• Название:

    Zakony Ukrainy kasayushie LGBT

  • Размер: 0.07 Мб
  • Формат: DOC
  • или



Васильєва О.О.
Громадська організація
Міжрегіональний центр ЛГБТ-досліджень
Донбас-Соц Проект, юрист

Правозастасовчі та організаційні аспекти
протидії дискримінації з ознаку сексуальної орієнтації:
європейській досвід та національні реалії

Права людини - це визначені нормативно структуровані властивості і особливості буття особи, які виражають її свободу і є невід'ємними і необхідними способами і умовами її життя, її взаємин із суспільством, державою, іншими індивідами.
Пряма дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації –– явище відносно рідке.
Проте причина цього не в толерантності суспільства, а в тому що переважна більшість ЧСЧ ретельно приховують свої сексуальні стосунки.
Приховання своєї сексуальної орієнтації для більшості українських геїв і лесбійок фактично носить примусовий характер, значно знижує якість їх життя і примушує відчувати себе соціально неповноцінними.
В українському кримінальному законодавстві сексуальна орієнтація не включена в перелік заборонених підстав дискримінації. Це є однією з причин бездіяльності правоохоронних органів у ситуаціях насильства і погрози вжити насильство проти геїв і лесбійнок, пов'язаних з їхнью сексуальною орієнтацією.
Тому, особливу роль в захисті прав і свобод від порушення органами державної влади і органами місцевого самоврядування, а так само іншими особами, є органи судової влади, які уповноважені вершити правосуддя в країні.
Кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.
(Закон України Про судоустрій і статус суддів, стаття 7)
Враховуючи значущість прав людини в забезпеченні нормальної життєдіяльності суспільства, особливу увагу слід приділити прийнятій Радою Європи Конвенції Про захист прав людини і основних свобод.
Ратифікувавши Конвенцію, Україна взяла на себе забов'язання привести національне законодавство у відповідність до міжнародно-правових договорів, що є однією з умов членства України в раді Європи та важливим чинником європейської інтеграції. Основний для прав людини принцип, який лежить в основі самих різних конкретних прав, перерахованих в Конвенції, полягає в повазі до гідності і свободи людини.
Гідність і свобода людини означають, що людина має бути вільна, самостійно будувати свою долю і той спосіб життя, який вона вважає за найбільш відповідний своєй особистості.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 р. в ч.1 ст.55 Конституції України зафіксована загальна норма, яка позначає право кожної людини звернутися до суду, якщо її права або свободи порушені або порушуються, створені або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші утиски прав і свобод людини.
Ця норма зобов'язала суди брати заяви до розгляду навіть у випадках відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.
Відмова суду в прийнятті позовних і інших заяв або скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до ст.64 Конституції України не може бути обмежене.
У 1991 р.
Україна, отримавши незалежність, відразу прийняла рішення про відміну сталінської статті кримінального кодексу, що передбачало кримінальне переслідування за добровільні сексуальні контакти між дорослими чоловіками.
Не зважаючи на те, що пройшло досить багато часу, наявність інших чоловіків і жінок продовжує хвилювати суспільну свідомість.. Кількість геїв і лесбійок в суспільстві не залежить від суспільного устрою і строгості моральних норм.
Від цих чинників залежить лише положення гомосексуальних людей, їх публічність, доступність необхідної інформації і можливість жити повноцінним життям, можливість бути собою і не відчувати все життя провину або дискомфорт через “дивну схильність”. Тому, ми повинні пам'ятати, що зачіпаючи тему гомосексуальності, ми перш за все, говоримо про права людини, які є універсальними і неподільними.
Проте, навіть ті, хто приймає факт існування гомосексуалів, і визнає наявність у них цивільних прав, часто виявляються не готові об'єктивно обговорювати питання дискримінації цих людей через сексуальнц орієнтацію.
Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
(Закон України Про судоустрій і статус суддів, стаття 9)
Конвенція із захисту прав людини і основних свобод не лише проголосила основоположні права людини, але і створила особливий механізм їх захисту. Європейський суд покликаний забезпечувати неухильне дотримання і виконання норм Конвенції її державами-учасниками.
