БЖД Вовк М.О., Малиш В.І.

Формат документа: doc
Размер документа: 0.2 Мб





Прямая ссылка будет доступна
примерно через: 45 сек.



  • Сообщить о нарушении / Abuse
    Все документы на сайте взяты из открытых источников, которые размещаются пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваш документ был опубликован без Вашего на то согласия.

УКРАЇНИА
ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ
УКООПСПІЛКА
ПОЛТАВСЬКИЙ КООПЕРАТИВНИЙ ТЕХНІКУМ






БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Методичні рекомендації та конспективний виклад питань, визначених для самостійної
роботи студентів




для студентів всіх спеціальностей кооперативних технікумів та коледжів




Підготували викладачі: Малиш В. І.
Вовк М. О.









Полтава - 2013
ЗМІСТ

Пояснювальна записка ……………………………………………………………3
Тематичний план…………………………………………………………………..5
Тема 1. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності……….....6
Тема 2.Ризик як кількісна оцінка небезпеки………………………………….10
Тема3. Природні загрози, характер їх проявів та дій на людей, тварин, рослин, об’єкти економіки……………………………………………………...15
Тема 4.Техногенні небезпеки та їх наслідки………………………..................18
Тема 5. Соціальні, соціально-політичні та психологічні небезпеки…………22
Тема 6. Менеджмент безпеки, правове забезпечення й організаційно-функціональна структура захисту населення та адміністративно-територіальних одиниць у надзвичайних ситуаціях…………………………..24
Тема 7. Управління силами та засобами об’єктів господарювання під час надзвичайних ситуацій…………………………………………………………..30






















Пояснювальна записка
Методичні рекомендації та конспективний виклад питань розроблено відповідно до навчальної програми дисципліни “Безпека життєдіяльності”, затвердженої Укоопспілкою 25.06.2011 р.
Мета даних методичних рекомендацій - надання допомоги студентам при самостійному вивченні питань, відведених для самостійного опрацювання.
У роботі подано короткі методичні рекомендації щодо вивчення кожної теми, зазначено список рекомендованої літератури, запропоновано запитання для самоперевірки.
Працювати над кожною темою необхідно в такій послідовності:
уважно розглянути програму;
ознайомитися з методичними рекомендаціями і конспективним викладом питань;
опрацювати рекомендовану літературу;
скласти конспект;
відповісти на запитання для самоперевірки.
Самостійне опрацювання навчального матеріалу сприяє:
глибокому засвоєнню навчального матеріалу шляхом опрацювання рекомендованої літератури;
самостійному складанню тестів, написанню статей, рефератів;
створенню презентацій із дисципліни;
стимулюванню використання телекомунікаційних засобів (комп’ютерних програм, мережі Інтернет тощо) при опрацюванні навчального матеріалу;
оволодінню культурою мови, логічним мисленням;
розвитку вмінь формулювання висновків;
формуванню широкого світогляду, позитивних моральних засад, умінь працювати з літературою.
Окремі питання тем дисципліни повністю виносяться на самостійне вивчення.
Самостійне опрацювання передбачає складання конспекту за питаннями, які рекомендовані з кожної теми.
При підготовці конспекту можна використовувати різноманітні друковані та інші матеріали (наприклад, з мережі Інтернет).
При використанні спеціальних термінів та скорочень варто скласти короткий словник основних термінів та визначень, що вживаються під час роботи і є базовими для розуміння матеріалу, що вивчається.
Словник термінів подається на початку або в кінці роботи.
Рекомендовано також самостійно розробляти та пропонувати для розгляду презентації з тем дисципліни.
Оволодіння навчальним матеріалом з курсу “Безпека життєдіяльності” потребує опрацювання як основної, так і додаткової літератури, періодичних видань.
Вивчення дисципліни направлене, перш за все, на формування у майбутнього фахівця культури особистої безпеки, відповідних моральних цінностей, поглядів, поведінки тощо.
Вивчення матеріалу передбачає не лише виявлення тих чи інших негативних явищ чи небезпек середовища, а й забезпечення безпеки людини комплексно, відповідно до особливостей діяльності людини в системі “Людина - життєве середовище”.
Важливо усвідомити, що усунення негативних факторів, запобігання небезпекам та зменшення наслідків їх прояву можливе лише при володінні відповідними знаннями і вміннями.
Особливістю дисципліни “Безпека життєдіяльності” як науки є тісний зв’язок з іншими дисциплінами, зокрема з: філософією, біологією, фізикою, хімією, психологією, соціологією, екологією та ін., а також із практичною діяльністю людини.
Тому при вивченні питань, запропонованих для самостійного опрацювання, необхідно обов’язково користуватися не тільки підручниками з безпеки життєдіяльності і додатковою літературою, а й підручниками і довідниками з біології, фізики, хімії, психології, соціології, використовувати знання, отримані у школі.
Наприклад, при вивченні теми “Фізіологічні та психологічні особливості людини” необхідно повторити: будову нервової, ендокринної та інших систем людини (шкільний предмет - анатомія людини). При вивченні теми “Фізіологічні особливості людини” необхідно повторити тему з предмету “Основи безпеки життєдіяльності”.
Одним з ефективних засобів підготовки до занять є використання комп’ютерної техніки.
На сьогодні випущено значну кількість СD - дисків з різноманітних аспектів безпеки життєдіяльності людини.
Ефективним методом самостійної роботи є використання мережі Інтернет, у якій, на відміну від СD-дисків, інформація поновлюється швидше. Крім того, тут міститься багато статистичної, наукової, наочної інформації, що розміщена на сайтах міністерств, відомств, наукових організацій, видавництв тощо.
Можна також скористатися матеріалами з дисципліни в електронній бібліотеці коледжу.
Контроль за виконанням завдань самостійної роботи здійснюється таким чином:
перевірка конспекту з питань самостійної роботи;
усне опитування з тем чи питань самостійної роботи;
перевірка виконання індивідуальних творчих завдань: рефератів, тестів, кросвордів, статей, огляду літератури із заданої теми тощо;
опитування під час заліку з дисципліни.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

