• Название:

    Психология следователя

  • Размер: 0.19 Мб
  • Формат: DOC
  • или



Професіограма слідчого органів прокуратури
Інформаційно-пошукові слідчі дії
Комунікативні слідчі дії
Інформаційно-комунікативні слідчі дії

В С Т У П
Якість та результативність слідчої діяльності безпосередньо пов’язані з рівнем її теоретичного осмислення, ступенем розробленості прийомів та засобів здійснення, озброєнністю прокурорського слідства досягненнями науково-технічного прогресу.
Використання цих досягнень спрямоване на підвищення рівня розкриття злочинів, ефективіності провадження слідчих дій забезпечення вірогідності доказування, точного й повного виконання вимог закону щодо розслідування кримінальних справ.
Реалізація цього обумовлює необхідність всебічного залучення наукових досягнень у практику та відповідно підвищує рівень вимог до розвитку кримінально-процесуальної науки.
Вказане повною мірою стосується й криміналістики, яка покликана сприяти удосконаленню провадження слідчих дій.
На сучасному етапі ця проблема стала особливо актуальною через якісні зміни злочинності, різке кількісне зростання та суттєве поширення її меж.
У вирішенні зазначених обставин важлива роль належить арсеналу криміналістичних прийомів та засобів, які забезпечують ефективність провадження слідчих дій.
Визначення можливостей більш раціонального застосування наявних та розробка нових прийомів та тактичних засобів провадження слідчих дій є одним з основних напрямків її удосконалення.
Основою цього повинно служити пізнання сутності провадження слідчих дій, їх організаційно-правової та психологічної специфіки, потреб, соціально-економічної обумовленості, принципів та умов реалізації, оскільки ефективність діяльності визначається не тільки рівнем розвитку прийомів та засобів їх здійснення, а в першу чергу – їх відповідністю характеру діяльності та завдання, які вирішуються.
Аналіз стану боротьби зі злочинністю, рівень розкриття та якість розслідування злочинів, свідчать про серйозні недоліки у провадженні слідчих дій.
Причини негативного стану, який склався у цій галузі, пов’язані як з поглибленням політичних, економічних, соціальних кризових явищ, продовження спаду виробництва, зниженням прожиткового рівня основної частини населення України, його соціальною незахищеністю, так і недосконалістю структури й організації роботи правоохоронних органів, їх недостатнім матеріальним та науково-методичним забезпеченням, слабкою розробленістю основних положень слідчої діяльності.
Вважаємо, що сьогодні найактуальнішими питаннями у частині провадження слідчих дій є:
а) комплексний характер провадження слідчих дій, одночасної наявності в його змісті демократичних основ та примусових властивостей;
б) системи принципів слідчих дій, що служать основою для розробки та удосконалення прийомів та тактичних засобів їх здійснення, визначення їх допустимості та умов ефективного впровадження;
в) взаємозв’язку принципів із прийомами здійснення слідчої дії;
г) обумовленості прийомів та засобів провадження слідчих дій, їх змістом та цілями;
д) сучасного стану прийомів та тактичних засобів провадження слідчих дій;
е) правового та організаційно-методичного забезпечення впровадження та використання прийомів та засобів ефективного провадження слідчих дій;
є) умов застосування прийомів та засобів провадження слідчої дій;
Окреслене свідчить про актуальність комплексного, системного вивчення проблем провадження слідчих дій, пізнання їх змісту та природи, прийомів та засобів здійснення.
Дослідження слідчої діяльності на рівні психолого-правових закономірностей її функціонування дозволило глибше розкрити сутність проблеми провадження слідчих дій, яка розглядається, на базі обширного матеріалу з урахуванням тенденцій розвитку сучасного наукового знання.

1. Професіограма слідчого органів прокуратури
Діяльність по розслідуванню злочинів — цілеспрямований процес, метою якого є відтворення справжньої картини події злочину за її прямими та непрямими доказами, її психологічна структура може розглядатись як сукупність основних (пізнавальної, конструктивної, комунікативної, організаційної) та допоміжних (профілактичної та засвідчувальної) різновидів діяльності.
Пізнавальна діяльність — пошук, сприймання, аналіз та узагальнення інформації, за допомогою якої встановлюється істинне знання щодо конкретної кримінальної справи; конструктивна діяльність складається з відібрання та композиції зібраного доказового матеріалу (відновлення події злочину по матеріальних та ідеальних слідах) і планування розслідування (планування змісту майбутньої діяльності, тобто визначення предмета та заходів розслідування; планування організації перевірки версій; планування системи та послідовності власних дій; планування системи та послідовності дій інших учасників процесу розслідування); комунікативна діяльність — процес встановлення та підтримання психологічного контакту з різними категоріями учасників процесу розслідування, а також здійснення на них психологічного впливу з метою одержання необхідної інформації про подію злочину; організаційна діяльність — реалізація системи слідчих дій та оперативно-розшукових заходів для отримання доказової інформації; координація діяльності працівників органів внутрішніх справ, що беруть участь у процесі розслідування злочину; формування технічної та психологічної готовності до виїзду оперативно-слідчої групи при проведенні окремих слідчих дій.
Профілактична діяльність полягає у виявленні причин та умов, що сприяють злочинності; здійсненні психологічного впливу на різні категорії учасників розслідування з метою корекції їх небажаної позиції чи поведінки; засвідчувальна — надання всій одержаній інформації спеціальних, передбачених законом форм (протокол, постанова тощо).
Організаційно-психологічна структура слідчої діяльності представлена: інформаційно-пошуковими, комунікативними та інформаційно-комунікативними слідчими діями.
Інформаційно-пошукові — це дії, основу яких складає інформаційний пошук та оперування інформацією щодо події злочину (огляд місця події, впізнання); комунікативні — група слідчих дій, які мають в основі комунікативну діяльність, тобто здійснюються в умовах постійного контакту та діалогу між учасниками процесу розслідування (допит, допит віч-на-віч); інформаційно-комунікативні — група слідчих дій, значне місце серед яких належить як пізнавальній, конструктивній, так і комунікативній діяльності слідчого (обшук, перевірка свідчень на місці, затримання).
Один з важливих аспектів діяльності слідчого як організатора - швидке укомплектування групи осіб, з якими йому необхідно організувати взаємодію або від яких йому потрібно отримати додаткову інформацію.
Комплектування такої групи залежить від довершеного злочину, місцевих умов та інших чинників.
Основа організаторської діяльності - здатність вміло орієнтуватися в дійсності, зокрема в початковій ситуації, якостях людей і їх можливостях.
