• Название:

    Товарне виробництво. Товар і його властивості

  • Размер: 0.1 Мб
  • Формат: DOC
  • или



Доцент Чередниченко Г.А.
Тема 2. Товарне виробництво.
Товар і гроші.
Сутність та рівні розвитку товарного виробництва.
Товар та його властивості: споживна вартість і вартість.
Двоїстий характер праці, що втілений в товарі.
Величина вартості товару.
Розвиток форми вартості і виникнення грошей.
Сутність грошей і їх функції.
Закон вартості.
Товарний фетишизм.

1 питання.
Відомі дві основні форми господарства – натуральне і товарне господарства.
Натуральне господарство було типовим для докапіталістичних способів виробництва – первіснообщинного, рабовласницького і феодального способів виробництва.
У сучасному світі натуральне господарство є значною часткою господарства слаборозвинених країн, а також існує в якості пережитку і в більш розвинутих країнах (Україна).
Натуральне господарство – такий тип господарства, в якому продукти праці виробляються лише для задоволення власних потреб виробників, виробництво відбувається у відповідності із потребами, що відомі членам господарської одиниці (общини, родини, рабовласницького господарства, феодального князівства) ще до початку виробництва і кожний виробник отримує конкретне завдання по задоволенню суспільної потреби, його конкретна праця вже в процесі її виконання безпосередньо виступає як частка суспільної праці, як безпосередньо суспільний труд, а продукт праці поступає у споживання шляхом прямого розподілу.
При натуральному господарстві суспільство складалось з маси однорідних господарських одиниць – селянських общин, селянських сімей, рабовласницьких латифундій, феодальних маєтків – і кожна така одиниця виконувала всі види господарчої діяльності, починаючи з добування різних видів сировини і закінчуючи підготовкою продукції до споживання.
Розповсюдження натурального господарства в докапіталістичних способах виробництва пояснювалось низьким розвитком продуктивних сил і суспільного розподілу праці.
Суспільний розподіл праці – це відокремлення різних видів трудової діяльності.
Треба розрізнювати розподіл праці у суспільстві і на підприємстві.
У суспільстві розподіл праці відбувається по родам діяльності (промисловість, сільське господарство…), по групам галузей (добувна чи обробна промисловість, тваринництво, рослинництво…), по окремим галузям (вугільна, машинобудівна, харчова, птахівництво…).
З історії людства відомі три крупних етапи у розвитку суспільного розподілу праці – відокремлення скотарства від землеробства, відокремлення ремісництва від землеробства, відокремлення торгівлі в особливий вид діяльності.
У межах промислового підприємства праця розподіляється в залежності від технології виробництва і організації управління: по професіям, спеціальностям, по цехам і дільницям основного та допоміжного виробництва, по відділам та службам.
В умовах товарного виробництва продукти праці призначаються до обміну і задоволення потреб людей, які не входять в господарчу одиницю, що створює продукти.
Умовою виникнення товарного виробництва є суспільний розподіл праці, що має такі риси як спеціалізація та економічна відокремленість виробників.
Товарне виробництво – це така організація суспільного господарства, коли продукти виробляються економічно відокремленими виробниками, які спеціалізуються на випуску одного якогось продукту, і для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів, що приймають форму товарів.
Економічне відокремлення виробників означає:

1) відокремлення факторів виробництва кожного виробничого осередку – засобів виробництва і робітників; засоби виробництва є приватною власністю суб’єкта, який господарює;

2) відновлення виробництва в кожному виробничому осередку за рахунок коштів, що отримали від реалізації своєї продукції; 3) здійснення суспільних зв’язків між виробниками через речі, шляхом обміну продуктами праці як товарами, відсутність узгодження дій людей в масштабах суспільства; 4) переслідування кожним виробником свого приватного економічного інтересу (його відтворення і прогресування як товаровиробника).
Економічний інтерес – об’єктивна форма прояву виробничих відносин, що відбиває об`єктивну необхідність у задоволені економічних потреб суб’єктів цих відносин.
Коли людина усвідомила свій економічний інтерес, тоді він стає мотивом, стимулом до діяльності.
Товарне виробництво пройшло 2 рівня розвитку: просте товарне виробництво і капіталістичне товарне виробництво.
Просте товарне виробництво існує в умовах різних способів виробництва, починаючи з періоду розкладання первіснообщинного устрою.
Воно займає підпорядковане положення по відношенню до пануючих виробничих відносин (рабовласницьких, феодальних).
Просте товарне виробництво базується на приватній власності дрібних товаровиробників на засоби виробництва і результати їх особистої праці. Нема експлуатації – працює власник засобів виробництва і члени його родини.
Капіталістичне товарне виробництво – найбільш розвинута система товарного виробництва, не тільки продукти праці, але й здібність людини до праці (робоча сила) – стає товаром.
Товарне виробництво при капіталізмі набуває всеохоплюючий характер.
Спостерігається експлуатація найманих робітників капіталістами, які є приватними власниками засобів виробництва і результатів найманої праці.
Головна відмінність капіталістичного товарного виробництва від простого товарного виробництва: перетворення робочої сили в товар, експлуатація найманих робітників.