й

Назва теми
Кількість годин




Усього
Аудиторні заняття
Самостійна робота




Разом
Лекції
Практичні
Семінарські


1
Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності
6
2
2
-
-
4

2
Ризик як кількісна оцінка небезпеки
8
6
2
4
-
2

3
Природні загрози, характер їх проявів та дій на людей, тварин, рослин, об’єкти економіки
6
4
2
-
2
2

4
Техногенні небезпеки та їх наслідки
16
12
6
6
-
4

5
Соціальні, соціально-політичні та психологічні небезпеки
6
4
2
-
2
2

6
Менеджмент безпеки, правове забезпечення й організаційно-функціональна структура захисту населення та адміністративно-територіальних одиниць у надзвичайних ситуаціях
6
4
2
-
2
2

7
Управління силами та засобами об’єктів господарювання під час надзвичайних ситуацій
6
4
2
2
-
2

Разом
54
36
18
12
6
18











Тема 1. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності
Питання 1. Історія виникнення питань, пов'язаних із проблемою БЖД
У другій половині XIX століття в країнах Західної Європи, в Росії, США ивними вадами, характерними і для сучасності - недосконалість техніки, технологій і через це - забруднення природного середовища відходами, збільшення рівня захворюваності та смертності як загальної, так і пов'язаної з виробничими умовами - смертельні травмування, виробничі хвороби, зменшення тривалість життя людей, народжуваність, активні процеси деградації природи.Все це ми тепер позначаємо єдиним терміном - глобальна екологічна криза. Це комплексне поняття, пов'язане з політичними, соціально- економічними умовами життя і діяльності людини в різних сферах - природній, яка зумовлює всі інші - виробничу, побутову, соціальну, політичну, економічну, психічну. Отже, в цей час виникла необхідність аналізувати, прогнозувати ці явища, від яких залежить безпека людини, суспільства, всієї цивілізації.Першим, на сучасному науковому рівні, про забезпечення безпеки людині вказав польський натураліст В. Ястшембовський. В 1857 р. він опублікував роботу "Риси ергономіки", розуміючи під цим науку про безпеку праці, в якій пріоритет надавався машинам, не враховуючи психіку людини-працівника, оператора. Він вважав, що коли машини, механізми, техніка стануть безпечними, то і людина, працівник (оператор) будуть у цілковитій безпечності. Але крім технічної сторони потрібно враховувати і психічний стан людини - людський фактор, який може часто змінюватися в залежності від ситуації на що вказував відомий російський вчений В.М. Бєхтєрєв.
Вже в глибокій давнині обговорювали проблеми безпеки людини в процесі трудової діяльності. Наївні, зачаточні поняття про безпеку праці можна зустріти у Гіппократа (460-377 р.р. до н. е.), Аристотеля (384-322 р.р. до н.е.). Вже вони писали про важливість умов, в яких здійснюється трудова діяльність.
У період епохи Відродження відомий лікар Парацельс (14931541 р.р.) вивчав небезпеки, пов'язані з гірничорудною справою. Він першим висловив принцип нормування (принцип Парацельса) - усе є отрута, і усе є ліки - все залежить від їх дози, норми. Цей принцип став тепер основою виробничої санітарії, нормування дії гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин на людину. Німецький лікар і металург Агрикола (1494-1555 рр.) виклав питання охорони праці у своїй роботі "Про гірничу справу". Італійський лікар Рамаццані (1633-1714) заклав основи виробничої гігієни у роботі "Про хвороби ремісників".
Необхідно згадати і М.В. Ломоносова (1711-1765), який написав основні роботи з безпеки праці у гірничорудній справі.
Пізніше, у 19 сторіччі, в зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості, з'являються роботи В.Л. Кирпичова (1845-1913), Д.П. Нікольського (1855-1918), А.А. Пресса (1857-1930), В.А. Левиць-кого (1867-1936), А.А. Скочинського (1874-1960) та інших вчених, їх праці яких стали основою сучасного вчення про безпечну життєдіяльність людини.
Питання 2. Наукові засади БЖД
Виходячи із сучасних уявлень безпека життєдіяльності є багатогранним об'єктом розуміння і сприйняття дійсності, який потребує інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку.
У всьому світі велика увага приділяється вивченню дисциплін, пов'язаних з питаннями безпеки. Згідно з Європейською програмою навчання у сфері наук з ризиків Р0КМ-05Е науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер. До них належать:
*гуманітарні (філософія, теологія, лінгвістика);
*природничі (математика, фізика, хімія, біологія);
*інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);
*науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);
*науки про суспільство (соціологія, економіка, право).
Науки про безпеку мають спільні й окремі частини. Гуманітарні, природничі, інженерні науки, науки про людину та про суспільство є складовими галузі знань, яка називається безпекою життєдіяльності, своєрідним корінням генеалогічного дерева знань у сфері безпеки життєдіяльності. З цього коріння проросли екологічна культура, соціальна екологія та інші науки. Кроною цього дерева є охорона праці, гігієна праці, пожежна безпека, інженерна психологія, цивільна оборона, основи медичних знань, охорона навколишнього природного середовища, промислова екологія, соціальна й комунальна гігієна та багато інших дисциплін.
