Теми 5.КРИТИЧНИЙ НАПРЯМ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ. ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛІСТИЧНИХ ІДЕЙ.

Виникнення і розвиток дрібнобуржуазної критики капіталізму.
Економічні погляди Сісмона де Сісмонді.
Економічна концепція П’єра Прудона.
Економічне вчення К. Родбертуса.
Економічна програма Ф. Лассаля.

1.Виникнення і розвиток дрібнобуржуазної критики капіталізму.
Сімон де Сісмонді, П‘ер Прудон

У першій половині XIX в. у провідних країнах Західної Європи завершується промисловий переворот.
Капіталістичний розвиток цього періоду характеризується наступним:
капіталістичні ринкові відносини і підприємництво перетворюються на переважаючі економічні відносини в суспільстві;
машинне виробництво є визначаючим.
У економічній структурі суспільства переважають два основні класу: наймані робітники і капіталісти;
у суспільному розвитку всіх країн розповсюджуються такі соціально-економічні наслідки промислової революції як пролетаризація більшості населення; виникнення безробіття, зростання убогості, неписьменності і т.д.
Особливість розвитку політичної економії першій половині XIX століття стає спроба всіх учених пояснити причини економічних криз (що стали реальністю), дати рекомендації до їх пом'якшення або ліквідації. Паралельно з цим робляться спроби вирішити всі основні суперечності капіталізму періоду вільної конкуренції.
Різко поляризується класова структура суспільства: буржуа, дрібні буржуа, пролетаріат.
Таким чином формуються 3 основні класу капіталістичного суспільства.
Основною специфікою наукових досліджень першої половини XIX століття можна назвати аналіз всіх соціально-економічних явищ виходячи з класових позицій.
Першим напрямом таких досліджень є економічний аналіз суспільного розвитку з позицій дрібної буржуазії (так звана дрібнобуржуазна критика капіталізму).
Ця критика представлена двома течіями:
робляться спроби довести необхідність повернення суспільного розвитку назад – від фабрик до дрібного ремісничого виробництва, до дрібнотоварного виробництва (С. де Сісмонді).
говориться про необхідність модифікації існуючого суспільного устрою, його зміни з метою пристосування до інтересів дрібної буржуазії за допомогою реформ (П. Прудон).

Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773 – 1842) – основоположник економічного романтизму.
С. де Сісмонді посідає своєрідне місце в історії політичної економії. За словами К. Маркса, він завершує класичну політичну економію і започатковує дрібнобуржуазний напрям.
Західні економісти, оцінюючи світогляд Сісмонді, підкреслюють те, що він першим виступив проти канонів класичної політичної економії, яку назвав економічною ортодоксією.
Народився Сісмонді в родині протестантського (кальвіністського) пастора в околицях Женеви.
Сім'я була заможна і належала до женевської аристократії. Службову діяльність розпочав у ліонському банку.
Згодом залишає Францію і повертається до Женеви, деякий час живе в Англії та Італії. 1800 р. знов повертається до Женеви, де працює секретарем торгової палати.
Залишивши цю посаду, Сісмонді цілком присвячує себе науковій діяльності. Він був не лише економістом, а й істориком, що залишив і в цій галузі велику наукову спадщину.
Як економіст Сісмонді спочатку був послідовником А. Сміта.
В праці Про комерційне багатство, або Про принципи політичної економії в їхньому застосуванні до торгового законодавства (1803) він пропагує ідеї Сміта, виступає прихильником вільної конкуренції, фритредерства. 1819 р.
Сісмонді опублікував свою головну працю Нові начала політичної економії, або Про багатство в його відношенні до народонаселення.
Уже сама назва свідчить про намагання Сісмонді побудувати політичну економію на нових засадах й він переконаний, що це йому вдалося.
У передмові до другого видання праці (1827) він пише, що розхитав основи науки.
Які ж нові ідеї проголошує Сісмонді?
