• Название:

    5,1 ФИНАНСЫ Тема 1 (3)


  • Размер: 0.05 Мб
  • Формат: ODT
  • или
  • Сообщить о нарушении / Abuse

Установите безопасный браузер



Тема 1. Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів

Мета – сформувати комплексне розуміння про діяльність держави, підприємницьких структур, організацій та окремих громадян, що пов'язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів. Пізнання сутності науки про фінанси та інструментарію її дослідження, генезису її виникнення та розвитку.

Основні питання:

1.1. Предмет і мета фінансової науки

1.2. Методи та складові науки про фінанси

1.3. Історичний аспект становлення та розвитку фінансової
науки

1.4. Розвиток фінансової науки в Україні

Компетентності, що формуються за темою:

знання:

визначення економічної категорії «фінансова наука»;

методи та складові фінансової науки;

знання основних історичних аспектів становлення фінансової науки;

дослідження наукового вкладу українських вчених у становлення та розвиток фінансової науки;

уміння:

визначати фінансову наука як науку, що вивчає явища та процеси, які здійснюються у державі при створенні й використанні фондів фінансових ресурсів на цілі її економічного та соціального розвитку;

визначати предмет фінансової науки;

аргументувати методи наукового пізнання, що застосовуються у фінансовій науці;

визначати та аналізувати етапи становлення та розвитку фінансової науки;

аргументувати та визначати особливості та періодизацію розвитку фінансової науки в Україні. Коментувати теорії та наукові погляди сучасної світової наукової фінансової думки;

комунікація:

здатність до визначення основних елементів фінансової науки;

здатність до визначення основних елементів та етапів розвитку фінансової науки;

автономність та відповідальність:

визначення системних ознак фінансової науки;

визначення особливостей та закономірностей формування фінансової думки в Україні.

Ключові терміни: фінансова наука, фінансова думка, фінансові відносини, фінансова теорія, фінансові знання, фінансова концепція, фінансові закони.

1.1. Предмет і мета фінансової науки

Фінансова наука вивчає явища й процеси, які здійснюються в державі при створенні й використанні фондів фінансових ресурсів з метою економічного й соціального розвитку. Фінанси існують об'єктивно, тому пізнання їх функціонування пов'язане з аналізом, вивченням і точним описом фактів, які належать до процесів добування державою й підприємницькими структурами необхідних засобів для втілення своїх цілей.

Протягом розвитку фінансової науки, змінювалися підходи у визначенні її сутності.

На сьогодні вчені економісти розуміють передусім науку про фінанси в якості системи знань про фінансові явища.

Фінансова наука — розгалужена і диференційована система знань про фінансові явища і процеси, їх організації та систематизації у світлі певної парадигми, з виявленими достовірними передумовами виникнення, механізмами та принципами функціонування, доказовими, обґрунтованими положеннями та висновками про їх вплив на людину, господарство, суспільство, цивілізацію, оцінкою здобутків, вигод, втрат [7; 45].

Особливістю фінансової науки є її теоретико-прикладний характер, оскільки вона покликана формулювати теоретичні концепції фінансів, обслуговувати практичні потреби регулювання суспільних відносин, сприяти вдосконаленню фінансового законодавства і фінансової практики.

Як галузь знань наука про фінанси має розгалужену структуру (рис. 1.1) [6; 112; 120].

Рис. 1.1. Фінансова наука як галузь наукових знань

                

У суспільно-історичних реаліях фінансова наука постає у трьох виявах [161; 380]:

як певна сукупність знань, відомостей, інформації про фінанси;

як діяльність, пов'язана з продукуванням знань про фінанси;

як сукупність колективів, інститутів, установ і підрозділів, які забезпечують здійснення фінансової наукової діяльності.

Розглядаючи фінансову науку як сукупність знань, відомостей, інформації про фінанси, до її складу включають гіпотези, теорії, закони, тенденції, принципи, постулати, методи, категорії, поняття, наукові проблеми, наукові факти, завдання тощо.

Фінансова наука як діяльність, пов'язану з продукуванням знань про фінанси, формується з наступних компонентів: суб'єкти (вчені-фінансисти, спеціалісти), цілі (дослідження теоретичних і практичних засад функціонування фінансів у суспільстві), функції (опис, пояснення, прогноз), засоби (інформація, обладнання, устаткування), методи (правила, прийоми, понятійний апарат, теорії, концепції тощо), форми (теоретизування, експериментування тощо) об'єкти (грошові фонди, фінансові ресурси, грошові доходи і нагромадження, видатки, витрати), результати фінансової наукової діяльності (сукупність наукових знань і наукові прогнози).

Розглядаючи фінансову науку як сукупність колективів, інститутів і підрозділів, які забезпечують здійснення фінансової наукової діяльності, розуміють ті суб'єкти, які безпосередньо виконують наукові дослідження. В Україні такими суб'єктами є наукові підрозділи Національної академії України, Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України, науково-дослідні установи і підрозділи міністерств, відомств, вищих навчальних закладів тощо, фінансова наукова робота яких є функціональним завданням, а для їхніх працівників – професійною діяльністю [197; 360; 380; 429].

З огляду на вищезазначене, можемо розглядати фінансову науку як спеціалізовану галузь наукових знань, наукову діяльність, спрямовану на вивчення фінансів у теоретичному і практичному аспектах.

Сьогодні фінансова наука є рушійною силою у розвитку фінансових відносин. З її допомогою моделюються фінансові стосунки національного і міжнародного масштабу, приймаються доленосні політичні та економічні рішення.

