• Название:

    ДОГОВІР РЕНТИ І ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ

  • Размер: 0.04 Мб
  • Формат: DOCX
  • или

ДОГОВІР РЕНТИ І ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ

Поняття та зміст рентних відносин.

Характеристика договору ренти

Характеристика договору довічного утримання

Відмінності між рентой і утриманням

Регулювання майнових відносин здійснюється через різні інститути цивільного права. Одним із найпоширеніших інститутів є договір, який відомий ще з римських часів. Новим для цивільного права України є закріплення в Цивільному кодексі України (надалі – ЦК України) договору ренти, що не був передбачений у Цивільному кодексі УРСР 1922 р. і 1963 р. У зв’язку з цим виникає багато теоретичних та практичних проблем, зокрема: віднесення договору до реальних чи консенсуальних договорів, визначення предмета та суб’єктного складу договору ренти.

Дослідники розвитку рентних зобов’язань стверджують, що цей правовий інститут походить ще з римських часів, хоча, на відміну від інших інститутів римського права, і не був достатньо чітко сформований.

Зокрема, М. П. Апанасюк зазначає у своєму дослідженні: «…в Стародавньому Римі під рентними правовідносинами розумілися поземельні орендні правовідносини під назвою ius in argo vectigali або ius emphiteuticum. Відмінність названих орендних правовідносин від усталених рентних полягає в тому, що при емфітевзисі canone сплачує володілець власнику, а при рентному договорі ренту платить власник землі іншій особі».

У середньовічний період рентні правовідносини почали активно розвиватися, саме тоді з’явилися перші класифікації рентних договорів на договори довічної ренти і договори постійної ренти (безперервної або безстрокової).

У літературі ренту розглядають як юридичне і як економічне поняття.

СЛАЙД

Як юридичне поняття ренту розуміють «як ризиковий (алеаторний) правочин, згідно з яким переноситься право власності на майно під забезпечення майбутніх потреб одержувача».

Як економічна категорія рента – це «періодична плата у вигляді грошових платежів або їх натурального еквівалента, що здійснюється замість отриманого майна».

Ренту як юридичну категорію також розглядають у широкому та вузькому значенні. Наприклад, Р. А. Майданик вказує, що «у широкому значенні рента є узагальненим поняттям договору ренти, видом самостійного цивільно-правового зобов’язання, з властивими йому загальними та особливими ознаками. У вузькому значенні “рента” – форма виплати у вигляді певної грошової суми або іншого надання, передбаченого договором ренти».

В Україні, як зазначено вище, договір ренти отримав законодавче регулювання з набранням чинності 1 січня 2004 р. ЦК України (статті 731 – 743). Забігаючи наперед, слід зазначити, що за основу норм ЦК України стосовно договору ренти взято норми Модельного ЦК для країн СНД, у розробці якого брали участь автори українського цивільного кодексу.

Договір ренти – це цивільно-правовий договір, згідно з яким одна сторона (одержувач ренти) передає іншій стороні (платнику ренти) у власність майно, а платник ренти зобов’язаний в обмін на отримане майно періодично виплачувати одержувачеві ренту у вигляді певної грошової суми чи надання засобів на його утримання в іншій формі (ч. 1 ст. 371 ЦК України).