Передовсім він заперечує класичне визначення предмета й методу політичної економії. У класиків, писав він, політична економія є наукою про багатство, яке вони відокремлюють від людини.
Класична політична економія ніби не помічає людину, якій належить багатство і яка має ним користуватись.
Він дає нове, порівняно зі Смітом і Рікардо, тлумачення політичної економії, предметом політичної економії Сісмонді вважає матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави.
Матеріальній добробут на думку Сісмонді повинен забезпечуватися державою за допомогою реформ.
Головна проблема ринку – можливість перевиробництва товарів.
Причина кризи корениться в недоліку споживання.
С. де Сісмонді вважає, що 1 буржуа і 99 робітників споживають менше, ніж 100 дрібних товаровиробників (включаючи особисте і виробниче споживання).
Економічні процеси Сміт і Рікардо вивчають як природні й такі, що відбуваються стихійно, а Сісмонді намагається дослідити їх як такі, що регулюються державою.
Якщо класики аналізували реальні процеси створення багатства, його обігу й розподілу, то Сісмонді цікавить, як уряд повинен сприяти його виробництву й розподілу.
Отже, політична економія перетворюється у нього з науки, що вивчає причинні зв'язки явищ, на науку, що визначає етичні норми господарської діяльності людей.
Сісмонді застосовує також інші методи дослідження.
Він критикує абстрактний метод класиків, ігнорування ними конкретно-історичних обставин.
Сам Сісмонді, ставлячи в центр своїх досліджень становище людини, наголошує на необхідності всебічного вивчення історичного розвитку країни, де ця людина живе.
Відтак його можна вважати попередником історичної школи.
Сісмонді виступає з безкомпромісною критикою капіталізму.
Він був одним із перших, хто звернув увагу на тяжке й безправне життя робітників.
Спостерігаючи поляризацію капіталістичного суспільства, він бачить формування двох абсолютно протилежних класів - трудівників і власників - або, за його словами, багатіїв і бідняків.
Теорія відтворення Сісмонді має назву теорії третіх осіб, оскільки капіталістичне виробництво для реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, а потребує ще й наявності дрібних виробників.
Збільшення прошарку дрібної буржуазії і повернення від фабрики до дрібнотоварного виробництва збільшить споживання і одночасно стане основою безкризового розвитку суспільства.
Дрібну буржуазію (ремісників, крамарів, дрібних торговців, фермерів і т.д.) С. де Сісмонді називає третім класом. І саме із збільшенням його чисельності пов'язує процвітання економіки будь-якої країни (за рахунок збільшення споживання і пом'якшення або повної ліквідації криз перевиробництва).
Модифікований варіант цієї теорії розвиває в майбутньому Мальтус.
Ідеї Сісмонді хоч і не мали великого впливу на сучасників, проте сприяли певною мірою розвиткові трьох напрямків економічної думки.
Його симпатії до робітничого класу, критика капіталізму сприйняли представники соціалістичних учень, а ідеї щодо предмета й методу політичної економії - представники історичної школи. І нарешті, його заклик до втручання держави в економічне життя, критика ролі особистого інтересу як єдиної спонукальної сили економічного розвитку започаткували критичне ставлення до економічного лібералізму.
П‘єр Жозеф Прудон (1809 – 1865) – провідний теоретик дрібнобуржуазного соціалізму реформістського напрямку, основоположник анархізму.
Вин вважає, що метою політекономії є перетворення капіталістичного суспільства відповідно до законів справедливості. П. Прудон народився у французькому місті Безансоні в сім'ї бідного пивовара.
Учився в коледжі, працював робітником у друкарні, займався самоосвітою. 1840 р. видає в Парижі книжку Що таке власність, в якій гостро критикує капіталізм і кидає виклик буржуазії, проголосивши своє знамените гасло власність - це крадіжка. 1846 р. він видав книжку Система економічних суперечностей або Філософія злиденності, на яку К. Маркс відповів своєю працею Злиденність філософії. У цьому творі Прудона викладено систему його економічних поглядів, в основу яких узято було ідеї дрібнобуржуазного соціалізму.