Він здійснює це завдання шляхом розгляду і дозволу конкретних справ, прийнятих до провадження за індивідуальними скаргами фізичних осіб, їх групою або неурядовою організацією.
Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права. (Конвенція Про захист прав людини і основних свобод, стаття 34)
Ратифікація Конвенції і визнання юрисдикції Європейського Суду означає також і те, що діяльність всіх українських органів державної влади, особливо судових, їх рішення і використовувані процедури, так само як і рішення законодавчих органів, не повинні суперечити положенням Конвенції, тим більше, що відповідно до Конституції України вона є складовою частиною української правової системи.
Чинні міжнародні договори, згоди на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
(Конституція України, стаття 9 ч.1)
Окремі громадяни і держави можуть звертатися до Європейського суду з прав людини.
На відміну від ряду інших держав Європи, Україна порівняно недавно ратифікувала Конвенцію із захисту прав людини і основних свобод.
У нашої країни було не так багато часу, щоб адаптуватися до нової системи цінностей, в якій права людини і громадянина є вищим пріоритетом.
Процес звикання до багатьох підходів Європейського суду складний.
Деякі його правові позиції можуть виявитися важкими для національної правосвідомості. Тим важливіше якнайповнішна інформація про діяльність цього міжнародного органу.
Необхідне систематичне обговорення практики Європейського суду широким колом зацікавлених осіб в режимі публічної дискусії, яка дозволить висвітлити протиріччя в наявній судовій практиці. Корисним буде також освітлення результатів рішень, прийнятих Європейським судом, а також використання цих рішень в практиці українських судових та інших державних органів.
Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтаціїі стала привертати все більшу увагу організацій ЄС з 1984 року.
Цього року Комітет із соціальних справ Європейського парламенту заслуховував доповідь про дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації на роботі. Найбільш значні зміни в цій області стали відбуватися в основному з 1994 року, коли була складена й прийнята ключова доповідь Комітету Європарламенту з цивільних свобод і внутрішніх справ.
Доповідь "Рівні права для геїв і лесбійок" в ЄС більш відома як "Доповідь Рот" за іменем автора, члена Європарламенту від німецької Партії зелених Клаудії Рот.
Доповідь детально перерахувала форми дискримінації, з якою стикаються лесбійки і геї в ЄС. За результатами слухання, Парламент ухвалив резолюцію, що закликала Комісію представити в Раду Міністрів рекомендацію про заборону всіх форм дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації.
У згаданій Конвенції виділяються три статті, на яких найчастіше спираються заявники, що захищають права осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією.
Це, перш за все, стаття 8, яка гарантує право на повагу приватного і сімейного життя.
1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
(Конвенція Про захист прав людини і основних свобод, стаття 8
Частина 2 цієї статті говорить про те, що втручання з боку публічної влади в здійсненні цього права не допускається, за винятком, коли таке втручання передбачене законом.
При цьому, Суд неодноразово вказував, що таке втручання має бути пропорційне захищуваному благу.
Як випливає з формулювання статті 8, приватне і сімейне життя – різні, але рівні аспекти життя людини, що підлягають захисту.
У рішенні у справі Dudgeon v.
The United Kingdom (Даджен проти Великобританії) від 22.10.1981 року, мабуть, вперше Суд виразно сформулював, що сексуальне життя людини є невід'ємною частиною її особистого життя, і що заборона на гомосексуальні стосунки може суперечити частині 2 ст.8 Європейської конвенції. Настільки ж виразно дане положення сформульоване в рішенні у справі Roosly v.
Germany від 15.05.1996 року, в рішенні про прийнятність S v.
UK від 14.05.1986 року, в рішенні про прийнятність у справі X and Y v.
UK від 3.05.1983 року.
В останньому документі йдеться про те, що стосунки геїв або лесбійок -предмет приватного життя людей згідно зі ст. 8 Конвенцій.