Безпека життєдіяльності - це наука про комфортну й безпечну взаємодію людини з середовищем, в якому вона перебуває.
Наука - це сфера людської діяльності, функціями якої є опрацювання і теоретичне систематизування об'єктивних знань про світ, а метою - опис, пояснення і передбачення процесів та явиш дійсності, що становлять предмет її вивчення, на основі законів, які вона відкриває. Кожна наука має власний методологічний апарат, структуру досліджень, мову. Наука відрізняється від повсякденної свідомості тим, що теоретично обґрунтовує дійсність.
Безпека життєдіяльності тепер формується як наука, що забезпечує єдиний, загальний підхід до розробки і реалізації відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту й виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.
Вивчення дисципліни Безпека життєдіяльності розпочинається з назви, яку складають два слова безпека і життєдіяльність. Спочатку розглянемо термін життєдіяльність. Хоч поняття життєдіяльності існувало від початку існування людства, сам термін життєдіяльність порівняно новий.
Питання 3. Основні поняття та визначення у БЖД.
Життя - одна із форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до різних форм руху, розмноження, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин та подразнення. Термін життя певною мірою передбачає активну діяльність, а людська активність має на думці пристосування до навколишнього середовища і трансформацію його до своїх потреб.
Діяльність - це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої цілі, що виникла в наслідок прояву у неї певної потреби. У результаті діяльності чоловік використає та розвиває свій життєвий ресурс, використає та поповнює ресурси оточення.
Життєдіяльність - властивість людини не просто діяти в навколишньому життєвому середовищі, а процес збалансованого існування та саморегуляції індивіда, групи людей, суспільства і людства в цілому в єдності їх життєвих потреб і можливостей тобто єдності життєвого і природних ресурсів. Життєдіяльність людини протікає упевнених умовах, тобто сукупності біологічних, фізичних та соціальних явищ, які визначають спосіб існування індивідуума, груп та суспільства в цілому. Умови можуть бути звичайними надзвичайними, екстремальними, сприятливими, комфортними. Характер умов залежить як від стану оточуючого середовища, також від внутрішнього стану людини, від ступеню відповідності ресурсів середовища та людини. Взагалі зовнішні та внутрішні умови можуть сприяти життєдіяльності людини (використанню життєвого ресурсу), або навпаки - шкодити.
Безпека - це стан кого(чого) - не будь, при якому йому не загрожує небезпека, ступінь свободи від ризику або збалансований за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем (таксонів).
Небезпека - є негативна властивість живої і неживої матерії, яка здатна завдати шкоди самій матерії, людям, тваринному світу, природному середовищу і матеріальним цінностям. Небезпека - центральне поняття БЖД, що об'єднує явища, процеси, об'єкти, здатні в певних умовах наносити збитки здоров'ю людини. Небезпека властива всім системам, які мають енергію, хімічні, біологічні чи інші, несумісні з життєдіяльністю людини компоненти. Дії небезпеки приводять до часткового або повного руйнування життєвого ресурсу.
Безпека життєдіяльності (БЖД) - наука, що вивчає проблеми безпечного перебування людини в довкіллі в процесі різних видів її діяльності (в т.ч. трудової). Це галузь знання та науково - практичної діяльності, спрямованої на вивчення закономірностей виникнення небезпек, їх властивостей, наслідків впливу їх на життєвий ресурс, основ захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також на розроблення і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як в повсякденних умовах побуту і виробництва так і в умовах надзвичайних ситуації (НС).
Небезпечний фактор — це фізичне, природне, соціальне явище або процес у середовищі існування яки потенційно можуть порушувати життєвий або природний ресурси.
Шкідливий фактор — небезпечний фактор, вплив якого на людину за певних умов призводить або може привести до захворювання або зниження життєво важливих функцій організму, а також працездатності, надає збитки матеріальним цінностям, викликає негативні процеси у суспільстві та природі.
Уражаючий фактор - шкідливий фактор, який скорочує життєвий та природний ресурси, знищує матеріальні цінності. Під скороченням життєвого ресурсу розуміється порушення будь-якого компоненту життєвого ресурсу, або сукупності його компонентів.
Середовище існування — це навколишнє середовище, яке на цей момент складається із сукупності факторів (фізичних, хімічних, біологічних, соціальних), що здатні прямо або посередньо миттєво чи на відстані впливати на діяльність людини, її здоров'я та потомство, інші компоненти, які у підсумку складають життєвий ресурс.
Тема 2.Ризик як кількісна оцінка небезпеки