2 питання.
Товар – продукт труда, що здатний задовольнити якусь потребу людини, і призначений для обміну.
Розглядаючи товар, Маркс за видимістю цього явища розкриває його сутність.
Видимість: товар, з одного боку виступає як споживна вартість, а з другого боку, як мінова вартість.
Споживна вартість – це корисність продукту праці, його здатність задовольняти потреби людини в якості предмета споживання або засобу виробництва.
Споживна вартість обумовлена природними якостями продукту (фізичними, хімічними), а також якостями, що він отримав в результаті праці.
Товар має суспільну споживну вартість, тобто для інших людей, а не для самого виробника, окрім того, вона надходить у споживання через ринок, шляхом купівлі-продажу.
Мінова вартість – здатність товару обмінюватись в певних пропорціях на інші товари.
Х тов.
А = У тов.
В.
Оскільки товари прирівнюються і обмінюються, остільки їм притаманне щось спільне, на основі чого можливо визначити їх кількісні співвідношення.
Цим спільним не може бути споживна вартість, тому що в якості споживних вартостей товари різнорідні, їх неможливо порівнювати.
Загальним є те, що всі товари – продукти труда, результати використання робочої сили , незалежно від її фахових особливостей, тобто результат абстрактного труда (абстракція – відволікання, в даному випадку ми відволікаємося від професійної специфіки праці).
Те спільне, що відображається в міновому відношенні товарів є матеріалізований в них абстрактний людський труд, тобто вартість.
Маркс показав, що за міновою вартістю приховується вартість, таким чином він перейшов від видимості явищ до сутності, до внутрішньої властивості товару.
У товара 2 властивості: споживна вартість і вартість.
Мінова вартість – це не самостійна властивість товару, а форма прояву вартості.
Вартість – це не природна властивість товару, тому на відміну від споживної вартості її неможливо виявити за допомогою органів почуттів.
Вартість – суспільна властивість товару, що притаманна продукту труда лише в умовах товарного виробництва, тому вона проявляється в суспільному відношенні – у міновому відношенні, тільки через мінову вартість.
2 властивості товару створюють суперечливу єдність.
Споживна вартість є матеріальним носієм вартості, “тілом, в якому живе вартісна душа товару”, без споживної вартості, корисності продукт труда не може мати вартості. З іншого боку, споживна вартість товару може бути використана лише після реалізації її вартості в процесі обміну.
У той же час споживна вартість і вартість – протилежні властивості товару: як споживні вартості товари якісно різнорідні і якісно не вимірювані, а як вартості вони якісно однорідні і кількісно вимірювані. Одна й та ж людина не може використати товар і як споживну вартість і як вартість.
Виробником товар використовується як вартість, а споживачем – як споживна вартість.
Споживна вартість і вартість товару взаємозв’язані, передбачають одне одного і заперечують одне одного, це – єдність протилежностей.

3 питання.
Дві властивості товару обумовлені двоїстим характером праці товаровиробника, що втілена в товарі. Це – відкриття Маркса.
Труд товаровиробників одночасно і конкретний, і абстрактний.
Конкретний труд – це труд, що здійснюється в певній корисній формі, і створює споживчу вартість товару.
Різні види конкретного труда розрізнюються по засобам і предметам праці, по характеру трудових операцій, по цілям і результатам.
Якщо абстрагуватись від конкретних видів праці, то в труді залишиться тільки одне спільне – він є витрачання робочої сили у фізіологічному сенсі (енергії, м’язів, нервів).
Суспільний труд, незалежно від його конкретної форми називається абстрактним трудом, він є джерелом вартості.
Абстрактний труд характеризують 2 моменти:
це матеріальне явище, реальна витрата робочої сили у фізіологічному сенсі;
це суспільне і історичне явище.
Витрата робочої сили у фізіологічному сенсі була й буде у будь-якому суспільстві, але форму абстрактного труда вона набуває тільки в умовах товарного виробництва, де спеціалізація і відокремленість виробників обумовлюють необхідність обміну продуктами, а, отже, їх прирівнювання.
Цього нема в умовах натурального господарства, де праця в її конкретній формі доказує свою суспільну значущість.
Конкретний труд існує при всіх формах господарства, а роздвоєння труда на конкретний і абстрактний - це специфіка товарного господарства.

