Франц Шуберт (біографія)

Формат документа: docx
Размер документа: 0.03 Мб





Прямая ссылка будет доступна
примерно через: 45 сек.



  • Сообщить о нарушении / Abuse
    Все документы на сайте взяты из открытых источников, которые размещаются пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваш документ был опубликован без Вашего на то согласия.


Франц Шуберт
(1797-1828)
Франц Шуберт – видатний австрійський композитор, піаніст, став першим яскравим представником романтичного стилю в музиці.
Композитор відзначався дуже високою творчою продуктивністю. Відомо, що якось протягом дня він написав 8 пісень. За один тільки 1815 рік Шуберт створив 144 пісні, 4 опери, 2 симфонії, струнний квартет, 2 сонати для фортепіано і ряд інших творів.
За своє коротке життя (прожив 31 рік) він створив 1500 творів. Ним написано понад 600 пісень («Маргарита за прядкою», «Серенада», «Лісовий цар», «Форель», «Баркарола», Ave Maria), 9 симфоній (одна з них загублена), 13 увертюр для симфонічного оркестру, 22 сонати для фортепіано, 8 експромтів, 6 музичних моментів, фантазії, тріо, квартети для різноманітних інструментів, декілька опер, 2 вокальних цикли («Прекрасна мірошничка», «Зимовий шлях»), понад 600 пісень («Маргарита за прядкою», «Серенада», «Лісовий цар», «Форель», «Баркарола», Ave Maria) та ін.
Переважна більшість творів Ф. Шуберта не була надрукована і не виконувалась за життя композитора. Лише після смерті один за одним побачили світ невідомі раніше твори.
Так, наприклад, із 603 пісень було надруковано 174, Восьма симфонія була виконана тільки через 10 років, а Сьома симфонія – лише через 42 роки після смерті композитора. Чимало зусиль для цього доклали композитори-романтики Ф. Ліст, Р. Шуман, Ф. Мендельсон-Бартольді.
Франц Шуберт народився 1797 р. у передмісті Відня (Ліхтенталі) в родині шкільного вчителя із християнської сім’ї. Мати була дочкою слюсаря. В сім’ї дуже любили музику і постійно влаштовували музичні вечори. Батько грав на віолончелі, а брати – на різних музичних інструментах. Виявивши у маленького Франца музичні здібності, батько та старший брат Ігнац почали навчати його грати на фортепіано і скрипці. Незабаром хлопчик зміг приймати участь в домашньому виконанні струнних квартетів, виконуючи партію альта. Завдяки гарному голосу 11-річного Франца вдалось влаштувати до конвікту при соборі Св. Стефана у Відні – школи придворних співаків. Роки, проведені у цій школі, були вирішальні в розвитку творчих інтересів та становленні майбутнього композитора. У школі існував учнівський оркестр, де він грав у складі перших скрипок, а іноді навіть виконував обов’язки диригента. Шуберт познайомився з симфонічними творами різних жанрів (симфоніями, увертюрами), квартетами, вокальними творами. Також брав участь у хорі, що давало йому уявлення про вокальну культуру. У ці ж роки Ф. Шуберт познайомився з видатними творами Моцарта, Гайдна, Бетховена, які полюбив на все життя.
Музична атмосфера Відня була насичена фольклором багатьох національностей: австрійським, німецьким, італійським, слов’янським, угорським. З дитинства Франц Шуберт ввібрав у себе цю різнобарвність багатонаціональної музичної стихії, відлуння якої ми відчуваємо в його творчості.
Саме у школі розпочалась його творча діяльність. Уже тоді він створив свої перші твори: фантазію для фортепіано, ряд пісень. Юний композитор пише багато, з великим захопленням, часто у збиток іншим шкільним заняттям. Своїми неймовірними здібностями він звернув на себе увагу відомого придворного композитора Сальері, з яким Шуберт займався протягом року. Згодом бурхливий розвиток музичного таланту Франца почав викликати тривогу батька. Він добре знав, який важкий шлях музикантів, навіть таких всіма визнаних, як Гайдн, Моцарт, Бетховен. Батько хотів врятувати свого сина від такої долі. В покарання за надмірне захоплення музикою він навіть заборонив йому у святкові дні бувати вдома. Але ніякі заборони не змогли затримати розвиток природного таланту хлопчика.
Не закінчивши навчання, Шуберт залишив школу й на вимогу батька зайнявся педагогічною роботою. Три роки він служив помічником вчителя, навчаючи дітей грамоти та іншим початковим предметам. Також навчав музиці дочок графа Естергазі. Надалі його життя аж до смерті залежало від випадкових заробітків.
Ці роки не були кращими в житті композитора. Його тяга до музики, бажання створювати музику стає ще сильніше. З'являються такі чудові твори, як «Гретхен за прядкою» та «Лісовий цар» на слова Гете, фортепіанні сонати, опери, Ф. Шуберт знав, що його покликання – музика й тільки їй він повинен присвятити все своє життя. «Я з'явився на світ, щоб створювати музику», – писав композитор.
Відчуваючи це, Франц вирішив, усупереч бажанню батька, залишити службу вчителя та назавжди зайнятися музичною творчістю, що спричинило розрив стосунків з батьком, і композитор змушений був покинути рідний дім і переїхати до Відня (1817-1822 роки). Там він жив у великих злиднях, не маючи постійного кутка, по черзі у своїх друзів поетів, музикантів, художників. Але незважаючи на життєві незгоди та матеріальну скруту, композитор плідно працював. Чарівні мелодії кружляли в його голові з такою швидкістю, що він навіть не встигав їх записувати. Музичні думки приходили до нього навіть уві сні. Прокидаючись, він намагався швидше записати їх, тому не розлучався з окулярами навіть вночі. А якщо твір не виливався зразу в досконалу і закінчену форму, композитор продовжував працювати над ним, поки не був повністю задоволений. На деякі віршовані тексти Шуберт написав до 7-и варіантів пісень! Ф. Шуберт говорив друзям: «Я створюю музику кожного ранку, і холи я закінчую одну п’єсу, я починаю іншу». Так з'явилися симфонії, концерти, фортепіанні сонати, опери, «Незакінчена симфонія», цикл пісень «Прекрасна мірошничка».