Фінансова наука як самостійна галузь наукових знань тісно пов'язана з усіма економічними науками. Вона використовує спільну інформаційну базу, користується спільними принципами, методами і прийомами, має спільний об'єкт – суспільство. Результати фінансових наукових досліджень тісно пов'язані з результатами досліджень інших галузей економічних наук і спрямовані на удосконалення суспільних відносин, підвищення ефективності функціонування економіки і соціальної сфери, зміцнення економічної могутності держави.

Загальна мета фінансової науки – пізнання дії об'єктивних економічних законів і закономірностей розвитку суспільства у сфері фінансів, передання результатів наукових досліджень для практичної реалізації.

Об'єктивними законами у фінансовій сфері є найстійкіші сутнісні, причинно-наслідкові зв'язки та взаємозалежності фінансових явищ і процесів [6; 197]. Наприклад, ставки податків впливають на розвиток виробництва. Однак відповідь на питання, у яких випадках вони впливають негативно, а в яких набувають лише фіскального характеру і не шкодять виробничій діяльності, має дати лише фінансова наука.

Суспільне призначення, місце та роль фінансової науки у суспільстві найбільш повно розкриваються через функції. Функції фінансової науки дають можливість простежити шляхи розвитку системи знань про фінанси, їх вплив на систему суспільних зв'язків, наукове і практичне значення результатів фінансових наукових досліджень, завдання, які стоять перед фінансовою наукою. У результаті ознайомлення з функціями фінансової науки стає зрозумілим її суспільне призначення та практична цінність, визначаються основні напрями її впливу на соціально-економічні процеси. Фінансова наука виконує як загальнонаукові, так і конкретно-наукові функції (табл. 1.1) [161; 172; 197; 359].

Таблиця 1.1

Основні функції фінансової науки

Тип

Зміст

1

2

Загальнонаукові функції

Гносеологічна (пізнавальна)

функція

забезпечує суспільство необхідними знаннями про фінанси для правильного вирішення проблем, зокрема теоретичне відображення фінансів на рівні загальних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування, констатацію існуючого стану функціонування та розвитку фінансів

Функція соціальної пам'яті

накопичення, збереження, трансляція досвіду функціонування фінансів у попередньому історичному періоді

Інтерпретаційна

функція

забезпечує пояснення сутності фінансів та фінансових явищ, висвітлення їхнього причинного зв'язку, структурної організації, суспільного призначення

Прогностична

функція

відображає здатність фінансової науки на підставі виявлених закономірностей та тенденцій розвитку фінансів і фінансової системи, шляхом висунення гіпотез, прогнозів, аналізу різних варіантів та альтернатив, визначити перспективи їхнього розвитку

Евристична

функція

за своїм характером подібна до пізнавальної, але, на відміну від неї, означає не теоретичне опанування дійсності та поширення, систематизацію існуючих фінансових знань, а виявлення нових, раніше невідомих властивостей фінансів та фінансових явищ

Нормативна

функція

встановлює, організовує та регулює відносини між науковими структурами за допомогою відповідних норм, правил етики

Закінчення табл. 1.1

1

2

Ідеологічна функція

відображає роль фінансової науки у формуванні суспільної ідеології, зокрема окремі фінансові явища та ідеї є складовими суспільної ідеології, закріплюють загальнолюдські цінності та ідеали, відображають інтереси та волю певних соціальних груп населення, використовуються для складання партійних програм, визначення основних засад внутрішньої та зовнішньої політики тощо

Виховна функція

конкретизує роль науки у фінансовій освіті, фінансовому вихованні різних верств населення, формування у членів суспільства певних фінансових орієнтирів і фінансової грамотності

Комунікативна

функція

забезпечує взаємозв'язок та взаємодію всіх видів фінансової науки, удосконалення фінансових знань, використання фінансовою наукою наукових знань інших галузей науки, запобігання дублюванню наукових досліджень та прогалин у фінансових знаннях, подолання неконструктивних та необґрунтованих дискусій; реалізується за допомогою наукової мови як зрозумілого та важливого засобу спілкування

Прикладна функція

сприяє вирішенню практичних завдань соціально-економічних перетворень і реалізується через розробку практичних заходів вирішення проблемних фінансових питань, проектів нормативно-правових актів з фінансів, концепцій реформування державних фінансових інститутів тощо

Аксіологічна (ціннісна) функція

формує у суспільстві ціннісні орієнтації, які спрямовують результати фінансових наукових досліджень на благо людей

Креативна (творча) функція

реалізується за допомогою створення потужного, інтелектуального потенціалу людства із числа вчених-фінансистів

Спеціальні функції фінансової науки

Фінансово орієнтуюча функція

відображає роль фінансів у визначенні орієнтирів, цінностей, ідей та принципів, шляхів удосконалення фінансових відносин та фінансового законодавства, фінансового регулювання, фінансового забезпечення, створення надійного фінансового механізму тощо

Інструментальна функція

визначає значення фінансової науки як інструменту суспільства і держави щодо наукового забезпечення фінансової практики

Критично-експертна функція

полягає у критичному осмисленні теоретичних положень фінансової науки, фінансової практики, стану фінансового законодавства, організації та діяльності фінансового апарату суспільства, їх відповідність загальноприйнятим нормам і демократичним принципам, а також у проведенні наукової експертизи різних фінансових проектів, нормативно-правових актів з фінансів, фінансової практики