Питання 1. Загальний аналіз ризику й проблем безпеки, об'єкти техносфери та складові систем, які охоплюють людину й навколишнє природне середовище
Виходячи з основних задач, головним об'єктом вивчення БЖД є потенційна і реальна небезпека, під якою розуміють явища, процеси, об'єкти, здатні у визначених умовах негативно впливати на природні процеси, що протікають у біосфері і завдавати шкоду здоров'ю людини безпосередньо чи побічно.
Кожний об'єкт матеріального світу, що містить енергетичні, хімічні чи біологічні активні компоненти характеризується тим чи інтттим ступенем небезпеки. Таким чином, ця характеристика є невід'ємною формою їхнього існування. Виходячи з цього, формується аксіома про потенційну небезпеку.
Потенційна небезпека є універсальною властивістю процесу взаємодії людини із середовищем існування на всіх стадіях життєвого циклу.
Аксіома про потенційну небезпеку визначає, що всі дії людини й усі компоненти середовища існування (насамперед технічні і технологічні) крім позитивних властивостей і результатів мають здатність генерувати негативні фактори. Причому, будь-яка нова позитивна дія чи результат предметної діяльності людини неминуче супроводжується виникненням нової потенційної небезпеки чи групи небезпек.
Справедливість аксіоми потенційної небезпеки підтверджена аналізом системи людина - середовище існування на всіх етапах її розвитку. Так, на ранніх стадіях розвитку, при відсутності технічних засобів людина відчувала значний вплив небезпек природного походження (підвищена, знижена температура повітря; атмосферні опади, землетруси, контакти з дикими тваринами і т.п.).
У процесі розвитку системи людина - середовище існування до природних небезпек додалися численні небезпеки техногенного походження - вібрація, шум, електромагнітні поля, висока напруга в електричній мережі, збільшення концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, ґрунті і т.п.
Виходячи з того факту, що природа походження небезпек, шкідливий чи небезпечний вплив, який вони наносять, рівень їх локалізації і ряд інших їхніх характеристик відрізняються значною розмаїтістю, у безпеці життєдіяльності розроблений ряд відповідних класифікацій.
Метою цих класифікацій є забезпечення системного підходу до визначення ступеня негативного впливу конкретної потенційної чи реальної небезпеки на людину і біосферу. Класифікація небезпек розроблена на основі положень таксономії.
Таксономія це наука про класифікацію і систематизацію явищ, процесів, об'єктів. Так як небезпека являє собою в більшості випадків комплексне явище, яке найчастіше має
складну ієрархічну структуру, що має багато ознак, таксономування їх виконує важливу роль в організації наукового знання в області безпеки життєдіяльності і тим самим дозволяє розкрити природу небезпеки.
По природі походження небезпеки класифікуються на природні, антропогенні й антропогенно-природні.
По природі дії небезпеки підрозділяються на наступні основні групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.
До фізичних небезпек відносяться: шум, вібрація, електромагнітні й іонізуючі випромінювання, параметри мікроклімату (температура, відносна вологість повітря, рухливість повітря), атмосферний тиск, рівень освітленості, запиленість, загазованість повітря, і т.д.
До хімічних небезпек відносяться: отрутні, токсичні речовини у різних фазових станах (газоподібному, рідкому чи твердому).
Біологічні небезпеки - це небезпечні і шкідливі мікро- і макроорганізми, продукти їхньої життєдіяльності і життєдіяльності людей.
Психофізіологічні - статичні і динамічні перевантаження, розумова перенапруга, одноманітність праці, емоційні стреси.
Наступною класифікацією небезпек є поділ за часом прояву негативних наслідків після реалізації небезпеки. Такий підхід дозволяє виділити їх у дві наступні групи: імпульсні та кумулятивні.
Під імпульсними небезпеками маються на увазі такі, негативний вплив яких на людину і середовище існування виявляється безпосередньо після реалізації небезпеки. Рівень негативних наслідків таких небезпек знижується з плином часу.
Кумулятивні небезпеки характеризуються підвищенням рівня небезпеки в плині деякого періоду часу після їхньої реалізації.
Небезпеки класифікуються так само за рівнем локалізації. У цьому плані вони підрозділяються на зв'язані з літосферою, гідросферою, атмосферою, космосом та комплексні.
По викликуваних наслідках небезпеки класифікуються на такі, котрі викликають стомлення, захворювання, травми, летальні випадки.
По виду збитку, який наноситься небезпекою вони підрозділяються на соціальні, технічні, екологічні і комплексні.
Небезпеки класифікуються також по сфері прояву: виробничі, військові, шляхово- транспортні, побутові, спортивні.
