідомче воно суду чи ні, та зробити все можливе, щоб вирішити його по суті.
І лише у випадку, коли викладені в заяві чи скарзі факти можуть бути
підтверджені або спростовані в судовому порядку, або, коли вимога заявника
є сумнівною або спірною, прокурор повинен роз'яснити заявникові його
право на звернення до суду за вирішення суперечливої вимоги.
При розмежуванні функцій прокуратури й суду по питанню захисту
прав і свобод громадян, варто пам'ятати, що прокуратура є самостійним
правозахисним інститутом, який не конкурує із судом. Її діяльність у цьому
напрямі більш оперативна і менше затратна порівняно із судовою. Судова
тяганина і фінансові затрати унеможливлюють звернення окремих громадян
до суду за захистом їх порушених прав.
Усунення порушень закону, від кого б вони не виходили,
відновлення порушених прав і притягнення до відповідальності осіб, що
допустили ці порушення, — найважливіший обов'язок прокуратури,
зведений Законом у ранг принципу. Цей обов'язок-принцип пов'язаний, з
одного боку, з усіма іншими принципами організації й діяльності
прокуратури, а з іншого, - з повноваженнями прокурора щодо виявлення й
усунення порушень закону. Реалізація цього принципу наповнює прокурорську
діяльність особливим змістом, за яким вона відрізняється від інших
державних, в т.ч. судових органів.
Гласність у діяльності прокуратури - це відкритість результатів
прокурорської роботи, доступність її результатів для широкого загалу. Вона, є
важливим засобом запобігання злочинності, зміцнення законності та формування
в суспільстві об'єктивної думки щодо органів прокуратури та їх діяльності.
Реалізується даний принцип в різних формах. Однієї із них є інформування
державних органів влади про стан законності й заходи щодо її зміцнення,
що передбачено п.5 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру».

17

Іншою формою реалізації принципу гласності є виступи
прокурорів з питань зміцнення законності й правопорядку та різних
напрямів прокурорської діяльності в засобах масової інформації,
офіційних виданнях прокуратури та безпосередньо перед населенням.
Участь прокурорів у судових процесах також можна вважати однією з форм
реалізації принципу гласності. Заборона, що міститься для працівників
прокуратури в Законі України «Про прокуратуру», належати до будь-яких
політичних партій чи рухів сприяє зміцненню незалежності прокурорів,
підвищує довіру до них з боку громадян. Не важко уявити наслідки, до яких
може призвести активна політична позиція прокурора на боці однієї з
чисельних партій, що діють сьогодні на теренах України. На нашу думку,
вказану заборону варто розширити, доповнивши Закон України «Про
прокуратуру», положенням, що прокурорські працівники не можуть
суміщати свою роботу із депутатською діяльністю у сільській, селищній,
міській, районній у місті, районній, обласній радах.
Принципи прокурорської системи перебувають у тісному взаємозв'язку,
доповнюючи та підсилюючи один одного. Ця особливість основних засад
організації й діяльності прокуратури має важливе теоретичне і практичне
значення. Теоретичний аспект полягає в тому, що принципи прокуратури
утворюють єдину систему, випадання з якої хоча б одного із них обумовить
руйнування всієї системи. Практичний аспект означає, що реалізація даних
принципів на практиці можлива на основі комплексного підходу. Вибірковий
підхід до їх реалізації не призведе до бажаного результату.
Іншою особливістю принципів прокурорської системи є те, що вони є
принципами організації та діяльності прокуратури. Спроба розірвати єдність,
неподільність принципів організації й діяльності прокуратури - це спроба
розірвати органічний зв'язок між структурними засадами прокурорської
діяльності.
Наглядно принципи організації та діяльності прокуратури України
можна представити у вигляді нижченаведеної таблиці:

18

ПРИНЦИПИ
Законності
Прокуратура здійснює свої повноваження у встановлених Конституцією
України межах та у відповідності до законів України

Єдності і централізації
Підпорядкування прокуратур нижчого рівня вищестоящим прокуратурам
Всі органи прокуратури мають спільні мету та завдання, для реалізації яких
наділені однаковими за характером повноваженнями, а також формами ,
методами і засобами діяльності

Єдиноначальності і колегіальності
Одноособове вирішення питань прокурорської діяльності кожним
прокурором у межах його компетенції
Обов’язковість для підпорядкованих прокурорів наказів і розпоряджень,
виданих одноособово прокурором вищого рівня
Вирішення прокурорами окремих питань прокурорської діяльності з
урахуванням рішень органів, наділених дорадчими функціями (колегій при
відповідних прокурорах, оперативних нарад)

Демократизму
Захист прокуратурою прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед
законом незалежно від демографічних, антропологічних, соціальних та інших
ознак

Гласності
Публічності
Незалежності
Деполітизації
Заборони сумісництва у
трудовій діяльності

19

1.4.Загальне та відмінне в організаційній структурі, компетенції та
діяльності територіальних і спеціалізованих прокуратур
Система органів прокуратури включає територіальні та спеціалізовані
прокуратури.
Територіальні прокуратури створені та функціонують відповідно до
адміністративно-територіального устрою України, а спеціалізовані - за
предметно-галузевим принципом і в окремих сферах життєдіяльності.
До спеціалізованих прокуратур відносяться: військові, транспортні,
природоохоронні та прокуратури по нагляду за додержанням законів при
виконанні судових рішень у кримінальних справах.
Територіальні і спеціалізовані прокуратури, зважаючи на принципи
єдності та централізації прокурорської системи України, керуються в своїй
діяльності однаковими Законами, перед ними стоять спільні для всіх органів
прокуратури завдання, визначені у ст.4 Закону України „Про
прокуратуру"; єдиними для всіх прокурорів є засоби реагування на
порушення закону.
Згідно з пунктом 4.1 наказу Генерального прокурора України №1 від
19.09.05 „Про організацію роботи і управління в органах прокуратури
України" особливості діяльності військових, транспортних,
природоохоронних, інших спеціалізованих прокуратур визначаються
окремими наказами Генерального прокурора України. Наприклад, наказ
№ З/З гн від 19 вересня 2005 року визначає «сферу та особливості організації
діяльності органів прокуратури на транспорті».
1.5. Колегії органів прокуратури: організаційно-правові засади їх
створення та функціонування.
Організаційно-правові засади створення та функціонування колегій
органів прокуратури визначені у Законі України „Про прокуратуру" (ст.ст.14,
16, 18), наказі Генерального прокурора України №1 від 19.09.05 „Про
організацію роботи і управління в органах прокуратури України" (п.п.6.5, 22,
22.1, 22.2, 22.3, 22.5), Регламентах Генеральної прокуратури України,
прокуратур АР Крим та обласного рівня.
У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія у складі
Генерального прокурора України (голова), його першого заступника,
заступників, прокурора АР Крим, інших керівних працівників прокуратури.
Персональний склад колегії затверджується Верховною Радою України за
поданням Генерального прокурора України (ст. 14 Закону України „Про
прокуратуру").
Колегії також утворюються у прокуратурах АР Крим, областей, міст
Києва і Севастополя, військових прокуратурах регіонів та ВМС України,

20

інших прокуратурах (на правах обласних) у складі прокурора - (голови), його
заступників, інших керівних працівників. Персональний склад колегії
затверджує Генеральний прокурор України (ст.16 Закону України „Про
прокуратуру").
За необхідності колегіального обговорення питань щодо діяльності
органів прокуратури, їх вносять до порядку денного колегії за згодою
відповідного прокурора - голови колегії. Рішення з цього приводу
приймаються у кожному конкретному випадку на підставі наданих
доповідних записок або інших матеріалів.
На засіданні колегії, як дорадчого органу, розглядаються найбільш
важливі та складні проблеми, що стосуються додержання законності, стану
правопорядку, діяльності органів прокуратури, в т.ч. з виконання наказів
Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховуються звіти
підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших
працівників прокуратури. При колегіальному обговоренні складних питань
досягається всебічне і глибоке з'ясування проблем, прискорюється процес
підготовки та прийняття оптимальних управлінських рішень. Таким чином,
колегіальність управління в прокуратурі, зведена до одного із
системоутворюючих принципів прокуратури, використовується для
впорядкування самої системи прокуратури, слугує засобом і формою
взаємодії підрозділів і службових осіб органів прокуратури.
На засіданнях колегії можуть заслуховуватись повідомлення і
пояснення керівників відомств, органів державного управління, нагляду та
контролю, підприємств, установ, організацій, їх об’єднань, посадових і
службових осіб з приводу допущених порушень законів.
Наказом Генерального прокурора України №1 від 19.09.05 „Про
організацію роботи і управління в органах прокуратури України"
передбачено, що підсумкові колегії за участю підпорядкованих прокурорів
мають проводитись не частіше ніж двічі на рік по закінченні планово-звітних
періодів, з метою визначення необхідних заходів на перспективу.
Звіти керівників заслуховуються на колегіях за наявності суттєвих
недоліків у їх роботі, після попередньо вжитих заходів реагування, а також
за результатами комплексних перевірок.
У разі розбіжностей між головою і членами колегії, прокурор
проводить в життя своє рішення. Члени колегії можуть письмово викласти
свою особисту думку.
Колегіально напрацьовані документи оформлюються та підписуються
не пізніше п’яти днів від дати проведення засідання колегії. Проводяться в
життя вони, як правило, наказами прокурора, які обов’язкові для
виконання усіма працівниками прокуратури.
Незважаючи на те, що колегії є дорадчими органами, вони відіграють
важливу роль у формування кадрової та наглядової політики, управлінських

21

рішень стратегічного й іншого характеру, на підставі яких здійснюється
управління прокурорською системою та відповідними прокуратурами. Все
це дає підстави стверджувати, що колегії органів прокуратури позитивно
впливають на організацію їх діяльності, сприяють удосконаленню та
підвищенню ефективності прокурорсько-слідчої роботи.

22

Запитання, відповіді на які наведено у Розділі 2 глави I.
1.Загальні принципи організації і діяльності прокуратур в країнах Європи.
2.Організаційно-управлінські засади побудови органів прокуратури в країнах
Європи.
3.Загальне і відмінне в діяльності прокуратури України і подібних державноправових інститутів західноєвропейських країн.
4.Правове становище і діяльність прокуратури у країнах Співдружності
Незалежних Держав.

Розділ 2. Організаційно-управлінська діяльність прокуратур
зарубіжних країн
2.1.Загальні принципи організації і діяльності прокуратур в країнах
Європи
Виходячи з того, яке місце прокуратури посідають в системі державних
органів, можна класифікувати їх за ознаками приналежності до:
1)країн, де прокуратура входить до складу міністерства юстиції, хоча
при цьому вона може відноситись до органів правосуддя і діяти при судах, а
прокурори належати до суддівського корпусу (“магістрату”);
2)країн, де прокуратура повністю поглинається судовою системою і
знаходиться при судах або користується у межах судової влади
адміністративною автономією;
3)країн, де прокуратура виділена в самостійну систему і підзвітна
Парламенту або Главі держави;
4)країн, де прокуратури або її прямого аналога взагалі не існує.
Організація і діяльність зарубіжних прокуратур будується на певних
принципах, які зазвичай закріплюються у конституції держави або у
спеціальних законах. Ці принципи мають характерні відмінності, що
залежить від типу правової системи і моделі прокуратури.
2.2.Організаційно-управлінські засади побудови органів прокуратури
в країнах Європи
Зважаючи на різноманітність покладених на прокуратуру функцій, ця
державна інституція відзначається багатоваріантністю моделей організації та
управління.
У більшості постсоціалістичних держав прокуратура є, зазвичай,
організаційно відособленою і централізованою системою, що зумовлюється
адміністративно-територіальним устроєм. Очолює таку систему Генеральний

23

прокурор, який призначається на посаду вищим законодавчим органом
країни.
У більшості розвинутих держав романо-германської правової системи
прокуратура знаходиться в адміністративному підпорядкуванні міністерства
юстиції, проте фактично функціонує у судовій системі. Прокурори
перебувають при судах і знаходяться в суворому ієрархічному
підпорядкуванні. На чолі такої ієрархії, як правило, стоїть Генеральний
прокурор, який має рівні повноваження з головою вищої судової інстанції.
Іноді посада Генерального прокурора співпадає з посадою Міністра юстиції.
У ряді країн світу центральне керівництво прокурорською системою
взагалі відсутнє (Австрія, Греція, Італія). У Бельгії загальне керівництво
покладене на Колегію генеральних прокурорів, а в Нідерландах – Раду
генеральних прокурорів.
Істотно відрізняється у країнах світу порядок призначення та
звільнення прокурорів.
Держави, засновані на принципі поділу влад, прагнуть, щоб у
процедурі призначення кандидатів на вищі прокурорські посади брали участь
декілька органів, які представляють різні гілки влади. Так, якщо прокуратура
розглядається як частина судової влади, до цього процесу залучаються поряд
із законодавчим органом, органи управління суддівським співтовариством.
Найбільшого поширення в світі набула схема, при якій Генеральний
прокурор призначається Главою держави за згоди верхньої палати
Парламенту (Німеччина) або однопалатного Парламенту. У Словаччині
Генеральний прокурор призначається і звільняється з посади Президентом
Республіки за пропозицією Парламенту (ст. 150 Конституції).
Правовий статус прокурорів у більшості випадків є похідним від місця,
яке обіймає прокуратура в системі органів державної влади.
У континентальних державах Західної Європи, де прокурори діють при
судах, їх статус, частіше за все, прирівнюється або наближається до статусу
суддів, хоча перші з другими не складають єдиної організації. Схожість
статусу підкреслюється об’єднанням прокурорів і суддів в “професійне
співтовариство”, іменоване “магістратом”.
В залежності від владної приналежності прокуратури, визначається й
обсяг обмежень, які поширюються на її працівників. Так, згідно із Законом
“Про прокуратуру” Латвії (ст.11) прокурору не дозволяється суміщати
роботу у прокуратурі з діяльністю в органах управління, в установчих та
ревізійних органах банків, приватних товариств та підприємств, працювати
за наймом, а також одержувати від фізичних осіб додаткову платню за
виконання своїх професійних обов’язків.
Сувора заборона на політичну діяльність прокурорів прямо
встановлена в законодавстві практично всіх постсоціалістичних держав.
Зокрема, Конституція Угорщини (параграф 53) зазначає, що, прокурори не

24

можуть бути членами партій і не мають права на здійснення політичної
діяльності
У державах Балтії закони про прокуратуру містять, як правило,
спеціальні статті, присвячені недоторканості прокурорських працівників. Під
недоторканістю розуміється особливий порядок притягнення прокурорських
працівників
до
кримінальної
відповідальності,
кримінального
переслідування, в т.ч. що стосується слідчо-оперативних та запобіжних
заходів.
Згідно із Законом “Про прокуратуру” Латвії (ст.7) початок
кримінального слідства відносно прокурора, а також його затримання, взяття
під варту, примусовий привід і обшук проводяться у встановленому законом
порядку з негайним повідомленням про це Генерального прокурора.
Закони про прокуратуру держав Балтії забороняють адміністративне
затримання прокурорів (Латвія).
У Латвії лише з відома Генерального прокурора дозволяється
контролювати інформаційні системи і засоби зв’язку, що використовуються в
діяльності прокуратури, знімати з них інформацію і втручатись в їх
діяльність (ст.7 Закону “Про прокуратуру”).
Іноді недоторканність прокурорів прирівнюється до депутатської
недоторканності. За Конституцією Болгарії (ст.132) судді, прокурори і слідчі
користуються недоторканністю народних представників. Вища судова рада
виносить, у визначених законом випадках, рішення про позбавлення
недоторканності судді, прокурора або слідчого.
У більшості держав СНД гарантії недоторканності прокурорів
визначаються моделлю прокуратури. Там, де прокуратура розглядається як
частина судової влади, прокурори мають недоторканність, аналогічно тій, що
поширюється на суддів.
2.3.Загальне і відмінне в діяльності прокуратури України і подібних
державно-правових інститутів західноєвропейських країн
Практично в усіх країнах Європи прокуратура поступово
трансформувалась в орган, що здійснює кримінальне переслідування і
підтримання обвинувачення в суді. При цьому прокурори, як правило, самі
не проводять розслідування, а лише керують ним – визначають стратегію і
тактику попереднього слідства, дають вказівки органам дізнання про
провадження тих чи інших заходів, допит свідків або інших учасників
слідчого процесу тощо. Наглядових повноважень європейські прокурори не
здійснюють, що відрізняє їх від прокурорів України.
Правозахисна функція покладена в країнах Європи на інститут
уповноваженого з прав людини, який охоплює своєю увагою практично усі
сфери життя суспільства і окремих людей.

25

В Україні інститут уповноваженого з прав людини ще не набув такого
значення, а тому по ряду питань прокуратура змушена здійснювати
правозахисну функцію.
2.4.Правове становище і діяльність
Співдружності Незалежних Держав

прокуратури

у

країнах

У країнах СНД прокуратура займає різне правове положення.
Наприклад, Конституції Росії, Молдови, Казахстану, Вірменії, Азербайджану
і Грузії відносять прокуратуру до судової влади. В Білорусі, Узбекистані і
Таджикистані прокуратура займає виокремлене становище, не відносячись до
жодної з існуючих гілок влади. У Киргизії прокуратура віднесена до
виконавчої влади.
Різниться в країнах СНД і порядок призначення (звільнення)
генеральних прокурорів. Так, Генеральний прокурор РФ призначається на
посаду і звільняється з посади Радою Федерації за поданням Президента
Російської Федерації.
У Республіці Білорусь Генеральний прокурор призначається
Президентом Республіки за узгодженням з однією з палат Парламенту –
Радою Республіки, звільняється – Президентом. Аналогічно у Казахстані –
Генеральний прокурор призначається Президентом Республіки за згодою
Сенату, звільняється – Президентом.
Обсяг прокурорських повноважень (функцій) також досить строкатий.
У країнах Балтії прокуратура здійснює виключно кримінальне
переслідування. В Російській Федерації, Республіках Молдова, Білорусь та
більшості середньо-азійських за прокуратурою збережено наглядові функції
майже в тому обсязі, як за часів існування СРСР. Україна пішла своїм
шляхом,
трансформувавши
нагляд
у
правозахисну
діяльність,
представництво інтересів громадян і держави в судах.

26

Запитання, відповіді на які наведено у Розділі 3 глави I.
1.Поняття організації та управління в органах прокуратури.
2.Функції
управління:
поняття,
структура,
класифікація.
3.Характеристика основних управлінських функцій.
4.Суб’єктно-об’єктний склад управління в органах прокуратури.
5. Компетенція посадових осіб органів прокуратури по здійсненню
організаційно-управлінської діяльності.
6. Зміст контрольно-методичних повноважень прокурора галузевого
підрозділу прокуратури обласного рівня (АР Крим).

Розділ 3. Організація роботи та функції управління в органах
прокуратури
3.1. Поняття організації та управління в органах прокуратури
Існують різні тлумачення терміна „організація”. В одних випадках цей
термін використовується для позначення об'єкта, який має впорядковану
внутрішню структуру і являє собою цілісний комплекс взаємозалежних
елементів й особливу функціональну єдність із зовнішнім оточенням.
Організацією в такому змісті є система органів прокуратури на чолі з
Генеральною прокуратурою України.
В інших випадках термін "організація" вживається для
позначення діяльності щодо впорядкування, оптимізації колективної
праці, спільної роботи. Така організація має дві основних мети:
а) економія робочого часу, б) одержання кращих результатів при
найменших затратах людських, матеріальних та інших ресурсів.
В органах прокуратури прийнято виділяти такі основні елементи
організації прокурорської роботи: 1) розподіл обов'язків; 2) прогнозування;
3) планування; 4) контроль виконання; 5) аналіз й оцінка виконаної роботи.
Крім того, виділяються додаткові елементи, зокрема: організація роботи з
кадрами, організація роботи щодо виявлення й поширення позитивного
(передового) досвіду роботи; систематизація чинних нормативно-правових
актів, діловодство, забезпечення належного рівня трудової дисципліни,
нормального психологічного клімату тощо.
Виходячи зі сказаного, під організацією роботи в органах прокуратури
варто розуміти комплекс (систему) заходів і дій, спрямованих на раціональний
розподіл прокурорської праці й узгодженість індивідуальних дій прокурорів,
створення та підтримання належних умов праці й організаційного порядку;
а так само нормального психологічного клімату в колективі, з тим щоб
забезпечити злагоджену роботу прокуратури загалом з реалізації функцій
і завдань, сформульованих у Конституції України, Законі України "Про

27

прокуратуру" та інших нормативно-правових актах, в т.ч. наказах і вказівках
Генерального прокурора України.
Поряд із цим, в теорії й на практиці застосовується термін "управління",
який походить від латинського "administration" і буквально означає
керування, управління, діяльність з надання допомоги у будь-чому.
Аналіз наукових джерел, дозволяє визначити поняття "управління"
як процес цілеспрямованого впливу керівника на підлеглих
(колектив працівників) з метою забезпечення ефективного
функціонування даної системи відповідно до поставлених перед нею
функціональних цілей та завдань. Потреба в управлінні виявляється саме
там і тоді, де й коли виникає потреба у спільній діяльності людей.
Управління в органах прокуратури - різновид державного
управління і повинно забезпечувати узгодженість й упорядкованість
органів, підрозділів і дій прокурорських працівників як
єдиного
цілого в інтересах ефективного вирішення покладених на них завдань у
сфері прокурорської діяльності.
Ця діяльність характеризується таким процесом взаємодії сторін,
при якому одна із них чинить вплив на другу, друга ж виявляється
здатною сприйняти такий вплив і спрямувати свою поведінку
відповідним чином. Управління може вважатись успішним за умови, що
суб'єкт (сторона, яка впливає) сформулював (визначив) мету взаємодії,
а об'єкт ( сторона, яка піддається впливу) має засоби й можливості для її
реалізації.
Належний рівень усвідомлення суб'єктом й об'єктом управління
принципу обопільної зацікавленості проявляється у більш-менш
однаковому розумінні мети управління.
Визначення мети управління, для досягнення якої власне і
здійснюється управління, є необхідною передумовою ефективності системи
управління. Ніщо не може так негативно вплинути на всю діяльність
системи, як відсутність або невірне визначення мети управління. Ціль,
мета - це бажаний стан об'єкта впливу чи кінцевий бажаний результат
процесу управління. Інакше, метою управління є наперед визначений,
запрограмований стан системи, досягнення якого в процесі управління
дозволяє вирішити проблему. Наприклад, посилення стану службової
дисципліни, підвищення професійного рівня працівників, покращення
матеріально-технічного забезпечення дозволяють якісно підвищити
результативність роботи прокуратури будь-якого рівня з основних напрямів
прокурорської діяльності.
Уточнюють ту чи іншу мету управління завдання, сутність яких
полягає у конкретизації реальних питань, які потребують належного
вирішення задля досягнення визначеної мети. В залежності від
масштабності управлінських проблем і ступеня готовності учасників

28

управлінського процесу до їх вирішення, розробляються глобальні, загальні,
конкретні, стратегічні, оперативні, кінцеві, попередні, перспективні та
найближчі завдання, які перебувають у певній залежності між собою.
Наприклад, конкретні завдання можуть бути встановлені не раніше, ніж буде
визначено загальні на найвищому рівні прокурорської системи.
Завдання варто розглядати як різновид управлінських рішень, що
розробляються, приймаються
та реалізуються в прокуратурі, для
забезпечення ефективного управління органами, підрозділами та
працівниками прокуратури. Інакше кажучи - це метод управління.
Зважаючи на викладене, поняття "організація" й "управління"
можуть розглядатись як близькі за своїм змістом і значною мірою
перехресні. Однак існують щодо цього й інші точки зору.
За однією із них, поняття "організація" ширше, ніж "управління", і
містить у собі друге як елемент. За іншою, поняття "управління" ширше ніж
"організація", через що останню слід розглядати в якості елементу
"управління". Існує ще одна точка зору, відмінна від двох попередніх, згідно
з якою дані поняття вважаються рівнозначними: « Перш ніж керувати будьякою системою, необхідно насамперед її створити (організувати)».
Відомий фахівець у сфері управління В.І. Терещенко пише: "Що
організація - це структура, а управління - процес, що відбувається в рамках
даної структури".
Кожна з наведених точок зору має свою логічну основу, що дає їм
право на існування. На наше переконання, стосовно органів прокуратури,
враховуючи специфіку їхніх завдань і сутність діяльності, найбільш
прийнятною є перша точка зору, відповідно до якої організація в широкому її
розумінні охоплює впорядкування, оптимізацію прокурорської системи;
науково обґрунтований поділ праці; своєчасну постановку оперативних
завдань; контроль за їх виконанням; оцінку виконаної роботи й інші
організаційно-управлінські заходи з удосконалення прокурорської діяльності.
Такий висновок узгоджується з практикою підготовки і видання наказів
Генеральним прокурором України щодо питань організації роботи та
управління в органах прокуратури.
Тривалий час в названих управлінських документах не
використовувався термін управління, хоча, як випливає з їх змістовного
аналізу, вони мали своїм призначенням не лише організацію прокурорської
роботи, але й управління органами прокуратури.
Вперше його використано у наказі Генерального прокурора України
№ 1 від 14 лютого 2000 року «Про основні принципи управління, організації
роботи та постановки контролю виконання в органах прокуратури України»
та повторено у наказах: №65 від 28 грудня 2001 року «Про основні принципи
управління, організації роботи та критерії ефективності роботи органів

29

прокуратури України»; №1 від 28 жовтня 2002 року «Про організацію роботи
і управління в органах прокуратури України».
У наказі №1 від 19 січня 2004 року «Про організацію роботи та
контроль виконання в органах прокуратури України» термін «управління»
був упущений. Знову він з’явився майже через 2 роки, у нині чинному наказі
№1 від 19 вересня 2005 року «Про організацію роботи і управління в
органах прокуратури України».
Натомість термін " керівництво" вживається в усіх названих наказах
Генерального прокурора України. Однозначної позиції щодо застосування
цього терміну у вітчизняній науці немає. Одні автори ототожнюють
„керівництво” з „управлінням”, інші вважають, що їх варто розрізняти.
Представляється плідною позиція, відповідно до якої керівництво – це
діяльність відповідного керівника (очільника органу, підрозділу) щодо
створення та підтримання організаційної упорядкованості управління ходом
справ та людьми.
Керівник – завжди організатор, а управлінець – не завжди керівник.
Наведене, зокрема, означає, що управління здійснюють як керівники, так й
інші особи, наприклад, фахівці.
В органах прокуратури здійснювати керівництво уповноважені:
1.Генеральний прокурор України.
2.Прокурори АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військові
прокуратури регіонів, ВМС України та їх заступники.
3.Прокурори міст, районів та ті, що прирівняні до них за статусом, а
також їх заступники.
4.Керівники (очільники) структурних підрозділів у Генеральній
прокуратурі України, прокуратурах АР Крим, областей, міст Києва і
Севастополя, військових прокуратур регіонів та ВМС України.
Обсяг керівних повноважень визначається, з одного боку, - рівнем
підсистеми, у масштабі якої діє той або інший прокурор; з іншого, - типом
структури управління: лінійної чи функціональної; а також місцем, яке він
обіймає у керівному ешелоні, - вище, середнє, низьке.
Проте, незалежно від діапазону керівних повноважень, Генеральний
прокурор України вимагає від усіх своїх заступників, прокурорів АР Крим,
областей, міст Києва та Севастополя, військових прокурорів регіонів і
Військово-Морських Сил України, міських, районних, міжрайонних та інших
прирівняних до них прокурорів, начальників структурних підрозділів
апаратів, їх заступників здійснювати належне керівництво підпорядкованими
органами та працівниками, спрямовувати їх діяльність на ефективне
виконання покладених на прокуратуру завдань і функцій, приділяти постійну
увагу питанням організації роботи та контролю виконання.
Визначення й дослідження управління, як особливого виду діяльності
органів прокуратури, має неабияке значення. Його зміст може бути

30

розкритий за умови належної характеристики таких основних його
складових:
1)функції соціального управління,
2) управлінських відносин;
3) стадій управлінського процесу;
4) методів і форм соціального управління.
Функція є одним із головних понять, через яке розкривається
структура і весь зміст діяльності органів прокуратури. У цьому зв'язку варто
відзначити, що в залежності від наукових доктрин, у поняття "функції
управління" вкладається різний зміст і застосовуються різні критерії для
визначення його суті. На нашу думку, найбільш аргументованою є версія, за
якою управління соціальною системою представляє собою виконання різних за
змістом, але взаємозалежних функцій, причому сама поява таких функцій
розглядається як об'єктивний процес, породжений проблемами керованої
системи.
Зв'язок функцій управління з функціями держави та його органів
безперечний. Однак, неправильно ототожнювати функції держави з окремими
видами безпосередньо управлінської діяльності, що здійснюється задля
досягнення погодженості в роботі будь-якого соціального утворення, тобто з
власне функціями управління .
Кожен державний орган виконує, відповідно до покладених на нього
завдань, певну частку функцій держави. Наприклад, діяльність системи
органів прокуратури спрямована на забезпечення діяльності та вирішення
завдань, які зазначено у ст.4 Закону України «Про прокуратуру». Кожне з
цих завдань припускає певний набор функцій, які чітко визначено і
нормативно закріплено у ст.121 Конституції України.
Функції, що відповідають головному призначенню тієї чи іншої
соціальної системи, називаються основними (об'єктними). Вони
індивідуальні для конкретної системи, що вирізняється своєрідністю об'єкта
впливу, особливостями регульованих суспільних відносин. У поняття
"функції прокуратури" входить такий вид діяльності її органів, який
визначається соціальним призначенням прокуратури, характеризується
певним предметом, спрямованим на вирішення покладених на неї завдань, і
здійснюється з використанням властивої їй компетенції. Умовно функції
прокуратури можна поділити на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх можна
віднести, наприклад, координацію діяльності правоохоронних органів з
протидії злочинності. До внутрішніх - функції управління в органах
прокуратури. Без їх детального розгляду, розкриття механізму взаємодії
зовнішніх і внутрішніх функцій важко зрозуміти проблеми організації та
правового регулювання управління в органах прокуратури.
На відміну від зовнішніх, внутрішні функції управління призначені
для упорядкування діяльності самої системи державного органу. Вони

31

припускають різні види управлінської діяльності, здійснюваної з метою
забезпечення успішної реалізації основних функцій. Стосовно останніх
функції управління носять допоміжний характер. Але кожна з них є
відносно самостійною частиною управлінської діяльності, продуктом поділу
праці та спеціалізації в управлінні, в результаті чого кожен із цих видів
функцій можна поділити на основні, вторинні та допоміжні.
Віднесення до функцій управління того чи іншого виду діяльності
ґрунтується на використанні ряду критеріїв. Ними є: безпосередня
спрямованість даної діяльності на вирішення завдань управління;
неможливість здійснення без неї управління; складність її змісту, що
припускає можливість виділення ряду часток для конкретної функції
підвидів управлінської діяльності; відносна її самостійність.
Структура управлінської функції така, що реалізація складових її
елементів відбувається не завжди з чітким позначенням мети. Чим ближче до
конкретних дій, тим менш помітна мета чи доцільність дії. Щоб не зробити
помилкового висновку про доцільність тих чи інших конкретних функцій
управління, необхідно мати на увазі структуру функції: функція - підфункції
- види діяльності - посади - завдання - операції – дії.
За допомогою функцій досягаються цілі управління, тому що саме
виконання функцій (різних за змістом, але взаємозалежних) складає сутність
управління системою.
Функція характеризується відомою самостійністю, однорідністю і
повторюваністю. Вона за допомогою відповідної їй організаційної
структури забезпечує виконання завдань управління. Кожна функція має
свою сферу дії і здійснюється специфічними методами та у відповідних
формах.
Функція управління як правове явище виступає поряд із цільовою
(змістовною) характеристикою й іншою стороною діяльності. Йдеться про
технологію, за допомогою якої функція реалізується у певних процедурах
через застосування різних форм і методів управління. В цьому контексті про
функцію управління можна говорити як про елемент процесу управління.
Наступною ознакою, що характеризує управлінські функції в
прокуратурі, є їхній змістовний аспект. Він полягає в тому, що реалізація
управлінських функцій пов'язана з цілеспрямованим впливом суб'єктів
управління на об'єкти. 3 огляду на раніше сказане про суб'єктно-об'єктний
склад системи органів прокуратури, належить взяти до уваги, що
цілеспрямований вплив відбиває змістовний аспект управлінських відносин з
будь-яким суб'єктно-об'єктним складом незалежно від типу їхнього
взаємозв'язку. Цей вплив здійснюється через систему конкретних дій,
операцій, видів діяльності посадових осіб, фахівців і технічних працівників
органів прокуратури.

32

Функцію управління можна охарактеризувати як потенційну
можливість чи необхідність діяти певним чином у визначених умовах. Така
потенційна можливість чи необхідність може бути зумовлена різними
факторами, а стосовно державного управління опосередкована
юридичними нормами, що визначають права й обов'язки органів,
посадових і службових осіб. Реалізація функцій управління – процес
матеріалізації потенційної можливості чи необхідності, тобто безпосередня
діяльність, що може здійснюватися у будь-яких формах.
Отже, функції управління в органах прокуратури – це основні
напрями цілеспрямованої діяльності, що здійснюється в органах і
підрозділах прокуратури, її посадовими та службовими особами з метою
досягнення узгодженості в організації прокурорського нагляду і досудового
слідства, що реалізуються в управлінському процесі через визначені
процедури.
Для аналізу сутності функцій і для управлінської практики істотне
значення має класифікація функцій управління.
Найбільш поширена класифікація функцій управління за змістом
виконуваних робіт. За цією ознакою розрізняються: 1) загальні функції
управління, властиві всій системі управління в цілому й окремим її ланкам;
2) спеціальні функції управління, які забезпечують організуючий вплив на
окремі сфери соціальної діяльності, що сприяє виконанню різних видів робіт
у цих сферах; 3) допоміжні функції управління, що обслуговують процеси
реалізації загальних і спеціальних функцій.
Загальні функції управління - універсальні види (напрями)
діяльності суб'єктів соціального управління. Це більш-менш відокремлені
групи певних видів управлінської діяльності, котрі закріплюються за
суб'єктами управління, напрямів їхньої роботи, що характеризуються
спільністю властивих їм ознак, які здійснюються на всіх рівнях системи
управління та розрізняються лише за обсягом і межами свого здійснення
відповідно до управлінської ієрархії .Без них не може здійснюватися сам
процес управління. Вони об'єктивно властиві будь-якому процесові
управління і є такою діяльністю, що визначається загальними
закономірностями управління як соціальної категорії в цілому. У їхніх
межах обмірковуються і вирішуються найбільш загальні завдання
управлінської діяльності, що мають відношення до всіх суб'єктів і об’єктів.
Зважаючи на наведені характерні риси, вони позначаються як функції
управління, що мають наскрізний характер.
Значення загальних функцій істотне. Але в органах прокуратури вони
здійснюються не в чистому вигляді, а поряд зі специфічними. Тому їх треба
розглядати комплексно, враховуючи і риси специфічних функцій управління
в системі органів прокуратури.

33

Загальні засади функцій управління викладені в наказі Генерального
прокурора України №1 від 19 вересня 2005 року „Про організацію роботи та
управління в органах прокуратури” та галузевих наказах з окремих напрямів
прокурорської діяльності. Охарактеризуємо загальні функції управління.
Як управлінська функція прогнозування є напрямом діяльності, що
має за мету одержання й обробку інформації про майбутній можливий стан
організації та діяльність органів прокуратури і завершується формулюванням
прогнозу в частині виникнення, розвитку, припинення тих чи інших
управлінських ситуацій, які мають значення для системи управління органів
прокуратури. На основі прогнозів прокурор має можливість більш
об'єктивно підійти до виявлення потреби в реалізації своїх повноважень,
зокрема, що стосується викриття порушень законів, реагування на ці
порушення і відновлення законних прав громадян та інтересів держави.
Прогнозування нерідко називають функцією формування цілей.
Функція планування покликана забезпечити виконання покладених
на органи прокуратури завдань, що формулюються на основі прогнозу цілей
діяльності прокуратури.
Функція раціоналізації системи управління припускає визначення та

формування окремих ланок прокуратури, поділ праці між ними і
створення умов для узгоджених дій; з'ясування потреб системи в
штатній чисельності працівників і визначення номенклатури посад
(керівників, фахівців, технічного персоналу).
З функцією раціоналізації системи управління тісно пов'язана
функція керівництва, головним елементом якої є досягнення узгодженості
дій підлеглих працівників органів і підрозділів прокуратури при виконанні
покладених на них завдань. Керівництво в органах прокуратури виявляється
в системі заходів з добору, розстановки, закріплення та виховання кадрів, їх
стимулювання та навчання. Ця функція закріплена законодавцем у ст.15
Закону України "Про прокуратуру".
Розглядаючи функцію керівництва, необхідно виділяти стратегічне
(загальне) і оперативне (поточне) керівництво. У першому випадку йдеться
про керівництво, при якому визначаються цілі, завдання, що відповідають
функціям прокуратури. Рішення стратегічного (загального) характеру
виражаються у формі наказів, інструкцій, вказівок нормативного характеру
для прокурорів відповідного рівня.
Оперативне (поточне) керівництво, на відміну від стратегічного
(загального), пов'язане з виконанням поточних завдань, що виникають при
здійсненні намічених прокуратурою заходів, і проявляється у рішеннях з
конкретних питань діяльності прокуратури, результатів розгляду звернень,
вирішення справ, матеріалів тощо.
Функцією контролю є перевірка, головна мета якої полягає в тому,
щоб поставлені перед органами прокуратури завдання були вчасно і

34

правильно виконані. Контроль дає можливість оцінити проведену роботу і
знайти шляхи підвищення її ефективності. Контроль за роботою органів
прокуратури може бути різних видів, залежно від ознак, покладених в основу
класифікації
До основних видів (підфункцій) контролю, що застосовуються у
практиці, відносяться: прямий і непрямий, плановий і позаплановий,
поточний і підсумковий. За місцем здійснення розрізняють такі види
контролю: перевірки на місцях та перевірки на основі документальної
інформації про виконану роботу.
Характеризуючи функції управління необхідно звернути увагу на
суворо цільову спрямованість. Втрата, а так само й відсутність
цілеспрямованості свідчить про малу ефективність управлінських функцій,
що в решті-решт може привести до втрат управління.
Іншою ознакою, за якою характеризується управлінська діяльність в
прокуратурі, є її суб’єктно - об’єктний склад.
3.2.Суб’єктно-об’єктний склад управління в органах прокуратури
Суб’єктами організаційно-управлінської діяльності в органах
прокуратури є Генеральний прокурор України й підлеглі йому прокурори,
компетенція яких знаходить свій прояв у відповідних варіантах (формах)
реалізації покладених на них повноважень. Під формою належить розуміти
зовнішні, постійно і типізовано виражені волевиявлення керуючого
суб'єкта, здійснені у межах режиму законності та його компетенції з
формування та реалізації управлінської мети і функцій прокуратури,
забезпечення її життєдіяльності. За формами можна судити про те, що і як
робиться в державних органах при здійсненні їх повноважень.
За значенням наслідків, які виникають у результаті використання
форм управлінської діяльності, виділяють: а) правові форми державного
управління; б)організаційні (не правові) форми державного управління.
За допомогою правової форми фіксуються управлінські рішення і
дії, що мають юридичний зміст (встановлення і застосування правових
норм). До правових форм управління в органах прокуратури належать
форми, використання яких спричиняє настання юридично вагомих
наслідків, серед них - дії щодо прийняття:
1)таких актів управління як накази, розпорядження, вказівки,
доручення, завдання, листи тощо;
2)інших актів управління: планів, регламентів, положень,
статутів, які набувають чинності лише в результаті їх затвердження
наказами Генерального прокурора або нижчих за рівнем прокурорів (без
затвердження вони не мають юридичної сили).

35

3)документів, які носять реординаційний характер, тобто є
інструментом зв'язків типу "об'єкт-суб'єкт": інформації про хід та
результати слідства, статистичні звіти, пропозиції, клопотання, рапорти,
узагальнення, доповідні записки, довідки, протоколи засідань колегіальних
і робочих органів тощо;
4)документів, які є засобом реєстрації обліку і контролю виконання
актів управління: журнали, контрольні картки, комісійні акти, папки, схеми,
графіки тощо.
Організаційні (не правові) форми - це такі, які не мають
безпосереднього юридичного значення. Вони або передують правовим
(проведення перевірок, за результатами яких видається юридичний акт), або
настають за ними (колегія, нарада з приводу реалізації юридичного акта).
Усі форми управлінської діяльності, що застосовуються, мають
відповідати певним вимогам: режиму законності, компетенції даного
суб'єкта управління, призначенню і функціям управлінської діяльності,
змісту і характеру питань, що вирішуються, досягненню мети
управлінського впливу, особливостям конкретного об'єкта управління.
3.2.1.Організаційно-управлінські
прокурора України та їх зміст

повноваження

Генерального

Генеральний прокурор України має повноваження щодо здійснення
стратегічного, загального керівництва, при якому визначаються цілі,
завдання органів прокуратури, що закріплюються у наказах, інструкціях та
інших управлінських рішеннях (актах, документах) нормативно-правового
характеру. Одночасно він є головою дорадчого органу – колегії, засідання
якої збирає за необхідності, проте не рідше разу на місяць, скеровує її роботу
та проводить в життя відповідними наказами прийняті на колегії рішення.
Здійснює керівництво, пов’язане з виконанням поточних завдань, що
реалізуються у таких правових формах, як видання обов’язкових
розпоряджень, встановлення певних обмежень, заборон, правил, що
регламентують поводження органів та прокурорів.
Згідно зі статтею 15 Закону України “Про прокуратуру„ Генеральний
прокурор України:
1)спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх
діяльністю;
2)призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора
України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших
працівників Генеральної прокуратури України;
3)затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів
прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

36

4)призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної
Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим”
5)призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим,
прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських,
районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;
6)відповідно до законодавства визначає порядок прийняття,
переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших
спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено цим Законом;
7)відповідно до законів України видає обов’язкові для всіх органів
прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції;
8)присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини
працівників прокуратури. Вносить подання Президенту України про
присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.
Організаційне забезпечення управлінських заходів Генерального
прокурора України, контроль за виконанням його доручень, додержанням
вимог наказів та інших документів з питань організації роботи покладається
на організаційно-контрольний підрозділ (п.2 наказу Генерального прокурора
України №1 від 19.09.05 „Про організацію роботи і управління в органах
прокуратури”).
3.2.2.Організаційно-управлінські повноваження прокурорів АР Крим та
обласного рівня, їх зміст
Згідно зі ст.3 Закону України “Про прокуратуру„ повноваження
прокурорів АР Крим та обласного рівня, організація та порядок їх діяльності
визначаються Конституцією України, цим законом, іншими законодавчими
актами.
Прокурори АР Крим та обласного рівня уповноважені здійснювати
належне керівництво підпорядкованими органами та працівниками,
спрямовувати їх діяльність на ефективне виконання покладених на
прокуратуру завдань і функцій, приділяти постійну увагу питанням
організації роботи та контролю виконання (п.1 наказу Генерального
прокурора України №1 від 19.09.05 „Про організацію роботи і управління в
органах прокуратури”).
Організаційно-управлінські повноваження прокурорів АР Крим та
обласного рівня здійснюються у межах їх компетенції. До них належать:
-керівництво діяльністю відповідної прокуратури та її колегії;
-організація роботи, контроль виконання та оцінка діяльності
підпорядкованих прокурорів;
-добір, розстановка кадрів( призначення на посади і звільнення з посад
працівників прокуратури, за винятком тих, хто призначається на посади і
звільняється з них Генеральним прокурором України; внесення останньому

37

подань щодо решти кадрових питань, вирішення яких знаходиться поза
межами їх компетенції;
- виховання та навчання прокурорсько-слідчих кадрів і державних
службовців;
-вирішення питань, що регулюються Дисциплінарним статутом
прокуратури України;
-внесення за погодженням із Генеральним прокурором України змін до
штатного розпису очолюваної та підпорядкованих прокуратур у межах
затверджених чисельності і фонду заробітної плати;
-видання правових актів, в т.ч.: програмно-спрямовуючого характеру, а
саме щодо визначення пріоритетних напрямів діяльності підпорядкованих
прокуратур з виконання вимог закону і директив Генерального прокурора
України; оперативно-управлінського характеру щодо реалізації функцій
прокуратури;
-організація первинного обліку роботи та ведення статистичної
звітності;
-організація методичного забезпечення прокурорської діяльності та
впровадження позитивного (передового) досвіду роботи.
Перелік організаційно-управлінських повноважень і функціональних
обов’язків прокурорів може змінюватись в залежності від змін у
законодавстві та локальних актах Генерального прокурора України.
У науковій літературі наголошується на необхідності вирішення
певних проблем, пов'язаних із визначенням компетенції прокурорів АР Крим
і обласного рівня. Деякі автори, і серед них Мичко М.І., вважають, що з
належною достатністю не визначена компетенція прокурорів АР Крим і
обласного рівня у чинному Законі України “Про прокуратуру„ (ст.16), яка
містить лише вказівки на права прокурорів АР Крим, обласного рівня
призначати на посади і звільняти працівників, крім тих, яких призначає
Генеральний прокурор України та за погодженням із ним вносити зміни до
встановлених штатів підлеглих їм прокуратур в межах затверджених
чисельності і фонду заробітної плати. На їх думку, усунути зазначені
недоліки потрібно в новій редакції Закону України “Про прокуратуру„
шляхом включення спеціальної статті про повноваження прокурорів АР
Крим та обласного рівня, в тому числі в організаційно-управлінській сфері.
На сьогоднішній день питання організаційно-управлінського характеру
прокурорів АР Крим і обласного рівня врегульовані в нормативно-правових
актах Генерального прокурора України.
Так, наприклад, у наказі Генерального прокурора України №1 від
19.09.05 „Про організацію роботи і управління в органах прокуратури”
(п.22.6) передбачено право вказаних прокурорів заслуховувати на засіданнях
колегії повідомлення і пояснення керівників та посадових осіб державних
органів з приводу порушень законодавства. Пунктом 5.5 цього наказу

38

передбачений порядок розмежування повноважень між територіальними і
спеціалізованими органами прокуратури у межах АР Крим, областей, міст
Києва і Севастополя.
3.2.3.Організаційно-управлінські повноваження міських, районних і
прирівняних до них прокурорів, їх зміст
Забезпечення належного рівня організаційної роботи, підвищення її
ефективності у прокуратурах міст, районів та прирівняних до них досягається
за допомогою таких організаційно-управлінських повноважень як:
- загальне керівництво;
- розподіл службових обов’язків між працівниками прокуратури;
- планування;
- проведення аналітичних досліджень та використання на практиці їх
результатів;
- проведення оперативних, координаційних (міжвідомчих) нарад;
- контроль виконання та оцінка результатів й ефективності проведеної
роботи;
- впровадження в діяльність наукових розробок, позитивного досвіду,
найбільш досконалих та ефективних форм і методів роботи;
- навчання і підвищення кваліфікації кадрів;
-створення та підтримання в колективі здорової психологічної
атмосфери, нормальних умов праці.
Керівники зазначених прокуратур у межах своєї компетенції
приймають організаційно-управлінські рішення (акти).
Організаційно-управлінські повноваження прокурорів міст у містах з
районним поділом мають деякі особливості, врегульовані наказом
Генерального прокурора України від 24.08.05 № 1-2 «Про розмежування
повноважень прокуратур міст і районів у містах з районним поділом».
Так, прокурорам міст з районним поділом забороняється безпідставне
втручання в роботу районних у містах прокуратур, пов'язану з виконанням
їхніх процесуальних, управлінських та наглядових повноважень.
З метою недопущення дублювання функцій міських і районних
прокуратур встановлено, що прокуратури міст з районним поділом:
1)здійснюють нагляд за додержанням і застосуванням законів міськими
органами виконавчої влади та контролю, органами місцевого самоврядування
міста, установами й організаціями міського підпорядкування, їх посадовими
та службовими особами, а також за відповідністю закону; прийнятих ними
правових актів;
2)здійснюють нагляд за додержанням законів підприємствами, що
забезпечують життєдіяльність міста, перелік яких визначається відповідними
наказами прокурорів областей;

39

3)у межах своєї компетенції здійснюють нагляд за додержанням
законів у діяльності міських органів внутрішніх справ, податкової міліції,
служби безпеки, міських ізоляторів тимчасового тримання, приймальниківрозподільників та притулків для неповнолітніх;
4)проводять досудове слідство у кримінальних справах, порушених
міською прокуратурою, та в інших справах за дорученням прокуратур
вищого рівня;
5)беруть участь у розгляді судами подань про обрання запобіжного
заходу у вигляді взяття під варту та його продовження, скарг на дії та
рішення у кримінальних справах, які перебувають у провадженні слідчих
прокуратури міста, а також піднаглядних їм органах внутрішніх справ і
податкової міліції;
6)підтримують державне обвинувачення у кримінальних справах,
закінчених слідчими прокуратури міста, в інших справах за дорученням
прокуратур вищого рівня, а також з власної ініціативи з урахуванням
актуальності та складності з числа тих, по яких обвинувальний висновок
затверджено прокурором міста;
7)беруть участь у розгляді судами справ за заявами та позовами міської
прокуратури. За наявності підстав вступають у справу, порушену за позовами
інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, для представництва інтересів
громадян і держави, коли вирішуються питання про порушення прав і свобод
громадян, визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів
міського підпорядкування, їх посадових та службових осіб;
8)у межах своєї компетенції подають апеляції, вносять касаційні
подання на незаконні судові рішення та заяви (подання) про перегляд рішень
суду за нововиявленими та винятковими обставинами, порушують
клопотання перед прокуратурами вищого рівня про перегляд судових рішень
у порядку виключного провадження по справах, розглянутих судами за
участю працівників міської прокуратури;
9)вирішують звернення громадян і юридичних осіб про порушення
законів міськими органами виконавчої влади та контролю, органами
місцевого самоврядування міста, піднаглядними їм підприємствами,
установами й організаціями, їх посадовими та службовими особами.
Що стосується організаційно-управлінських повноважень, прокурорам
міст з районним поділом надано право здійснювати координацію діяльності
по боротьбі зі злочинністю всіх правоохоронних органів міста незалежно від
адміністративного поділу. Ця робота має проводитись із застосуванням форм
і методів, визначених статтею 10 Закону України «Про прокуратуру».
Здійснення
міськими
прокурорами
координації
діяльності
правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю не позбавляє районних
прокурорів права проводити у разі потреби цю роботу в межах району.

40

З метою забезпечення належного рівня боротьби зі злочинністю
прокурорам міст з районним поділом в межах координаційної діяльності
дозволено:
1)отримувати від районних прокурорів інформацію про стан законності
в районах, статистичні, аналітичні відомості, матеріали наглядової та слідчої
роботи, необхідні для вивчення та узагальнення проблемних питань міського
рівня, підготовки і проведення координаційних заходів;
2)передбачати в постановах координаційних і міжвідомчих нарад
спільні з прокурорами районів заходи, спрямовані на протидію злочинності;
3)здійснювати контроль за виконанням міськрайпрокурорами постанов
зазначених нарад.
Зважаючи на особливості діяльності прокуратур міст з районним
поділом, прокурору Автономної Республіки Крим і прокурорам областей у
разі необхідності дозволено доручати їм:
1)розслідування складних і багатоепізодних кримінальних справ;
самостійно або разом з районними прокуратурами;
2)підтримання державного обвинувачення в судах по актуальних і
складних кримінальних справах;
3)організацію виконання спільних з районними прокуратурами
планових і позапланових заходів та підготовку узагальнюючих документів
4)надання районним в містах прокуратурам даних щодо стану
законності, які надходять від міських органів статистики, контролюючих
органів, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
3.2.4.Організаційно-управлінські повноваження галузевого підрозділу
прокуратури обласного рівня (АР Крим), їх загальна характеристика
Одним із важелів підвищення ефективності діяльності органів
прокуратури є організація роботи галузевих підрозділів прокуратур АР Крим
та обласного рівня.
Відповідно до пункту 6 наказу Генерального прокурора України №1 від
19.09.05 „Про організацію роботи і управління в органах прокуратури"
структурні підрозділи створюються на єдиних для центрального і обласного
апаратів засадах, як правило, за галузевим принципом. Відповідно до
галузевого підходу коло обов'язків підрозділу визначається у межах однієї
галузі прокурорського нагляду, а точніше прокурорської діяльності.
Робота галузевого підрозділу організовується за територіальнопредметним принципом з використанням спеціалізації працівників,
закріплення за ними зон і предметів (тем) - п.6.7 наказу Генерального
прокурора України №1-2005.