Гносеологічна (пізнавальна) функція

забезпечує суспільство необхідними знаннями про фінанси для правильного вирішення проблем, зокрема теоретичне відображення фінансів нарівні загальних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування, констатацію існуючого стану функціонування та розвитку фінансів

Об'єкт дослідження фінансової науки – це процес або явище фінансової теорії і практики, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Безпосередніми об'єктами фінансової науки є:

фонди грошових коштів (централізовані – державні і місцеві бюджети, Пенсійний фонд України, державні соціальні фонди, державні резерви, державний кредит; децентралізовані – фонди і резерви міністерств, відомств, центральних установ, відділів та управлінь місцевих державних адміністрацій, виконавчих комітетів місцевих рад, підприємств, організацій та установ усіх форм власності);

капітал та фінансові ресурси суспільства, держави, суб'єктів господарювання, адміністративно-територіальних формувань;

грошові доходи і нагромадження (виручка від реалізації продукції, надання послуг, грошові надходження від інших видів діяльності, прибуток, амортизація тощо);

конкретні види податків, обов'язкових зборів, неподаткових надходжень до бюджетів;

всі види видатків, витрат;

всі види фінансових планів та їхні показники тощо.

Таким чином, усе те, на що спрямована діяльність дослідника і що протистоїть йому як об'єктивна фінансова реальність, є об'єктом фінансового дослідження [172].

Предмет фінансового дослідження – теоретичне відтворення об'єктивної фінансової дійсності, тих суттєвих зв'язків та відношень, які підлягають безпосередньому вивченню у процесі фінансового наукового дослідження і є головними, визначальними для конкретного дослідження. При визначенні предмета фінансової науки в об'єкті пізнання виділяється певна його частина, яка входить у предмет науки не цілком, а лише тією її стороною, що визначається особливостями фінансової науки, тоді як всі інші сторони розглядаються як другорядні. Якщо об'єкт науки відображає реальне фінансове явище, яке має конкретне матеріальне вираження (обсяг, вартість, ціну тощо), то предмет науки – це філософська абстракція, яка відображає окремі сторони та особливості об'єкта, котрі реально помітити неможливо.

Предметом фінансової науки є сукупність фінансових відносин, що виникають на різних етапах розподілу і перерозподілу ВВП, різних рівнях економічної системи, між різними суб'єктами відносин та економічною основою яких є рух вартості у її грошовій формі [161].

Суб'єктами фінансових відносин є держава, державні органи різних рівнів управління, підприємство, його структурні підрозділи, громадські організації, члени суспільства [197].

Види фінансових відносин характеризують суть відносин між суб'єктами (табл. 1.2) [161; 197; 209]. Часто вони набувають форми платежів, відрахувань до фондів, розподілу доходів, різних податків, пільг тощо.

Таблиця 1.2

Суб’єкти та форми фінансових відносин

Суб’єкт фінансових відносин

Форма фінансових відносин

Держава і підприємство

Платежі до державного бюджету

Відрахування до різних фондів державного, регіонального та галузевого рівнів

Фінансова підтримка державних підприємств і організацій з Державного бюджету

Підприємства

Платіжні зобов’язання постачальників і покупців

Штрафні санкції за порушення договірної дисципліни

Фінансова винагорода за виконання особливих вимог замовника

Підприємство, його структурні підрозділи і працівники

Обслуговування господарських зв’язків

Грошова винагорода працівників

Державні органи різних рівні управління

Розподіл диференціальної ренти

Фінансування природно-охоронних заходів, тощо

Фінансування регіонів, територіально-виробничих комплексів

Держава, кооперативні, приватні підприємств та організації

Система оподаткування та економічні пільги

Держава, організації та установи

Бюджетне фінансування

Система оподаткування

Держава і населення

Пенсії, грошова допомога, стипендії, виплати із суспільних фондів споживання, податки з населення

Банківські, комерційні установи і населення

Лотереї, вклади до Ощадного та інших банків, споживчий кредит, страхування, купівля/продаж фінансових активів, тощо

1.2. Методи та складові науки про фінанси

Фінансова наука дуже розгалужена система наукових знань, видів і форм наукової діяльності. Кожна структурна частина зумовлена потребами пізнавальної і практичної фінансової діяльності та відображає багатоаспектне і багатоцільове призначення фінансів як науки.

Фінансова наука як система формується із взаємопов’язаних блоків наукових фінансових знань (рис. 1.2) [172; 359; 429].

Зміст системи наукових фінансових знань складають теорії, фінансова наука, фінансова думка, вчення, доктрини, концепції, наукові закони, судження, умовиводи, постулати та аксіоми, проблеми, гіпотези, наукові парадигми, методи, поняття та категорії, наукові факти, наукові результати.

Галузеві та прикладні системи фінансових наукових знань, які допускають емпіричну перевірку за допомогою фактів, як правило, мають містити такі елементи: вихідні принципи або аксіоми, на підставі яких базуються висновки для прояснення або попередження специфічних фінансових явищ; сукупність логічних правил, що вводяться для оперування поняттями, термінами у межах цих систем знань; спосіб побудови логічних висновків, які дають можливість передбачити специфічні фінансові факти тощо.

Рис. 1.2. Структурні складові фінансової науки

Охарактеризуємо складові системи наукових фінансових знань.