Двоїста природа труда товаровиробників – конкретний і абстрактний труд - є наслідком основного протиріччя простого товарного виробництва – протиріччя між приватним і суспільним характером труда товаровиробників.
В процесі виробництва труд товаровиробників одночасно є безпосередньо приватним і скрито суспільним.
Безпосередньо приватний труд – труд економічно відокремлених, роз’єднаних приватною власністю виробників, які заздалегідь, до обміну не знають чи будуть комусь потрібні продукти їх праці (що виробляти, скільки, як – це їх приватна справа).
Скрито суспільний характер труда означає, що його суспільний характер в процесі виробництва не проявляється, він виявляється лише в процесі обміну товарів.
Скрито суспільний характер труда товаровиробників пов’язаний з його включенням у суспільний розподіл праці, спеціалізацією на випуску окремих товарів.
Товаровиробник намагається задовольнити суспільну потребу, а задоволення його потреб залежить від праці інших товаровиробників.
В умовах товарного господарства прояв суспільного характеру праці окремого виробника, тобто визнання його суспільної значущості , визнання цього труда в якості частини сукупної суспільної праці відбувається в акті обміну одного товару на інший на ринку.
Обмін передбачає прирівнювання товарів, а отже вияв затрат робочої сили в фізіологічному сенсі, абстрактного труда, що був втілений у товарі. Абстрактний труд – специфічна форма суспільного труда в умовах товарного виробництва.
Абстрактний труд і вартість є засобом встановлення зв’язку між відокремленими виробниками.