За структурою небезпеки підрозділяються на прості і похідні, що породжуються впливом простих.
По характеру впливу на людину небезпеки розділяються на активні і пасивні.
До пасивних відносяться небезпеки, що активізуються за рахунок енергії дій людини. До них відносяться гострі (колючі і що ріжуть) нерухомі предмети та елементи; нерівності поверхні, по якій переміщається людина; ухили, підйоми, незначне тертя між дотичними поверхнями, однією з яких є частина тіла людини і т.п.
До активних небезпеками відносяться такі, котрі реалізуються в результаті вивільнення потенційної енергії об'єктів предметної діяльності людини в природних умовах чи в аварійних, нестандартних ситуаціях.
При рішенні задач забезпечення безпеки життєдіяльності основним етапом є прогнозування потенційних і аналіз реальних небезпек, що дозволяє оцінити передбачуваний рівень їхнього негативного впливу на людину і навколишнє середовище. У цьому плані розрізняють апріорні й апостеріорні ознаки небезпек.
До першої групи, - апріорних, відносяться ознаки, що зафіксовані і вивчені на основі досвіду реалізованих небезпек. Такі ознаки використовуються для рішення задач попередження і ліквідації наслідків у випадку реалізації конкретної і відомої небезпеки. Апостеріорні ознаки відносяться до потенційних невідомих чи невивчених небезпек. Вони виявляються в період, що передує реалізації небезпек. Унаслідок цього вони піддаються вивченню і класифікації в період реалізації і постреалізаційний періоди. Після цього дані дають змогу трансформувати апостеріорні ознаки небезпеки в клас апріорних.
Питання 2. Розподіл підприємств, установ та організацій за ступенем ризику їх господарської діяльності щодо забезпечення безпеки та захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій
У зв'язку із входом постанови Кабінету Міністрів України №1324 від 14 листопада 2007р. „Про затвердження Порядку розподілу суб'єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров'я населення, навколишнього природного середовища щодо пожежної безпеки" визначені нові терміни планових перевірок суб'єктів господарювання (далі - підприємства) та обґрунтовано їх критерії на базі розподілення ступеня ризику їх господарської діяльності. А саме: порогової маси небезпечних речовин, категорії та групи небезпечних речовин; категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою будинків і приміщень; важливості для національної безпеки країни та забезпечення життєдіяльності населення; кількості людей, що постійно або тимчасово можуть перебувати одночасно на об'єкті; поверховості або висоті будівель; розташування споруд під землею; наявності культурних, історичних, духовних та інформаційних цінностей; рівня складності ліквідації можливої пожежі та її наслідків; кількісної міри пожежної небезпеки, що враховує ймовірність настання негативних соціальних, екологічних та матеріальних наслідків від провадження господарської діяльності та можливих розмірів втрат від виникнення ймовірної пожежі.
Категорії вибухопожежної та пожежної небезпеки визначаються згідно з ОНТП 24-86, порогова маса небезпечних речовин, категорії та групи небезпечних речовин - згідно з постановою КМУ №956 від Плипня 2002р. „Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки", потенційно небезпечні об'єкти - згідно з постановою КМУ №1288 від 29 серпня 2002р. „Про затвердження Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів".
Відповідно до зазначених вище критеріїв підприємства незалежно від форми власності та видів господарської діяльності можуть належати до одного з трьох ступенів ризику: з високим, середнім та незначним.
До підприємств з високим ступенем прийнятного ризику належать суб'єкти, у сфері управління (власності, володіння, користування) яких перебувають: потенційно небезпечні об'єкти та об'єкти підвищеної небезпеки; промислові та складські будівлі (споруди), які належать до категорій А або Б за вибухопожежною небезпекою незалежно від площі, та промислові і складські будівлі, які належать до категорії В за пожежною небезпекою площею 5002 кв. метрів та більше; підприємства, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, перелік яких затверджений постановою КМУ №1734 від 23 рудня 2004р.; об'єкти з масовим перебуванням людей, зокрема аеропорти, морські, річкові, залізничні та автомобільні вокзали республіканського та обласного значення, станції метрополітенів; висотні будинки(з умовною висотою понад 47 метрів); підземні споруди різного призначення; пам'ятки архітектури та історії, музеї, картинні галереї, бібліотеки, архіви, підприємства зв'язку, телерадіоцентри, банківські установи державного та обласного значення; тваринницькі або птахівницькі комплекси з