У наступних працях він розробляє проекти реформування капіталізму.
Це реформування Прудон сподівається здійснити через викуп робітниками засобів виробництва в буржуазії, створення майстерень і підприємств на акціонерній основі, що в них робітники-акціонери будуть працювати й одержувати продукти за собівартістю.
1848 р, Прудона обрали членом Національних зборів від паризьких робітників.
На розгляд зборів він вносить проект податкової реформи і створення Народного банку, але проект не був прийнятий. 1849 р.
Прудон сам зробив спробу втілити ідею створення Народного банку в життя через організацію акціонерного товариства, але вона виявилась безрезультатною (банк проіснував два місяці).
Невдалою була і його діяльність як видавця газет.
За досить гостру критику капіталізму Прудона двічі заарештовували.
Методології Прудона притаманний ідеалізм і суб'єктивізм (філософський напрям).
Він вважає, що ідеї, розум є первинними в порівнянні з матерією і підлягають суб'єктивним змінам.
Економічні категорії він розглядає як втілення абсолютного розуму, як вічні ідеї, відірвані від реальної дійсності. Намагаючись застосувати в дослідженні гегелівський діалектичний метод, Прудон обмежує його, по суті, намаганням виявити в категоріях і економічних процесах добрі і погані сторони.
Таким чином, завдання політичної економії – ліквідувати негативну і залишити позитивну сторону в будь-якій економічній категорії. Рішення всіх проблем капіталізму П. Прудон бачить в рішенні суперечностей категорії вартість.
З одного боку, учений вважає, що існує споживна вартість (це теза).
З другого боку існує мінова вартість (це антитеза).
Рішення суперечностей двох сторін – конституйована вартість (синтез).
Отже, економічні категорії та економічні явища він розглядає не як єдність суперечностей, а як механічне поєднання протилежних властивостей.
Керуючись таким-підходом, Прудон вважав, що завжди можна зберегти добрі сторони й позбутись поганих.
Це стосується як економічних категорій, так і капіталістичного виробництва в цілому.
Під конституйованою вартістю П. Прудон розуміє відбір, обмін, що дозволяє окремі елементи суспільного багатства (товари) включати в національне багатство країни.
Таким чином, в економічній науці П. Прудон вперше ставить питання про суб'єктивну оцінку покупцем корисності матеріального блага як стимулу до покупки цього блага (товару).
Теорія цінності. Цінність Прудон розглядає як вічну абстрактну категорію, що є носієм двох абстрактних протилежних ідей: ідеї споживної цінності і ідеї мінової цінності. Між споживною цінністю і міновою цінністю існує антиномія - протилежність.
Споживна цінність виступає як втілення достатку, багатства, а мінова - як відображення винятковості.
Примиренням цих суперечливих сторін й синтезом споживної й мінової цінностей у Прудона виступає конституйована або синтетична цінність.
Вона встановлюється в обміні. Обмін, писав Прудон, об'єднує елементи багатства, створені різними галузями виробництва, в одне ціле.
Саме обмін робить цінність конституйованою.
У процесі обміну, на ринку, відбувається своєрідний добір продуктів.
Одні з них суспільство визнає за цінності і включає до складу суспільного багатства. Інші - ні. Створює й комбінує елементи багатства згідно із законом пропорційності цінностей лише праця.
Виходячи з цього закону Прудон називає конституйовану синтетичну цінність пропорційною.
Отже, конституйована цінність, на думку Прудона, виникає в обміні та обов'язково реалізується на ринку.
На його думку вона є:
-конституйованою тому, що передбачає злиття, комбінування окремих елементів багатства в одне ціле;
-синтетичною тому, що знімає протилежність споживної й мінової цінностей;
-пропорційною, оскільки виникає в результаті встановлення працею пропорцій, що в них відбувається комбінування елементів багатства.
