ліцензія' ВОВК

Формат документа: docx
Размер документа: 0.01 Мб





Прямая ссылка будет доступна
примерно через: 45 сек.



  • Сообщить о нарушении / Abuse
    Все документы на сайте взяты из открытых источников, которые размещаются пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваш документ был опубликован без Вашего на то согласия.

Вовк Федір Кіндратович (справжнє прізвище — Волков; 17.03.1847, с. Крячківці Пирятинського пов. Полтавської губ., нині Пирятинського р-ну Полтавської обл. — 25.08.1918, м. Жлобин, нині Гомельської обл., Білорусь) — етнограф, антрополог, археолог. громадський діяч.
Народився в козацькій сім’ї. Навчався в Ніжинській гімназії, Новоросійському університеті в м. Одесі, Київському університеті (на природничому відділі). Після закінчення навчання брав участь в археологічних розкопках на Київщині та Волині (під керівництвом В. Антоновича), організації недільних шкіл, збиранні етнографічних матеріалів. Активний учасник Київської громади. У 1874—1876 рр. — помічник ревізора губернського секретаря в канцелярії Київської контрольної палати; водночас співробітничав у Південно-Західному відділі Російського географічного товариства 1879 р., побоюючись арешту, нелегально переїхав до Болгарії, де досліджував етнографію українського населення Добруджі; згодом подорожував по Австрії, Італії, Швейцарії. 1887 р. оселився в Парижі, де мешкав до 1905 р. ; вивчав антропологію під керівництвом П. Брока, був обраний членом Антропологічного та Історичного товариств. У 1901—1905 рр. викладав у Російській вищій школі суспільних наук у Парижі, працював над докторською дисертацією «Cкелетні видозміни ступнів у приматів і в людських расах» (захистив 1905 р. ; робота дістала премію Російської академії наук). У 1903—1904 рр. відвідав м. Львів, здійснив кілька експедицій на території Західної України, де проводив антропометричні виміри місцевого населення. 1905 р. переїхав до Cанкт-Петербурга, викладав у Вищій школі П. Лесгафта, з 1907 р. — у Cанкт-Петербурзькому університеті (приват-доцент, з 1917 р. — професор). Тоді ж працював у музеї ім. Олександра III, де зосередив багаті колекції українського матеріалу. 1899 р. обраний членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, 1908 р. — Українського наукового товариства в м. Києві. Здійснив ряд експедицій по українських етнічних територіях (1908 р. — на Чернігівщину, 1909 р. — на Волинь, 1910 р. — на Кубань і Тамань, 1911 р. — на Херсонщину). 1917 р. був запрошений на кафедру географії та антропології Київського університету; помер по дорозі до Києва у м. Жлобині (нині Білорусь).
Досліджував питання української етнографії та народного побуту — «Дослідження ярмарків в етнографічному та економічному відношеннях» (1874); «Побратимство на Україні» (1891); «Шлюбний ритуал та обряди на Україні» (1891—1892); «Cани в похоронному ритуалі на Україні» (1896), зокрема побуту українського населення Добруджі (Болгарія) — «Задунайська Cіч за місцевими спогадами та оповіданнями» (1883); «Російські колонії в Добруджі» (1889); «Українське рибальство в Добруджі» (1899); українського народно-декоративного мистецтва — «Основні риси південноруської орнаментики» (1878); української антропології — «Українці в антропологічному відношенні» (1906); «Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини і Угорщини» (1908). 1916 р. виступив з фундаментальною працею «Український народ у його минулому і сучасному» (ч. 1 — «Антропологічні особливості українського народу», ч. 2 — «Етнографічні особливості українського народу»). Друкував також археологічні та етнографічні розвідки в «Записках Наукового товариства ім. Т. Шевченка» та «Записках Українського наукового товариства в Києві».
У своїх фундаментальних працях Федір Вовк (1847–1918) науково довів, що українці – окремий антропологічний тип. Його етнографічні дослідження охоплювали різні сторони життя народу: способи мисливства, скотарства, хліборобства, а також пересування; особливості осель і речей ужитку. Велику увагу приділено шлюбному ритуалу як Лівобережної, так і Правобережної України, з численними паралелями щодо звичаїв різних народів Європи й Нового Світу.
Ф. К. Вовк був послідовником прогресивної еволюційної наукової школи. Глибоко вивчивши передову західноєвропейську науку, він застосував її досягнення в дослідженнях з вітчизняної етнографії, антропології, археології. Здобутки вченого і в наш час мають всесвітнє значення.
Федір Вовк зробив вагомий внесок в розвиток української антропології. Однак слід застерегти від некритичного сприйняття зібраних ним даних з фізичної антропології. Зауваживши величезну роботу проведену науковцем слід відмітити недостатню вибірку вимірювань, похибки інструментів тих часів, особливості наукової школи[1]. В будь якому разі на той час роботи Вовка були висококласними дослідженнями проведеними за останнім словом науки, котрі справили вплив на майбутне покоління українських вчених та розвиток і вдосконалення вітчизняної антропології загалом. Зокрема одним з товаришів Федіра Кіндратовича був Дмитро Михайлович Дяченко син котрого, Василь, разом з етнографом В. Наулко та іншими пізніше провів значно ширші та досконаліші дослідження котрі є актуальними й сьогодні.
Одна з його найгрунтовніших робіт-"Студії з української етнології та антропології". Федір (Хведір) Вовк у книзі, на основі багаторічних досліджень чітко показує, що український народ є єдиною і неподільною етнографічною і антропологічною цілісністю, чітко підкреслив серед інших народів, чітко виділегл серед інших сусідніх народів. Іншою заслугою вченого було підтвердження приналежності українців додинарської індоєвропейської раси, і спільність її в цьому із південними словянами.
Обійшовши майже пішки всю Україну і пів Європи,дійшов висновку у своїй праці про переважання серед людності українських етнічних земель високого зросту, брахікефалії, тобто округлої форми голови, темного забарвлення волосся і райдужини очей. Сукупність цих ознак він назвав “українським антропологічним типом”, розглядаючи його як різновид адріатичної, або динарської раси, поширеної здебільшого серед південних і західних слов'ян — сербів, хорватів, чехів, словаків, за винятком поляків.
Особливо цікавим розділом його книги є полеміка з дияконом-українофобом Андрієм Караєвим, який хотів "обгрунтувати" свою теорію походження українців матеріалами побудови житла. Вовк розвінчав цю теорію тим, що просто -напросто в різних регіонах країни різні матеріали. На більшості територї України використовували дерево, проте у степових районах дерева не було,і використовували інші матеріали. Також,особисто для мене дуже цікавими були дані про обряди і поховальних обряди.
Отже, Федір Вовк один з найкращих українських науковців, котрий на практиці довів окремішність нашого народу. Після доповіді про українські орнаменти, став справжнім батьком української етнології. Наукова і науково-популярна спадщина Ф. К. Вовка охоплює близько п'ятисот виданих праць. Колекції та матеріали, зібрані ним, становлять цінну частину фондів багатьох музеїв. Його бібліотека стала основою книгосховища Інституту археології НАН України. Перебуваючи більшу частину свого життя за межами України, вчений ще в 1915 р. заповів усю свою наукову спадщину майбутній Академії наук України. Його праця "Студії з української етнографії та антропології." Є чудовим екстрактом усієї наукової діяльності вченого.Незважаючи на похибки у антропологічних вимірах, ця книга є одною з найкращих для розуміння українського етносу і України в цілому.