Норми щодо договору ренти можна знайти й у законодавстві інших країн, а також в уніфікованих міжнародних документах, зокрема, в Модельному ЦК для країн СНД (статті 550–572, глава 33). Згідно з ч. 1 ст. 550 цього документа: «По договору ренты одна сторона (получатель ренты) передает другой стороне (плательщику ренты) в собственность недвижимое или движимое имущество, а плательщик ренты обязуется в обмен на полученное имущество периодически выплачивать получателю ренту в виде определенной денежной суммы либо предоставления средств на его содержание в иной форме». Фактично аналогічні Модельному ЦК для країн СНД норми про договір ренти містять ЦК РФ (статті 583 – 605, глава 33), ЦК Республіки Білорусь (статті 554 – 576, глава 33), ЦК Республіки Казахстан (статті 517 – 539, глава 28), ЦК Республіки Узбекистан (статті 512 – 529, глава 32), ЦК Киргизької Республіки (статті 519 – 541, глава 26), ЦК Республіки Вірменія (статті 571 – 588, глава 32), ЦК Республіки Молдова (ст. 847 – 858). При цьому, в більшості цивільних кодексів колишніх республік СРСР, на відміну від законодавства України, договір довічного утримання або договір довічної (пожиттєвої) ренти прописаний як різновид договору ренти. У той же час, ЦК Республіки Таджикистан, ЦК Туркменістану, ЦК Грузії містять норми договору довічного утримання, а договір ренти не виписаний як окремий вид (самостійний) чи тип (підвид) договору. Це пов’язано з тим, що операція, яка здійснюється за договором ренти про передачу майна у власність за плату, за своєю суттю є операцією з купівлі-продажу, тому розробники ЦК у цих країнах дійшли висновку, що немає потреби виділяти цей договір окремо. Загалом питання щодо необхідності виокремлення договору ренти як самостійного виду договору є дискусійним у літературі. Тому і такий неоднозначний підхід відображено в законодавстві низки країн. Що ж до законодавства Західної Європи, то в уніфікованих актах договір ренти окремо не прописується. також немає спеціальних норм про цей договір у Директивах ЄС, у проекті Європейського цивільного кодексу.

Отже, поняття договору ренти закріплено ч. 1 ст. 731 ЦК України, згідно з якою

СЛАЙД

за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

СЛАЙД

Договір ренти має притаманні йому певні ознаки.

За своєю юридичною природою договір ренти є двостороннім, оскільки платник ренти та одержувач ренти мають права та обов’язки.

Зазначений договір є оплатною, ризиковою (алеаторною), двосторонньою, імперативно реальною або консенсуальною (у визначених законом випадках), довготривалою угодою, що передбачає перехід права власності до набувача (платника) під виплату безстрокових (довічних) або на певний строк періодичних рентних платежів. Поділ договорів на реальні й консенсуальні ґрунтується на впливі фактичного передання майна на дійсність пов’язаного з ним договору.

Якщо у ньому зазначено «…зобв’язується передати…», то такі договори слід відносити до консенсуальних, якщо «…передає…» – до реальних, а якщо «…передає або зобов’язується передати...» (прикладом може бути договір дарування), то такий договір може бути як реальним, так і консенсуальним. Відповідно до такого традиційного формально-логічного тлумачення договору ренти, він є реальним. Таку позицію можна знайти в деяких науково-практичних коментарях ЦК.

Відповідно до частини третьої ст. 640 «Момент укладення договору» ЦК України «договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації». Крім того, згідно з частиною четвертою ст. 334 «Момент переходу права власності за договором» ЦК України, «якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації». Отже, оскільки договір ренти нерухомого майна вважається укладеним з моменту державної реєстрації, а така реєстрація є моментом переходу права власності на нерухоме майно, то момент укладення договору збігається з моментом передачі майна. Такий договір за формальними ознаками можна вважати реальним. Договір ренти, за яким передається рухома річ або майнові права, вважають укладеним з моменту нотаріального посвідчення, а тому його слід віднести до консенсуальних.

Дискусійним є питання щодо реальності ренти. Договір ренти доцільно визнати консенсуальним договором, який вважається укладеним з моменту нотаріального посвідчення або державної реєстрації і покладає на отримувача ренти обов'язок передати майно платнику ренти. Консенсуальний характер договору ренти обґрунтовується тим, що окрім надання договору відповідної форми для його укладення не вимагається передача майна платнику ренти.

Договір ренти вважається укладеним і право власності виникає у набувача (платника ренти) з часу нотаріального посвідчення або реєстрації договору, а не в момент передачі майна чи фактичної його передачі набувачу, чому і відповідає його визнання договором консенсуальним.