41

Завдання і функції галузевого підрозділу, права та обов'язки його
працівників визначаються у Положенні про цей підрозділ, яке
затверджується наказом керівника прокуратури (п.6.6 наказу №1-2005).
Розподіл функціональних обов'язків між працівниками здійснюється їх
керівниками і затверджується заступниками прокурорів відповідно до наказу
прокурора про розподіл обов'язків (п.6.8 наказу №1-2005).
Зміст і повноваження галузевого підрозділу визначаються в залежності
від напряму його основної діяльності.
На галузеві підрозділи покладаються обов'язки щодо організаційнометодичного керівництва підпорядкованими прокуратурами, під яким
розуміють оперативний контроль за їх діяльністю та надання фахової
допомоги працівникам цих прокуратур, (п.5.4 наказу №1-2005).
Прокурори галузевих підрозділів несуть відповідальність за вплив
заходів та управлінських рішень на ефективність роботи закріплених
прокуратур з відповідного напряму роботи.
З цією метою галузевий підрозділ:
-визначає проблемні питання та виявляє недоліки в організації роботи,
-здійснює пошук шляхів поліпшення управлінської діяльності,
використовуючи з цією метою можливості аналітичних досліджень та їх
результати;
-витребовує з підпорядкованих прокуратур необхідну інформацію,
накопичує її, систематизую та аналізує;
- здійснює оперативний (поточний) контроль за своєчасним і
повним виконанням планових заходів, завдань, доручень, вказівок
прокуратур вищого рівня. Готує у разі необхідності пропозиції з
реагування стосовно фактів виявлених порушень;
-вивчає організацію роботи підпорядкованих прокурорів з відповідного
напряму діяльності, у. разі необхідності ініціює виїзди на місця, приймає в
них участь;
-готує підпорядкованим прокуратурам вказівки, завдання, доручення,
інформаційні листи тощо, здійснює контроль за їх виконанням;
-здійснює періодичні виїзди до підпорядкованих прокуратур з метою:
проведення перевірок, надання практичної методичної допомоги, вивчення
позитивного досвіду роботи тощо;
-здійснює заходи з підвищення ділової кваліфікації галузевих кадрів
(організовує і проводить заняття, стажування, працює з резервом тощо);
-готує методичні посібники та рекомендації за напрямами галузевої
діяльності.

42

Контрольно-методичні повноваження прокурора галузевого підрозділу
прокуратури обласного рівня (АР Крим)
Згідно з п.5.4 наказу Генерального прокурора України №1 від
19 вересня 2005 року, „Про організацію роботи і управління в органах
прокуратури України" на прокуратури обласного рівня та відповідно на їх
підрозділи і працівників цих підрозділів покладено організаційне й
методичне керівництво підпорядкованими прокуратурами, контроль за їх
діяльністю.
Відповідно до розподілу обов'язків за кожним прокурором галузевого
підрозділу прокуратур АР К та обласного рівня закріплюються предметні
напрями роботи і певна кількість підпорядкованих прокуратур (міських,
районних чи міжрайонних). Щодо закріплених прокуратур на прокурора
галузевого підрозділу покладаються контрольно-методичні повноваження,
сутність яких полягає у: методичному керівництві підпорядкованими
прокуратурами, оперативному контролі та наданні фахової практичної
допомоги працівникам закріплених міських, районних та прирівняних до них
прокуратур.
З урахуванням зазначених повноважень прокурор галузевого
підрозділу повинен:
- забезпечити надходження до прокуратури АР Крим (обласного
рівня) інформації від закріплених прокуратур щодо підготовки та реалізації
ними окремих планових, а так само й інших заходів;
- постійно накопичувати та аналізувати інформацію щодо стану
законності і прокурорського нагляду( інших видів прокурорської
діяльності) у розрізі закріплених прокуратур та предметних або інакше
тематичних напрямів;
- удосконалювати форми й методи впливу на стан справ у
закріплених прокуратурах;
- проводити аналітичну діяльність по закріплених предметах (темах);
- здійснювати оперативний (поточний) контроль за своєчасним і
повним виконанням планових заходів, завдань, доручень, вказівок
прокуратур вищого рівня. Готувати за необхідності пропозиції щодо
реагування стосовно фактів порушень виконавської дисципліни з боку
працівників низових прокуратур;
- вживати заходів до своєчасного надсилання до прокуратури АР
Крим (обласного рівня) відповідних документів підпорядкованих прокуратур
– управлінського та наглядового характеру;
- вивчати направлені з низових прокуратур документи прокурорського
реагування та інші службові документи, вживаючи за результатами
заходів до підвищення їх якості;
- здійснювати періодичні виїзди на місця з метою перевірок,

43

надання практичної та методичної допомоги, пошуку і вивчення позитивного
досвіду, контролю за впровадженням його у практику;
- брати участь у підготовці і проведенні навчально-методичних
заходів, що
мають
своєю
метою
підвищення
кваліфікації
працівників підпорядкованих прокуратур;
- здійснювати прийом, розгляд і вирішення звернень громадян,
депутатів усіх рівнів (відповідно до закріплених прокуратур, тем і за
дорученням керівництва) тощо.

44

Запитання, відповіді на які наведено у Розділі 4 глави I.
1.Організація та правове регулювання діяльності органів прокуратури у
сфері міжнародного співробітництва і правової допомоги.
2.Основний зміст і форми діяльності органів прокуратури України у сфері
міжнародного співробітництва і правової допомоги.
3.Координаційна рада генеральних прокурорів країн СНД: основні завдання,
напрями діяльності, організація роботи.
4.Міжнародна та Українська асоціації прокурорів: мета створення,
завдання, напрями діяльності.

Розділ 4.Організація діяльності органів прокуратури у сфері
міжнародного співробітництва і правової допомоги.
Міжнародні об’єднання (організації) прокурорів
4.1. Організація та правове регулювання діяльності органів
прокуратури у сфері міжнародного співробітництва і правової допомоги
Міжнародне
співробітництво
органів
прокуратури
України
здійснюється відповідно до Конституції України, чинного законодавства та
міжнародних договорів України, а також на бездоговірній основі у випадках,
коли для належної реалізації завдань і функцій прокуратури необхідне
застосування норм міжнародного права або взаємодія з іноземними
державними установами та міжнародними організаціями.
Міжнародне
співробітництво
органів
прокуратури
України
здійснюється на принципах взаємної поваги до національного суверенітету і
прав людини, добросовісного виконання зобов’язань та невтручання у
внутрішні справи іноземних держав.
Головними напрямами взаємодії органів прокуратури України з
компетентними установами іноземних держав та міжнародними
організаціями є зокрема такі:
1.Виконання у межах компетенції прокуратури зобов’язань України за
міжнародними договорами про надання правової допомоги у кримінальних
справах, зокрема щодо виконання процесуальних дій при розслідуванні
кримінальних справ, видачі осіб, передачі кримінального переслідування та з
інших передбачених такими договорами питань.
2.Проведення заходів міжнародного співробітництва – зустрічей,
переговорів, конференцій та семінарів, реалізація проектів і програм
співпраці з метою удосконалення механізмів та процедур надання правової
допомоги й обміну досвідом, встановлення та розвиток контактів з
компетентними установами іноземних держав і міжнародними організаціями.
3.Удосконалення договірної бази співробітництва шляхом укладення

45

міжвідомчих угод з питань, які стосуються компетенції прокуратури та
участі у підготовці міжнародних договорів України в галузі правової
допомоги.
Організація роботи у міжнародно-правовій сфері покладається згідно з
наказом Генерального прокурора України №8-гн від 26.12.05 «Про
організацію роботи органів прокуратури України у галузі міжнародного
співробітництва і правової допомоги» на міжнародно-правове управління
Генеральної прокуратури України, старших помічників прокурорів областей
з міжнародно-правових доручень та спеціально визначених відповідними
наказами працівників прокуратур обласного рівня, де такі посади не введені.
На міжнародно-правове управління Генеральної прокуратури України
покладається:
1.Забезпечення постійного контролю за діяльністю підпорядкованих
прокуратур щодо нагляду за додержанням вимог міжнародних договорів та їх
застосуванням, надання їм необхідної практичної та методичної допомоги.
2.Координація діяльності структурних підрозділів Генеральної
прокуратури України у рамках реалізації програм та заходів міжнародного
співробітництва, обміну досвідом з компетентними установами іноземних
держав та міжнародними організаціями, а також підготовки міжнародних
договорів з питань правової допомоги та у галузі боротьби зі злочинністю.
3.Безпосередній розгляд та вирішення:
- запитів про екстрадицію осіб;
- запитів про проведення процесуальних дій у кримінальних справах, за
винятком випадків, коли міжнародними договорами України передбачається
можливість вирішення таких звернень безпосередньо прокурорами обласного
та районного рівнів;
- клопотань про перейняття кримінального переслідування, за винятком
випадків, коли міжнародними договорами України передбачається
можливість передачі кримінальних справ та відповідних матеріалів
безпосередньо прокурорами обласного та районного рівнів;
- запитів про надання правової допомоги у кримінальних справах, що
надходять від компетентних установ тих держав, з якими Україна не має
чинних міжнародних угод або запитів, які адресовані установам зазначених
держав органами досудового слідства України.
4.Розгляд матеріалів, підготовка висновків і пропозицій, а також
документів, спрямованих на їх реалізацію, щодо:
-відповідності рішень, які приймаються Генеральною прокуратурою
України, положенням чинних міжнародних договорів України про правову
допомогу;
-додержання вимог міжнародних договорів з питань правової допомоги
органами, дії або рішення яких оскаржуються чи перевіряються;

46

-можливості та доцільності укладання нових і приєднання до чинних
угод про правову допомогу з огляду на зобов'язання за міжнародними
договорами, учасницею яких є Україна.
5.Організація та проведення заходів міжнародного характеру (зустрічей,
переговорів, експертних нарад, семінарів, конференцій та інших, в т.ч. з
навчання та підвищення кваліфікації, а також вирішення питань про участь у
таких заходах працівників органів прокуратури).
6.Організаційне забезпечення відряджень працівників органів
прокуратури за кордон у службових справах на підставі розпоряджень
Генерального прокурора України відповідно до правил, встановлених
Інструкцією
про
організаційно-протокольне
забезпечення
заходів
міжнародного співробітництва, які здійснюються органами прокуратури
України.
Керівники
відповідних
структурних
підрозділів
Генеральної
прокуратури України зобов’язані:
1.Забезпечувати належну перевірку законності прийнятого рішення у
кожній кримінальній справі, що передається за кордон.
2.Перевіряти можливість проведення подальшого розслідування в
Україні при надходженні кримінальної справи з-за кордону.
3.Контролювати розслідування кожної кримінальної справи, що
надійшла до Генеральної прокуратури України з-за кордону в порядку
передачі кримінального переслідування, та перебіг судового розгляду справ
такої категорії. Перевіряти законність остаточних процесуальних рішень,
прийнятих за цими справами, та невідкладно інформувати міжнародноправове управління Генеральної прокуратури України для подальшого
повідомлення компетентним органам іноземної держави про результати
кримінального переслідування.
Прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя, військові прокурори регіонів та Військово-Морських Сил
України, міські, районні, міжрайонні та прирівняні до них прокурори
повинні:
1.Організовувати підготовку та направлення міжнародно-правовому
управлінню Генеральної прокуратури України не пізніше ніж через 10 діб з
дня надходження повідомлення про затримання іноземними компетентними
установами осіб, які підлягають видачі правоохоронним органам України,
клопотань про їх екстрадицію разом з матеріалами, передбаченими
міжнародними договорами і відповідною Інструкцією.
2.З метою запобігання порушенню закону та забезпечення своєчасного
надходження від ініціатора розшуку відповідного клопотання не пізніше 72
годин з моменту затримання на території України розшукуваної за кордоном
особи інформувати про це факсом і поштою міжнародно-правове управління
Генеральної прокуратури України або Міністерство юстиції України, якщо

47

видача затриманої особи належить до його компетенції.
3.Здійснювати нагляд за додержанням правоохоронними органами
України вимог ст.106 КПК України при затриманні розшукуваної особи за
умови наявності звернення компетентного органу іноземної держави, яке
повинно містити відповідну інформацію, передбачену міжнародним
договором. У разі, якщо звернення компетентного органу іноземної держави
не містить зазначених даних, невідкладно доручати органу дізнання їх
отримати.
4.За кожним фактом затримання іноземця або особи без громадянства,
розшукуваних компетентними органами іноземних держав, проводити
ретельну перевірку наявності законних підстав для затримання; відповідності
процесуального оформлення затримання чинному законодавству України;
своєчасності і повноти виконання органом, що здійснив затримання, вимог
ст.106 КПК України.
5.За наявності даних, передбачених пунктом 7.3 цього наказу, та
клопотання компетентного органу іноземної держави про тимчасовий арешт
затриманої особи до надходження запиту про її видачу (відповідно до
положень ст.16 Європейської конвенції про видачу правопорушників,
1957 року, або інших міжнародних договорів) звертатися до суду з поданням
або погоджувати подання органу, що здійснив затримання розшукуваної
особи, про тимчасовий арешт такої особи на термін, визначений відповідним
міжнародним договором, до надходження запиту про її видачу.
Разом із поданням на розгляд суду надавати відповідні документи,
передбачені міжнародним договором та чинним законодавством України.
Забезпечувати при розгляді кожного такого подання судом участь
прокурорів, які мають належні знання у міжнародно-правовій сфері,
відповідну фахову підготовку, та реагування на прийняття судами
незаконних рішень.
6.Упродовж тимчасового арешту особи забезпечувати проведення
перевірок обставин, наявність яких за чинним законодавством України
унеможливлює її видачу. За необхідності витребовувати додаткові
документи.
7.Не допускати порушення передбачених відповідними міжнародними
договорами строків тимчасового арешту осіб, затриманих для подальшої
видачі компетентним установам іноземних держав, до надходження запиту
про видачу. У разі неотримання таких запитів у визначені строки, вживати
заходів до звільнення затриманих з-під варти, про що невідкладно
інформувати міжнародно-правове управління Генеральної прокуратури
України або Міністерство юстиції України.
8.При отриманні від Генеральної прокуратури України клопотання
компетентного органу іноземної держави про видачу особи, яка затримана на
території України відповідно до ст.106 КПК України або перебуває під

48

тимчасовим арештом, невідкладно звертатися до суду з поданням або
погоджувати подання органу, що здійснив затримання розшукуваної особи,
про взяття такої особи під варту (без визначення терміну тримання під
вартою), для розгляду запиту про її видачу та забезпечення фактичної
передачі особи правоохоронним органам іноземної держави. При цьому суду
надавати запит про видачу з долученими до нього документами та матеріали
перевірки.
Забезпечувати обов’язкову участь прокурорів у розгляді судом кожного
такого подання та реагування на прийняття судами незаконних рішень.
9.Про кожний випадок затримання або взяття під варту громадянина
іноземної держави, у т.ч. розшукуваного з метою екстрадиції, негайно
повідомляти дипломатичне представництво або консульську установу цієї
держави. Забезпечувати побачення із затриманою (заарештованою) особою
співробітникам дипломатичного представництва або консульської установи.
10.При розгляді запитів іноземних компетентних установ про видачу
забезпечувати права осіб зазначеної категорії згідно з чинним
законодавством України.
Всім, причетним до прокурорської діяльності у сфері міжнародного
співробітництва, необхідно мати на увазі наступне:
За кримінальними справами, що розслідуються українськими
правоохоронними органами стосовно виданих в Україну осіб, обов’язково
мають враховуватись застереження компетентних органів іноземних держав
щодо межі кримінального переслідування таких осіб. Недопустимими є
випадки притягнення виданої особи до кримінальної відповідальності за
інший злочин, вчинений до її видачі, без згоди компетентного органу
іноземної держави, отриманої у порядку, передбаченому міжнародними
договорами.
Матеріали, доручення або звернення, у тому числі скарги, заяви і
повідомлення, які надходять з-за кордону або стосуються дій іноземних
громадян чи установ, розглядаються в міжнародно-правовому управлінні
лише у межах положень, передбачених пунктами 5.3, 5.4 наказу
№8-гн/
2005.
У інших випадках матеріали, доручення і звернення розглядаються
відповідними структурними підрозділами Генеральної прокуратури України,
а також підпорядкованими прокурорами в межах їх компетенції.
Керівники структурних підрозділів Генеральної прокуратури України,
прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя
та прирівняні до них прокурори в обов’язковому порядку мають інформувати
міжнародно-правове управління про відповідні потреби у проведенні заходів
міжнародного характеру, надавати необхідну допомогу в їх організації, а
також забезпечувати своєчасну та якісну підготовку довідкових, аналітичних
та інформаційних матеріалів.

49

Оцінка ефективності прокурорського нагляду за додержанням законів у
міжнародно-правовій сфері визначається на підставі таких основних
критеріїв:
1.Дотримання встановлених процедур, термінів та належної якості при
підготовці та виконанні звернень про надання правової допомоги у
кримінальних справах.
2.Забезпечення прав громадян та юридичних осіб, інтереси яких
зачіпаються при наданні та отриманні міжнародної правової допомоги у
кримінальних справах. Своєчасність вжиття заходів до усунення порушень
закону та притягнення винних осіб до відповідальності.
3.Повнота та достовірність відображення статистичних показників
роботи за зверненнями про правову допомогу у кримінальних справах.
Вищеназваним наказом Генерального прокурора України №8-гн від
26.12.05«Про організацію роботи органів прокуратури України у галузі
міжнародного співробітництва і правової допомоги» затверджено і введено в
дію з моменту підписання Інструкцію про порядок підготовки, передачі та
виконання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у
кримінальних справах та Інструкцію про організаційно-протокольне
забезпечення заходів міжнародного співробітництва, які здійснюються
органами прокуратури України, що є чинними на сьогоднішній день.
4.2.Координаційна рада генеральних прокурорів країн СНД
Рішенням Ради глав урядів країн СНД від 25 жовтня 2000 року
Координаційній раді генеральних прокурорів країн – учасниць
Співдружності Незалежних держав надано статус міждержавного органу
Співдружності Незалежних держав.
Основні завдання Координаційної ради:
1)узгодження та об’єднання зусиль, координація дій, розширення
співробітництва прокуратур країн-учасниць СНД в захисті прав і свобод
громадян, у зміцненні законності і правопорядку, боротьбі зі злочинністю;
2)розроблення пропозицій по зближенню національного законодавства;
3)участь у розвитку договірно-правової бази країн-учасниць СНД.
Основні напрями діяльності Координаційної ради:
1)організація взаємодії і співробітництва прокуратур країн-учасниць
СНД в боротьбі зі злочинністю та порушеннями законності, захисті прав і
законних інтересів громадян;
2)координація (узгодження) діяльності міжнародних договорів у сфері
боротьби зі злочинністю і вироблення пропозицій про заходи вдосконалення
правового регулювання з цього питання;

50

3)вивчення та узагальнення практики виконання міжнародних
договорів у сфері боротьби зі злочинністю і вироблення пропозицій про
заходи із вдосконалення правового регулювання з цього питання;
4)здійснення обміну інформацією про стан законності;
5)співробітництво в розробці і здійсненні заходів з підготовки та
підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів;
6)організація спільних наукових досліджень з актуальних проблем
боротьби зі злочинністю, прокурорського нагляду, організації діяльності
прокуратури.
Організація роботи Координаційної ради:
основною формою діяльності Координаційної ради є засідання, котрі
проводяться у разі необхідності, але не рідше двох разів на рік.
Засідання Координаційної ради вважається правомочним, якщо в його
роботі приймає участь 2/3 його членів.
Рішення з обговорюваних питань приймаються шляхом відкритого
голосування на основі консенсусу.
4.3.Міжнародна та Українська асоціації
створення, завдання, напрями діяльності).

прокурорів

(мета

Міжнародна Асоціація Прокурорів (МАП) – перша і єдина всесвітня
неурядова і неполітична організація.
Асоціація утворена у червні 1995 р. у Видні, офіційно приступила до
своєї діяльності у вересні 1996 року, провівши своє перше зібрання у м.
Будапешт. Заснування Асоціації стало адекватною відповіддю на
необхідність забезпечення більш широкого міжнародного співробітництва
між прокурорами для досягнення більшої оперативності та ефективності при
взаємній допомозі, відслідкуванні майна здобутого незаконним шляхом,
реалізації інших заходів міжнародного співробітництва.
Метою діяльності МАП є:
1)сприяння ефективному, справедливому, неупередженому і дійовому
обвинуваченню у кримінальних справах;
2)міжнародне сприяння прокурорам у протидії організованій та іншим
формам тяжкої злочинності;
3)сприяння у реалізації заходів по усуненню корупції в державному
управлінні;
4)співробітництво з міжнародними юридичними організаціями в
досягненні вищевказаних цілей.
Всеукраїнська громадська організація "Українська асоціація
прокурорів", заснована у 2005 році. Згідно зі Статутом діяльність Асоціації
спрямована на реалізацію наступних завдань:

51

- представництво інтересів членів Асоціації в державних органах, судах
і громадських організаціях;
-сприяння пропаганді морально-етичних норм і правил серед
прокурорських працівників з метою попередження порушень цих норм і
правил, в т.ч. членами Асоціації;
-сприяння налагодженню зв’язків між прокурорами, органами
прокуратури і прокурорськими асоціаціями в усьому світі з метою обміну
досвідом в т.ч. у відстоюванні інтересів людини та держави;
-забезпечення підвищення рівня незалежності прокурорів, їх захисту
від будь-якого впливу, включаючи політичний;
-надання консультативної та практичної допомоги членам Асоціації у
правовому захисті від посягань на їхні законні права та інтереси; заохочення і
підвищення освітнього та професійного рівня членів Асоціації шляхом
обміну досвідом та інформацією; сприяння науковій діяльності членів
Асоціації та проведення наукових конкурсів;
-розробка пропозицій по реформуванню та удосконаленню системи
органів прокуратури, законодавства про прокуратуру;
-організація та фінансування спортивних, освітніх, культурних заходів
для членів Асоціації тощо.

52

Запитання, відповіді на які наведено у Розділі 5 глави I.
1.Організаційно-управлінські рішення органів прокуратури та їх
класифікація.
2.Фактори, за яким визначається ефективність управлінських рішень.
3.Технологічний процес напрацювання управлінських рішень, його етапи.
4.Вимоги національного, галузевого та мовного стандартів Україні щодо
оформлення управлінських рішень.
5.Організація виконання управлінських рішень.

Розділ 5. Прийняття та реалізація управлінських рішень в
органах прокуратури
5.1.Управлінські рішення органів прокуратури та їх класифікація
У будь-якій системі управління, у тому числі й прокуратурі,
розробляється та приймається значна кількість рішень, що стосується як
роботи у сфері управління, так і питань, які виникають при здійсненні
прокурорської діяльності. Тобто, весь процес управління складається з
безупинного ланцюга рішень та їх реалізації.
Управлінське рішення – це
програма дій, виражена у формі
розпорядження (директиви), що містить постановку цілей, визначає трудові і
матеріальні ресурси, шляхи і засоби досягнення цих цілей, а також форми
організуючої діяльності суб’єктів і об’єктів управління в реалізації рішень.
Акти управління в органах прокуратури мають всі загальні ознаки,
властиві правовим актам управління.
Управлінське рішення в органах прокуратури – це підзаконний
нормативний або індивідуальний акт реалізації повноважень прокурора,
наділений директивним, організаційним, державно-владним і творчим
характером, прийнятий у визначеному порядку, має певне зовнішнє
вираження (форму) та відповідне оформлення, за допомогою якого
вирішується те чи інше управлінське питання, спрямоване на реалізацію
конституційних функцій, покладених на прокуратуру.
При класифікації управлінських рішень за основу беруть ознаки, що
мають зв’язок з упорядковуючим впливом управлінських рішень на
відносини в прокуратурі. Так, класифікація актів управління:
1.За суб’єктом здійснення управлінського впливу дає змогу визначити
їх масштабність, ступінь узагальнення й абстрагування від приватних питань,
глибину впливу на сферу управління. Відповідно управлінські рішення
поділяються на чинні у масштабі всієї системи органів прокуратури України,
у масштабі системи органів прокуратур обласного рівня, автономного

53

утворення, м. м. Києва, Севастополя, у системах прокуратур міст, в т.ч. з
районним поділом, та району.
2.За назвою актів управління - сприяє забезпеченню стрункості
відомчого нормативного матеріалу, упорядкованості правотворчого процесу
всередині прокурорської системи. Найбільш поширені в органах прокуратури
такі акти управління: накази, інструкції, розпорядження, вказівки, рішення,
завдання, доручення, інформаційні та оглядові листи тощо.
3.За юридичними властивостями керуючого впливу акти управління в
органах прокуратури бувають двох видів: нормативні – ті, що визначають
(змінюють чи відміняють) правові норми, і ненормативні (індивідуальні) - ті,
що лише закріплюють, застосовують вимоги правових норм щодо
конкретних осіб та життєвих обставин.
4.За терміном дії управлінські рішення поділяються на оперативні
(поточні), середньострокові та довгострокові. За цим же критерієм
розрізняють стратегічні і тактичні рішення. Стратегічні рішення стосуються
вузлових, пріоритетних проблем і спрямовані на вирішення питань, що
мають вплив на стан законності та діяльність прокуратури в цілому. Вони
діють протягом тривалого часу. До таких актів управління відносяться:
накази, вказівки, рішення колегій тощо. Тактичні рішення, пов’язані зі
здійсненням поточних (оперативних) завдань, і приймаються з конкретних
питань чи то за справами, матеріалами, скаргами, внесеними наглядовими
актами тощо.
5.За характером розпоряджень і ступенем обов’язковості для посадових
осіб чи органів, яким вони адресовані, акти управління можуть бути
розділені на дві групи: директивні та рекомендаційні. Особливістю актів
управління в органах прокуратури є їх обов’язковий – директивний характер.
6.За метою використання акти управління в органах прокуратури
поділяють на:
1)акти, що регулюють роботу прокурорів у рамках кожної галузі
прокурорської діяльності (щодо участі прокурора в господарському,
цивільному,
кримінальному,
адміністративному
судочинстві,
з
представництва прав громадян і держави в судах, координації дій
правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю, міжнародного
співробітництва тощо;
2)акти, що регулюють позагалузеву роботу прокурорів (організаційноправові засади діяльності, управління, кадрову та іншу роботу).
7.За способом фіксації акти управління поділяються на письмові й усні.

54

5.2.Прийняття управлінських рішень в органах прокуратури
Головною особливістю управлінських рішень, за якою їх відрізняють
від будь-яких інших рішень, є те, що їх мета має своїм спрямуванням
забезпечення оптимальних умов діяльності працівників прокуратури. Для
досягнення зазначеної мети, управлінські рішення повинні виконувати, як
мінімум, такі основні функції:
1)спрямовуючу, тобто вказувати на цілі і завдання функціонування
системи управління (наказ, план роботи, інші управлінські документи);
2)забезпечуючу, тобто визначати шляхи, способи, сили, засоби
функціонування системи управління у наміченому напрямі (наказ про
розподіл обов’язків, положення про управління (відділ), посадова інструкція
тощо);
3)координуючу, тобто встановлювати порядок узгодження (план
спільних заходів, регламент, постанова координаційної (міжвідомчої) наради;
4)стимулюючу, тобто визначати такі умови, за яких повністю
розкриваються та розвиваються здібності працівників по виконанню
конкретних службових завдань.
В органах прокуратури приймаються різноманітні управлінські
рішення: концепції, плани, програми, рішення нарад і засідань колегії,
накази, розпорядження, вказівки, інструкції, постанови, рекомендації, огляди,
листи, доручення, завдання, положення, регламенти тощо. І всі ці документи
повинні відображати названі основні функції. Повна реалізація зазначених
функцій є доказом ефективності прийнятих управлінських рішень.
Другим фактором, за яким визначається ефективність управлінських
рішень, є їх якісні характеристики:
- цілеспрямованість;
- об’єктивність;
- корисність;
- своєчасність;
- стабільність;
- відповідність закону;
- науковість.
Ефективність, а так само і якість управлінських рішень значною мірою
залежать від технології їх напрацювання, яка включає в себе низку етапів:
- з’ясування управлінської ситуації та виокремлення проблеми, що
потребує вирішення;
- добір варіантів рішень;
- оцінювання варіантів рішень;
- вибір оптимального рішення;
- оформлення рішення.

55

Вимоги щодо оформлення рішень ґрунтуються на національному,
галузевому та мовному стандартах, чинних в Україні.
Національний стандарт України «Уніфікована система організаційнорозпорядчої документації», затверджений наказом Держспоживстандарту
України від 07.04.03 № 55.
Галузевий стандарт - Інструкція з діловодства в органах прокуратури
України, затверджена наказом Генерального прокурора України №90 від
28.12.02.
Мовний стандарт – Закон України «Про мови в Українській РСР» від
28 жовтня 1989 року N 8312-11 ( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР, 1995, N 13, ст.85; N 594-IV ( 594-15 ) від
06.03.2003, ВВР, 2003, N 24, ст.159 ), введений в дію Постановою ВР
N 8313-11 від 28.10.89.
В умовах діяльності органів прокуратури значна кількість рішень
приймається на підставі стереотипу. Він виникає та існує у зв’язку з тим, що
управлінські ситуації здебільшого бувають нескладними і повторюваними.
Це створює умови для прийняття рішень без особливої напруги, обминаючи
складну поетапну процедуру прийняття управлінських рішень, котра
включає як зазначено вище:
З’ясовування управлінської ситуації
та виокремлення проблеми, що
потребує вирішення
Добір варіантів рішень
Оцінювання варіантів рішень
Вибір оптимального рішення
Оформлення рішення

Разом з тим, в діяльності прокуратури зустрічається значно більше
складних управлінських ситуацій, котрі неможливо вирішити на рівні інтуїції
або лише здорового глузду. За таких умов прокурор, вирішуючи проблему
прийняття управлінських рішень, зобов’язаний реалізувати всі етапи
діяльності, вказані на схемі. Слід мати на увазі, що етапів прийняття рішень

56

може бути більше чи менше, але уявляється, що названі етапи відображають
усі суттєві сторони послідовності в прийнятті рішень.
5.3.Організація
прокуратури

виконання

управлінських

рішень

в

органах

Організація виконання управлінських рішень в прокуратурі є етапом
управлінського процесу. Послідовність організації виконання управлінського
рішення показана на нижченаведеній схемі:
Усвідомлення рішення прокурором,
відповідальним за організацію його
виконання
Розробка організаційного плану
реалізації рішення
Доведення плану заходів з реалізації
рішення до виконавців
Організаційне забезпечення
усвідомлення і виконання завдань з
реалізації рішення виконавцями
Оперативне керівництво виконавцями

Підведення підсумків

Як і при прийнятті управлінських рішень, при організації їх виконання
така поетапна послідовність застосовується не завжди. Реалізація достатньо
простих наказів, доручень, розпоряджень та інших управлінських рішень не
вимагає проведення будь-яких організаційних заходів. Рішення в такому
випадку лише доводиться до відома виконавця, і їм воно реалізується.
Однак управлінські рішення в прокуратурі приймаються на всіх рівнях,
починаючи від прокурора району і закінчуючи Генеральною прокуратурою
України. І чим вищий рівень прийняття управлінського рішення, тим воно

57

складніше. Прийняті на найвищому рівні рішення, нерідко вміщують в собі
лише загальні цілі і завдання для нижчестоящих органів прокуратури. Для їх
виконання необхідно провести досить складну і тривалу організаційну
роботу. В цьому випадку організаторами виконання прийнятих рішень є всі
підлеглі прокурори по відношенню до того хто приймав управлінське
рішення, якщо в ньому спеціально не оговорені особи, на яких покладається
організація виконання даного рішення. При прийнятті управлінського
рішення на рівні начальників управлінь і відділів прокуратур АР Крим,
областей, м. м. Києва та Севастополя, військових регіонів та ВМС України,
прокурорів міст і районів ці керівники часто самі стають організаторами
виконання власних управлінських рішень.
Організовуючи виконання складних управлінських рішень, прокурори
повинні діяти у відповідності до наведеної схеми. Визначена послідовність в
організації виконання рішень, дозволяє досягти повної реалізації цілей,
закладених керівником у прийнятому управлінському рішенні.

58

ГлаваII. Питання практично-прикладного характеру з
дисципліни
Запитання, відповіді на які наведено у Розділі 1 глави II.
1. Кадрова політика в органах прокуратури: напрями, визначені колегією

Генеральної прокуратури України від 15.04.08.
2.Поняття кадрів органів прокуратури та його співвідношення з функцією
управління.
3.Поняття та сутність управління кадрами в органах прокуратури.
4.Суб’єкти управління кадрами органів прокуратури.
5.Принципи та процедури управління кадрами органів прокуратури.
6.Основні види кадрової роботи в органах прокуратури.
7.Загальні психологічні передумови та особливості управління кадрами в
органах прокуратури.
8.Правовий статус працівників прокуратури. Умови й порядок прийому на
службу в органи та установи прокуратури.
9.Інновації, передбачені наказом Генерального прокурора України №19 від
18 березня 2009 року, для заміщення вакантних посад в районних та
прирівняних до них прокуратурах.
10.Атестація прокурорсько-слідчих працівників.
11.Ротація працівників органів прокуратури.
12.Правові засади й порядок присвоєння класних чинів працівникам органів
прокуратури.
13.Підготовка та підвищення кваліфікації кадрів в системі органів
прокуратури України.
14.Порядок притягнення прокурорів і слідчих до передбаченої законом
відповідальності, його нормативно-правове регулювання.

Розділ 1.Організаційно-правові засади управління кадрами в
органах прокуратури України
1.1.Кадрова політика в органах прокуратури: напрями, визначені
колегією Генеральної прокуратури України від 15.04.08
Кардинальні політичні та соціально-економічні перетворення в Україні,
принципові зміни у базисних характеристиках сучасного суспільства,
загострення кримінальної ситуації в державі, коли рівень злочинності
загрожує її національній безпеці, вимагають реформування системи органів
прокуратури, істотного підвищення ефективності її діяльності. У системі
органів прокуратури Генеральна прокуратура України є центральною

59

ланкою, на яку покладається специфічний вид державної діяльності,
передбачений ст.121 Конституції України та ст.5 Закону України «Про
прокуратуру», основним змістом якої є утвердження принципу верховенства
права, і водночас, напрацювання та реалізації державної кадрової політики,
адекватної сьогоднішнім політичним та соціально-економічним реаліям.
Виняткова важливість цього завдання визначається тим, що від рівня
професіоналізму і компетентності, дисципліни і службової етики працівників
прокуратури у значній мірі залежить вирішення всього комплексу проблем,
зумовлених багатофункціональною прокурорською діяльністю, зміцнення
престижу та авторитету органів прокуратури України в суспільстві. Під
кадровою політикою слід розуміти конкретно-історичну ідеологію
використання людського потенціалу, яка має своєю метою формування
системи рішень щодо існуючих кадрових проблем, визначення стратегічних
цілей, принципів кадрової роботи, системи оцінок.
Будучи генератором демократичного оновлення прокуратури, ця
політика
покликана
кріпити
кадрове
ядро
усіх
її
ланок
висококваліфікованими
спеціалістами,
забезпечувати
спадкоємність
кадрового складу, його поповнення молодими кадрами, сприяти просуванню
талановитої молоді на керівні посади, створювати оптимальні матеріальні та
духовно-етичні умови для службового і творчого потенціалу працівників.
У Законі України «Про прокуратуру» (ст.46) зазначається, що
прокурором, слідчим прокуратури можуть бути громадяни України, які
мають вищу юридичну освіту, високі моральні й ділові якості. Для того щоб
отримати керівну посаду кандидат має бути не молодше 25 років, мати стаж
роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років
та володіти високими моральними і діловими якостями.
Не можуть бути прийняті на роботу в органи прокуратури (не кажучи
про керівні посади) особи, які були засуджені за вчинення злочину, за
винятком реабілітованих.
Названі вимоги деталізуються в наказі Генерального прокурора
України №2–гн від 20 січня 2006 року «Про організацію роботи з кадрами в
органах прокуратури України». У п. 1.1. цього наказу зазначається, що при
комплектуванні кадрами органів прокуратури слід неухильно дотримуватись
вимог, визначених Законом України „Про прокуратуру”, та зважати на те, що
працівник прокуратури не може бути членом політичних партій і рухів, брати
участь у політичній діяльності, виконувати іншу оплачувану роботу, крім
наукової, педагогічної і творчої.
В оцінці прокурорів і слідчих (див. п. 9.1. наказу) вирішальними
критеріями мають бути: компетентність, відданість справі, досвід роботи,
особистий вклад у підвищення ефективності прокурорсько-слідчої
діяльності, принциповість та неупередженість при вирішенні службових
питань, уміння протистояти місництву та відомчим впливам,

60

непримиренність до будь-яких порушень закону, дотримання моральноетичних норм.
Згідно зі Стандартами професійної відповідальності, що встановлені
Міжнародною асоціацією прокурорів, яка тісно співробітничає із
Генеральною прокуратурою України, прокурорами можуть бути особи, котрі
вирізняються професіоналізмом, шанують честь і гідність професії,
дотримуються закону, професійної етики, поважні та уважні, досконало
володіють законодавством і постійно слідкують за його розвитком, прагнуть
бути непохитними, незалежними та неупередженими, слугувати інтересам
суспільства та захищати їх, визнають і підтримують універсальну концепцію
про права людини та основоположні свободи. З урахуванням цих вимог,
підвищення рівня професіоналізму і престижу служби в органах
прокуратури, забезпечення морально-етичної чистоти її рядів стали
пріоритетними векторами кадрової політики.
Саме про них, а так само про нові підходи до формування кадрового
корпусу прокуратури йшлося на колегії Генеральної прокуратури України
15 квітня 2008 року, рішення якої отримало практичне втілення в
нормативно-правових актах Генерального прокурора України, зокрема:
наказі №2-гн від 20.01.06 « Про організацію роботи з кадрами в
органах прокуратури України » (див. його редакцію від 30.09.08);
наказі № 1183ц від 05.06.06 «Про організацію взаємодії органів
прокуратури України з Академією прокуратури України»;
наказі №19 від 18.03.09, яким затверджено «Положення про порядок
заміщення посад помічників прокурорів і слідчих у міських, районних
та прирівняних до них прокуратурах»;
Положенні про організацію роботи з молодими спеціалістами в
органах прокуратури України, яке затверджене наказом Генерального
прокурора України №452 к від 05.07.01 зі змінами від 30.09.08;
Положенні про порядок проведення атестації прокурорсько-слідчих
працівників органів прокуратури України, яке затверджене наказом
Генерального прокурора України №2958ц від 12.09.05 зі змінами від
20.01.06, 21.04.08 та 30.09.08.
Ці параметри закладено і в нову редакцію Закону України «Про
прокуратуру», проект якого (№2491 від 19.09.2008) розглянутий та схвалений
у першому читанні Верховною Радою України 14.04.09.
Для того, щоб кадрова політика відповідала конкретним історичним
умовам, при її розробці важливо:
а)проаналізувати стан чинної структури кадрів; б)встановити ступінь
реалізації завдань, що покладаються на органи прокуратури; в)визначити
умови підвищення ефективності роботи, адекватні політичним, економічним
та іншим процесам, що відбуваються в державі та суспільстві.

61

Варто, проте, зауважити, що якщо перші дві вимоги цілком здійсненні,
то досить проблематично визначити умови підвищення ефективності роботи.
На жаль, сучасний стан політичних, економічних і правових реформ в
Україні, відсутність чітко окресленої державної політики розвитку не дають
можливості виявити їх сталі тенденції. І разом з тим, до числа основних
напрямів кадрової політики органів прокуратури в період глибоких кризових
явищ, про які йшлося вище, необхідно віднести послідовну і неуклінну
орієнтацію прокурорських працівників на загальнокорисні результати
діяльності органів прокуратури. Така мета апріорі забезпечує ефективність
управління кадрами органів прокуратури зверху до низу.
Ефективність управління кадрами залежить і від правильно обраної в
органах прокуратури кадрової стратегії, правового визначення якої поки що
не існує. В теорії управління під кадровою стратегією розуміють, як правило,
визначення успішних напрямів діяльності організації. Головним елементом,
що характеризує її сутність, є фактор успіху. У певній мірі в якості стратегії
може розглядатись план, але не план конкретних заходів, а визначена
послідовність в системі поглядів, ідей, реалізація яких забезпечує успіх в
досягненні поставлених цілей. Стратегія є принциповою основою для
планування кадрової роботи.
Будь-яка стратегія має включати в себе декілька обов’язкових
складових чи то умов.
На першому місці серед них має бути система цілей, котра передбачає
генеральну, загальні та спеціальні бажані ідеї, яких прагне організація.
Другою суттєвою складовою стратегії мають стати пріоритети
розвитку, або інакше – напрями (точки) прикладення сили. Фактично
важливо отримати відповідь на питання: куди варто вкласти сили й засоби в
першу чергу?
Третьою складовою мають стати правила здійснення управлінських
дій.
Стратегії можуть були головними, спеціальними та функціональними.
Вони формуються за двома групами процесів, у яких приймає участь уся
організація. Це процеси функціонування і розвитку.
Під стратегією кадрової роботи в органах прокуратури розуміють
загальний план сформованих у певний проміжок часу ідей та поглядів в
галузі завдань прокурорсько-слідчих кадрів, які у перспективі потрібно
реалізувати та які забезпечать в кінцевому результаті успіх в досягненні
цілей діяльності прокуратури. Іншими словами, сформувати стратегію
управління кадрами органів прокуратури означає назвати фактори успіху в
реалізації кадрової політики, задля отримання нової якості кадрового складу
органів прокуратури.
Для формування стратегії кадрової роботи важливо мати якомога повні
знання про три групи зобов’язань.

62

По-перше, слід мати об’єктивні дані про чинний кадровий склад
прокуратури. По-друге, потрібно мати чітке уявлення про фактичне місце і
роль прокуратури в державній системі України, на що явно вказують
результати її діяльності. По-третє, вимагається наявність відомостей про
оцінювання діяльності органів прокуратури суспільством і державою.
З огляду на викладене, за нинішніх умов стратегією роботи з кадрами є
формування високопрофесійного кадрового складу, який має оцінюватись за
результатами професійної діяльності, забезпечення стабільності кадрів та
необхідної ротації. Можна вважати її обмеженою стратегією розвитку
прокуратури. У якості мети обрано формування високопрофесійного
кадрового складу, в якості об’єкта або напряму прикладення сил – кадри
органів прокуратури. До правил, як обов’язкового елементу стратегії,
віднесено оцінку за результатами професійної діяльності, стабілізацію
кадрового складу та необхідну його ротацію.
1.2.Поняття кадрів органів прокуратури та його співвідношення з
функцією управління
Робота з кадрами – одна з найважливіших функцій управління
органами прокуратури, оскільки створення організації, здатної успішно
виконувати покладені на неї завдання, не зводиться лише до її організаційноструктурної побудови, а охоплює також формування, розвиток і
використання кадрового потенціалу.
Кадри органів прокуратури становлять, насамперед, прокурори і слідчі.
При цьому під поняття "прокурор" підпадають особи, наділені
повноваженнями щодо здійснення нагляду й виконання інших функцій
прокуратури.
До їх числа відносяться:
Генеральний прокурор України та його заступники; підпорядковані
Генеральному прокурору України прокурори АР Крим, областей, м. м. Києва
і Севастополя та інші, прирівняні до них за статусом, а також їх заступники;
міські, районні і прирівняні до них прокурори, їх заступники; старші
помічники, помічники вищезазначених прокурорів, начальники управлінь,
відділів, їх заступники, старші прокурори та прокурори управлінь і відділів у
Генеральній прокуратурі України, прокуратурах АР Крим, областей, м. м.
Києві, Севастополі, військових прокуратурах регіонів та ВМС України.
До слідчих органів прокуратури належать: старші слідчі з особливо
важливих справ Генеральної прокуратури України та прокуратури
Автономної Республіки Крим; слідчі з особливо важливих справ та старші
слідчі обласних і прирівняних до них прокуратур; старші слідчі й слідчі
міських, районних, міжрайонних та прирівняних до них прокуратур.

63

Окремою категорією працівників органів прокуратури є патронатні
державні службовці (здебільшого обслуговуючий персонал), які працюють у
відповідних прокуратурах (від Генеральної прокуратури України до міських і
районних прокуратур). Поняття "кадри прокуратури" і “працівники органів
прокуратури” мають різне значення. Поняття “працівники органів
прокуратури” ширше, оскільки не всяка діяльність щодо забезпечення
необхідними людськими ресурсами визначається як кадрова функція
управління.
В даному разі кадрова функція управління є складовою частиною
функції управління із забезпечення системи людськими ресурсами
(об’єктами управління) і є напрямом діяльності із забезпечення основних
напрямів діяльності прокуратури необхідним складом кваліфікованих
прокурорсько-слідчих працівників.
1.3.Поняття
прокуратури

та

сутність

управління

кадрами

в

органах

Робота з кадрами – фундамент належної організації діяльності
прокуратури, щоденна кропітка праця, що починається з добору кадрів зі
стадії вступу їх до вузів. Тобто, одним з основних завдань функціонування
прокуратури в будь-які часи і на сучасному етапі є формування
високопрофесійного кадрового складу.
Реалізація кадрової функції управління – специфічна діяльність, що
носить системний характер і має свою мету, суб’єкти й об’єкти управління.
Кадрова функція – функція забезпечуюча, але не другорядна. Зміст
кадрової функції (види робіт і процедур) постійно збагачується, вирішуючи
широкий спектр завдань (підготовка, перепідготовка, атестація, просування
по службі, стимулювання службової діяльності, соціальний і правовий захист
тощо).
Можна виділити дві групи завдань, що вирішуються кадровими
апаратами:
1.Завдання із забезпечення нормального функціонування й
інтенсивного розвитку системи органів прокуратури (перспективні та
безпосередні);
2.Завдання з удосконалення діяльності самих кадрових апаратів
(підрозділів).
Перша група завдань досягається шляхом реалізації кадрової функції
управління. Друга – шляхом реалізації як загальних, так і допоміжних
функцій управління. Дані функції у процесі управління взаємопов’язані і
здійснюються одночасно. Кадрова функція управління, це одночасно
керівництво, планування, раціоналізація організаційної структури тощо.

64

Виходячи з вищезазначеного, необхідно розрізняти поняття "кадрова
функція управління", "управління кадрами" та "кадрова робота", які часто
ототожнюють, що не є правильним.
Під "кадровою роботою" розуміють комплекс організаційних заходів і
технічних методів, пов’язаних з реалізацією кадрової функції в певній
системі. Поняття "управління кадрами" охоплює всяку діяльність суб’єкта
управління; сутність якої полягає у владному впливі на кадровий потенціал у
певній системі. Метою “кадрової функції управління” є забезпечення
основних напрямів діяльності прокуратури необхідним складом
кваліфікованих працівників.
Кадрову функцію управління в органах прокуратури можна визначити
як один з основних напрямів діяльності органів прокуратури, що знаходить
своє вираження у заходах, які нормативно урегульовані та безперервно
здійснювані уповноваженими суб’єктами в певних організаційно-правових
формах (вивчення, облік, оптимальний добір, розстановка, оцінка, навчання і
виховання кадрів відповідно до їх кваліфікації та досвіду).
1.4. Суб’єкти управління кадрами органів прокуратури
Організаційна структура роботи з кадрами представлена сукупністю
органів і підрозділів прокуратури. Управління кадрами в органах
прокуратури організаційно відповідає функціональному галузевому типу.
Із суб’єктів управління кадрами в органах прокуратури можуть бути
виділені: 1) основні (головні) – структурні підрозділи та посадові особи, до
компетенції яких належить безпосереднє вирішення питань добору й
розстановки прокурорсько-слідчих працівників; а) додаткові - структурні
підрозділи і посадові особи, які забезпечують організацію роботи з добору,
розстановки, підвищення кваліфікації кадрів, підготовку проектів наказів, а
також контроль за кадровою роботою в підлеглих прокуратурах;
б)опосередковані - колегії, оперативні наради, атестаційні та інші комісії, які
здійснюють управління кадрами у межах наданої їм компетенції.
Під суб’єктами управління кадрами в органах прокуратури варто
розуміти сукупність структур і працівників системи прокуратури, які
реалізують кадрову функцію шляхом прийому – звільнення, переведення,
оцінки кадрів, а також в інший спосіб впливають на процеси формування
високопрофесійного кадрового складу органів прокуратури.
На вищому рівні суб’єктів управління кадрами органів прокуратури
знаходиться Генеральний прокурор України. Окрім нього, в Генеральній
прокуратурі України відповідальними за роботу з кадрами є заступники
Генерального прокурора, керівники самостійних управлінь і відділів,
кадровий підрозділ.

65

На другому рівні організаційної структури управління кадрами
знаходяться: прокурор Автономної Республіки Крим, прокурори областей,
міст Києва і Севастополя та інші, прирівняні до них за статусом, котрі
призначають і звільняють працівників, крім тих, яких призначає - звільняє
Генеральний прокурор України; за узгодженням з Генеральним прокурором
України вносять зміни в установлені штати підлеглих їм прокуратур у межах
затвердженої чисельності та фонду заробітної плати.
Прокурори міст із районним поділом зобов’язані вживати заходів до
підвищення
ділової
кваліфікації
підлеглих
прокурорсько-слідчих
працівників. Крім того, вони вносять пропозиції прокурорам вищого рівня
щодо змін у штатній чисельності і кадрах підпорядкованих апаратів та
підлеглих прокуратур, застосування до підлеглих заходів заохочення чи
покарання.
Прокурори міст із районним поділом, так само як і прокурори районів
(міст), мають ряд повноважень при прийнятті кадрових рішень щодо
допоміжного персоналу в обсязі, передбаченому законодавством про працю.
Кадрові питання стосовно прокурорсько-слідчих працівників прокурори міст
з районним поділом вирішують таким же обсягом, у такому ж порядку і
формі, як це роблять прокурори районів (міст).
У районній ланці органів прокуратури прокурор району (міста)
здійснює всі завдання і функції кадрової служби щодо допоміжного
персоналу (має всі повноваження роботодавця, передбачені в законодавстві
України про працю, тобто приймає на роботу та звільняє з неї, застосовує
заходи дисциплінарного характеру тощо).
Національна академія прокуратури України виступає основним
суб’єктом по здійсненню підготовки (навчання) та підвищення кваліфікації
прокурорсько-слідчих кадрів шляхом: впровадження до навчального процесу
досягнень юридичної науки та прокурорсько-слідчої практики, поліпшення
якості навчання та посилення його практичної спрямованості; надання
методичної допомоги в організації навчання з підвищення кваліфікації
працівників органів прокуратури на місцях. Ректор Національної академії
прокуратури України призначає на посади і звільняє з посад науковопедагогічних та інших працівників за винятком першого проректора та
проректорів - директорів Інститутів.
У роботі з кадрами особливе місце займають управління (відділи)
кадрів органів прокуратури, діяльність яких спрямована на безпосередню
організацію процесів формування, розвитку і раціонального використання
кадрового потенціалу. У структурі апарату Генеральної прокуратури України
ці повноваження здійснює Головне управління кадрового забезпечення, до
якого входять Управління кадрів у складі 2-х відділів: а) роботи з кадрами;
б)підготовки кадрів та аналітичної роботи, а також відділ особового складу і
внутрішньої безпеки.

