• Название:

    наша мова калинова


  • Размер: 0.03 Мб
  • Формат: ODT
  • или
  • Сообщить о нарушении / Abuse

Установите безопасный браузер



Наша мова калинова

Історія кожного народу починається із давніх часів. В кожен час цієї історії людей супроводжував дорогоцінний скарб — це мова. Жодна людина не може існувати без мови — найголовнішого засобу спілкування, вираження думок і передачі досвіду. Мова кожного народу різна. В одних вона схожа на цвірінькання горобця, в інших вона велична, як лебідь, а в нас мова величава, як калина і милозвучна, як спів солов'я.

Рідна мова така неповторна, мелодійна і співуча, бо ввібрала в себе гомін дібров і луків, полів і лісів, духмяний запах рідної землі. У ній відображається характер, звичаї, традиції, настрій народу. Українська мова — це барвиста, запашна, квітка, яка вічно квітне, долаючи час і кидаючи стрічку з минулого в майбутнє. Вона виткана червоною калиною, синім барвінком, цвітом вишні, щебетанням солов'я, гомоном дітлахів.

Кожен із нас пам'ятає колискову матері. Це найперша мова яку чує дитина. Вона зачаровує кожне серце.

Колискова пісня, колискова -

то найперша материна мова.

Пахне вона м'ятою і цвітом,

чебрецевим і суничним літом.

Пахне молоком і споришем...

Скільки в ній ласкавості і шани,

скільки в ній тривожності людської,

і надій, і сивини гіркої...

Колискова пісня, колискова -

то солодка материна мова.

Саме із колискових дитина починає вивчати мову. Лагідні материнські слова залягають у пам'ять і серці на все життя. З кожним днем маля радує матусю. Мама, мама — перше слово. Саме колискова і мама ще з давніх часів виховує в дитині любов до рідної мови і країни. Вона навчає, що мова - це скарб який потрібно берегти і цінувати.

Після матері навчає природа. Кожен звук, шелест, спів навчає чогось нового, бо мова всюди. В шелесті дерев, хлюпотанні річки, цвіріньканні коника, в розмові звірів. Українська мова, як червона калина. Кожне гроно, ягідка — це мова, яка з кожним днем усе більшає. Вона така ж загадкова і красива, як дівчина, лагідна і єдина, як матуся. Ось чому її потрібно любити і захищати, бо вона тендітна, як берізка і вона в нас єдина.

Кожна освітчена людина повинна знати хоч декілька мов, бо мова — це засіб спілкування. У кожного народу вона єдина і неповторна. Але найдосконаліше повинні знати рідну мову. Не тому, що ми нею спілкуємось кожного дня, а тому, що мова — це частина Батьківщини, голос народу і чарівний інструмент на звуки якого відгукується кожна струна людської душі. З рідною мовою пов'язані найдорожчі і найщасливіші спогади. Рідна хата, друзі, батьки.

Мова народу — цвіт, який ніколи не в'яне, а вічно живе. Навіть одна українська приказка говорить: “Ласкавими словами і гадюк чарують”. Отже бережімо і розвиваймо, шануймо і дбаймо про рідну мову, про її чистоту і красу.

Українська мова найгарніша у світі. ЇЇ слова зачаровують і відправляють у казковий світ кожного хто її любить. Багато поетів писали українською, а зараз їхні вірші всесвітньо відомі. Ті слова не залишили нікого байдужим, вони зачепили кожне серце, кожну душу. Навчили людей боротися за волю, не боятися зла, любити природу. Тарас Григорович Шевченко дуже любив рідну землю. У кожному вірші, у кожній поемі він змальовував рідну землю, людей, боротьбу. Його слова піднімають настрій у скрутну хвилину і наставляють на правильний шлях.

Зараз ми живемо в країні, яка нарешті скинула ярмо неволі і перетворилася на вільну та незалежну країну. Саме українською мовою розповідав Т. Г. Шевченко про знущання над матінкою Україною. У моєму серці ще й досі звучать ці слова:

“ Ну, що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється, ожива, як їх почує!.. ”.

Справді, народ без мови це ніщо. Як важливо відчувати себе частиною цього світу. Адже коли ти забув рідну мову ти втратив свою душу. Тебе ніхто не привітає, не назве другом, це ніби повільна і болюча смерть у рідній країні, у рідній хаті. Людиною можна назвати того хто любить і знає рідну мову. Наш народ витримав дуже багато за всі роки. Та незважаючи на це він зумів пронести чистою і живою українську мову. Вона — невмируща, бо в ній безсмертя нашого народу. За допомогою мови кожна людина може доторкнутися до цього безсмертя.

Багато людей говорять, що наша мова калинова, солов'їна:

“ Не говори: в нас мова солов'їна

Бо мова вище, ніж пташиний спів.

В її скарбниці — доля України,

Глибинна таємниця правіків.

Вона нуртує джерелом криничним,

Із попелища феніксом встає.

Для нації вона гарант на вічність,

Тому її так люто ворог б'є.

Все заберуть, а залишилося слово.

Знов до життя повернемося ми.

Лише тому, що не пропала мова,

То й ми ще наче люди між людьми.

Без мови — не створити нам держави,

Доріг тернистих — не перебрести!

Хай вороги жорстокі і лукав -

Стіною стань і мову захисти!

Річ не про те, що мова солов'їна,

Бо мова — глибше, ніж пташиний спів.

В її скарбниці — доля України,

Космічна нерозгаданість віків. ”

Мова — це найкращий засіб відносин між людьми. Без мови немає народу, мова відбиває в собі думки людини і народу. Мова — це характер та історія народу. У ній відбивається пам'ять, бо майбутнє виростає з минулого. Теперішньому поколінню потрібно берегти кожне слово калинової мови, яке передавали нам з покоління в покоління наші прабатьки. Нам потрібно вивчати, розвивати мову, бо без неї народ перестає бути вільним і незалежним. Ми маємо пам'ятати, що за любов до рідної мови, до українського народу багато письменників і людей часто платили власним життям. У своїх віршах вони описують обурення до людей, які гноблять рідну мову:

“ Коли забув ти рідну мову,

Яка б та мова не була -

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе дотла. ”

Українська мова — це золотий запас душі народу, з якого виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися рідним краєвидом.

Нехай живе, розвивається і процвітає наша калинова мова. Живе вона в душі і серці кожної людини. Розвивається в кожному розумі. Процвітає у кожному хто її любить. Любіть її вона стежина до рідної землі.