Теорія – система ідей, поглядів, положень, тверджень, логічних принципів, висунутих гіпотез, сформованих наукових концепцій та прийнятих постулатів, за допомогою яких узагальнюється досвід, отримуються достовірні знання, відображається закономірний розвиток природи, суспільства, мислення. Теорії спрямовані на тлумачення та пояснення будь-якого явища, включаючи фінансове. Це форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення щодо закономірностей та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності. Теорія – система достовірних знань про діяльність, яка описує, пояснює, передбачає явища конкретної предметної галузі [120].

Під фінансовою теорією розуміють об'єднаний єдиною внутрішньою пізнавальною логікою, взаємопов'язаний у його частинах, закінчений на певний момент комплекс пояснень фактів і осмислень фінансової дійсності. Фінансова теорія вирізняється різносторонністю поглядів. Часто певні фінансові теорії є відірваними від реальної практики, а тому лише в ідеалізованому варіанті відображають фінансову практику [212].

Фінансова наука – впорядкований процес одержання знань, їхньої організації та систематизації у світлі певної парадигми, а також сума знань про явища міжнародних, державних та приватних фінансів і достовірно встановлені закономірності їх функціонування. На відміну від теорії, фінансова наука характеризується доказовістю і достовірністю щодо змісту, систематизованістю щодо форми, обґрунтованістю положень і висновків [161].

Фінансова думка – інтелектуальний процес у будь-якій стадії пізнання фінансових явищ та з будь-яким результатом – від гіпотези до достовірного знання. Фінансова думка однаково працює на фінансову теорію і фінансову науку. Фінансова думка відображає сукупність наукових тем, порушених проблем, відкритих істин та способів їхнього доведення [197].

Під вченням про фінанси розуміють сукупність теоретичних положень щодо фінансів, систему поглядів мислення на фінанси [399].

Фінансову доктрину трактують як систематизоване вчення про фінанси, цілісну концепцію, сукупність принципів. На відміну від майже тотожних понять вчення, концепція, теорія, частіше використовується для позначення фінансових поглядів з відтінком схоластичності та догматизму, тобто впливу суб'єктивного чинника на трактування об'єктивних понять [234].

Наукові закони – внутрішні суттєві зв'язки фінансових ідей, явищ, що зумовлюють їхній закономірний розвиток. Закони характеризуються загальністю, необхідністю і повторювальністю за певних умов. Наукові закони у фінансовій сфері відтворюють істотні, необхідні зв'язки фінансових явищ і процесів у їхній суспільній обумовленості. Ці закони відрізняються за часом дії (постійні і тимчасові); за ступенем спільності (загальні і специфічні), за способом прояву (динамічні і статичні або схоластичні), за формою обумовлення (причинні і функціональні), за формою зв'язків між суспільними і правовими явищами (наукові закони, що відображають незмінність цих зв'язків чи тенденцій розвитку, або встановлюють функціональну залежність чи фіксують причинний зв'язок) [289].

Для доведення закону наука використовує судження. Судження – думка, у якій за допомогою зв'язку фінансових явищ, понять чи процесів стверджується або заперечується що-небудь. Судження про предмет, явище або процес можна отримати або безпосередньо за допомогою спостереження, або опосередковано за допомогою умовиводу.

Умовивід трактують як розумову операцію, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов'язане з вихідним [161].

Постулати та аксіоми – вихідні, незалежні, несуперечливі і повні твердження або положення наукових теорій, які за аксіоматичної або дедуктивної побудови теорій сприймаються як істинні і з яких виводяться, за прийнятими у них правилами виводу, всі інші положення (основні абстракції). Отже, хоча правильність постулатів теоретично чи практично не доведена, вони приймаються науковою теорією як істинні [209].

Наукові проблеми виникають тоді, коли визрівають необхідні для цього умови. Наукова проблема як суб'єктивне уявлення об'єктивної дійсності є видом знання, яке виявляє межі незнання. Якщо проблема сформульована і поставлена правильно, то окреслені й сфери можливих наукових відповідей, варіанти її потенційного вирішення [289].

Наукова парадигма становить теоретико-методологічну основу фінансової науки і наукових досліджень. Парадигма – той чи інший приклад або показовий випадок концепцій чи теоретичного підходу. Під парадигмою розуміють:

визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають модель постановки проблем та їх вирішення науковому співтовариству;

одну або декілька фундаментальних теорій, котрі користуються загальним визнанням і впродовж певного часу спрямовують наукові дослідження;

панівний для певного історичного періоду в науковому співтоваристві усталений взірець, еталон мислення або постановки та вирішення проблеми, який уможливлює достовірність результатів наукового пошуку;

систему ідей і уявлень, здатних розв'язати суперечності, що виникли в науці, дати пояснення накопиченому емпіричному матеріалу і відкрити шлях до подальшого поглиблення знань [161; 289].

Метод – спосіб відображення і відтворення у мисленні досліджуваного предмета. Уміле застосування методів є важливою передумовою одержання нових істинних наукових знань. Головні елементи методу: принципи, правила, прийоми, способи і засоби. Наукові методи поділяються на: загальні методи вищого (філософського) рівня, загальнонаукові методи, конкретно наукові методи, спеціальні методи [402].