Таким чином, визнавши, що сексуальна орієнтація і відповідне сексуальне життя входять до складу приватного життя, яке захищається Конвенцією, Суд створив провадження багатьох справ пов’язаних із скаргами на необґрунтовані втручання держави в сферу приватного життя осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією
В той же час, визнаючи гомосексуальні стосунки невід'ємним елементом приватного життя, Суд не схильний порівнювати їх із стосунками гетеросексуальних пар, у тому числі і тих, що не перебувають у шлюбі. В той же час, в доповіді Європейської комісії з прав людини від 27.06.1995 року у справі X, Y and Z v.
UK є особлива думка судді Шермерса, в якій він вказує, що головний принцип, що лежить в основі різних прав, гарантованих Конвенцією, це повага до людської гідності і людської свободи.
Ці два елементи мають на увазі, що людині потрібно дозволити формувати його або її приватне і сімейне життя, таким чином, який найбільше відповідає його або її індивідуальності. Кажучи далі про те, що шлюб виступає в ролі початку сімейного життя, суддя вказує, що для гейських і лесбійських пар такої можливості не існує в принципі, тому вони можуть побудувати сімейне життя лише через співжиття.
На думку судді, це не означає, що таке співмешкання не створює сімейного життя в сенсі ст. 8 Конвенцій.
Ще одним із уроків, який може винести для себе український правозастосовник, з постанов Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) є необхідність належного мотивування судових актів.
Проблема мотивованості судових актів є дуже актуальною, адже головною хворобою судового контролю в Україні є ігнорування судами аргументів скарг.
Якщо суди, перевірочних інстанцій будуть уважніші до обов’язку виносити мотивовані судові акти, то цілком можливо навантаження на вищі судові інстанції і скарги до Європейського Суду з прав людини були би меншими.
Це припущення засноване на твердженні, яке сприймається юристами практиками як аксіома: неможливо правильно мотивувати помилкове рішення у справі. Тому в неправосудних актах перевірочних інстанцій можна побачити, що вони є невмотивованими, в них ігноруються аргументи суда і аргументи сторін.
Якби суди не намагалися мотивувати неправосудні акти, все одно видно, як в таких актах перекручуються не лише аргументи сторін, але і деколи підміняються питання, поставлені перед судом в позовній заяві. Суди в своїх актах, намагаючись не спотворювати аргументи і аргументи сторін просто їх ігнорують, за винятком тих, які знаходяться в повній відповідності до логіки судової постанови.
Видно, такі замовчування, на погляд суддів, здаються меншим порушенням, ніж явне спотворення позицій сторін Проте, від цього рішення не стає правосудним.
Але рішення, в якому, скажімо, уникнені гострі кути, має набагато більший успіх встояти у вищіх судах, ніж рішення в якому детально описані позиції сторін, і в яких зроблено спробу мотивувати неправосудне рішення.
Це спостереження виявляє також ще одну шальку терезів, яку застосовує суддя при винесенні судової постанови, де з одного боку, суд при винесенні ухвалення повинен керуватися Конституцією і законами України, жоден з суддів не може собі дозволити ігнорувати судову практику, що склалася у вищіх судах.
Ризик відміни судової постанови деколи робить неможливим винесення правильного судового акту, коли він може хоч трохи не збігатися з практикою, що склалася у вищому суді Проте, було б неправильно називати дану проблему лише українською.
Проблема невмотивованості судових актів була не один день предметом розгляду ЄСПЛ. У своїх Постановах ЄСПЛ, нагадує, що суди повинні вказувати з достатньою ясністю аргументи і мотиви, на яких вони засновують свої рішення.
Процедура оскарження передбачає заперечування мотивів суду.
Проте, як їх можна оскаржити, якщо їх в судовому акті просто немає?
Таким чином, винесення невмотивованого акту може бути порушенням права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Європейської конвенції Про захист прав людини і основних свобод, мотивовані судові акти витікають з права бути вислуханим судом.
Право бути вислуханим у свою чергу породжує право бути почутим судом, а гарантією того, що сторона була вислухана і була почута, є мотивоване вирішення суду.
Відповідно до встановленого прецедентного права, яке відображає принцип належного відправлення правосуддя, рішення судів і органів правосуддя мають бути належним чином вказані підстави, по яких вони були винесені.
1. Рішення у справі, а також ухвали про прийнятність або неприйнятність заяв мають бути вмотивовані.