Для подолання труднощів товарного виробництва (затоварювання, диспропорції тощо) потрібно, на думку Прудона, кожний товар наділити конституйованою цінністю, гарантувати його реалізацію.
Своєю теорією конституйованої цінності Прудон намагається усунути суперечності капіталістичного товарного виробництва, а також суперечність між товаром і грошима, надавши самому товару властивостей, притаманних грошам.
У теорії цінності Прудона важливим є те, що вона поєднує мінову концепцію цінності з трудовою концепцією і визнає два джерела цінності - обмін і працю.
Економічна програма Прудона.
Як дрібнобуржуазний ідеолог Прудон зв'язував причини труднощів дрібного виробника з недоліками обміну, з проблемою збуту.
Основною причиною зубожіння й несправедливості він оголошує обмін і гроші. І саме з цих позицій опрацьовує економічну програму реформування капіталізму через реформування обміну.
Прудон хоче зберегти товарне виробництво, в якому бачить вершину людської свободи й особистої незалежності. Він обстоює дрібну власність і передачу великих виробництв у власність їхніх колективів.
Панування дрібних товаровиробників, на його думку, зумовить обмін продуктами праці за трудовим еквівалентом.
Для сприяння дрібним виробникам у реалізації продукції Прудон пропонував і, як уже зазначалось, зробив спробу створити обмінний банк - Народний банк.
Банк приймав би від товаровиробників товари і видавав би їм трудові талони, робочі гроші, які засвідчували б кількість праці, витраченої на виготовлення товару.
За ці робочі гроші товаровиробник і одержував би в банку потрібні йому інші товари.
Запровадженням робочих грошей замість реальних Прудон сподівався встановити в суспільстві рівність і справедливість, позбутися експлуатації, оскільки кожен одержував би стільки, скільки виробив сам, залишити добрі сторони товарного виробництва й ліквідувати погані.
Ці дрібнобуржуазні ілюзії було породжено недостатнім розумінням Прудоном таких категорій, як гроші, товар, прибуток, капітал та й самої суті капіталістичного виробництва, з ідеєю реформування якого через обмін він виступав.
Капітал Прудон переважно трактує як гроші, вважаючи провідною його формою тільки капітал позичковий.
Процент, на думку Прудона, - це та єдина форма, в якій втілено неоплачену працю робітника.
Прибуток Прудон розглядає як різновид заробітної плати.
Оскільки економічною основою експлуатації у Прудона є процент, то зниження ставки процента примусовими законами і зведення її до нуля - це шлях до одержання робітниками повного продукту своєї праці. Керуючись такою логікою, він розвиває ідею дарового кредиту.
Виступаючи проти грошей, Прудон водночас пропонував надавати через банк робітникам і товаровиробникам безпроцентний кредит у грошовій формі. Надання дарового кредиту усуває можливість позичати гроші під проценти і тим самим, на думку Прудона, ліквідує експлуатацію.
Внаслідок такої реформи (надання всім і кожному дарового кредиту) здійсниться не лише злиття класів, бо залишатимуться лише трудящі, які обмінюватимуться продуктами відповідно до їхньої ціни, уряд теж стане непотрібним, оскільки буде гарантовано справедливість у процесі обміну, усі будуть рівними, і зникнуть джерела конфліктів.
Прудон є противником як буржуазної демократії і монархії, так і комунізму.
Рушійною силою суспільства він вважає клас дрібних виробників, економічну основу якого становить дрібна власність і якому притаманна певна відокремленість, ізольованість.
Його члени не повинні об'єднуватися в жодні державно-суспільні організації. Прудон взагалі виступає проти держави.
Зв'язок між окремими господарствами має здійснюватись через обмін і взаємодопомогу.
Дрібнобуржуазний соціалізм Прудона мав значне поширення в другій половині XIX ст. в багатьох європейських країнах.
Його ідеї сприйняли бакуністи, а згодом анархо-синдикалісти.