Поняття та категорії, якими оперує фінансова наука, є логічним вираженням знань про її об'єкт, предмет і мету. Фінансове наукове поняття – думка, відображена в узагальненій формі. Під цими поняттями розуміють змістовні, необхідні ознаки фінансових явищ і процесів, предметні уявлення, що відтворюють у мисленні об'єктивну суть таких явищ і процесів, існують у ній, виражають специфічну фінансову визначеність цих процесів і явищ. Якщо поняття увійшло до наукового обігу, його виражають одним словом або використовують сукупність слів, які називають термінами. Фінансова наука має власну термінологію, котра виділяє її з сукупності інших наук, наприклад: фонди грошових коштів, фінансові ресурси, фінансове планування, фінансове регулювання, фінансові резерви, фінансовий механізм, фінансовий контроль, грошові доходи, грошові нагромадження, видатки, бюджетне фінансування, кошторисне фінансування, бюджетне інвестування, міжбюджетні трансферти тощо. Окремі терміни, які є граничними за рівнем узагальнення і відображають об'єктивні фундаментальні абстрактні найсуттєвіші поняття фінансової теорії, називають фінансовими категоріями. До категорій фінансової науки належать бюджет, фінанси підприємств, податки, державний кредит, прибуток, основні фонди, оборотні кошти та ін.

Поняття та категорії, з одного боку, завершують процес наукового дослідження, закріплюють його результати, а з іншого – є інструментом наукових досліджень. Сукупність основних понять і категорій фінансової науки складають її понятійний апарат, який окремо не є ні теорією, ні практикою. Об'єктивна істина досягається тільки тоді, коли фінансовий понятійний апарат представлений у системі, тобто є взаємозалежним і формулює наукову систему знань (фінансову теорію, концепцію тощо) [209; 234].

Науковий факт (науковий результат) – нове знання, здобуте у процесі фінансових наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації. Під науковим фактом розуміють відображену у висловлюванні об'єктивну реальність. Результат фінансової науки має багатовимірну (у гносеологічному значенні) структуру, у якій можна виділити чотири складові:

об'єктивну (реальні фінансові явища, процеси, події, які є похідною основою для фіксації пізнавального результату, що називається фактом);

інформаційну (інформаційні посередники, які забезпечують передачу фінансової інформації від джерела до адресата – засобу фіксації факту);

практичну (зумовленість факту наявними якісними і кількісними можливостями спостереження, вимірювання та експерименту); когнітивну детермінацію факту (залежність способів фіксації та інтерпретації фактів від системи похідних абстракцій фінансової теорії, теоретичних схем, психологічних установлень) [161; 289; 402].

Таким чином, серед сукупності системи фінансових наукових знань центральне місце відводиться фінансовій теорії, яка не безпосередньо, а ідеалізовано відображає дійсність. Фінансову теорію розглядають як сукупність узагальнюючих положень, що утворюють фінансову науку або її розділ. Вона є формою синтетичного знання, у межах якої окремі поняття, гіпотези, закони та всі інші складові системи фінансових наукових знань втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи. Отже, за своєю побудовою фінансова теорія є внутрішньо диференційованою, але цілісною системою знань, яку характеризують логічна залежність одних елементів від інших, можливість виведення змісту теорії сукупністю тверджень та понять за певними логіко-методологічними принципами і правилами.

Фінансовій теорії як найвищій формі вираження наукових знань властиві відповідні функції, основні з яких – пояснювальна, передбачувальна, синтезуюча, методологічна, практична.

Пояснювальна функція полягає у розкритті закономірностей розвитку об'єктів фінансової теорії, науковому обґрунтуванні цих закономірностей. Пояснення може здійснюватися багатьма методами, зокрема за допомогою суджень, що містяться у структурі фінансової теорії. Це може стосуватися вихідних і похідних положень, поданих як поняттєво-категорійний апарат фінансової теорії. У процесі реалізації пояснювальної функції розкриття змісту фінансової теорії як сукупності взаємопов'язаних і взаємозалежних складових дає можливість наукового передбачення.

Суть передбачувальної функції виявляється у тому, що фінансова теорія дає змогу визначити тенденції розвитку фінансових явищ і процесів, передбачити майбутні події. Передбачувальна функція тісно пов'язана з пояснювальною, оскільки кожне пояснення містить у собі передбачення, а передбачення неможливе без пояснення. Використання на практиці цієї функції дає можливість оптимізувати фінансові плани та прогнози, розробляти і коригувати стратегічні і тактичні засади фінансової політики.

Синтезуюча функція розкриває закономірні зв'язки між окремими частинами та елементами теоретичної системи, що дає змогу визначити принципово нові інтеграційні якості, властиві фінансовій теорії як цілісній системі на противагу окремим частинам та елементам або простій їхній сукупності. Одночасно систематизація знань у фінансовій теорії забезпечує принципове їх спрощення, усуває розрізненість (наприклад, теорія фінансів – теорія державних фінансів – теорія бюджету держави та ін.).

Зміст методологічної функції полягає у тому, що за певних умов фінансова теорія після відповідних змін перетворюється на метод пізнання, а окремі методи фінансового наукового дослідження набувають якостей фінансової теорії, теоретичного значення.

Практична функція свідчить про орієнтацію фінансової теорії на практику, оскільки розроблення теорії не є самоціллю фінансової науки. Сама по собі теорія не мала б великого значення, якби не була потужним засобом розвитку наукових знань, а також науковою, методологічною основою фінансової практичної діяльності. З цього приводу поширеними є вислови, що найважливішим критерієм теорії є практика і немає нічого практичнішого, ніж добра теорія [45; 323; 334].