66

1.5.Принципи управління кадрами органів прокуратури
Реалізуючи кадрову функцію, суб’єкти управління спираються на
вироблені практикою та узагальнені теорією правила або принципи
управлінської діяльності. Під принципами добору, розстановки кадрів і
проходження служби в органах прокуратури розуміють основні ідеї, керівні
настанови, закріплені у нормах права, що виражають об’єктивні
закономірності та визначають науково обґрунтовані напрями реалізації
кадрової політики в органах прокуратури.
Спеціальними принципами кадрової функції управління в органах
прокуратури вважаються: 1)принцип динамізму, що сполучений зі
стабільністю і мобільністю кадрів; 2)принцип визначення оптимальних
термінів перебування на посадах прокурорів і слідчих; 3)принцип
перспективності просування по службі; 4)принцип бездоганної репутації;
5)принцип сполучення демократизму, гласності та конфіденційності при
доборі, розстановці, вихованні кадрів органів прокуратури; 6)принцип
професіоналізму та компетентності; 7)принцип довіри до кадрів; 8)принцип
позапартійності; 9)принцип стабільності і ротації в сполученні з правом на
просування по службі; 10)принцип відповідальності керівників органів
прокуратури будь-якого рівня за добір, розстановку і виховання
прокурорських кадрів; 11)принцип наступництва і відновлення кадрів,
оптимального співвідношення досвідчених і молодих співробітників;
12)принцип загальних і рівних вимог щодо проходження служби в органах
прокуратури.
1.6.Процедури управління кадрами органів прокуратури
Управління кадрами, так само як й інші управлінські функції
реалізується через чітко визначені процедури. Під процедурою прийнято
розуміти функціонально визначений порядок дій, здійснюваних за
визначеними правилами (регламентом) для вирішення певних завдань.
Процедури знаходять своє вираження у нормах права і застосовуються в
чітко визначених формах. Їх сукупність, у поєднанні з діяльністю щодо
реалізації інших функцій суб’єктами управління в органах прокуратури, і є
кадровою роботою.
На основі аналізу загальної теорії управління, положень Законів
України “Про прокуратуру”, наказів Генерального прокурора України №1 від
19.09.05 “Про організацію роботи і управління в органах прокуратури
України”; №2-гн від 20.01.06 “Про організацію роботи з кадрами в органах
прокуратури України” та інших можна визначити такі основні напрями
реалізації кадрової функції управління в органах прокуратури:
1)систематичне вивчення та облік кадрів прокуратури; 2)планування

67

трудових ресурсів (стратегія); 3)добір прокурорсько-слідчих кадрів;
4)розстановка та переміщення прокурорсько-слідчих кадрів; 5)оцінка
трудової діяльності прокурорсько-слідчих кадрів; 6)професійне навчання
прокурорсько-слідчих кадрів згідно з характером, профілем служби в органах
прокуратури; 7)психологічне забезпечення (виховання).
Ефективна реалізація кожного з наведених напрямів (підфункцій) має
важливе значення для якості та результативності кадрової роботи.
1.7.Основні види кадрової роботи в органах прокуратури
Кадрове забезпечення передбачає виконання наступних видів роботи,
безпосередньо спрямованих на формування якісного кадрового корпусу:
аналіз кадрової роботи;
добір, розстановка, закріплення і виховання кадрів;
атестація працівників органів прокуратури;
робота із внутрішнім та міжрегіональним кадровим резервом;
професійна підготовка і підвищення кваліфікації кадрів органів
прокуратури;
облік кадрів і звітність про роботу з кадрами;
діловодство з кадрової роботи.
1.8.Загальні психологічні передумови та особливості управління
кадрами в органах прокуратури
Зважаючи на завдання, що покладаються сьогодні на органи
прокуратури і від успішного вирішення яких залежить стабільність та
правопорядок у державі, важливого значення набуває питання про
компетентне психологічно грамотне управління персоналом (кадрами)
органів прокуратури, в умовах , коли в суспільстві зростає роль особистості
працівника, і керівнику необхідно знати мотиваційні установки підлеглих,
уміти їх формувати та спрямовувати відповідно до планів і цілей організації.
Від того, як психологічно комфортно та упевнено відчувають себе прокурори
і слідчі на своїх робочих місцях, з яким настроєм вони приходять на службу,
значною мірою залежить ефективність та якість їхньої роботи, а в кінцевому
результаті діяльність відомства загалом.
На жаль, саме психологічний фактор в управлінні персоналом
(кадрами) найчастіше недооцінюється. Переважна більшість керівників не
володіє необхідними управлінськими навиками і психологічними знаннями;
нерідко діє інтуїтивно, чи унаслідує поведінку вищестоящого керівника.
Важливі управлінські рішення приймає на інтуїтивно-практичному рівні;
методом спроб і помилок. Між тим, як і у будь-якій галузі наукової або
практичної діяльності, в психології управління накопичені знання, визначені

68

закономірності й принципи, врахування яких дозволяє уникнути багатьох
помилок і невдач в роботі з персоналом (кадрами). Здебільшого від керівника
залежить атмосфера в очолюваному ним органі (підрозділі), ставлення
співробітників до роботи, її результатів, колег.
Цілеспрямоване застосування сучасних методів управління
персоналом (кадрами) організації, використання факторів і умов для
активації позитивної мотивації трудової діяльності складають зміст
психологічного аспекту управління.
Створення максимально сприятливих умов праці, доброзичливого
психологічного клімату, творчої атмосфери у відповідних органах
(підрозділах) – завдання першорядного значення для керівників всіх рівнів
прокуратури. Його вирішення вимагає об’єктивної інформації про настрої і
самопочуття підлеглих працівників, проблемах, котрі їх турбують, стані
громадської думки.
Певною мірою допомогти прокурорам-керівникам у вирішенні цих
завдань, покликана психологічна служба, утворена при Головному
управлінні кадрового забезпечення Генеральної прокуратури України.
Психологічне тестування прокурорсько-слідчих працівників, яке проводиться
дипломованими психологами серед слухачів і студентів Національної
академії прокуратури України, дає змогу оцінювати їх професійну
придатність і, водночас, з’ясовувати стан соціально-психологічного
самопочуття кожного респондента, під яким розуміється настрій та рівень
психологічної комфортності.
Результати тестування опрацьовуються і доповідаються керівництву
Генеральної прокуратури України, яке визначає з їх урахуванням найбільш
оптимальні моделі управління і стиль вирішення професійних завдань.
Про рівень ефективності управління в організації можна зробити
висновок на підставі таких факторів:
1. Рівень розвитку колективу за згуртованістю (ступенем
взаємозв’язку його членів, сумісності працівників, єдності цілей та
організації людей в колективі); організованістю (уміння колективу до
оперативного та ефективного вирішення завдань); злагодженістю; цінніснопсихологічною зрілістю (зорієнтованості колективу на значимий та якісний
розвиток організації і на саморозвиток кожного всередині загальної системи).
2. Соціально-психологічний клімат в колективі, який визначається:
- наявністю атмосфери підтримки і взаємодопомоги;
- наявністю чи відсутністю плинності кадрів;
- наявністю чи відсутністю справжнього авторитету керівника;
- наявністю чи відсутністю сварок, конфліктів, антагонізмів, інтриг,
а також способів їх вирішення;

69

3. Продуктивністю праці, котра визначається за рівнем складності
завдань, які спроможний вирішити колектив і організація при найменших
затратах.
4. Якість праці та тої „продукції”, що „випускає” організація.
5. Професіоналізм працівників – це передусім наявність
професійного спілкування та обміну інформацією, безперервне підвищення
кваліфікації і професіоналізму працівників.
6. Динамізм і гнучкість у керівництві – пропорційність методів і
засобів управління ситуаціям, цілям і завданням.
7. Наукова організація праці – додержання елементарних
психофізичних норм і умов праці.
8. Відсутність явних професійних деформацій у працівників і
грубих порушень службової дисципліни.
Важливим елементом, за яким визначається ефективність управління
кадрами в органах прокуратури, є використання таких функцій керівника, як
інформування, мотивування, виховання, контроль, прогнозування. У них
значною мірою відбиваються психологічні аспекти управлінської діяльності.
Так, наприклад, реалізуючі функцію інформування, прокуроркерівник повідомляє підлеглим, що потрібно робити, коли, в які терміни,
яким має бути результат. В основі цієї функції лежать знання й уміння в
сфері загальнолюдського та професійного спілкування.
Функція мотивування передбачає, що прокурор-керівник створює
такі умови, в яких підлеглі мають бажання якісно та ефективно виконувати
свої професійні завдання. Це умови, за яких працівників не потрібно
надлишково контролювати. Достатнім є підсумковий контроль, за
результатом. Для реалізації цієї функції необхідні, в ідеалі, знання людської
природи і тонкощів мотивації загалом і можливих мотиваційних
особливостей конкретних підлеглих працівників.
Виховання, як функція керівника, розглядається вкрай рідко. Між
тим, це одне з ключових завдань управління, яке завжди супроводжує
діяльність керівника, навіть якщо в його підпорядкуванні перебуває лише
одна особа. Виховання – значний резерв впливу керівника на підлеглих,
основа та своєрідний фон виконання всіх інших функцій.
Виконуючи контрольну функцію, керівник оцінює в якій мірі
отриманий результат відповідає заданій меті. Оцінка завжди поєднується із
заохоченням чи покаранням, які є витонченими механізмами мотивування і
виховання та водночас реалізуються на їх основі.
Функція прогнозування перебуває у щільному зв’язку з
інтелектуальними, розумовими можливостями керівника, його життєвим і
професійним досвідом, а також зі ступенем його поінформованості щодо
загальної професійної, політичної та соціально-економічної ситуації.

70

Здійснюючи вище зазначені функції, слід мати на увазі, що на
ефективність керівного впливу в системі управління персоналом (кадрами)
органів прокуратури негативно впливають так звані блокатори управлінської
діяльності. До основних із них належать:
-прихильність виключно авторитарному стилю управління;
-абсолютизація ролі ієрархії керівництва без урахування формальних
компонентів організації (наявності колегіального органу);
-відсутність раціоналізації (удосконалення, покращення, оптимізації)
управлінської діяльності;
-нехтування умовами праці, які є важливою детермінантою поведінки
людей в організації;
-орієнтування в управлінні та при формуванні управлінських
(керівних) кадрів на такий собі загальний профіль, а не на професіоналізм
кандидатів.
Блокатори управління знаходяться у свою чергу в тісному
взаємозв’язку з факторами, що перешкоджають нормальній діяльності
колективу. Це, насамперед:
-непридатність власне керівника;
-низький рівень кваліфікації працівників; неконструктивний клімат в
колективі, коли немає єдиної згуртованої команди;
-нечіткість визначених цілей;
-хронічно низькі результати діяльності;
-неефективні методи роботи й управління, помилкові рішення;
-недостатня відкритість та поінформованість в організації;
-недостатній рівень загальної та організаційної культури працівників;
-низький рівень творчого потенціалу керівника та його підлеглих.
Успішне здійснення управлінської діяльності передбачає наявність в
особистості керівника наступних якостей: по-перше, – внутрішньої свободи,
яка дає можливість приймати рішення та нести відповідальність за їх
наслідки; по-друге, - креативності (творчих здібностей), котра дозволяє
чинити (діяти) ефективно, якщо необхідно не стандартно, з ризиком у певних
ситуаціях і відносинах; по-третє, - уміння активно опиратись професійним
деформаціям різного роду.
Однією з особливостей прокуратури, як організаційної системи, є
характер взаємозв’язку та взаємодії між органами (підрозділами). Суттєвою
ознакою цього взаємозв’язку є сувора субординація. Вона призводить на
психологічному рівні до подвійної позиції, коли, з одного боку, людина є
„першою особою” конкретного органу (підрозділу) і повною мірою повинна
бути лідером, ініціатором та нести всю відповідальність за те, що
відбувається; з іншого, та сама людина має безперечно підкорятися вищому за
рівнем керівникові, що передбачає більше справності ніж ініціативності. Таке
становище управлінця будь-якого рангу, об’єктивно веде до обмеження рівня

71

особистої свободи та відповідальності у виборі рішень і тактики в межах
професійної діяльності.
Ще одним наслідком суворої субординації є зниження креативності в
діяльності, результатом чого може бути надмірна формалізація роботи.
Для подолання цих негативних явищ необхідна активна робота
прокурорського працівника:
а)у плані самопізнання себе в рамках професійної діяльності та життя
загалом;
б)у плані підвищення рівня професійної кваліфікації;
в)у плані стимулювання в собі моральної та етичної основ.
Досвід свідчить, що така активна внутрішньо особистісна робота в
реальності відбувається і дає результати. Є надія, що прокурорські посади
будуть з часом обіймати люди з високим особистим професійним і моральним
статусом.
Ще одна істотна особливість прокурорської системи – наявність
реальної, серйозної влади в руках прокурорських працівників.
Випробування владою – одна з найвагоміших особистісних „перевірок”
на психологічну зрілість. Опиратися можливостям влади буває вкрай складно,
особливо, якщо таке випробування відбувається на фоні специфічної
суспільно-політичної та економічної ситуації в державі. За таких умов, влада
виступає в якості надзвичайно сильного фактору для різного роду
професійних деформацій.
Головний „захист” проти ефекту влади також перебуває всередині
особистості: це високі морально-етичні принципи, рефлексія (самоаналіз) та
психологічна зрілість.
У будь-якій управлінській системі ключовою ланкою є особистість
керівника. Сила, гармонія та краса (не зовнішня, а за сукупністю
внутрішнього наповнення) цієї особистості і визначатимуть тон, стиль,
ефективність та якість діяльності колективу будь-якої організації.
Серед найбільш важливих професійно значущих характеристик
особистості керівника можна відмітити такі:
1.
Уміння думати стратегічно (передбачення, інтуїція).
2.
Уміння приймати рішення в надзвичайних ситуаціях та за
неповної інформації.
3.
Прагнення до самоосвіти без примусу та наявність широкого
світогляду.
4.
Уміння оперативно опрацьовувати інформацію та виділяти
головне (суттєве).
5.
Уміння знаходити прості рішення складних проблем.
6.
Уміння знаходити правильні рішення в умовах великого ступеню
ризику.
7.
Уміння визнавати помилки.

72

8.
Прагнення до співробітництва.
9.
Уміння розуміти почуття інших людей, поважати їх, співчувати
та допомагати іншим.
10. Уміння володіти собою та стресовитривалість.
11. Моральна міцність, чесність, порядність.
12. Почуття професійного обов’язку і відповідальності.
13. Почуття команди.
14. Виразні вольові якості.
15. Розвинені самосвідомість і самоаналіз (рефлексія).
1.9.Правовий статус працівників прокуратури. Умови й порядок
прийому на службу в органи та установи прокуратури
Усі працівники прокуратури перебувають у трудових відносинах з її
відповідними органами. Прокурорсько-слідчі працівники приймаються на
службу безстроково. Працівники прокуратури, які мають статус державних
службовців, також призначаються на посаду безстроково. Що стосується
обласних, районних та прирівняних до них прокурорів, призначеними на
посади їх вважають з моменту укладення строкового трудового договору
(терміном на 5 років). Тобто, відбувається зміна посади та попередньої
трудової функції, обумовлених при укладенні попереднього трудового
договору.
Призначення на посади заступників прокурорів обласного рівня,
міськрайпрокурорів провадиться після проходження навчання у Національній
академії прокуратури України та за результатами перевірки підготовленості
кандидатів до виконання обов’язків за цими посадами.
Відповідно до наказу Генерального прокурора України №19 від
18 березня 2009 року, яким затверджено «Положення про порядок заміщення
посад помічників прокурорів і слідчих у міських, районних та
прирівняних до них прокуратурах», з 01 липня 2009 року передбачено
інновації в практиці добору кадрів для прокурорської системи. Зокрема,
проведення для бажаючих працювати в прокуратурах районного рівня
конкурсних випробувань на засадах відкритої змагальності за право обійняти
вакантну прокурорсько-слідчу посаду. Такий підхід має забезпечити
подальший розвиток і зміцнення демократичних засад в роботі з кадрами
органів прокуратури, попередження можливих помилок та проявів
суб’єктивізму в доборі кадрів, запобігання їх плинності, що в кінцевому
підсумку сприятиме підвищенню престижу служби в прокуратурі, зміцненню
її авторитету в суспільстві.
За результатами конкурсних випробувань переможці, які відповідають
стандартизованим вимогам, що пред’являються до працівників прокуратури,

73

зараховуються до штату відповідної прокуратури на підставі трудового
договору.
Трудові контракти, як правило, у прокуратурі не застосовуються.
Контрактна форма допустима лише при прийнятті працівників для виконання
разових робіт (консультування, проведення експертизи, оформлення архіву
тощо).
Основні вимоги, що пред’являються до осіб, які призначаються на
посади прокурорів і слідчих, визначено у ст.46 Закону України “Про
прокуратуру”. Виключається прийняття на роботу в органи прокуратури осіб,
які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих.
Вперше призначені на прокурорсько-слідчі посади приймають
“Присягу працівника прокуратури”, текст якої затверджується Верховною
Радою України. Письмовий текст “Присяги” підписується кожним прийнятим
працівником і зберігається в особовій справі за місцем його роботи. Про
складення “Присяги” вноситься запис до трудової книжки.
Прокурорам і слідчим органів прокуратури, працівникам науковонавчальних закладів прокуратури присвоюються класні чини залежно до
займаних посад і стажу роботи.
Порядок присвоєння і позбавлення класних чинів визначається
“Положенням про класні чини працівників прокуратури України”, яке
затверджується ВР України. Діюче “Положення” затверджене постановою
Верховної Ради України 06.11.91 N 1795-XII та передбачає для працівників
прокуратури 10 класних чинів.
Класні чини державного радника юстиції України, державного
радника юстиції 1, 2 і 3 класів присвоюються Президентом України, інші
класні чини – Генеральним прокурором України.
Працівники органів прокуратури, яким присвоєно класні чини,
перебувають у них довічно. Позбавлення класного чину може мати місце при
звільненні працівника з органів прокуратури за вчинки, що ганьблять його.
1.10.Інновації, передбачені наказом Генерального прокурора
України №19 від 18 березня 2009 року, для заміщення вакантних посад в
районних та прирівняних до них прокуратурах
Ефективність функціонування органів прокуратури в повній мірі
залежить від якісного складу прокурорсько-слідчих працівників. Одним із
засобів гарантування належної якості кадрового складу є конкурсний добір
претендентів на заміщення прокурорсько-слідчих посад. В умовах, коли в
Україні юристів готується вищими навчальними закладами більш ніж
достатньо, запровадження нових підходів до фахового добору, інноваційних
методів вивчення та оцінювання професійних, ділових та особистих якостей

74

кандидатів на роботу в органах прокуратури, є надзвичайно актуальними і
важливими.
Конкурсні процедури сприяють підняттю престижу посади
«прокурора» за рахунок залучення якомога більшої кількості кандидатів і
створення спеціалізованого сегмента ринку праці людей, орієнтованих на
роботу саме в прокуратурі; підвищення об'єктивності оцінки кандидатів на
підставі формалізованих процедур діагностики; демократизації кадрових
питань, впровадження нових технологій кадрової роботи; навчання
співробітників кадрових служб використанню нових професійних
інструментів; інтенсифікації процесу збору персональної інформації щодо
бажаючих обійняти прокурорсько-слідчі посади тощо.
В Україні напрацьований певний досвід конкурсного відбору
кадрового складу державних службовців. Однак, напрацьовані форми роботи
не можна поширити в повному обсязі на прокурорських і слідчих працівників,
оскільки вони знаходяться за межами правового поля, тобто не врегульовані у
нормативно-правовому порядку. Для застосування конкурсних засад добору
кадрів, слід, передусім, внести зміни до Закону України «Про прокуратуру» в
частині підстав і процедур перевірки професійного рівня та ділових якостей
кандидатів на роботу в прокуратурі, прийняття рішень за їх результатами.
Відповідного унормування потребує також порядок розподілу випускників
базових вищих навчальних закладів, призначення їх по завершенню навчання
або з моменту переддипломної практики на посади в органах і установах
прокуратури.
В очікуванні нової редакції Закону України «Про прокуратуру»,
проект якого розглянутий і схвалений Верховною Радою України 14.04.09
лише в першому читанні, Генеральний прокурор України запровадив інновації
в підходах до конкурсного добору кадрів на прокурорсько - слідчі посади в
органах прокуратури в низці локальних правових актів, а саме: наказі № 2 гн
від 20.01.06 «Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури
України»(див. його редакцію від 30.09.08) та «Положенні про порядок
заміщення посад помічників прокурорів та слідчих у міських, районних та
прирівняних до них прокуратурах», що затверджено і введено в дію наказом
Генерального прокурора України № 19 від 18.03.09.
Так, відповідно до «Положення», добір кадрів буде проводитись
переважно з числа випускників базових вищих навчальних закладів та
юридичних факультетів, до навчання на яких їх було рекомендовано
органами прокуратури. Перший добір за новим порядком відбудеться в липні
2009 року, після одержання випускниками вузів дипломів про вищу освіту.
У такий спосіб, прокуратура Україна зробила перший крок у напрямі
інтеграції до загальновизнаної світової практики.

75

1.11.Атестація прокурорсько-слідчих кадрів
Відповідно до Закону України “Про прокуратуру” прокурори і слідчі
органів прокуратури підлягають атестації. Процедура атестації передбачена
“Положенням про порядок проведення атестації прокурорсько-слідчих
працівників органів прокуратури України”, яке затверджено наказом
Генерального прокурора України від 12 вересня 2005 року №2958 ц (зі
змінами, внесеними наказами Генерального прокурора України від 20 січня
2006 року № 161ц ; від 21 квітня 2008 року № 820ц та від 30 вересня 2008
року №56).
Атестація – це управлінська кадрова процедура, спрямована на оцінку
кваліфікації прокурорів і слідчих, а також працівників Національної академії
прокуратури України, яким присвоєно класні чини, з метою:
1.Визначення відповідності працівників займаним посадам.
2.Формування резерву кадрів на висунення.
3.Удосконалення професійної майстерності.
4.Визначення напрямів підвищення кваліфікації, професійної
підготовки і перепідготовки кадрів.
5.Внесення і обґрунтування пропозицій щодо призначення або
переміщення кадрів.
Особи з вищою юридичною освітою, які мають стаж роботи за фахом
не менше одного року в інших правоохоронних органах, адвокатурі,
нотаріаті, органах законодавчої, виконавчої чи судової влади, можуть бути
атестовані (як правило), після 6-ти місяців роботи в органах прокуратури.
Атестація прокурорів, слідчих і працівників Національної академії
прокуратури України, яким присвоєні класні чини, проводиться один раз у
п’ять років, а дострокова:
-при висуненні на керівні посади та переведенні до вищестоящих
прокуратур, якщо з часу проведення попередньої атестації пройшло більше
року;
-у разі невиконання чи неналежного виконання службових обов’язків;
Дострокова
атестація
може
призначатися
за
ініціативою
безпосереднього керівника або керівника вищого рівня.
Атестація військових прокурорсько-слідчих працівників проводиться
з урахуванням особливостей проходження ними військової служби.
Молоді спеціалісти підлягають атестації після закінчення стажування,
але не раніше шести місяців від дня призначення на посаду. Перше
атестування випускників Національної академії прокуратури України
проводиться через 2 роки роботи на посаді.
Жінки, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю, пологами і
для догляду за дитиною, проходять атестацію, як правило, через рік після

76

виходу на роботу. Атестація членів атестаційних комісій повинна передувати
атестації інших прокурорсько-слідчих працівників.
Для організації та проведення атестації в органах прокуратури
утворюються атестаційні комісії, кількісний і персональний склад яких
затверджується керівниками відповідних органів прокуратури.
У Генеральній прокуратурі України утворюється Вища атестаційна
комісія. Її склад затверджується наказом Генерального прокурора України.
Дана комісія проводить атестацію прокурорсько-слідчих працівників
Генеральної прокуратури, прокурорів Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва і Севастополя, військових прокурорів регіонів та
Військово-Морських Сил України, їх заступників, ректора, першого
проректора та проректорів-директорів інститутів Національної академії
прокуратури України.
Прокурорами АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя,
військовими прокуратурами регіонів і Військово-Морських Сил України,
ректором Національної академії прокуратури України утворюються
атестаційні комісії, які здійснюють атестацію працівників, за винятком тих,
хто підпадає під атестування Вищої атестаційної комісії.
Атестаційні комісії проводять засідання в присутності не менше двох
третин від складу, а рішення приймають більшістю голосів відкритим або
таємним голосуванням.
Комісії на підставі оцінки стану професійної підготовленості
працівника, його особистих якостей та результатів службової діяльності
приймають рішення;
1.Про відповідність чи невідповідність працівника займаній посаді.
2.Про неповну службову відповідність з повторною атестацією через 6
місяців або через рік.
У разі прийняття рішення про невідповідність працівника займаній
посаді комісія, яка приймала таке рішення, рекомендує відповідному
керівникові перевести працівника (за його згодою) на іншу посаду, що
відповідає його професійному рівню, або звільнити його із займаної посади.
Керівник прокуратури приймає рішення по наданих атестаційною комісією
документах протягом 10 днів.
Протягом наступних 5 днів, після затвердження керівником
прокуратури рішення комісії, з ним має бути ознайомлений працівник, який
пройшов атестацію, з тим, щоб мати можливість оскаржити його керівнику
прокуратури вищого рівня. Крім того, рішення, прийняті за результатами
атестації конкретного працівника, можуть бути оскаржені до суду.

77

1.12.Ротація кадрів органів прокуратури
Служба в органах прокуратури відзначається традиційним
висуненням працівників на вищі посади та посади з більшим обсягом роботи,
а також переведенням їх на рівнозначні посади в інтересах забезпечення
неупередженого ставлення до виконання службових обов’язків. Цей процес
іменується ротацією. Надзвичайно важливо витримати розумний баланс між
стабільністю і ротацією кадрового складу, що сприятиме ефективному
виконанню функцій і завдань органів прокуратури.
1.13.Правові засади й порядок
працівникам органів прокуратури

присвоєння

класних

чинів

Відповідно до ст. 47 Закону України “Про прокуратуру” та Положення
про класні чини працівників органів прокуратури України, затвердженого
постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року № 1795-ХІІ
(далі Положення), Інструкції, що затверджена наказом Генерального
прокурора України від 19 грудня 2006 року № 3068 ц, визначається
наступний порядок присвоєння класних чинів прокурорам і слідчим,
працівникам науково-навчальних закладів прокуратури.
1.Строки перебування у класних чинах, передбачені статтею 5
Положення, обчислюються від дня видання наказу Генерального прокурора
України про присвоєння працівникові відповідного класного чину.
За умови позитивного рішення атестаційної комісії перший класний
чин працівникам, які не мають досвіду роботи за фахом, присвоюється не
раніше, ніж через 6 місяців роботи, а молодим спеціалістам – після
закінчення стажування.
2.До строку перебування в класному чині зараховується час роботи
працівника на посадах прокурора і слідчого або у науково-навчальних
закладах прокуратури на посадах, за якими передбачено присвоєння класних
чинів.
До строку перебування в класному чині також зараховується:
а)час, коли працівник фактично не працював на таких посадах, але за
ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада);
б)час вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням
або переведенням на іншу роботу;
в)час перебування працівника у тимчасовому відрядженні в
державних органах на посадах, пов’язаних із вирішенням проблем боротьби
зі злочинністю та роботою з правоохоронними органами.
Працівникам, зазначеним вище у підпунктах „а”, „б” та „в”, черговий
класний чин може бути присвоєний після закінчення встановленого строку
перебування у попередньому класному чині лише після того, як вони

78

приступили до виконання службових обов’язків за відповідною посадою в
органах прокуратури.
3.Підставою для присвоєння класних чинів є подання, внесені у
такому порядку:
а)на прокурорсько-слідчих працівників прокуратур міст, районів,
міжрайонних прокуратур та прирівняних до них – прокурорами міст, районів,
міжрайпрокурорами та прирівняними до них прокурорами;
б)на помічників прокурорів областей, заступників начальників
управлінь і відділів, прокурорів та старших прокурорів управлінь та відділів,
слідчих, старших слідчих в особливо важливих справах, прокурорівкриміналістів прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва
і Севастополя, військових прокуратур регіонів та Військово-Морських Сил
України (далі – обласного рівня) – відповідно начальниками управлінь,
відділів та старшими помічниками прокурорів обласного рівня.
Подання на працівників, зазначених у підпунктах “а” і “б”, вносяться
за погодженням з прокурорами обласного рівня;
в)на прокурорів міст, районів, міжрайонних прокурорів та
прирівняних до них прокурорів, старших помічників прокурорів, начальників
управлінь і відділів, заступників прокурорів обласного рівня – прокурорами
обласного рівня;
г)на прокурорів, старших прокурорів, слідчих, старших слідчих в
особливо важливих справах, прокурорів-криміналістів, заступників
начальників управлінь і відділів Генеральної прокуратури України –
начальниками управлінь (відділів) Генеральної прокуратури України.
Подання на зазначених працівників погоджуються з начальниками
Головних управлінь та підтримуються відповідними заступниками
Генерального прокурора України;
д)на начальників управлінь і відділів у складі самостійних
структурних підрозділів Генеральної прокуратури України – керівниками
цих підрозділів;
ж)на працівників Національної академії прокуратури України – її
ректором.
Подання стосовно першого проректора, проректорів-директорів
відповідних Інститутів погоджуються із заступником Генерального
прокурора України згідно з розподілом обов’язків;
з)на начальників самостійних структурних підрозділів Генеральної
прокуратури України – заступниками Генерального прокурора України
згідно з розподілом обов’язків;
е)на прокурорів обласного рівня, старших помічників та помічників
Генерального прокурора України, а також заступників Генерального
прокурора України, ректора Академії прокуратури України – начальником
Головного управління кадрового забезпечення Генеральної прокуратури

79

України за погодженням з першим заступником Генерального прокурора
України.
4.Подання надаються до Головного управління кадрового
забезпечення Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за місяць до
закінчення встановленого статтею 5 Положення про класні чини працівників
органів прокуратури України строку перебування у попередньому класному
чині, а щодо працівників, призначених на вищі посади - не пізніше одного
місяця від дати призначення на посаду.
5.Присвоєння першого класного чину випускникам Національної
академії прокуратури України проводиться за поданням ректора за умови
успішного
проходження
шестимісячної переддипломної
практики
(стажування) і складання державних іспитів.
6. Представлення до присвоєння чергового класного чину достроково
(в порядку заохочення) провадиться, як правило, не раніше закінчення
половини встановленого строку перебування у попередньому класному чині.
При призначенні на вищу посаду працівник може бути представлений
до присвоєння класного чину без дотримання черговості, але не більше, як на
два чини вище того, у якому він перебуває.
Повторне заохочення у вигляді дострокового присвоєння класного
чину можливе не раніше, ніж через п’ять років після попереднього
дострокового присвоєння класного чину.
7.Як виняток, представлення працівника до присвоєння вищого
класного чину незалежно від посади, яку він обіймає, може мати місце за
зразкове виконання службових обов’язків, ініціативу в роботі, інші значні
заслуги, з урахуванням стажу роботи в органах прокуратури, але лише за
умови закінчення встановленого строку вислуги у попередньому класному
чині (за винятком класних чинів державного радника юстиції 1, 2 та 3 класу).
8.Працівники органів прокуратури, які мають дисциплінарні
стягнення, чи визнані атестаційними комісіями такими, що не відповідають
або не повною мірою відповідають займаним посадам, не представляються
до присвоєння класного чину до зняття дисциплінарного стягнення чи
прийняття атестаційною комісією рішення про його відповідність займаній
посаді.
9. Працівники, які перейшли на роботу в органи прокуратури з інших
організацій, за винятком тих, що мають військові (військові юристи) та
спеціальні звання, представляються до присвоєння класних чинів з
урахуванням посад, на які їх призначено, та досвіду роботи.
10.Особам з вищою юридичною освітою, які мають військові і
спеціальні звання працівників органів внутрішніх справ України,
призначеним на прокурорсько-слідчі посади, класні чини присвоюються
відповідно до постанови Президії Верховної Ради України від 29 червня

80

1992 року № 2517-ХІІ “Про встановлення співвідношення між класними
чинами працівників прокуратури України і військовими званнями та
спеціальними званнями працівників органів внутрішніх справ України”.
11.Контроль за підготовкою та внесенням подань про присвоєння
класних чинів, облік осіб, яким присвоєно класні чини, покладається на
Головне управління кадрового забезпечення Генеральної прокуратури
України, кадрові підрозділи прокуратур АРК та обласного рівня.
12.У разі надходження подання, яке складено з порушенням вимог цієї
Інструкції, можуть бути витребувані необхідні письмові додаткові дані, або
таке може бути повернуто для доопрацювання.
13.У Головному управлінні кадрового забезпечення Генеральної
прокуратури України ведуться номенклатурні справи наказів, до яких
долучаються документи, що стали підставою для присвоєння класного чину,
та формується картотека присвоєння класних чинів.
У прокуратурах обласного рівня на кожного працівника, якому
присвоєно класний чин, заповнюється картка присвоєння класних чинів та
ведеться відповідна картотека.
Копії подань разом з наказами про присвоєння класних чинів чи
витягами з них долучаються до 2-го розділу особової справи працівника.
Копії наказів про присвоєння класних чинів чи витягів з них
передаються
до відділів фінансування та бухгалтерського обліку
прокуратури для нарахування відповідних грошових надбавок до посадових
окладів.
14. Витяги з наказів Генерального прокурора України про присвоєння
класних чинів та погони, як правило, вручаються працівникові в урочистій
обстановці.
15. Позбавлення або пониження в класному чині державного радника
юстиції 1, 2, 3 класів провадиться Президентом України за поданням
Генерального прокурора України, в інших класних чинах – Генеральним
прокурором України у порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом
прокуратури України. Працівник може бути позбавлений класного чину
також на підставі вироку суду.
1.14. Підготовка та підвищення кваліфікації кадрів в системі
органів прокуратури України
Система підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників
включає в себе різноманітні види і форми навчання, метою яких є оновлення
та розвиток умінь і знань, необхідних для ефективного вирішення завдань
професійної діяльності, вивчення позитивного досвіду.
Основними складовими цієї системи є:

81

-самостійне навчання;
-надання індивідуальних завдань;
-стажування в структурних підрозділах та кабінетах криміналістики
прокуратур обласного рівня;
-навчально-методичні семінари, у т.ч. заняття у школах молодого
спеціаліста, державного обвинувача тощо;
-науково-практичні конференції;
-навчання за окремими планами працівників, які зараховані до резерву
на заміщення керівних посад;
-навчання в Інституті підвищення кваліфікації кадрів Академії
прокуратури України.
Організація навчання здійснюється відповідно до Закону України
„Про прокуратуру", наказів Генерального прокурора України, Регламенту
Генеральної прокуратури України, Статуту Національної академії
прокуратури України та Положення про єдину систему підвищення
кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України,
затвердженого наказом Генерального прокурора України від 11.04.07 №583ц
Відповідальність за організацію роботи з підвищення кваліфікації
працівників покладається на заступників Генерального прокурора України
(згідно з розподілом обов'язків), прокурорів Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва і Севастополя, військових прокурорів регіонів та ВМС
України, їх заступників, керівників структурних підрозділів, прокурорів міст,
районів та прирівняних до них.
Координація роботи з підвищення кваліфікації, застосування всіх
видів і форм навчання здійснюється Головним управлінням кадрового
забезпечення Генеральної прокуратури України та відділами роботи з
кадрами (старшими помічниками з питань роботи з кадрами) прокуратур
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя,
військових прокуратур регіонів та ВМС України.
Підготовка кадрів для системи органів прокуратури України
здійснюється у базових вищих навчальних юридичних закладах та за
магістерською програмою у Національній академії прокуратури України.
Добір абітурієнтів для Національної академії прокуратури України
проводиться за рахунок вищих навчальних закладів 3-4 рівня акредитації.
1.15.Порядок притягнення прокурорів і слідчих до передбаченої
законом відповідальності, його нормативно-правове регулювання
Відповідно до ст.48 (ч.3) Закону України «Про прокуратуру», за
порушення закону, неналежне виконання службових обов‘язків чи скоєння
ганебного вчинку прокурори та слідчі несуть відповідальність згідно з

82

Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується
Верховною Радою України.
Згідно з вимогами Дисциплінарного статуту прокуратури України,
нинішня редакція якого затверджена постановою Верховною Ради України
від 06.11.91 N 1796-XII., прокурор з особливою увагою має ставитися до
фактів порушень трудової (службової) дисципліни, вчинення проступків, які
ганьблять працівника прокуратури. У разі виявлення таких фактів прокурор
повинен провести службову перевірку, обов‘язково витребувати письмове
пояснення у порушника, з‘ясувати причини цих порушень, за результатами
службової перевірки зробити висновки з пропозицією про захід реагування.
Дисциплінарним статутом (ст.9) передбачені такі стягнення:
1)догана; 2)пониження в класному чині; 3)пониження в посаді;
4)позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури
України»; 5)звільнення; 6)звільнення з позбавленням класного чину.
Генеральний прокурор України має право застосовувати
дисциплінарні стягнення за винятком позбавлення або пониження в класному
чині державного радника юстиції 1, 2, 3 класів, які провадяться Президентом
України за поданням Генерального прокурора України.
Прокурори АР Крим, областей, міста Києва та прирівняні до них
прокурори мають право застосовувати такі дисциплінарні стягнення: догану,
пониження в посаді, звільнення, крім пониження на посаді і звільнення
працівників , які призначаються Генеральним прокурором України. При
необхідності застосування заходу дисциплінарного стягнення, вони вносять
подання Генеральному прокурору України.
Особи, нагороджені нагрудним знаком «Почесний працівник
прокуратури України», можуть бути звільнені з роботи лише за попередньою
згодою Генерального прокурора України.
Міські, районні інші прирівняні до них прокурори вносять подання
вищестоящому прокурору про накладення дисциплінарного стягнення на
підлеглих їм прокурорсько-слідчих працівників.
Дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з
дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки,
тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але
не пізніше одного року після вчинення проступку. Строк проведення
службової перевірки не може перевищувати двох місяців. За один і той же
вчинок може бути накладене тільки одне дисциплінарне стягнення. У разі
вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на роботі в
органах прокуратури, він звільняється незалежно від часу вчинення
проступку.
Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ
прокурора, який оголошується працівнику під розпис. Копія наказу додається
до особової справи. З наказом можуть бути ознайомлені працівники

83

відповідної прокуратури. Накази Генерального прокурора України в
необхідних випадках, доводяться до відома особового складу органів
прокуратури України. Наказ про притягнення до дисциплінарної
відповідальності може бути оскаржений працівником Генеральному
прокурору України в місячний строк з дня ознайомлення з наказом.
Генеральний прокурор приймає рішення по скарзі в десятиденний
строк, а в разі проведення перевірки – не пізніше одного місяця з для її
надходження. Про прийняте рішення повідомляється працівнику, який
звернувся зі скаргою. Оскарження наказу не зупиняє виконання
дисциплінарного стягнення.
Працівник вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення,
якщо протягом року з дня його накладення він не піддавався новому
дисциплінарному стягненню. Поновлення в попередньому класному чині або
на попередній посаді може провадитись тільки в порядку атестування.
Дисциплінарне стягнення може бути знято прокурором, який видав
наказ, або вищестоящим прокурором раніше року, якщо працівник виявив
дисциплінованість і сумлінність у виконанні службових обов‘язків. У таких
випадках стягнення знімається наказом з оголошенням його всім, кому було
оголошено наказ про накладення стягнення.
Таким чином, нормативно-правовим регулюванням порядку
притягнення прокурорів і слідчих до передбаченої законом відповідальності
є: Закон України «Про прокуратуру»; Дисциплінарний статут прокуратури
України.

84

Запитання, відповіді на які наведено у Розділі 2 глави II.
1.Організаційно-правові засади реформування прокуратури в Україні.

2.Головні напрями та проблеми реформування прокуратури.
3.Сутність та значення висновків експертів Ради Європи
реформування прокуратури України.

щодо

Розділ 2. Реформування прокуратури в Україні
2.1.Організаційно-правові засади реформування прокуратури в
Україні
Конституційна, адміністративна, судова реформи, які відбуваються в
нашій державі, проголошений курс на входження до європейського
правового простору зумовили потребу в подальшому реформуванні
прокуратури.
Визначившись із курсом інтеграції з європейським співтовариством,
Україна взяла на себе зобов'язання змінити роль та функції прокуратури
(передусім щодо здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів
та досудового слідства) шляхом перетворення цього інституту на орган, який
відповідатиме принципам Ради Європи (висновок та рекомендація
Парламентської Асамблеї РЄ № 190 (1995) від 26.09.95 щодо вступу
України).
9 листопада 1995 року Міністр закордонних справ України від імені
держави підписав, а Верховна Рада України Законом № 475/97-ВР від
17.07.97 ратифікувала Конвенцію про захист прав людини та основних
свобод (1950 року). При ратифікації зроблено застереження до пункту 1
статті 5 та до статті 8 Конвенції щодо їх незастосування до існуючого в
Україні порядку дачі прокурором санкції на арешт та обшук. Застереження
мали діяти до внесення відповідних змін до Кримінально-процесуального
кодексу України, але не довше, ніж до 28 червня 2001 року.
Згідно з Законами України № 2533-Ш від 21.06.2001. i № 2663-Ш від
12 липня 2001року внесено зміни до Кримінально-процесуального кодексу
України та Закону України «Про прокуратуру», відповідно до яких
прокурори позбавлялись права на санкціонування арештів та обшуків житла
або іншого володіння особи, i ці повноваження передавались виключно
судовим органам. Тим самим, знято зазначені застереження України
стосовно Конвенції, а також виконано зобов'язання, передбачені пунктом 13
Перехідних положень Конституції України. Водночас, Законом № 2663-Ш
від 12 липня 2001року за прокуратурою збережено функції нагляду за
додержанням i застосуванням законів i функції попереднього слідства до

85

введення в дію законів, визначених пунктом 9 Перехідних положень
Конституції України.
Взяті Україною зобов'язання перед європейською спільнотою стосовно
реформування прокуратури перебували під постійним моніторингом i піcля
1995 року неодноразово діставали відображення у документах Ради Європи,
зокрема, Резолюціях Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1179 (1999)
від 27.01.99, № 1244 (2001) від 26.04.2001, № 1262 (2001) від 27.09.2001 та
рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1395 (1999) від
27.01. 99, № 1513 (2001) вад 26.04.2001. У зазначених документах
Парламентська Асамблея Ради Європи постійно нагадує про тверде
зобов'язання України щодо трансформації ролі та функцій прокуратури і
закликає органи влади України повністю імплементувати реформу
прокуратури відповідно до принципів та стандартів Ради Європи — маючи
на меті скасування наглядових функцій прокуратури, які не відповідають
Конституції України i загрожують підірвати незалежність доволі слабкої
судової влади.
Крім власне моніторингу, Рада Європи надає допомогу українській
стороні у здійсненні експертизи чинних законів та законопроектів на їх
відповідність міжнародним та європейським принципам і стандартам, які
передбачені, зокрема, такими документами:
Конвенцією про захист прав людини та основних свобод 1950р.;
Рекомендацією Rес (2000)19 «Роль державної прокуратури у системі
кримінального судочинства», прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи
06.10.2000 ;
«Керівними принципами, що стосуються ролі осіб, які здійснюють
судове переслідування», прийнятими у вересні 1990 року Восьмим конгресом
ООН щодо попередження злочинності та поводження з правопорушниками.
Конкретні зауваження та рекомендації щодо ролі та функцій
прокуратури України містяться, зокрема, в звіті робочої групи стосовно
проекту Закону «Про прокуратуру» з детальними коментарями експертів
Ради Європи: П. Харрісона, Е. Север-Жоліве, Ж. Томана, Д. Андерса, П.
Даффі Ока (1997 рік); у висновках експертів Європейської комісії «За
демократію через право» (Венеціанська комісія) дана Дж. Гамільтона і пані
Г. Сухоцької (2001 рік), а також у звіті місії Ради Європи, що відвідала
Україну з 13 по 17 листопада 2002 року в складі панів К. Кунья, Дж.
Гамільтона, Г. Ранге і Ю. Сельваджі .
За висновками зазначених експертів, модель прокуратури в Україні не
відповідає міжнародним і зокрема європейським принципам і стандартам
щодо ролі та місця прокуратури у демократичному суспільстві, основаному
на засадах верховенства права, за такими основними параметрами:
Конституція та закони України не визначають місця прокуратури в
системі поділу влади, внаслідок чого належним чином не врегульовано її

86

взаємовідносини з Президентом, Парламентом та Урядом України; немає
правових механізмів залучення прокуратури до розробки та виконання
загальнодержавної політики; немає незалежного контролю за її діяльністю, а
також визначеної системи звітування і відповідальності Генерального
прокурора України. Через таку невизначеність, прокуратура бере на себе
повноваження, які в країнах-членах Ради Європи покладено на інші державні
та позадержавні інститути .
Відсутність належних гарантій незалежності Генерального прокурора
України виявляється, зокрема, в існуючому порядку його призначення на
посаду та звільнення з посади. Чинний закон не надає Генеральному
прокурору України адекватних гарантій захисту від незаконного звільнення,
в т.ч. за ініціативою Парламенту. Так само закон не гарантує
підпорядкованим прокурорам захист від неправомірних дій Генерального
прокурора України, в т.ч. результатом яких є звільнення з посади або органів
прокуратури. Короткий термін перебування прокурорів в займаних посадах,
поєднаний з можливістю перепризначення на всіх рівнях, також підриває
незалежність прокурорів.
Функція нагляду за додержанням застосуванням законів в існуючих
правових формах суперечить європейським стандартам правової держави
оскільки ставить прокуратуру над іншими державними органами і передбачає
велику кількість досить широких повноважень, які в сучасних
демократичних системах, зазвичай, належить суду або їх реалізація
прокурором перебуває під наглядом та контролем суду. Зокрема, йдеться про
наявність таких повноважень: розгляд скарг та заяв про порушення прав
будь-якої фізичної чи юридичної особи та прийняття по ній рішень; нагляд
щодо відповідності актів, які видають всі органи, підприємства установи,
організації та посадові особи, вимогам Конституції України та чинним
законам; право прокурорів заходити в приміщення будь-якого державного
органу, громадської організації, підприємства, установи чи організації,
незалежно від форми власності; мати доступ до всіх документів і матеріалів,
у тому числі тих, що містять комерційну або конфіденційну інформацію;
вимагати від керівників цих установ проведення перевірок і ревізій;
викликати посадових осіб і громадян для дачі усних та письмових пояснень;
право приносити протести на будь-які акти, що зупиняє їх чинність; право
вносити приписи щодо усунення очевидних порушень закону, які підлягають
негайному виконанню (при цьому саме прокурор вирішує, чи є очевидне
порушення закону, яке може завдати суттєвої шкоди інтересам підприємства
чи установи, і дає вказівку відповідному органу усунути порушення); дача
санкції на затримання і видворення у примусовому порядку іноземного
громадянина або особи без громадянства за межі України тощо.
Повноваження прокурорів слідкувати за додержанням закону при
судовому провадженні, призупиняти виконання кримінальних вироків та

87

інших судових рішень, які вважаються незаконними, несумісні з Конвенцією
про захист прав людини та основних свобод і суперечать принципу повної
незалежності судової влади від усіх інших гілок влади. Слідкувати за тим,
щоб судові рішення у кримінальних справах правильно і своєчасно
виконувалися, також суперечить принципові незалежності суддів. Контроль
за виконанням судового рішення має залишатися в руках судової влади.
Представницьку функцію прокуратури, яка включає захист прав,
свобод та законних інтересів людини та громадянина і водночас держави,
визначено дуже широко, що зумовлює явний конфлікт інтересів (та сама
посадова особа, котра представляє державний орган, поєднує захист людини,
громадянина і держави). Венеціанська комісія у своєму висновку щодо
проекту Конституції України рекомендувала, щоб це "представництво"
обмежилось випадками, де фігурує публічний інтерес та де немає конфлікту з
основними правами і свободами особи. Сама особа повинна вирішувати, чи
просити державу про допомогу чи ні» (документ СDL (1997)001).
Слід зауважити, що норми Конституції України стосовно ролі та
функцій прокуратури та міжнародні принципи і стандарти з цього питання не
завжди збігаються. У зв'язку з цим позиція експертів Ради Європи полягає в
тому, що «посилання на історію, традиції й навіть на Конституцію України
не можуть змінити фундаментальної вимоги верховенства права в
демократичному суспільстві», і «якщо по певних пунктах відповідність до
міжнародних стандартів вимагає зробити поправки до Конституції України,
то експерти рішуче рекомендують зробити такі поправки.
Відповідь на питання: як перетворити теперішню прокуратуру на
орган, який відповідатиме принципам Ради Європи почали шукати науковці
та практики.
Так, 2-3 жовтня 2006 року в м. Києві, у Національній Академії
прокуратури України відбулася міжнародна науково-практична конференція
«Реформування прокуратури України: проблемі та перспективи». Дана
конференція відбувалася за участю експертів Венеціанської комісії, голів
профільних комітетів Верховної Ради України, народних депутатів,
представників виконавчої влади України, працівників органів прокуратури
України, суддів, науковців та інших фахівців. Обговорювали проблеми та
перспективи реформування прокуратури України, дискутували щодо якомога
найкращого приведення діяльності прокуратури України у відповідність зі
стандартами Ради Європи та розглянули проект Закону України «Про
внесення змін до Конституції України». Учасники даної конференції
запропонували шляхи подальшого реформування прокуратури, чим внесли
вагомий внесок в подальший розвиток прокуратури та зробили висновки з
даної проблематики, які можуть використовуватись законодавцями для
здійснення реформи органів прокуратури.

88

Отже, в умовах сьогодення йде поступове приведення діяльності
прокуратури України у відповідність з вимогами чинної Конституції України
та стандартами Ради Європи, а також з урахуванням наступних
конституційних змін на основі чіткого визначення її ролі в суспільстві,
правового статусу, принципів і механізмів взаємодії з іншими органами
державної влади та органами місцевого самоврядування.
2.2. Головні напрями та проблеми реформування прокуратури
Питання про те, чи необхідно реформувати прокуратуру, сумніву не
викликає. Проте, варто розглянути один із аспектів даного питання —
послідовності реформування. В. Куц пропонує наступні етапи: «Першим етапом
його здійснення стало визначення соціальної потреби радикальних змін статусу
прокуратури, тобто постановка і вирішення питання, чи справді необхідна
реформа? Крім того, цей етап ознаменувався ґрунтовним вивченням історії та
зарубіжного досвіду, а також досить жвавою дискусією щодо соціальної ролі і
перспектив розвитку прокуратури, що протягом останніх 15 років точиться у
суспільстві. Другий етап — це створення науково обґрунтованої концепції
реформування прокуратури, в процесі якої вирішується проблема її деполітизація.
Наступний етап реформування - підготовка проекту Закону України «Про
внесення змін до Конституції України». Прибічники іншої концепції
реформування вважають більш прийнятними такі етапи: 1) визначення
приводів, підстав та основних причин реформування, вирішення питання, чи
справді необхідна реформа; 2) детальне вивчення даного питання, його
наукове дослідження та аналіз,
проведення наукових розробок з
ґрунтовним вивченням історії та зарубіжного досвіду; 3) розробка концепції
реформування; 4) підготовка проекту Закону України «Про внесення змін
до Конституції України, а також прийняття Закону України "Про
прокуратуру" в новій редакції; 5)здійснення реформи, тобто втілення її в
життя.
На думку практиків органів прокуратури, політиків з числа колишніх
прокурорсько-слідчих працівників і деяких вчених, найбільш оптимальною є
модель української прокуратури у складі судової гілки влади. З такою
позицією погоджуються й експерти ЄС у галузі права і державотворення. Як
свідчить досвід розвинених країн світу прокуратура, яка відноситься до
судової гілки влади, є дійсно незалежною, сильною та політично не
заангажованою, завдяки чому відсутній зовнішній вплив на прокурорську
діяльність і це є гарантією її стабільності.
Однак, для того, щоб створити дійсно незалежну, сильну прокуратуру
європейського ґатунку, необхідно здійснити ряд реформ, передусім
конституційну та судову. Крім того необхідно:

89

-внести зміни до Конституції України, в яких визначити, що
прокуратура є незалежним органом в системі судової влади;
-оптимізувати функції прокуратури відповідно до рекомендацій Rec
(2000) 19;
-удосконалити гарантії незалежності прокурорів: а)порядок
призначення Генерального прокурора України; б)підстави та процедуру
звільнення Генерального прокурора України, в тому числі і достроково;
в)встановити вимоги до кандидатів на заміщення посади Генерального
прокурора України, які мають включати критерії щодо освіти, віку, стажу
роботи в органах прокуратури, здоров’я та деякі інші; г)збільшити термін
повноважень Генерального прокурора України з 5 до 7 років;
-розмежувати повноваження суддів і працівників прокуратури, щоб
уникнути дублювання в їх діяльності та втручання в роботу один одного;
-врегулювати на законодавчому рівні співвідношення міських та
районних прокуратур, в т.ч. у містах з районним поділом;
-створити професійне об’єднання суддів та прокурорів, яке б
захищало їх інтереси, можливо шляхом реорганізації Української асоціації
прокурорів;
-урівняти соціальні гарантії прокурорських працівників із суддями; а
також передбачити в їх числі ті, що дозволяють як прокурорам, так і суддям
переходити від виконання функцій державного обвинувача до функцій судді
та навпаки;
-на законодавчому рівні удосконалити процедури добору,
призначення, просування та переміщення прокурорів по службі, притягнення
до дисциплінарної відповідальності (згідно з п.5 Рекомендації Rec (2000) 19);
-запровадити конкурсний добір кадрів в органи прокуратури (з
01.07.09 Генеральним прокурором запроваджуються конкурсні засади добору
кадрів на вакантні прокурорсько-слідчі посади згідно з наказом №19 від
18.03.09) ;
-підвищити та унормувати в законодавчому порядку статус
працівника прокуратури: осіб, які уповноважені на виконання процесуальних
чи інших владних функцій, передбачених Конституцією України та законами
України, варто іменувати прокурорами, а керівників відповідних прокуратур
– головними прокурорами.
Без вирішення вищезазначених питань процеси реформування
прокуратури є неможливим, а отже проблематичним.