Талановитий слідчий-організатор навіть у складних умовах знаходить вихід.
На основі доброго орієнтування в людях і обстановці він спочатку уявно, а потім і реально розставить людей відповідно до їх можливостей, врахує способи і засоби, намітить перспективи взаємодії, надихне людей на виконання поставленого перед ними завдання.
Організаторські якості і уміння значною мірою можна прищепити (виховати) і розвинути.
Складність проблеми полягає в тому, що вони формуються в умовах навчання та професійної діяльності. На нашу думку для слідчої роботи необхідні передусім такі організаційні якості, як:
- наполегливість, енергійність, самоорганізованність, що забезпечує цілеспрямоване розслідування злочину у взаємодії з іншими працівниками правоохоронних органів;
- винахідливість, відповідальність, вимогливість, уміння зберігати таємницю, організаторські здібності, що забезпечують керівництво різними групами людей в процесі розслідування злочинів;
- витримка, дисциплінованість, самокритичність, почуття власної гідності у відносинах з колегами і керівництвом.
Суттєвою особливістю слідчої діяльності є те, що вона у всіх випадках потребує відповідного закріплення, посвідчення одержаних фактів в процесі пізнання.
Посвідчувальна діяльність полягає в наданні всій одержаній інформації спеціальних, передбачених законом форм (доручення, вказівки, вимоги тощо).
Розглянемо особливості удостовірчої діяльності слідчого суть якої полягає в перекладі здобутої інформації в нову, переважно письмову форму.
Слідчий отримує початкову інформацію від працівників органів дізнання у вигляді усних чи письмових повідомлень (пропозиції, рекомендації, різні процесуальні документи та оперативні матеріали), усної мови (допит, очна ставка та ін.), а також у вигляді письмової мови (документи, протоколи).
Всю отриману інформацію слідчий після її аналізу і відбору внаслідок удостовірчої діяльності фіксує в спеціальних, передбачених законом формах.
Володіючи великою процесуальною самостійністю, слідчий сам ухвалює рішення, реалізовує його, вибирає шляхи і засоби для розкриття злочину.
Показник культури в роботі слідчого - уміння організувати робочий день так, щоб жодна година свого чи чужого часу не пропала даремно.
Слідча робота передбачає постійне спілкування з антисуспільно настроєними громадянами, неминучі зустрічі з жорстокістю, обманом, цинізмом, смертю у всіх її проявах, стражданням і горем потерпілих, активну протидію правопорушників.
Не випадково, вже на першому році роботи з органів слідства та дізнання прагне піти значна кількість молодих працівників.
Вищезазначене свідчить про нагальну потребу розробки професіограм та кваліфікаційних характеристик слідчих органів прокуратури, що дозволило б визначити конкретні числові критерії, професійно-важливих якостей фахівців з метою:
1) здійснення ефективного професійного добору та відбору фахівців в слідчий підрозділ органів прокуратури;
2) здійснення науково-обгрунтованого відбору на навчання слухачів та студентів до Академії прокуратури України.
Психологічні особливості слідчої діяльності, що характерні для всіх “критичних” видів діяльності та притаманні слідчій діяльності в цілому:
1. Характерні для всіх “критичних” видів діяльності:
1) дефіцит часу; 2) вплив на особистість особливо сильних подразників та домінування негативних емоцій при нестачі позитивних; 3) підвищена відповідальність при прийнятті рішень та необхідність невідкладного вжиття заходів.
11. Притаманні слідчій діяльності в цілому:
1) наявність правової регламентації діяльності-суворе правове регулювання розкриття злочинів, піднесене до норми закону і обов'язкове для виконання;

2) наявність владних повноважень, тобто права та обов'язку застосування влади від імені закону;

3) наявність елементів небезпеки і ризику, причому не тільки фізичних (загроза для життя та здоров`я), але й при прийнятті рішень, які можуть мати небажані особистісні наслідки;

4) різноманітність службових ситуацій, неможливість чіткого планування й прогнозування результатів, що зумовлюється складною, багатофакторною природою злочинності;

5) високі вимоги щодо навичок професійного спілкування.
2. Інформаційно-пошукові слідчі дії
Інформаційно-пошукові-група слідчих дій, які мають в основі пізнавальну та конструктивну діяльність.
До них належать: огляд місця події, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події.
А. Психологічні чинники огляду місця події
Огляд місця події-це першочергова слідча дія, яка має на меті знаходження слідів злочину та інших речових доказів, виявлення обстановки події, а також інших обставин, що мають значення для розслідуваної справи.
Окремі різновиди огляду диференціюються залежно від спрямованості пошукових дій.
Зокрема, різновидами огляду є огляд місця події, місцевості, приміщень, предметів, документів, поштово-телеграфної кореспонденції, зовнішній огляд трупа тощо.
При огляді місця події, окрім збирання інформації, складається уявлення про психологічне тло події, тобто слідчий з'ясовує, за яких умов відбувалась подія і як діяли її учасники. Іншими словами, виконуючи огляд (бажано за умов, аналогічних події), слідчий помішує себе не тільки в просторову, а й у психологічну атмосферу злочину.
Емоційний, напружений характер огляду місця події зумовлений, принаймні, п'ятьма причинами:

1) невизначеністю слідчої ситуації (дефіцит або ж безсистемна надмірність інформації);

2) дефіцитом часу — плинність подій може призвести до втрати первинної інформації;

3) негативним емоційним тлом злочину як негативної соціально оцінюваної та індивідуально сприйманої події;

4) підвищеним почуттям відповідальності при прийнятті рішень;

5) можливою присутністю сторонніх на місці події.
Після одержання інформації про злочин слідчий виконує організаційну діяльність, що складається з формування технічної та психологічної готовності до виїзду оперативно-слідчої групи.
Цьому повинна бути приділена особлива увага, оскільки оптимальне поєднання психологічної сумісності членів групи, вмілий розподіл ролей, заснований на поєднанні професійних знань, досвіду та особистих якостей сприяють ефективному вирішенню завдання.
Суттєвого опрацювання вимагає і питання про відбір відповідних спеціалістів.
Так, готуючись до огляду магазину, у якому вчинено крадіжку, слідчий включає до групи експерта-криміналіста, співробітників карного розшуку, провідника з собакою, понятих, дільничного інспектора міліції, психолога, тощо.
Для огляду місця події при насильницьких злочинах до групи підключаються (за наявності трупа) — судово-медичний експерт, при подіях на транспорті — співробітники ДАІ, представники транспортних підприємств.
