• Название:

    Без назви 1


  • Размер: 0.03 Мб
  • Формат: ODT
  • или
  • Сообщить о нарушении / Abuse

Установите безопасный браузер



I Розділ

Вокальна школа як історико - культурний та теоретичний концепт.

Поняття школа має давню історію свого походження. Першопочатково в античні часи так називалося місце зустрічі вчителя з учнями. А дещо пізніше місце для бесід і дискусій філософів. Зразком найвідомішої філософської школи є Арістотелівська перипевтична школа,що знаходиться неподалік від храму Аполона Лікейського. В наш час термін “ школа” як систематизуюча категорія використовується при аналізі інтелектуальної творчості — наукової, мистецької. В мистецтві поняття “ школа “ відзначається певною багатозначністю, оскільки використовується широко і несе різне смислове наповнення. Так, А. Мельник акцентує увагу на комунікативній функції школи, оскільки тут присутній двоєдиний процес створення і навчання творчій діяльності . Окрім того, “ школа” передбачає творчо — педагогічну і творчо — наукову парадигму. Щодо парадигми, то цей термін ввів у науковий оббіг американський історик Томас Кун, маючи на увазі під цим словом зразок чи модель, а також методологічні загальнозначимі принципи, методи дослідження. Поняття парадигми на думку Мельник, багато в чому близьке до поняття “ школи” . Міркування дослідниці грунтуються на тому, що парадигма об’єднує певне коло людей, і визначає межі їхніх наукових чи професійних зацікавлень, проблем та їх вирішення.

/ Т. Кун Структура научних революций / М,. Прогрес 1977. - с. 11

А це дає підставу стверджувати, що “ теорії створюються колективно ( наприклад, теорія бельканто в європейській оперно - вокальній практиці) , а об’єкти у вигляді художніх цінностей - творів та їх виконання - є результатом діяльності конкретних індивідуальностей. - композиторів та виконавців” / Мельник

Але незважаючи на свою багатозначність “ школа” передбачає певну спільність і неповторність, певну художню єдність, спадкоємність традицій методів і принципів. Щодо самобутності, як однієї з важливості умов школи, то вона проявляється на рівні стилістичному, концептуальному, національному тощо.

Серед численних дефініцій поняття мистецька школа найбільш дотичним до нашого дослідження є розуміння школи як напрямку в мистецтві, пов’язаного єдністю основних поглядів,спільністю чи спадковістю принципів та методів. Школа також передбачає набуття певного досвіду, конкретне вираження художнього напрямку чи стилю, а також явище в мистецтві, створене окремими видатними постатями, їх учнями і послідовниками.

В широкому розумінні термін школа використовується як явище національної культури ( національна школа) ; певний вид мистецтва з географічною локалізацією , однією з умов якої є чітко визначенні хронологічні межі ( Віденська класична школа) . Термін “ школа” об’єднує також певне коло мистців, для яких притаманна спільність художніх принципів, спільна манера письма. І наостанок школа — це діяльність учнів та послідовників визначної мистецької особистості.

Об’єктом цього дослідження є “ вокальна школа”, що, на думку Богдана Гнидя вимагає чіткішого визначення , оскільки цей термін досить часто вживається не точно, як синонім окремо взятих методів і прийомів вокальної педагогіки. ( Гнидь ст 3) Так , Дмитро Аспелунд під поняттям “вокальна школа “ розуміє організовану систему підготовки співаків та педагогів для виконавської та педагогічної діяльності. Дослідник не випадково вводить в поняття “ вокальна школа” педагогічний аспект( вокально — педагогічна школа у Д. Аспелунда ), оскільки це пов’язано з виконавством, “ як певним напрямком у вокальній педагогіці, певною системою навчання, виховання, і освіти співаків.” [c. 40]. Адже зв’язок, як стверджує Аспелунд між панівним музично — виконавським стилем і педагогікою є визначальним в процесі розвитку вокально — педагогічної школи. І виконавська, і педагогічна складова вокальної школи тісно взаємодіють між собою, тим самим, впливаючи на подальший розвиток вокального мистецтва.

