• Название:

    Приблизно в цей же період членами яхт


  • Размер: 0.03 Мб
  • Формат: DOCX
  • или
  • Сообщить о нарушении / Abuse

Установите безопасный браузер



Предпросмотр документа

Приблизно в цей же період членами яхт-клубу стають також почесний громадянин Спиридон Степанович Калогерас (1898 р.), старший маклер Миколаївського біржового комітету, Зосим Миколайович Франгопуло (1902 р.), хлібний експортер у Миколаєві, Юлій Осипович Гольфарб (1903 р.), довірений Миколаївського відділення Російського для зовнішньої торгівлі банку, надвірний радник Генріх Миколайович Теодорович (1906 р.), служив в управлінні Харківсько-Миколаївської залізниці, відставний штабс-капітан Олександр Євграфович Кровопусков (1908 р.), діловод статистичного комітету (перебував у штаті канцелярії градоначальника), купець 2-ої гільдії Георгій Антонович Властелиця (1909 р.) та інші. Троє останніх на початку ХХ ст. були також гласними міської думи та членами Миколаївського кредитного товариства. Г. А. Властелиця, наприклад, виконував обов’язки члена правління, О. Є. Кровопусков – директора, а Г. М. Теодорович – члена наглядового комітету, тобто ревізійної комісії товариства.

Багато членів яхт-клубу не тільки брали активну участь у комітеті та в різних відділеннях і комісіях клубу, але й надавали йому значну матеріальну допомогу. У 1912 році членом Миколаївського яхт-клубу став колезький радник, інженер- технолог Дмитрієв Микола Іванович, директор заводу «Руссуд». У тому ж році він заснував два цінні призи: перехідний кубок імені Російського суднобудівного товариства, що присуджувався стерновому, який здійснив найбільшу кількість дальніх плавань у сезоні на судні яхт-клубу (у цьому ж 1912 році був присуджений почесному члену яхт-клубу Д. С. Амосову), та перехідний кубок імені Миколаївських заводів і верфей, який вручався переможцю перегонів у межах миколаївських вод (до виходу в море). У цих перегонах могли брати участь тільки яхти вітчизняного виробництва. Крім того, на кошти М. І. Дмитрієва побудована велика фахверкова (каркасна) шлюпочна майстерня, покрита оцинкованим залізом, з великим світлим плазом для розбивки на ньому в натуральну величину креслень суден.

У наступному році Микола Іванович побудував у яхт-клубі просторий кам’яний сарай (замість дерев’яних, що потребували капітального ремонту) з великою залізобетонною терасою, де члени і гості яхт-клубу проводили влітку свої вечори, а також дерев’яний, критий залізом, сарай-елінг для будівництва суден.. До речі, тераса і зараз використовується за призначенням. У 2007 році тут проходило святкування 120-річчя яхт- клубу.

За клопотанням Д. І. Дмитрієва морський міністр адмірал І. К. Григорович, почесний член Миколаївського яхт-клубу (з серпня 1912 р.), запровадив у яхт-клубі приз Морського міністерства – перехідний кубок. У цьому ж році Миколу Івановича було обрано почесним членом яхт-клубу, віце-командором та головою гоночної комісії. М. І. Дмитрієв активно займається водними видами спорту. У 1913 році він придбав найшвидкохіднішу на Чорному морі моторну шлюпку «Диявол» (замість подібної шлюпки «Єлизавета»), а в 1913–1914 рр. побудував у майстернях яхт-клубу крейсерський шлюп «Адмірал Григорович» У період революції Микола Іванович виїхав у Францію.

У 1923 р. працював в одному з невеликих міст директором маленької майстерні, де виготовлялися радіатори для опалення. Тут його й зустрів видатний російський учений-кораблебудівник О. М. Крилов, який добре його знав і цінував. Олексій Миколайович тоді знаходився у Франції, де займався фрахтовкою суден для перевезення в Радянський Союз закуплених за кордоном паровозів. За його рекомендацією М. І. Дмитрієва було призначено завідуючим заводом із комерційного суднобудування у Франції, де він потім багато років працював.

Оригінальний бронзовий приз для крейсерських яхт подарував ще у 1905 році дійсний член Миколаївського яхт-клубу з 1897 р., потомственний почесний громадянин, барон Мас Володимир Аристович.