Головною організаційно-тактичною формою взаємодії слідчого та представника органу дізнання на початкових і подальших етапах розслідування (у тому числі й при огляді місця події) є розподіл функцій — слідчий безпосередньо виконує огляд, відшукує та закріплює докази, а оперативний співробітник провадить комплекс оперативно-розшукових дій, забезпечуючи умови якісного огляду та усього розслідування.
Важливими моментами підготовки оперативно-слідчої групи є чітке визначення слідчим мети огляду, координація дій учасників, створення атмосфери ділового співробітництва, ініціативності та творчості.
На наступному етапі огляду відбувається відокремлення певних допоміжних вузлів на місці події — сліди насильства на трупі, пошкоджений сейф, розбите скло, забуте знаряддя злочину, відбитки слідів.
Ці вузли є основою побудови контуру злочину.
Вирішення психологічно важливого завдання — визначення якомога більше допоміжних вузлів — забезпечується динамікою та вибірковістю спостережливості співробітника.
Необхідно пам'ятати, що виділення смислових та допоміжних вузлів відбувається під кутом зору домінуючої у слідчого первинної версії (далеко не завжди вірної).
Упорядкування одержаної інформації за допомогою аналітико-синтетичної реконструктивної діяльності призводить до форму-вання різнобічних слідчих версій.
Під час огляду місця події можуть бути одержані відомості про професійні вміння та навички, індивідуальний почерк (стереотип дій), професійну, вікову, статеву приналежність злочинця.
Наприклад, сліди руйнування замків та розрізання металу за допомогою фомки, гусячих лапок, балерини вказують на спеціалізацію, хист та злочинний досвід; специфіка вузлів на мотузці, котрою було обв'язано труп, може відповідати певним професійним умінням; акуратність та впевненість при розчленуванні трупа співвідносить це явище із можливою спеціалізацією в медико-біологічному напрямі; труп, який знаходиться у зашитому, а не зав'язаному мішку, наводить на роздуми про вчинення злочину жінкою або кравцем.
У процесі огляду місця події висвічуються так звані супроводжуючі особливості та звички злочинця: вживання алкоголю, прихильність до певного сорту сигарет, спосіб їх гасіння та прикушування, кількість недопалків вказують на емоційний стан хвилювання та чекання.
Існують деякі ознаки, що допомагають із певною вірогідністю дійти висновку про статеву або вікову приналежність злочинця.
Так, за даними спостережень встановлено, що жінки, як правило, прикривають жертву або повністю, або тільки голову.
Жінки та підлітки спричиняють жертві значно більше ушкоджень, аніж це потрібно для позбавлення життя, при використанні вогнепальної зброї використовують весь набій.
Нерідко жінки попередньо паралізують здатність жертви захищатись (обливають окропом, лугом, кислотою).
Досить часто при огляді місця події виникає питання про розмежування вчинення вбивства, самогубства або нещасного випадку.
Так, для ознак вчинення самогубства типовими є: падіння у глибоке водоймище; падіння із значної висоти; вибір міцної опори для прив'язування мотузки; сліди від колін та рук на грунті залізничного полотна; застосування медикаментів із явними сильнодіючими властивостями; наявність віялоподібних, декількох колотих ран біля серця; наявність на горлянці багатьох подряпин, неглибоких надрізів; попереднє оголення місця ушкодження.
Певний висновок про види діяльності та психічні стани злочинця можна зробити під час огляду місця події на основі вивчення слідів ніг, зокрема, будови стежки слідів на місці злочину, глибини та профілю слідових відбитків.
Наприклад, у більшості людей, які займаються перенесенням вантажів, виробляється спосіб ходіння, що забезпечує рівновагу, стійкість.
Це досягається скороченням довжини кроку, ширшою розстановкою ніг та паралельним розміщенням обох ступней на поверхні грунту.
Така хода типова також для моряків-професіоналів.
Паралельне розміщення ступней при скороченому кроці може свідчити про те, що сліди залишені робітником-висотником, муляром, покрівельником.
Скорочений крок спостерігається у мисливців.
Особи, що давно служать у Збройних силах, займаються землеустроєм, залізничники звичайно мають широкий крок.
Відомо, що особи — вихідці з гористих, пересічених місцевостей мають скорочений крок, а ті, що живуть на рівнині, — вільні, широкі кроки.
Спортсменам, танцюристам притаманний крок, який починається з упору на носок з подальшим перенесенням ваги тіла на п'яту.
Але якщо ми спостерігаємо слідові відбитки, що відповідають скороченому кроку із вираженою носковою частиною, можна припустити обережне підкрадання.
Для спокійного емоційного стану характерні зберігання загального напряму руху, подолання перешкод.
У схвильованому емоційному стані людина йде, не вибираючи дороги, відстань між кроками нерівна, напрям руху не витримується.
Інформація про емоційний або патопсихологічний стан злочинця одержується також із загальних реакцій поведінки.
Приміром, про певні відхилення у стані психіки можна робити висновки на підставі наявності невмотивованих поранень на тілі жертви, при розчленуванні трупа без намагання його приховати, демонстративності залишення відбитків пальців, написів, надзвичайній витонченості дій у поєднанні з наявними прорахунками та відсутністю маскування.
Таким чином, огляд місця події — слідча дія, яка дозволяє одержати значущу доказову інформацію щодо події злочину, виявити особливості психічного стану та особистості злочинця, які визначають розвиток подій, і на грунті цього виробити ефективні слідчі версії, що визначають весь подальший хід розслідування.
Як показують матеріали конкретних кримінальних справ, значну кількість злочинів розкрито по гарячих слідах саме на основі результатів, одержаних при огляді місця події.
Б. Психологічна суть пред'явлення для впізнання
Сприймаючи будь-які об'єкти (інших людей, тварин, речі, предмети, явища), людина зберігає у пам'яті їх уявні образи, а потім, за умов пред'явлення аналогічних об'єктів, зіставляє їх за окремими ознаками та особливостями із засвоєними образами.
В основі впізнання лежить здатність особистості не згадувати, а впізнавати той об'єкт, який раніше сприймався та запам'ятався.
Об'єкт може сприйматися безпосередньо або опосередковано (наприклад, за фотографічним зображенням), у цілому або за окремими ознаками (наприклад, свідок не бачив злочинця, а лише чув його голос; сприймалась не вся людина, а лише окрема частина її тіла).
У ситуаціях, що пов'язані з учиненим злочином, свідки і потерпілі звичайно сприймають зовнішність та дії злочинця, його фізичні, вікові, національні, статеві ознаки.