ТЕМА 6.ЕКОНОМІЧНІ ВЧЕННЯ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ СОЦІАЛІСТІВ-УТОПІСТІВ

1.Історичні умови виникнення утопічного соціалізму в Західній Європі та його загальна характеристика.
2.Концепція А. Сен-Сімона, його критика капіталізму.
3.Історична концепція Шарля Фур’є, його вчення про асоціацію.
4.Особливості англійського утопічного соціалізму.
Р. Оуен про перетворення суспільства.

1.Найважливіші висновки, викладені в попередніх темах курсу „Історії економічних вчень”, дадуть змогу на основі порівнянь визначити місце соціальних утопій як особливого напрямку політичної економії.
Учення соціалістів-утопістів формувались на базі класичних економічних ідей.
Представники цього напряму (як і класики) визнавали залежність між економічним розвитком та іншими сторонами життя суспільства, вважаючи, що основою економічних відносин є форма власності на засоби виробництва.
З удосконаленням форми власності, як вони стверджували, удосконалюватиметься виробництво, розподіл і суспільство в цілому.
Отже, ці підходи не суперечили класичним.
Проте були й відмінності, зокрема щодо предмета політичної економії і методів дослідження.
Класична школа, використовуючи абстрактний метод, досліджувала економічні закони, котрі діють на всьому глобальному економічному просторі, стверджуючи, що вільна дія цих законів забезпечується приватною власністю на засоби виробництва і сприяє економічному прогресу.
Соціалісти-утопісти погоджувалися з цими висновками.
Справді, приватна власність є основою конкуренції, а прагнення до збільшення власності сприяє активізації її власників.
Але вони зосереджувалися на тих проблемах суспільства з приватною власністю, виникнення яких провокується вільною дією економічних законів, а саме:
суспільній нерівності;
нагромадженні багатства меншістю суспільства і зубожінням більшості;
соціальних заворушеннях;
економічній неспроможності масового споживача.
Усе це, на їхню думку, стримує економічний прогрес суспільства.
Тому економічні дослідження соціалістів-утопістів є спробою дати загальну соціальну картину розвитку капіталістичного суспільства та окреслити способи свідомої побудови суспільства нового, справедливішого.
Теоретичні джерела західноєвропейського утопічного соціалізму
Ознайомлення з теоретичними джерелами західноєвропейського утопічного соціалізму дає змогу порівняти зміст та глибину обґрунтованості соціальних утопій докапіталістичної та капіталістичної доби і дійти висновку, що історичні умови виникнення утопічного соціалізму в Західній Європі на початку XIX ст., зокрема існування класичного вчення, справили великий вплив на пошуки способів побудови справедливого суспільства.
Західноєвропейському утопічному соціалізму притаманні нові риси:
матеріалізм - тобто розуміння того, що економічні підвалини суспільного розвитку мають вирішальне значення для трансформування суспільства;
реформізм - тобто відмова від насильницьких методів запровадження реформ;
ідеалізм - тобто віра в те, що суспільство можна трансформувати цілком свідомо (іноді - революційним, насильницьким шляхом, іноді — переконуванням. вихованням усіх верств населення);
та комунітаризм (декларування пріоритетності суспільних інтересів над індивідуальними).

2.Анрі Клод де Рубруа Сен-Сімон (1760—1825) — виходець з вищої французької аристократії, здобув прекрасну освіту, був великим землевласником.
У віці шістнадцяти років бере участь у війні за американську незалежність.
У роки революції відмовляється від дворянського звання і збагачується завдяки вдалій спекуляції на національному майні. Як політично неблагонадійного його було ув’язнено.
Після звільнення з в’язниці він займається комерцією, подорожує, вивчає науки.
У період з 1813 по 1825 рр. виходять найважливіші його праці:

Про промислову систему, Про стару і нову політичну систему, Катехизис промисловців, Нове християнство, їх написано під враженням від тих змін, які несло з собою народження нового капіталістичного індустріального ладу.