4 питання.
Кожний виробник витрачає на створення товару індивідуальний робочий час або індивідуальні витрати труда.
Цей час або затрати можуть співпадати або не співпадати з суспільно необхідним робочим часом (СНРЧ) або суспільно необхідними витратами труда (СНВТ), які визначають величину суспільної вартості товару.
СНРЧ характеризують 3 моменти:
СНРЧ – робочий час який потрібний для виготовлення будь-якої споживної вартості при суспільно нормальних умовах виробництва і при середньому в даному суспільстві рівні умілості і інтенсивності праці. Це типовий час, який витрачають на виробництво основної маси даного товару.
Він представляє собою середньо зважену величину, що враховує питому вагу різних категорій підприємств у виробництві певного товару.
СНРЧ може співпадати або не співпадати з індивідуальним робочим часом окремих виробників.
Приклад.
СНРЧ – це час відтворення товару в сучасних умовах – в ринкових цінах будуть враховуватись і компенсуватись лише сучасні типові витрати на товар, а не ті, що були типовими місяць чи рік тому.
СНРЧ, що був витрачений окремим виробником – це частина загальної суми часу, необхідного для задоволення певної суспільної потреби.
Виробник може витратити типовий час на товар, але якщо галузь виробила надто багато такої продукції, більше ніж потреба в ній, то виробник може не продати свій продукт труда, який не буде товаром, і витрачений на виробництво час не буде СНРЧ.
СНРЧ формується об’єктивно, незалежно від волі і бажання товаровиробників через механізм ринкової конкуренції.
Конкуренція (лат. стикатись) – змагання між товаровиробниками за найбільш вигідні умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших доходів.
Конкуренція – стихійний регулятор пропорцій суспільного виробництва в умовах товарного господарства.
З’ясуємо зв’язок продуктивності праці та інтенсивності праці з вартістю товарів.
Продуктивність праці – здатність будь-якого конкретного труда створювати в одиницю часу певну кількість споживних вартостей (вимірюється кількістю матеріальних благ, що виробляють за одиницю часу, або кількістю робочого часу, витраченого на одиницю продукту).
Пошукове питання: які чинники, що впливають на продуктивність праці розглянув Маркс в “Капіталі” (т.23, с.48) і чи можна їх доповнити?
Інтенсивність праці – напруженість праці, що визначається ступенем витрачання робочої сили в одиницю часу.
Приклади.
Висновки. 1) Вартість 1 товару зворотно пропорційна продуктивності праці (чим більша продуктивність праці, тім менша вартість 1 товару); вартість всієї маси товарів при зростанні продуктивності праці і колишньому часі праці не змінюється. 2) При зростанні інтенсивності праці понад суспільно нормальним рівнем вартість 1 товару не зміниться (визначається суспільно нормальним, середнім рівнем), а вартість всієї маси товарів зросте, тому що час понадінтенсивного труда як би більш концентрований, спресований і за 1 годину в цьому випадку створюється більше вартості, ніж за 1 годину суспільно нормального по інтенсивності труда.
Слід розрізнювати просту і складну працю.
Простий труд – некваліфікований, який може виконувати без підготовки будь-яка нормальна людина (двірник).
Складний труд – кваліфікований, що передбачає навчання певної спеціальності (ювелір, інженер).
Складний труд представляє собою піднесений в ступінь простий труд, тобто в одиницю часу він створює більшу вартість.
Прирівнювання складного труда до простого називається редукція (спрощення), вона здійснюється стихійно в ході ринкового обміну.
В Україні все навпаки (“Задзеркалья”).
Визначення вартості товару: вартість – це матеріалізований у товарі абстрактний суспільно необхідний труд, це суспільне відношення між товаровиробниками по прирівнюванню речей.
5 питання.
Вартість має суспільний характер, тому проявитись вона може тільки у суспільному відношенні одного товару до другого, суб’єктами відношення є товаровиробники.
Сам у собі товар свою вартість виразити не може, для цього він повинен, як у дзеркало, подивитись на інший товар.
Вартісне відношення двох товарів дає найбільш просте вираження вартості даного товару.
Проста, одинична або випадкова форма вартості.
Х тов.
А = У тов.
В.
Ця форма вартості з’явилась вже в умовах розкладання первіснообщинного суспільства.
Припустимо, що тов.
А виражає свою вартість у тов.
В, через споживну вартість товару В. Тов.
А у цьому відношенні грає активну роль, знаходиться у відносній формі вартості. Тов.
В грає пасивну роль, він є матеріалом для вираження вартості тов.
А, він знаходиться в еквівалентній формі.
Відносна і еквівалентна форми вартості – це начебто два полюси мінового відношення, вони нероздільні, передбачають один одного і в той же час протилежні, виключають один одного.
У вартісному відношенні споживна вартість, натуральна форма тов.
В стає формою вартості тов.
А, або тіло тов.
В стає дзеркалом вартості тов.
А.
Еквівалентна форма має 3 особливості:
Споживна вартість товара-еквівалента є формою прояву своєї протилежності – вартості товару, що знаходиться у відносній формі вартості.
Конкретний труд, втілений в товарі-еквіваленті, є формою прояву своєї протилежності – абстрактного труда.
Приватний труд, що втілений в товарі-еквіваленті, є формою прояву своєї протилежності – суспільного труда.
Внутрішнє протиріччя товару – між споживною вартістю і вартістю має зовнішній прояв у відношенні двох товарів, в якому один товар (А) грає роль лише споживної вартості, а інший (В) – роль вартості.
По мірі розвитку товарного виробництва, суспільного розподілу праці, поглиблюється основне протиріччя товарного виробництва між суспільним і приватним трудом, що обумовлює розвиток форми вартості.
Повна або розгорнута форма вартості.
Для неї характерна наявність безлічі еквівалентів:
Х тов.
А = У тов.
В, або = Z тов.
С, або = V тов.
D…
Суспільна природа товару і втіленої в ньому праці в повній формі вартості виражається в більшій мірі, ніж у простій формі вартості.
Недоліки цієї форми вираження вартості:
1) не закінчене відносне вираження вартості товару – з появою нових товарів ряд товарів-еквівалентів зростає;

2) з’являється безліч різних виразів вартості – відносна вартість одного товару має інше вираження ніж у будь-якого іншого товару;

3) труднощі в обміні – для його здійснення необхідний збіг потреб у власників багатьох товарів.

Більш розвинута форма вартості –
3) Загальна форма вартості.
У тов.
В
Z тов.
С = Х тов.
А
V тов.
D
………..