Нотаріальне посвідчення і державна реєстрація визнаються юридично значимим фактом, необхідним для набрання чинності договору ренти, що унеможливлює реальний характер наведеного договору, оскільки будь-який реальний договір вчиняється шляхом передачі речі одним контрагентом іншому. Вчинення реальних дій учасниками рентного договору, укладеного в неналежній формі, недостатньо для набрання чинності наведеного договору. Щодо цього в літературі слушно зазначається про недоцільність застосування юридичної фікції визнання передачею речі під виплату ренти моменту реєстрації переходу прав власності для випадків, коли закон вважає це для відчуження майна необхідним, і фактичного вручення - в усіх інших випадках.

Вищенаведені позиції мають бути узгоджені у зв'язку з внесенням Законом України від 11 лютого 2010 р. змін до ч. 2 ст. 732 ЦК, згідно з якими договір ренти та договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягають нотаріальному посвідченню. Отже, вимога про державну реєстрацію скасована.

За характером надання рента фактично має оплатний характер, оскільки майно передається отримувачем ренти (відчужувачем) у власність платника ренти в обмін на сплату останнім рентних платежів на користь отримувача ренти. Однак ЦК України режим формально оплатного договору визнає лише за рентою, одержувач якої передає майно у власність платника ренти за плату (ч. 2 ст. 734 ЦК). Безоплатною визнається рента, майно за якою передається у власність платника ренти безоплатно, і за таких відносин мають застосовуватися положення про договір дарування.

Поширення норм про дарування не можна розглядати як свідчення визнання даруванням даного виду ренти в цілому. Законодавець таким чином вимушено заповнює прогалину правового регулювання безоплатної ренти схожою до неї конструкцією дарування, яка, однак застосовується лише в частиш, що не суперечить сутності договору ренти.

Сфера дії на безоплатну ренту норм про дарування обмежується відносинами з безоплатного передання рентного капіталу у власність платника ренти; положення про дарування не поширюються на відносини зустрічного надання-сплати рентних платежів.

За спрямованістю зобов’язання договір ренти належить до договорів, пов’язаних з переданням права власності набувачеві (платнику ренти).

Договір ренти є правовою формою здійснення передання майна (рентного капіталу) у власність набувача (платника ренти), обтяженого зустрічним наданням періодичних платежів (ренти) як елемента утримання.

Також, істотною умовою договору, що передбачає передання під виплату ренти грошової суми або іншого майна, є умова, яка встановлює обов’язок платника ренти надати забезпечення виконання його зобов’язань, або застрахувати на користь одержувача ренти ризик відповідальності за невиконання або неналежне виконання цих обов’язків. При цьому мова може йти про передання під виплату ренти грошової суми, вираженої у гривнях