2. Якщо рішення у справі повністю або частково не виражає одностайної думки суддів, кожний суддя має право викласти окрему думку.
(Конвенція Про захист прав людини і основних свобод, стаття 45)
Пункт 1 статті 45 Конвенції зобов'язав судові інстанції вказувати мотивування винесених ними рішень, але цей пункт не можна тлумачити як зобов'язання надавати детальну відповідь по кожному аргументу. І хоча національні суди користуються обмеженим правом ухвалення рішення в питанні вибору аргументів у конкретній справі і залучення доказів достовірності затверджень сторін, ці органи зобов'язані вказати підстави для своїх дій, виклавши мотивування цих рішень.
Роль мотивованого рішення полягає в тому, що воно доводить сторонам, що їх позиції були вислухані. Крім того, мотивоване рішення дає можливість якій-небудь стороні оскаржити його, а апеляційній інстанції – можливість переглянути його.
Виклад мотивованого рішення є єдиною можливістю для громадськості прослкувати за відправленням правосуддя.
Таким чином, можна зробити висновок - якщо невмотивовані судові акти можуть бути порушенням права на справедливий суд, то вимога мотивованості повинна стати об'єктом пильної уваги всіх судових інстанцій.
Мотивованість всіх судових актів гідне завдання, але його необхідно реалізувати в Україні.
У сучасному світі, коли проблема захисту прав людини вийшла далеко за межі кожної окремої держави, виникла необхідність в створенні універсальних міжнародно-правових стандартів, які так само є основними правами людини.
Ці основні права відображені у ряді найважливіших міжнародно-правових актів, які встановили загальнолюдські стандарти прав і інтересів особи, визначили рівень, нижче за який держава не може опускатися. Європейський підхід і його демократичні норми залишає нашим співгромадянам ще одну реальну можливість домогтися своїх законних прав.
Всі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону.
В цьому відношенні всякого роду дискримінація повинна бути заборонена законом, і закон повинен гарантувати всім особам рівний і ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інші
обставини.
(Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, стаття 26)
Відмова від протидії дискримінації відносно сексуальних меншин, ослабляє цінність і авторитет установ, відповідальних за втілення в життя мінімально прийнятних стандартів.
Спостерігається, мабуть, зростаюча схильність до визнання прав сексуальних меншин, і це прагнення потребує особливої підтримки з боку тих, хто представляє осіб, що піддаються довільній дискримінації за ознакою їх приналежності до сексуальної меншості. Повне визнання за лесбійками і геями права на самовизначення особи і права жити в умовах власної культури і ідентичності, а також прав транссексуалів жити відповідно до обраної ними самими статі ще залишається проблемою в т.ч. і для міжнародних механізмів захисту прав людини.
1. Ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його життя або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію.
2. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.
( Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, стаття 17)
На жаль, проблему дискримінації не можливо цілком розв’язати, тільки перейшовши на правові стандарти Європи.
Потрібні ширші системні підходи, пов’язані з освітою, суспільною політикою та ін.
Способи розв’язання проблеми не завжди регулюються законодавством Євросоюзу.
Проблеми геїв та лейсбійок, пов'язані з дискримінацією гомосексуалів та їх сімей, вважаються політичним питанням.
Держава повинна вести активну боротьбу з гомофобією.
Але для того, щоб уряд через свої установи - міністерства та інші спеціалізовани ведомства - розгорнув таку діяльність, мусить існувати так звана политична воля, тобто прагнення політичної еліти розпочати таку діяльність на рівні країни.
Крім того, хоч право формує нашу свідомість і впливає на між-людські стосунки, ми самі мусимо змінюватися як суспільство, щоб випадків нетолерантності і дискримінації було все меньше.
Якщо у визначення демократії слід включити гарантію надання тих же прав, якими володіє більшість, соціальним вигнанцям і людям з маргінальних слоїв суспільства, то за такі права – а вони є загальними, природженими і невід'ємними – треба боротися і їх слід затвердити.
Лише за наявності готовності захистити найслабкіших і безправніших серед нас, усі ми зможемо гарантувати захист власних наших прав. Європейський підхід і його демократичні норми залишає нашим співгромадянам ще одну реальну можливість добитися своїх законних прав.