Музика Ф. Шуберта звучала переважно на «шубертіадах». Так називалися мистецькі зустрічі, де лише вузьке коло друзів композитора (співаки, піаністи, поети й художники) мали щасливу можливість почути вже створені композиції, а також імпровізації композитора. Друзі завжди тримались разом, вони збирали, зберігали; розповсюджували твори Шуберта, переписували рукописи, ходили до видавництв, організовували концерти. Поступово кількість палких шанувальників творчості Шуберта зростала, але для широкої слухацької аудиторії його музика все ж залишалась незнайомою.
Особливо багато зробив для Франца Шуберта відомий співак Фогль, якому сподобались його незвичні, прості пісні: він став виступати з ними у всіх концертах. Музика Шуберта ставала популярною серед простих людей Відня та його передмість.
Бідність, безперервні життєві негаразди (у композитора навіть не було свого роялю, геніальні мелодії він записував на зворотному боці меню, бо не мав нотного паперу) важко позначилися на здоров'ї Шуберта. Організм його був виснажений.
Коло творів останнього десятиліття життя Шуберта дуже широке і різноманітне. Він пише симфонії, сонати для фортепіано, квартети, квінтети, тріо, меси, опери, масу пісень та багато іншої музики. Але при житті композитора його твори виконувались рідко, а велика їх частина так і залишилася в рукопису.
Нс маючи ні засобів, ні допомогою впливових покровителів, Шуберт майже не мав можливості видавати твори: жанр пісні, головний в творчості Шуберта, вважався тоді більш придатним для домашнього музикування, ніж для відкритих концертів . У порівнянні з симфонією і оперою пісні не відносились до значних музичних жанрів.
У той час як блискуча і розважальна музика Йоганна Штрауса і відомого композитора Ланнера мала величезний успіх, жодна опера Шуберта не була прийнята до постановки, жодна з його симфоній нс була виконана оркестром. Мало того: ноти його кращих сьомої і восьмої симфоній були знайдені лише через багато років після смерті композитора. А пісні на слова Гете, послані йому Шубертом, так і не удостоїлись уваги поета.
Боязкість, невміння влаштовувати свої справи, небажання просити, принижуватись перед впливовими особами були також немало важливою причиною постійних матеріальних ускладнень Шуберта. Але, недивлячись на постійне безгрошів'я, композитор не бажав піти ні в служіння до князя Естерхазі, ні в придворні органісти, куди його запрошували. Іноді Шуберт не мав навіть фортепіано і складав без інструмента. Матеріальні негаразди завадили йому одружитися на коханій дівчині. Він був бідний, голодний, нещасний, але незалежний. А головне, ніщо не заважало йому складати музику.
І все ж віденці дізналися і полюбили музику Шуберта, яка сама пробила шлях до їхніх сердець. Подібно старовинним народним пісням, передаючись від співака до співака, його твори поступово набули глибоких поціновувачів. Це не були відвідувачі придворних салонів, багатих будинків, палаців віденської аристократії. Велику роль у популяризації музики Шуберта зіграв видатний співак того часу Йоганн Міхаель Фогль, артистично виконуючий пісні Шуберта під акомпанемент самого композитора. Разом з Шубертом Фогль 3 рази здійснював концертні поїздки по містам Австрії.
Незабезпеченість, безперервні життєві невдачі важко відобразились на здоров’ї Шуберта. Організм його був виснажливий. Примирення з батьком в останні роки життя, більш спокійне, урівноважене домашнє життя вже не могли нічого змінити. Припинити складати музику Шуберт не міг, в цьому були ціль і сенс його життя. Але творчість вимагала величезної витрати сил, енергії, яких ставало з кожним днем все менше.
У 27 років Шуберт писав своєму другу Шоберу «... я почуваюся дуже нещасною людиною на цьому світі...». Цей настрій знайшов відображення і в характері музики останнього періоду творчості композитора. Якщо раніше Шуберт створював переважно світлі, радісні твори, то за рік до смерті він пише цикл пісень «Зимовий тлях». Сам композитор назвав їх «жахливими» і говорив друзям, що від них він жахливо стомився.
В останній рік життя Шуберт, який став відомий завдяки пісням, все частіше звертався до оркестрових творів. «Я більше нічого не хочу чути про пісні, я тепер цілком зайнятий написанням опер і симфоній».
У 1828 році зусиллями друзів був організований єдиний прижиттєвий авторський концерт композитора, який мав величезний успіх і приніс композитору велику радість. Кошти від виступу на деякий час полегшили його матеріальне становище. Попри слабке здоров'я, він продовжував писати. Кінець настав раптово. Шуберт захворів тифом. Слабкий організм не витримав тяжкої хвороби, й восени 1828 року Франц Шуберт помер. Майно, що залишилося, було продане за копійки.
На Веригінському цвинтарі у Відні, де похований композитор, його друзі встановили пам'ятник, на якому викарбувані такі слова: «Тут поховано безцінний скарб, але ще прекрасніші надії».