Товарний світ стихійно виділив із свого середовища 1 товар, споживна вартість якого стала виконувати роль форми вартості всіх товарів, тобто з’явився загальний еквівалент.
Роль загального еквівалента виконував то один товар то інший – скот, зерно, хутро.
Розвиток цієї форми вартості привело до появи –
4) Грошової форми вартості.
Загальна форма вартості перетворилась у грошову форму вартості, коли загальний еквівалентна форма міцно зрослась з натуральною формою одного товару – золота.
Роль загального еквівалента стала його суспільною монополією.

Х тов.
А
У тов.
В
Z тов.
С = 1 г золота
V тов.
D
………..

Природні властивості благородних металів добре узгоджуються із суспільними функціями грошей:

1) однорідність – основа вартості – абстрактний труд якісно однорідний; 2) можливість ділити на дрібні частини – можливо вимірювати кількість абстрактного труда; 3) портативність – невеликі кількості золота мають велику вартість;

4) добре зберігаються, не псуються.
Ці обставини пояснюють, чому за золотом затвердилась роль загального еквівалента, але не пояснюють, чому взагалі з’явились гроші (причина – розвиток товарного виробництва та його протиріч).

6 питання.
Гроші – це товар, що стихійно виділився із світу товарів і виконуючий специфічну суспільну функцію загального еквівалента (здатний обмінюватись на будь-який товар).
Внутрішнє протиріччя товару між споживною вартістю і вартістю, що проявляється в міновому відношенні, отримує розв’язування шляхом роздвоєння на два полюси: на одному полюсі – гроші, що виражають вартість всіх товарів, на другому полюсі – всі інші товари.
Золото як усякий товар має споживну вартість (прикраси, зуби, технічне використання – в комп’ютерах) і вартість (визначається суспільно необхідним абстрактним трудом на здобуття золота).
Окрім звичайної споживної вартості золото в якості грошей має додаткову споживну вартість – здатність безпосередньо обмінюватись на будь-який товар.
Це не природна, а суспільна властивість золота (Робінзон Даніеля Дефо).
Маркс дослідив 5 функцій грошей:

1) гроші як міра вартості;

2) гроші як засіб обігу; 3) гроші як засіб створення скарбу і засіб накопичення;

4) гроші як засіб платежу;

5) гроші як світові гроші.
Головна функція – гроші як міра вартості. Її сутність полягає в тому, що вартість всіх товарів виражається в золоті, в грошах.
Гроші доставляють товарному світу матеріал для виразу вартості. Цю функцію гроші виконують як ідеальні гроші, тобто уявно представлені гроші.
Ціна – це вартість товару, що виражається в грошах (грошеве вираження вартості товару).
Маркс писав, що ціни – це закохані погляди товарів на гроші.
Щоб виразити вартість товарів не тільки якісно, але і кількісно, гроші й самі повинні кількісно вимірюватись.
Це протягом довгого часу здійснювалось шляхом встановлення масштабу цін.
Масштаб цін – це кількість золота або срібла, що прийняте в країні за грошову одиницю та її кратні частини.
Цією грошовою одиницею можливо було виміряти будь-яку кількість золота, що виражає ціну товару.
Золото оберталось у вигляді злитків і монет – грошових знаків, що вироблені з металу, - в докапіталістичних способах виробництва і при золотому стандарті в період капіталізму (грошова система, що базувалась на золоті в якості основного грошового металу).
При золотому стандарті гроші з інших металів і кредитно-паперові гроші вільно обмінювались на золоті гроші по номіналу (найменування грошей, означена на них вартість).
В результаті світової економічної кризи 1929-1933 рр.
Відбувся розпад золотого стандарту як системи внутрішнього грошового обігу.
В міжнародних валютних відношеннях до 1971 р. існував золотодоларовий стандарт – США обмінювали іншим країнам долари на золоті злитки.
В 1978 р.
Міжнародний валютний фонд (> 150 країн) перестав фіксувати золотий зміст всіх грошових одиниць країн – членів фонду, тобто відбувся офіційний розрив валютної системи з золотом як грошовим металом.
Нові явища в економіці по-різному пояснюються економістами, відбувається наукова дискусія.
Деякі економісти відстоюють “золоту” концепцію, вважають, що золото залишається грошовим товаром, інші – відстоюють “анти золоту” концепцію, вважають, що золото вже не грошовий товар.
Причому прибічники другого підходу намагаються пояснити нові явища або на основі теорії грошей Маркса, або вважають її застарілою.
Гроші як засіб обігу. Гроші виступають посередником в обігу товарів:

Т – Г – Т.
Для виконання цієї функції потрібні реальні гроші. Коли гроші починають виконувати функцію посередника в обміні товарів, то простий безпосередній обмін товарів (бартерна угода) Т –Т перетворюється в процес товарного обігу Т – Г – Т.Оскільки продаж і купівля відриваються один від одного (можна продати і нічого не купити), остільки із цієї функції грошей витікає формальна, абстрактна можливість економічних криз (ланцюг пов’язаних між собою виробників може не продати свої продукти праці і не відновить виробництво).
Гроші виконують функцію засобу обігу швидкоплинно, не є самоціллю, тому можна замінити повноцінні гроші їх символами – паперовими грошима, що практично не мають вартості. Паперові гроші успішно виконують функцію засобу обігу, якщо держава гарантує їх суспільну значимість і вони забезпечені товарами, дорогоцінними металами.
Якщо темп зростання грошової маси перевищує темп зростання товарної маси, то буде інфляція.
Інфляція (від лат. здуття) – переповнення сфери обігу надлишковими грошовими знаками понад реальних потреб господарства і їх знецінення по відношенню до товарів, в тому числі до золота.
Розрізнюють відкриту інфляцію, що проявляється в зростанні рівня цін (в Україні – біля 11% на рік), і скриту або придавлену інфляцію (в командній економіці ціни встановлювала держава, вони були стабільними але із-за дефіцитів товарів гроші знецінювались, в сучасній Україні така інфляція проявляється при затримці виплат зарплати, пенсій, різних видів допомоги, а також у штучно занижених рівнях цих виплат відносно вартості робочої сили, прожиткового мінімуму).
Гроші як засіб утворення скарбів або засіб накопичення.
Гроші, виступаючи загальним купівельним засобом, суспільною формою багатства в ринковій системі господарства, викликають прагнення у товаровиробників до їх накопичення.
Виходячи із обігу, гроші перетворюються у скарб.
Цю функцію виконують тільки повноцінні гроші – золото, бо паперові гроші можуть знецінитись.
Для збереження гроші також вкладають у твори мистецтва, нерухоме майно, купують стабільну конвертовану іноземну валюту.
Гроші як засіб платежу.
Функція зв’язана з розвитком кредитних відносин.
В момент платежу за товар, що проданий у кредит, гроші виконують цю функцію.
Поза сферою товарного обігу цю функцію вони виконують при виплаті зарплати, стипендії, сплаті податків.
Розвиток кредитних відносин привів до появи кредитних грошей – векселя (боргове зобов’язання), банкноти (боргове зобов’язання, що випускає банк), чека (грошовий документ, що містить в собі наказ власника рахунку в банку про виплату певної суми пред’явнику), кредитної картки (різновид “електронних грошей”, що дозволяє за допомогою комп’ютера розрахуватись за товар в магазині у межах суми кредиту, про яку власник картки домовився з банком).
Формула кількості грошей, що необхідні для обігу.

ΣР товарів, що треба реалізувати – К + П - ВП
КГ = Ч.О.
КГ – кількість грошей, що необхідні для обігу.
ΣР – сума цін товарів, що треба реалізувати.
К – сума цін товарів, що продані у кредит.
П – платежі, по яким настав строк повернення.
ВП – платежі, що можливо взаємно погасити.
Ч.О. – число обертів грошової одиниці за певний період (рік).

З функції грошей як засобу платежу витікає формальна, абстрактна можливість економічних криз, тому що у час приходу строку платежу боржник може виявити свою неплатоспроможність, що приведе до важкого економічного стану пов’язаних з ним і один з одним товаровиробників.
Гроші як світові гроші. Гроші приймають участь в обігу, в платежах не тільки в межах країни, але й між країнами.
В останньому випадку вони виконують цю функцію.
Маркс писав, що гроші скидають свої “національні мундири”, форму монет, масштаби цін і виступають у формі злитків золота.
Звісно, і в наш час, коли вже не існує системи золотого стандарту, країна теж може розраховуватись з іншими країнами злитками золота, але частіше використовують повністю конвертовану валюту, тобто таку національну грошову одиницю, яка виконує функцію світових грошей, вільно використовується в міжнародних розрахунках в якості засобу обігу і засобу платежу, вільно обмінюється на валюти інших країн по діючому валютному курсу (долар США, євро, японська йєна, англійський фунт стерлінгів).