Аналізуючи концепції Сен-Сімона та його послідовників, необхідно звернути особливу увагу на аргументи, які вони використовують, критикуючи капіталістичний індивідуалізм та обґрунтовуючи доцільність колективізму як особливої форми комунітаризму у виробництві, розподілі, споживанні та управлінні суспільством.
Це важливо для глибшого розуміння принципів індустріального та колективістського детермінізму, покладених в основу системи Сен-Сімона.
Важливим внеском Сен-Сімона в метод дослідження є його теорія стадій економічного розвитку.
Це пряме свідчення того, що її автор лише частково поділяє погляди класиків на методологію аналізу, зокрема капіталізм він не вважає кінцевою точкою розвитку суспільства.
Він формулює проект нової індустріальної системи (як єдності колективізму та високого рівня розвитку промислового виробництва), шлях до якої пролягає через еволюційне трансформування власності.
Проблема трансформування власності в ученні Сен-Сімона, заслуговує на особливу увагу.
Центральне поняття його теорії — колективізм, хоч його сутність і зміст передбачають зовсім інші форми усуспільнення (а саме: кооперування), ніж ті, що запропоновані Ш. Фур’є та Р. Оуеном.
Перехідна економічна модель суспільства, за Сен-Сімоном, — це асоціація кооперативів із соціалістичним принципом розподілу.
Завдяки асоціації приватна власність трансформується в колективну.
Спочатку Сен-Сімон не відмовляє асоціації в праві на приватну власність.
На його думку виробництво повинно стати суспільним лише в межах асоціації, відносини між окремими асоціаціями будуватимуться на приватних засадах.
Але в майбутньому, коли все суспільство стане єдиною асоціацією, він передбачає остаточне усуспільнення й націоналізацію власності. Асоціація змінить форму розподілу.
Капітал, власність підприємця — який виступає одним з членів асоціації, є основою функціонування індустріальної системи Сен-Сімона, служить її розвиткові. На його думку, капітал має таке саме право на винагороду, як і праця.
Прибуток визначається ним як сукупний дохід, що розподіляється відповідно до праці і вкладеного капіталу.
Підприємець, за Сен-Сімоном, не тільки власник, а й керівник промислового підприємства, а отже, його доходи — це природна винагорода за висококваліфіковану працю.
Справедливий розподіл благ у майбутньому суспільстві Сен-Сімон розуміє не як зрівнялівку, а як розподіл за внеском у спільне виробництво, проте, частина отриманого прибутку в асоціації використовуватиметься для задоволення суспільних потреб.
Коли асоціація набере планетарного масштабу, розподіл узагалі здійснюватиметься за потребами.
Асоціація ліквідує також і конкуренцію.
Промисловістю керуватимуть з одного центру за одним планом, що його розроблятимуть учені.
Відходом від класичних засад є також трактування ролі держави як основного суб’єкта реформацій.
Очевидно, що це є наслідком використання комунітаристських підходів.
Проте згодом після повного трансформування суспільства держава відімре, як інституція, а управління здійснюватиметься колективно вповноваженими індустріалами.
Ідеї Сен-Сімона розвинули далі його послідовники О. Тьєрі, брати Анфантен і Базар Родрігеси.
Вони уточнили ряд положень сен-сімонівського вчення, зробили його радикальнішим.

3.Шарль Фур’є (1772—1837) народився в Безансоні в купецькій родині. Фур’є, як і його батько, був купцем, торгував у Ліоні колоніальними товарами.
За часів Великої французької революції Фур’є втратив своє майно і найнявся до іншого торговця.
Над своєю системою Фур’є почав працювати з 1799 р., але основна його праця Теорія чотирьох рухів і загальних доль з’явилася лише в 1808 р.