Інструментарій фінансової науки визначається її методологією як вченням про принципи, форми і способи наукового пізнання. У науковій літературі розглядають багато концептуальних підходів до змісту методології, її трактування, які у цілому зводяться до того, що поняття «методологія» має два найважливіших значення: по-перше, це сукупність засобів, методів, прийомів, які застосовують у певній науці; по-друге, це галузь знань, яка вивчає засоби, принципи організації пізнавальної і практично-перетворюючої діяльності людини.

Методологія – система наукових принципів, на основі яких базується фінансове дослідження, здійснюється вибір мети, змісту, сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів дослідження, котрі забезпечують отримання максимально об'єктивної, точної, систематизованої інформації про фінансові процеси та явища [289].

Методологія фінансової науки виконує такі функції:

визначає способи здобуття фінансових наукових знань, які відображають динамічні фінансові процеси та явища;

спрямовує, передбачає особливий шлях, завдяки якому досягається мета фінансового дослідження;

забезпечує всебічність отримання інформації щодо фінансових процесів і явищ, що досліджуються;

допомагає введенню нової інформації до фонду теорії фінансової науки;

забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у фінансовій науці;

створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент фінансового наукового пізнання [209; 289].

Методологія фінансової науки як вчення про систему наукових принципів, форм і способів наукової діяльності має чотирирівневу структуру. Перший і другий рівні – фундаментальні і загальнонаукові принципи, а третій і четвертий – конкретно-наукові і спеціальні методи і техніки [289].

Фінансова наука базується на використанні значного арсеналу наукових методів (рис. 1.3) [161; 209; 289].

Рис. 1.3. Методологічна база фінансової науки

Великий арсенал методів наукових досліджень поділяється на дві групи:

1) емпіричні – полягають у зібранні фактів, врахуванні всіх змін, що відбуваються з ними, в їх групуванні, математико-статистичному обробленні;

2) теоретичні – є засобом проникнення в глибинну сутність досліджуваних явищ, розкриття законів їх функціонування та розвитку.

Методи поділяють на загальнофілософські та специфічні.

До загальнофілософських відносять:

філософські та загальнонаукові принципи (розвитку, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності, аналізу й синтезу, системності тощо);

закони діалектики (взаємозв'язок) – закон єдності і боротьби протилежностей, закон кількісно-якісних змін, закон заперечення;

категорії діалектики – це кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма;

закони і категорії фінансової теорії (закон вартості, грошового обігу тощо; категорії вартість, гроші, прибуток та ін.).

До специфічних методів належить метод абстракції. Він полягає в тому, що спочатку виділяють найбільш суттєві сторони процесу, яке вивчаються, відокремлюється від усього другорядного, випадкового. Спочатку дається загальна характеристика явища, визначаються притаманні йому суперечності, а потім розглядаються конкретні вияви цього явища. Шляхом методу абстракції формуються фінансові закони та категорії. До методів абстракції відносять:

аналіз – розкладання, розчленування досліджуваного об'єкта на складові частини з подальшим дослідженням кожної з них.

синтез – це зворотній процес, тобто формування цілісної уяви про досліджуваний об'єкт або вивчення предмету в єдності та взаємодії всіх його складових частин, його системної цілісності;

індукція – це перехід від конкретного до загального: конструювання узагальнених висновків, теоретичних результатів, економічних законів на основі емпіричних спостережень великої кількості досліджуваних явищ;

дедукція – це перехід від загального до конкретного – протилежний рух дослідницької думки від загальних наукових висновків до окремих явищ з метою:

а) наукової оцінки;

б) поглиблення, уточнення, по вишення якості спільних наукових висновків, законів.

Наступним специфічним методом фінансової науки є поєднання логічного та історичного підходу до вивчення фінансової теорії. Логічний взаємозв'язок усіх компонентів суспільства як цілісного організму відбиває історичний процес виникнення та становлення певної системи. Отже, логічний метод дослідження є історичним методом, звільненим від історичної форми та випадковостей історичного процесу [161; 209; 289].

1.3 Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки

Історія свідчить, що фінансова наука протягом довгого часу не існувала окремо. Як більшість економічних наук, наука про фінанси почала розвиватися в якості складової частини науки про економіку.

Вивчення історії фінансової науки дає можливість відстежити, як практика фінансової діяльності і дослідження в області її теорії здійснювали становлення фінансової науки, розвивалася в рамках політичної економії. Виділення її в самостійну науку говорить про велику значущість цієї сфери економічної думки для життєдіяльності суспільства.

Наука про фінанси, як і абсолютна більшість найважливіших наук, з'явилася з практичної діяльності. Поява фінансової практики випереджає на тисячоліття фінансову науку. Спочатку, мало місце безліч фінансових господарств, які розвивалися, розширювалися, слабшали і відходили у небуття, але під час їх існування нічого не знали про фінансову науку. Фінансова наука виникла значно пізніше ряду інших соціально-політичних наук. Початок закладення її основ більшість дослідників економічної історії відносять до XV-XVI століть. У XV ст. з остаточним відокремленням політичної економії від філософії фінансова наука розглядалася як складова економічної науки, що продовжувалося до XVIII ст. [396].