В працях з історії розвитку вокальних шкіл переважає двозначне розуміння цього поняття, яке в свою чергу створює проблеми щодо її визначення. Йдеться про те, що термін вокальна школа в історико — культурологічному аспекті є явищем універсального характеру. Однак, більшість дослідників в це поняття вкладають або принцип територіальності, або ж розглядають вокальну школу як ефективний засіб осмислення певного культурно - історичного матеріалу, пов’язаного з категорією національного . Так, перші вокальні школи в сучасному розумінні цього слова формувались за територіальною ознакою. Це пов’язано з появою наприкінці 16 на початку 17 ст осередків оперного мистецтва в Італії. Тому першою школою вокального мистецтва можна вважати товариство “ Камерата Барді ” у Флоренції чиїм досягнення стала поява опер “ Дафна” та “ Евредіка” Якопо Пері. Дослідники вважають , що недоліком флорентійської школи була деяка монотонність сольної декламації, обмежений діапазон емоційної виразовості та панування речетативного стилю. / Grout P. J Williams H.W A Short History of opera - Columbia universaty Press, 2003 — 1030 с — (с. 45 ) Так, вокальні партії перших італійських опер не виходили за межі октавного діапазону з поступенним рухом секунд та терцій. В разі потреби співаки брали ноти з верхнього регістру, використовуючи при цьому фальцетне звучання . ( Яросл. с. 13) Це насамперед стосувалось опер Дж. Каччіні, в яких переважав речетативно — декламаційний стиль .

Згодом, такі оперні школи з’явилися і в інших великих італійських містах, в Римі, Мантуї, в Венеції, та Неаполі. Серед римських виконавців треба виділити самих оперних композиторів Стефано Ланді та Лоретто Вітторі, чия вокальна манера відзначалася якісною вокальною підготовкою. А саме з римської школи почалася традиція залучати до оперного виконавства кастратів.

Особливої уваги заслуговує венеціанська школа, репрезентована насамперед творчістю Клаудіо Монтеверді, Франческо Каваллі, А. Честі, Дж. Легренци, А. Страделла , оскільки саме в їхніх операх почав вироблятись стиль бельканто, що сприяло зростанню ролі вокального мистецтва, появі завершених вокальних форм - арій, дуетів, терцетів. Венеціанській оперній школі мистецтво завдячує і появі примадонн , які відіграли важливу роль в історії виконавства, та вдосконаленні вокальної техніки . Саме тут на думку, В. Конен з’являється велика кількість музикантів нового типу - передусім багаточисленних кваліфікованих вокалістів, а окрім них також теоретиків вокалу, та педагогів, які володіли новим стилем. / Конен В . Театр и симфония. - М. : музика 1975 - 365 с - ( с . 67) Вже на прикладі творчості К. Монтеверді можна простежити за еволюцією оперного мистецтва. Якщо в першій опері композитора “ Орфей( 1607) переважає обмежений діапазон в межах октави , відсутність прикрас ( за винятком окремих моментів) , то в останній опері “ Коронація Поппеї” ( 1642) діапазон збільшується до двох октав, є наявною велика кількість коларатур, а також використання різних вокальних форм: речитативу, декламації, кантилени, та швидких вокальних колоратурних пасажів. Відомо також, що Клаудіо Монтеверді був одним з перших педагогів з вокалу.

Ще одним з осередків вокального мистецтва в 17 ст стала оперна школа в Неаполі, засновником якої є Франческо Провенцалє. Але свого розквіту неаполітанська школа досягла лише завдяки діяльності Алессандро Скарлатті, який оперну практику розпочав як композитор ще у Венеції. Саме Скарлатті вважається творцем опери - seria, в якій переважали сольні номери з широким вокальним діапазоном , використанням різних видів інтервалів , як вузьких так і широких, що формували складний мелодичний малюнок. Сюди треба зачислити і використання колоратури, з великою кількістю пасажів інструментального характеру. Для стилю Скарлатті характерне поєднання кантиленного начала з віртуозним. музична драматургія в операх композитора спиралась на арію - монолог у формі Da capo, що сприяло розвитку стилю бельканто, а певне ускладнення вокальних партій почало створювати культ вокалістів - співаків. В цей час ще більше зростає тенденція до декларування надзвичайних вокальних можливостей і технічної вокальної майстерності, що в свою чергу вимагає серйозної фахової підготовки. До нашого часу дійшли імена співачок Фаустини Бордоні, Франческі Куццоні , які славилися своєю досконалою віртуозною вокальною колоратурною технікою. Окрім того, представники Неаполітанської оперної школи започаткували мистецтво вокальної імпровізації основою якого стала демонстрація віртуозної вокальної техніки.