7 питання.
Закон вартості.
У будь-якому суспільстві існує необхідність розподіляти суспільну працю в певних пропорціях у відповідності з існуючими суспільними потребами.
В умовах натурального господарства був прямий, безпосередній зв’язок між виробництвом і споживанням, він встановлювався свідомо керівництвом цього господарства.
Види і обсяги праці були прямо пов’язані з відомими ще до початку виробництва суспільними потребами.
В умовах товарного господарства діє стихійний ринковий механізм здійснення пропорційності, в основі якого лежить закон вартості.
Ринок як економічна категорія – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, за допомогою яких здійснюється реалізація товарів, визнання суспільної значимості втіленого в них труда, інформування економічно відокремлених виробників за допомогою цін про галузі та види виробництва, що не забезпечують задоволення суспільних потреб, де вигідно працювати.
Закон вартості виражає суттєві зв’язки між абстрактним суспільно необхідним трудом товаровиробників, вартістю і ціною товарів.
Сутність закону вартості полягає в тому, що товари обмінюються еквівалентно, як рівні кількості втіленого в них абстрактного суспільно необхідного труда, що створює їх вартість.
Закон вартості лежить в основі руху цін на ринку.
Мова йде не про продаж товарів у відповідності з їх суспільною вартістю в кожній угоді, а про тенденцію, що проявляється в масштабах ринку протягом тривалого часу.
Закон вартості проявляється через коливання цін навколо суспільної вартості товару під впливом зміни співвідношення між пропозицією товарів і попитом на них.
Якщо попит перевищує пропозицію, то ціна відхиляється вгору від вартості. Якщо пропозиція перевищує попит, то ціна відхиляється вниз. І тільки при однакових обсягах попиту і пропозиції ціна буде однакова з вартістю товару.
Функції закону вартості:
Цей закон є стихійним регулятором виробництва, він здійснює розподіл суспільної праці по галузям та видам виробництва (недостатня пропозиція певного товару приведе до зростання ціни – більше товаровиробників будуть його виробляти, і якщо товару буде більше, ніж треба для задоволення суспільної потреби, то ціна почне падати і товаровиробники переорієнтуються на інший товар).
Закон сприяє розвитку продуктивних сил (товаровиробники удосконалюють виробництво, намагаючись скоротити індивідуальний робочий час по відношенню до суспільно необхідного робочого часу, що визначає вартість товарів, це дозволяє отримувати більші доходи).
Закон приводить до диференціації, розшарування товаровиробників на багатих і бідних, що обумовлює перехід від простого товарного виробництва до капіталістичного товарного виробництва.

8 питання.
Товарний фетишизм.
Фетиш – ідол, божество.
Фетишизм - культ не наділених душею речей (фетишів).
Товарним фетишизмом Маркс назвав таке явище, коли певні суспільні відносини самих людей приймають в їх уявленні фантастичну форму відносин між речами.
Товарний фетишизм – це обожнювання товару, грошовий фетишизм – обожнювання грошей.
Товарний фетишизм має об’єктивну і суб’єктивну сторони.
Об’єктивна сторона полягає в уречевленні виробничих відносин в умовах товарного господарства – тільки через обмін, через прирівнювання речей підтверджується суспільна значимість труда окремих виробників.
А від того, як складатимуться відношення речей, їх мінові пропорції, залежать долі виробників.
Виробничі відносини між людьми в цій системі можуть проявлятись тільки через відносини речей.
Суб’єктивна сторона товарного фетишизму полягає в тому, що суспільну властивість речей – обмін, що зумовлений специфікою товарних виробничих відносин, - приписують природним властивостям, сутності речей.
Гроші в умовах товарного виробництва є засобом визнання суспільної значимості праці окремих товаровиробників, обмін всіх товарів на гроші – характерна риса товарних виробничих відносин на певному етапі їх розвитку.
У свідомості людей це об’єктивне явище відбивається в перетвореному вигляді: всезагальний обмін грошей на товари представляється природною властивістю грошей.
Виробниче відношення, що представлене, уречевлене в грошах, видається за їх природну властивість.

17 9