При запам'ятовуванні та наступному мисленому відтворенні під час упізнання за основу формування образу відбираються не усі, а лише так звані опорні ознаки: вік, зріст, будова тіла, риси обличчя, рухи, мова.
Досить часто особи, що впізнають, орієнтуються на деякі ознаки оформлення зовнішності: одяг, зачіску, прикраси, однак надійність іден-тифікації у таких випадках значно нижча.
Велике значення для впізнання має відокремлення як опорних ознак індивідуальних особливостей зовнішності об'єкта так званих особливих прикмет: шрамів, каліцтв, фізичних вад, функціональних відхилень, татуювань.
На процес запам'ятовування та відтворення (впізнання) впливають професійні знання та навички — кравець орієнтується на фасон, крій, характеристику одягу; художник, фотограф — на пропорції тіла, риси обличчя; інженер — на технічні об'єкти, що ними користувалась особа, яку спостерігали.
Дуже важливим у процедурі впізнання є поведінка його учасників. Іншими словами, особа, яка проводить впізнання, повинна пильно спостерігати за всіма учасниками цієї слідчої дії, воднораз, контролюючи власну поведінку.
Треба фіксувати ознаки, які вказують на побоювання злочинця бути впізнаним, його наміри утруднити або зірвати впізнання.
Ці ознаки мають оперативно-тактичне, а у деяких випадках і доказове значення.
Наприклад, злочинець умисно, із метою маскування намагається змінити зовнішність, поведінку, ракурс спостереження, характеристики мовлення, голосу, жестикуляцію, позу, рухи тіла.
Нерідко трапляються випадки, коли звинувачений виявляє готовність впізнати своїх співучасників, потерпілих.
У цьому разі слідчий може знайти ознаки, що свідчать про бажання, готовність до проведення упізнання або, навпаки, про намір викривити його результати.
Наприклад, звинувачений побачив співучасника серед пред'явлених осіб, відокремив його поглядом, а потім заявив, що нікого не впізнав.
У цій ситуації можливий також неконтрольований обмін інформацією за допомогою знаків і жестів.
На початку впізнання треба переконатись, що існуючі умови (освітлення, видимість) дозволяють розрізняти ознаки.
Не слід квапити особу з висновками.
Спостереження за її поведінкою дає змогу визначити ступінь достовірності впізнання: а) за фіксацією, затримкою погляду, рухами тіла, незакінченими жестами; б) за мовними характеристиками (Упевнено упізнав, Відразу ж упізнав, Можливо, це він, Він чимось схожий тощо).
Розгубленість, збентеження, невпевненість мови та пове-дінкі особи свідчать про низьку надійність упізнання.
Особа, яка проводить упізнання, повинна поводитись максимально нейтрально, контролювати власні невербальні прояви, щоб виключити можливість психологічного впливу на учасників.
Для цього слід старанно стримувати емоційні прояви та жестикулювання, міміку, мовлення.
Категорично недопустимі навідні запитання, підказки.
В. Урахування психологічних чинників відтворення обстановки і обставин події
Відтворення обстановки і обставин події належить до самостійних слідчих дій і полягає у проведенні досліджень із метою одержання та перевірки доказів, перевірки та оцінювання слідчих версій про можливі факти, що мають значення для розслідування злочину.
Звичайно ж, тотожного стану об'єктів, явищ, дій (тим більше психологічного стану) при відтворенні до-сягти ніколи не вдається, йдеться про більш-менш наближене уподоблення.
Різновиди відтворення залежать від його мети і класифікуються таким чином:
встановлення можливості сприймання певного факту, явища;
встановлення можливості виконання певної дії;
встановлення можливості існування певного факту або ж явища;
встановлення механізму події або її елементів;
встановлення часу, необхідного для виконання тих чи інших дій.
Відтворення — дійовий засіб психологічного впливу на його учасників, оскільки одержані результати досить часто наочно та грунтовно свідчать про можливість або неможливість певного явища, події, а спростувати їх підозрюваному, звинуваченому буває вкрай важко.
Більшість різновидів розглядуваної слідчої дії є дослідженням та оцінкою тих чи інших можливостей особистості: сприйняти факт, явище в певних умовах (побачити, почути, відчути запах, визначити температуру тощо) в повному чи частковому обсязі; виконати певні дії (підняти та перенести вантаж, проникнути кудись, подолати перешкоди, відстані тощо).
Крім того, перевіряються навички та вміння (відімкнути замок, змайструвати кліше, виготовити печатку чи гроші тощо).
Усвідомивши необхідність проведення відтворення, слідчий зобов'язаний урахувати певні умови, які полягають у тому, що: а) відтворюватися або моделюватися може матеріальна обстановка, максимально подібна до тої, в якій відбувалась подія; б) відтворюватися (моделюватися) можуть суб'єктивні, психологічні фактори; в) моделюватися можуть суто досліджувані дії.
Проведення експерименту на тому ж місці, де було вчинено злочин, дозволяє з високою точністю відтворити умови, актуалізувати головні та другорядні асоціативні зв'язки учасників.
Можливі випадки, при яких проведення відтворення на місці події необов'язкове, наприклад, при перевірці професійних навичок звинуваченого.
При відтворенні дозволяється використовувати як справжні, так і подібні предмети, знаряддя, матеріали.
Проте справжні об'єкти завжди мають більш сильний психологічний вплив на учасника експерименту, чим досягаються набагато достовірніші результати.
Таким чином, основою розглянутих інформаційно-пошукових слідчих дій є пізнавальна діяльність.
Цілком закономірно, що одержання будь-якого виду інформації, навіть за відсутності безпосереднього міжособистісного спіл-кування, все ж відбувається в умовах спілкування опосередкованого, в умовах комунікації. Тим часом огляд місця події, впізнання, відтворення обстановки і обставин події, перш за все, спрямовані не стільки на реалізацію впливу, скільки на одержання значущої для кримінальної справи інформації, грунтуючись на якій і відбувається безпосередній вплив на учасників розслідування.
3. Комунікативні слідчі дії
Безсумнівно, будь-яка слідча дія спрямована на одержання інформації про подію злочину.
Разом з тим, декілька слідчих дій орієнтовані як на інформаційний пошук, так і на здійснення психологічного впливу на різні категорії учасників слідства.
До таких дій належать так звані комуні-кативні, тобто ті, в основі яких є безпосереднє спілкування.
Це допит та очна ставка, які провадяться в умовах постійного контакту та діалогу між учасниками. Інформаційний обмін тут поєднується з психологічним впливом.
А. Психологічні особливості допиту
Допит є однією з найважливіших слідчих дій.