90

Запитання, відповіді на які наведено у Розділі 3 глави II.
1.Керівник органу прокуратури як носій управлінських (керівних)
повноважень в системі прокуратури: поняття і загальна характеристика.
2.Стилі і методи управління керівника.
3.Функції керівника органу (підрозділу) прокуратури, їх класифікація та
загальна характеристика.
4.Оперативна нарада у керівника органу (підрозділу) прокуратури: поняття,
сутність, значення.
5.Організація особистої роботи керівника органу (підрозділу) прокуратури,
напрями і засоби ( способи) її оптимізації.

Розділ 3. Організація особистої роботи керівника органу
(підрозділу) прокуратури
3.1.Керівник органу прокуратури як носій управлінських (керівних)
повноважень
в
системі
прокуратури:
поняття
і
загальна
характеристика
В Україні не існує нормативно-правового визначення поняття
«керівник». Натомість теорія управління містить чисельні наукові
визначення, найбільш вдалим з яких стосовно прокуратури можна вважати
таке:
«Керівник – це працівник, що очолює певний колектив, скеровує та
координує роботу усього апарату управління чи його окремих ланок,
контролює та регулює діяльність колективу по виконанню поставлених
завдань і визначених цілей.»
Надаючи особливого значення ролі керівника в управлінському
процесі, один із відомих спеціалістів у галузі соціальної психології Г.Сельє
писав: «Вибір місця роботи слід починати з вибору керівника».
До керівного складу в системі прокуратури України відносяться:
керівництво Генеральної прокуратури України, галузевих і забезпечуючих
підрозділів Генеральної прокуратури України, прокурори АР Крим, областей,
міст Києва, Севастополя, військових регіонів та ВМС України, а також їх
заступники, керівники галузевих і забезпечуючих підрозділів прокуратур АР
Крим та обласного рівня, міськрайпрокурори та всі ті посадові особи, які
мають повноваження щодо управління особовим складом (підпорядкованими
працівниками) на постійній або тимчасовій основі.
В залежності від завдань, які покладаються на органи(підрозділи)
прокуратури, місця, яке вони займають в ієрархічній прокурорській системі,
та інших об’єктивних факторів, чисельність підпорядкованих (керованих)
працівників суттєво різниться. Проте, незалежно від штатної чисельності, а

91

так само й від якісного складу підлеглих, головним було і залишається
питання щодо стилю управління колективом (командою), оскільки значною
мірою це зумовлює стан психологічного мікроклімату, налаштованість
органу (підрозділу) прокуратури на активну участь в управлінні його
справами та результативну діяльність.
3.2.Стилі і методи управління керівника
Стиль управління конкретного керівника – це упорядкована
сукупність робочих практичних прийомів його поведінки і стосунків з
підлеглими в процесі управління, зокрема, при розробці, прийнятті рішень,
організації і контролю їх виконання. В стилі управління відображується
власна концепція керівника, його особистість, досвід, світогляд, характер; це
його власний почерк, ділові манери і ділова професійна грамотність.
Традиційно психологи класифікують стилі управління за трьома
основними типами. А саме:
-директивний-авторитарний;
-демократичний;
-ліберальний.
Директивного, або авторитарного керівника можна впізнати за
чітким викладенням думок, керівним тоном. Він надає перевагу різного роду
заборонам, не знає поблажливості і, як правило, не заохочує працівників.
Плани та рішення напрацьовуються власне ним і ним же контролюються.
Подібний керівник має переваги переважно у тих ситуаціях, коли
немає часу на тривалі дискусії. Однак якість рішень, що приймається ним,
залежить від ступеня його поінформованості чи вміння опрацьовувати
наявну інформацію. Крім того, ефективність дій авторитарного керівника
прямо пов’язана з кількістю санкцій: кого, як і за що він може покарати.
Зазвичай, керівники цього типу викликають суперечливе ставлення з
боку підлеглих, що досить часто призводить до створення у колективі
(команді) неформальних груп невдоволених з працівників.
Демократичного керівника з поміж інших вирізняє привітний тон,
приязне ставлення, схвальні відгуки на адресу підлеглих та оточуючих.
Навіть осуджує він м’яко, рекомендуючи, як вирішити проблему, що
виникла. Інструктує такий керівник також не жорстко, а пропонуючи
альтернативні рішення. Обговорення планів відбувається у колективі
(команді). Проте, і за результати відповідають всі члени колективу
(команди).
Ця модель вимагає від керівника впевненості у собі, володіння
технікою дискусії, вміння відмежовувати критику дії від особистої критики.
При цьому культура спілкування у колективі (команді) знаходиться на
належному рівні.

92

Ліберальні керівники зустрічаються рідко, найчастіше у творчих
колективах. Від підлеглих такий керівник, як правило, відсторонений,
виконуючи психотерапевтичну роль, зосереджуючи на собі всю агресію
колективу (команди).Справи вирішуються самі по собі, енергія вирує, але
більшою частиною витрачається не на справу, а на міжособисті стосунки.
Стиль управління знаходиться в тісному зв'язку та взаємодії з методом
управління. Окремі вчені й спеціалісти не визнають різниці між ними і
розглядають їх як рівнозначні. Але різниця між цими поняттями є і досить
суттєва.
Якщо метод управління може бути загальновживаним комплексом
способів і прийомів впливу суб'єкта на об'єкт управління, незалежним від
керівника, то стиль управління залежить від індивідуальності керівника, стиль
управління завжди суб'єктивний, при всій об'єктивності форм, в яких він
проявляється. «Метод і стиль можна порівняти з нотами і манерою виконання
музичного твору, ноти одні для всіх, але кожний виконавець трактує твір посвоєму» .
На практиці стиль управління керівниками органів (підрозділів)
прокуратури часто недооцінюється. Неможливо погодитися з тим, що лише
ретельне і своєчасне виконання наказів, інструкцій та інших управлінських
рішень вищого керівництва, дотримання регламентних положень забезпечать
достатній рівень діяльності органу (підрозділу) і системи в цілому.
Особливе значення стиль управління набуває тоді, коли від керівника і
колективу вимагається застосування найбільш оптимальних прийомів і
методів впливу на ситуацію, мобілізації зусиль всього колективу на спільні
дії.
Стиль управління не є раз і назавжди встановленим, він може і повинен
змінюватись під тиском як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. У
чистому вигляді типи стилю управління, як і темпераменти, практично не
зустрічаються. Можна говорити лише про переважання елементів того або
іншого стилю.

3.3. Функції керівника органу (підрозділу)
класифікація та загальна характеристика

прокуратури,

їх

Місце, статус та повноваження керівника органу (підрозділу)
прокуратури закріплені низкою нормативно-правових документів. До
найважливіших із них належать Конституція України (розділ VП), Закон
України «Про прокуратуру» (ст.2, 7, 10-1, 15, 16, 17, 20 та ін.); КПК України
й інші законодавчі акти; Дисциплінарний статут прокуратури України,
затверджений постановою Верховної Ради України 06.11.91 N1796-XII;
Положення про класні чини працівників органів прокуратури України,

93

затверджене постановою Верховної Ради України 06.11.91 N1795-XII,
відомчі акти Генерального прокурора України тощо.
Потрібно зазначити, що названі й деякі інші нормативно-правові
документи визначають лише основні повноваження, систему прав і
обов'язків, якими той чи інший керівник органу (підрозділу) прокуратури
наділений у структурі державних органів, а також у межах свого інституту.
Найбільш повно і чітко визначено в системі державного управління й
управління органами прокуратури статус, місце і роль Генерального
прокурора України, хоча й вони на сьогоднішній день викликають немало
питань. Щодо керівників нижчого рівня правовий аспект їх статусу в системі
управління органами (підрозділами) прокуратури не відпрацьований. Це
спонукає багатьох керівників займатися далеко не властивими їм видами
діяльності, що особливо гостро відчувається при непередбачуваних ротаціях
керівних кадрів, коли на високі за рангом посади призначаються особи
недостатньо обізнані з системами прокуратури й управління нею і з
прокурорською діяльністю взагалі. Позбутися даної проблеми можливо, на
наш погляд, шляхом розробки і прийняття державного стандарту України
щодо прокурорської діяльності чи то іншого нормативного документа, в
якому будуть деталізовані всі необхідні і важливі для прокурора - керівника
питання, в тому числі щодо кваліфікаційних вимог, діапазону обов’язків,
зокрема управлінського характеру. Одночасно варто запровадити конкурсні
засади добору керівного складу органів прокуратури (відповідно до наказу
Генерального прокурора України №19 від 18.03.09 запроваджуються з
01.07.09).
Діапазон управлінських обов’язків визначається кількістю підрозділів
або працівників, котрі перебувають у безпосередньому (лінійному)
підпорядкуванні керівника, і якими він може успішно керувати за
нормальних умов діяльності. Ця кількість має бути такою, яка б не заважала
найкращому використанню часу та здібностей керівника, а також дозволила
б підлеглим підтримувати з ним необхідні контакти. Спроби переконливого
обґрунтування різних думок і міркувань щодо діапазону управління досі не
дали бажаних наслідків. Одні автори переконані, що діяльність керівника є
ефективною, коли в їх підпорядкуванні перебуває від одного до трьох
підрозділів (не більше 10-15 підлеглих,) інші вважають за прийняту й більш
широку амплітуду.
Проблема діапазону управління в органах прокуратури вимагає
спеціального дослідження. Тут важливо підкреслити, що сфера впливу
керівника залежить від цілого ряду факторів. До першочергових можна
віднести:
1.Ступінь централізації рішень. Якщо керівник надає широкі
повноваження підлеглим, він зможе керувати більшою їх кількістю, оскільки

94

йому не доведеться витрачати час на консультування відносно прийомів та
методів роботи.
2.Характер і ступінь складності діяльності. Коли здійснювана
підлеглими діяльність не вимагає прийняття складних рішень, то можна
здійснювати керівництво більшою кількістю моделей.
3.Стан засобів зв'язку. Якщо керівник у будь-який момент може
отримати необхідну інформацію про діяльність своїх підлеглих і
використовує сучасні засоби для передачі їм того, що він вважає за потрібне,
то матиме можливість керувати чисельним персоналом.
4.Здатність і готовність підлеглих до співпраці. Коли підлеглі
володіють професійними навичками, мають почуття відповідальності й
зацікавлені у результатах своєї роботи, їх кількість можна збільшити, коли ж
таких якостей бракує, доводиться скорочувати штати.
5.Особисті якості керівника. Дякуючи їм одні суб'єкти управління
функціонують більш ефективно й різнобічно, тоді як інші мають для цього
менші можливості і відповідно гірші результати..
Місце, яке керівник обіймає в ієрархії управління органами
прокуратури, а також ступінь усвідомлення ним можливостей впливати на
підпорядковані кадри у повній мірі розкриваються в процесі управління.
Роль керівника виявляється в його здатності реалізувати цілі вищого органу
шляхом здійснення покладених на нього функцій.
Керівник повинен чітко знати свої функціональні обов'язки, права і
повноваження в різних сферах службової діяльності: наглядовій,
організаційно - управлінській, з добору і розстановки кадрів, розпорядження
матеріально-технічними ресурсами й фінансами тощо, так само як і межі
своєї компетенції щодо заходів покарання і заохочення підлеглих. Визначені
функції і обов’язки керівник повинен здійснювати такими методами і
засобами, щоб вони були зрозумілими для колективу (команди) в цілому і
окремих працівників, враховуючи що інтереси підлеглих не завжди
співпадають з намірами керівника, і навпаки.
Функції керівника здійснюються безперервно і циклічно, залежно від
обставин і завдань вони мають охоплювати всі напрями діяльності органу
(підрозділу) прокуратури. Функції керівника можуть поділятися на основні і
допоміжні, постійні й тимчасові, внутрішні й зовнішні, але серед них немає
другорядних. Кожний день керувати органом (підрозділом) прокуратури – є
постійною функцією керівника, а наукова організація праці - допоміжна,
виконувати обов’язки керівника вищого рівня до призначення нового, за
наказом Генерального прокурора України чи прокурора області - тимчасова,
розробити графік чергування, провести оперативну нараду - внутрішня,
функція зв'язку із засобами масової інформації - зовнішня. Упродовж
робочого дня, приміром заступник прокурора області, десятки разів може

95

змінювати види своєї діяльності. Важливо, щоб ці зміни проходили плавно,
безболісно для колективу, органічно поєднувались між собою.
Керівники вищих рівнів можуть частину своїх функцій передавати
підлеглим, однак за умови, що це не суперечить законодавству або
директивним документам вищих органів управління, зокрема Генеральної
прокуратури України. Передача повноважень має оформлюватись наказом, в
якому визначається кому, в яких обсягах, на який час передаються ті чи інші
функції.
Не можна передавати ті функції, виконання яких закріплено
нормативними актами законодавчого характеру або вищими органами
управління. Так, наприклад, не можна передавати від першого заступника
прокурора області іншому заступнику прокурора або керівникові
структурного підрозділу облпрокуратури, делеговані йому облпрокурором
повноваження щодо координації діяльності управлінь і відділів обласного
апарату.
Функціональні обов'язки керівника розробляються на певний час, вони
змінюються залежно від тих прав і повноважень, яким наділяє його вищий за
рівнем суб'єкт управління відповідно до діючого законодавства і правових
актів Генерального прокурора України.
Функціональні обов'язки керівника підрозділу прокуратури визначено
у положенні про управління (відділ), які є майже типовими для всіх
прокуратур цього рівня. Функціональні обов'язки прокурора районного рівня
– у відповідному наказі про розподіл обов’язків між працівниками цієї
прокуратури.
Функції керівника органу (підрозділу) прокуратури можна умовно
поділити на:
організаційно-адміністративні, спеціальні, забезпечувальні, виховні,
методичні, контрольні, представницькі.
Організаційно-адміністративні передбачають здійснення таких методів
і прийомів управління, які здатні забезпечити найвищу ефективність
діяльності органу (підрозділу) прокуратури: розподіл обов'язків, координація
діяльності працівників, підрозділів і органів прокуратури, добір, розстановка,
переміщення, навчання кадрів, видання організаційно-управлінських актів,
організація виконання поставлених перед системою прокуратури завдань.
Керівник органу (підрозділу) прокуратури виконує і спеціальні функції,
як один із найбільш професіонально підготованих працівників, грамотно
ставить завдання, роз'яснює шляхи їх виконання, особисто очолює слідчооперативно групи у кримінальних справах про найбільш небезпечні злочини,
навчає підлеглих за принципом «роби, як я». Займається він особисто і
наглядовою діяльністю, бере безпосередню участь у прокурорських
перевірках, за результатами яких готує і вносить документи прокурорського
реагування.

96

Функції забезпечення направлені на матеріально-технічне, фінансове та
інше забезпечення службової діяльності прокуратури.
Виховна функція керівника здійснюється в процесі його повсякденної
діяльності. Керівник виховує і особистим прикладом, і навчанням, і
контролем, методами переконання і примусу. Керівник постійно повинен мати
на увазі виховне значення прийнятих ним управлінських рішень, а так само
рішень вищих за рівнем керівників, які зобов’язаний впроваджувати у життя..
Виховну функцію бажано здійснювати адресно з метою позитивного впливу
на конкретних працівників, кореляції їх поведінки, свідомого відповідального
ставлення до виконання покладених на них обов'язків.
Методичні функції передбачають розробку найбільш ефективних
прийомів і методів підготовки, прийняття і виконання управлінських рішень.
Контрольні функції спрямовані на вивчення і перевірку стану керованої
системи (об'єкта управління) після реалізації організаційно-адміністративних
функцій.
Керівник органу (підрозділу) прокуратури виконує також і
представницькі функції, приймаючи участь у засіданнях колегії, різних
нарадах, конференціях тощо, підтримує зв'язки із засобами масової
інформації, забезпечуючи в такий спосіб реалізацію принципу гласності в
прокуратурі.
Відповідно до функціональних обов’язків та з урахуванням ситуації із
законністю у регіоні, керівник підрозділу прокуратури організує свою роботу
на день, тиждень, місяць тощо.
Організація особистої роботи – складова управлінської функції
(підфункція), яка вирішується кожним прокурором-керівником самостійно,
виходячи з конкретних умов (індивідуальних особливостей, штату
прокуратури тощо). Для досягнення позитивного результату потрібно
повірити в необхідність і важливість саме такого підходу та
у ті
напрацювання й рекомендації, що складають зміст наукового поняття “
самоорганізація". Самоорганізація роботи керівника органу (підрозділу)
прокуратури є циклічним процесом, який включає декілька елементів(етапів).
Основними з них є: визначення кола обов’язків, аналіз затрат та пошук
резервів робочого часу, планування, самоконтроль та самооцінка.
Зупинимось на кожному із них, щоб зрозуміти зміст самоорганізації роботи
прокурора.
Необхідність визначення кола обов’язків (видів роботи) обумовлена
тим, що працівникам прокуратури доводиться вирішувати широке коло
питань, значний обсяг яких покладається безпосередньо на керівника органу
(підрозділу) прокуратури. Для того, щоб не залишити щось поза своєю
увагою та задля забезпечення діяльності прокуратури, її структурного
підрозділу в заданому режимі, без будь яких зривів і проблем, необхідно
чітко окреслити коло обов’язків, які покладаються на керівника та решту

97

підпорядкованих йому працівників. Це завдання вирішується шляхом
видання наказу (розпорядження) про розподіл обов’язків та деталізації
останніх в інших організаційно-управлінських рішеннях (актах), таких як
плани роботи, вказівки, різного роду графіки тощо.
Простим і разом з тим досить ефективним засобом самоорганізації
роботи керівника підрозділу прокуратури є аналіз затрат робочого часу, що
здійснюється за допомогою хронометражу робочого дня. Техніка
хронометражу нескладна: протягом дня фіксується вся проведена робота та
визначається час, який затрачено на неї.
Хронометраж може бути суцільним чи вибірковим. Однак у кожному
випадку його слід проводити щоденно на відрізку 3-4 тижнів поспіль з
фіксацією витрат робочого часу на кожен вид роботи, що виконується
працівником. Це перший важливий крок на шляху унормування
прокурорської праці, а відтак і до науково обґрунтованої чисельності штату.
Чимало прокурорів віддає своїй роботі значно більше часу, ніж це
передбачено законодавством про працю. Єдиної відповіді на питання добре
це чи погано немає. У низці наукових праць з менеджменту, опублікованих
щодо цього спеціалістами США, зазначається, що лише окремі керівники
витрачають на виконання своїх обов’язків 40 годин на тиждень. Але відсоток
таких людей мінімальний. Більшість змушена віддавати роботі частину свого
особистого часу, призначеного для відпочинку або самовдосконалення. У
зв’язку з цим виникає справедливе запитання: чи не означає це, що людина
взялася не за свою справу? І чи не варто їй змінити місце роботи або керівну
посаду?
До речі існує і така аксіома: до 80% часу витрачається на неважливі
питання і лиш 20% на важливі і необхідні. Варто спробувати прослідкувати
це за допомогою хронометражу.
В ряді випадків за допомогою хронометражу робочого дня можна
визначити, скільки часу витрачається на телефонні розмови, незаплановані
паузи й інші невиробничі затрати. Або скільки часу перебуває прокурор в
своєму службовому кабінеті та за його межами. Чи достатньо йому раз на
тиждень або з іншою періодичністю проводити прийом громадян за місцем їх
проживання (роботи). Чи достатньо відведено у графіку службового часу
прокурора-керівника на зв’язки із засобами масової інформації. Чи не
захоплюється він різного роду нарадами, на які витрачається половина , а то
й більше робочого тижня. І чи можна щось змінити в організації своєї
роботи.

98

3.4.Напрями і засоби (способи) оптимізації праці керівника органу
(підрозділу ) прокуратури
Існує декілька шляхів економії робочого часу:
Один із них, за рахунок упорядкування та оптимізації власної роботи
(скорочення часу на телефонні розмови, службові наради; заповнення
непередбачених пауз; делегування окремих своїх повноважень підлеглим
тощо).
Інший – завдяки впровадженню напрацьованого позитивного досвіду
колег, освоєнню передових вітчизняних чи закордонних технологій й
інструментів у галузі управління (менеджменту) та/або прокурорської
діяльності, підвищення професіоналізму тощо. Якщо перевагу надати саме
цьому напряму, економія робочого часу може бути досягнута насамперед за
рахунок оволодіння технікою швидкого читання.
Швидкому
читанню
можна
навчитись
навіть
самостійно,
використовуючи для цього відповідну методичну літературу.
Поряд із збільшенням швидкості читання, що для кожної людини
передбачає постійні тренування, важливим резервом економії часу може
стати раціональне читання, що включає а) підбір необхідної літератури; б)
встановлення черговості її читання: у першу чи другу чергу; при наявній
можливості. Нерідко, для ознайомлення загалом зі змістом друкованого
видання рекомендується фрагментарне читання, яке передбачає:
ознайомлення з його назвою, змістом, вступом та висновками. Отримана в
результаті інформація, дозволить визначити до якої черги читання доцільно
віднести це літературне джерело або публікацію, і чи взагалі варто його (її )
читати?
Поряд із двома вище запропонованими шляхами розв’язання проблеми
раціоналізації часу, позитивно зарекомендувало себе на практиці і в
повсякденному житті використання сучасної оргтехніки (диктофонів,
персональних комп’ютерів, ксероксів, мобільних телефонів, смартфонів
тощо). І хоча це не вписується в рамки двох перших напрямів, маємо
визнати, що на сьогодні це один з найбільш перспективних напрямів.
Ще одним із результативних засобів оптимізації праці керівника є її
планування. Практичний досвід свідчить, що планування вносить в роботу
чіткість та визначеність, створює раціональний режим робочого дня,
допомагає правильно розпорядитися часом, полегшує проведення контролю
та самоконтролю. Час, затрачений на складання плану, призводить в
кінцевому рахунку до економії часу в цілому.
Йдеться про так зване календарне планування, на тиждень, декаду,
місяць тощо, яке можна і варто здійснюватись у щоденниках друкарського
виготовлення, або за допомогою спеціальних електронних носіїв. Особистий
(індивідуальний) календарний план не має уніфікованих вимог щодо форми,

99

структури та змісту, при його формуванні варто дотримуватись лише вимоги
щодо оптимальної зручності, через що власна творчість працівників не
обмежується.
Доцільно у календарному плані передбачати час роботи над собою, що
включає опрацювання спеціальної літератури, вивчення іноземної мови,
тренінги зі швидко читання тощо. Звітувати про виконання календарного
плану не потрібно, а слідкувати варто для того, щоб не забути який із
намічених у ньому заходів потребує своєчасної реалізації.
Важливе значення для планування особистої роботи мають знання
«особистого графіку» денної роботи – з урахуванням особистих біоритмів.
Відомо, що працездатність кожної людини піддається певним
особистим природно зумовленим коливанням, які проходять за природним
ритмом. Зазвичай кажуть про „людину ранку” або „жайворонка” і про
„людину вечора” („сову”), а останнім часом і про людину-голуба, щось
середнє між першим і другим. Жайворонки можуть добре працювати зранку,
але швидко втомлюються в другій половині дня. Сови починають
продуктивно працювати ближче до полудня. Голуби по-справжньому
входять в робочу форму тільки ближче до другої половини дня, або краще за
все працюють у вечорі (до глибокої ночі).
Жоден із цих типів не є кращим або гіршим, просто вони різні. Пік
працездатності у них припадає на різні періоди доби. На підставі
систематичних спостережень можна визначити свій індивідуальний денний
ритм, з урахуванням якого побудувати „криву працездатності” і керуватися
ним при організації робочого дня. Краще за все це зробити за допомогою
психолога. Поряд з регулярними коливаннями денної працездатності
спостерігаються
інші біологічні закономірності протягом більш
довготривалих періодів часу. Вчення про біоритми виходить з того, що
фізичні, психічні та інтелектуальні кондиції кожної людини піддані
циклічним коливанням, які підлягають попередньому розрахунку.
Згідно теорії біоритмів кожна людина з народження перебуває під
впливом трьох різних джерел енергії, які почергово змінюються. Розрізняють
три окремих ритми:
Ф – фізичний ритм (тривалість періоду – 2-3 дні, перепад – кожні 115
днів). Він впливає на фізичну силу та на силу волі.
П – психічний ритм (тривалість періоду – 28 днів, перепад - кожні 14
днів). Обумовлює динаміку відчуттів, настроїв, творчих сил.
І – інтелектуальний ритм (тривалість періоду 33 дні, перепад – кожні
165 днів). Впливає на розумові здібності, наприклад, на концентрацію та
присутність духу.
Оскільки тривалість окремих періодів різна, у кожної людини кожного
разу спостерігаються різні комбінації характеристик фізичного,
психологічного та інтелектуального стану, які постійно змінюються.

100

Знання власної біоритмограми дозволяє передбачити коливання
індивідуальної працездатності і тим самим гарантувати досягнення більшої
ефективності в роботі.
Таким чином, при складанні розпорядку дня, плануванні роботи, яку
належить зробити, слід враховувати поряд з даними графіку денної
продуктивності також свій біоритмічний стан тижня, місяця, пори року. Не
плануйте подвиг на ранок, якщо Ви сова.
Приділяючи належну увагу теорії біоритмів, не слід її переоцінювати і
робити такі ж однозначні висновки, як з прогнозу погоди. Хоча біоритми і
впливають на працездатність людини, але вони є лише одним із багатьох
факторів, які під тиском обставин можуть змінюватись і керуватись
психологічно, напруженням волі. Стосовно цього, самоконтроль – засіб
самодисципліни. Забезпечується він різними способами, зокрема, за
допомогою листків-пам’яток, позначок-нагадувань у мобільних телефонах та
інших сучасних інструментів, представлених сьогодні на ринку засобів
комунікації. Самооцінка має за мету визначити ефективність власної роботи,
основними критеріями якої є: а) ступінь досягнення мети; б) затрачений час.
3.5.Оперативна нарада у керівника органу (підрозділу) прокуратури:
поняття, сутність, значення
У діяльності органів прокуратури, суттєва роль відводиться
оперативним нарадам, які є однією з форм управління прокурорськослідчими колективами на рівні АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя,
військових регіонів та ВМС України, їх галузевих підрозділів та низових
структур.
Водночас, оперативні наради – ефективний мобілізуючий засіб у
спрямуванні зусиль прокурорів й слідчих на реалізацію завдань, які
випливають з Конституції та Законів України, указів Президента України,
наказів і вказівок Генерального прокурора України.
За усталеною практикою, оперативні наради скликаються для
обговорення питань, що потребують прийняття колективних (колегіальних)
рішень, проте не можуть бути розглянуті колегією по причині відсутності в
структурі деяких прокуратур дорадчого органу цього типу, або через
недостатні, як для колегії, важливість та актуальність.
Орієнтовний перелік питань до оперативної наради міститься в наказі
Генерального прокурора України №1 від 19 вересня 2005 року “Про
організацію роботи та управління в органах прокуратури України”. Це плани
роботи; звіти прокурорів і слідчих про виконання службових обов`язків;
факти порушень службової дисципліни; результати перевірок, аналітичних
вивчень.

101

Окреслене коло питань не є вичерпним і може бути розширено, за
умови, що всі проблеми, варті уваги оперативних нарад, відносяться до
компетенції керівників, наділених правом їх проведення.
У прокуратурах АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя,
військових регіонів та ВМС України – це прерогатива прокурорів, їх
заступників, а також керівників структурних підрозділів, у міських, районних
та прирівняних до них прокуратурах - лише прокурорів.
Недоцільно виносити на оперативні наради питання, які потребують
розгляду на семінарах або при використанні інших форм навчання. Так само
неприпустимо перекладати на учасників оперативних нарад вирішення
питань, які відносяться до повсякденних обов`язків керівника прокуратури
(продовження термінів слідства, визначення розміру премії тощо).
Щодо порядку підготовки і проведення оперативних нарад в
прокуратурах АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військових
регіонів та ВМС України, його регулюють чинні регламенти їх роботи,
здебільшого схожі між собою редакційно. Це пояснюється тим, що при
розробці зазначених документів взято за основу Регламент Генеральної
прокуратури України, затверджений наказом Генерального прокурора
України №53 від 30 вересня 2005 року.
У низових прокуратурах (міських, районних, міжрайонних і
прирівняних до них за статусом), де не регламентується, як правило, жодне з
питань організаційного блоку, підходи до порядку скликання та проведення
оперативних нарад, оформлення рішень, прийнятих колегіально, істотно
різняться, оскільки ґрунтуються на вимогах керівників, які використовують
при цьому свої власні досвід і напрацювання.
Учасниками оперативної наради є, як правило, працівники
прокуратури, що відповідає її статусу – своєрідної внутрішньої форми
організації роботи органів і підрозділів прокурорської системи. В той же час,
можливо запрошення на такі наради працівників інших правоохоронних
відомств, наприклад, при підведенні підсумків роботи прокуратури за
певний звітний період, заслуховуванні стану діяльності щодо розкриття й
розслідування злочинів тощо. Подібні наради іменуються в практиці
розширеними. Вони не мають ніяких переваг порівняно зі звичайними
оперативними нарадами.
Рішення, прийняті на оперативній нараді, оформлюються протокольно.
Протокол оперативної наради - це управлінське рішення, яке набуває сили
після підписання його уповноваженою особою – керівником відповідного
органу чи підрозділу прокуратури. Підписуючи протокол, прокурор
(керівник підрозділу)
контролює водночас якість його складення,
достовірність поданого матеріалу, повноту та конкретність прийнятого
рішення.

102

Вимоги щодо оформлення протоколів оперативних нарад можна
сформулювати наступним чином:
 протокол має бути друкованим, а не рукописним та містити
порядковий номер, інформацію про дату, місце проведення наради, склад її
учасників, розглянуті питання, осіб, які доповідали, звітували, брали участь в
обговоренні нагальних проблем прокурорсько-слідчої діяльності;
 кожне розглянуте нарадою питання підсумовується рішенням, в
якому зазначаються терміни виконання, безпосередні виконавці, особи, на
яких покладено забезпечення контролю виконавчої дисципліни;
 виступи, зроблені на нараді, до протоколу не вносяться. За
наявності письмових доповідей, інформацій, тез, їх долучають до протоколу
в якості додатку.
Практикою напрацьовані різноманітні форми і засоби здійснення
контролю за виконанням управлінських рішень, до числа яких, як зазначено
вище, відносяться протоколи оперативних нарад. Найбільш прийнятими
щодо останніх слід визнати перевірки (в т.ч. з виїздами) фактичного
виконання працівниками прокуратури доручень на проведення заходів
організаційного, наглядового, аналітичного спрямування та з навчання
кадрів.
Ця форма контролю має переваги порівняно з іншими, оскільки
дозволяє безпосередньо на місці (в прокуратурі чи структурному підрозділі)
ґрунтовно опрацювати матеріали, які підтверджують чи спростовують
проведення відповідної роботи, оцінити їх з позицій якості та дієвості щодо
кінцевого результату.
Поряд із перевірками заслуговує на широке використання практика
вивчення документів, які забезпечують організаційне супроводження
намічених заходів. Це можуть бути плани й методики перевірок додержання,
застосування законів, схеми (плани) аналітичних вивчень, програми науковопрактичних конференцій, семінарських занять тощо. Не менш корисно
практикувати з метою контролю, розгляд по суті довідок, висновків,
узагальнень (аналізів), подань, протестів, позовів, інформацій, інших
матеріалів, підготованих прокурорсько-слідчими працівниками, а також
відповідей на акти прокурорського реагування.
В якості допоміжних засобів контролю, рекомендується застосовувати
статистичні звіти, рішення колегіальних органів, накази, звіти (пояснення)
посадових і службових осіб щодо фактів порушень виконавчої дисципліни,
всілякі форми обліку, можливості комп`ютерних та інших систем контролю.
У міських, районних та прирівняних до них прокуратурах
повноваження в частині контролю виконання покладаються на відповідних
прокурорів. В прокуратурах АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя,
військових регіонів та ВМС України – це компетенція посадових осіб, які

103

проводили нараду, а на рівні перших керівників – організаційно-контрольної
служби (відділу).
Рішення знімаються з контролю по фактичному виконанню, яке має
бути підтверджено:
- позначками в контрольному примірнику протоколу наради проти
кожного пункту резолютивної частини рішення;
- матеріалами перевірок, аналітичних вивчень, документами щодо
результатів їх реалізації;
- рапортами (довідками) прокурорсько-слідчих працівників, які
безпосередньо виконували рішення оперативної наради, або перевіряли стан
виконання його в порядку контролю.
З метою виявлення та усунення недоліків і вузьких місць у практиці
організації та проведення оперативних нарад, вбачається за потрібне
періодично узагальнювати її та аналізувати.

104

Запитання, відповіді на які наведено у Розділі 4 глави II.
1.Поняття взаємодії як основної складової організації роботи та управління
в органах прокуратури. Її організаційно-правові засади, форми.
2.Поняття та основний зміст повноважень прокурора з координації дій
правоохоронних органів з протидії злочинності. Загальне та відмінне в
поняттях «координація» та «взаємодія».
3.Основні суб’єкти, напрями та форми координації дій правоохоронних
органів з протидії злочинності.
4.Порядок підготовки та проведення координаційних (міжвідомчих) нарад,
документального оформлення та виконання напрацьованих ними рішень.
5.Особливості взаємодії (співпраці) прокуратури з судами і органами
юстиції.
6.Особливості взаємодії прокуратури з органами державної влади, місцевого
самоврядування та контролю. Гарантії забезпечення незалежності
прокуратури при взаємодії з органами державної влади, місцевого
самоврядування, контролю.
7.Особливості взаємодії органів прокуратури із засобами масової інформації
та журналістами.

Розділ 4.Організація взаємодії в органах прокуратури
4.1. Поняття взаємодії як основної складової організації роботи та
управління в органах прокуратури
Значення взаємодії для прокуратури полягає у тому, що вона є
головним елементом організації роботи як в цілому для системи
прокуратури, так органів і установ, які утворюють цю систему.
Так, при організації внутрішньо системних видів діяльності, таких,
наприклад, як розподіл обов’язків між працівниками прокуратури, або
планування їх роботи, або інформаційно-аналітична робота, вирішується,
передусім, питання щодо організації взаємодії працівників, задіяних у цих
видах діяльності. Отже внутрішня взаємодія виступає в якості обов’язкової
умови (складової) організації внутрішньо системних видів діяльності.
Взаємодія є також обов’язковим елементом змісту організації
зовнішньо функціональних видів діяльності прокуратури. Без взаємодії
прокуратури з органами влади, контролю, судами, правоохоронними
органами її ефективна діяльність фактично неможлива.
Разом з тим, питанням взаємодії прокуратури у правовій літературі
приділяється недостатньо уваги. У більшості науковців, які опікуються
організаційно-управлінською тематикою, єдиного уявлення стосовно всіх
необхідних ознак взаємодії немає.

105

Варто, проте, відмітити, що в якості найбільш суттєвих ознак взаємодії
її суб’єктів зазвичай виділяють наявність загальних цілей, завдань,
узгодженість дій із наближення до визначеної мети, сумісні дії з вирішення
спільних завдань в прив’язці до місця і часу.
Із перелічених ознак, є підстави для окремого виділення сумісних дій.
По-перше, взаємодія можлива і здійснюється не лише спільними діями, але й
діями, які виконуються учасниками окремо один від одного, а по-друге, не
будь-яка спільна діяльність, участь двох і більше органів чи осіб в єдиному
заході будуть вважатись взаємодією. Остання матиме місце лише за
наявності єдиної мети спільної діяльності, яка ґрунтується на
співробітництві, а також коли дії однієї сторони пристосовуються до потреб
іншої, враховують її інтереси та приносять обопільну користь. В якості
додаткової ознаки, окремі автори виокремлюють правильне поєднання
повноважень, методів і засобів учасників для досягнення ефективності
взаємопов’язаної діяльності. Останнє означає, що співробітництво суб’єктів
виключає взаємну передачу прав і обов’язків, якими кожного із них наділено.
В окремих джерелах зустрічається посилання на такі ознаки, як
відсутність підпорядкування, незалежність, рівність взаємодіючих сторін.
Для органів прокуратури така ознака є характерною лише щодо зовнішньої
взаємодії. Внутрішньо системна взаємодія базується, як правило, навпаки, на
відносинах влади та підпорядкування.
Основи взаємодії характеризуються принципами та умовами
взаємовідносин суб’єктів, а так само цілями, завданнями і предметом
взаємодії. В якості загальних принципів розглядаються здебільшого
принципи законності, спільності інтересів та переважання загальних
інтересів над приватними, процесуальної незалежності та самостійності
учасників, невтручання у чужу компетенцію тощо.
Під умовами взаємодії розуміються правила, обставини, за допомогою
яких вдається найбільш результативно вирішувати завдання, що
покладаються на суб’єктів взаємодії. До їх числа відносяться: чітке
визначення правового статусу, послідовний розподіл функцій взаємодіючих
сторін, взаємна відповідальність один перед одним.
Ціллю
будь-якої
взаємодії
є
підвищення
ефективності,
результативності спільної діяльності учасників. У залежності від сфери
взаємовідносин прокуратури та інших учасників ці цілі можуть бути
головними, функціональними або допоміжними. Головні цілі взаємодії
прокуратури полягають у посиленні ролі прокуратури в забезпеченні режиму
законності в державі, підвищенні ефективності її діяльності. Водночас,
взаємодія має своїм спрямуванням формування та реалізацію
функціональних цілей – об’єднання зусиль як різних підрозділів, так і органів
для більш оперативного і повного виявлення порушень законів, причин і
обставин цих порушень, осіб, винних у їх скоєнні, задля вирішення питань

106

притягнення їх до відповідальності, відновлення порушених прав, а також
попередження правопорушень.
При взаємодії можуть висуватись й досягатись такі допоміжні цілі, як
своєчасне отримання інформації, створення належних організаційних умов
для наступного більш продуктивного вирішення завдань.
Завданнями взаємодії виступають різні проміжні цілі. Серед них можна
назвати напрацювання єдиних підходів до усвідомлення та застосування
законів, усунення дублювання в діяльності підрозділів та органів, оперативне
розкриття злочинів тощо.
Окрім цілей і завдань при аналізі структури взаємодії зазвичай
розглядаються об’єкт і предмет взаємних дій. При цьому не завжди
проводиться чітке розмежування між ними: об’єкт і предмет розглядаються в
якості рівнозначних понять, що є помилковим, Об’єктом взаємодії є певне
матеріальне середовище, на яке впливають суб’єкти взаємодії. Це може бути
якась територія, конкретне підприємство, організація, а так само люди,
явища, процеси.
Предметом взаємодії може бути те, на що спрямовані або з приводу
чого складаються відносини взаємодіючих сторін, тобто реально існуючі
проблеми, які можливо розв’язати спільними зусиллями суб’єктів взаємодії.
Взаємодія як всередині органів прокуратури, так і з іншими
організаційними системами може здійснюватись на підставі норм права. Така
взаємодія матиме правовий характер. Особливо це характерно для взаємних
стосунків у сфері кримінального судочинства, де взаємодія основних
учасників кримінального процесу проводиться в правовій (процесуальній)
формі, а відносини, що виникають між ними, є кримінально-процесуальними
відносинами. Іншим джерелом взаємодії може бути доцільність, яка
базується на спільних інтересах учасників взаємодії.
У теорії соціальної взаємодії є прийнятним розпізнавання взаємодії за
типами відносин, котрі її утворюють. Основним типом є взаємодія,
побудована на засадах ділового співробітництва, наданні взаємної допомоги
та підтримки один одному. Саме цей тип взаємодії більшою мірою властивий
внутрішній взаємодії прокуратури. Інший тип взаємодії базується на засадах
конкуренції учасників і є характерним для зовнішньої взаємодії.
4.2.Особливості взаємодії (співпраці) прокуратури з судами і
органами юстиції
Певною специфікою відзначається взаємодія прокуратури з судами і
органами юстиції, яка можлива за умов неухильного додержання принципів
самостійності судових органів, незалежності суддів, їх підкорення виключно
Конституції і законам України, у таких формах:

взаємного інформування про стан злочинності та судимості;

107


використання даних судової статистики і матеріалів судової
практики при розробці узгоджених дій з протидії злочинності;

спільної роботи
з удосконалення законодавства та
правозастосовчої практики;

проведення спільних семінарів і конференцій, обопільного
залучення фахівців до заходів з підвищення кваліфікації;

направлення спільно підготованих інформаційних листів,
довідок, оглядів;

участі в засіданнях Пленуму Верховного Суду України.
Засади такої взаємодії у кожному конкретному випадку мають
визначатись Генеральним прокурором України за узгодженням з керівниками
вищих судових інстанцій та Міністерства юстиції України, а так само
спільними угодами, рішеннями чи іншими документами про взаємодію.
Взаємодію необхідно відрізняти від такого суміжного поняття як
«координація». При усій схожості цих понять, яка полягає в узгодженості,
взаємопов’язаності та взаємообумовленості дій суб’єктів, об’єднаних
досягненням єдиних цілей, вони мають істотні відмінності.
Координація відноситься до управлінської категорії, яка включає в себе
узгодженість і, як правило, спільність дій учасників взаємовідносин в
інтересах досягнення спільних цілей, однак носить більш упорядкований та
регламентований характер, згідно із встановленими умовами і принципами.
На відміну від взаємодії при координації на учасників покладаються
обов’язки щодо вироблення і реалізації сумісних заходів, розподілу сил і
засобів, встановлюється відповідальність за неналежне виконання
(невиконання) прийнятих рішень, а головне – виділяється спеціальний
учасник, наділений повноваженнями з організації спільних дій.
4.3.Координація прокурорами дій правоохоронних органів з протидії
злочинності. Організаційне та матеріально-технічне забезпечення
координаційної діяльності правоохоронних органів
Відповідно до ст.ст.10 та 29 Закону України “Про прокуратуру”,
здійснюючи нагляд, прокурор координує діяльність правоохоронних органів
по боротьбі зі злочинністю. Форми та механізм цієї координації
розкриваються в наказах Генерального прокурора України №1 від 19 вересня
2005 року “Про організацію роботи і управління в органах прокуратури
України” та № 53/491 від 29 серпня 2007 року «Про координацію діяльності
органів військової прокуратури і Військової служби правопорядку у
Збройних Силах України»
До суб’єктів координаційної діяльності, насамперед, відносяться
зазначені у ч.2 ст.10 Закону України “Про прокуратуру” органи:
1)внутрішніх справ;

108

2)служби безпеки;
3)податкової міліції;
4)охорони державного кордону України;
5)державної митної служби.
Саме перші керівники цих органів є учасниками координаційної
діяльності. а прокурор - специфічним (спеціальним) суб’єктом цієї
діяльності, оскільки на нього покладено обов’язок координувати дії
правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю. Права і обов’язки
спеціального суб’єкту координації з достатньою повнотою врегульовано
ст. 10 та ч. 2 ст.29 Закону України „Про прокуратуру” (в редакції від
12.07.01).Зазначені правові норми та акти нормативно-правового характеру,
так само як і наказ Генерального прокурора України №1 від 19.09.05 „Про
організацію роботи і управління в органах прокуратури України”, Регламент
Генеральної прокуратури України, затверджений наказом №53 від 30.09.05,
визначають організаційно-правові засади координаційної діяльності
прокурорів усіх рівнів по боротьбі зі злочинністю.
Слід мати на увазі, що наведений перелік органів охорони
правопорядку далеко не повний. Згідно зі ст.2 Закону України від 23 грудня
1993 року “Про державний захист працівників суду і правоохоронних
органів” до правоохоронних відносяться, окрім вище перелічених, органи
державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової
охорони та інші, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Проте, не для всіх цих органів боротьба зі злочинністю є пріоритетом.
Прикладом може бути державна контрольно-ревізійна служба, на яку
Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу України” (ст.2)
покладає в якості головного завдання - здійснення державного контролю за
витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом та
достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах,
державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на
підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету та
державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення
виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Якщо чітко дотримуватись букви закону (в даному випадку ст.10
Закону України “Про прокуратуру”) прокурори зобов’язані зосередити свою
увагу перш за все на тих правоохоронних органах, для яких боротьба зі
злочинністю є головною. З іншими державними структурами, яким надано
право контролю за виконанням організаціями і громадянами чинного
законодавства, зокрема: органами Національного банку, Фонду державного
майна, Мінекобезпеки, Держкомспоживзахисту, Держстандарту та
Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів і
фондового ринку, інспекції з контролю за цінами тощо, тобто з так званими
контролюючими органами, прокуратура має взаємодіяти у межах покладеної

109

на неї функції нагляду за додержанням і застосуванням законів (або як
зазначено в Законі України від 08 грудня 2004 р. №2222-IV “Про внесення
змін до Конституції України” – нагляду за додержанням прав та свобод
людини і громадянина та інтересів держави...).
Чинним законодавством, зокрема ст.ст.16-18 Закону України “Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, на
контролюючі органи покладені обов’язки надавати органам охорони
правопорядку відповідну інформацію та документи, проводити на їх вимогу
ревізії, перевірки тощо. Це не означає, що керівники та інші відповідальні
працівники зазначених органів не можуть запрошуватись на координаційні
наради, які прокурор проводить з метою узгодження дій правоохоронних
органів з протидії злочинності.
Прокурор, як організатор таких нарад, має право запросити для участі в
їх роботі представників будь-яких державних структур, у тому числі й
органів правосуддя, якщо їх участь може бути корисною для справи.
Доцільність участі в координаційній нараді представників судових і
контролюючих органів вирішується в кожному конкретному випадку. У
такому ж порядку вирішується й питання щодо представників органів
державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, провідних вчених
і журналістів.
До основних напрямів, за якими здійснюється координація діяльності
правоохоронних органів, відносяться:
-спільний всебічний аналіз стану злочинності та корупції, їх структури
та динаміки, прогнозування тенденцій з метою визначення загальних засад і
шляхів протидії злочинності в усіх її формах і проявах;
-розробка та здійснення спільних цільових заходів щодо виявлення,
розкриття, розслідування, припинення і профілактики злочинів, а також
усунення причин та умов, що сприяли їх вчиненню;
-розробка та подання узгоджених пропозицій до проектів державних і
регіональних програм боротьби зі злочинністю та корупцією;
-виконання загальнодержавних і регіональних програм боротьби зі
злочинністю та корупцією;
-внесення узгоджених пропозицій органам державної влади і
місцевого самоврядування щодо оздоровлення криміногенної ситуації;
-розробка та подання пропозицій компетентним органам щодо
удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності у сфері
боротьби зі злочинністю та корупцією;
-спільне ініціювання наукових досліджень з проблем боротьби зі
злочинністю і корупцією, участь у їх проведенні.
Не виключається можливість здійснення координації за іншими
напрямами, в тому числі:

110

- підготовка і направлення інформацій з питань протидії злочинності
Президенту, Верховній Раді, Кабінету Міністрів України, іншим державним
органам, а також органам місцевого самоврядування;
-узагальнення (по узгодженій програмі) практики застосування
законів по боротьбі зі злочинними проявами і підготовка пропозицій щодо
покращення правоохоронної діяльності;
-узагальнення практики виконання міжнародних договорів і угод з
іноземними державами та міжнародними організаціями з питань
співробітництва у галузі протидії злочинності з метою вироблення
відповідних пропозицій щодо її удосконалення;
-вивчення практики координації дій правоохоронних органів,
поширення позитивного досвіду.
Координація здійснюється в таких основних формах:
-проведення координаційних нарад керівників правоохоронних
органів;
-проведення спільних засідань колегій правоохоронних органів;
-обмін поточною та іншою інформацією з питань боротьби зі
злочинністю;
-спільні виїзди у регіони для проведення узгоджених дій, перевірок і
надання допомоги місцевим правоохоронним органам у боротьбі зі
злочинністю, вивчення та поширення позитивного досвіду з цих питань;
-створення спільних слідчо-оперативних груп для розкриття і
розслідування конкретних злочинів;
-проведення спільних цільових заходів, що мають своєю метою
викриття і припинення злочинів, усунення причин та умов, які сприяли їх
вчиненню;
-взаємного використання можливостей правоохоронних органів з
підготовки і навчання кадрів, підвищення їхньої кваліфікації, проведення
спільних семінарів, конференцій;
-взаємної допомоги в забезпеченні особистої безпеки при здійсненні
діяльності по боротьбі зі злочинністю, у випадках і в порядку, передбачених
законом;
-видання спільних наказів, вказівок, підготовка інформаційних
листів,
орієнтувань та інших організаційно-розпорядчих
чи то
організаційно-управлінських документів.
Перелічені та інші форми координації обираються керівниками
правоохоронних органів в залежності від конкретної ситуації, обставин і
характеру питань, що потребують вирішення. Вибір зазначених або інших
форм і напрямів координаційної діяльності визначається, виходячи з
обстановки і характеру питання, що має бути вирішеним.
На координаційних нарадах, які є найбільш поширеною формою
координації, і до складу яких за посадою входять прокурор (голова наради)

111

та перші керівники відповідних правоохоронних органів (учасники наради),
мають розглядатись найбільш важливі (актуальні) питання протидії
злочинності. Скликаються такі наради за реальної потреби, наприклад, у разі
зростання рівня злочинності, збільшення питомої ваги найбільш небезпечних
злочинних проявів, виявлення негативних тенденцій у практиці розкриття
конкретної категорії злочинів тощо.
Ініціатива на скликання нарад може виходити від голови
координаційної наради – прокурора або одного з учасників координаційної
діяльності.
За необхідності узгодження спільних заходів з питань додержання
законності з контролюючими органами, іншими органами виконавчої влади
та місцевого самоврядування проводяться міжвідомчі наради.
Правом проведення міжвідомчих нарад користуються:
-у Генеральній прокуратурі України – Генеральній прокурор
України та його заступники;
-у прокуратурах АРК та обласного рівня – прокурори та їх
заступники;
-у міських, районних і прирівняних до них прокуратурах – лише
прокурори.
На міжвідомчу нараду можуть бути запрошені посадові особи
відповідних відомств (правоохоронних, контролюючих тощо), органів
державної влади та місцевого самоврядування для дачі пояснень у зв’язку з
фактами виявлених порушень закону чи бездіяльності щодо їх виявлення і
усунення.
Підготовка до координаційної (міжвідомчої) наради включає:
погодження з керівниками правоохоронних та інших органів регламенту її
роботи, місця і часу проведення, формування і затвердження порядку
денного, визначення кола учасників та осіб, що готують інформаційноаналітичні матеріали, доповіді, інформації тощо.
По кожному із питань, винесених на координаційну (міжвідомчу)
нараду, заздалегідь готується проект постанови, і тиражується в кількості,
необхідній для вручення кожному учаснику наради.
У постанові вказуються: найменування, дата і місце її винесення,
суть розглянутого питання, прийняте по ньому рішення. Формулювання у
тексті постанови повинні мати юридичне і фактичне вмотивоване
обґрунтування, відомості про відповідальних осіб, строки виконання.
В окремих випадках для підготовки питань до координаційної
(міжвідомчої) наради можуть організовуватись робочі групи з представників
органів охорони правопорядку,
виконавчої влади і місцевого
самоврядування, військового управління та позавідомчого контролю, їх
службових осіб, а також громадських організацій. Якщо такі групи не

112

створюються, підготовка матеріалів до наради здійснюється підрозділом
(службовою особою), котрий (яка) ініціював (ініціювала) її проведення.
Схвалена на координаційній (міжвідомчій) нараді постанова
підписуються керівниками - учасниками, яких стосуються напрацьовані
заходи. Підписані примірники постанови, кожен з яких має силу оригіналу,
надсилаються всім учасникам, які забезпечують якісне та своєчасне
виконання напрацьованих нарадою заходів.
З метою забезпечення виконання постанов координаційних
(міжвідомчих) нарад, керівники правоохоронних органів, у межах своїх
повноважень, можуть видавати накази, розпорядження, вказівки та інші
організаційно-управлінські акти.
Контроль за виконанням узгоджених заходів здійснюється по
відомствам, у межах компетенції їх керівників. Контроль за виконанням
постанови в цілому забезпечує прокурор, що головував на координаційній
(міжвідомчій) нараді, шляхом одержання в установлені терміни відповідної
інформації від виконавців та обговорення на черговій нараді питання про хід
(стан) виконання попередньої постанови.
Питання про відповідальність посадових осіб за неякісне і
несвоєчасне виконання або невиконання узгоджених заходів вирішує
керівник кожного правоохоронного органу самостійно, про що інформує
голову координаційної наради.
Під час проведення координаційної (міжвідомчої) наради ведеться
протокол, примірник якого після належного оформлення та підпису
прокурором надсилається у 10- денний строк до прокуратури вищого рівня з
додаванням примірника постанови.
Матеріально-технічне забезпечення координаційної (міжвідомчої)
діяльності покладається на її учасників.
4.4.Особливості взаємодії прокуратури з органами державної
влади, місцевого самоврядування і контролю. Гарантії забезпечення
незалежності прокуратури при взаємодії з органами державної влади,
місцевого самоврядування і контролю
Важливим аспектом організаційної діяльності прокуратури є
забезпечення належної взаємодії прокуратури з органами державної влади,
місцевого самоврядування, контролю тощо.
Забезпечення законності, захист прав і свобод людини та
громадянина, законних інтересів суспільства і держави складають основний
зміст діяльності прокуратури. Для інших владних органів питання
законності, громадської безпеки і правопорядку, викриття та усунення
порушень закону – лише частина їх діяльності з вирішення багатьох інших
завдань. Саме тому прокуратура хоча і має спільні цілі з названими органами,

113

у стосунках з ними не виступає в якості координатора, а узгоджені дії з
питань правоохоронної діяльності проводить у формі взаємодії.
Беручи до уваги, що левова частка роботи прокуратури
сконцентрована в регіонах та на рівні міст, районів, проблеми взаємодії
органів прокуратури й органів влади переважно стосуються представницької
та виконавчої діяльності суб’єктів України, органів місцевого
самоврядування та контролю.
Правові засади взаємодії прокуратури, органів влади місцевого
самоврядування та контролю складають Конституція України, Закон України
«Про прокуратуру», інші закони держави.
Відповідно до розділу VI Конституції України органи влади разом з
органами місцевого самоврядування забезпечують на своїй території захист
прав і свобод людини та громадянина, законність, правопорядок, громадську
безпеку. Крім того,
центральні органи виконавчої влади України,
утворюючи разом із регіональними органами єдину виконавчу вертикаль,
забезпечують охорону власності і громадського порядку, організують
протидію злочинності.
Відповідно й органи місцевого самоврядування, самостійно
вирішуючи питання місцевого значення в межах своєї компетенції, а також
забезпечуючи на своїх територіях додержання прав і свобод громадян,
охорону власності місцевих громад, громадського порядку, вживають заходів
до попередження злочинів і правопорушень.
Зазначене свідчить про спільність завдань, вирішення яких потребує
узгоджених дій органів представницької та виконавчої влади, місцевого
самоврядування. Така взаємодія здійснюється у формах, властивих усім цим
органам: проведення засідань, сесій тощо. Прокурорам надається можливість
брати участь в засіданнях органів законодавчої, виконавчої влади, місцевого
самоврядування з правом виступу на цих засіданнях, проводити аналіз
правопорушень, підтримувати внесені ними акти прокурорського реагування,
надавати додаткові роз’яснення щодо сутності порушених законів,
спрямовуючи, у такий спосіб, діяльність названих владних структур у
визначеному законом напрямі.
До інших форм взаємодії прокуратури з органами представницької
та виконавчої влади, місцевого самоврядування відносяться такі:
-взаємне інформування про стан законності, протидії злочинності і
правопорушенням, з інших питань правоохоронної діяльності;
-спільна розробка і прийняття у визначеному порядку комплексних
програм протидії злочинності, а також діяльність з виконання цих програм;
-спільне визначення пріоритетів у сфері протидії злочинності;
-участь представників відповідних органів в координаційних
(міжвідомчих) нарадах керівників правоохоронних органів;

114

-перевірка на відповідність закону правових актів, які приймаються
органами влади.
На практиці можуть застосовуватись й інші форми спільної
діяльності, важливо лише, щоб вони базувались на принципі законності, не
виходили за межі компетенції кожного суб’єкта взаємодії і справляли
позитивний вплив на стан правопорядку і законності.
Гарантії забезпечення незалежності прокуратури при взаємодії з
органами державної влади, місцевого самоврядування передбачені, зокрема,
ст.9 Закону України «Про прокуратуру»: прокурори не можуть входити до
складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, утворюваних
Радами або їх виконавчими органами.
Дещо інший характер має взаємодія прокуратури із органами
контролю, які, не дивлячись на розбіжності в назві, є державними
структурами та наділені повноваженнями щодо здійснення позавідомчого
контролю (нагляду) за виконанням законів на організаційно не
підпорядкованих їм об’єктах. З цими органами контролю (нагляду)
прокуратура повинна будувати свої відносини так, ні в якому разі не
підмінюючи їх, щоб забезпечити отримання якомога повної інформації про
порушення законів та причинах й умовах, які цьому сприяли.
Виходячи з повноважень, якими закон наділив прокуратуру, характер
її взаємодії з органами контролю має подвійну природу. З одного боку вона
вправі зобов’язувати органи контролю проводити перевірки в
підконтрольних організаціях, вимагати виділення спеціалістів для з’ясування
питань, що виникають в наглядовій діяльності, а з іншого – безпосередньо
перевіряти законність і повноту заходів, які вживаються цими органами для
усунення виявлених порушень і притягнення винних до відповідальності.
Ця обставина визначає специфічні форми взаємодії прокуратури з
органами контролю, чітке дотримання яких є гарантією забезпечення її
незалежності від цих державних утворень:
-взаємний обмін інформацією з питань виявлення і усунення
порушень законів;
-залучення представників органів контролю до підготовки
міжвідомчих (координаційних) нарад в якості членів робочих груп, а так
само і до безпосередньої участі в роботі таких нарад;
-залучення представників органів контролю в якості спеціалістів до
прокурорських перевірок, надання висновків у матеріалах кримінальних,
цивільних справ тощо;
-участь прокурорів у розгляді органами контролю внесених на їх
адресу актів прокурорського реагування: протестів, подань тощо.