У 1828 року вийшов Трактат про домашню і землеробську асоціації (у другому виданні 1838 р. — Теорія всесвітньої єдності). 1828 року — Новий промисловий і суспільний світ, 1835 — двотомна збірка статей Фальшива промисловість, роздроблена, відразлива, брехлива, і протиотрута — промисловість природна, злагоджена, приваблива, в якому відображено основні його економічні погляди.
Концепція Шарля Фур’є (1772—1837) також трактується, як історична.
Вона, так само, як і в Сен-Сімона, передбачає безперервні зміни економічного устрою суспільства, які залежні від розвитку форм промисловості. Але, аналізуючи цю теорію, необхідно звернути особливу увагу на висновки, що їх робить Фур’є, спираючись на історичний метод дослідження.
Центральною ланкою його теорії є теза, згідно з якою люди можуть свідомо комбінувати запропоновані історією суспільні форми, будуючи таке суспільство, яке їм потрібно, досягаючи стану соціальної гармонії. Через це його вчення набуває помітно ідеалістичного забарвлення.
Фур’є користується також і матеріалістичними підходами.
Так, він поділяє думку інших економістів щодо пріоритетного характеру відносин власності, і формулює постулат про акціонерні товариства - фаланги, як спосіб усуспільнення власності (перехідна економічна модель).
Тут слід знову звернутись до учення Сен-Сімона і знайти відмінності між цими двома концепціями усуспільнення (у Сен-Сімона вияв колективізму - кооператив, община; у Фур’є — добровільне об’єднання індинідуалів, корпорація).
Задовго до того, як почалися процеси корпоратизації виробництва, Фур’є передбачає її наслідки і ті можливості, які вона забезпечує.
Теорія розподілу суспільного продукту, запропонована Фур’є, також заслуговує на особливу увагу, бо саме вона пізніше стала основою реформістської концепції розподілу за соціалізму, і була реалізована на практиці. Як і інші утопісти, Фур’є завдання реформування суспільства покладає на державу — інституцію, спроможну обстоювати загальносуспільні інтереси.
Фур’є також мав послідовників, серед яких найвідоміші - Консідеран і Годен, які намагались на практиці втілити в життя його ідеї, створивши акціонерні товариства з участю робітників.
4.Роберт Оуен (1771 — 1858) народився в родині дрібного ремісника, у невеликому англійському містечку Ньютаун.
Після закінчення початкової школи, у семирічному віці, стає помічником учителя, репетитором, пише проповіді на релігійні теми, заживши собі слави маленького священика.
У 9 років починає працювати в торгівлі, де протягом восьми років проходить шлях від продавця до менеджера великого торгового центру.
Згодом він відкриває прядильну фабрику, де виявляє неабиякі організаторські здібності. 1794 р.
Оуен стає акціонером компанії Чарльстон Твіст і К, яку було засновано найстарішими лондонськими й манчестерськими фірмами, і очолює правління товариства.
1800 р.
Оуен купує на кордоні Шотландії й Англії фабричне селище Ленарк з чотирма прядильними фабриками і створює зразкову колонію, завдяки якій стає відомим у всьому світі. Діяльність Оуена в Нью-Ленарку поділяється на два періоди: організація зразкового промислового товариства — колонії високої культури й високого рівня продуктивності праці та суспільно-реформаторська діяльність, коли він намагався її успіхи поширити на все суспільство.
Другий період був невдалим, і 1824 р.
Оуен від’їздить до США, щоб там реалізувати свій план кооперативної громади.
З цією метою 1825 р. він купує 30 тис. акрів землі разом з будівлями і засновує сільсько-господарське товариство Нью Гармонія.
Воно проіснувало лише три роки.
Після повернення до Англії Оуен знову займається суспільно-реформаторською діяльністю, сподіваючись уже не на урядові кола, а на профспілковий рух.
Тред-юніони він пропонує перетворити на об’єднання виробників для організації кооперативних громад, розробляє плани організації Великої національної об’єднаної спілки виробництв і Банку справедливого обміну, що, на його думку, могло б стати вирішальним кроком до реорганізації суспільства.