Таблиця 1.3

Становлення та розвиток фінансової науки в ретроспективі

Період етапу

Назва етапу

Характеристика етапи

Напрям в економічній теорії

Основні представники

1

2

3

4

5

Давні часи до нашої ери

Ненауковий стан

Фінансова наука носила виключно прикладний естетичний характер. Існування держави передбачало збір податків і витрачання основної їх частини на безпеку та інфраструктуру, чому і були присвячені окремі фрагменти наукових робіт

--

Ксенофонт, Аристотель, Платон

Середньовіччя

Перехід до наукової обробки

Фінансової науки також майже не існує через недостатній розвиток фінансового сектору. Тим не менш, представники схоластики філософських шкіл активно сприяли ідеї про право державовладця в загальних інтересах вдаватися до податків, якщо недостатньо домену або регалії

Схоластика

Фома Аквінський, Франческо Петрарка

XV - XVI ст..

Зародження фінансової науки. Зміцнення фінансової науки і фінансової практики

Закріплення зв’язку між фінансовою теорією та практикою: набуває більш помітного впливу наука на фінансову практику. Основною проблемою теорії було визначення методів збагачення нації з метою економічного розвитку. Ввели в науковий обіг макроекономічну категорію «національне багатство» як загальне благо, необхідне для держави. Предметом теоретичного дослідження стала сфера обігу (передусім зовнішня, а також внутрішня торгівля і грошовий оборот). Введено категорію «капітал» і обґрунтовано необхідність його накопичення. Фінансова наука існує як складова загальної теорії політичної економії

Монетаризм (ранній меркантилізм) Меркантилізм

Д. Караф, Ф. Гвіччардіні, М. Пальмьері, Дж. Ботеро, Н. Макіавеллі, Йозеф А. Шумпетер, М. Лютер, Ж. Кальвін, Ж. Боден, Антуан Монкретьєн, Т. Ман

Продовження табл. 1.3

1

2

3

4

5

XVII- початок XVIIІ ст.

Активізація фінансової думки

Гостра потреба держав Західної Європи в податках активізувала фінансову думку. З виникненням вчення про податки і розвивається фінансова наука. Аналізуються причини та способи зменшити з метою зменшення тягаря витрат, оподаткування. Досліджуються підходи до оподаткування. Вивчення фінансового сектору здійснювалося з погляду держави. Фінансова наука існує як складова загальної теорії політичної економії. Систематизовані панівні фінансові погляди

Зародження класичної політичної економії, камералізму

В. Петті, Т. Гоббс, Д. Локк, Л. фон Секендорф, Ф. Юсті, Ж. Неккер, І. Зонненфельс, С. Пуфендорф

XVIIІ ст.

Формування загальної системи фінансової науки

Долучили фінансові явища до сфери дослідження політичної економії, сприяли їхній подальшій науковій розробці. Фізіократи створили тeopію перекладання податків. Вченням про чистий дохід положено початок подальшому розвитку важливих питань обкладання теорій поземельної ренти й доходу, внесли істотний вклад в аналіз відмінностей і перспектив прямого й непрямого оподатковування. Фінансова наука існує як складова загальної теорії політичної економії

Фізіократи

Д. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо

Кінець XVIIІ – серед. XIX ст.

Виділення фінансової науки в самостійну наукову дисципліну

Надали фінансовій науці фундаментальне політико-економічне підґрунтя, Розроблено основні питання фінансової науки - податки, бюджет, державний борг, кредит і т.д. Дослідження сутності фінансів в умовах капіталізму. Фінансова наука існує як самостійна наукова галузь та не є складовою політичної економії

Розквіт класичної політичної економії, (вульгарна політична економія, марксизм). камералізму

А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, Ф. Бастіа, Т. Мальтус, Н. Сеніор, Дж.С. Мілль, К. Маркс, Ф. Енгельс, К. Pay, А. Вагнер, Л. Штейна, А. Шеффле

Продовження табл. 1.3

1

2

3

4

5

Кінець XIX - початок ХХ ст.

Формування нової парадигми фінансової науки

Висновки теорію маржиналізму дали змогу сформувати загальну конструкцію фінансової науки та аналізу сутності окремих фінансових явищ і інститутів, перш за все - явища перекладання податків з точки зору теорії граничної корисності. Створено досить цілісну теорію державних фінансів. Визначення фінансово-економічної антикризової державної політики. Розроблено принципово нову теорію фінансів, спрямовану на регулювання економіки в умовах монополізації виробництва.

Неокласична теорія фінансів (маржиналізм), кейнсіанство, неолібералізм

В. Джевонс, К. Менгер, Є. фон Бем-Баверк, Ф. фон Візер, Л. Вальрас, Арнольд Д. Стюарт, Л. фон Мізеса, Ф. фон Хайека, Ф. Ліст, А. Вагнер, Г. фон Шмоллер, М. Вебер, К. Дітцель, Г. Кнапп, В. Зомбарт, А. Маршал, Дж. Кейнс

ХХ ст.

Досліджено кількісні залежності між фінансовими показниками, дефіцитне фінансування, циклічне регулювання економіки. Сформовано концепцію рівноваги економіки в умовах неповної зайнятості, до якої введений грошовий фактор. Теоретичне осмислення та обґрунтуванні ролі і механізмів взаємодії ринків капіталу і найбільших національних і транснаціональних корпорацій в міжнародних і національних фінансових відносинах. Здійснюється теоретичне осмислення ролі фінансів на рівні основної системо утворюючої осередки будь-якої економічної системи - на рівні господарюючого суб'єкта.