Оскільки він здійснюється при безпосередньому спілкуванні з конкретною особою, головне місце тут обіймає пізнавальна та комунікативна діяльність слідчого.
Найчастіше провадиться допит підозрюваних, звинувачених, свідків, потерпілих.
Хоча існує суттєва різниця у соціальному та кримінально-процесуальному статусі осіб вказаних категорій, їх допит за психологічними критеріями змістовної та динамічної сторін має деякі загальні риси.
Перш за все, допит будується поетапно:
— попереднє вивчення та аналіз обставин злочину;
психологічна підготовка до допиту;
виконання процедури суто допиту (допитування);
фіксація ходу та результатів допиту;
аналіз та оцінка результатів допиту.
Із вказаних етапів перший та останній виконуються звичайно поза контактом із допитуваним.
Ефективність допиту залежить, по-перше, від уважного вивчення особистості допитуваного.
Слідчому необхідно одержати інформацію про життєвий шлях, професію, освіту, соціальний статус, умови роботи, спосіб життя, типові форми поведінки, зацікавлення та уподобання, психологічні властивості та якості, ставлення до злочину тощо.
Безпосередньо при допитуванні пізнається зовнішність допитуваного, рівень його культури та розвитку, особливості мови, міміки та пантоміміки, психологічні стани та реакції, готовність до співробітництва або ж негативне ставлення до слідства і т. ін.
Оскільки в процесі допиту відбувається не тільки збір інформації, а й психологічний вплив, є сенс одержати також відомості про динаміку зовнішності особи, схильність до навіюваності, комунікативність, загальну тривожність та агресивність допитуваного тощо.
Головними методами одержання зазначеної інформації Є:
безпосереднє спостереження при проведенні допиту;
бесіда;
аналіз дій і поведінки при вчиненні злочину;
метод експертних оцінок, тобто аналіз свідчень, одержаних від осіб, які знали допитуваного раніше;
психологічний експеримент (спостереження за поведінкою допи-туваного у спеціально створених умовах).
Оскільки допитуваний спілкується у ході допиту з особою, яка є не тіль-ки представником влади, але й людиною, ефективність допиту значною мірою залежить від встановлення психологічного контакту, розвитку комунікативної взаємодії. Передусім, орієнтація на встановлення психологічного контакту відбувається за допомогою своєрідних (особливо позамовних) орієнтирів у поведінці допитуваного.
Спеціалісти розрізняють два типи таких орієнтирів: пускові (породжуючі контакт) та корегувальні (ті, що змінюють характер комунікації).
Як правило, певні орієнтири свідчать про своєрідні стани допитуваного: здивування — очі широко розкриті, брови підняті вгору, рот напіввідкритий; страх — очі та брови, як при здивуванні, губи міцно зціплені, щелепи стиснуті; покірність, смиренність — кінчики пальців зведені докупи; сором — пальці знаходяться біля губ, зібрані пучкою; са-мопідбадьорювання — пальці рук переплетені; збентеження, зніяковілість — пошкрябування і потирання шкіри пальцями, маніпулювання будь-якими предметами; схвильованість — закушування губ, похитування головою, відкидання волосся, вовтуження на сидінні; замкненість — підвищена частота дихання, слабка міміка.
Досить часто при проведенні допиту слідчий змушений переборювати опір зацікавлених у неефективності розслідування злочину допитуваних (головним чином, підозрюваних та звинувачених), які відмовляються свідчити або дають свідомо неправдиві (обмежено правдиві) свідчення.
Перш за все, така ситуація зумовлюється станами, що зазнають особи цих категорій, найбільш специфічними серед яких є:
агресія, ворожість до співробітників дізнання та слідства, свідків, потерпілих, інших осіб — суттєво утруднюють контакт;
тривога, страх розплати, наступного покарання, що викликають депре-сію, погіршення самоконтролю, пригнічення психіки — перешкоджають встановленню психологічного контакту;
3) страх втратити волю, звичний образ життя, можливість опинитися серед злочинців — спричиняє відмову від звинувачення та дачі правдивих свідчень і впливає на взаємодію негативно;
побоювання помсти з боку співучасників, співвіднесення показань із психологією злочинної групи — взаємодії перешкоджають;
побоювання, що про злочинну поведінку дізнаються рідні, близькі, сусіди, співробітники — виникають у випадках, коли для злочинця небайдужі моральні оцінки оточення, і є сприятливими для слідства;
невизначеність — коли допитуваний не має можливості передбачити ситуацію, керувати нею (невідомо, яку інформацією має слідство, до яких дій вдасться слідчий).
Цей стан зручний для застосування психологічних і тактичних прийомів;
щире каяття та жаль про вчинене — максимально сприятливий для встановлення психологічного контакту стан;
розкутість — коли в напруженій ситуації допитуваний зовнішньою розкутістю намагається зняти напруженість, можлива навіть деяка бравада, намагання підкреслити якийсь елемент події — стан сприятливий для налагодження відносин.
Окрім інформаційних, можуть бути використані й інші види психо-логічного впливу.
До психологічних прийомів впливу належать:
Використання психологічних особливостей особистості допитуваного — суть прийому полягає в урахуванні слідчим як на етапі встановлення контакту, так і безпосередньо при допиті, відомостей про характерологічні риси допитуваного, його домагання, самооцінку, систему його стосунків у сімейно-побутовій, професійній та дозвільній сферах, домінуючі мотиви поведінки, особливості перебігу психічних та фізичних проявів тощо.
Наприклад, якщо допитуваний має хворобливе самолюбство та перебільшений рівень домагань, при допиті доцільно показати реальну можливість слідства одержати потрібні відомості від іншої особи, відомої допитуваному, що значною мірою знижує цінність допитуваного як джерела інформації і зачіпає його самолюбство.
Сприяє встановленню контакту також демонстрація слідчим певних знань у професійній сфері допитуваного, у сфері його дозвілля і уподобань.
2.Особисті спостереження за допитуваним — фіксація слідчим емо-ційних, мімічних, пантомімічних проявів з боку допитуваного дозволяє гнуч-ко варіювати тактику допиту, забезпечуючи регуляцію стану допитуваного і динаміку спілкування.
Наприклад, якщо при з'ясуванні певного питання слідчий спостерігає розгубленість, тривогу, почервоніння шкіри обличчя та посилене потовиділення, доцільно більш докладно зупинитися саме на цьому питанні, конкретизувати одержану інформацію.
Використання стану емоційної напруженості — прийом засновано на тому, що у стані емоційної напруженості у особи суттєво знижується здатність повною мірою здійснювати свідомий контроль за змістом мовних повідомлень та своєю поведінкою.