У жовтні 1832 р. в Лондоні починає функціонувати оуенівський Національний банк справедливого обміну праці, а 1833 р. в Бірмінгемі його філія, які користувались успіхом доти, доки їхньою діяльністю керував сам Оуен.
Через два роки після того як Оуен відійшов від справ, Банк зазнав краху. 1834 р. був переломним пунктом у житті, діяльності та творчості Оуена.
Хоч він прожив іще 24 роки, однак тримався осторонь не тільки від робітничого руху, а й від широких соціальних рухів узагалі. Поступово оуенізм перетворився на суто теоретичне вчення.
Основні праці Оуена:

Про формування людського характеру (1813), Доповідь графству Ленарк (1820), Зауваження про вплив промислової системи (1815), Виклад раціональної системи суспільства (1830).
Він є автором проекту Фабричного закону, а після 1834 р. починає видавати журнал, в якому пропагує євангелістське вчення та пише праці на теми моралі, з яких головною є Новий моральний світ (1845).
Роберт Оуен був одночасно і теоретиком, і практиком.
Він виступав за створення нового суспільства за допомогою просвітительства й законодавства.
Слід знати, що особливістю англійського утопічного соціалізму було те, що ідея побудови справедливого суспільства не обмежувалась певним рівнем його соціалізації. Вона передбачала дальше перетворення суспільства на комуністичне.
Але шлях до комунізму, на думку Оуена, мав пролягати через соціалізм, заснований на асоціації, котру він розумів як об’єднання, сформоване на базі виробництв.
Проте розуміння асоціації Оуеном дещо відрізняється від того, як її трактував Фур’є. Так само відрізняється й розуміння організуючої ролі держави.
Перше пов’язане з тим, що асоціації Оуена – це первинні ланки суспільної системи, і відносини між асоціаціями - акціонерні, а всередині них — суспільні. Його асоціація — це акціонерне товариство, але розподіл у ньому здійснюється не за факторами, а за соціалістичним принципом - за працею та із суспільних фондів споживання (у Фур’є - всередині асоціації відносини акціонерні, а між асоціаціями товарні).
У перспективі асоціації Оуена мали б перетворитися на єдину суспільну асоціацію, об’єднатися на базі усуспільнення власності. У Фур’є в перспективі асоціації як виробничі ланки зберігатимуться, але відносини між ними стануть акціонерними (інакше кажучи, відбудеться загальносуспільна корпоратизація).
Одним із доказів різного тлумачення соціалістами-утопістами сутності асоціації є трактування передовсім форм розподілу.
Так, Фур’є вважає, що розподіл в асоціації відбуватиметься за факторами виробництва, Оуен визнає соціалістичний принцип розподілу за працею, а згодом, з формуванням комуністичного суспільства — за потребами.
Варто знайти й інші розбіжності, зокрема щодо вимірювання створених вартостей, розуміння суспільної власності тощо.
Щодо другої особливості вчення Оуена, то роль держави в трансформуванні суспільства він бачить у формуванні сприятливого соціального середовища для розвитку комуністичних відносин.
З’ясувавши, чим відрізняється такий підхід від запропонованого Сен-Сімоном та Фур’є, можна здобути докази на користь того, що метод, використаний Оуеном, є альтернативним щодо класичного.
На увагу заслуговує і практична діяльність Оуена з реформування суспільства, його проект трудових грошей і справедливого обміну.
Ідеї Оуена є значно утопічнішими, ніж у Сен-Сімона та Фур’є, тому його послідовники змушені були постійно їх перегляди.
Важливо також запам’ятати, що згодом колективізм та асоціанізм соціалістів-утопістів стали теоретичною основою вчень про соціалізацію суспільства, зокрема марксистського, ревізіоністського, соціал-реформістського.
У цьому зв’язку варто звернутися до проблем практичного втілення таких моделей, починаючи з оуенівських реформацій до практики побудови соціалістичних суспільств.
HYPER13 PAGE HYPER15 4