Неокенсіанство (ортодоквальне кейнсіанство), посткейнсіанство неокласична теорія, монетаризм

Е. Хансен, А. Оукен, У. Хеллер, У. Шульц С. Харріс, Р. Ліндхольм, О. Екстайн, Р. Харрод, А. Ілерсик, А. Пікок, Дж. Вайсман, Ф. Перру; Ф. Неймарк, В. Віттман, Г. Халлер; К. Дж. Л. Робінсон, Н. Калдор, Ф. Арестис, С. Вайнтрауб, П. Самуельсон, К. Віксель, Й. Шумпетер, Дж. Тобін, Н. Калдор, Г. Шекл, X. Мінський, Р. Клауер, М. Фрідмен

Закінчення табл. 1.3

1

2

3

4

5

Кінець ХХ -ХХІ ст.

Сучасний розвиток фінансової науки

Дослідження фінансових відносин в умовах асиметричності інформації, інститутів як особливої форми суспільного життя і людських відносин, соціального страхування, трансакційних витрат

Теорія інформаційної асиметрії, інституціоналізм, неінституціоналізм

Дж. А. Акерлоф, М. Спенс, У. Мітчелл Дж. Е. Стігліц, Д. Норт, Р. Коузом, Дж. Бьюкенен, М. Олсон, О. Уільямсон

1.4. Розвиток фінансової науки в Україні

Фінансова наука як важлива складова загального націознавства найбільш рельєфно дає уявлення про основні віхи національного поступу, процеси, явища та події, що при цьому відбуваються.

Хоча фінансова наука в Україні сформувалася пізніше від інших економічних наук (становлення її доктрини, ґенеза припадають на початок ХІХ ст., а період розквіту – на його кінець і початок XX ст.), вже в ХІХ – на початку XX ст. вона мала яскравих представників, розробки яких сприяли її світовому визнанню. Окремі їхні здобутки не втратили своєї актуальності й донині. Вони становлять фундамент відродження й продовження славетної сторінки вітчизняної фінансової школи [67].

Повернення до наукової спадщини наших попередників важливе з ряду причин. По-перше, будь-яка наука розвивається на основі попередніх досліджень, має свою ґенезу, еволюцію й період розквіту. По-друге, формування сучасної фінансової доктрини трансформаційного руху країни передбачає всебічне вивчення не тільки світової, а й вітчизняної фінансової теорії та практики, їхніх особливостей у процесі суспільного розвитку. По-третє, на нинішньому етапі розбудови нашої держави, поглиблення національної самосвідомості українців важливим є подолання штучно створеного радянською пропагандою вакууму щодо минулого України (або його спотворення), зокрема розвитку фінансів і фінансової науки. У зв'язку з цим автори ставлять за мету розкрити й узагальнити найважливіші здобутки представників старої національної школи, показати її місце у світовій фінансовій думці.

Відповідно до основних етапів еволюції фінансової думки та її становлення як окремого наукового напрямку джерела вивчення історії фінансової науки в Україні систематизується за певними етапами (табл. 1.4) [67; 113; 172].

Таблиця 1.4

Етапи еволюції фінансової думки в Україні

Якісна характеристика етапу розвитку фінансової науки

Історичний період

Види джерел

Зародження фінансової думки

XVI – XVIII ст.

Праці мислителів, історичні документи

Становлення фінансової науки

перша половина XIX ст.

Проекти урядових реформ, монографічні дослідження

Розвиток теорії фінансів

друга половина XIX – початок XX ст.

Навчальні курси поліцейського і фінансового права, політичної економії, основ фінансової науки, монографії, наукова публіцистика

Деструкція фінансової науки

1930 – 1970-ті рр.

Партійні та державні документи, навчальна література, наукові видання

Формування сучасних концепцій

1980 – по сьогодні

Монографічні дослідження, навчальна література, публікації в періодичних наукових виданнях

Українська фінансова наука дещо активізувалася в період отримання незалежності – з 90-х років:

- в галузі державних і місцевих фінансів плідно працюють професори    О. Д. Василик,    В. М. Федосов, В. Н. Суторміна, В. М. Опарін, В. І. Кравченко;

- в галузі фінансів підприємств і фінансового менеджменту – професори А. М. Поддєрьогін, Г. І. Гребняк;

- в галузі розробки  фінансово-кредитного механізму працюють наукові школи Інституту економіки АН України, Інституту аграрної економіки УААН (академіки І. І. Лукінов, М. Я. Дем'яненко);

- в області фондового ринку –  О. М. Мозговий, В. В. Оскольський.
Проте, по-справжньому оригінальних фінансових робіт в Україні все ще недостатньо, тому досі в багатьох випадках доводиться доповнювати їх перекладною західною літературою [113; 172; 202; 203; 335].

Загалом, за всіх методологічних відмінностей представників вітчизняної фінансової науки об'єднує спільна ознака: захист ліберального економічного порядку в контексті та з позицій вчення про вільне розкриття індивідуальних потреб. Саме цим вони відрізнялися від представників московської школи, їхній професіоналізм і енциклопедичні знання завоювали їм заслужений авторитет.

Прискорення світових глобалізаційних економічних процесів, дедалі більша трансформація вітчизняного господарства у фінансову економіку ставлять перед українською фінансовою наукою нові складні завдання. Вона має здійснити якісний ривок углиб, сформулювати наукові засади структурних та інституційних перетворень у фінансовій сфері, які відповідатимуть новітнім вимогам соціально-економічного розвитку країни та викликам європейського геофінансового середовища. Водночас треба підняти рівень фінансової грамотності суспільства, розуміння вихідних позицій функціонування фінансів повинне стати безумовною необхідністю для кожної освіченої людини.