Так, якщо допитуваний відмовляється від дачі показань або дає неправдиві свідчення, а особисті спостереження слідчого вказують на те, що допитуваний перебуває у спокійному, врівноваженому стані, буде доцільно шляхом повідомлення певної інфор-мації або проведення якоїсь слідчої дії збільшити його напруженість, відчуття дискомфорту.
Прикладом такого роду інформації може бути повідомлення про затримку співучасника, висновків експертизи, пред'явлення речових доказів тощо.
Використання ефекту раптовості — суть прийому полягає у несподіва-ності (для допитуваного) появи фактів та обставин, які доводять неправ-дивість його свідчень.
Цей прийом не зводиться до емоційної напруженості, оскільки раптово подана інформація може мати переконуючий вплив на раціональну сферу особистості, схиляючи допитуваного до усвідомленої необхідності давати правдиві показання.
Наприклад, свідчення несподіваного для допитуваного свідка мають, як правило, безсумнівний переконуючий вплив.
Разом із тим, раптова інформація здатна у частини емоційно рухливих, збуджуваних допитуваних викликати і стан емоційної напру-женості.
Припущення легенди — реалізація полягає у створенні таких умов проведення допиту (у процесуальних межах), котрі уявляються допитуваному природними, але є легендованими з боку слідства.
Наприклад, допитуваний одержує можливість ознайомитися з таємною інформацією,яка міститься в паперах, що знаходяться на столі слідчого в момент вимушеної його відсутності в кабінеті. В іншому випадку ефективним є розміщення в кабінеті слідчого речей та предметів, тотожних тим, які фігурують у справі як розшукувані. До цього ж прийому належить випадкове залишення віч-на-віч співучасників після одержання одним із них вірогідних повідомлень від слідчого.
Вільної розповіді — допитуваному надається можливість у оповідній формі, докладно, без обмежень часу та деталізуючих запитань викласти всю послідовність подій.
Протягом розповіді слідчий аналізує інформацію, відшукуючи протиріччя, на які в подальшому спрямовує допит.
У цьому випадку досить інформативними є обмовки, паузи, повтори, які робить допитуваний.
Для ефективного змістовного аналізу доцільно використову-вати техніку звукозапису.
Максимальна деталізація свідчень — використання цього прийому базується на тому, що дуже складно неправдиве свідчення обміркувати до найдрібніших деталей.
Слідчий, ставлячи допитуваному перелік запитань щодо подробиць певного факту, примушує його самостійно встановитипротиріччя у власних показаннях.
Наприклад, якщо допитуваний стверджує, що в певний час він був у кінотеатрі, то слідчий уточнює, який кінофільм він дивився, на якому місці сидів, зберігся квиток чи ні, який був кіножурнал, як після сеансу дістався додому тощо, при цьому доходячи висновку про правдивість його відповідей або про можливість перебування допитуваного на місці вчинення злочину.
При цьому слід враховувати, що інформативними показниками можливої неправдивості свідчень допитуваного можуть бути, з одного боку, докладні відповіді на всі безвинятку запитання слідчого, а з другого-цілковита не можливість відповісти на ці запитання, оскільки, виходячи із загальних особливостей запам'ятовування, людина здатна пригадати приблизно 56-60% інфор-мації.
Послідовність пред'явлення доказів — прийом використовується в тому випадку, коли слідчий має декілька доказів, що спростовують свідчення допитуваного.
Наприклад, якщо у розпорядженні слідчого є знаряддя вбивства, деякі вкрадені й вилучені при обшуку речі, негативна характеристика на звинуваченого з місця роботи, слідові відбитки взуття на місці злочину, то, враховуючи, що ефективність використання прийому збільшується при пред'явленні доказів у міру зростання їх значимості, наявнідокази доцільно наводити у такій послідовності: негативна характеристика — слідові відбитки — вкрадені речі — знаряддя вбивства.
9.Пред'явлення контрдоказів — прийом припускає спростування кожного неправдиво свідчення конкретним доказом, який це свідчення заперечує. Скажімо, заперечення присутності на місці злочину відразу ж спростовується висновком експертизи про залишені відбитки пальців; наступне свідчення про знаходження в певний час у певному місці спростовується відповідними повідомленнями свідків.
Слідча практика доводить, що декілька таких послідовних спростувань припиняють опір звинуваченого.
10.Поєднання форсованого (прискореного) та уповільненого темпів допиту — дія цього прийому заснована на тому, що інтенсивна зміна темпу не дозволяє допитуваному ретельно обмірковувати варіанти відповідей і концентрувати увагу на деталях, які характеризують неправдивість свідчень.
Для подолання тактики протиборства допитуваного можна рекоменду-вати також використання таких прийомів:
а)асоціація за суміжністю — демонстрування місця події або його фотографії асоціює спогади про власні дії, ознаки, переживання;
б)схожість-подібність — демонстрування речей, об'єктів, що безпосе-редньо не стосуються справи, але ізоморфні (подібні, схожі) справжнім об'єктам, також збуджує аналогічні (на момент події) переживання;
в)контрастність — демонстрування протилежних за якостями предметів, об'єктів чи бесіда про контрастні властивості предметів, явищ, подій (наприклад, здоров'я — хвороба, маленький ніж — великий ніж, модельне взуття — чоботи тощо);
г)перифраза — повторення своїми (тобто іншими) словами проблем-ної, неправдивої, спірної інформації про подію злочину;
д) демонстрація незаповненості — акцентування, підкреслювання розірваних зв'язків у показаннях, білих плям у версії, відсутності фактів, відомостей про особу тощо;
є) інерція — створення настрою максимальної захопленості бесідою на сторонні теми, а потім — різке запитання стосовно справи.
Таким чином, допит — це складний акт комунікативної взаємодії, за якої професійна майстерність співробітника значною мірою зумовлена не тільки рівнем його професійної піготовки та досвідом роботи, а й наявністю певних психологічних здібностей до цього виду діяльності.
Б. Психологічні аспекти допиту віч-на-віч
Допит віч-на-віч, безсумнівно, є потужним засобом психологічного впливу.
Його сила зумовлена, з одного боку, тим, що учасникам необхідно свідчити один про одного за умови безпосереднього контакту, що створює досить сильну емоційну напруженість, з іншого — наявністю суперечностей у попередніх свідченнях одного або кількох учасників.
Тому допит віч-на-віч має характер гостроконфліктної слідчої дії.
Існує два різновиди такого допиту: з ініціативи слідчого та на вимогу звинуваченого, причому в останньому випадку прийняття рішення про його проведення повинно ретельно обґрунтовуватись.