115

4.5.Особливості взаємодії органів прокуратури із засобами масової
інформації та журналістами
Органи прокуратури України, вирішуючи в державі правоохоронні
завдання, безумовно зацікавлені в організації ефективної взаємодії з
редакціями засобів масової інформації, через які здійснюється
багатофункціональний інформаційний зв'язок із суспільством, його
інститутами і громадянами. У такий спосіб ними забезпечується практична
реалізація принципу гласності, який є одним із найважливіших в діяльності
прокуратури. З іншого боку втілення принципу гласності в життя, дозволяє
суспільству контролювати діяльність органів прокуратури, і в такий спосіб
активно впливати на забезпечення законності в їх діяльності.
Гласність як невід’ємна риса демократії і один з основоположних
принципів управління є вираженням довіри і поваги до працівників
прокуратури, їхньої здатності розібратися в подіях, виробити вірне рішення,
свідомо брати участь у його здійсненні. Ось чому надзвичайно важливо
забезпечити широку поінформованість працівників прокурорської системи
стосовно дійсного стану справ в суспільстві і прокуратурі; залучати
прокурорські кадри до управління справами органів (підрозділів)
прокуратури, насамперед, через напрацювання, прийняття та реалізацію
управлінських рішень.
Нормативне обмеження принципу гласності в діяльності органів
прокуратури визначається забороною без дозволу прокурора або слідчого
розголошувати дані перевірок і досудового слідства до їх закінчення та
вимогами законодавства про державну таємницю. У своїй діяльності
прокурор повинен керуватися виключно законом, приймаючи рішення на
підставі неупередженого й однакового відношення до всіх громадян.
У розвиток законодавчих актів щодо принципу гласності в діяльності
органів прокуратури, Генеральним прокурором України 14 липня 2006 року
видано наказ №11-гн «Про організацію роботи органів прокуратури України
з реалізації принципу гласності», яким зобов’язано:
1.Заступників Генерального прокурора України, прокурорів
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя,
військових прокурорів регіонів та Військово-Морських Сил України,
міських, районних, міжрайонних та інших прирівняних до них прокурорів
розглядати гласність у діяльності прокуратур усіх рівнів як важливий засіб
запобігання злочинності, зміцнення законності та формування в суспільстві
об'єктивної думки щодо виконання органами прокуратури покладених на них
завдань і функцій, особисто організовувати роботу на зазначеному напрямі.
1.1.Першочергове значення надавати висвітленню результатів
діяльності, які реально вплинули на зміцнення законності та правопорядку,
на поновлення прав громадян та захист інтересів держави. Розкривати

116

причини й умови, які сприяли вчиненню злочинів та порушенням закону,
пропонувати шляхи їх усунення та попередження.
1.2.Своєчасно реагувати на критичні публікації і повідомлення про
роботу органів прокуратури.
І.3.Зазначену діяльність проводити у суворій відповідності з
вимогами законодавчих актів, що регулюють правовідносини у сфері
інформаційної діяльності.
1.4.Запобігати поширенню інформації, яка містить державну чи будьяку іншу таємницю або конфіденційні відомості, стосовно яких
законодавством встановлено особливий порядок охорони. Інформацію про
порушення кримінальних справ, провадження досудового слідства
оприлюднювати лише за умови, що це негативно не вплине на всебічність,
об'єктивність та повноту досудового слідства, при дотриманні таємниці
слідства і законних прав учасників процесу. Не допускати, зокрема,
обнародування даних щодо особи підозрюваного, обвинуваченого або
підсудного до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо
неї, а стосовно потерпілого - без його згоди. У разі порушення вказаних
вимог призначати службову перевірку та вживати відповідних заходів
реагування.
2.Інформування державних органів влади і громадськості
здійснювати з усіх напрямів прокурорської діяльності, визначених
Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
2.1. Про стан законності та заходи щодо її зміцнення інформувати
Верховну Раду України і Президента України не менш як один раз на рік, а
місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування - не
рідше ніж двічі на рік.
2.2.Про стан законності з окремих напрямів прокурорської діяльності
інформувати центральні та місцеві органи влади, органи місцевого
самоврядування за результатами прокурорських перевірок або аналітичних
досліджень у разі необхідності вжиття з їх боку конкретних заходів,
спрямованих на забезпечення законності і правопорядку, додержання прав і
свобод громадян.
2.3.За наявності подій, що набули великого суспільного значення або
широкого розголосу, на запити засобів масової інформації або з власної
ініціативи надавати у межах компетенції офіційні коментарі щодо
встановлених обставин, чинного законодавства та вжитих органами
прокуратури заходів.
3.Національній академії прокуратури України передбачати
проведення систематичних досліджень з проблем підвищення ефективності
взаємодії органів прокуратури із засобами масової інформації і
громадськістю,
розробку
науково-практичних
рекомендацій
з

117

удосконалювання форм і методів цієї діяльності, збору та аналізу суспільної
думки стосовно прокуратури.
4.Критеріями оцінки діяльності органів прокуратури із забезпечення
принципу гласності визначити своєчасність і повноту інформування
державних органів влади та громадськості про стан законності, заходи щодо
її зміцнення, дотримання при цьому прав громадян і юридичних осіб.
Організуючи взаємодію зі ЗМІ, органи прокуратури мають
враховувати сучасний стан українських засобів масової інформації,
переважній більшості яких притаманні корпоративність і політичні
уподобання,
брутальність,
яка
сусідствує
нерідко
з
низьким
професіоналізмом, вільним викладенням інформаційного матеріалу при
недостатньо розвинутій відповідальності за загальнокорисні результати своєї
роботи. Наявність таких фактів вимагає від прокуратури внесення суттєвих
коректив в організацію взаємодії зі ЗМІ.
Серед проблем, які вимагають вирішення, представляються
важливими ті, що пов’язані з визначенням спільних цілей, завдань, напрямів,
форм і тактичних прийомів взаємодії прокуратури з керівними органами
засобів масової інформації, сучасними організаційно-правовими умовами
підвищення її ефективності.
Органи прокуратури при вирішенні завдань прокурорської діяльності
цілком успішно спроможні організувати взаємодію зі ЗМІ, посиливши при
цьому власні можливості та можливості засобів масової інформації. Для
цього потрібно передусім визначитись з найбільш прийнятними формами і
межами взаємодії. Це важливо зробити тому, що органи прокуратури не
лише використовують в своїй діяльності певні форми взаємодії, але й
вступають у конфронтацію з формами, які використовують ЗМІ. У цьому
вбачається одна з особливостей взаємодії прокуратури із засобами масової
інформації, яка виникає в результаті розбіжностей загальних уявлень про
призначення сторін і належну поведінку.
Позитивна взаємодія розуміється як узгоджена діяльність не
підпорядкованих один одному організаційно самостійних і відособлених
суб’єктів, спрямована на досягнення єдиних цілей, в основі якої лежать
взаємна підтримка, допомога, інші взаємоприйнятні обставини. Відповідно,
найважливішою умовою організації взаємодії органів прокуратури зі ЗМІ є
формування і визначення спільних для її учасників цілей. Однак єдність
цілей засобів масової інформації і органів прокуратури виявляється лише у
верхівці їх взаємодії, коли вони розглядаються в якості елементів спільного
механізму підтримання рівноваги і розвитку суспільства. При цьому для
досягнення цілей використовуються наявні у суб’єктів взаємодії власні
повноваження. Між тим, як відомо, речі, явища і факти мають власні цілі, які
поряд з іншими обставинами, виконують роль відмінної ознаки. І в цьому
випадку, розуміючи під цілями взаємодії очікуваний результат, важливо

118

підкреслити, що при організації взаємодії різних суб’єктів можливо
досягнення власних цілей учасниками взаємодії не лише за допомогою
власних повноважень, але, головним чином, з використанням повноважень
іншої сторони. У цьому випадку варто вести мову про єдину організаційну
ціль. У зв’язку з цим, органи прокуратури можуть і повинні використовувати
можливості (повноваження) засобів масової інформації, по-перше, - для
вирішення професійних завдань, покладених на прокуратуру, і по-друге, для формування у масовій суспільній свідомості уявлення про місце та роль
прокуратури в системі державної влади, результати її суспільно корисної
діяльності.
Те саме можна сказати про керівні органи ЗМІ і журналістів, котрі
можуть переслідувати свої власні цілі, використовуючи можливості органів
прокуратури. Як уявляється, саме ці обставини мали б стати тою
організуючою основою, на підставі якої могли б ефективно розвиватись
співробітництво і взаємодія органів прокуратури з органами ЗМІ.
На практиці органи прокуратури відповідно до наказу Генерального
прокурора України від 14 липня 2006 року №11-гн «Про організацію роботи
органів прокуратури України з реалізації принципу гласності» взаємодіють із
засобами масової інформації, переслідуючи в основному профілактичну і
пропагандистську цілі та, забуваючи про значно ширші можливості
вирішення прокуратурою загальних професійних завдань, до яких, як відомо,
відносяться завдання з викриття порушень законів, реагування на допущені
та виявлені порушення, відновлення порушених прав і свобод.
Так, ЗМІ є постійним джерелом оперативної професійної інформації,
яка слугує для виявлення порушень закону. Крім того, можливості ЗМІ
можуть використовуватись для посилення виховного ефекту від заходів
прокурорського реагування шляхом їх оперативного висвітлення в пресі, по
радіо чи телебаченню. Надання гласності, прийнятих за фактами порушень
законів заходів прокурорського реагування, об’єктивний, достовірний
коментар з боку прокурорів, журналістів, керівних органів ЗМІ безумовно
забезпечать посилення виховного впливу прокурорської діяльності. Це слід
враховувати при організації взаємодії прокуратури зі ЗМІ.
Правові засади взаємодії мають регулюватися нормами, які гарантують
громадянам свободу отримання і поширення інформації, свободу думок і
слова. Ці норми сформульовані в ст.10 Європейської Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод. Інші норми сформульовано в законах
України і, зокрема, Законі «Про інформацію». Аналіз цих норм дозволяє
виділити такі напрями взаємодії прокуратури зі ЗМІ та журналістами:
-інформування населення про стан законності і правопорядку в
суспільстві;

119

-інформування населення про заходи органів прокуратури, в т.ч.
спільні з іншими правоохоронними органами, щодо протидії злочинності,
припинення діяльності організованих злочинних груп тощо;
-передача в ЗМІ відомостей про порушені кримінальні справи за
злочинами, що викликають значний суспільний інтерес, про хід і результати
їх розслідування, судового розгляду; прокурорські перевірки, під час яких
викрито грубі порушення законів, заподіяні державі і громадянам збитки та
їх відшкодування;
-формування позитивного іміджу прокуратури та її працівників;
-спростування недостовірної інформації про діяльність прокуратури;
-правороз’яснювальна діяльність;
-отримання інформації від засобів масової інформації про порушення
законів на території і об’єктах, піднаглядних органам прокуратури;
-облік критичних зауважень про організацію та діяльність органів
прокуратури, конкретних її працівників, що висвітлювались у ЗМІ, та
своєчасне реагування на них.
До обов’язкових організаційних умов взаємодії органів прокуратури зі
ЗМІ та журналістами можна віднести такі:
-формування ділових відносин і контактів зі ЗМІ на основі аналізу
стану законності і злочинності, прокурорсько-слідчої практики в інтересах
забезпечення верховенства права;
-суворе дотримання законодавства України, локальних актів
Генерального прокурора України з реалізації принципу гласності в діяльності
органів прокуратури з урахуванням обмежень, встановлених у нормативноправових актах;
-визначення в кожній прокуратурі програми взаємодії зі ЗМІ, котра
передбачала б:
• постійне удосконалення форм і методів в роботі зі ЗМІ та
журналістами
• регулярне проведення особистих зустрічей керівників прокуратури з
керівними органами ЗМІ та журналістами;
• забезпечення виваженого підходу до відбору матеріалів, що
підлягають оприлюдненню через ЗМІ.

120

Запитання, відповіді на які наведено у Розділі 5 глави II.
1.Основні організаційно-управлінські фактори та їх вплив на діяльність
органів прокуратури.
2.Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів прокуратури.
3.Пріоритетні теми для комплексного наскрізного опрацювання в
прокуратурі: поняття, порядок визначення, перелік.
4.Розподіл праці та обов'язків в органах прокуратури: поняття, принципи,
сутність, значення.
5.Планування роботи в органах прокуратури: поняття, сутність, значення.
6.Технологія планування роботи в органах прокуратури; підстави та
процедура кореляції поточних планів.
7. Контрольна діяльність в органах прокуратури.
8.Виїзди до підпорядкованих прокуратур як один із видів контрольної
діяльності прокуратур АР Крим, областей, м. м. Києва та Севастополя,
військових прокуратур регіонів та ВМС України.

Розділ 5. Основні організаційно-управлінські чинники
(фактори) органів прокуратури
5.1. Основні організаційно-управлінські фактори та їх вплив на
діяльність органів прокуратури
Створення та підтримання організаційного порядку в органах
прокуратури досягається за допомогою таких основних організаційноуправлінських факторів як:
- інформаційно-аналітичне забезпечення;
- розподіл службових обов’язків між працівниками прокуратури;
- планування;
- оперативне керівництво;
- проведення оперативних, координаційних (міжвідомчих) нарад;
- впровадження в повсякденну діяльність наукових розробок,
напрацьованого передового досвіду, найбільш досконалих та ефективних
форм і методів роботи;
- контроль виконання;
- навчання і підвищення кваліфікації кадрів;
- створення та підтримання нормальних умов праці, здорової
психологічної атмосфери у трудовому колективі.
Від того, як використовуються зазначені фактори залежить стан
діяльності прокуратури в цілому і результативність роботи кожного окремо
взятого працівника.

121

5.1.1.Інформаційно-аналітичне
прокуратури

забезпечення

діяльності

органів

Неодмінною умовою успішної роботи прокуратури є належне її
інформаційно-аналітичне забезпечення: збір, систематизація й аналіз
правової та іншої інформації. Організаційно-правові засади такої роботи
визначаються Конституцією та законами України, передусім, Законами «Про
прокуратуру» та «Про інформацію»; локальними актами Генерального
прокурора України, в т.ч. наказами: №1 від 19 вересня 2005 року «Про
організацію роботи і управління в органах прокуратури України», №11-гн
від 14 липня 2006 року «Про організацію роботи органів прокуратури
України з реалізації принципу гласності» та №7-гн від 22 квітня 2004 року
«Про організацію роботи з питань правового забезпечення органів
прокуратури».
Під інформацією, що підлягає збору й обробці в органах прокуратури,
розуміють: а) відомості, що характеризують стан злочинності та законності
на піднаглядних територіях та об’єктах; б) відомості, що відображають
діяльність правоохоронних і контролюючих органів з протидії злочинам та
іншим правопорушенням; в) інші дані.
Робота прокуратури стосовно збору й опрацювання необхідної
інформації базуються на принципах: оперативності, своєчасності, повноти
та достовірності.
Принцип оперативності інформації визначається розробленими в
прокуратурі формами й методами одержання, обробки й подання
інформації.
Принцип
своєчасності
одержання
інформації
визначається
дотриманням строків її подання, згідно з управлінськими актами
відповідних прокурорів – наказами, планами роботи, рішеннями службових
нарад, завданнями, дорученнями тощо. Реалізація даного принципу
досягається режимом контролю виконання.
Принцип повноти інформації обумовлюється виділенням з масиву
інформації, що надійшла до прокуратури, за ознаками її оптимальності та
достатності для прогнозування
напрямів діяльності прокуратури,
прийняття управлінських рішень, аналітичних досліджень тощо.
Принцип достовірності інформації відображає не лише її
об'єктивність, але й відповідність фактичній ситуації, що визначає стан
законності та злочинності, а також рівень організації роботи прокуратури.
Важливим елементом інформаційного забезпечення в органах
прокуратури є об'єкти збору й систематизації інформації. Основними із них
вважаються такі:
-стан злочинності, структура й динаміка її розвитку;

122

-стан законності в економічній, соціальній й інших сферах
життєдіяльності;
-дотримання прав і свобод людини, громадянина;
-законність правових актів;
-дотримання законності при здійсненні оперативно-розшукової
діяльності, дізнання й досудового слідства;
-дотримання законності при реєстрації та реагування на сигнали про
вчинені злочини;
-виконання вимог Закону України «Про прокуратуру» та наказів
Генерального прокурора в частині, що стосується функцій прокуратури з
підтримання державного обвинувачення; представництва в суді інтересів
громадянина, суспільства, держави; нагляду за виконанням судових рішень
у кримінальних справах та інших заходів примусового характеру,
пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
-використання наказів, вказівок, рішень колегій, координаційних та
інших нарад, завдань і доручень вищестоящих прокурорів;
-систематизація чинного законодавства.
З урахуванням внутрішніх потреб міських (районних) прокуратур
прокурорами можуть бути визначені й інші напрями збору та обробки
інформації.
Інформація, що надходить у прокуратуру, може бути умовно
розділена на чотири групи.
Першу групу утворює первинна інформація, яка надходить з інших
органів, уповноважених на її збір відповідно до вимог чинного
законодавства. Наприклад, органів МВС України, які накопичують та
опрацьовують інформацію про вчинені злочини, осіб, що їх вчинили, і
систематично направляють її органам прокуратури всіх рівнів.
До другої групи належать листи, скарги та інші звернення, що
направляються безпосередньо в прокуратуру громадянами і юридичними
особами, народними депутатами України, депутатами місцевих рад.
Третю групу становлять відомості про порушення законів, прав і
свобод громадян, інтересів держави, що містяться в повідомленнях засобів
масової інформації.
Четверту групу складає інформація щодо порушень законів, отримана
при здійснені наглядової та іншої діяльності прокуратури..
Після збору необхідної інформації проводиться її систематизація у
спеціальних формах та справах (так званих нарядах) прокуратури.
Використання зібраної інформації здійснюється по різному: для
підготовки управлінських заходів та їх документування; підготовки актів
прокурорського реагування, направлення інформацій органам влади і
місцевого самоврядування, для аналітичних досліджень тощо.

123

На прикладі аналітичного дослідження стану правопорядку і
злочинності, традиційного для органів прокуратури, можна відслідкувати як
відбувається узагальнення та оцінювання інформації, отриманої в рамках
спеціального кримінологічного вивчення.
Кримінологічне вивчення стану злочинності - це процес пізнання й
оцінки відомостей про злочинність, її причини за допомогою методології
відбору, групування, зіставлення тощо. Вивчення злочинності та її причин
містить у своїй структурі три складових:
а) аналіз статистичних даних про злочинність і діяльність
правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю на відповідній території
(статистичний аналіз злочинності);
б) узагальнення даних про причини та умови вчинення злочинів, що
містяться в матеріалах кримінальних справ, прокурорського нагляду, інших
документах та у зверненнях громадян;
в) вивчення громадської думки (соціологічні дослідження).
Значення аналізу статистичних показників стану злочинності
визначене тим, що злочинність, як масове явище, піддається певним
закономірностям статистичного змісту у тенденціях прояву кількісних
даних.
Виявити ці закономірності, тенденції можна шляхом системного
аналізу статистичних даних про злочинність. Як справедливо відзначається
у науковій літературі, статистика – не лише сукупність певних цифрових
даних, але й метод, що дозволяє виявити закономірності там, де на перший
погляд ми бачимо гру випадковості.
Говорячи про значення статистичного аналізу як методу вивчення,
необхідно підкреслити, що цифри самі по собі «німі». Вони можуть
«заговорити» лише тоді, коли, з одного боку, вони правильні, а з іншого правильно витлумачені” .
Статистичний аналіз злочинності (як це виявляється з його назви),
припускає аналіз з послідуючим узагальненням статистичних даних.
Основними з них, стосовно аналізу злочинності, є дані про зареєстровані
злочини та осіб, що брали участь у вчиненні злочинів. Таку, первинну
інформацію збирають органи внутрішніх справ і направляють
за
встановленою формою систематичної звітності до прокуратур відповідних
рівнів.
При статистичному аналізі стану злочинності повинні чітко
дотримуватися певні правила, вироблені статистичною наукою. Основними
із них є: а) вимоги щодо систематизації (групування) статистичної
інформації; б) вимоги до формулювання аналізованих позицій; в) вимоги,
що регламентують відбір зіставлюваних і порівнюваних показників.

124

Основне завдання групування в кримінологічній статистиці - дати
повну та всебічну оцінку злочинності, характеристику особи злочинця, а
також факторів, що сприяли або перешкоджали вчиненню злочинів.
Надійність статистичного аналізу значною мірою визначається
правильним і точним формулюванням основних параметрів і показників
злочинності. До числа основних параметрів відносяться: рівень злочинності,
структура злочинності, динаміка злочинності. В якості показників в
кримінологічній статистиці застосовують: абсолютні цифри, коефіцієнти
злочинності та структурні показники. Важливою умовою об'єктивності
статистичного аналізу злочинності є чітке дотримання вимог про
співставлення її показників.
Важливою вимогою, що забезпечує надійність статистичного аналізу,
є правильне визначення періоду, за який варто брати статистичні дані про
стан злочинності. При вирішенні цього питання пропонується виходити з
того, що з малого числа спостережень (показників) не можна виявити
закономірність, що властива злочинності як масовому явищу. Якщо взяти
дані про злочинність за короткий проміжок (наприклад, за два останніх
роки), можна виявити певні зміни її рівня й структури. Але ці зміни можуть
бути випадковими і не відображати основні тенденції злочинності,
приміром, у місті (районі). Щоб їх виявити, необхідні відповідні
статистичні дані про злочинність за останні 5-10 років.
Методика узагальнення даних, що визначають причини й умови
здійснення окремих злочинів, пропонує вибірка, групування й оцінка
кримінологічної інформації, що міститься в матеріалах кримінальних справ.
Означена робота проводиться працівниками прокуратури з урахуванням
результатів статистичного аналізу стану злочинності. Необхідно при цьому
пам'ятати, що статистичний аналіз дозволяє «зафіксувати» лише зовнішню
сторону злочинності. Виявити внутрішні причини за допомогою
статистичного аналізу не можна. Для цього необхідні інші заходи: робота
прокурорів стосовно узагальнення кримінологічної інформації, що
міститься в матеріалах кримінальних справ і прокурорського нагляду.
Кримінальні справи, дані з яких підлягають узагальненню з метою
вивчення причин злочинів, можуть групуватися за різними ознаками: а)
видами злочинів (наприклад, навмисне вбивство й тяжкі тілесні
ушкодження; розбійні напади й грабежі; економічні злочини тощо); б)
основними сферами життєдіяльності (наприклад, насильницькі злочини в
побутовій сфері); в) категоріями злочинців (наприклад, кримінальні справи
про злочини, вчинені неповнолітніми).
При проведенні такої роботи у масштабах великого регіону практично
дуже важко піддати узагальненню всі кримінальні справи тієї чи іншої
категорії. На практиці з успіхом застосовується вибіркове вивчення
кримінальних справ. Сутність вибіркового або репрезентативного вивчення

125

ускладнюється тим, що узагальненню піддається частина кримінальних
справ певної категорії. Статистична теорія доводить, що при досить великій
кількості спостережень можуть бути виявлені й обмірювані показники, які
властиві всій досліджуваній сукупності. Завдання полягає у тому, щоб
відібрана група кримінальних справ була достатньо репрезентативною.
Узагальнення кримінальних справ з метою виявлення найбільш
типових причин та умов вчинення злочинів повинні проводитись по
спеціально розробленій методиці, що містить певне коло питань.
Опитування громадської думки та спостереження, як методи
криміналістичного дослідження, є комплексом тактичних і технічних
прийомів, що забезпечують поглиблене вивчення факторів, що
детермінують злочинність.
Вказані методи дозволяють одержати не тільки додаткові відомості
про стан злочинності, її причини, але й дають можливість знати думку
населення з приводу ефективності заходів, що застосовуються
правоохоронними та іншими органами по боротьбі зі злочинністю та
іншими правопорушеннями. Опитування суспільної думки дозволяє
розширити об'єкт досліджень, підійти до нього з нових позицій.
Відмічаючи позитивне значення громадської думки в удосконаленні
практики протидії злочинності, варто виділити наступне. У громадській
думці, як у дзеркалі відображаються недоліки й сильні сторони діяльності
правоохоронних органів. Інший аспект полягає в тому, що вивчення
громадської думки, будучи методом пізнання причин злочинності,
одночасно виступає як спосіб активізації населення у боротьбі з цим злом.
На практичному рівні відношення прокурорів до розглянутої
проблеми різне. Одні з них не беруть участі у вивченні громадської думки в
рамках проведення профілактичної роботи. Інші, хоча такою роботою й
займаються, але епізодично і недостатньо кваліфіковано, що лише
дискредитує розглянуту форму інформаційно-аналітичної діяльності
прокурорів.
У світлі викладеного, вбачаються актуальними два взаємозалежні
завдання: а)розробка методики вивчення думки населення про причини
злочинності; б)пошук організованих форм застосування результатів
вивчення громадської думки у практиці органів прокуратури.
5.1.2.Пріоритетні теми для комплексного наскрізного опрацювання в
прокуратурі: поняття, порядок визначення, перелік
З метою узгодження роботи структурних
Генеральної прокуратури України та прокуратур
актуальних напрямів прокурорсько-слідчої діяльності,
та ефективності, забезпечення своєчасного вивчення

підрозділів апарату
обласного рівня з
підвищення її якості
проблемних питань,

126

Генеральний прокурор України своїми розпорядженнями № 57 від 1 серпня
2008 року та № 9 від 06 лютого 2009 року визначив пріоритетними для
комплексного опрацювання та використання в прокурорсько-слідчій
діяльності наступні теми:
1.Стан прокурорського нагляду за додержанням законодавства,
спрямованого на боротьбу з корупцією.
2.Стан прокурорського нагляду за додержанням законів щодо протидії
легалізації (відмиванню) грошових коштів та іншого майна, одержаного
злочинним шляхом.
3.Стан прокурорського нагляду за додержанням законодавства щодо
боротьби зі злочинами, пов‘язаними з торгівлею людьми, органами та
тканинами людини.
4.Стан прокурорського нагляду за додержанням законодавства,
спрямованого на протидію «рейдерству», захист прав громадян та інтересів
держави від неправомірних посягань.
5.Стан прокурорського нагляду за додержанням законодавства,
спрямованого на подолання проявів расової та національної нетерпимості,
ксенофобії.
Розпорядженням №57 від 01.08.08 визначено порядок і процедурні
питання роботи з наскрізних тем, а так само повсякденні обов’язки
керівників структурних, які викладено нижче:
-забезпечувати повсякденний збір, систематизацію та оперативну
обробку інформаційних матеріалів;
-координувати роботу та здійснювати обмін інформацією з іншими
структурними підрозділами, правоохоронними та контролюючими органами,
судовою адміністрацією, прокуратурами обласного рівня, Національною
академією прокуратури України;
-оперативно використовувати отримані дані для підвищення
ефективності прокурорського нагляду, усунення порушень законності,
поновлення прав громадян та захисту інтересів держави, відшкодування
заподіяної шкоди;
-під час виїздів до підпорядкованих прокуратур з перевірками або для
надання практичної допомоги обов'язково вивчати стан організації роботи з
наскрізних тем;
-здійснювати контроль за веденням працівниками тематичних
проваджень, у яких формувати відповідні матеріали за темою;
-необхідну інформацію надавати відповідальному підрозділу в
письмовому вигляді до 20 числа наступного за кварталом місяця або, у разі
потреби, на письмову вимогу його керівника - у визначений ним строк.
Керівникам структурних підрозділів, які відповідальні за тему:
-опрацьовувати отриману інформацію, а у разі необхідності
поглибленого вивчення питання — проводити аналітичні дослідження;

127

-надавати висновки та пропозиції щодо її реалізації відповідним
заступникам Генерального прокурора або прокурора обласного рівня. За
наявності підстав ініціювати розгляд питань на засіданнях колегії,
координаційних або міжвідомчих нарадах, внесення документів
прокурорського реагування, інформацій до органів влади тощо.
5.1.3.Розподіл праці та обов'язків в органах прокуратури
Найважливішим елементом організації діяльності органів прокуратури в
цілому і на окремих напрямах є раціональний розподіл роботи, прокурорської
праці. Під цим розуміється чітке розмежування компетенції, функцій між
територіальними і спеціалізованими прокуратурами; прокуратурами різних
рівнів; структурними підрозділами Генеральної прокуратури України,
прокуратури АР Крим, обласних і прирівняних до них прокуратур,
співробітниками міських, районних та прирівняних до них прокуратур.
Поділ праці в органах прокуратури здійснюється на трьох рівнях. На
першому рівні провадиться розподіл відповідно до основних ланок
прокурорської системи. В основу цього поділу покладено Закон України «Про
прокуратуру» і галузеві накази Генерального прокурора.
Другий рівень поділу прокурорської праці пов'язаний зі створенням
організаційних структур Генеральної прокуратури України, прокуратури АР
Крим, обласних і прирівняних до них прокуратур, під якими розуміється
сукупність їх підрозділів, кожний з яких має свою компетенцію, похідну від
компетенції органа. Організаційна структура тісно пов'язана з штатним
розписом - належно оформленим і затвердженим документом, у якому
вказуються внутрішні підрозділи із зазначенням їх найменувань, наявних
посад, їх кількості та розмірів посадових окладів.
Структура й штати Генеральної прокуратури України, прокуратури АР
Крим, обласних і прирівняних до них прокуратур затверджуються
Генеральним прокурором України. Прокурор АР Крим (області) за
погодженням з Генеральним прокурором України може вносити зміни у
встановлені штати підлеглих прокуратур у межах установлених чисельності
й фонду оплати праці.
Цілі, завдання, напрями діяльності структурних підрозділів,
повноваження їх працівників визначаються положеннями про відповідні
структурні підрозділи. Затверджуються
ці організаційно-управлінські
документи керівниками органів прокуратури.
Третій рівень розподілу праці в органах прокуратури здійснюється
шляхом визначення функціональних обов'язків між працівниками
прокуратури. У наказі Генерального прокурора України вказується, що
обов'язки між керівництвом мають розподілятись наказами Генерального
прокурора України та прокурорів обласного рівня. Розподіл функціональних

128

обов’язків між працівниками структурних підрозділів цих прокуратур
повинен проводитись їх керівниками за територіально-предметним
принципом і затверджуватись: у центральному апараті – начальниками
Головних управлінь або заступниками Генерального прокурора України, в
прокуратурах АР Крим та обласного рівня – заступниками прокурорів
відповідно до розподілу обов’язків. В міській (районній) прокуратурі
розподіл функціональних обов’язків між працівниками міської (районної)
слід здійснювати наказами керівника
за галузевим і предметним
принципами.
Предметний (галузевий) принцип передбачає розподіл обов'язків за
напрямами прокурорської діяльності. Критеріями в цьому випадку є певні
групи законів та інших нормативних актів, а також закріплені у Конституції
України та Законі України «Про прокуратуру» функції прокуратури.
Залежно від штатної чисельності міської (районної) прокуратури за кожним її
працівником закріплюється декілька питань діяльності.
Територіально - предметний принцип припускає розподіл обов'язків
між працівниками структурного підрозділу (Главку, управління, відділу
тощо) таким чином, щоб за кожним із них, враховуючи спеціалізацію,
закріплювались одна чи група прокуратур (так звані зони) і предмети (теми) з
відповідного напряму прокурорської діяльності. Перелік обов’язкових для
органів прокуратури тем визначається Генеральним прокурором України у
відповідному розпорядженні.
Запроваджений принцип розподілу обов’язків забезпечує на практиці
організаційне й методичне керівництво підпорядкованими прокуратурами та
контроль за їх діяльністю з боку вищестоящих прокуратур.
Накази (розпорядження) про розподіл обов'язків повинні бути повними
й охоплювати всі функції (галузі) і напрями діяльності прокуратури. Текст
наказу має викладатись юридично грамотно, точно й конкретно для того,
щоб кожен працівник чітко і недвозначно розумів предмет і коло своїх
функціональних обов'язків. Окремим пунктом у наказі необхідно визначити
взаємозамінюваність працівників у разі тимчасової відсутності будь - кого із
них (у зв'язку з відпусткою, відрядженням, через хворобу та з інших
поважних причин).
5.1.4.Планування роботи в органах прокуратури
Планування вважається одним із дійових засобів підвищення
ефективності прокурорсько-слідчої роботи. У теорії й практиці планування
розглядається як своєрідний інструмент, за допомогою якого досягається:
-ефективне використання людських ресурсів у просторі і часі;
ритмічність та упорядкованість трудового процесу;
-концентрація зусиль працівників для вирішення пріоритетних завдань;

129

-розумне співвідношення між тою, що планується, та позаплановою
частиною прокурорської діяльності;
-взаємодія структурних підрозділів у межах одного органу та в
координації з іншими органами і утвореннями;
-забезпечення необхідних умов для здійснення контролю та
самоконтролю.
Зважаючи на централізацію прокурорської системи принципи,
методологія, зміст і власне процедура планування єдині для всіх її органів
(від Генеральної прокуратури України до прокуратур районного рівня),
підрозділів і працівників.
Теорія управління визначає загальні принципи, тобто ті правила
поведінки, якими мають керуватися всі суб’єкти управління незалежно від
свого статусу, та принципи управління на рівні галузі (галузеві принципи)
або на статусному рівні – інституційному, організаційному, груповому. З
найбільш загальних виділяють принципи соціальної спрямованості
управлінської діяльності, законності, об’єктивності, комплексності й
системності, гласності, поєднання колегіальності й єдиноначальності.
На зазначених принципах (основні з яких буде розкрито далі)
ґрунтуються методи управління – прийоми, операції та процедури
підготовки, прийняття, організації та контролю виконання управлінських
рішень, які приймаються учасниками управлінської діяльності.
До найбільш відомих й ефективних загальних методів підготовки
управлінських рішень (включаючи плани роботи) слід віднести метод
«мозкової атаки», дискусію, регламентний метод, методи колективної та
індивідуальної мотивації, розпорядчий, адміністративні та інші, а також
спеціальні методи, що використовуються саме у практиці планування:
послідовних наближень, балансовий, варіантів, проблемного планування,
програмно-цільовий. Уміле поєднання зазначених принципів і методів
повинно забезпечити підготовку таких управлінських рішень (планів), в яких
відображалися б цілі та завдання прокуратури, її окремих підрозділів та
працівників, засоби та ресурси, необхідні для їх досягнення і вирішення,
намічені заходи з визначенням черговості й терміну виконання, конкретних
виконавців, контролю за виконанням планових заходів.
При складанні планів необхідно домагатися, передусім, принципу
системності, а також інших, таких як безперервність, законність, науковість,
ефективність.
Системність полягає у взаємозв’язку запланованих заходів, з тим щоб
план являв собою єдине ціле, а не набір випадкових, не пов’язаних між
собою пунктів.
Безперервність тісно пов’язана із системністю і полягає не лише у
переході одного періоду до іншого, але й у взаємозв’язку між плануванням у
різних органах (підрозділах) прокуратури.

130

Законність передбачає повну відповідність цілей і засобів їх
досягнення, які визначаються вимогами чинного законодавства та окремими
актами Генерального прокурора України.
Науковість планування базується на всебічному і глибокому пізнанні
та врахуванні закономірностей й особливостей у сфері функціонування
органів прокуратури. Таке пізнання може бути досягнуто лише шляхом
ретельного вивчення інформації про стан законності. Вона дає можливість
прогнозувати події, передбачати їх (сучасна наука стверджує, що людина
здатна прогнозувати майбутнє з достовірністю до 80%).
Ефективність планування визначається ступенем досягнення його
цілей. Щоб її забезпечити, при формуванні плану необхідно передбачити
певні передумови – обґрунтовані реальні цілі, якісно-кількісні показники,
забезпеченість ресурсами (людськими, технічними тощо).
Для забезпечення ефективності реалізації затверджених планами
заходів важливо забезпечити:
-актуальність, тобто щоб визначені заходи були своєчасними і
обґрунтованими необхідністю втручання прокурорів у негативні процеси,
що відбуваються;
-цілеспрямованість, завдяки якій чітко виокремлюються питання, варті
прокурорської уваги або ті, що потребують внутрішнього чи зовнішнього
узгодження. Матеріали практики свідчать, що одним із поширених недоліків
є невірне визначення прокурорами на місцях фактичної ситуації та цільових
заходів впливу на неї. Тому й при реалізації передбачених планами заходів
кінцеві результати, зазвичай, незначні.
У залежності від проблем, які потребують вирішення, та мети, що має
бути осягненою, у практиці органів прокуратури може застосовуватись
стратегічне (перспективне), організаційно-тактичне та організаційнооперативне планування.
За значенням і складом виконавців можна виділити загальні (поточні),
спеціальні та індивідуальні плани.
За змістом плани поділяються на ті, що регулюють як основну або
слідчо-прокурорську діяльність (розслідування конкретних кримінальних
справ, перевірки тощо) так
і організаційно-управлінську (проведення
засідань колегії, службових нарад, аналітичних досліджень, звіти працівників
прокуратури тощо); забезпечують навчання кадрів (індивідуальне навчання,
стажування молодих спеціалістів тощо).
За термінами плани можна умовно класифікувати як:
1) довгострокові - розраховані на рік і більше
2)середньострокові - піврічні, квартальні
3) короткострокові - помісячні, декадні, тижневі, щоденні.

131

Стратегічне або перспективне планування здійснюється на період у рік
і більше з урахуванням пріоритетів, визначених на загальнодержавному чи то
регіональному рівні. У них, зазвичай, передбачається комплекс
організаційно-практичних заходів, спрямованих на протидію злочинності,
зміцнення режиму законності та правопорядку в регіоні (районі, місті,
області), управлінські та практичні заходи з пріоритетних напрямів
прокурорсько-слідчої діяльності тощо. На сьогоднішній день нормативноправовими актами Генерального прокурора України стратегічне
(перспективне) планування в органах (підрозділах) прокуратури не
передбачено, і більшою частиною не практикується. Разом з тим, наказ
Генерального прокурора України від 19.09.05 №1 “Про організацію роботи і
управління в органах прокуратури України” (п.8) рекомендує прокурорам
усіх рівнів "…застосовувати різні форми планування як дійовий засіб
підвищення ефективності прокурорсько-слідчої роботи", а це означає, що не
слід нехтувати таким видом планування як стратегічне або перспективне, що
досить позитивно зарекомендувало себе у недалекому минулому.
Адже
такого роду довгострокові плани створюють сприятливе
підґрунтя для послідовної і цілеспрямованої роботи прокуратури на значний
відрізок часу, за умови, що базуються на дійсному, а не уявному аналізі стану
злочинності та правопорядку в регіоні завдяки належно організованій
інформаційно-аналітичній
роботі
та
науково-обґрунтованому
прогнозуванню.
У наш час певним аналогом стратегічного (перспективного)
планування можна вважати державні та регіональні програми протидії
злочинності, її організованим формам та корупції, розроблені органами влади
та місцевого самоврядування у взаємодії з правоохоронними структурами, до
виконання яких долучаються органи прокуратури. Підставою для розробки
цих заходів є відповідні Укази Президента України, зокрема щодо протидії
злочинності, її організованим формам, корупції, а також керівні накази
Генерального прокурора України, в тому числі від 19.09.05 №3 гн “Про
організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів
щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів”.
Так, у пункті 2 названого наказу від прокурорів усіх рівнів вимагається
забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім, у діяльності органів
виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та
правоохоронних органів. Пункт 3 цього наказу встановлює основні напрями
наглядової діяльності щодо захисту прав і свобод людини та громадянина,
зокрема, що стосуються оплати та охорони праці; охорони здоров'я;
соціального та пенсійного забезпечення; прав і свобод осіб, які потребують
державної підтримки та допомоги. У пункті 4
наказу прокурорам
пропонується зосередити зусилля на нагляді за додержанням законів,
спрямованих на захист від неправомірних посягань економічних інтересів

132

держави, перш за все у бюджетній сфері, а також щодо збереження
державного та комунального майна, законності його приватизації й
відчуження; інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності; банкрутства
суб’єктів господарювання; запобігання та протидії легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним
шляхом; банківської діяльності;
реформування агропромислового комплексу; земельних ресурсів та
природного середовища; енергозбереження.
Цілком логічно і закономірно, що стратегічно визначені Генеральним
прокурором України головні напрями прокурорської діяльності щодо захисту
прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів повинні бути
конкретизовані і трансформовані на місцях у конкретні заходи організаційно
- тактичного та організаційно-оперативного характеру.
Організаційно-тактичне планування передбачає розробку поточних
планів, які можуть бути розраховані на календарний період, встановлений
Генеральним прокурором України по всій системі органів прокуратури.
Поточні плани відрізняються від стратегічних (перспективних) не
лише за термінами, але й за змістом і характером заходів, що включаються до
них.
Наказом Генерального прокурора України від 19.09.05 №1 “Про
організацію роботи і управління в органах прокуратури України” для всієї
системи органів прокуратури з 01.01.06 запроваджено піврічне поточне
планування роботи. Саме такий період вважається найбільш оптимальним,
оскільки надає всім без винятку прокуратурам (структурним підрозділам)
досить повні можливості для реалізації наглядових повноважень, що
переважають в загальному обсязі роботи всієї прокурорської системи.
Зрозуміло, що плани роботи необхідно формувати на підставі
глибокого аналізу наявних інформаційних ресурсів, у тому числі:
статистичних і аналітичних даних щодо стану законності та правопорядку,
матеріалів контролюючих, правоохоронних та інших державних органів,
прокурорських перевірок, отриманих повідомлень про порушення законів та
прав громадян, виходячи при цьому з завдань, окреслених Конституцією
України, Законом України “Про прокуратуру” та конкретизованих у наказах,
інструкціях, вказівках та інших управлінських актах Генерального прокурора
України.
За змістом заходи, що включаються до поточних планів роботи, мають
відповідати характеру функцій, покладених на органи прокуратури.
План не має бути формальним, не слід включати до нього заходи, не
актуальні для даної конкретної прокуратури. Це по-перше. По-друге,
необхідно, щоб при плануванні не змішувались прокурорські функції з
компетенцією інших відомств, органів і організацій. По-третє, план має бути
єдиним для відповідної прокуратури і повною мірою відповідати вимогам
щодо цілеспрямованості, комплексності, конкретності, послідовності,

133

напруженості, реальності. Крім того, має застосовуватись диференційований
підхід до залучення прокуратур нижчого рівня, виходячи із стану законності
та злочинності на відповідній території.
Цілеспрямованість планових заходів виявляється в їх спрямуванні на
вирішення пріоритетних (основних) завдань прокурорської діяльності.
Комплексність плану передбачає, що до нього включаються заходи, які
належать до всіх галузей і напрямів прокурорської діяльності,
взаємообгрунтовані, чітко упорядковані, логічно пов`язані між собою з
єдиною метою – успішного вирішення поставлених завдань.
Конкретність плану передбачає чітке і зрозуміле, без двозначності,
формулювання планових заходів, визначення об`єктів перевірки, конкретних
виконавців, правових норм (які належить вивчити), встановлення точних,
виважених строків виконання.
Послідовність плану - це врахування заходів попереднього планового
періоду з тим, щоб уникнути дублювання в роботі органів прокуратури,
марної витрати часу і сил на неодноразове виконання тієї самої роботи або на
тих самих об`єктів. При дотриманні даного принципу один план ніби - то
“перетікає” в наступний. Значну допомогу у забезпеченні принципу
послідовності може надати облік питань, котрі планувались у попередніх
кварталах поточного та минулого років, для ведення якого можна
використовувати як паперові, так і електронні носії.
Напруженість плану полягає в спрямуванні зусиль працівників
прокуратури на досягнення максимально високих результатів.
Під реальністю планових заходів розуміється точний розрахунок
наявних сил, можливостей і часу для якісного вирішення всього комплексу
питань, передбачених планом.
Відповідно до ст.5 Закону України “Про прокуратуру” на органи
прокуратури не можуть покладатися функції, не передбачені Законами
України. Зважаючи на це, не слід включати до поточних планів заходи,
виконання яких властиве іншим відомствам, а також тих, що відносяться до
повсякденної діяльності прокурора, наприклад, перевірки додержання
законів в ізоляторі тимчасового утримання, щодо реєстрації, обліку та
вирішення заяв (повідомлень) про злочини, участь у судовому розгляді
кримінальних, цивільних або господарських справ, прийом громадян та ін.
Згідно з п.9.2 наказу від 19.09.05 №1 “Про організацію роботи і
управління в органах прокуратури України” на рівні Генеральної
прокуратури України, прокуратури АР Крим, обласних і прирівняних до них
прокуратур надано право галузевим підрозділам складати галузеві плани за
напрямами своєї діяльності на півріччя. При формуванні таких планів
необхідно враховувати перш за все заходи, передбачені основним планом
роботи, а також рішеннями колегій, оперативних, координаційних
(міжвідомчих) нарад, іншими організаційно-управлінськими актами,

134

виконання яких покладено на відповідний структурний підрозділ. Інакше
кажучи, поточні плани не повинні містити наглядові заходи, а так само
комплексні чи галузеві перевірки підпорядкованих прокуратур, заходи
аналітичного та навчально-методичного характеру, періодичність проведення
яких передбачена законодавством або наказами Генерального прокурора
України
Рекомендується включати до галузевих планів звіти на оперативних
нарадах з попередньою перевіркою працівників органів прокуратури всіх
рівнів про стан виконання ними службових обов’язків в цілому або з окремих
важливих напрямів діяльності, розробку методичних рекомендацій за
напрямами функціонування підрозділів, вивчення й поширення позитивного
досвіду роботи кращих прокуратур тощо.
На відміну від організаційно-тактичного організаційно-оперативне
планування передбачає розробку спеціальних планів, метою яких є
вирішення конкретних завдань у міру їх виникнення (наприклад, у зв’язку з
фактами терористичних актів).Ці плани можуть бути разового або
багаторазового
використання
(тривалого,
середньотривалого
і
короткотривалого термінів).
Прикладом планів разового використання можуть бути плани
розслідування конкретної категорії злочинів або щодо проведення спільних
слідчо-оперативних заходів у певній категорії кримінальних справ, а так
само з реалізації рішень колегії, оперативних, координаційних (міжвідомчих)
нарад тощо.
Плани багаторазового використання розробляються як типові
документи (управлінські рішення), своєрідні алгоритми комплексного
вирішення окремих проблем, що повторюються. Наприклад, плани діяльності
органів прокуратури в умовах реформування її структури та функцій, щодо
попередження злочинів та інших правопорушень у паливно-енергетичному
комплексі, щодо забезпечення безперервного навчання кадрів органів
прокуратури тощо.
У структурі перспективних, поточних та спеціальних планів можна
виділити три частини: загальну, спеціальну та додатки.
Загальна частина містить, як правило, заходи організаційноуправлінського і кадрового забезпечення прокурорської діяльності.
Спеціальна частина – розрахована на перспективу і включає конкретні
заходи, спрямовані на вирішення найбільш актуальних проблем.
Додатками до планів можуть бути: перелік орієнтовних питань до
розгляду на колегії, оперативних та інших службових нарадах, графіки
скоординованих виїздів, а так само навчальних заходів.
Належним чином оформлений, чіткий, конкретний план – показник
високої організаційної культури органу прокуратури та її керівника. Якісно
та належно сформованим вважається план, зорієнтований на подолання

135

засобами прокурорської діяльності негативних тенденцій у суспільстві,
усунення правопорушень у будь-якому їх прояві, поновлення законності,
прав і свобод громадян та інтересів держави. Без перебільшення такий план
є науково обґрунтованою програмою дій конкретної прокуратури,
однозначно скерованою на підвищення якості та ефективності прокурорської
наглядової, процесуальної, координаційної, слідчої, управлінської та іншої
діяльності, за умови своєчасної, повної та ефективної його реалізації.
Окрім названих видів, працівниками прокуратур усіх рівнів можуть
використовуватися особисті (індивідуальні) плани, розраховані на
короткостроковий і середньостроковий періоди, і мають своїм спрямуванням
підвищення професійної майстерності та ділової кваліфікації прокурорськослідчих працівників, навчання молодих спеціалістів (помічників прокурорів
або слідчих).
Окремий підвид утворюють плани організації і проведення наглядових
перевірок додержання та застосування законів (у тому числі при вирішенні
звернень громадян); плани конкретних аналітичних досліджень; плани
виконання окремих слідчих дій у кримінальних справах тощо. Названі види
планів, короткострокові за термінами, є по суті своєрідними методиками, за
допомогою яких можна досягти поставленої мети: виявити порушення
закону, встановити винних у цьому осіб, вжити заходів до усунення причин і
умов, що сприяли правопорушенню.
Варто зауважити, що кожний орган прокурорської системи при
плануванні своєї роботи користується відносною самостійністю. Разом з
тим, плани роботи Генеральної прокуратури України, обласних, міських,
районних і прирівняних до них прокуратур утворюють єдину програму
діяльності прокуратури з виконання завдань, що випливають із Конституції
та законів України, актів Генерального прокурора України, а також висновків
за результатами проведених аналізів (узагальнень) прокурорської практики.
5.2.Контрольна діяльність в органах прокуратури
5.2.1.Поняття й значення контролю в органах прокуратури, його види
Оптимізація управління прокурорською системою здійснюється
одночасно з удосконаленням такої важливої його складової, як контроль.
Належно організований контроль створює необхідні передумови для
ефективної реалізації поставлених перед органами прокуратури цілей і
дозволяє з найменшими витратами досягти їх здійснення.
Контроль, його місце і роль в управлінні державними органами може
розглядатися в декількох площинах. Контроль (від фр. соntrole) - це, перш за
все, спостереження, нагляд з метою перевірки; перевірка, а також
спостереження з метою перевірки; облік, перевірка рахунків, звітності тощо.