Цікаво, що В. А. Мас був онуком банкіра, дипломата, одеського купця 1-ої гільдії, комерції радника, громадського діяча Ернста (Ариста) Юхимовича Маса, який багато зробив для розвитку торгівлі та благодійництва в сусідній Одесі і якого було нагороджено за особливі заслуги двома золотими медалями та чотирма орденами. Йому також пожалували звання потомственого громадянина. Він був нагороджений двома німецькими орденами за консульську службу як ганноверський та генеральний північно-німецький консул, а у 1873 році король прусський та імператор німецький пожалував йому баронське достоїнство, яке йому дозволило прийняти Міністерство юстиції Російської імперії.

Володимир Аристович мав в Одесі торгову фірму, що займалась оптовою торгівлею різними товарами, та «Тютюнну», які знаходились на вул. Грецькій, 25, а з 1900 по 1917 р. був співвласником черепично-цегельного заводу «Петрівка» Корениської волості Одеського повіту. Крім того, він був хлібним експортером у Миколаєві.

В. А. Мас був також дійсним членом Миколаївського благодійного комітету, а у 1902 р. – членом комітету Миколаївського яхт-клубу, мав власну палубну яхту «Стелла». Проживав він у Миколаєві.

Восени 1909 р. в яхт-клубі було відкрито гімнастичний відділ, для якого віце- командор Г. Ф. Віндшейд подарував декілька цінних гімнастичних снарядів. У його відкритті та розвитку брали участь уже відомі нам члени яхт- клубу П. П. Юрицин, Е. Е. Делуа, В. Ф. Соболєв, Ф. І. Фрішен та ін., а також член яхт- клубу з 1906 р., юрист, присяжний повірений Полікарп Іванович Сінкевич, який із 1908 р. неодноразово обирався членом господарчого відділення комітету та комісії посередників. У нього була веслувальна шлюпка «Мурочка». Він відомий ще й тим, що у 1917 році, після Лютневої революції, був організатором і першим начальником (головним комісаром) Миколаївської міської тимчасової міліції.

До Миколаївського яхт-клубу вступали іноді цілими сім’ями. Наприклад, у списках членів яхт-клубу ми знаходимо прізвища купця 2-ої гільдії, гласного міської думи з 1901 по 1905 р. Павла Михайловича Стоянова (членом яхт-клубу став у 1898 р.) і його сина Олександра (член яхт-клубу з 1906 р.), який у 1912–1914 рр. був помічником начальника гавані з господарської частини та обирався в господарське відділення комітету. Він також брав активну участь у вітрильних перегонах. На власній яхті «Прелесть» у серпні 1910 р. він завоював ІІ приз, а в 1911 р. – два ІІІ та І призи.

У цих же списках бачимо й прізвища братів Ортензато: Іллі, Петра, Марка, Дмитра, Спиридона, Олексія, які були членами яхт-клубу з 1903 по 1911 р., братів Вадонів: Юлія, Адольфа, Павла, які були членами яхт-клубу з 1898 по 1901 р., братів Донаті, Августа Ренальдовича і Віктора Ренальдовича (членами яхт-клубу стали у 1890 і 1896 рр.), братів Діковських, Володимира та Михайла, і їх батька Василя Микитовича та багато інших.

Як правило, усі вони активно займалися вітрильним спортом і брали участь у роботі яхт-клубу. Юлій Вадон, наприклад, у 1906 та 1907 рр. був членом гоночної комісії, Віктор Донаті з 1906 по травень 1909 р. був завідуючим господарством та членом господарчого відділення комітету.

У 1907 році його членами стали брати Кузнецови – Всеволод і В’ячеслав, які також були чудовими яхтсменами. Всеволод Семенович, потомственний почесний громадянин, був секретарем Миколаївського міського кредитного товариства, дуже багато робив для розвитку яхт-клубу. Він постійно входив у комітет, у різні його відділення та комісії, причому одночасно міг займати декілька виборних посад: помічника начальника гавані (а начальником гавані, до речі, протягом багатьох років був видатний яхтсмен Квітка Олександр Дмитрович), члена технічного відділення комітету та члена гоночної комісії. ]. Про його здібності у вітрильному спорті свідчать, наприклад, такі факти: у 1910 р. він завойовує перший приз на яхті «Звонар», у 1911 – три перших призи (два на яхті «Валькірія» і один на яхті «Сирена»). До речі, яхта «Валькірія» належала теж талановитому яхтсмену, хірургу Борису Григоровичу Кранцфельду, члену яхт-клубу з 1901 р. У цей же період він також посідає на ній перші та призові місця. А в серії змагань у 1912 р., наприклад, він отримує три перші та два другі призи.