Але що ж може бути предметом договору ренти? В літературі є декілька думок з цього приводу. М. П. Апанасюк зазначає, що «предметом договору ренти може бути будь-яке індивідуально визначене майно, не вилучене з цивільного обігу, якому властиві як родові, так і індивідуальні визначені ознаки, використання якого у підприємницькій діяльності або для задоволення власних потреб платника ренти сприяє утворенню майнового доходу». Однак, на думку цього автора, не можуть бути предметом договору ренти невідчужувані нематеріальні блага, як-от особисті немайнові права, ідеї, неуречевлені результати інтелектуальної діяльності, послуги. Російський учений Є. А. Суханов, навпаки, вважає, що «немає теоретичних перешкод для закріплення в законодавстві можливості пе- редачі під виплату ренти майнових прав, інформації, результатів інтелектуальної діяльності, в тому числі прав на них, виконання робіт і надання послуг з цією ж метою». Дещо ширше тлумачать поняття предмета договору ренти Р. А. Майданик та Н. С. Кузнєцова: «предмет договору ренти кладеться з двох взаємозумовлених видів дій щодо передання майна, яке відчужується під виплату ренти, та самої ренти, яка виплачується її одержувачеві». У зв’язку з тим, що до відносин сторін можуть застосовуватися положення договору про купівлю-продаж та дарування, російські вчені М. І. Брагинський та В. В. Вітрянський вважають, що предметом договору ренти можуть бути також права. На думку Р. О. Стефанчука, «предметом договору є майно (не лише речі та їх сукупність, а й майнові права та обов’язки, зокрема інформація, результати інтелектуальної діяльності та виключні права на них, виконання робіт та надання послуг), яке передається під виплату ренти, а також сама рента (як у грошовій формі, так і шляхом надання речей, виконання робіт або надання послуг)». На противагу зазначеним поглядам, В. М. Балюк вважає, що предметом договору ренти можуть бути тільки речі: «договір ренти відрізняється від інших договорів, які теж спрямовані на відчуження майна у власність, тим, що його предметом не можуть майнові права, а також право вимоги». В літературі також обговорюють питання щодо можливості передачі в ренту грошей. Р. А. Майданик вказує, що «теоретично рента грошей не суперечить сутності ренти, оскільки в цьому випадку гроші виконують функцію рентного капіталу. Рента грошей відрізнятиметься під позики алеаторним характером зобов’язання». На нашу думку, оскільки у відповідних статтях про договір ренти ЦК України немає жодних обмежень щодо того, що розуміти під майном для цього виду договору, то виходячи з визначення майна, яке міститься в ст. 190 ЦК України, СЛАЙД предметом договору ренти можуть бути речі (в тому числі гроші та цінні папери), сукупність речей, а також майнові права. При цьому, щодо можливості використання грошових коштів в іноземній валюті як об’єкта договору ренти, слід зазначити позицію Національного банку Украї- ни (далі – НБУ), яку викладено в листі від 20 лютого 2004 р. № 18-313/651-1516. НБУ вважає, що іноземна валюта не може використовуватися як об’єкт договору ренти.

Обов’язки хоча й охоплюються поняттям майно (ст. 190 ЦК України), однак не можуть бути передані під виплату ренти, оскільки це суперечить суті договорів про відчуження майна у власність (зокрема договору ренти).

СЛАЙД

Об’єктом договору ренти, з одного боку, є майно, яке відчужується під виплату ренти, а з іншого – сама рента, яка виплачується її одержу- вачеві. Щодо майна закон не встановлює обме- жень, отже теоретично можливе передання під виплату ренти, крім речей, також майнових прав. Переважною формою рентних платежів є грошові суми, але в договорі можливо передбачити виплату ренти шляхом надання речей, виконання робіт та надання послуг, які відповідають за вартістю грошовому еквіваленту ренти, крім цього можливе встановлення змішаної форми ренти, яка охоплює виплату грошових сум і надання утримання в натурі.

Рентний платіж є періодичною виплатою у вигляді певної грошової суми або іншого надання, передбаченого договором ренти.

Рентний платіж є зустрічним (наступним) виконанням і своєрідним еквівалентом первинного виконання. Зазначений платіж відображає специфіку ренти, яка полягає в існуванні надприбутку володільця майна, відчужуваного під виплату ренти, а також у спрямованості інтересу власника ренти на багатоактне, постійне отримання цього прибутку у вигляді періодичних платежів протягом усього періоду експлуатації, наданого взамін переданого у власність майна.

Рентний платіж є визначеною за певний період часу частиною поняття утримання як визначального елемента ренти.

Надання утримання є визначальною метою спрямованості та змісту ренти, що являє собою періодично отримуване відшкодування у вигляді грошових платежів або їх натурального еквівалента, що направляються отримувачем згідно з цілями, вказаними або погодженими з джерелом виплати.

За своєю сутністю рента є породженням права вимоги від конкретної особи (що зазвичай є власником рентного капіталу) стосовно надання утримання у вигляді певних виплат або інших благ, погоджених сторонами.

Договір ренти є різновидом ризикових (алеаторних) угод, пов'язаних з переходом права власності на майно.