Саме італійська школа сприяла вироблення еталону класичного звучання голосу і мала великий вплив на формування і розвиток майже більшості європейських вокальних шкіл. Натомість французька вокальна школа напротивагу досконалій техніці італійського бельканто на перший план ставила декламаційне начало, яке вело свій початок від декламації акторів французької класичної трагедії 16 ст. Не випадково, Ромен Ролан характеризує французьку вокальну школу романтичної доби як школу чудової акторської гри та декламації . Щодо австрійсько — німецької вокальної школи, то вона пов’язана з традиціями італійської і французької шкіл. І її сутність полягає в прагненні врівноважити італійське бельканто з підвищеною емоційністю французького виконавства.

( написати про те, що перші школи формувалися за територіально - географічною ознакою) Італійська.

Під поняттям національна вокальна школа слід розуміти відображення певних виконавських традицій, вокальну виконавсько — педагогічну практику та досвід, особливості мовлення , характеру, темпераменту, а також інтонаційно-ладові та ритмічні особливості народної музики окремо взятої національної спільноти. На роль фонетики мови звертають увагу без вийнятку всі дослідники вокального мистецтва, оскільки фонетичні мовленнєві ознаки породжують національні особливості співу і як стверджує Аспелунд, вокально - технічного використання голосу. Ба більше, національне мовленнєве середовище також відіграє важливе значення в процесі виховання співака. Йдеться про традиції неорганізованого домашнього побутового співу , який формувався протягом століть , під впливом церковної традиції, народного співу, театру, концертів тощо. Це, в свою чергу, дає підставу стверджувати, що поняття вокальна школа можна використовувати не лише до професійної манери співу, але й народно - професійної також. Не випадково, досліджуючи історичний розвиток української вокальної школи науковці враховували традицію національного хорового співу, починаючи з XVI ст . Так, Мирослав Антонович досліджуючи давні українські хорові концерти доби козаччини, звертає увагу на той факт, що українські композитори та співаки посідали чільне місце у музичному житті Європи, бо українська музика в якій переплелися національні і західно — європейські риси а також стильові особливості барокової доби свідчить про професійну зрілість виконавців та композиторів того часу. М. Антонович в цих п’ятиголосних хорових композиціях звертає увагу на вражаючі можливості українських співаків. Оскільки “ у багатьох із цих концертів є високі виконавські вимоги, особливо до хлоп’ячих голосів” // Граб У Мирослав Антонович та Ярослав Сагорбич : Творчі взаємини між музикологом і філологом . Листування. Вісник НТШ 49 ст 51. 333

222

Досліджуючи історію вокального мистецтва, Богдан Гнидь наголошує на історичній змінності поняття школи, та її соціальності. ( ст. 3). Йдеться про те, що діяльність кожної окремо взятої вокальної школи безпосередньо залежить від історичного розвитку музики, стильових змін у мистецтві, а також вимог виконавської практики. Жанна Дедусенко розглядає поняття виконавську школу в музичному мистецтві як своєрідний регулятор виконавства та його осмислення суспільною свідомістю, а також як один із способів існування колективної пам’яті, тобто традиції, оскільки, на думку авторки, виконавство як різновид гуманітарної діяльності, є культурною традицією. ( Автореферат )

Коли розглядати термін школа у вузькому тлумаченні, то можна зауважити що це поняття пов’язане з певною системою мистецького мислення, чиєю складовою є спосіб навчання, техніка, манера. Отже, термін вокальна школа можна розглядати у декількох сенсах. Одним з них є поняття національної вокальної школи , що за визначенням Валентини Антонюк зумовлена здобутками “ Професійного музичного мистецтва” й вокально — педагогічної творчості художньої еліти етносу” ( ст 26 ) .

Технічне розуміння вокальної школи сюди зараховується технічний, фізичний, емоційний аспект виховання та становлення співака. Як стверджує Нодар Адгуладзе в своїй книзі “ Homo cantor “ ( Видавництво Аграф 2003 р) Під “ фізичним становленням співака” розуміють ....

Технічний бік передбачає володіння регістрами, філірування звуку, кантилену, рухливість, здатність змінювати тембри, і колорит .

Емоційна складова охоплює певний стан співацької збудливості, який вимагає технічної підготовки та певної майстерності, наголошує на рефлекторній природі співу. Це вказує на те, що співак співає відповідно до вироблених співоцьких рефлексів. Співочий звук зумовлений певним механізмом — це досягнення італійської вокальної школи. Італійська вокальна школа має певні вироблені співочі механізми ( інтернет . Основні постулати італійської вокальної школи....