А В’ячеслав Семенович був помічником присяжного повіреного й активно зай- мався громадською роботою, був членом багатьох комісій міської думи: «Про користі й потреби міста», юридичної, училищної, з будування набережної, а також членом постійної ревізійної комісії, членом піклувальної ради міської лікарні та ін. Брати мешкали на вулиці Потьомкінській, 25. Наступного року до вітрильного спорту залучився і третій брат Кузнецових – Борис Семенович.

У 1912 р. членом яхт-клубу став ще один брат Кузнецових – Анатолій Семенович, який у цьому ж році бере участь у вітрильних перегонах на яхт-клубівській яхті «Звонар» і отримує І приз. П’ятий брат, Леонід Семенович, хоч офіційно і не значився у членах яхт-клубу, але в ньому теж бував часто. У звіті за 1910 рік, наприклад, знаходимо його ім’я у списку постійних гостей яхт-клубу. До речі, у 1920-ті рр. та у 1930 році він працював науковим співробітником Миколаївського історико-археологічного музею, а в період фашистської окупації, у 1941–42 рр., виконував обов’язки директора музею, займався систематизацією та збереженням музейних колекцій.

Батько братів Кузнєцових, Семен Кирилович, потомственний почесний громадянин, гласний місь- кої думи з 1901 по 1905 р., теж був членом яхт-клубу з 1895 р., а у 1906 р. обирався в комісію посередників та в члени ревізійної комісії.

Можна згадати в цьому плані й купця першої гільдії Авраамова Миколу Розумниковича, члена наглядового комітету (ревізійної комісії) Мико- лаївського міського кредитного товариства, теж гласного міської думи з 1901 по 1905 р., члена яхт- клубу з 1898 р., який згодом залучив до вітрильного спорту свого брата Івана Розумниковича, а потім і сина Петра (1910 р.).

Талановитими яхтсменами були і брати Канонникови – Борис Володимирович і Всеволод Володимирович, які також брали активну участь у вітрильних перегонах, у т.ч. і в серії гонок сезону 1912 р. В одній із них, яка відбулася 19 серпня, Борис Канонников на яхті «Порив», що також належала яхт-клубу, завоював І приз. Роком раніше його брат Всеволод у таких же змаганнях на яхті «Запорожець» отримав ІІІ приз. А у 1914 році Борис Володимирович обирався в члени господарчого відділення комітету.

У 1912 році, крім М. І. Дмитрієва, про якого мовилось вище, членами Миколаївського яхт-клубу стають такі видатні постаті, як Юренєв Борис Олександрович, інженер, директор заводу «Наваль» (1912–1918 рр.), за якого було проведено велику реконструкцію заводу. Костенко Володимир Полієвктович, талановитий інженер заводу «Наваль», з 1915 року здійснював загальне

керівництво будівництвом підводних човнів, був головою міської думи в 1917 – на початку 1919 рр. а трьома роками раніше, у 1909 р. – Нальотов Михайло Петрович, винахідник першого у світі мінного загороджувача «Краб».

Зупинимося трохи детальніше на історії цього унікального підводного човна. Він був закладений на стапелі № 2 критого елінгу заводу «Наваль» у вересні 1909 р. 12 серпня 1912 р. човен був спущений на воду і добудовувався аж до 1915 року. Імперіалістична війна тривала вже майже рік, а «Краб» тільки розпочав здаточні випробування (у липні він пройшов тільки стадію швартових випробувань). Незважаючи на це, ще 25 червня 1915 р. наказом по морському відомству він був зарахований до складу Чорноморського флоту. Такій поспішності була серйозна причина. Коли розпочалася Перша світова війна, Чорноморський флот Росії явно переважав турецький. Але через 12 днів після початку війни до Стамбула прийшли німецькі крейсери – лінійний крейсер «Гебен» і легкий крейсер «Бреслау». Після цього перевага Чорноморського флоту стала сумнівною. Російські броненосці хоч і переважали їх в озброєнні, але мали швидкість всього 16 вузлів, тоді як «Гебен» розвивав швидкість 28 вузлів. Улітку 1915 р. мав стати до ладу перший із найновіших кораблів – «Імператриця Марія», що будувався на заводі «Руссуд». Але перехід із Миколаєва до Севастополя він повинен був здійснювати з артилерією, яка ще не пройшла опробування. Щоб уникнути зустрічі з «Гебеном», і було вирішено перекрити йому вихід у Чорне море, поставивши підводні міни перед Босфором. З цим завданням «Краб» упорався «на відмінно».