136

Контроль в управлінському значенні - це спеціально спланована і
здійснювана система перевірочних дій із забезпечення виконання покладених
на органи прокуратури Конституцією України та Законом України «Про
прокуратуру» функцій щодо:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2)представництва інтересів громадянина або держави в суді у
випадках, визначених законом;
3)нагляду за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4)нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень
у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів
примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи
громадян;
5)нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина,
додержанням
законів з цих питань органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими
особами.
За сферою діяльності, яка підлягає контролю, його поділяють на
відомчий (внутрішній) та позавідомчий (зовнішній). Відомчий контроль
здійснюється усередині прокурорської системи і тісно пов'язаний із
завданнями, що ставляться перед органами прокуратури.
Суть контролю полягає в системі спостереження і перевірки
відповідності функціонування об'єкта прийнятим управлінським рішенням,
виявленні допущених відхилень і визначенні шляхів їх усунення.
Розглядаючи контроль як одну із важливих складових управління,
треба підкреслити, що контроль - постійно діючий чинник, який
здійснюється на всіх рівнях діяльності органів прокуратури, і є важливим
практичним засобом належного виконання прокурорсько-слідчими
працівниками своїх повноважень.
Завданнями контролю в прокуратурі є своєчасне виявлення недоліків і
упущень в роботі підлеглих прокурорів та інших прокурорсько-слідчих
працівників; оперативне вивчення їх причин і вжиття заходів до поліпшення
стану організації діяльності органів прокуратури; надання необхідної
практичної допомоги.
Контрольна діяльність у прокуратурі здійснюється уповноваженими
суб'єктами, що визначаються законодавчими і локальними відомчими
актами. З цією метою вони:
- здійснюють
спостереження
за
фактичним
виконанням
підконтрольними органами прокуратури або посадовими (службовими)
особами законодавства про прокуратуру, наказів Генерального прокурора
України, інших управлінських рішень;
- об'єктивно оцінюють його діяльність; приймають необхідні рішення

137

щодо вдосконалення діяльності об'єкта, який контролюється; вживають
заходів до своєчасного і якісного виконання рішення, прийнятого в ході
контролю.
Контрольна діяльність здійснюється шляхом спостереження,
перевірок, обстежень, витребування звітів тощо. Вона включає низку
послідовних дій, яку можна поділити на три стадії: підготовчу, центральну
та підсумкову. На підготовчій стадії: 1) обирається об'єкт контролю;
2) визначається предмет контролю (встановлюється, що саме підлягає
перевірці в порядку контролю); 3) намічаються засоби здійснення контролю;
4) підбираються (призначаються) особи, які провадитимуть контроль;
5) складаються плани його проведення. На центральній стадії інформація
збирається та оброблюється. Зібрана інформація (часто одержана від різних
джерел) аналізується, порівнюється з реальним станом справ на об'єкті, що
контролюється: інформації, одержані від керівництва такого об'єкта та з
інших джерел, часто не збігається.
До підсумкової стадії належать такі дії, як: 1) прийняття рішення за
результатами контролю; 2) доведення його до адресата; 3) надання допомоги
підпорядкованій структурі в наведенні порядку на об'єкті; 4) контроль за
виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю.
Контролю в прокуратурі притаманні свої принципи. До них належать:
1) універсальність (охоплює всі напрями діяльності); 2) систематичність
(проводиться за певною схемою, постійно); 3) реальність (забезпечується
наявністю необхідних кваліфікованих прокурорських кадрів - контролерів);
4) дійовість, оперативність, результативність (своєчасне проведення
контрольних дій; запобігання порушенням і причинам, що їм сприяли;
своєчасне вжиття заходів щодо їх усунень, притягнення винних до
відповідальності).
5.2.2.Метод, об’єкт і предмет контролю в прокуратурі
Контроль як вид організаційно-адміністративних методів управління
базується на владі, дисципліні і відповідальності.
Контрольна діяльність складається із здійснення певних операцій (дій),
що розподіляються у часовій послідовності, потребують упорядкування і
систематизації, визначення їх оптимальних варіантів із метою забезпечення
реального впливу на досягнення цілей, поставлених керуючим суб'єктом.
У теорії управління вироблені різні засоби й прийоми здійснення
контролю. Як і будь-який вид цілеспрямованої діяльності, він має мету,
суб'єкти й об'єкти цієї діяльності, її предмет і кінцевий результат.
Так, метою контролю є вивчення результатів впливу керуючого
суб'єкта на керований об'єкт для виявлення відхилень від заданих параметрів

138

діяльності та коригування поведінки шляхом загального регулювання
діяльності об'єкта.
На підставі аналізу положень, що містяться в ст. 6 Закону України "Про
прокуратуру" (органи прокуратури становлять єдину і централізовану
систему з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і
Генеральному прокурору України) слід визначити, що суб'єктами контролю в
органах прокуратури України є будь-які посадові(службові) особи органів
прокуратури, наділені цим правом в силу чинності принципу
підпорядкованості або спеціального акту реалізації прав і обов’язків
уповноваженого керівника. Так, повноваження вищестоящих прокурорів по
контролю за діяльністю підлеглих прокурорів закріплені в документах
Генерального прокурора України з питань організації роботи. Відповідно до
цих документів, вищестоящий прокурор на основі принципу делегування
повноважень шляхом прийняття управлінського рішення (наказу,
розпорядження) передає функції контролю нижчестоящим працівникам або
визначає працівника, зобов'язаного контролювати конкретне рішення
(наприклад, рішення колегії, наказ, постанову координаційної наради,
протокольне рішення оперативної наради тощо).
Делегування повноважень по контролю нерідко здійснюється і шляхом
прийняття таких управлінських рішень, як затвердження положень про
структурні підрозділи прокуратури, посадових інструкцій (положень)
працівника тощо. Таким чином, суб'єктами контролю в прокуратурі є
посадові й інші особи органів прокуратури, наділені правом здійснення
вказаних повноважень згідно з принципом делегування повноважень.
Об'єктом контролю в прокуратурі є діяльність нижчестоящих і
підлеглих органів прокуратури, їх підрозділів і посадових осіб. Зміст
контрольної діяльності відбивається в її предметі, тобто в управлінському
акті (рішенні). Основними видами управлінських рішень у прокуратурі, які
підлягають контролю виконання, є: накази, вказівки, плани роботи, завдання
про проведення перевірок, рішення колегій, постанови координаційних та
інших нарад.
Оскільки контроль як функція управління спрямований на виявлення
результатів впливу суб'єкта управління на об'єкт і коригування його
поведінки, в теорії управління він розглядається як форма зворотного зв'язку
між об'єктом і суб'єктом контролю (див. малюнок):
Визначення відхилень

Зіставлення показників
фактичної роботи з
нормативами

Визначення показників
фактичної роботи

Фактичні показники

Аналіз причин відхилень

Програма дій, що
корегуються

Реалізація дій, що
корегуються

Бажані показники

139

Наведена схема свідчить про те, що контроль неможливий без
програми дій, що коригується, та її реалізації. Крім того, і результати
реалізації контролю підлягають контролю в плані їх ефективності.
Контрольна діяльність складається з таких елементів:
1) перевірка фактичного виконання планів, завдань тощо.
2) перевірка шляхів і засобів виконання планів, завдань тощо. Це
дозволяє оцінити роботу конкретних осіб не "по валу", а дійсно з ділової
сторони. Отже, контроль передбачає й оцінку дій, спрямованих на досягнуті
ті або інші показники;
3) вжиття заходів щодо виправлення положення, усунення недоліків,
заохочення або, навпаки, покарання осіб тощо.
Як зазначалось вище, процес контрольної діяльності містить у собі
низку послідовних стадій, а саме: 1) вибір об'єкта контролю, встановлення
мети і засобів його здійснення; 2) перевірка, що дозволяє з’ясувати
фактичний стан справ; 3) аналіз, що полягає в зіставленні досягнутого з
заданими параметрами, оцінка результатів; 4) прийняття рішення за
підсумками контролю, інформація відповідних органів, направлення їм
пропозицій і рекомендацій; 5) забезпечення виконання рішення, прийнятого
за результатами контролю.
Процес контрольної діяльності вважається завершеним, коли усунуті
недоліки в діяльності підконтрольного об'єкта, вжито заходів до
недопущення їх надалі, а наявний позитивний досвід роботи
розповсюджений серед інших підконтрольних об'єктів.
Ефективність контрольної, як і всякої іншої управлінської діяльності,
значною мірою залежить від точності дотримання властивих їй процедур.
Процедура проведення контролю має такі стадії:
1) планування контрольної діяльності й організаційних заходів щодо її
проведення;
2) підготовка до здійснення контрольної діяльності;
3) здійснення контрольної діяльності;
4) складання, обговорення і прийняття контролюючим органом
рішення за результатами контрольної діяльності;
5) реалізація рішення, прийнятого за результатами контрольної
діяльності;
6) контроль за фактичним виконанням рішення, прийнятого за
результатами контролю (контроль контролю, подальший контроль).
Названі основні стадії у своїй сукупності складають загальну
процедуру контрольної діяльності. У свою чергу кожна з вказаних стадій
складається з декількох етапів.
Так, етап планування контрольної діяльності й організаційних заходів
щодо її проведення включає в себе інформаційне забезпечення цієї

140

діяльності, аналіз дотримання законів і діяльності підконтрольних об'єктів.
Підготовка до здійснення контрольної діяльності починається з прийняття
рішення про способи її реалізації, розробки програми, що передбачає засоби
контролю, об'єкти, підбір учасників (якщо мова йде про перевірку), терміни
здійснення контрольної діяльності. Складання, обговорення й прийняття
контролюючим органом рішення за результатами контрольної діяльності центральна стадія контрольного процесу. Вона включає в себе підготовку
рішення, підписання, процедуру доведення і документальне закріплення
результатів контролю.
Підсумковий документ перевірки (доповідна записка, довідка тощо)
повинен містити реквізити: 1) вказівку про те, що і де перевірялося, які були
виявлені недоліки і порушення, їх суть, коли і ким вони скоєні; 2) відомості
про те, яке вчинено порушення, в який спосіб допущено відхилення від
виконання нормативних актів; 3) дані про те, чим викликані недоліки або
порушення, яка їх причина; 4) прізвища конкретних винуватців порушень; 5)
відомості про наслідки порушень; 6) вказівка на заходи, прийняті
контролюючою особою для усунення недоліків і порушень; 7) рекомендації і
пропозиції, спрямовані на усунення недоліків і порушень, а також причин і
умов, що їм сприяли.
У рішенні за результатами контрольної діяльності повинні бути
відображені відомості про наявну позитивну роботу, її вивчення і можливе
поширення досвіду серед об'єктів системи.
Таким чином, загальна методологія контрольної діяльності являє
собою сукупність прийомів і методів, застосовуваних при здійсненні
контролю в органах прокуратури.
5.2.3.Виїзди до підпорядкованих прокуратур
Виїзди є однією з дійових форм контролю за фактичним станом справ
та ефективним засобом керівництва підпорядкованими прокуратурами.
Виїзди на місця проводяться згідно з вимогами наказу Генерального
прокурора України №1 від 19 вересня 2005 року „Про організацію роботи і
управління в органах прокуратури України” та відповідних Регламентів
роботи - Генеральної прокуратури України, прокуратур АР Крим та
обласного рівня.
Виїзди на місця провадяться з метою:
- перевірки стану роботи (комплексні, галузеві), в тому числі в порядку
контролю;
- надання допомоги;
- вивчення позитивного досвіду роботи.
Галузеві перевірки в підпорядкованих прокуратурах плануються і
проводяться у випадках, коли наявні дані свідчать про суттєві недоліки та

141

прорахунки в організації роботи або грубі порушення виконавської
дисципліни на цьому напрямі, а застосовані раніше заходи не дали
позитивних результатів;
Комплексні перевірки підпорядкованих прокуратур здійснюються, як
правило, один раз у п’ять років у зв’язку із закінченням терміну повноважень
прокурора з метою об’єктивної оцінки діяльності та вирішення питання щодо
можливості його призначення на повторний строк;
В інших випадках комплексні перевірки проводяться за рішенням
керівника лише за наявності суттєвих недоліків і прорахунків в організації
роботи на більшості напрямів прокурорської діяльності, які не були усуненні
на виконання попередніх вимог.
Перевірки в порядку контролю проводяться коли необхідно ретельно
оцінити дійсний стан справ у конкретній прокуратурі, визначитись наскільки
ефективним виявився контроль вищестоящої прокуратури і як саме він
допоміг позбутися наявних недоліків.
Практична допомога вважається пріоритетним засобом впливу на
діяльність підпорядкованих органів і працівників, забезпечення ефективного
та якісного виконання покладених на них функцій та завдань.
Практична допомога надається відповідно до планів роботи, як правило
з урахуванням нетривалого часу перебування на посаді керівників
прокуратури чи галузевого підрозділу, недостатньо практичного досвіду
роботи.
Поширення позитивного досвіду роботи здійснюється тільки після його
вивчення на місцях.
Порядок організації та проведення виїздів, оформлення їх результатів.
Організація виїздів працівників самостійних структурних підрозділів у
відрядження покладається на їх начальників, керівників груп та заступників
відповідних прокурорів.
Розпорядження щодо виїзду на перевірки, надання практичної
допомоги за участю кількох підрозділів готуються організаційноконтрольним підрозділом і підписуються відповідним прокурором або його
заступником.
Виїзд у відрядження працівника (працівників) одного структурного
підрозділу для планових перевірок чи надання допомоги, та з інших питань
здійснюється за рішенням відповідного заступника прокурора на підставі
обґрунтованого рапорту начальника підрозділу.
Рапорт для виїзду з метою проведення планової перевірки чи надання
допомоги повинен бути завізований в організаційно-контрольному
підрозділі.
Позапланові виїзди з метою проведення перевірок у підпорядкованих
прокуратурах чи об’єктах, що їм піднаглядні, проводяться за рапортом
заступника відповідного прокурора, який погоджено прокурором. За

142

наявності на доповідних записках, аналізах, узагальненнях та інших
матеріалах резолюції прокурора про проведення такої перевірки, виїзд у
відрядження здійснюється на підставі рапорту начальника структурного
підрозділу, завізованого в організаційно-контрольному підрозділі та
погодженого з відповідним заступником прокурора.
До підпису розпорядження про виїзд у відрядження відповідний
заступник прокурора повинен з’ясувати наявність у працівника
затвердженого плану перевірки, а також статистичних та інших необхідних
матеріалів.
При організації комплексної перевірки прокурором визначається
керівник групи – один із його заступників, який відповідає за повноту та
якість її проведення, належну і своєчасну підготовку доповідної записки. У
склад групи включаються, як правило, керівники структурних підрозділів.
У такому ж порядку проводяться перевірки виконання галузевих
наказів Генерального прокурора України та організації роботи з нагляду за
додержанням законів про боротьбу з корупцією і організованою
злочинністю.
До початку виїздів на місця для проведення комплексних, галузевих
перевірок або надання практичної допомоги обов’язково складається план.
План комплексної перевірки, перевірки організації роботи щодо
виконання законів про боротьбу з корупцією та організованою злочинністю
складається заступником керівника та затверджується керівником групи.
В інших випадках план готується і підписується працівником, який
відряджається, погоджується з керівником самостійного структурного
підрозділу і затверджується відповідним заступником прокурора.
Інструктаж працівників, які відряджаються на перевірку, проводиться
керівниками структурних підрозділів, а при виїздах на комплексні перевірки
– керівниками груп.
Результати перевірок, надання практичної допомоги оформлюються
доповідними записками чи довідками. Складені документи повинні бути
аргументованими з викладенням висновків та пропозицій. У них повинна
даватися об’єктивна оцінка стану справ на місцях, вказуватися причини
виявлених недоліків та прорахунків, конкретні працівники, які допустили
упущення; зазначатися, яка надана практична допомога.
Доповідні записки (довідки) за результатами комплексних і галузевих
перевірок, як правило, не повинні перевищувати відповідно 12 та 7 сторінок.
За результатами спільних виїздів декількох підрозділів для проведення
перевірок члени групи складають окремі галузеві довідки. З ними повинен
ознайомлюватися керівник прокуратури, якому вручаються примірники
кожної галузевої довідки. На підставі галузевих довідок керівником групи чи
іншою визначеною ним особою складається зведена доповідна записка.

143

Про проведення та результати перевірки на об’єктах, що піднаглядні
підпорядкованим прокурорам, відповідальний працівник обов’язково
інформує керівника цієї прокуратури.
Підготовані документи обов’язково складаються у підпорядкованих
прокуратурах, де проводилась перевірка чи надавалась практична допомога,
підписуються керівником групи та працівниками, які її проводили. З ними
ознайомлюється керівник прокуратури, якому вручається один із
примірників доповідної записки. Результати перевірки, як правило,
обговорюються на місці.
До доповідної записки (довідки) можуть долучатися статистичні дані
та інші необхідні документи.
Результати виїздів доповідаються:
щодо виконання планових заходів заступниками прокурора –
прокурору;
щодо інших заходів (позапланове надання практичної допомоги,
перевірка звернень громадян тощо) начальником самостійного структурного
підрозділу – заступнику прокурора.
За результатами доповіді прокурор або його заступник приймає
рішення щодо їх реалізації. Копії довідок (доповідних записок) передаються
до організаційно-контрольного підрозділу у триденний термін після доповіді
керівництву прокуратури.
Тактика та методика проведення виїздів, порядок реалізації їх
результатів.
Тактика (способи, прийоми досягнення мети, лінія поведінки) та
методика (сукупність взаємопов’язаних способів і прийомів доцільного
проведення роботи) залежить від виду виїзду до підпорядкованої
прокуратури.
Виїзд до підпорядкованої прокуратури неможливий без попереднього
вивчення реального стану справ щодо конкретної прокуратури шляхом
глибокого опрацювання статистичної, аналітичної, оперативної та іншої
інформації, яка характеризує результати її діяльності, а також стан законності
і правопорядку тощо.
Успіх виїзду багато в чому залежить від якості його підготовки, яка
включає:
- формування персонального складу робочої групи та призначення її
керівника;
- визначення порядку і термінів підготовки робочої групи до виїзду
та безпосереднього його проведення на місці;
- інструктаж робочої групи щодо мети і завдань виїзду;
- складання членами та керівником робочої групи планів.

144

Власне виїзд (перевірку, надання допомоги тощо) необхідно
розпочинати з ознайомлення керівника прокуратури з програмою (планом)
виїзду та узгодження організаційних питань.
Після вирішення зазначених та інших необхідних питань члени робочої
групи приступають до вивчення стану справ у прокуратурі.
Закінчується виїзд складанням доповідної записки (довідки) та
реалізацією результатів.
Результати виїздів доповідаються прокурору (щодо виконання
планових заходів) або його заступнику, які за наслідками доповіді приймають
рішення щодо їх реалізації.
Реалізація результатів виїздів:
- обговорення у тій прокуратурі, де проводилось відповідне вивчення;
- обговорення на оперативній нараді у прокуратурі вищого рівня;
- розгляд на колегії прокуратури відповідного рівня;
- прийняття управлінських рішень, у т.ч. дисциплінарного впливу
(заохочення);
- направлення листа з вимогою усунути виявлені недоліки;
- направлення конкретних працівників на підвищення кваліфікації
кадрів, стажування;
- підготовка інформаційних листів про позитивний досвід роботи;
- використання при підготовці публікацій та виступів у ЗМІ тощо.

145

Запитання, відповіді на які наведено у Розділі 6 глави II.
1. Порядок та організаційно-правові форми розподілу обов’язків у
міськрайпрокуратурах. Структура наказу про розподіл обов’язків між
працівниками прокуратури міста (району): реквізити, зміст, право підпису,
порядок внесення змін.
2.Планування роботи у міськрайпрокуратурах. Структура (модель)
поточного плану роботи: реквізити, зміст, право підпису, порядок внесення
змін.
3.Оперативні наради у міськрайпрокуратурах: порядок підготовки,
проведення, документального оформлення напрацьованих рішень.
4.Аналітична робота у міськрайпрокуратурах. Стадії та методи (способи)
аналітичних досліджень. Вимоги до форми, структури та якості
аналітичних розробок.
5.Основні організаційно-управлінські обов’язки прокурора міста (району).

Розділ 6. Організація роботи міських, районних і прирівняних до
них прокуратур
6.1. Розподіл обов’язків у міськрайпрокуратурах
Упорядкування діяльності районної (міської) прокуратури починається
з раціонального розподілу обов’язків між її працівниками. Сутність цієї
функції полягає у чіткому розмежуванні об’єктів і питань, віднесених до
повноважень кожного працівника, з метою забезпечення його
відповідальності за доручену справу і, водночас, об’єднання зусиль всього
колективу для успішного вирішення поставлених завдань.
Розподіл обов’язків має бути закріплений у наказі, виданому районним
або прирівняним до нього прокурором (транспортним, природоохоронним,
військовим тощо) за територіальним чи то функціональним (галузевим)
принципом.
При розподілі обов’язків слід враховувати стан правопорядку, обсяги
роботи, чисельність працівників, теоретичну підготовку, практичний досвід,
індивідуальні нахили та здібності кожного із них. Необхідно передбачати
взаємозамінність при відсутності будь-кого з працівників.
Варто пам’ятати, що окремі питання є виключною компетенцією
керівника прокуратури, наприклад, організаційно-контрольного забезпечення
(наказ Генерального прокурора України №1/2005); добір, розстановка,
професійна підготовка і виховання кадрів (наказ № 2-гн/2006); координація
діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю, в т.ч. її
проявами в організованій формі та корупцією (ст. 10 Закону України "Про
прокуратуру", наказ Генерального прокурора України № 1/2005).

146

Прокурор не вправі перекладати на своїх підлеглих обов’язки, які
законом або наказами Генерального прокурора України віднесено
безпосередньо до його компетенції.
У зв’язку із змінами - функціональними, структурними, кадровими, а
також при збільшенні (зменшенні) обсягів роботи прокурору слід
невідкладно переглядати та відповідно змінювати розподіл обов’язків.
Примірники наказів про розподіл обов’язків між працівниками міських,
районних, міжрайонних та інших, прирівняних до них прокуратур, а також
про внесення змін і доповнень до них в обов’язковому порядку мають
надсилатись до організаційно-контрольного підрозділу прокуратури
обласного рівня у п’ятиденний термін з дня підписання.
6.2. Планування роботи у міськрайпрокуратурах
Система заходів по забезпеченню належного рівня організації роботи
відносить планування до найбільш дійових важелів упорядкування
прокурорсько-слідчої діяльності.
Піврічний план роботи прокуратури (такий період визначений наказом
Генерального прокурора України № 1/2005) дозволяє цілеспрямовано та
послідовно працювати над вирішенням питань, що обумовлені станом
законності та правопорядку, або випливають з наказів і розпоряджень
Генерального прокурора України, прокурорів обласного рівня, їх вказівок і
доручень, рішень колегій, аналітичних вивчень, прокурорських перевірок,
матеріалів контролюючих органів, іншої інформації.
План роботи має бути єдиним для відповідної прокуратури міста
(району) і повною мірою відповідати вимогам щодо цілеспрямованості,
комплексності, конкретності, послідовності, напруженості, реальності.
Цілеспрямованість планових заходів виявляється в їх спрямуванні на
вирішення пріоритетних (найважливіших) завдань прокурорської діяльності.
Комплексність плану передбачає, що до нього включаються заходи, які
належать до всіх галузей і напрямів прокурорської діяльності,
взаємообгрунтовані, чітко упорядковані, логічно пов’язані між собою з
єдиною метою – успішного вирішення поставлених завдань.
Конкретність плану передбачає чітке і зрозуміле, без двозначності,
формулювання планових заходів, визначення об’єктів наглядових зусиль,
правових норм, які належить вивчати, конкретних виконавців, точних,
виважених строків виконання.
Послідовність плану – це врахування заходів попереднього планового
періоду з тим, щоб уникнути дублювання в роботі органів прокуратури,
марних витрат часу і сил на неодноразове виконання тієї самої роботи або на
тих самих об’єктах.

147

Напруженість плану полягає у спрямуванні зусиль працівників
прокуратури на досягнення максимально високих результатів.
Під реальністю планових заходів розуміється точний розрахунок
наявних сил, можливостей і часу для якісного вирішення всього комплексу
питань, передбачених планом.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" на органи
прокуратури не можуть покладатися функції, не передбачені законами
України. Зважаючи на це, не слід включати до планів роботи заходи,
виконання яких властиве іншим відомствам, а також тих, що відносяться до
повсякденної діяльності прокурора: перевірки додержання законів в ізоляторі
тимчасового тримання, щодо заяв (повідомлень) про злочини; участь у
судовому розгляді кримінальних, цивільних і господарських справ, прийом
громадян тощо.
Разом з тим, слід передбачати в планах найбільш важливі заходи, що
випливають з пріоритетних напрямів діяльності органів прокуратури
України, стану законності та злочинності на відповідній території. З метою
визначення об‘єктів, строків, виконавців потрібно враховувати заходи
поточних планів роботи прокуратур АР Крим, областей і прирівняних до них
за статусом, а також акти управління цих прокуратур: рішення колегії, нарад,
доручення, вказівки тощо.
План повинен формуватись особисто прокурором, однак активну
участь у цій роботі мають приймати всі працівники прокуратури. Досягається
це попереднім збором їх пропозицій до плану, а також обговоренням проекту
плану на оперативних нарадах.
План, схвалений на нараді, підписується прокурором районного рівня
до 1-го числа першого місяця наступного півріччя і відразу передається
виконавцям. Один примірник цього плану надсилається до прокуратури
вищого рівня у п‘ятиденний термін з для його підписання. Перший
примірник плану з письмовими пропозиціями до нього долучаються до
відповідної номенклатурної справи секретаріату міської (районної)
прокуратури.
Прокурор організовує виконання плану та здійснює контроль за його
реалізацією.
6.3.Оперативні наради у міськрайпрокуратурах
Оперативні наради у міськрайпрокуратурах є однією з дійових форм
оперативного керівництва підпорядкованим колективом, підвищення
відповідальності прокурорсько-слідчих працівників за доручену справу.
Проведення таких нарад диктується необхідністю обговорення на широкому
загалі, в інтересах поліпшення стану справ, окремих питань діяльності
прокуратури району (міста), в тому числі через заслуховування звітів

148

(пояснень) прокурорсько-слідчих працівників про виконання службових
обов‘язків, виконання програм стажування тощо.
Окреслене коло питань може бути розширено, за умови, що проблеми,
варті уваги оперативних нарад, відносяться до компетенції прокурора
міського (районного) рівня.
Відносячись до внутрішньої форми організації роботи прокуратури,
оперативна нарада передбачає проведення її лише за участю прокурорськослідчих працівників. Скликати і проводити такі наради вправі лише прокурор
міста (району), або в. о. прокурора.
При оформленні протоколу оперативної наради варто керуватись
напрацьованими практикою рекомендаціями:
- протокол має бути пронумерований і містити дату проведення
оперативної наради, дані про склад учасників, розглянуті питання,
інформуючих або звітуючих осіб;
- після кожного заслуханого питання вказується прийняте нарадою
рішення, при цьому в обов‘язковому порядку зазначаються як безпосередні
виконавці, так і особи, відповідальні за контроль виконання;
- виступи, зроблені на нараді, до протоколу не вносяться. За наявності
письмових тез, їх долучають до протоколу в якості додатку;
- підписується протокол прокурором ( в. о. прокурора), після чого він
набуває сили управлінського рішення, обов’язкового для виконання.
6.4. Аналітична робота у міськрайпрокуратурах
Вагомим організаційним чинником, без якого неможлива ефективна
прокурорсько-слідча діяльність, є поглиблений аналіз й узагальнення як
власної роботи так і стану додержання законів на відповідних територіях. Ці
два способи (аналіз та узагальнення) у своїй сукупності допомагають
вникнути в суть події, виявити проблему, характерні тенденції, а головне розкрити їх сутність.
Аналіз, як відомо – розчленування, розкладення подій на складові
частини, властивості, стадії розвитку тощо. Відповідно до прокурорської
діяльності аналіз дозволяє ґрунтовно дослідити певні дії (діяльність), їх
наслідки, сприятливі і несприятливі фактори (причини і умови).
Узагальнення – це виявлення і групування суттєвих, загальних ознак.
Воно дозволяє, наприклад, вести мову про спільні й відмінні риси в роботі по
галузях діяльності, про позитивні та негативні тенденції тощо. Безпосередній
процес узагальнення характеризується поетапним переходом від одиничного
до загального чи менш загального до більш загального.
По відношенню до прокурорської діяльності узагальнення, як спосіб
аналітичного дослідження проблемних питань, дозволяє глибше осягнути
дійсний стан справ, перейнятись його сутністю, побачити позитивні й

149

негативні тенденції та відповідно до цього спрогнозувати подальші події, а
також необхідні заходи впливу.
У кожному аналізі (узагальненні) повинна міститись критична оцінка
проведеної роботи, зазначатись актуальні проблеми, пропонуватись шляхи їх
вирішення.
Генеральний прокурор України вважає неприпустимим практику
складення чисельних аналізів (узагальнень) у міськрайпрокуратурах і
забороняє встановлювати підпорядкованим прокурорам обов‘язкові тематику
і періодичність аналітичних вивчень. Ця заборона закріплена у наказі
№1/2005 та кореспондована в галузевих наказах з окремих напрямів
прокурорської діяльності.
Загальною вимогою проведення аналітичної роботи є відповідна
підготовка до неї. Виконавець повинен розробити коло питань, які
потребують висвітлення (за відсутності диференційованих схем), визначити
необхідний для вивчення інформаційний матеріал: документи, справи,
статистичні звіти тощо. Указати мету аналітичного дослідження, методи
дослідження, очікувані результати. Не виключається можливість проведення
в рамках аналітичного дослідження відповідних перевірок додержання
законів, з тим щоб ґрунтовно дослідити проблему. Підготовчий етап, до
якого відноситься весь комплекс окреслених дій, є першою і чи не
найважливішою стадією аналітичного дослідження.
Друга стадія передбачає збір необхідної інформації та її
опрацювання, в тому числі :
- перевірку кожної Інформації на повноту, об'єктивність,
достовірність шляхом ознайомлення, аналізу й оцінки з точки позицій її
достатності для проведення аналітичного дослідження;
- групування статистичної та іншої інформації, відібраної для
дослідження (надання зібраним цифрам і фактам визначеної форми та
структури за їх індивідуальними ознаками);
- складання (у разі потреби) порівняльних таблиць, діаграм,
графіків, схем з метою приведення матеріалу, що досліджується, до
порівняльного стану;
- аналіз співвідношення зібраних статистичних даних у порівняльних
таблицях;
- встановлення
причинно-наслідкових
зв'язків,
формулювання
висновків;
- розроблення на основі сформульованих висновків конкретних
рекомендацій і пропозицій щодо розв’язання (вирішення) наявних проблем.
За умови послідовного виконання перших двох стадій аналітичного
дослідження можна приступати до третьої стадії - власне підготовки
аналітичного документу.
Аналітичний документ складається, як правило, з чотирьох частин:

150

- вступу;
- описової (констатуючої);
- аналітичної;
- резолютивної (висновки і пропозиції – рекомендації).
У вступній частині вказуються :
-дата, місце, підстави і приводи проведення аналітичного дослідження
(на виконання плану роботи, завдання, вказівки; у зв’язку з ростом рівня
злочинності загалом чи окремих її видів тощо);
-нормативні, методичні, інформаційні матеріали, у т.ч. система
показників для проведення аналітичного дослідження;
-мета дослідження;
-питання та період, що досліджуються;
-учасники дослідження ( за необхідності).
В описовій частині (в залежності від виду дослідження):
-розкривається фактичний стан справ (стан законності) у піднаглядній
сфері шляхом виокремлення проблем або негативних тенденцій, що набули
розвитку;
-зазначаються характерні причини й умови допущених порушень з
наведенням прикладів на підтвердження викладених аргументів.
В аналітичній частині:
-зазначаються кількісні та якісні характеристики наявних порушень,
зважаючи на їх чисельність і динаміку, позитивні та негативні тенденції
розвитку тощо, з посиланням (у разі необхідності) на відповідні таблиці,
графіки, діаграми, схеми розроблені на стадії підготовки до аналітичної
роботи ;
-висвітлюється рівень прокурорського нагляду (стан управлінської
діяльності) щодо предмета вивчення, зазначаються недоліки та упущення
в роботі прокурорів і причини, що їх обумовили.
Резолютивна частина вміщає:
-бачення (прогнозування) можливих наслідків за умови залишення
проблем без вирішення або через подальший розвиток негативних тенденцій;
-висновки щодо стану наглядової, управлінської чи іншої
діяльності;
-пропозиції щодо імовірних (конче необхідних) заходів, спрямованих
на усунення причин, які зумовили порушення законів, або наявні
недоліки в наглядовій, управлінській чи іншій діяльності, шляхів
підвищення ефективності роботи, в т.ч. щодо координації діяльності
правоохоронних органів з протидії злочинності, удосконалення
законодавства та відомчих актів з питань організаційно-управлінської
діяльності прокуратури та інших;
-рекомендації щодо способу реалізації аналітичного документа.

151

Структура аналітичного документа наводиться, зазвичай, у плані
дослідження, обов'язковість складення якого доведена практикою. Окрім
чотирьох згаданих вище розділів (частин) вона може передбачати додатки
до аналізу (узагальнення), в т.ч. таблиці статистичних показників, схеми,
діаграми, графіки тощо. У будь яких випадках завершений аналітичний
документ (аналіз чи узагальнення) має відповідати за структурною
побудовою зразку, наведеному у плані, що затвердив відповідний керівник
прокуратури.
При проведенні аналітичних досліджень та їх документальному
оформленні не слід припускатися переваги описового стилю над
аналітичним, переобтяжувати текст числовими даними, значною кількістю
прикладів, а також детальним описом всіх вивчених в ході аналітичного
дослідження кримінальних, цивільних та інших справ. На практиці всі ці
недоліки, на жаль, мають місце.
До інших типових недоліків, що допускаються при проведенні
аналітичних досліджень, відносяться:

неспроможність виокремити проблему, глибоко та всебічно
розібратись в її витоках, дослідити негативні тенденції та причини порушень
законів;

не надання об'єктивної і принципової оцінки стану
прокурорського нагляду (управлінської діяльності);

відсутність конкретних пропозицій;

низький рівень реалізації внесених пропозицій та результатів
аналітичного документу.
Не завжди копії аналізів й узагальнень надсилаються до галузевих
підрозділів прокуратур вищого рівня, що унеможливлює контроль за якістю
та ефективністю аналітичної роботи в органах прокуратури, координацію
цієї діяльності у масштабах області та системи органів прокуратури загалом.
При оформленні аналітичних документів нехтуються вимоги
стандартів, якими передбачено, що текст документу має відповідати,
насамперед, нормативам державної мови. Його зміст у цілому та окремі
положення повинні викладатись однозначно і виключати різне тлумачення.
У тексті мають вживатись загальнозрозумілі доступні і в той же час
коректні, з точки зору мови права, позначення та терміни,
забезпечуватись єдність термінології. Терміни аналітичного документа, не
повинні відрізнятись за змістом від термінів, вживаних у Конституції і
законах України, що регулюють відповідну сферу діяльності і
використовувались в якості нормативної бази аналітичного дослідження.
Аналітичні документи оформлюються, як правило, на аркушах паперу
стандартного формату А-4, відповідно до вимог Інструкції по діловодству в
органах прокуратури, зокрема, її розділом 9 „Складання та оформлення
службових документів":

152

- складання документів (підрозділ 9.1.);
- оформлення документів (підрозділ 9.2.);
- датування документів (підрозділ 9.3.);
- погодження документів (підрозділ 9.4.);
- засвідчення документів (підрозділ 9.5.);
- оформлення додатків до документів (підрозділ 9.9.).
Остання і чи не найважливіша стадія аналітичної роботи - реалізація
аналізів, узагальнень, яка є обов‘язковою і здійснюється шляхом:
обговорення на оперативних, координаційних (міжвідомчих) нарадах;
внесення актів прокурорського реагування; висвітлення стану законності в
засобах масової інформації тощо.
6.5.1.Збирання та опрацювання інформації для аналітичної роботи
Розумна організація аналітичної роботи передбачає своєчасне
надходження інформації, котра характеризує стан справ в усіх правових
сферах, піднаглядних структурах. Чим оперативніша, повніша та
достовірніша будь-яка інформація, тим вона результативніша. Належне
забезпечення необхідною інформацією дозволяє прокурору мати досить
повну обізнаність щодо процесів, які відбуваються, і на підставі цього вірно
визначати проблеми, обирати найбільш оптимальні шляхи їх вирішення.
Органи прокуратури районного (міського) рівня використовують в
даний час в якості джерел і носіїв інформації:
-статистичні звіти
-інформаційні таблиці основних показників роботи слідства і
прокурорського нагляду
-повідомлення контролюючих органів
-звернення громадян та депутатів усіх рівнів
-виступи засобів масової інформації
-матеріали наглядової, слідчої та судової практики.
З метою формування необхідної інформаційної бази, наказ №1/2005
(п.26) та галузеві накази Генерального прокурора України вимагають від усіх
підлеглих прокурорів представляти до прокуратур вищого рівня у
п’ятиденний строк з дня підписання примірники наступних документів:
планів роботи;
наказів про розподіл обов’язків;
копії актів прокурорського реагування, аналізів (узагальнень) тощо.

153

6.6.Основні організаційно-управлінські обов’язки прокурора міста
(району)
Визначення кола обов’язків прокурора міста (району) є складовою
управлінської підфункції, яка іменується організація особистої роботи
прокурора-керівника або інакше – самоорганізацією роботи прокуроракерівника.
Необхідність визначення кола обов’язків (видів роботи) обумовлена
тим, що працівникам прокуратури доводиться вирішувати широке коло
питань, значний обсяг яких покладається безпосередньо на прокурора міста
(району) і не завжди може бути делегований підлеглим. Для того, щоб не
залишити щось поза своєю увагою та задля забезпечення діяльності
прокуратури в заданому режимі, без будь яких зривів і проблем, з
дотриманням принципу законності, необхідно чітко окреслити коло
обов’язків, які покладаються на прокурора-керівника та решту працівників
прокуратури. Це завдання вирішується шляхом видання наказу про розподіл
обов’язків та деталізації останніх в інших організаційно-управлінських
рішеннях (актах), таких як плани роботи, розпорядження, різного роду
графіки тощо.
Всю роботу прокурора-керівника можна класифікувати за 4-ма
групами.
Першу групу утворюють організаційно-управлінські обов’язки: збір та
аналіз інформації, підготовка й прийняття управлінських рішень, контроль
виконання, оцінка результатів роботи, впровадження передового досвіду,
новітніх форм і методів роботи, підвищення кваліфікації кадрів, створення і
підтримання в колективі здорової психологічної атмосфери.
До другої групи відноситься робота, виконання якої безпосередньо
пов’язано зі здійсненням наглядової та інших функцій прокуратури: розгляд
звернень та прийом громадян; координація дій правоохоронних органів з
протидії злочинності; керівництво слідчо-оперативними групами, участь у
виконанні окремих слідчих дій тощо.
Третю групу складають обов’язки прокурора профілактичного
(попереджуючого) характеру:
-підготовка і внесення до органів виконавчої влади і місцевого
самоврядування пропозицій стосовно заходів з протидії злочинності та
правопорушень не злочинного характеру, усунення причин та умов, що
сприяли вчиненню злочинів, інших правопорушень;
-участь у правороз”яснювальній роботі;
-підтимання зв’язків із засобами масової інформації
Четверта група включає представницькі заходи - участь у засіданнях
рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого
самоврядування, роботі колегіальних і координаційних органів прокуратур

154

вищого рівня. Вважати ці заходи в повній мірі представницькими не можна,
оскільки головною метою участі прокурора у засіданнях місцевих органів
влади та самоврядування є забезпечення законності рішень, які ними
приймаються, а участь в роботі колегіальних органів вищих за рівнем
прокуратур нерідко пов’язана з оцінкою результатів діяльності прокурора
району(міста) та колективу, який він очолює, в цілому.
Визначення повноважень власне прокурора передбачає відмежування
їх від повноважень інших працівників прокуратури району (міста).При цьому
слід керуватися Законом України “Про прокуратуру”, іншими нормативноправовими документами, локальними актами Генерального прокурора
України.
Оптимальний, виважений розподіл праці у значній мірі залежить від
поглядів самого прокурора. Щодо цього, на практиці можна зустріти кілька
крайностей: одні прокурори беруть на себе завеликий обсяг наглядових та
інших функцій прокуратури, що не дозволяє їм займатися повноцінною
управлінською діяльністю в колективі прокуратури, інші - навпаки,
займаються лише представницькою роботою, покладаючи на своїх підлеглих
одночасно наглядові та управлінські функції. Є й такі, хто займається
виключно „керівництвом”, нехтуючи вимогами про конкретно визначену
ділянку наглядової роботи та обов’язкову участь у розгляді судами справ в
порядку кримінального, цивільного, господарського та адміністративного
судочинства.
Немає необхідності доводити шкідливість такого стану справ.
Цілком допустима передача частини повноважень від прокуроракерівника іншим працівниками прокуратури міста (району ), але за умови, що
це не суперечить законодавству або директивним документам вищих органів
управління, зокрема, Генерального прокурора України.. Легітимним є
покладення на конкретно визначеного працівника прокуратури виконання
обов’язків прокурора району (міста) у зв’язку з тимчасовою відсутністю
(відпустка, відрядження, хвороба тощо), що оформлюється відповідним
наказом.
Процес передачі повноважень від прокурора до його підлеглих в теорії
управління іменується делегуванням повноважень і здійснюється згідно з
розробленими наукою правилами, які зводяться до наступного:
а) делегування в загальноприйнятому розумінні передбачає передачу
підлеглому завдань або діяльності із сфери дій керівника. Одночасно з
робочими завданнями для їх виконання повинні також делегуватись
необхідні компетенція та відповідальність в спеціальній сфері;
б) передача завдань або діяльності може або здійснюватись на
довгостроковий термін, або обмежуватись разовими дорученнями;
в) делегування робочих завдань і компетенції для їх виконання може
мати місце лише тоді, коли керівник у такий спосіб:

155

-вивільняє час для важливіших завдань;
-допомагає підлеглим удосконалювати професійні знання та
напрацьовувати практичний досвід;
-стимулює розкриття здібностей, ініціативи, самостійності і
компетенції підлеглих.

156

Запитання, відповіді на які наведено у Розділі 7 глави II.
1.Вивчення позитивного досвіду та впровадження його в практику органів
прокуратури.
2.Організація розгляду звернень громадян в органах прокуратури.
Розмежування компетенції щодо звернень громадян між органами
прокуратури та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.
3. Організація прийому громадян в органах прокуратури.
4.Організація нагляду за додержанням вимог законодавства щодо розгляду
звернень.
56.Організація роботи з правового забезпечення та систематизації
законодавства в органах прокуратури.
6.Організація правороз’яснювальної роботи в органах прокуратури.
7.Поняття та критерії оцінювання ефективності діяльності органів
прокуратури, їх значення.
8.Професійна етика та поведінка прокурора.
9.Організація діловодства в органах прокуратури. Порядок архівації та
списання службових документів.
10.Порядок прийому, реєстрації,, розгляду та обліку в органах прокуратури
заяв(повідомлень) про злочини.
11.Психологічний портрет(професіограма) працівника прокуратури; його
діяльності (пізнавальної, конструктивної, організаційної, комунікативної,
іншої).

Розділ 7. Інші види організаційно-управлінської діяльності
органів прокуратури
7.1.Вивчення позитивного досвіду та впровадження його в практику
органів прокуратури
Велике значення для підвищення професійного рівня працівників має
робота з документами, в яких міститься позитивний (передовий) досвід,
накопичений органами прокуратури України. Такими документами є
інформаційні листи Генеральної прокуратури України (прокуратур АР Крим
та обласного рівня), про позитивний досвід, в яких повідомляється про
інноваційні форми і методи прокурорсько-слідчої діяльності, використання
наукових розробок, сучасних технологій, технічних засобів, які варті уваги та
рекомендуються для запровадження у практичну діяльність.2
Примітка 2 - Інформація про позитивні напрацювання прокурорсько-слідчих працівників, без
наявності новизни з певного напряму діяльності, без розкриття методики їх одержання передовим
досвідом не вважається і поширюється через листи-орієнтування.

157

Рекомендується наступна система роботи з інформаційними листами у
міськрайпрокуратурах:
1.Ведення номенклатурної (перехідної) справи та книги з обліку
інформаційних листів про позитивний досвід.
2.Закріплення за найбільш досвідченим працівником обов’язку щодо
ведення обліку інформаційних листів та здійснення контролю за
впровадженням рекомендованого досвіду в практику прокуратури міста
(району).
3.Ознайомлення кожного працівника під розпис, починаючи зі
стажистів, з інформаційними листами про позитивний досвід, незалежно від
дорученого їм напряму роботи.
4.Здійснення заходів до реалізації рекомендованого досвіду,
насамперед через планування відповідних перевірок, проведення аналітичних
досліджень, нарад тощо.
5.Проведення систематичних контрольних заходів за
станом
впровадження рекомендованого досвіду через заслуховування на
оперативних нарадах звітів (пояснень) прокурорсько-слідчих працівників з
цього питання, проведення співбесід, при підписанні актів прокурорського
реагування, схваленні планів навчання кадрів тощо.
Згідно з пунктом 16 наказу Генерального прокурора України
№1 від 19 вересня 2005 року «Про організацію роботи і управлення в органах
прокуратури України» позитивний досвід можна поширювати лише після
його ретельного вивчення, обговорення та схвалення науково-методичними
радами при відповідних прокуратурах. Інформаційні листи з цього питання
надсилати до підпорядкованих прокуратур за підписом прокурора або його
першого заступника.
7.2.Організація розгляду звернень громадян в органах прокуратури
України
Згідно зі ст.12 Закону України „Про прокуратуру” в органах і
установах прокуратури вирішуються заяви, скарги та інші звернення, в яких
містяться відомості про порушення законів на території України, що
надходять від українських громадян, осіб без громадянства, іноземців, а
також від посадових (службових) та інших осіб.
Порядок роботи зі зверненнями та щодо прийому громадян
визначений наказом Генерального прокурора України № 9-гн від 28 грудня
2005 року та затвердженою нам Інструкцією про порядок розгляду і
вирішення звернень та особистого прийому громадян в органах прокуратури
України.
Порядок роботи із заявами та повідомленнями про вчинений злочин
або той, що готується, регулюється кримінально-процесуальним

158

законодавством, наказом Генерального прокурора України № 66/13-ок від
24 червня 2006 року та затвердженою ним Інструкцією про порядок
приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури України заяв і
повідомлень про злочини.
Скарги на дії (бездіяльність) і рішення органів дізнання, слідчих і
прокурорів, пов'язані з досудовим слідством у кримінальних справах, а
також на вироки, рішення, ухвали, постанови судів перевіряються в порядку
та межах повноважень, передбачених відповідно кримінальним, цивільним,
господарським або адміністративним процесуальним законодавством та
рішеннями Конституційного Суду України. Звернення, розгляд яких
належить до компетенції судових органів, вирішуються в разі необхідності
захисту інтересів держави та громадян, які неспроможні через фізичний або
матеріальний стан захистити свої порушені чи оспорювані права або
реалізувати процесуальні повноваження (ст.36-1 Закону України „Про
прокуратуру”).
Відповідальність за своєчасний і якісний розгляд звернень
покладається на керівників структурних підрозділів Генеральної
прокуратури України, прокуратур Автономної Республіки Крим, областей,
міст Києва і Севастополя, військових прокуратур регіонів та ВійськовоМорських Сил України, міських, районних, міжрайонних і прирівняних до
них прокурорів.
При встановленні фактів несумлінного ставлення до перевірок
звернень, а також неналежного і невчасного виконання доручень прокуратур
вищого рівня, винні в цьому прокурорські працівники несуть
відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України.
Порядок прийому, обліку, реєстрації звернень, їх формування в
наглядові провадження, оформлення, копіювання, систематизації та
збереження, контролю за їх виконанням встановлюється Інструкцією з
діловодства в органах прокуратури України, затвердженою наказом
Генерального прокурора України №90 від 28 грудня 2002 року.
Відповідно до цього порядку всі звернення до передачі їх на розгляд і
вирішення підлягають обов’язковій реєстрації. Після реєстрації всі
звернення доповідаються прокурору-керівнику, який повинен виконати одну
з таких дій:
– прийняти до розгляду;
– передати на вирішення до підпорядкованої прокуратури;
– направити до іншого відомства;
– долучити до скарги, що раніше надійшла, або до матеріалів
кримінальної справи.
Направлення звернень прокурорам, які не мають повноважень на їх
вирішення, або прокурорам, які раніше приймали оскаржувані рішення з
поставлених у зверненнях питань, а також прокурорам, чиї дії оскаржуються,

159

забороняється. Також не допускається вирішення звернень за висновками
прокурорів нижчого рівня, чиї дії оскаржуються.
Звернення може бути залишено без розгляду якщо:
–воно не містить даних про прізвище та місце проживання автора або
з якого неможливо встановити авторство (анонімне звернення);
–у ньому не викладено суті порушеного питання або воно не містить
даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення, чи його зміст
позбавлений будь-якого логічного завершення;
–воно надійшло від особи, визнаної недієздатною;
–його подано в інтересах іншої особи без оформленого у
встановленому законом порядку доручення;
–прийнято рішення про припинення його розгляду.
Рішення про залишення звернення без розгляду приймається
начальником
самостійного
структурного
підрозділу
Генеральної
прокуратури України, прокурором області або його заступником, міським,
районним, міжрайонним чи прирівняним до них прокурором за рапортом
виконавця.
Звернення з незрозумілим текстом, або в яких відсутні дані, достатні
для їх розгляду чи прийняття обгрунтованого рішення (про орган, що
прийняв оскаржуване рішення, про час його прийняття тощо), у 5-денний
строк повертаються заявникам із відповідними роз'ясненнями оперативними
працівниками відділу прийому громадян, розгляду звернень та запитів
народних депутатів України Генеральної прокуратури України, галузевих
відділів прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя, військових прокуратур регіонів та Військово-Морських Сил
України, прокурором, заступником прокурора міста, району. Копії таких
звернень долучаються до наглядових проваджень.
Не підлягають розгляду звернення народних депутатів України,
депутатів місцевих рад, у яких містяться пропозиції, вказівки чи вимоги у
конкретних кримінальних, цивільних, господарських справах, у тому числі з
питань слідства і нагляду за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за
додержанням законів при виконанні рішень у кримінальних справах, при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з
обмеженням особистої свободи громадян. Авторам таких звернень у 10денний строк надаються роз’яснення про неприпустимість втручання в
діяльність органів прокуратури з посиланням на відповідні рішення
Конституційного Суду України та процесуальне законодавство.
Під розглядом звернення розуміють його задоволення, відхилення,
роз’яснення або прийняття іншого рішення по суті.
Задоволеним вважається звернення, якщо за результатами його
розгляду вжито заходів до повного чи часткового відновлення прав і

160

законних інтересів заявника. Повторно задоволеним – звернення, в якому
оскаржуються відповіді відповідної прокуратури, і по якому відмовлялось у
задоволенні раніше поданого звернення. При цьому первинне рішення
скасовується.
Порядок перевірки звернень, що забезпечує найбільш повний,
оперативний і кваліфікований розгляд поставлених у них питань,
визначається Генеральним прокурором України, його заступниками,
начальниками
самостійних структурних підрозділів Генеральної
прокуратури України.
У Генеральній прокуратурі України звернення на рішення прокурорів
областей перевіряються, як правило, із вивченням кримінальних, цивільних
справ і справ про адміністративні правопорушення, матеріалів
прокурорських перевірок.
Для оперативності витребування справ і перевірочних матеріалів
використовуються технічні засоби інформації та зв'язку.
Аналогічним чином вирішуються звернення, направлені в порядку
доручення з Генеральної прокуратури України, і запити народних депутатів
України у прокуратурах обласного рівня.
Звернення про систематичне обмеження прав і свобод громадян,
численні або грубі порушення закону, що не отримали належної оцінки
правоохоронними органами на місцях, перевіряються, як правило, з виїздом
на місце.
Для забезпечення повноти й об'єктивності перевірок до їх проведення
можуть залучатися спеціалісти, а за заявою – автори звернень.
Доручення підпорядкованим прокурорам про перевірку викладених у
зверненнях доводів даються з обов'язковою вказівкою конкретних обставин,
що підлягають перевірці, та термінів їх виконання.
Завдання, доручення, листи, адресовані прокурорам Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військовим прокурорам
регіонів та ВМС України про перевірку депутатських документів із
встановленням контролю або без такого надсилаються за підписами
Генерального прокурора України або заступників Генерального прокурора
України.
У випадках, коли прокурор з об'єктивних причин не зміг своєчасно
виконати доручення, перед особою, що дала це доручення, порушується
клопотання про продовження строку на підставі рапорту. Про прийняте по
ньому рішення повідомляється виконавець у формі резолюції керівника, що
дав доручення.
Прокурори при виконанні доручення прокуратури вищого рівня до
інформації про виконання додають перевірочні матеріали, копії документів
прокурорського реагування, наглядові провадження, а за необхідності –

161

справи. Рішення в таких випадках приймаються тільки тією прокуратурою,
що дала доручення.
У разі потреби підпорядкованим прокурорам можуть направлятися
доручення про проведення додаткової перевірки з вказівкою, що конкретно і
в які строки необхідно виконати. Проте остаточне рішення за такими
зверненнями приймає тільки той прокурор, що давав доручення.
При вирішенні звернень для перевірки їх доводів в обов'язковому
порядку мають бути витребувані необхідні документи, пояснення посадових
(службових) та інших осіб, дії яких оскаржуються. За підсумками складається
мотивована довідка, а якщо у зверненнях йдеться про вчинення злочину, то
приймається рішення відповідно до вимог кримінально-процесуального
законодавства (ст.97 КПК України).
При вирішенні звернень, пов'язаних із вивченням кримінальних,
цивільних, господарських та адміністративних справ, відмовних матеріалів та
матеріалів прокурорських перевірок, за якими прийнято остаточні
процесуальні рішення (припинено провадження), при наданні відповіді за
підписом Генерального прокурора України, прокурорів областей в
обов'язковому порядку складається мотивований висновок. Висновок
затверджується заступником Генерального прокурора України, а в
прокуратурі обласного рівня – заступником прокурора області. У разі, якщо з
підпорядкованої прокуратури надійшов висновок, що повно відображає суть
звернення і достатній для його розгляду, повторний висновок не складається.
Про це рапортом доповідається керівнику прокуратури, його заступнику.
У випадках, якщо:
–у повторному зверненні від особи до одного й того ж органу
прокуратури відсутні нові дані або факти, які потребують додаткової
перевірки, а всі викладені доводи раніше перевірені у повному обсязі та
заявникові надано вичерпну відповідь керівником з повідомленням про
припинення провадження і роз’ясненням порядку оскарження прийнятого
рішення;
–у зверненні є нецензурна лайка, вирази, що ображають честь і
гідність інших осіб, а заявник раніше попереджався про те, що при
надходженні подібних звернень провадження з ним може бути припинено.
Провадження припиняється один раз на підставі мотивованого
висновку виконавця, затвердженого прокурором району, міста, області та
прирівняних до них, а в апараті Генеральної прокуратури – заступником
Генерального прокурора України.
Повідомлення про припинення провадження за скаргами заявнику
надсилається один раз. Наступні звернення з питань, що раніше перевірялись,
рапортом долучаються до наглядового провадження.