Ризиковий (алеаторний) характер договору ренти зумовлений особливостями характеру зустрічного виконання в рентному зобов'язанні, що полягає в невизначеності на момент укладення договору загальної суми зустрічного надання в рахунок оплати відчужуваного майна.

За змістом прав сторін договір ренти є двостороннім, оскільки платник ренти та одержувач ренти мають права та обов'язки.

Рента зазвичай - пролонгований і довготривалий договір, специфіка якого передбачає тривалість договірних відносин, які можуть нараховувати не одне десятиліття.

Види договорів ренти. ЦК України у ч. 2 ст. 731 передбачає можливість укладення двох видів договорів ренти – безстрокової і строкової, що передбачає встановлення договором обов'язку виплачувати ренту відповідно безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку.

Законодавчо передбачено поділ договору на два види, критерієм якого є строковість чи безстроковість виплати рентних платежів. Залежно від строку, на який передбачається виплата ренти, договори поділяють на ренту, укладену на певний строк, та безстрокову ренту. Відмінність між ними полягає в тому, що за безстрокової ренти в договорі сторонами не обумовлюється строк закінчення виплат.

При безстроковій ренті встановлюється обов’язок платника ренти сплачувати ренту одержувачеві до дня смерті (довічна рента) або припинення діяльності одержувача ренти на умовах договору.

Строкова рента передбачає обов'язок платника ренти виплачувати ренту протягом визначеного договором строку.

Права та обов’язки платника ренти та одержувача ренти – самостійно


ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ

За Цивільним кодексом України договір довічного утримання – це договір, за яким одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність жилий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно. Договір довічного утримання передбачає укладення правових зобов’язань не тільки нерухомого майна, а й рухомого майна, що має значну цінність. Чітко не визначено, що саме з рухомого майна може відчужуватися за договором довічного утримання, тобто це може бути транспортний засіб, антикварні речі, ювелірні прикраси, твори мистецтва, скульптури, побутова техніка та інші речі за умови, що вони мають значну цінність. Але розмежування чи тлумачення понять „значна цінність” та „незначна цінність” у Цивільному кодексі України не надається, тобто це вирішується безпосередньо сторонами.

Цей договір спрямований на перехід права власності на цінне майно. Право власності на цінне майно за договором довічного утримання у набувача виникає з моменту нотаріального посвідчення такого договору – у разі відчуження за договором рухомого майна, та з моменту реєстрації правочину – у разі відчуження нерухомого майна. Але важливою особливістю є те, що право розпорядження таким майном у набувача виникає лише після смерті відчужувача. Цей договір є оплатним. Оплатність для набувача полягає в необхідності здійснювати майнове утримання замість отриманого житла. Для відчужувача – в тому, що, після передачі у власність речі, він може вимагати від набувача вчинення певних дій – надання матеріального забезпечення. Договір довічного утримання не можна визначити як еквівалентний договір (яким є, наприклад, міна, купівля-продаж). Цей договір необхідно віднести до алеаторних (ризикових) договорів, оскільки на момент його укладення не можна визначити, що буде більшим – вартість житла чи остаточна вартість зустрічного на- дання. Адже період життя відчужувача на момент укладення до- говору не є відомим. Тому, якщо відчужувач проживе після укладення договору, скажімо два місяці, вартість надання буде значно меншою вартості переданого майна. У випадку, якщо довічне утримання триває 10 років, вартість надання буде більшою за вартість майна. Отже за алеаторним (ризиковим, нееквівалентним) договором, яким є довічне утримання, загальна сума надання може бути більшою чи меншою, ніж вартість майна, що передано набувачеві.

Сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач. Відчужувачем може бути будь-яка фізична особа незалежно від його віку та стану здоров’я, що має майно на праві приватної власності, яким вона може розпоряджатися на свій розсуд. Із цього випливає, що будинок (його частина), а також інше рухо- ме майно, що має значну цінність, яке має перейти за договором у власність набувача, не може бути обтяжене заставою або інши- ми забов’язаннями. Набувачем є повнолітня дієздатна особа, яка в змозі нада- ти належне матеріальне забезпечення. Особливістю укладен- ня договору довічного утримання (догляду) щодо майна, що є у спільній власності, є те, що набувачем майна за договором може бути і юридична особа. При цьому юридична особа може мати навіть і більші можливості для матеріального забезпечення від- чужувача. Статутом юридичної особи чи іншим засновницьким документом має бути передбачена можливість оплатного прид- бання майна у власність, і такий правочин не може суперечити цілям її створення та діяльності. За договором довічного утри- мання можливий перехід обов’язків набувача у разі його смерті до спадкоємців, яким надходить відчужуваний за договором бу- динок. Якщо спадкоємці відмовляються від будинку, або таких осіб немає, майно повертається відчужувачу. Щодо юридичних осіб-набувачів майна, у разі їхнього припинення можливим є правонаступництво обов’язків за договором довічного утриман- ня. Спадкувати обов’язки відчужувача майна за договором до- вічного утримання неможливо, тому що договір припиняється у разі смерті відчужувача. Набувачами можуть бути кілька фізичних осіб, які стають співвласниками майна, що передається їм за договором довіч- ного утримання на праві спільної сумісної власності.

Договір довічного утримання (догляду) є: одностороннім – оскільки за цим до говором з передачею жит- ла основна функція відчужувача є виконаною, і з цього моменту в нього виникає право вимагати від набувача надання матеріально- го забезпечення, а набувач несе обов’язок надавати відчужувачеві матеріальне забезпечення, але іноді договір довічного утримання визнають двосторонньою угодою, оскільки набувач має право ви- магати розірвання договору довічного утримання; реальним – тому, що договір вважається укладеним з моменту передачі речі за умови досягнення згоди сторін за всіма суттєвими умовами та набуває чинності з моменту його державної реєстра- ції і в цей же момент до набувача пере ходить право власності на будинок (інше май но); оплатним – оскільки обов’язок для набувача полягає в необ- хідності здійснювати майнове утримання замість отриманого жит- ла, а для відчужувача - в тому, що після передачі у власність речі, він може вимагати від набувача вчинення певних дій - надання ма- теріального забезпечення або надання усіх видів догляду

ВІДМІННОСТІ

У наш час вижити одинокій літній людині з мізерною пенсією нелегко. Втім, українське законодавство досить широко регулює це питання. Зокрема, мова йде про договір довічного утримання (догляду), який в Цивільному кодексі України (ЦКУ) розглядається в гл. 57.

Варіант ризиковий і в деякій мірі складний для розуміння пенсіонерів, як правило, юридично непідкованих, але все ж цілком доступний.  Втім, доступність не виключає небезпеки як для пенсіонерів, так і для осіб, які взяли на себе обов'язки по догляду за ними. У цій сфері формальні тонкощі, пов'язані з правильним оформленням документів про довічне утримання, мають велике значення. І судова практика, що склалася на сьогоднішній день, дуже яскраво це відображає.

Нагадаємо, згідно зі ст. 744 ЦКУ, За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або)

доглядом довічно.

Майном, яке переходить у власність набувача, розпоряджатися (продавати, здавати, закладати) за життя відчужувача він не може. Договір довічного утримання, що передає набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. Він носить тривалий характер і вимагає від набувача постійного виконання своїх обов'язків. В іншому випадку відчужувач може через суд вимагати виконання умов договору або його розірвання.

Кращий спосіб догляду - виплачувати ренту

Як правило, набувач виплачує пенсіонеру разову велику суму, а потім довічне щомісячне утримання, грошовий еквівалент якої обмовляється в кожному конкретному випадку.