Так, якщо звинувачений вимагає проведення допиту віч-на-віч для спростування неправдивих показань свідка або потерпілого (обмова), то його проведення доцільне; проте, якщо існує небезпека, що звинувачений спробує вплинути на іншого учасника з метою зміни свідчень або здійснити неконтрольований обмін інформацією із співучасником, проведення допиту віч-на-віч уявляється справою ризикованою та проблемною.
Слідчий, у свою чергу, зазнає інформаційно-психологічного впливу цих осіб, за допомогою якого здійснюються спроби керувати його поведінкою у бажаному напрямі. Складність поведінки самого слідчого полягає в тому, що тактика його впливу регламентується процесуально.
Здійснюючи психологічний вплив на учасників, він орієнтований на трансформацію (перебудову) негативної кооперації (конфлікту) учасників у позитивну (співробітництво).
При цьому він може використовувати різні засоби впливу: переконання — послідовний та аргументований вплив, не тільки інформаційний, а й формально органі-заційний, інакше кажучи, вплив самою процедурою слідчої дії; навіювання — наслідувальний, емоційно-підсвідомий вплив за допомогою мімі-ки, жестів, мовного супроводження тощо.
Допит віч-на-віч як цілісна слідча дія залежить від певних чинників, до яких належать:
1.Підготовленість
По-перше, вона визначається попереднім впливом на її учасників: сумлінному учаснику гарантується підтримка та безпека; звинувачений або особа, яка дає неправдиві свідчення, попереджаються про недопустимість спроб впливу на інших учасників.
По-друге, мають бути враховані місце, час і тактика проведення допиту віч-на-віч.
По-третє, готуються засоби фото-, кіно-, відеозйомки та звукозапису. І, нарешті, має бути здійснене попереднє планування: коло питань для обговорення, розрахунок часу, форми контролю за поведінкою та запобігання протиправним діям учасників.
2.Раптовість
Як правило, допит віч-на-віч для звинуваченого або для особи, яка дає неправдиві показання, має бути несподіваним.
Ефект раптовості та емоційної напруженості позбавить цих осіб можливості ретельно обміркувати лінію своєї поведінки, зосередитись та вибрати результативні способи впливу на сумлінних учасників.
Такий допит буде найбільш ефективним, якщо раптовою буде сама поява іншого (або інших) учасників.
3.Несподіваність інформації, яка повідомляється
Цей чинник за своїм впливом дуже близький до попереднього, однак характеризує змістовний аспект інформації, що повідомляється слідчим або сумлінним учасником очної ставки.
4.Упевненість викладення фактів та сила морально-емоційного впливу особи, яка їх повідомляє
При підготовці допиту віч-на-віч слідчий повинен пересвідчитися у тому, що сумлінний учасник перебуває у такому психологічному стані, який дозволить йому викласти важливу інформацію впевнено, логічно та переконливо і не потрапити під можливий вплив іншого учасника, а його моральна позиція сповнена високої громадянськості.
5. Урахування сутності стосунків, що раніш існували між учасниками
Ефективність допиту віч-на-віч зменшується, коли учасник, який дає показання, раніше перебував або перебуває зараз у залежності від іншого учасника.
Такого роду залежність може існувати по службовій (керівник — підлеглий), суспільній (бригада, злочинна група, мікрогрупа спілкування, інші суспільні угруповання), родинній (пряма та непряма рідня), статевій (чоловік — жінка), віковій (дорослий — підліток), національній (конфліктуючі нації), релігійній (конфліктуючі конфесії) та інших лініях.
Отже, призначенню даної слідчої дії мають передувати ретельний аналіз усіх умов, прогнозування ситуацій, що можуть виникнути, та висновок щодо її необхідності.
6. Вольові якості та психологічна активність слідчого
Слідчий не може бути пасивним учасником допиту віч-на-віч.
Він повинен вести цю слідчу дію згідно з планом, вносити відповідні корективи, контролювати поведінку учасників, не допускати самому і припиняти будь-які спроби впливу учасників один на одного.
Важливо, щоб слідчий сам створював психологічний фон допиту або підтримував емоційні стани, сприятливі для усвідомленого, цілеспрямованого контролю за спілкуванням, не дозволяв погроз фізичного або психологічного насильства.
Отже, комунікативні слідчі дії є важливим інструментом досягнення істини у справі. Як свідчить практика, ретельно підготовлена, всебічно обгрунтована, професійно зорганізована комунікативна слідча дія може (за деякими складами злочину) бути значно ефективнішою, аніж слідчі дії, у яких оперують фактологічною, предметною інформацією.
4. Інформаційно-комунікативні слідчі дії
А. Психологічні особливості проведення обшуку
Обшук — примусова слідча дія обстеження об'єктів і окремих громадян із метою розшукання і вилучення прихованих предметів та документів, які мають доказове значення.
Психологічним змістом діяльності слідчого при проведенні обшуку є організація пошукових дій стосовно прихо-ваних матеріальних об'єктів, що викривають злочинця, під час контактної взаємодії протидіючих сторін.
Успішність проведення обшуку залежить від значної кількості вимог та обставин, які умовно можна поєднати в основні групи чинників.
По-перше, це чинники, що сприяють ефективності пошукових дій:
підготовка до проведення обшуку;
кваліфікована реалізація пошукових дій;
спостереження за поведінкою обшукуваного та членів його родини;
—особисті якості слідчого та інших членів оперативно-слідчої групи.
Другу групу чинників становлять ті, які утруднюють проведення обшуку, негативно впливають на його ефективність:
конфліктність ситуації;
відсутність постійного, позитивного контакту та діалогу з обшукува-ним та його оточенням.
Підготовка до обшуку полягає у створенні найбільш можливої його моделі, що допомагає з'ясувати такі питання:
головні характеристики розшукуваних предметів;
особливості місця обшуку, можливі схованки;
характеристики особистості обшукуваного та його оточення, можли-ві типи їх поведінки під час обшуку;
склад слідчої групи, розподіл функцій між її учасниками;
які технічні засоби будуть використані при обшуку;
канали та засоби зв'язку з підрозділами внутрішніх справ;
загальна тактика проведення обшуку.
Підготовленість до обшуку полягає також у тому, що психологічно обгрунтованими повинні бути тактичні прийоми прибуття на місце та проникнення у приміщення. Із метою забезпечення, наприклад, раптовості обшуку транспортні засоби бажано залишати на відстані, зосередження учасників повинно відбуватись поступово та якомога тихіше, при користуванні ліфтом рекомендується не зупинятись на поверсі, де мешкає обшукуваний.