162

Провадження поновлюється, якщо підстави, за якими воно
припинялось, відпали. Нові дані про порушення закону, повідомлені
заявником, перевіряються у встановленому для цього порядку.
Після закінчення перевірки заявнику, на його прохання, надається
можливість ознайомитися з документами і матеріалами, що безпосередньо
зачіпають його права і свободи (із закритими провадженням кримінальними
справами, матеріалами про відмову в порушенні кримінальної справи,
наглядовими провадженнями за скаргами тощо) у тій мірі, в якій це не
суперечить вимогам дотримання державної або іншої, що охороняється
законом, таємниці, законним інтересам інших осіб. Письмове рішення про
надання заявникові можливості ознайомитися з документами приймають: у
Генеральній прокуратурі – Генеральний прокурор України, його заступники,
начальники самостійних структурних підрозділів, а в прокуратурах областей
– відповідний прокурор, його заступники, керівники структурних підрозділів,
у міських, районних, міжрайонних та прирівняних до них прокуратурах –
прокурор, його заступники.
Працівник прокуратури, що ознайомив заявника з документами,
складає та долучає до наглядового провадження довідку про те, з якими
матеріалами, коли він ознайомив заявника. При відмові в задоволенні
клопотання про ознайомлення із матеріалами надається аргументоване
роз'яснення.
Під час розгляду звернень забезпечується нерозголошення відомостей
про особисте життя громадян без їхньої згоди та задовольняються прохання
щодо нерозголошення анкетних даних і домашньої адреси.
Відповідно до вимог чинного законодавства звернення громадян,
посадових (службових) та інших осіб вирішуються протягом 30 днів від дня
надходження в прокуратуру, а ті, що не потребують додаткового вивчення і
перевірки, – не пізніше 15 днів, якщо інший строк не встановлено
законодавством.
Заява про відвід слідчого й особи, яка проводить дізнання, відповідно
до ст.60 КПК України вирішується протягом 24 годин. Інші скарги на дії
слідчого відповідно до ст. 235 КПК України перевіряються протягом трьох
днів. Скарга та копія повідомлення про результати її вирішення приєднуються
до кримінальної справи. Копія супровідного листа з вказівкою слідчому про
долучення їх до кримінальної справи додається до наглядового провадження
у кримінальній справі.
Запит народного депутата України вирішується у 15-денний або
інший встановлений Верховною Радою України строк. Запит депутата
місцевої ради – у строк, встановлений радою.
Проголошена на
пленарному засіданні Верховної Ради України
заява народного депутата України (протокольне доручення) розглядається у
місячний строк за винятком випадків, коли вона має характер повідомлення

163

про вчинений злочин або такий, що готується. Такі заяви вирішуються у
строки, передбачені ст.97 КПК України.
Звернення народного депутата України, депутата місцевої ради
розглядається протягом 10 днів.
У випадку, якщо перевірити запит, звернення у встановлений
законодавством термін неможливо, за мотивованим рапортом строк перевірки
продовжується, але не більше як до 30 днів (місяця), про що повідомляється
депутат, а про продовження строку перевірки запиту– голова відповідної
ради.
Якщо під час перевірки запиту, звернення призначено ревізію чи
проводяться перевірочні заходи із залученням фахівців інших відомств, на час
закінчення максимального строку перевірки депутату надається кінцева
відповідь з повідомленням, що за результатами отриманих висновків ревізії,
перевірки тощо прокуратурою буде прийнято рішення згідно з чинним
законодавством. Після закінчення перевірки у повному обсязі про її наслідки
інформуються зацікавлені особи.
Строк розгляду звернення обчислюється з наступного дня після
реєстрації звернення в прокуратурі.Закінченням строку розгляду та
вирішення звернень вважається дата направлення письмової відповіді. По
задоволених зверненнях строк вирішення закінчується датою внесення
документа прокурорського реагування та надання відповіді автору звернення.
Відповіді депутату, що звернувся на користь громадянина, і заявнику
направляються одночасно тільки після доповіді по суті керівнику, що дав
доручення (крім повідомлень про продовження строку перевірки).
Направлення відповіді заявнику раніше, ніж підписана відповідь депутату, не
допускається.
Строк розгляду звернень продовжується прокурором або його
заступником з одночасним повідомленням їх авторів про причини затримки.
Клопотання про продовження строку перевірки за зверненнями і
запитами оформлюються не пізніше ніж за два дні до закінчення
контрольного строку.
При поверненні проекту відповіді на доопрацювання встановлюється
конкретний строк виконання, який не може перевищувати максимального
строку розгляду.
Звернення громадян, запити, звернення народних депутатів України,
депутатів місцевих рад вважаються вирішеними та знімаються з контролю,
якщо поставлені в них питання перевірено, вжито необхідних заходів, дано
вичерпні відповіді згідно з чинним законодавством і направлено письмову
відповідь.
Якщо за скаргою або заявою принесено протест, пред’явлено позов
або застосовано інший захід прокурорського реагування, заявнику додатково

164

повідомляється про результати його розгляду. Відповідь на таку скаргу
направляє прокурор, який її розглядав.
Аргументація на звернення щодо кримінальних справ наводиться у
формі, що не розкриває таємницю досудового слідства.
При відмові в задоволенні звернень відповідь має бути мотивованою і
зрозумілою.Рішення про відхилення таких звернень у міських, районних,
міжрайонних та прирівняних до них прокуратурах приймається і відповідь
заявникам надається прокурором або його заступником.
У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя, військових регіонів та Військово-Морських Сил України
рішення про відмову в задоволенні первинних звернень громадян
приймаються заступником прокурора, а на те, що надійшло вдруге, – першим
керівником або особою, що його заміщає. Вони ж підписують відповіді
авторам звернень.
У Генеральній прокуратурі України рішення про відхилення звернень
приймаються начальниками самостійних структурних підрозділів, про
відхилення повторних звернень – заступниками Генерального прокурора
України. Відповідь заявнику про відхилення звернення, що надійшло втретє,
надається Генеральним прокурором України, якщо не встановлено інше.
Відповідь автору звернення з роз'ясненням вимог чинного
законодавства за письмовою вказівкою начальника управління, відділу
підпорядкованої прокуратури може надати прокурор управління, відділу.
Відповіді на звернення, що надійшли від Президента України, Голови
Верховної Ради України та його заступників, Глави Секретаріату Президента,
Прем`єр-міністра України та Першого віце-прем`єр-міністра України,
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Секретаря Ради
національної безпеки та оборони України, Голови Конституційного Суду
України, Голови Верховного Суду України, голів вищих спеціалізованих
судів України, Голови Вищої ради юстиції України, Голови Державної
судової адміністрації України, Голови Центральної виборчої комісії України,
Голови Служби безпеки України, Голови Державної податкової адміністрації
України, Голови Державної митної служби України, Голови Державної
прикордонної служби України, перших керівників міністерств, державних
комітетів, інших центральних органів державної виконавчої влади, державних
установ іноземних країн і міжнародних організацій (їх представництв), а
також на запити і звернення народних депутатів України, звернення комітетів
і комісій Верховної Ради України, звернення Героїв України, Героїв
Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої
Вітчизняної війни, скарги на дії заступників Генерального прокурора
України, що взяті на особливий контроль, направляються за підписом
Генерального прокурора України або за його дорученням за підписом
заступників Генерального прокурора України.

165

Відповідь на запит народного депутата України надається
Генеральним прокурором України або особою, що його заміщає. Матеріали,
необхідні для відповіді на запит, із проектом відповіді або, за вказівкою
Генерального прокурора України, у вигляді доповіді для виступу на засіданні
Верховної Ради України, Комітету надавати Генеральному прокурору
України не пізніше трьох днів до закінчення строку вирішення запиту, дати
засідання.
У разі продовження строку вирішення запиту народного депутатата
України попередня відповідь з викладенням причин продовження терміну
надається заступником Генерального прокурора України народному депутату
України, що його вніс, та Голові Верховної Ради України за підписом
Генерального прокурора України.
При надходженні запиту або звернення за підписом кількох народних
депутатів України, депутатів місцевих рад відповідь про результати перевірки
направляється одному з них (як правило, підпис якого значиться першим) із
пропозицією довести її зміст до відома інших авторів.
При направленні депутатських документів для вирішення
підпорядкованим прокурорам чи в інші відомства окремими листами
повідомляються народні депутати України.
Відповіді на звернення і запити народних депутатів України, у яких
минув термін повноважень або вони вибули зі складу депутатів з інших
причин, направляються Голові Верховної Ради України у встановлені цією
Інструкцією порядку і терміни з вказівкою: „На звернення (запит) депутата
від ... № ”.
7.2.1.Розмежування компетенції щодо звернень громадян між
органами прокуратури та Уповноваженим Верховної Ради України з прав
людини
Стаття 40 Конституції України передбачає право кожного направляти
індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до
органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових та службових
осіб цих органів, які зобов’язані розглянути звернення та дати обґрунтовану
відповідь у встановлений законом термін. Про високу активність населення
України щодо реалізації цього конституційного права свідчать сотні тисяч
заяв та скарг, які щорічно надходять до прокуратури, інших органів та
інституцій держави.
Робота зі зверненнями громадян посідає значне місце в
багатоаспектній діяльності прокуратури. У такий спосіб здійснюється захист
гарантованих Конституцією, законами України та міжнародно-правовими
актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини
та громадянина (пункт 2 ст.4 Закону України „Про прокуратуру”).

166

Варто наголосити, що захист у межах прокурорської компетенції прав
та свобод громадян на засадах їх рівності перед законом незалежно від
національного та соціального походження, освіти, ставлення до релігії,
політичних переконань, службового, майнового стану та інших ознак є одним
з основних принципів організації та діяльності прокуратури (пункт 3 ч.1 ст.6
Закону України „Про прокуратуру”).
Ця діяльність здійснюється у двох напрямах. Суть першого з них
полягає в розгляді звернень безпосередньо в органах прокуратури всіх рівнів,
другого – у нагляді за дотриманням вимог законодавства щодо порядку
розгляду звернень усіма органами, підприємствами,
установами,
організаціями та посадовими особами.
Правовими підставами діяльності прокуратури на зазначених
напрямах є: Конституція та Закони України; нормативно-правові акти
Президента, Уряду, Генерального прокурора України.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону України „Про прокуратуру” в органах
прокуратури розглядаються заяви, скарги та інші звернення про порушення
прав громадян та юридичних осіб, що не можуть бути подані до суду (ст.52-5,
ч.5 ст.97, ст.1006, 165-2, 165-3, 205, 236-1, 236-5, 246, 248, 276, 281-282,347,
352-353, 383, 407-408, 408-2, 408-3, 410, 411-1, 414, 414-1, 424 Кримінальнопроцесуального кодексу (КПК) України; ст.ст.12, 91, 105, 106, 107, 111-13,
121-2 Господарського процесуального кодексу України; ст. 24, 236, 290, 320,
351 Цивільного процесуального кодексу України; ст.288 Кодексу України про
адміністративні правопорушення (КУпАП), чи то до інших органів,
уповноважених на їх вирішення.
У разі надходження звернень, які не належать до компетенції
прокуратури, та неможливості направлення їх за належністю, заявникам
(уповноваженим ними особам) роз’яснюється порядок звернення до судових
та інших інстанцій за захистом своїх прав.
Відповідними роз’ясненнями супроводжується повернення на адресу
заявників (уповноважених ними осіб) звернень, які позбавлені будь-якого
змісту або не розкривають суті порушених у них питань. Без роз’яснень
повертаються звернення, що містять образу честі та гідності осіб, брутальні
вирази.
Не розглядаються і не вирішуються в прокуратурі запити та звернення
Верховної Ради України, її комітетів, комісій, народних депутатів, що мають
характер втручання в слідчу або наглядову діяльність органів прокуратури.
Авторам таких звернень у 10-ти денний термін надається письмове
роз’яснення про неприпустимість подібних дій із посиланням на процесуальне
законодавство та рішення Конституційного Суду України від 11 квітня 2000
року.
Визначений порядок розгляду і вирішення звернень громадян в
органах прокуратури нарікань, як правило, не викликає. Однак, певні

167

непорозуміння можуть виникати і виникають при надходженні звернень від
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який так само, як і
Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори наділений
повноваженнями щодо розгляду звернень громадян (ст.ст.14-16 та 19 Закону
України „Про звернення громадян”).
Стаття 4 названого Закону визначає, що під зверненням громадян слід
розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження),
заяви клопотання і скарги.
Пропозиція (зауваження) – звернення громадян, де висловлюються
порада, рекомендації щодо діяльності органів державної влади і місцевого
самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також
висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов
життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння в
реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та
інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи
недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм
власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових
осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за
особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних
інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних
органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій,
об’єднань громадян, посадових і службових осіб.
Зважаючи на викладене, вбачається за необхідне конкретизувати
компетенцію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо
звернень на підставі аналізу відповідних правових норм.
У відповідності до ст.16 Закону України „Про Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини”, Уповноважений здійснює свою
діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини й
громадянина, які отримує:
- за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства
чи їхніх представників;
- за зверненнями народних депутатів України;
- за власною ініціативою.
До розгляду Уповноваженого приймаються лише звернення, що
стосуються фактів порушення прав та свобод людини й громадянина органами
державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і
службовими особами (ст.2 Закону України „Про Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини”). Таким чином, не розглядаються звернення,
направлені від імені або в інтересах юридичної особи, а також звернення, в

168

яких оскаржуються правовідносини між фізичними або юридичними особами
тощо.
Уповноважений не розглядає звернень, що їх розглядають суди,
зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо зацікавлена особа подала позов, заяву
або скаргу до суду (ч.4 ст.17 Закону України „Про Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини”).
Всі звернення, що надходять Уповноваженого, попередньо
розглядаються та класифікуються у відповідних підрозділах секретаріату
Уповноваженого з прав людини.
Класифікація звернень здійснюється:
І. За органами, на дію чи бездіяльність яких покладено звернення:
- органи державної влади;
- органи місцевого самоврядування.
ІІ. За видами порушених прав:
1.Щодо порушень громадянських прав
-права на справедливий судовий захист;
-права на отримання громадянства України;
-незаконні дії працівників правоохоронних органів;
-несвоєчасне виконання судових рішень.
2.Щодо порушень економічних прав:
-права на виплату винагороди за працю;
-права на захист від безробіття;
-права на повернення заощаджень громадян;
-права власності;
-права на підприємницьку діяльність;
-прав споживача.
3.Щодо порушень соціальних прав:
-права на працю;
-права на освіту;
-права на житло;
-права на своєчасну виплату пенсії;
-права на забезпечення транспортним засобами інвалідів;
-права на влаштування у заклади соціального захисту;
-права на надання матеріальної допомоги;
-права на охорону здоров’я людини;
-права на достатній життєвий рівень, соціальний захист та свободу від
бідності;
-права на соціальні гарантії громадянам, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи;
-права на призначення субсидій.
4.Щодо порушень особистих прав:
-права на повагу до гідності;

169

-права на недоторканність;
-права на свободу від незаконного затримання і арешту;
-права на невтручання в особисте й сімейне життя;
5. Щодо порушень політичних прав і свобод:
-права на свободу слова, думки, вільне вираження поглядів та
переконань;
-права на свободу світогляду й віросповідання;
-права на вільні вибори;
-права на створення об’єднань громадян та профспілкових
організацій;
-права на звернення до органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, їх посадових та службових осіб.
7.2.2. Організація прийому громадян в органах прокуратури
Відповідно до ч.3 ст. 12 Закону України "Про прокуратуру" в органах
прокуратури здійснюється особистий прийом громадян. Він організовується
таким чином, щоб відвідувачі могли звернутись за допомогою на захист своїх
особистих прав або прав інших осіб у зручний для них час. З цією метою, в
усіх прокуратурах на видному місці вивішуються графіки із зазначенням часу
і місця прийому кожної посадової особи.
Керівники прокуратур, приймаючи до уваги вимоги Генерального
прокурора України, здійснюють прийом громадян не рідше одного разу на
тиждень.
Особи, прийняті на особистому прийомі, обліковуються у книзі
прийому відвідувачів.
Правом невідкладного прийому прокурором з питань, пов‘язаних із
депутатською роботою, користуються депутати всіх рівнів. Прийом депутатів
з особистих питань проводиться у загальному порядку.
Рішення, прийняте прокурором за заявою, скаргою чи іншим
зверненням, може бути оскаржено прокурору вищого рівня (ч.4 ст.12 Закону).
При нехтуванні цією нормою (наприклад, при подачі скарги на рішення
районного прокурора Генеральному прокурору України) звернення
направляються для розгляду за належністю.
Оскарження рішень прокурора до суду імовірно лише у передбачених
законом випадках (ст. 22 Закону, ст.ст. 236, 236-1, 236-5 КПК України).
Не рідше разу на рік в органах прокуратури проводиться комплексний
аналіз роботи з розгляду і вирішення звернень, результати якого
обговорюються на засіданнях колегій або оперативних нарадах при
керівництві. Такий підхід дозволяє не лише цілеспрямовано і послідовно
усувати недоліки і прорахунки в роботі, але й постійно удосконалювати
правозахисну діяльність прокуратури.

170

7.2.3.Організація нагляду за додержанням вимог законодавства щодо
розгляду звернень
Згідно зі ст.12 ч.2 Закону України “Про прокуратуру” прокурор
здійснює нагляд за додержанням вимог законодавства щодо порядку розгляду
звернень органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими
особами з використанням повноважень, закріплених у ст.20 Закону “Про
прокуратуру”.
Перевірки додержання законодавства про звернення плануються і
проводяться прокурорами усіх рівнів. При цьому пріоритетна увага
приділяється структурам, які мають контрольні функції та розглядають
найбільшу кількість звернень (органи державної влади, місцевого
самоврядування, галузевого контролю тощо). Що стосується перевірок на
підприємствах та інших господарюючих об’єктах, вони можуть бути як
самостійними (тематичними), так і складовою частиною інших перевірок.
Наприклад, при перевірці додержання вимог законів про оплату та
охорону праці з’ясування питання про те, як реагувало керівництво та
профспілкова організація підприємства, установи, організації на заяви і
скарги, допомагає повніше встановити характер та розповсюдженість окремих
правопорушень.
У
кожній
прокуратурі
існують
напрацьовані
практикою
диференційовані схеми
(методики)
перевірок
додержання
вимог
законодавства про звернення, які передбачають обов’язкове вивчення при їх
проведенні таких питань:
-додержання встановлених законом прав громадян, які звернулися до
прокуратури;
-додержання встановлених законом строків розгляду та вирішення
звернень;
-законність направлення звернень на розгляд і вирішення в інші
органи;
-додержання вимог закону в частині повноти та об’єктивності
перевірок заяв та скарг з урахуванням аргументів заявників;
-відповідність закону та обставинам справи рішень, які прийняті за
зверненнями, своєчасність направлення їх заявникам;
-стан контролю за фактичним усуненням порушених прав та
поновленням законності, притягненням винних осіб до відповідальності;
-виконання вимог закону про аналіз практики розгляду заяв та скарг з
метою удосконалення цієї роботи та вжиття заходів до усунення причин, які
тягнуть за собою обґрунтовані звернення громадян. Під час перевірок
прокурори з’ясовують також додержання встановлених правил обліку та
реєстрації звернень, оскільки порушення цих правил сприяють тяганині і є

171

підставою для повторних звернень громадян в ті самі або інші інстанції,
включаючи прокуратуру.
З урахуванням характеру і наслідків допущених порушень
законодавства щодо порядку розгляду звернень, прокурор приймає одне з
наступних рішень: про принесення протесту на незаконний правовий акт;
звернення до суду із заявою про визнання такого акту недійсним; внесення
подання; порушення відносно винних осіб кримінальної справи (наприклад, за
ознаками злочину, передбаченого ст.367 КК), порушення дисциплінарного, а
так само адміністративного провадження (за умови що ті чи інші дії винної
особи підпадають під чинність КУпАП). Якщо з’ясується, що порушники
закону – державні службовці, прокурор поряд з іншими заходами реагування,
може поставити питання про застосування до них норм ст.ст.14, 22 Закону
“Про державну службу”.
У випадках заподіяння громадянам шкоди, прокурор ставить питання
перед винними посадовими особами про її відшкодування, при необхідності
звертається до суду з відповідними позовами.
Правом на пред’явлення і підтримку позовів у суді прокурор
користується, як правило, тоді, коли потерпілий за станом здоров’я, віком або
з інших причин не може особисто відстоювати свої права і свободи. Так само
прокурор чинить у випадках порушень прав та свобод значної кількості
громадян або якщо порушення набуло в суспільстві резонансного характеру.
7.3.Організація
роботи
з
правового
забезпечення
систематизації законодавства в органах прокуратури

та

Здійснення прокуратурою наглядової та інших функцій, покладених
на неї Конституцією та законами України, неможливо без відповідного
правового забезпечення, під яким слід розуміти комплекс організаційних,
правових, технічних і технологічних заходів, засобів і методів, які
забезпечують в процесі управління та функціонування системи органів
прокуратури, інформаційні зв‘язки її елементів (суб‘єктів і об‘єктів) шляхом
оптимальної організації масивів баз даних і знань.
Об‘єктами інформації можуть бути: стан злочинності, динаміка,
структура та тенденції її розвитку; законність правових актів; законність
кримінального переслідування; стан законності при розслідуванні
кримінальних справ; стан законності у кримінальному судочинстві; стан
законності при виконанні прокуратурою функції представництва інтересів
громадянина або держави в суді; стан законності при реєстрації заяв і
повідомлень про злочини; стан виконання наказів, рішень колегії,
координаційних та інших нарад, завдань вищестоящих прокуратур;
систематизація законодавства тощо.

172

Суб‘єктами інформації – органи прокуратури всіх рівнів та усі
прокурорсько-слідчі працівники.
Правовими підставами організації роботи з правового забезпечення та
систематизації законодавства в органах прокуратури є: Конституція і закони
України; наказ Генерального прокурора України № 1 від 19 вересня 2005 р
«Про організацію роботи і управління в органах прокуратури», наказ
Генерального прокурора України № 7-гн від 22 квітня 2004 р. (зі змінами,
внесеними наказом Генерального прокурора України від 21 квітня 2008 р.
№ 820 ц); додатки до наказу № 7-гн/2004: Інструкція про порядок ведення
систематизації законодавства в органах прокуратури, Класифікатор
систематичної картотеки нормативних актів, Класифікатор судової практики,
Класифікатор публікацій з правової тематики; Регламент Генеральної
прокуратури України, затверджений наказом Генерального прокурора
України від 30 вересня 2005 року № 53 (зі змінами та доповненнями);
регламенти прокуратур АР Крим та обласного рівня.
Питання опрацювання правової інформації є одним із ключових в
діяльності прокуратури і не лише тому, що складає основний зміст правового
забезпечення органів прокуратури. З часу проголошення Україною Акту про
незалежність, активно оновлюється національне законодавство та інтенсивно
здійснюється процес нормотворення, що не могло не позначитись на роботі
органів прокуратури. 22 квітня 2004 року Генеральний прокурор України, з
метою упорядкування діяльності органів прокуратури
з отримання,
опрацювання та використання правової інформації, видав наказ № 7-гн «Про
організацію роботи з питань правового забезпечення в органах прокуратури»
(зміни до цього наказу внесені 21 квітня 2008 року наказом Генерального
прокурора України № 820 ц), в якому визначив:
Управлінню правового забезпечення Генеральної прокуратури
України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя, військовим прокурорам регіонів та Військово-Морських Сил
України, міським, районним, міжрайонним та прирівняним до них
прокурорам:
-забезпечити належний облік нормативно-правових актів, своєчасне
внесення до них змін і доповнень та підтримання їх у контрольному стані;
-вжити заходів щодо регулярного інформування працівників
прокуратури про прийняті нові законодавчі акти, забезпечення належної
консультативно-довідкової роботи з правових питань, своєчасного придбання
і передплати необхідних офіційних видань нормативно-правових актів і
юридичної літератури;
-у роботі з правового забезпечення повною мірою використовувати
можливості комп’ютерних правових програм, активно впроваджувати сучасні
технології отримання, обробки, зберігання і систематизації інформації;

173

-роботу з питань правового забезпечення та систематизації
законодавства в прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва і Севастополя, військових прокуратурах регіонів та ВійськовоМорських Сил України покласти на старших помічників (прокурорів з питань
правового забезпечення), а в прокуратурах міст, районів, міжрайонних та
прирівняних до них прокуратурах – визначити відповідальних за цю ділянку
роботи працівників (старших помічників, помічників прокурора);
-у прокуратурах районів, міст та прирівняних до них прокуратурах за
наявності необхідної технічної бази і постійно поновлювальних комп’ютерних
правових програм питання ведення картотеки нормативних актів вирішувати
керівникам відповідних прокуратур. Картотеки судової практики і публікацій
з правової тематики вести відповідно до потреб практичної діяльності цих
прокуратур.
Прокурорам усіх рівнів роботу з правової інформації узгоджувати з
практикою діяльності органів прокуратури. Забезпечити належну якість,
юридичну обґрунтованість та відповідність актам чинного законодавства
документів прокурорського реагування, процесуальних та відомчих
документів.
Вважати критерієм оцінки ефективності роботи на цьому напрямі
належне, своєчасне і якісне забезпечення працівників прокуратури всіх рівнів
необхідними актами законодавства, оволодіння ними чинною нормативноправовою базою та участь у роботі з удосконалення законодавства.
При атестуванні працівників прокуратури враховувати і відображати в
атестаціях знання ними законодавства та рівень їхньої правової культури.
Усім працівникам прокуратури брати активну участь у правотворчій
діяльності. Заохочувати працівників, які виявляють ініціативу у цій роботі.
Пропозиції з необхідним обґрунтуванням і наданням конкретних проектів
нормативних актів надсилати до Генеральної прокуратури України за
підписом керівників прокуратур після їх попереднього обговорення в
прокуратурах обласного рівня, тощо.
Таким чином, значення правового забезпечення для органів
прокуратури важко переоцінити.
У відповідності з Інструкцією про порядок ведення систематизації
законодавства в органах прокуратури, управління правового забезпечення
Генеральної прокуратури України, старші помічники прокурорів АРК,
областей, міст Києва та Севастополя, а також інших прирівняних до них
прокуратур з питань правового забезпечення відповідно до своєї компетенції:
-ведуть систематичні картотеки нормативних актів, судової практики
та публікацій на правові теми з урахуванням специфіки прокурорської
діяльності;
-підтримують нормативні акти і кодекси України в контрольному
стані;

174

-проводять консультативно-довідкову роботу, у тому числі з
використанням комп’ютерної техніки;
-забезпечують свої апарати і підпорядковані прокуратури
нормативними матеріалами і юридичною літературою;
-своєчасно інформують прокурорів та слідчих прокуратури про нове
законодавство, беруть участь в організації та проведенні занять по його
вивченню;
-забезпечують облік та зберігання нормативних актів та юридичної
літератури;
-здійснюють контроль за станом роботи із систематизації
законодавства і дотриманням цієї Інструкції в підпорядкованих органах
прокуратури, надають їм практичну допомогу.
Міські, районні і прирівняні до них прокуратури:
-ведуть систематичну картотеку нормативних актів ( за наявності
необхідної технічної бази і постійно поновлюваних комп’ютерних правових
програм ця картотека може вестись залежно від потреб практичної діяльності
прокуратур);
-проводять консультативно-довідкову роботу, у тому числі з
використанням комп’ютерної техніки;
-підтримують нормативну базу і кодекси України в контрольному
стані;
-забезпечують облік і збереження нормативних актів і юридичної
літератури.
Систематична картотека нормативних актів ведеться відповідно до
Класифікатора. Класифікатор являє собою перелік розділів і підрозділів, які в
основному відповідають системі законодавства України. Розділи і підрозділи
мають цифрові позначення – індекси (розділи позначаються римськими
цифрами, підрозділи – арабськими).
Зміни до Класифікатора вносяться Генеральною прокуратурою
України.
Обліку в систематичній картотеці нормативних актів підлягають:
-акти загальнонормативного характеру, прийняті Верховною Радою
України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральними
органами державної виконавчої влади;
-рішення та висновки Конституційного Суду України;
-постанови і керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України
та вищих спеціалізованих судів України;
-накази, розпорядження Генерального прокурора України.
Обліку не підлягають:
-акти господарсько-розпорядчого характеру (про випуск та поставку
продукції, будівництво конкретних споруд, виділення коштів та інше);

175

-акти персонального характеру (про нагороди, призначення,
переміщення та інше);
-акти про втрату чинності та про зміну раніше прийнятих актів;
-акти про зміну в адміністративно-територіальному поділі.
На нормативному акті, який підлягає обліку, проставляється чітко і
розбірливо індекс (числове позначення розділу та підрозділу Класифікатора)
у відповідності із основним питанням, яке регулюється актом.
Відповідно до проставленого індексу на акт заповнюється картка
обліку за встановленою формою.
У картці зазначається індекс акту (статті, пункту), заголовок, вид акту
та орган, який його прийняв, дата, номер, джерело опублікування.
Картки обліку складаються і тиражуються:
на закони України, укази і розпорядження Президента України,
постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, висновки і рішення
Конституційного Суду України – відділом правового забезпечення
Генеральної прокуратури України;
на акти законодавства Автономної Республіки Крим – прокуратурою
Автономної Республіки Крим.
Картотеки опублікованої судової практики і статей з юридичних
видань ведуться окремо від картотеки по законодавству відповідно до
класифікаторів судової практики та
публікацій на правові теми. В
прокуратурах районів і міст та прирівняних до них прокуратурах облік за
цими класифікаторами ведеться відповідно до потреб практичної діяльності
цих прокуратур.
Необхідність включення до картотеки публікацій на правові теми
конкретних матеріалів визначається працівниками прокуратур усіх рівнів,
відповідальними за ведення систематизації законодавства.
У прокуратурі Автономної Республіки Крим, прокуратурах областей,
районів, міст та інших прирівняних до них прокуратурах у контрольному
стані підтримуються офіційні видання:
•кодексів України;
•законів України;
•указів, розпоряджень Президента України;
•постанов, розпоряджень Уряду України.
У контрольному стані також підтримуються :
•накази і розпорядження Генерального прокурора України;
•постанови Пленуму Верховного Суду України;
•нормативні акти центральних органів державної виконавчої влади.
До контрольних примірників нормативних актів вносяться позначки
про всі зміни, доповнення або визнання нормативних актів ( статей, пунктів,
абзаців) не чинними.

176

Контрольні позначки повинні точно відображати норму акта, яким
вносяться зміни, та мати посилання на його вид, дату, номер, джерело, в якому
він опублікований.
При отриманні нового видання кодексів, збірників або довідників
контрольний примірник попереднього видання змінюється новим, в якому
відповідні позначки робляться починаючи від дати, яка зазначена в передмові
до видання ( станом на яке число вміщені діючі акти).
Контрольний примірник попереднього видання зберігається для
необхідних довідок.
Нормативні акти, офіційні та інші видання підлягають обліку і
зберіганню. Нормативні акти із грифом “Для службового користування” та які
містять державну таємницю, підлягають обліку, зберіганню і списанню
відповідно до встановленого в органах прокуратури порядку.
Офіційні та інші видання оправляються в зручні для користування
комплекти по роках. Порядок користування нормативними актами
визначається розпорядженнями відповідних прокурорів. При цьому
контрольними примірниками нормативних актів користуються, як правило, в
приміщенні, в якому вони зберігаються.
Все вищезазначене є сутністю роботи органів прокуратури України
із систематизації законодавства, яка визначається як засіб упорядкування
законодавства, зведення його до певної внутрішньоузгодженої системи. За
допомогою систематизації усуваються недоліки, повтори, застарілі норми
тощо. Це процес зведення актів законодавства до єдності шляхом
внутрішньої та зовнішньої обробки їх змісту.
7.4.Організація
прокуратури

правороз’яснювальної

роботи

в

органах

Правороз’яснювальна робота або інакше робота з роз’яснення
законодавства є складовою прокурорської діяльності з правового
забезпечення. За своєю сутністю - це цілеспрямований систематичний процес
із доведення до населення змісту найбільш важливих нормативних актів із
використанням різноманітних форм і методів спілкування з аудиторією, що
забезпечує: засвоєння посадовими (службовими особами) особами і
громадянами певних знань у галузі права; правильну реалізацію громадянами
своїх прав і обов'язків; формування норм поведінки по дотриманню законів, а
також громадянської нетерпимості до їхніх порушень.
Роз'яснення законодавства безпосередньо пов'язане з проблемами і
завданнями, що мають розв'язувати органи прокуратури.
Так, у процесі здійснення прокурорського нагляду, діяльності з
розслідування злочинів, попередженню злочинів та інших правопорушень

177

органи прокуратури сприяють формуванню правосвідомості і правової
культури.
На роз'яснення закону спрямовані: виступи прокурорів у суді при
розгляді кримінальних, адміністративних, цивільних та господарських прав
справ; їх доповіді на сесіях місцевих рад, а також інформування широкої
громадськості про результати проведених перевірок тощо.
Разом із тим, правороз’яснювальна робота органами прокуратури
здійснюється як спеціально організована діяльність, самостійність якої
обумовлена, насамперед, специфікою її форм і методів. На відміну від інших
повноважень прокуратури, тут використовується широкий комплекс не
закріплених у законі, однак вироблених багаторічною практикою форм
правовиховної роботи щодо певних груп населення. Основним завданням цієї
роботи є формування у громадян і посадових осіб:
- необхідного обсягу знань про закон, інформування їх з питань
поточних і актуальних проблем зміцнення законності та правопорядку;
- правомірної поведінки, уміння застосовувати норми закону в
щоденному практичному житті;
- позитивного ставлення до закону, принципів законності, умінню
протистояти невірним поглядам і шкідливим традиціям;
- настанов на активне протистояння будь-яким порушенням
законності, сприяння компетентним органам у справі боротьби зі
злочинністю.
Спеціально-попереджувальна спрямованість правороз'яснювальної
роботи передбачає реалізацію комплексу відповідних заходів з метою
усунення й послаблення дефектів індивідуальної, групової і суспільної
правосвідомості, що обумовлюють здійснення окремих злочинів і злочинність
у цілому. При цьому вирішуються два взаємопов'язаних завдання: по-перше,
цілеспрямований вплив на такі, що суперечать праву і суспільним нормам
погляди, настанови, звичаї, традиції, що лежать в основі протиправної
поведінки; по-друге, формування у громадян активного, непримиренного
ставлення до правопорушень і обумовлюючих їх причин і умов.
Усунення дефектів правосвідомості є не єдиним завданням впливу на
громадян, що беруть участь у боротьбі зі злочинністю. В умовах формування
правової держави значущість цього напрямку, на наш погляд, зростає. При
зростанні правового нігілізму у населення, викликаного цілою низкою
політичних,
національних
і
соціально-економічних
факторів,
правороз'яснювальна робота є одним із інструментів стабілізації обстановки і
запобігання різного роду протиправних дій з боку громадян і посадових осіб.
Робота з роз'яснення законодавства проводиться прокуратурою серед
різних груп і верств населення. Традиційно виділяють три основні групи осіб,
що можуть бути з найбільшою вірогідністю причетні до правопорушень.

178

1.Особи, схильні до вчинення злочинів та інших правопорушень, як
показує практика, мають глибокі прогалини щодо правосвідомості.
Соціальне середовище, спосіб життя розглянутої категорії осіб відрізняється
багатьма негативними моментами, що і обумовлює їх схильність до
порушення закону.
2.Виділення у другу групу молоді обумовлено суспільною значущістю
процесу формування правової культури кожної молодої людини, покоління,
яке підростає. У даному випадку при проведенні правороз'яснювальної
роботи враховується особлива емоційність, сприйнятливість, нестійкість
психологічного процесу, невпевненість щодо мотивації вчинків, низький
рівень самоконтролю, а також ряд інших специфічних моментів.
3.До третьої групи належать посадові (службові) особи підприємств і
організацій, на яких покладено, перш за все, забезпечення законних прав та
інтересів громадян. Маючи значні повноваження, вони безпосередньо
здійснюють правозастосовчу практику, спрямовану на вирішення широкого
комплексу проблем у сфері виробництва і побуту працівників.
Специфічні особливості даного контингенту потребують проведення
максимально
продуманої,
систематичної,
строго
цілеспрямованої
правороз'яснювальної роботи.
Роз'яснення
законодавства
здійснюється
всіма
органами
(підрозділами) прокуратури України, проте з урахуванням того, що міські,
районні та прирівняні до них прокуратури є найбільш чисельною ланкою
системи прокуратури, вони охоплюють усі соціальні верстви і групи
населення країни.
Важливим аспектом роботи з роз'яснення законодавства є вивчення і
формування об'єктивної громадської думки щодо діяльності органів
прокуратури. Тому громадську думку треба не тільки вивчати, але і
формувати шляхом тієї ж правороз'яснювальної роботи. Форми вивчення
громадської думки про роботу органів прокуратури різноманітні, такі, як:
одержання інформації під час прийому населення та аналіз звернень
громадян; аналіз матеріалів кримінальних, адміністративних, господарських і
цивільних справ; узагальнення результатів перевірок, а також використання
результатів соціологічних досліджень (за умови їх проведення
уповноваженими юридичними чи фізичними особами). Варто підкреслити,
що соціологічні дослідження, особливо масштабні працівниками органів
прокуратури проводитись не можуть, тому що це потребує значного часу,
підготовки фахівців, науково-обґрунтованих програм дослідження тощо. Тут
доцільно скористатися даними готових соціологічних досліджень, проте слід
враховувати, що існують різні види опитувань: анкетування, інтерв'ювання,
комбіноване анкетування, проведення тестувань тощо. У всякому разі для
органів прокуратури важливими є дані, що безпосередньо чи опосередковано

179

пов’язані з проблемами діяльності правоохоронних органів, зміцнення
законності і правопорядку.
Організація роботи з роз'яснення законодавства - це певна система
заходів, у рамках яких забезпечується досягнення поставлених перед
прокуратурою цілей і завдань. Складовими елементами організації роботи з
роз'яснення законодавства є: а) розподіл обов'язків між працівниками
прокуратури; б) систематичне планування відповідних заходів; в) облік і
контроль за своєчасністю та якістю виконання планових заходів, оцінка
ефективності правороз'яснювальної роботи.
У роботі щодо роз'яснення законодавства задіяні всі працівники
прокуратури, проте обсяг роботи кожного працівника та її форми різні.
Так, для помічників прокурора, що беруть участь у розгляді судом
кримінальних, цивільних чи то інших справ, основним засобом
правороз'яснювальної роботи є використання судової трибуни. Прокурор і
його заступник з цією метою виступають на сесіях місцевих органів
самоврядування, колегіях місцевих державних адміністрацій тощо. При
цьому вони, як і інші працівники прокуратури, використовують для
роз'яснення законодавства ЗМІ: пресу, радіо, телебачення.
Важливою умовою оптимальної організації роботи з роз'яснення
законодавства є узгодженість дій правоохоронних органів.
Необхідно зазначити, що зростання соціальної напруженості в
суспільстві висуває нові вимоги до змісту правороз'яснювальної роботи. Це
актуалізує питання підвищення професійної майстерності прокурорськослідчих працівників, чому повинні сприяти постійно діючі семінари,
науково-практичні конференції, рецензування виступів, забезпечення
працівників прокуратури методичною літературою.
Стан роботи з роз'яснення законодавства і зв'язків зі ЗМІ періодично
має узагальнюватись та аналізуватись, розглядатись на засіданнях колегій й
оперативних нарадах.
7.5.Поняття та критерії оцінювання ефективності діяльності
органів прокуратури, їх значення
Об’єктивна оцінка процесу і результатів роботи з позицій
ефективності, є важливою умовою належної організації будь-якої діяльності,
в тому числі й прокурорської. Ефективною зазвичай вважають таку
діяльність, яка при мінімальних затратах приносить найбільший результат.
Разом з тим, ефективність – категорія оціночна, про що наголошується
майже в усіх наказах Генерального прокурора України. “ робота прокурорів
на всіх ділянках і напрямах має оцінюватися з урахуванням її ефективності”.
І це не випадково, адже за умов об’єктивності, оцінювання виступає як
дійовий стимул для поліпшення якісних і кількісних показників, створення в

180

колективі атмосфери здорової конкуренції, викликає у виконавців, так само
як і у керівників, прагнення до підвищення професіоналізму. Слушність
такого висновку підтверджена чисельними працями науковців з теорії
управління До сказаного слід додати,
що за допомогою категорії
ефективності можна оцінювати й
не лише якість і результативність
прокурорської роботи, але й оптимальність прокурорської системи та її
окремих структур.
Розрізняють:
а) аналіз й оцінку ефективності функціонування прокурорської
системи ;
б) аналіз й оцінку ефективної діяльності органів і структурних
підрозділів прокуратури;
в) аналіз й оцінку ефективної роботи окремих працівників
прокуратури.
Окрім того, теоретично можлива і практично доцільна оцінка
ефективності прокурорської роботи в рамках окремих її напрямів, на
конкретних ділянках прокурорської діяльності, в аспекті окремих
проблемних завдань прокуратури тощо.
Допустимою для органів прокуратури є підсумкова і поточна оцінки
діяльності прокуратури та окремих прокурорських працівників. Підсумкова
оцінка може проводитися за півріччя, рік і триваліший час. В основу оцінки
можна покласти результати аналізу виконаної роботи, підготованого
прокурором, який очолює певний орган, підрозділ прокуратури, а так само і
працівниками прокуратури вищого рівня, чи самоаналіз – підготований
особою, робота якої підлягає оцінюванню.
Аналіз й оцінка роботи, виконаної окремими працівниками
прокуратури проводиться, як правило, у зв'язку з атестацією цих працівників.
Порядок і терміни проведення атестацій визначені Положенням про
атестацію прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України,
затвердженим наказом Генерального прокурора України № 2958 від 12.09.05.
Зміст атестації, згідно з наказом Генерального прокурора України №2-гн від
20.01.06 “Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України”,
полягає у визначенні «рівня професійної підготовки, відповідності обійманій
посаді, перспектив просування працівника по службі, шляхів підвищення
кваліфікації і зміцнення службової дисципліни».
Поточна оцінка з позиції ефективності прокурорської діяльності є
засобом оперативного виявлення недоліків у роботі працівників прокуратури,
визначення в ній як негативних, так і позитивних тенденцій. Поточна оцінка
є водночас організаційно-управлінським засобом (способом) правильного
розподілення роботи між працівниками органу (підрозділу) прокуратури,
усунення вад і перекосів при визначенні обсягу повноважень кожного
прокурорсько-слідчого працівника.

181

На відміну від підсумкової оцінки, якою переслідуються головним
чином перспективні цілі (добір і розстановка кадрів, висунення працівника на
вищу посаду або роботу з більшим обсягом тощо), поточна оцінка
ґрунтується на порівнянні результатів роботи конкретного працівника за
порівняно нетривалий проміжок часу: тиждень, декаду, місяць, квартал. Вона
є способом оперативного управлінського впливу керівника на підлеглого,
засобом підвищення його персональної відповідальності за доручену справу.
Підкреслюючи практичну необхідність оцінки роботи органів
прокуратури з точки зору її ефективності, слід, разом з тим, зауважити, що
практика не має поки достатньо надійного інструментарію (наукової
методики) вимірювання (оцінювання) ефективності прокурорської праці.
Обумовлено це, передусім, відсутністю цілісної концепції з даної
проблематики, і це незважаючи на нагальну необхідність, що неодноразово
виникала в різні часові періоди існування прокуратури.
Термін “ефективність” у сфері прокурорської діяльності означає
ступінь досягнення прокурорами мети і завдань, сформульованих в Законі
України “Про прокуратуру”, наказах Генерального прокурора та інших
нормативно-правових актах. Нерідко його ототожнюють з результативністю,
що доводить аналіз окремих положень чинного наказу Генерального
прокурора України від 19.09.05 №3-гн “Про організацію прокурорського
нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод
громадян, державних та публічних інтересів”. Відповідно до п.14 цього
наказу пропонується оцінювати наглядову роботу прокуратури по кінцевому
результату, “виходячи з об’єктивних статистичних даних, своєчасності та
повноти реагування на порушення закону, фактичного поновлення
порушених прав і свобод громадян та інтересів держави, реального
відшкодування збитків, притягнення винних осіб до відповідальності”. Свого
часу “за досягнутими результатами на головних напрямах діяльності
прокуратури” вимагав оцінювати прокурорську роботу і Генеральний
прокурор СРСР.. Тобто, сучасні підходи до оцінювання прокурорської
діяльності сягають своїм корінням в радянські часи.
Принципової різниці стосовно того як оцінювати діяльність
прокуратури за «результатами» чи «ефективністю» не вбачається.
У наказі № 1 від 19.09.05 “Про організацію роботи і управління в
органах прокуратури України” наголошується на необхідності “оцінювати
роботу органів прокуратури комплексно у площині фахового вирішення
питань, що належать до компетенції прокуратури, у поєднанні з кількісними
показниками, які можуть об’єктивно порівнюватись”. Варто зауважити, що
кількісні показники використовувалися й будуть надалі використовуватись
при оцінці роботи прокуратури, що зумовлює необхідність більш
продуманого їх відбору для цієї мети. За якісними показниками визначається

182

наявність або відсутність ознак, яким повинна відповідати як сама
прокурорська діяльність, так і діяльність працівників прокуратури.
У наказі Генерального прокурора України № 2-гн від 20.01.06 “Про
організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України” для якісного
добору кадрів органів прокуратури пропонується враховувати в якості
показників: рівень професійної підготовки працівників, їх особисті та
моральні якості, стан здоров’я тощо.
Наказ Генерального прокурора України № 5-гн від 19.09.05 “Про
організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та
підтримання державного обвинувачення” результати роботи державних
обвинувачів пропонує оцінювати “ виходячи з обсягу, складності та категорії
кримінальних справ, реального вкладу у дослідження обставин справи,
враховуючи при цьому активність і професійну майстерність, об’єктивність і
вплив на прийняття судом законного і обґрунтованого рішення у справі, а
також реагування на неправосудні судові рішення”.
Щоб якісні показники можна було використовувати для оцінки роботи
прокуратури та її працівників з позицій ефективності, необхідно, по-перше, виділити із загального масиву найбільш вживані із них стосовно того або
іншого напряму чи питання
прокурорської діяльності і точно їх
сформулювати; по-друге, - наповнити їх конкретним змістом.
Найбільш поширеними в прокурорській практиці якісними
показниками є своєчасність і доброякісність. Своєчасність означає виконання
роботи у строк законами, іншими нормативно-правовими документами,
локальними актами Генерального прокурора України або підпорядкованих
йому прокурорів. За цим показником робота конкретної прокуратури може
оцінюватися по бальній системі залежно від важливості завдань та інших
обставин, пов'язаних з їх виконанням. Показник доброякісності
прокурорської роботи характеризує ставлення прокурора до вирішених актів,
скарг, матеріалів, вчинених ним дій. Поняття “доброякісність” є оціночним і
виробляється на основі суцільного або вибіркового аналізу, суцільної чи
вибіркової перевірки.
Важливим показником роботи прокурора є також інтенсивність, під
якою розуміється напружена високопродуктивна праця. На жаль, оцінка
роботи прокуратури за цим показником здійснюється рідше, ніж за двома
вище розглянутими, що навряд чи можна вважати правильним. Якщо
однаковий результат роботи з погляду своєчасності та якості досягнутий
двома районними прокуратурами з різною чисельністю працівників, то
ефективнішою має бути визнана робота тієї прокуратури, штатна чисельність
якої є меншою, зважаючи на фактор інтенсивності.
На окремих напрямах і ділянках для оцінки ефективності
прокурорської діяльності може застосовуватися такий показник, як
результативність – співвідношення загального числа перевірок до числа

183

перевірок, в процесі яких прокурори не виявили порушень закону. Проте,
слід мати на увазі, що цей показник може застосовуватися стосовно
наглядової діяльності прокуратури лише там і тоді, коли апріорі відомо, що
правопорушення в певній сфері допускаються постійно, але носять
прихований характер.
Слід підкреслити, що кількісні і якісні показники тісно взаємозв'язані.
Більше того, кількісні показники за певних умов переходять в якісні.
Наприклад, необхідне число перевірок на певній ділянці (напрямі)
прокурорської роботи може свідчити не лише про інтенсивність, але й про
якість роботи, якщо такий стан справ відповідає наказам або іншим
директивним документам Генерального прокурора України.
Вимога
достовірності означає, що показники оцінювання роботи органів прокуратури
мають бути достовірними,
об'єктивно, правильно відображати стан
прокурорської роботи загалом і на окремих її ділянках (напрямах). Неточні,
тим паче, свідомо спотворені відомості, використані з цією метою, можуть
дати результат протилежний очікуваному. Як наслідок, робота може бути
визнана незадовільною, і навпаки, незадовільна – якісною та ефективною.
Вимога зіставленості означає, що при оцінці роботи прокуратури
повинні застосовуватися також показники, які можуть зіставлятись і
порівнюватися один з одним або з будь-яким еталоном даної діяльності.
Якщо показник є не зіставлюваним його застосування для оцінювання
роботи прокуратури позбавлено практичного сенсу.
Вимога достатності має два аспекти. З одного боку вона означає, що
система показників ефективності повинна бути достатньо повною, інакше її
можуть визнати непридатною для об'єктивної всебічної оцінки роботи
прокуратури. З другого, - через завелику кількість показників неприйнятною для практичного застосування.
У теорії все ще немає однозначної відповіді на питання про
методологію обліку витрат робочого часу, кадрових та інших ресурсів при
оцінці ефективності прокурорської праці. На думку одних авторів, такого
роду витрати повинні враховуватися, інші вважають, що робити цього не
варто. Основним аргументом тих, хто вважає недоцільним враховувати
понесені витрати, є твердження, що наукового визначення поняття “витрати”
в прокурорській діяльності не існує.
У зв'язку з цим, варта уваги ідея використовувати поняття
“ефективність” в широкому і вузькому значенні. При вимірюванні
ефективності прокурорської діяльності в широкому значенні, понесені
витрати мають враховуватись, а при визначенні ефективності у вузькому
значенні – нехтуватись. Такий підхід до трактування даного поняття зробить
недоцільними подальші дискусії з даного питання.
Що стосується пропозиції “прив’язувати” показники ефективності
прокурорської діяльності до основних функцій прокуратури, вона ставить

184

перед наукою і практикою прокурорської діяльності завдання добору таких
показників, які б з одного боку, - повно й об'єктивно характеризували
діяльність органів прокуратури, з іншого – вказували на ступінь виконання
завдань функцій прокуратури чи напрямів прокурорської діяльності.
Спробуємо обґрунтувати цей висновок нижче.
Загальні критерії оцінки ефективності діяльності органів прокуратури
сформульовані в наказі Генерального прокурора України №1 від 19.09.05
“Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України” (п.
20). Це: дотримання Конституції та законів України при здійсненні
прокурорських повноважень, забезпечення належної організації роботи,
повнота і своєчасність вжитих заходів до усунення порушень закону,
поновлення прав і свобод громадян та законних інтересів держави,
відшкодування завданих збитків, притягнення винних до встановленої
законом відповідальності.
Очевидно, що викладені критерії оцінки, будучи правильними по суті,
непридатні в практичному плані для вимірювання ефективності
прокурорської діяльності внаслідок своєї невизначеності. Більш конкретно
вони сформульовані в галузевих наказах. Зокрема, у наказі № 4 гн від
19.09.05 “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів
органами, які проводять дізнання та досудове слідство”. В якості критеріїв
ефективності прокурорського нагляду в сфері дізнання та досудового
слідства зазначаються: “своєчасне вжиття заходів щодо недопущення
порушення прав і свобод людини і громадянина, їх поновлення та
притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності;
додержання законності при реєстрації, розгляді заяв і повідомлень про
вчинені злочини або ті, що готуються, забезпечення достовірності показників
щодо стану злочинності, слідства і дізнання; забезпечення безумовного
додержання вимог закону про повне, всебічне й об’єктивне дослідження всіх
обставин справи, своєчасне скасування незаконних і необґрунтованих рішень
у кримінальних справах”.
Викладенні критерії можна умовно розділити на три блоки. Перший із
них, складають завдання, пов’язані з охороною засобами нагляду прав і
законних інтересів підозрюваного (обвинувача), потерпілого та інших
учасників кримінального судочинства.
Другий - завдання, вирішення яких пов’язане із забезпеченням
порядку й обґрунтованістю розгляду заяв і повідомлень про вчинені або ті,
що готуються злочини.
Третій - завдання, пов’язані із забезпеченням засобами
прокурорського нагляду вимог закону відносно повного, всебічного й
об’єктивного дослідження всіх обставин справи, підтримання режиму
законності при проведенні досудового слідства.