Раніше пенсіонер або його родичі могли легко розірвати в суді договір і повернути собі квартиру, чим з успіхом і користувалися, бо набувачеві було складно документально підтвердити, що пенсіонер отримував від нього за договором перераховані в ньому нематеріальні послуги. Тепер же щомісячні платіжні документи з печаткою банку про виплати пенсіонеру можуть стати відмінним аргументом у суді, якщо справа до нього дійде, як і розписка пенсіонера про отримання ним великого первинного платежу за договором, яка обов'язково повинна бути оформлена за участю свідків, яких, в разі чого, можна буде залучити до суду. На думку експертів, кращий варіант для обох сторін - обмежити взаємини фіксованою щомісячною платою (рентою). Вона повинна збільшуватися на розмір інфляції з періодичністю, обумовленої сторонами. При відправці раз на місяць грошей поштою або на рахунок підопічного, квитанції будуть вагомим доказом сумлінності піклувальника.

Підсумовуючи, можна розповісти про найбільш вигідному вигляді договору ренти, за яким літня людина передає у власність платнику ренти свою квартиру (кімнату), будинок, котедж або земельну ділянку. Це виключає можливість заповіту або прописки в дане житло інших осіб колишнім власником. Тобто, ця нерухомість з моменту укладення договору належить рентоплатнику. При цьому літня людина продовжує там проживати і бути прописаною, а також отримує від покупця щомісячну ренту, розмір якої встановлений у договорі - припустимо, 1500-2000 грн на місяць. Також на платника ренти як нового власника покладається обов'язок з оплати комунальних платежів. Купуючи квартиру за договором ренти, він одноразово витрачає суму на 70-60% нижче її ринкової вартості. Ціна залежить від кожного конкретного варіанту. Ця сума включає в себе: виплату пенсіонерові; комісійні організації, що  проводить угоду; витрати на оформлення документів; нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію переходу права власності. Якщо скласти першу виплату і зміст літньої людини протягом, скажімо, 10 років, все одно вийде, що рентоплатник заплатить за квартиру ціну, менше ринкової на 20-30% (тим більше, що ця сума виплачується не відразу).
 
Взаємовигідність такого договору для обох сторін очевидна. Рентоплатник вирішує для себе житлову проблему, а літня людина - матеріальну і соціальну.
 
 
Договір ренти та договір довічного утримання: знайди 5 відмінностей
 
На перший погляд, договір ренти дуже схожий з договором довічного утримання. Однак між ними більше відмінностей, ніж подібності.
 
1. І громадянин, і фірма. Відчужувачем за договором довічного утримання завжди є фізична особа, за договором ренти - як фізичне, так і юридична.
 
2. Ця рента може бути вічною! Договір довічного утримання припиняється зі смертю відчужувача, а рента після смерті її одержувача не припиняється!Справа в тому, що право отримувати ренту переходить до спадкоємців одержувача або правонаступникам юридичної особи. Підставою для припинення ренти може стати відмова від договору або його розірвання з підстав, передбачених ст. 740 ГК, а саме: якщо платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш ніж на рік, порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти, визнаний неплатоспроможним, а також з інших обставин, які свідчать про неможливість виплати ренти у розмірі та у строки, встановлені договором.
 
3. Тільки матеріальні відносини. У договорі довічного утримання можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також нематеріальне забезпечення (огляд / вигулювання / спілкування), яким набувач має забезпечувати відчужувача. За неналежне виконання набувачем своїх обов'язків договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду. Договором ренти передбачена лише виплата рентних платежів, а за її прострочення платник ренти виплачує відсотки.
 
4. Нічого зайвого? Додаткова оплата майна, яке передається набувачеві за договором довічного утримання, не передбачена (набувач має забезпечувати відчужувача свого), крім матеріального забезпечення та догляду. Згідно ж ст.734 ЦК, договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника за плату або безоплатно. У разі передачі майна за плату одержувач ренти має право не тільки на рентні платежі, а й на компенсацію вартості переданого майна.
 
5. Розпоряджатися не заборонено. Набувач за договором довічного утримання не має права до смерті свого підопічного відчужувати майно, від чого договір довічного утримання можна віднести до опосредующим обмеженням (у праві розпорядження) права власності. Платник же ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, але тільки за згодою її одержувача. У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов'язки платника ренти.