За наявності двірного вічка перед ним повинна знаходитись особа, яку обшукуваний знає або особа з нейтральною зовнішністю.
При обшуку у комунальній квартирі рекомендується дзвонити до сусідів.
Має бути забезпечене спостереження за вікнами та додатковими входами до приміщення.
Тактика суто пошукових дій реалізується на основі попередньої інформації про розташування і планування приміщень, їх ремонт, перебудову тощо; характеристики розшукуваних об'єктів та їх значущості.
Для найбільшої ефективності обшуку потрібно додержуватись деяких загальних правил:
не допускати як загострення конфлікту, так і занадто інтенсивного розвитку близьких, довірчих взаємин із обшукуваним та його оточенням;
при можливості усувати всі відволікаючі фактори (непотрібні ходіння по кабінетах і приміщеннях, метушня, сторонні розмови);
3) не поспішати і не розпочинати огляд нового об'єкта до повного обстеження попереднього;
4) робити функціональні перерви при проявах утоми та загальмовано-сті.
Проведення обшуку, як уже зазначалося, зумовлює конфліктну ситуацію між взаємодіючими сторонами.
Тому на початковому етапі обшуку важливого значення набуває встановлення психологічного контакту, який досягається через взаємне сприймання сторін та обмін як вербальною, так і невербальною (мімічною, жестовою) інформацією.
Такий контакт може бути реалізовано, наприклад, коли слідчий перед обшуком пропонує віддати розшукувані об'єкти, мотивуючи це тим, що небажано, щоб діти, повернувшись зі школи, спостерігали картину обшуку.
Навіть за умови негативної відповіді, такий крок може бути причиною до встановлення подальшого контакту.
Якщо обшукуваний тримається скуто, са-мовпевнено чи агресивно, такий стан можна спробувати зняти бесідою про родинні стосунки, роботу, стан здоров'я тощо.
Обшукуваний може вдатись до імітуючих, маскуючих дій.
Наприклад, користолюбець, хабарник, розкрадач демонструє скромність житла, одягу, способу життя, у його квартирі відсутні навіть життєво необхідні речі; убивця, ґвалтівник висловлює жаль до вбитого, членів його родини, метушливість при обшуку, удавано допомагає слідчому.
Своєрідне психологічне забарвлення характерне для випадків занадто демонстративної поспішності при добровільній видачі розшукуваних речей: остання свідчить про необхідність подальших пошуків. Іноді обшукувані поведінкою (полегшений видих, активність, розслаблення) вдають полегшення для того, щоб спрямувати дії слідчого в неправильному напрямку, втомити марними пошуками.
Досить часто негативно впливають на ефективність обшуку зовнішні перешкоди, такі як:
- недостатність кубатури простору пошуку (тісні приміщення, захараще-ні меблями, іншими предметами; підвальні приміщення, горища, льо-хи);
- дефекти опалення та вологості (дуже спекотлива або волога атмосфе-ра, занадто холодне приміщення);
- дефекти освітлення (занадто або не досить освітлене місце проведення обшуку);
- неприємні, подразнюючі та задушливі запахи; атмосферні опади при обшуку на відкритій місцевості;
- тривалість та інтенсивність роботи, яка призводить до втоми та при-туплення психічних процесів і чутливості.
Таким чином, обшук є важливою інформативно-комунікативною слід-чою дією, складно зорганізованою у психологічному плані, що вимагає суттєвої психолого-тактичної підготовленості.
В. Психологія перевірки свідчень на місці
Перевірка свідчень на місці у практиці застосовується досить часто.
Змістовно та психологічно вона поєднує ознаки багатьох слідчих дій — огляду місця події, допиту, відтворення обстановки та обставин події — проте до них не зводиться, а лише інтегрує їх.
Оскільки перевірка свідчень на місці слугує не тільки для збирання та уточнення інформації, а й є засобом психологічного впливу при безпосередньому контакті, вона розглядається як дія інформаційно-комунікативна.
Головним змістом перевірки свідчень на місці е вказування особою, свідчення якої перевіряються, місця, де відбулась подія злочину, або інші, пов'язані з нею події, розповідь на місці про ці події, їх послідовність та результативність.
Особливі психологічні складності виникають, як правило, при перевірці свідчень підозрюваних, звинувачених.
Перш за все, слідчий повинен переконати цих осіб у необхідності взяти участь у такій перевірці, оскільки без їх згоди дія стає безглуздою.
Складність полягає також у прогнозуванні мотивації згоди, причому не тільки перед дією, а й у процесі її можлива боротьба мотивів, їх переорієнтація.
Перед проведенням перевірки свідчень необхідно вирішити питання, пов'язані з наявністю у звинуваченого потенційних психофізіоло-гічних можливостей (сприйняття, пам'ять, зір, слух, мислення) знайти, впізнати місце злочину та об'єкти, що розшукуються, запам'я-тати та відтворити суттєві обставини злочину; здатність орієнтуватись у певному місці, часі і просторі взагалі. При цьому бажано створити умови, які зосередили б увагу особи на спогадах та конкретних діях.
У ході перевірки доцільно проводити ретельне та детальне спостереження за поведінкою особи, яка перевіряється.
Воно повинно вклю-чати оцінку дій (напрямок руху, темп пересування, мотивовані та немотивовані зупинки, активність пошукових дій, впевненість або невизна-ченість поведінки).
Крім того, досить інформативні спостереження за мімікою звинуваченого, його рухами, характером висловлювань, психофізіологічними реакціями.
Вони можуть сприяти фіксації можливих змін у поведінці звинуваченого, а тому й вибору тактики і змісту подальших слідчих дій.
Досить ефективним є також використання різних технічних засобів фіксації перевірки свідчень на місці. У подальшому демонстрація відеозапису про поведінку звинуваченого на місці злочину може психологічно дуже глибоко вплинути на співучасників та учасників процесу розслідування і судового розгляду.
Рекомендована література
1. Андросюк В. Г. Психологія слідчої діяльності. — К., 1994.
Антонян Ю. М. и др.
Психология преступника и расследование преступлений. — М., 1996.
Васильев В. Л. Психология следственных действий. — К., 1996.
4. Глазырин Ф. В. Психология следственных действий. — Волгоград, 1983.
5. Еникеев М. И., Черных Э. А. Психология следователя. — М., 1988.
6. Коновалова В. Е. Правовая психология. — Харьков, 1997.
7. Лукашевич В. Г. Тактика общения следователя с участниками следственных действий. — К, 1989.
8. Шиханцов Г. Юридическая психология. — М., 1998. 18 18