185

Всі ці завдання прокурорів перехрещуються один з одним з позиції
проблеми, яка розглядається, і мають самостійне значення, забезпечуючи
диференційний підхід до оцінки ефективності прокурорського нагляду за
додержанням законів органами, що здійснюють дізнання та досудове
слідство.
Формування точних і науково обґрунтованих завдань (критеріїв) – це
тільки перший етап науково-практичної діяльності, яка пов’язана з оцінкою
ефективності прокурорської роботи. Для того, щоб в кожному конкретному
випадку можна було судити про ступінь виконання завдань, що стоять перед
прокуратурою, необхідна система (набір уніфікованих показників). Буде
правильним, якщо показники ефективності прокурорської роботи, з одного
боку, будуть відображати кінцевий результат (наприклад, стан законності), з
іншого – містити в собі певні стандарти прокурорської діяльності, вироблені
теорією і практикою.
При розробці системи показників необхідно виходити з того, що
режим законності на стадії досудового слідства забезпечується, в першу
чергу, неухильним дотриманням вимог закону органами дізнання та
досудового слідства. Роль прокуратури в цій справі другорядна. Вона полягає
в тому, щоб своєчасно та адекватно відреагувати на порушення закону,
допущені слідчими або співробітниками органу дізнання. Просуваючись у
заданому напрямі, цілком можливо сформулювати показники, необхідні для
повної та об’єктивної оцінки прокурорської діяльності, які стануть
своєрідним алгоритмом для її постійного вдосконалення.
Поки наука шукає шляхи вирішення даної проблеми, практикам варто
використовувати критерії, які містяться в чинних наказах Генерального
прокурора України.
7.6.Професійна етика та поведінка прокурора
Професійна етика – це сукупність правил поведінки визначеної
соціальної групи, яка забезпечує моральний характер взаємовідносин,
обумовлених або пов’язаних з професійною діяльністю, а також галузь
науки, яка вивчає специфіку проявів моралі в різних видах діяльності.
1.Підтримання честі і гідності професії.
2.Незалежність та самостійність.
3.Справедливість, неупередженість та об’єктивність.
4.Недопущення дискримінації.
5.Недопущення проявів корупції.
Основні етичні принципи професійної діяльності прокурора
ґрунтується на загальновизнаних морально-етичних принципах:

верховенства права;

гуманізму;

186


справедливості;

рівності всіх громадян перед законом;

демократизму;

законності;

незалежності;

об’єктивності;

неупередженості;

чесності.
Моральні вимоги до прокурора
При виконанні службових обов’язків прокурор зобов’язаний
1)відноситися до людини як до вищої цінності;
2)поважати і захищати права, свободи і гідність громадян відповідно
до вітчизняних та міжнародних правових норм та загальнолюдських
принципів моралі;
3)глибоко розуміти соціальну значимість своєї ролі, міру
відповідальності перед суспільством і державою за забезпеченості правової
захищеності громадян;
4)розумно і гуманно використовувати надані права у відповідності з
принципами справедливості;
5)постійно вдосконалювати професійну майстерність, знання права,
підвищувати загальну культуру, творчо опановувати необхідний на службі
вітчизняний та зарубіжний досвід.
Моральні засади діяльності прокурора – це категорія судової етики,
яка означає сукупність норм, принципів, які утворюються внаслідок
трансформації (відбиття) загальних вимог моралі відповідно до умов
виконання його функціональних обов’язків з нагляду за дотриманням законів
усіма суб’єктами права і обов’язків, санкціонованих громадською думкою,
особистим його переконанням і виконуваних ним добровільно в інтересах
зміцнення державного устрою, його морального і правового порядку.
Вимоги до моральних якостей осіб, які призначаються на посади
прокурорів, встановлюються ст..46 Закону України «Про прокуратуру».
Моральні засади діяльності слідчого – це категорія судової етики в
кримінальному судочинстві, яка означає сукупність норм, принципів, що
виникають у результаті трансформації загальних вимог моралі відповідно до
умов виконання його функціональних обов’язків при проведені попереднього
слідства, санкціонованих громадською думкою, особистим переконанням і
виконуваних добровільно з метою підсилення боротьби із злочинністю і
захисту прав людини.

187

7.7.Організація діловодства в органах прокуратури
Будь-яка управлінська діяльність не може обходитись без організації
руху документів, без виконання роботи зі створення й оформлення
відповідних ділових паперів. Для ведення комплексу робіт з документами в
органах прокуратури здійснюється діловодство, порядок ведення якого
регулюється, в основному, відомчими правовими актами, передусім,
Інструкцією з діловодства в органах прокуратури, яка затверджена наказом
Генерального прокурора України №90 від 28грудня 2002 року і введена в дію
з 01 січня 2003 року.
Дана Інструкція складена з урахуванням основних положень
державної системи діловодства і встановлює загальні правила
документування діяльності органів прокуратури України, регламентує
порядок роботи з документами з часу їх створення або надходження до
відправлення або передавання в архів прокуратури. Розділи 8 і 9 Інструкції,
які стосуються
підготовки та оформлення управлінських документів,
базуються на Національному стандарті України «Уніфікована система
організаційно - розпорядчої документації», який затверджено наказом
Держспоживстандарту України від 07квітня 2003 року № 55.
Інструкція з діловодства в органах прокуратури визначає порядок
ведення загального діловодства, її положення поширюються на всю
службову документацію, в тому числі створювану за допомогою
персональних комп’ютерів (ПК). На процесуальні та фінансові документи
Інструкція поширюється в частині, яка стосується загальних принципів
роботи з ними і підготовки до здачі в архів.
Порядок ведення діловодства, що містить відомості обмеженого
поширення з грифом “Для службового користування” визначається
спеціальною Інструкцією, затвердженою постановою Кабінету Міністрів
України від 27 листопада 1998 року № 1893.
Відповідальність за організацію роботи з діловодства, а так само і
загальне керівництво діловодством покладається на керівників органів
прокуратури та окремих структурних підрозділів. Вони забезпечують
вивчення працівниками вимог Інструкції з діловодства в органах
прокуратури, здійснюють контроль за її виконанням.
Діловодство, ведення документації і листування здійснюються в
органах прокуратури України державною мовою. Документи і відомості, що
утворюють службову таємницю, не підлягають розголошенню. З ними вправі
знайомитись лише працівники, які мають до них безпосереднє відношення.
Передача іншому прокурорському працівнику документів, ознайомлення з
ними інших осіб, видача їм довідок і будь-яких даних службового характеру,
копій документів дозволяється лише за вказівкою керівника підрозділу

188

(органу), уповноваженого на застосування заходів до охорони
конфіденційності відомостей.
Разом з тим, слід мати на увазі, що за письмовим дозволом керівника
прокуратури, структурного підрозділу кожному громадянину на його
прохання надається можливість знайомитись з наявними в прокуратурі
документами і матеріалами, які зачіпають його права і свободи, в тому числі
закритими кримінальними справами, матеріалами про відмову в порушенні
кримінальної справи і наглядовими провадженнями по зверненнях, якщо
інше не передбачено законом.
Процес проходження документів в органах прокуратури складається із
низки послідовних операцій, які включають: надходження їх до секретаріату
(діловодного підрозділу), прийом та опрацювання документів, попереднє
ознайомлення з ними, реєстрацію працівником секретаріату (діловодного
підрозділу), що має статус державного службовця. І лише після цього
документи передаються на розгляд прокурора-керівника або іншої,
уповноваженої на це особі, які скеровують їх на виконання і здійснюють
контроль та перевірку виконання. Після виконання документи підлягають
відправці. Виконані документи групуються у відповідні номенклатурні
справи та наглядові провадження.
Ведення обліку документів відбувається шляхом запису їх у спеціальні
книги, картки, наглядові провадження, складання описів. Для цього ведуться
книги, передбачені в додатках до Інструкції з діловодства та Інструкції про
порядок ведення первинного обліку роботи прокурора та форм такого обліку,
яка затверджена наказом Генерального прокурора України №20 від 20 березня
2009 року.
На кореспонденцію, яка надходить в органи прокуратури, в залежності
від виду і змісту заводяться алфавітні, відсилочні, кореспондентські та
контрольні картки, а також картки руху наглядових проваджень.
Крім, вказаних операцій з документами до змісту роботи з діловодства
входять, згідно з Інструкцією з діловодства, організація документообігу та
облік його об’єму, контроль за виконанням документів, правила оформлення
документів та копій, виконання перекладів, складення номенклатури справ,
формування справ і наглядових проваджень, експертиза цінності документів,
забезпечення схоронності документів, справ і наглядових проваджень, облік,
зберігання та використання печаток і штампів.
Останнім часом для більш раціональної організації документообігу
широко застосовуються комп’ютери і можливості локальних комп’ютерних
мереж.
При веденні діловодства особливо необхідно виділити порядок роботи
з повідомленнями про злочини, який передбачений наказом Генерального
прокурора України № 66/13-ок від 24 червня 2006 року. Відповідно до
Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах

189

прокуратури України заяв і повідомлень про злочини, яку затверджено цим
наказом, повідомлення про злочини незалежно від місця і часу їх вчинення, а
також повноти повідомлених даних і форми подання обов'язково
приймаються у прокуратурах усіх рівнів.
У разі звернення громадян на особистому прийомі з усною заявою про
злочин про це складається протокол, який підписують заявник та
прокурорський працівник, що прийняв заяву. Працівник, який прийняв усну
заяву, встановлює особу заявника і попереджає його про кримінальну
відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення
злочину, що зазначається в протоколі та засвідчується підписом заявника.
У разі звернення особи з інформацією про злочин до прокурора чи
слідчого, які перебувають за межами службових приміщень, складання
протоколу про прийняття заяви є обов'язковим. Якщо при цьому неможливо
невідкладно скласти протокол (необхідність проведення невідкладних
слідчих дій), прийнята усно інформація заноситься до протоколу відразу
після виконання невідкладних слідчих дій.
Заяви і повідомлення про злочини, що надходять поштою разом з
іншою вхідною кореспонденцією, приймаються секретаріатом прокуратури у
загальному порядку, а подані на особистому прийомі громадянами
(посадовими особами підприємств, установ, організацій) - прокурорськослідчими працівниками прокуратури.
Якщо про злочин повідомлено телефоном, прокурорський працівник
пропонує заявнику прибути до прокуратури для подання заяви чи надіслати її
поштою. У разі відмови заявника від з'явлення до прокуратури чи від
надіслання письмової заяви поштою прокурорський працівник доповідає про
це рапортом керівнику прокуратури або самостійного підрозділу. Спосіб
перевірки такої заяви визначає керівник прокуратури або самостійного
підрозділу, враховуючи характер отриманих даних. Одночасно вживаються
всі можливі заходи до запобігання злочинові чи припинення його, а також до
збереження слідів злочину.
У разі повідомлення про злочини, які пов'язані чи можуть бути
пов'язані із загибеллю людей, спричиненням їм тілесних ушкоджень,
становлять небезпеку щодо функціонування транспорту, прокурорський
працівник негайно передає це повідомлення до чергової частини органів
внутрішніх справ.
Анонімні повідомлення телефоном, які містять конкретні факти про
вчинення злочинів або підготовку до них, невідкладно передаються до
відповідних правоохоронних органів для перевірки у ході оперативнорозшукової діяльності.
У разі безпосереднього виявлення ознак злочину прокурорський
працівник негайно доповідає про це рапортом керівнику прокуратури або
самостійного підрозділу для вжиття передбачених кримінально-

190

процесуальним законом заходів.
Прес-служба прокуратури (відповідальний за цю ділянку працівник)
подає на розгляд керівнику прокуратури оприлюднені у пресі, по радіо,
телебаченню або в документальних, кіно- чи відеофільмах повідомлення про
злочини для прийняття за ними рішень відповідно до кримінальнопроцесуального законодавства України.
Усна заява про незареєстрований раніше злочин, зроблена під час
проведення слідчої дії, заноситься до протоколу слідчої дії й оформляється
відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України.
Заяви і повідомлення, інша інформація про злочини, що надійшли до
прокуратури, невідкладно доповідаються в день надходження:
- в прокуратурі районного або міського рівня - прокурору;
- в прокуратурі обласного рівня - прокурору або його заступникам;
- в Генеральній прокуратурі України - Генеральному прокурору
України або його заступникам.
Керівники прокуратури залежно від характеру інформації, яка
міститься у заявах і повідомленнях про злочини, визначають у формі
резолюції порядок проведення перевірки в порядку ст. 97 КПК України або
передачу їх до інших органів за підслідністю. Після прийняття керівником
прокуратури такого рішення заява чи повідомлення про злочин передається в
секретаріат для реєстрації у книзі обліку.
Реєстрація заяв і повідомлень про злочини
Заяви і повідомлення про злочини реєструються відповідальним
працівником у книзі обліку заяв і повідомлень про злочини (додаток 1), що є
документом суворої звітності.
У ній реєструються заяви та повідомлення громадян, підприємств,
установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості,
передбачені п.1.3 даної Інструкції, які подані в установленому законом
порядку.
Книга обліку заяв і повідомлень про злочини зберігається в канцелярії
прокуратур районного та міського рівня і заповнюється працівниками
канцелярії за дорученням прокурора, а в неробочий час, святкові та вихідні
дні – черговим прокурором.
У прокуратурах обласного рівня, а також в Генеральній прокуратурі
України вказана книга зберігається в секретаріаті і заповнюється спеціально
призначеними для цього працівниками.
Реєстрація заяв і повідомлень про злочини провадиться негайно після
прийняття керівником прокуратури рішення про порядок перевірки.
Відповідальна особа за вказівкою керівника прокуратури реєструє заяву чи
повідомлення про злочин у книзі обліку, проставляє на них штамп із
зазначенням дати реєстрації та номера і через секретаріат передає
виконавцю, визначеному в резолюції керівника для перевірки.

191

Передавання виконавцям заяв і повідомлень про злочини для
перевірки без реєстрації забороняється.
Виконавцю повинна бути передана заява чи повідомлення про злочин
у день їх надходження до прокуратури, а в Генеральній прокуратурі України
– не пізніше наступного робочого дня.
Усі записи в книзі обліку за кожною заявою чи повідомленням про
злочин повинні містити стислі, разом з тим достатні відомості про події, що
відбулися, про те, ким і в якій формі повідомлено про злочин, яке
процесуальне рішення, коли і ким прийнято.
Реєстраційні номери в книзі ведуться у валовому порядку з початку
року, починаючи з № 1.
Анонімні заяви та повідомлення про злочини, які надійшли поштою,
факсимільним або іншим видом зв'язку, після проставлення на них штампа з
датою надходження передаються у підрозділ, працівники якого розглядають
звернення для вирішення питання про їх спрямування до відповідних
правоохоронних органів для використання в оперативно-розшуковій
діяльності.
Якщо за наслідками розгляду звернень громадян та юридичних осіб
приймається рішення в порядку ст. 97 КПК України, їх слід реєструвати у
книзі обліку заяв і повідомлень про злочини, одночасно виключивши з обліку
звернень.
У Генеральній прокуратурі України та прокуратурах обласного рівня
не підлягають реєстрації у вказаній книзі первинні звернення громадян, в
яких міститься інформація про вчинення злочинів, що надсилаються для
розгляду за належністю у підпорядковані прокуратури. Реєстрація таких
звернень, як заяв чи повідомлень про злочини, провадиться у тій прокуратурі,
якою приймається за результатами їх перевірки рішення в порядку ст.97 КПК
України.
У випадках, коли за матеріалами про відмову в порушенні
кримінальних справ рішення скасовується, такі матеріали реєстрації у книзі
обліку заяв і повідомлень про злочини не підлягають.
Розгляд заяв і повідомлень про злочини
Процесуальні строки розгляду заяв і повідомлень про злочини
обчислюються відповідно до вимог ст. 97 КПК України.
Розгляд (проведення перевірки) заяви чи повідомлення про злочин
здійснюється слідчими або іншими прокурорськими працівниками за
вказівкою керівника прокуратури.
Керівники самостійних структурних підрозділів Генеральної
прокуратури України, прокуратур обласного рівня мають право залучати до
перевірки заяв і повідомлень про злочини підпорядкованих прокурорів.
Працівники, що здійснюють перевірку зареєстрованої заяви чи
повідомлення про злочин, відповідно до Кримінально-процесуального

192

кодексу України можуть отримувати пояснення, витребовувати і вивчати
необхідні документи та матеріали, призначати за ними дослідження фахівців.
Рішення за заявою чи повідомленням про злочин повинно бути
прийняте протягом 3 діб з дня їх надходження до прокуратури.
Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до
порушення справи, така перевірка здійснюється прокурорським працівником
у строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих
громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
Заяви і повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи
можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової
діяльності відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову
діяльність".
Контроль за дотриманням строків проведення перевірки покладається
на керівників прокуратури, а в Генеральній прокуратурі України і
прокуратурах обласного рівня — також на керівників самостійних
структурних підрозділів.
Працівник прокуратури, на якого покладено ведення книги обліку,
негайно доповідає керівнику прокуратури про будь-які факти порушення
строків перевірки. Керівник прокуратури або уповноважена ним особа
щомісяця перевіряє стан ведення книги обліку, про що в ній робить відмітку.
За заявами і повідомленнями про злочини приймаються такі рішення:
-про порушення кримінальної справи в порядку, встановленому ст. 98
КПК України;
-про відмову в порушенні кримінальної справи (ст. 99 КПК України);
-про передачу повідомлення за належністю (одночасно вживаються
всі можливі заходи, щоб запобігти злочинові або припинити його. За
наявності відповідних підстав, що свідчать про реальну загрозу життю та
здоров'ю особи, яка повідомила про злочин, слід вжити необхідних заходів
для забезпечення безпеки заявника).
Про прийняте процесуальне рішення особою, що проводила перевірку
за заявою чи повідомленням про злочин, письмово повідомляється заявник,
якому роз'яснюється його право оскаржити прийняте рішення, а також
порядок оскарження. Копія постанови про відмову в порушенні кримінальної
справи направляється прокурору.
7.7.1.Порядок архівації та списання службових документів в органах
прокуратури
Дане питання врегульовано положеннями Інструкції з діловодства в
органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора
України № 90 від 28 грудня 2002 року.

193

Так, пунктом 12.1. Інструкції визначено, що закінчені в діловодстві
справи та наглядові провадження (надалі – справи) постійного і тривалого
(понад 10 років) зберігання та з особового складу повинні здаватися в архів
прокуратури для наступного зберігання та використання. Справи
тимчасового зберігання (до 10 років включно) можуть передаватися в архів
прокуратури за погодженням з керівником секретаріату.
Підготовка документів до передачі в архів прокуратури включає:
експертизу цінності документів; оформлення справ; складання описів справ;
передання справ до архіву прокуратури; забезпечення збереженості
документів (п.12.2. Інструкції).
Експертиза цінності документів передбачає всебічне вивчення цих
документів з метою оцінки їх правового, політичного, наукового та історикокультурного значення. Висновки експертизи цінності документів є єдиною
підставою для включення документів до Національного архівного фонду або
виключення документів з нього, а також для встановлення строків
тимчасового зберігання документів.
Забороняється виключення з Національного архівного фонду будьяких документів, складених до 1946 року (п.13.1.).
Для організації та проведення експертизи цінності документів у
прокуратурах створюються постійно діючі експертні комісії (ЕК) (п.13.2.).
Основними завданнями ЕК є: розгляд питань і прийняття рішень про
схвалення та подання відповідній експертно-перевірній комісії в порядку,
установленому Держкомархівом України: описів документів, внесених до
Національного архівного фонду; описів документів з особового складу;
зведеної номенклатури справ поточного діловодства прокуратури; актів про
вилучення для знищення документів, не внесених до Національного
архівного фонду;- організація та проведення спільно з секретаріатом і
архівом прокуратури щорічного відбору документів для подальшого
зберігання або знищення тощо (п.13.3.).
Під час проведення експертизи цінності здійснюється відбір
документів постійного та тривалого (понад 10 років) зберігання для
передання до архіву прокуратури, визначення документів тимчасового
зберігання в структурних підрозділах, виділення до знищення документів і
справ за минулі роки, строки зберігання яких закінчилися. Одночасно
перевіряються якість і повнота чинної номенклатури справ, правильність
визначення строків зберігання справ, передбачених номенклатурою,
дотримання встановлених правил оформлення документів та формування
справ (п.13.5.2.).
Відбір документів постійного зберігання проводиться на підставі
типового, відомчого переліків документів із зазначенням строків їх
зберігання та зведеної номенклатури справ прокуратури шляхом
поаркушного перегляду кожного документа. (п.13.5.3.).

194

За результатами експертизи цінності в прокуратурі складаються акти
про виділення до знищення документів, строки зберігання яких закінчилися.
При цьому враховуються такі примітки: “Доки не мине потреба”, “До заміни
новими”, “Після закінчення строку договору” тощо (п.15.12.1.).
Відбір документів, строки зберігання яких закінчилися, та складання
акта про виділення цих документів до знищення здійснюються після
зведення описів справ прокуратури за відповідний період. Зведені описи і акт
розглядаються ЕК прокуратури одночасно. Схвалені ЕК акти затверджуються
керівником прокуратури тільки після затвердження і погодження в
установленому порядку описів справ постійного зберігання та з особового
складу, після чого прокуратура - фондоутворювач має право знищувати
документи (п.15.12.2.).
Документи включаються в акт про виділення їх до знищення, якщо
передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, у якому
складений акт (п.15.12.3.).
Після погодження та затвердження актів, відібрані до знищення
документи у подрібненому вигляді, що виключає можливість їх прочитання,
передаються організаціям із заготівлі вторинної сировини за накладними, у
яких зазначається вага паперової макулатури, що передана для переробки.
Використання цих документів для господарських потреб забороняється
(п.15.12.6.).
Порядок знищення документів і справ з грифом “Для службового
користування” визначається спеціальною Інструкцією, затвердженою
постановою Кабінету Міністрів України № 1893 від 27 листопада 1998 р.
(п.15.12.9).
В архів прокуратури передаються справи постійного, тривалого
(понад 10 років) зберігання та з особового складу. Їх передавання
здійснюється тільки за описами справ (п.16.1.).
Підготовка справ структурного підрозділу для передавання до архіву
прокуратури включає перевіряння правильності формування документів у
справи, оформлення документів кожної справи, оформлення справ та
відповідність справ номенклатурі, затвердженій керівником прокуратури.
У разі виявлення недоліків у формуванні та оформленні справ
працівники канцелярій структурних підрозділів зобов’язані їх усунути
(п.16.2.).
Прийняття кожної справи проводиться працівником архіву
прокуратури у присутності працівника канцелярії структурного підрозділу,
який здає документи. При цьому в кожному примірнику опису справ
робляться позначки про прийняття тієї або іншої справи. Наприкінці кожного
примірника опису справ робляться цифрами та літерами позначки про
фактичну кількість справ, що передані до архіву прокуратури, номери справ,

195

яких бракує, дату приймання-передавання справ і підписи осіб, що здавали та
приймали справи (п.16.3.).
Справи до архіву прокуратури доставляються працівниками
канцелярій структурних підрозділів зв’язаними належним чином (п.16.4.).
Передавання справ в архів прокуратури здійснюється за графіком,
складеним архівом, погодженим з керівниками структурних підрозділів і
затвердженим керівником прокуратури (п.16.5.).
Якщо окремі справи необхідно залишити у діловодстві для поточної
роботи, архів оформляє видачу справ у тимчасове користування (п.16.6.).
Схоронність документів у прокуратурі забезпечується наявністю
архівного підрозділу прокуратури згідно із Законом України “Про
Національний архівний фонд і архівні установи”(п.16.7.).
7.8.Психологічний портрет працівника прокуратури; його
діяльності
(пізнавальної,
конструктивної,
організаційної,
комунікативної, іншої)
Професійна діяльність прокурора є складною і багатоаспектною.
Основні напрями, цілі, завдання, службові обов’язки прокурорів
визначаються функціями органів прокуратури, сформульованими в ст.121
Конституції України та ст.5 Закону України „Про прокуратуру”.
Функції органів прокуратури в своїй сукупності становлять досить
широкий спектр різноманітних завдань, які мають вирішуватись прокурором
в процесі професійної діяльності. Так, предметом лише прокурорського
нагляду є права і свободи людини та громадянина, діяльність органів
виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб
із охорони цих прав і свобод; діяльність органів, які проводять ОРД, дізнання
та досудове слідство; забезпечують виконання судових рішень у
кримінальних справах та застосування інших заходів примусового характеру,
пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Більшість завдань прокурорського нагляду не має простих
однозначних рішень, які б ґрунтувались на стандартному алгоритмі дій. Вони
вимагають творчого підходу, а відтак і присутності у представників
прокурорської професії, враховуючи її творчий характер, таких якостей як
розвинута уява, інтуїція, евристичність мислення.
Окрім нагляду, на прокурора покладаються й інші функції, а саме:
підтримання державного обвинувачення в суді;
представництво інтересів громадян або держави в суді у
випадках, визначених законом;
розслідування злочинів.
Для того, щоб ефективно виконувати свої функціональні обов’язки
професійно успішний прокурор має бути емоційно врівноваженим, володіти

196

високою працездатністю та розвинутими вольовими якостями, уміти
розбиратись в ситуаціях та явищах, з’ясовувати обставини досліджуваних
ситуацій і явищ, робити висновки з причин, що обумовили ці обставини (т.зв.
конструктивний аспект діяльності прокурора).
З огляду ж на інші особливості професійної прокурорської діяльності,
обійманої посади, владних повноважень тощо, прокурор повинен бути
комунікативно обізнаним і спроможним; процесуально самостійним і
незалежним; мати високий рівень соціалізації особистості; пізнавальні та
організаторські здібності, належні етичні якості.
І це лише частина вимог та якостей, на підставі аналізу яких можна
сформувати психологічний портрет - професіограму прокурорського
працівника. З її допомогою ймовірно визначити професійну придатність осіб,
які обіймають відповідні посади чи бажають працювати в органах
прокуратури, своєчасно виявити і вплинути на процеси професійної
деформації.
Професіограма поряд із професійними вимогами до прокурора чи то
претендента включає психологічні характеристики процесу праці, умов її
організації, також психологічні характеристики зазначених осіб.
Світовий досвід дозволяє констатувати, що лише психологічний
аналіз діяльності в поєднанні з професійними вимогами до працівника є
найбільш ефективним і прогресивним на сучасному етапі розвитку
суспільства.
Він дозволяє: по-перше, - стимулювати діяльність працівника у
напрямі його самовдосконалення; по-друге, - зміцнює авторитет професії
через доведення істини, що далеко не кожний дипломований юрист може
бути працівником прокуратури.
Для оцінювання рівня професійної придатності суб’єкта діяльності,
необхідно його індивідуально-психологічні якості зіставити з вимогами, що
пред’являються людині в зв’язку з конкретною трудовою діяльністю. Вимоги
діяльності залежать від ступеня її складності і найчастіше представляються у
формі переліку необхідних професійно важливих психічних якостей і
здібностей. Умовно професіограма працівника прокуратури повинна
складатися з вимог до професійної діяльності та психологічних умов праці.

197

III.Заключні положення
При роботі над даним посібником використано наступні джерела:
Конституцію та нормативно-правові акти України.
Чинні накази, інструкції, положення та інші акти Генерального
прокурора України.
Робочу програму кафедри з дисципліни «Організація роботи та
управління в органах прокуратури» на 2008-2009 навчальний рік для
студентів денної форми навчання ІПК.
Авер’янов В. Державне управління: теорія і практика: Навчальний
посібник. – К., 1998.
ДавыденкоЛ., БандуркаА. Противодействие преступности: теория,
практика, проблемы. Монография.-Х.:НУВД.-2005,302 с.
Давиденко Л. Поняття ефективності прокурорської роботи і
теоретичні основи її вимірювання // Вісник Академії прокуратури України. –
2006. – № 1. – С. 21.
Давыденко Л., Мычко Н., Гусаров В., Каркач П. Организация работы в
органах прокуратуры: Тексты лекций. – Х., 1996.
Давиденко Л., Каркач П. Організація особистої роботи районного,
міського прокурора // Вісник прокуратури. – 2003. – № 6.
Давиденко Л. Питання конституційно-правового статусу прокуратури
України та удосконалення її діяльності. – Х., 1999.
Давиденко Л. Місце прокуратури у системі державної влади України //
Вісник АПрН України. – Х., 1997. – № 1.
Давиденко Л., Каркач П. Питання організації роботи та управління в
органах прокуратури // Вісник прокуратури. – 2002. – № 4. – С. 12–15.
Давыденко Л., Каркач П. и др. Органы прокуратуры Украины,
Российской Федерации и США. – Х., 1998.
Давыденко Л. Деятельность районной (городской) прокуратуры по
разработке мер предупреждения преступлений и иных правонарушений. – Х.,
1986.
Давиденко Л., Каркач П. Керівник і керівництво в органах
прокуратури // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 2. – С. 68–72.
Долежан В. Проблеми компетенції прокуратури. – Х., 1991.
Каркач П. Проблеми законодавчого забезпечення координаційної
діяльності правоохоронних органів // Вісник прокуратури. – 2002. – № 1.
Каркач П. Проблеми організації прокуратури і оптимізації її
діяльності в сучасних умовах. – Х., 1998.
Кливер И.
Подготовка управленческих документов в органах
прокуратуры: Конспект лекции. – М., 1990.
Колесник К. Прокуратура в системі державних органів влади //
Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 4.

198

Косюта М. Прокуратура України: навчальний посібник.О.:Юридична література, 2003, 311 с.
Курочка М., Каркач П. Прокурорський нагляд в Україні:підручник.К.,2005,423 с.
Литвак Б. Разработка управленческого решения: Учебник. – М.:
ЮНИТИ, 2000.
Маляров М. П. Организация работы районной (городской)
прокуратуры. – М.,1974.
Медведько О. Реформування органів прокуратури України: проблеми і
перспективи // Вісник прокуратури. – 2006. – № 10. – С. 3–10.
Медведько О. Європейське майбутнє органів прокуратури України. //
Урядовий кур’єр. –2006. – № 7.
Організація роботи в органах прокуратури: Навчальний посібник // За
ред. І. Марочкіна, О. Толочка. – Х., 2002.
Мичко М. Теоретичні і практичні проблеми організації роботи в
апараті прокуратури області. – Донецьк, 2002.
Мичко М., Голова Н. Про основні принципи організації прокуратури.
// Право України. – 2002. – № 12.
Організація аналітичної роботи в органах прокуратури України:
Навчальний посібник // За ред. Козьякова І., Європіної І., Калуєва С.,
Ленчевської Н. – К.: НАПУ, 2006. – 43 с.
Організація роботи прокуратури міста (району) по виконанню
функцій, визначених Конституцією України: Навчальний посібник. // За ред.
П. Каркача. – Х., 2004.
Основы организации и управления в органах прокуратуры Российской
Федерации: Учебник.// Под общей ред. А.Смирнова.-М.,2005,335 с.
Остапчук В. Проблеми підготовки кадрів для органів прокуратури і
перспективи їх вирішення // Вісник прокуратури. – 2003. – № 10. – с. 3–6.
Остапчук В. Кадри прокуратури України: Збірник нормативних актів.
– К., 2003.
Остапчук В. Чи потрібно міняти «табель про ранги» у прокуратурі //
Вісник прокуратури. – 2003. – № 7.
Остапчук В. Роботу з кадрами – на рівень вимог дня // Вісник
прокуратури. – 2003. – № 4.
Панкратов А. Работа районного прокурора по борьбе с
преступностью. – М., 1965.
Планування в органах прокуратури України: Навчальний посібник //
За ред. Козьякова І., Європіної І., Калуєва С. – К.: НАПУ. – 2006. – 68 с.
Прокурорський надзор в Украине – курс лекций // Под ред. В. Нора. –
Львов, 2002.
Прокуратура в країнах Європи – навчальний посібник // За ред.
Грицаєнка Л. – К.: Біноватор, 2006. – 400 с.

199

Рогатюк І., Середа Г., Цимбалюк В. «Концептуальні засади наукового
забезпечення інформатизації прокуратури».//Вісник прокуратури. – 2006,
№5, с.14.
Синчук В., Каркач П. Координаційна функція прокуратури України:
Навчальний посібник. – Х.: Право, 2005.– 95 с.
Смирнов А. Проверка организации работы нижестоящих прокуратур с
оказанием практической помощи. Учебное пособие. – М., 1989.
Сухонос В.В., Звірко О.Є., Грицаєнко Л.Р. Прокуратура України у
схемах, таблицях і діаграмах: навчальний посібник. – Суми: Університетська
книга. – 2006. – 255 с.
Сухонос В., Марочкин И., Богуцкий В. Организационно-правовые
проблемы кадрового обеспечения органов прокуратуры. – Сумы, 2002.
Сухонос В. Планування в органах прокуратури // Прокуратура.
Людина. Держава. – 2004. – № 9.
Сухонос В. Про форми і методи діяльності прокуратури //
Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 4.
Толочко О. Прокуратура як незалежний орган у системі судової влади.
// Вісник Академії прокуратури України. 2006. №3 – С. 20-23.
Магістерські роботи студентів денної форми навчання ІПК з
проблематики кафедри.
Лекційні, наукові та методичні напрацювання науково-викладацького
складу кафедри організації роботи та управління в органах прокуратури
ІПКК.

Схвалено на засіданні кафедри організації роботи та
управління в органах прокуратури ІПКК НАПУ
(протокол №10 від 05.06.09)

200

Алфавітно-предметний покажчик
Стор.

А
Атестація працівників органів прокуратури

76-78

Б
71

Блокатори управління

В
Взаємодія
- головні напрями взаємодії органів прокуратури
України з компетентними установами іноземних
держав та міжнародними організаціями
- організація взаємодії в органах прокуратури
- особливості взаємодії (співпраці) прокуратури
судами і органами юстиції
- поняття взаємодії як основної складової
організації роботи та управління в органах
прокуратури
- особливості взаємодії прокуратури з органами
державної влади, місцевого самоврядування і
контролю
- особливості взаємодії органів прокуратури із
засобами масової інформації та журналістами

44,45

108-125
11,112
108,109,110,111

117,118,119,120

120,121,122,123,
124,125

Виїзди

- виїзди до підпорядкованих прокуратур
- спільні виїзди у регіони для проведення
узгоджених дій, перевірок і надання допомоги
місцевим правоохоронним органам у боротьбі зі
злочинністю,
вивчення
та
поширення
позитивного досвіду

148,149,150,151,
152
115

Вимоги
- щодо особистих та ділових якостей керівника
- щодо особистих та ділових якостей працівників
прокуратури
- щодо кандидатів на посади помічників
прокурорів та слідчих у міських, районних та
прирівняних до них прокуратурах
- щодо оформлення протоколів оперативних
нарад

72
59,71,76
75

105,106,107

Г
Гарантії забезпечення незалежності прокуратури при взаємодії з
органами державної влади, місцевого самоврядування

119

201

Д
Діяльність
- загальне і відмінне в діяльності прокуратури
України і подібних державно-правових інститутів
західноєвропейських країн
- загальне та відмінне в діяльності територіальних і
спеціалізованих прокуратур
- діяльність прокуратури у країнах Співдружності
Незалежних Держав
-організаційно-управлінська діяльність
прокуратур зарубіжних країн
- організація діяльності органів прокуратури у
сфері міжнародного співробітництва і правової
допомоги
- правове регулювання діяльності органів
прокуратури
у
сфері
міжнародного
співробітництва і правової допомоги
- контрольна діяльність в органах прокуратури
Дисциплінарний статут прокуратури України

23-24

18
24
21-24
44-49

44,45

117,143-153
37,83,85,96,166

З
Засади
- організаційно-правові засади управління
кадрами в органах прокуратури України
-організаційно-управлінські засади побудови
органів прокуратури в країнах Європи
- правові засади організації та діяльності органів
прокуратури
- правові засади присвоєння класних чинів
працівникам органів прокуратури
- конкурсні засади добору кадрів

58-92
21-23
11-16
78-82
74,75,92

І
Інновації, передбачені наказом Генерального прокурора України №19
від 18 березня 2009 року, для заміщення вакантних посад в районних
та прирівняних до них прокуратурах
Інформаційно-аналітичне
забезпечення
діяльності
органів
прокуратури

74-75

127-132,160,161

К
Кадрова політика в органах прокуратури
Кадрове забезпечення
органів прокуратури - атестація прокурорсько-слідчих кадрів
- поняття кадрів органів прокуратури
- ротація кадрів
- конкурсні засади добору кадрів
- підготовка та підвищення кваліфікації
прокурорсько-слідчих кадрів

58-62
76,77,78
62,63
66,78
74,75,92
82,83

202

Керівник
(підрозділу)
прокуратури

органу
- поняття і загальна характеристика органу
(підрозділу) прокуратури
- стилі і методи управління керівника органу
(підрозділу) прокуратури
- функції керівника органу (підрозділу)
прокуратури
- організація особистої роботи керівника органу
(підрозділу) прокуратури
- напрями і способи оптимізації праці керівника
органу (підрозділу) прокуратури
- оперативна нарада у керівника органу
(підрозділу) прокуратури

93,94
94,95
96,97,98,99,100
100,101
101,102,103,104
104,105,106,107

Класні чини
- правові засади й порядок присвоєння класних
36,74,78-82
чинів працівникам органів прокуратури
- Положення про класні чини працівників органів
36,74,78,96
прокуратури України
7,9,10,17,18,19,20,
Колегії органів прокуратури
35,37,115
Компетенція
- загальне та відмінне в компетенції територіальних і
18
спеціалізованих прокуратур
Координація
- координація як управлінська категорія
- координація прокурорами дій правоохоронних
органів з протидії злочинності
Координаційна рада генеральних прокурорів країн СНД

111
112-117
49-50

М
Міжнародна асоціація прокурорів

50-51

Н
Наказ
- наказ Генерального прокурора України №8-гн
від 26.12.05
- наказ Генерального прокурора України № 256
ш від 12 грудня 2005року
- наказ Генерального прокурора України № 64шц
від 08 червня 2007 року
- наказ Генерального прокурора України №39 шц
від 19 червня 2008 року
- наказ Генерального прокурора України №8-гн
від 26.12.05
- наказ Генерального прокурора України № 256
ш від 12 грудня 2005року
- наказ Генерального прокурора України № 64шц
від 08 червня 2007 року
- наказ Генерального прокурора України № 64шц
від 08 червня 2007 року

45
10
8
8,28,
45
10
8
8

203

- наказ Генерального прокурора України №1 від
19.09.05

- наказ Генерального прокурора України № 1-2
від 24.08.05
- наказ Генерального прокурора України№2-гн
від 20.01.06
- наказ Генерального прокурора України №3 гн
від 19.09.05
- наказ Генерального прокурора України № З/Згн
від 19.09.05
- наказ Генерального прокурора України № 4 гн
від 19.09.05
- наказ Генерального прокурора України № 5-гн
від 19.09.05
- наказ Генерального прокурора України
№ 1183ц від 05.06.06
- наказ Генерального прокурора України№19 від
18.03.09
- наказ Генерального прокурора України№452 к
від 05.07.01
- наказ Генерального прокурора України №2958ц
від 12.09.05
- наказ Генерального прокурора України
№ 3068ц від 19.12.06
- наказ Генерального прокурора України №583ц
від 11.04.07
- наказ Генерального прокурора України №53 від
30.09.05
наказ Генерального прокурора України № 53/491
від 29.08.07
- наказ Генерального прокурора України №11-гн
від 14.07.06
- наказ Генерального прокурора України №7-гн
від 22.04.04
- наказ Генерального прокурора України № 9-гн
від 28.12.05
- наказ Генерального прокурора України №90
від 28.12.02
- наказ Генерального прокурора України
№66/13-ок від 24.06.06
-наказ Генерального прокурора України №20 від
20.03.09
Напрями реформування прокуратури

18,19,33,36,37,38,
41,42,67,104,112,
127,138,139,141,
148,153,154,157,
165,180,192,194
38
59,60,67,75,153,
189,192
138,139,190
29
194
192
60
60,92,96
60
60,189
78
82
105
112
120,123,127
127,180
165
166,197,203
199
198
90,91,92

204

О
Основи діяльності прокуратури в Україні
Основні організаційно-управлінські чинники
прокуратури
Організація діловодства в органах прокуратури

(фактори)

органів

Організація роботи
міських, районних і
прирівняних до них - розподіл обов’язків у міськрайпрокуратурах
- планування роботи у міськрайпрокуратурах
прокуратур
- оперативні наради у міськрайпрокуратурах
- аналітична робота у міськрайпрокуратурах
- основні організаційно-управлінські обов’язки
прокурора міста (району)
Організаційна культура
Організація нагляду за додержанням вимог законодавства щодо
розгляду звернень
Організація правороз’яснювальної роботи в органах прокуратури
Організація прийому громадян в органах прокуратури
Організація роботи з правового забезпечення та систематизації
законодавства в органах прокуратури
Організація розгляду звернень громадян в органах прокуратури
України
Організація та управління в органах прокуратури
Оцінка
- ефективності прокурорського нагляду за
додержанням законів у міжнародно-правовій сфері
- критерії оцінки прокурорів і слідчих
критерії оцінювання ефективності діяльності
органів прокуратури, їх значення

5-20
126-153
197-205

153-154
154-155
155-156
156-159
161-163
71
178-179
185-187
177-178
128,180-185
165-173
25-29
49
60
188-195

П
Підготовка та підвищення кваліфікації кадрів в системі органів
прокуратури України
Планування роботи в органах прокуратури
Повноваження
- контрольно-методичні повноваження прокурора
галузевого підрозділу прокуратури обласного
рівня (АР Крим)
-організаційно-управлінські повноваження
Генерального прокурора України
-організаційно-управлінські повноваження
прокурорів АР Крим та обласного рівня
-організаційно-управлінські повноваження
міських, районних і прирівняних до них
прокурорів
- організаційно-управлінські повноваження
галузевого підрозділу прокуратури обласного рівня

82-83
135-143
42-43

35-36
36-38
38-40

41-42

205

(АР Крим)
- повноваження міжнародно-правового управління
Генеральної прокуратури України
- повноваження керівників структурних
підрозділів Генеральної прокуратури України у
сфері міжнародного співробітництва та правової
допомоги
- обсяг керівних повноважень посадових осіб
органів прокуратури
- повноваження прокурорів міст з районним
поділом щодо координації дій правоохоронних
органів з протидії злочинності
- повноваження міськрайпрокурорів щодо
кадрових рішень стосовно допоміжного персоналу
Позитивний досвід органів прокуратури
Положення
- про класні чини працівників прокуратури
України
- про порядок заміщення посад помічників
прокурорів і слідчих у міських, районних та
прирівняних до них прокуратурах
- про порядок проведення атестації прокурорськослідчих працівників органів прокуратури України
- про організацію роботи з молодими
спеціалістами в органах прокуратури України
- про єдину систему підвищення кваліфікації
прокурорсько-слідчих
працівників
органів
прокуратури України
Порядок
- умови й порядок прийому на службу в органи та
установи прокуратури
порядок
заміщення
посад
помічників
прокурорів і слідчих у міських, районних та
прирівняних до них прокуратурах
- порядок присвоєння класних чинів працівникам
органів прокуратури
- притягнення прокурорів і слідчих до
передбаченої законом відповідальності, його
нормативно-правове регулювання
- архівації та списання службових документів в
органах прокуратури
Правові засади
- правові засади організації та діяльності органів
прокуратури
- правові засади присвоєння класних чинів
працівникам органів прокуратури

45,46
46,47,48,49

29
40

65
164-165
36,74,96
60,73,75

60,76
60
82

73-74
73

78,79,80,81,82
83-85

203-205

11,12,13,14,15,16
78,79,80,81,82

206

Правове становище прокуратури у країнах Співдружності Незалежних
Держав
Правовий статус
- правовий статус прокурора
- правовий статус державних службовців
Пріоритетні теми для комплексного наскрізного опрацювання в
прокуратурі
Призначення
- навчального посібника
- на посади

24

22,73,74
73
132-133

4
10,11,19,22,36,37,
65,66,73,77,88,91,

Принципи
- гласності
- демократизму
- деполітизації
- добору, розстановки кадрів і проходження
служби в органах прокуратури
- заборони сумісництва у трудовій діяльності
- законності
- єдності
- недоторканності
- незалежності
- колегіальності
- організації та діяльності органів прокуратури

- спеціальні принципи кадрової функції
управління
- управління кадрами
- функціональності
- централізації
Присяга працівника прокуратури
Проблеми реформування прокуратури
Професійна етика та поведінка прокурора
Процедури
- конкурсні процедури
- процедури перевірки професійного рівня та
ділових якостей кандидатів на роботу в
прокуратурі
Психологічний портрет працівника прокуратури

15,16,17,120
14,17
15,17
66
15,17
13,14,15,17
12,13,17
23
14,15,17,18,88
17,19
11,12,13,14,15,16,
17,134,135,136,
137,140
66
66
7
12,13,17,18
74
90,91,92
196-197
74
75

206-207

Р
Реформування прокуратури в Україні

86-92

207

Рішення
- класифікація управлінських рішень органів
прокуратури
- рішення колегії Генеральної прокуратури
України 15 квітня 2008 року
- організація виконання управлінських рішень в
органах прокуратури
- основні функції управлінських рішень
- управлінські рішення органів прокуратури
- прийняття управлінських рішень в органах
прокуратури
- реалізація управлінських рішень в органах
прокуратури
- стандартизовані вимоги щодо оформлення
управлінських рішень органів прокуратури
- фактори забезпечення ефективності
управлінських рішень органів прокуратури

52,53
58,60
56-57
54
52
35,36,37,54-56,115
56,57
55
54,55

Робота
- кадрова робота
- організаційна структура роботи з кадрами
- основні види кадрової роботи в органах
прокуратури
- робота з кадрами
- стратегія кадрової роботи
- аналітична робота
Розподіл праці та обов'язків в органах прокуратури
Розмежування компетенції щодо звернень громадян між органами
прокуратури та Уповноваженим Верховної Ради України з прав
людини

67
64,65,66
67
62,64
61,62
127,128,129,130,
131,132,157-161
133-135
173-177

С
Система органів прокуратури
Склад
- конкурсний відбір кадрового складу
-суб’єктно-об’єктний склад управління в органах
прокуратури
якісний
склад
прокурорсько-слідчих
працівників, засоби його гарантування
Соціально-психологічний клімат у колективі
Стандарти
- галузевий стандарт
- мовний стандарт
- Національний стандарт України
- стандарти професійної відповідальності
Структура

5
75
34-35
74
68,69
55
55
55,197
60

208

- структура органів прокуратури
- структура Генеральної прокуратури України
- структура прокуратур АР Крим, областей, міст
Києва і Севастополя, військових регіонів та ВМС
України
- структура територіальних і спеціалізованих
прокуратур
- загальне та відмінне в організаційній структурі
територіальних і спеціалізованих прокуратур
- структура функцій управління

7,8,9,10,11,36
8-9
10

7,18
18
31

Схема
- схема органів прокуратури України
- схема принципів організації та діяльності
прокуратури
- схема структури Генеральної прокуратури
України
- схема структури прокуратур АР Крим та
обласного рівня
- схема послідовності етапів прийняття
управлінського рішення
- схема послідовності етапів організації
виконання управлінського рішення

6
17
9
10
55
56

Т
Тестування прокурорсько-слідчих працівників

68,69

У
Українська асоціація прокурорів
Управління
- загальні психологічні передумови та особливості
управління кадрами в органах прокуратури
- управління кадрами органів прокуратури
- принципи управління кадрами органів
прокуратури
- процедури управління кадрами органів
прокуратури
- стратегія управління кадрами органів
прокуратури
- суб’єкти управління кадрами органів
прокуратури
- управління в органах прокуратури
- форми управління

51
68-72
61,63,64,66
66
67
61
64.65,66
26
34,35

209

Ф
Форми
- неправові форми державного управління
- організаційні форми державного управління
- правові форми державного управління
- форми управлінської діяльності
Формування кадрового корпусу

34,35
34,35
34,35
34,35
60

Функції

- внутрішні функції управління
- функції держави та її органів
- допоміжні функції управління
- загальні функції управління
- змістовний аспект функцій управління
- зовнішні функції управління
- кадрова функція управління
- класифікація функцій управління
- поняття, структура та класифікація функцій
управління
- спеціальні функції управління
- функції керівника органу (підрозділу)
прокуратури
- функції прокуратури
- функції управління

30
30
32
33,34,70
31,32
30,31
63,66
32,33,70
29,30,31,32,33,34
32
96,97,98,99,100
30,34,87,88,89,91,
92,140
29,30,31,32,33,34

Х
Характеристика
- характеристика особистості керівника
- характеристика особистих якостей працівників
прокуратури

72
59,71