утриманням більш як 1000 голів тварин або більш як ІООтис.голів птиці; об'єкти нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, перепланування, розширення і технічного переоснащення.
До підприємства із середнім ступенем прийнятого ризику належать:
промислові та складські будівлі, які належать до категорії В за пожежною небезпекою площею менш як 5002 метрів;
об'єкти тваринництва або птахівництва з утриманням менш як 1000 голів тварин або менш як 100 тис.голів птиці, сільськогосподарські та фермерські господарства, до виконання робіт в яких залучаються наймані працівники;
об'єкти з постійним або тимчасовим перебуванням у них менш як 50 осіб, зокрема об'єкти торгівлі, громадського харчування, підприємства побутового обслуговування (крім малих архітектурних форм);
будинки науково-дослідних установ, проектних та конструкторських організацій;
музеї, картинні галереї, бібліотеки, архіви, підприємства зв'язку, телерадіоцентри районного та місцевого значення, філії районних представництв банків;
будівлі підвищеної поверховості (з умовною висотою від 26,5 метрів до 47 метрів включно);
багатоповерхові гаражі та гаражі в цокольних та підвальних приміщеннях будинків різного призначення.
До підприємств з незначним ступенем прийнятного ризику належать:
державні, відомчі та кооперативні житлові будинки (крім будинків підвищеної поверховості та висотності;
дачні, садівницькі та гаражні кооперативи(крім багатоповерхових та підземних);
невеликі одноповерхові пересувні споруди, які не мають закритого приміщення для тимчасового перебування людей, або стаціонарні споруди, які мають закрите приміщення для тимчасового перебування людей і за зовнішнім контуром мають площу до 302 метрів, що виготовляються із полегшених конструкцій і встановлюються тимчасово без улаштування фундаментів;
інші суб'єкти господарювання, які не увійшли до суб'єктів господарювання з високим та середнім ступенем ризику




Тема3. Природні загрози, характер їх проявів та дій на людей, тварин, рослин, об’єкти економіки
Питання 1. Загальна характеристика особливо небезпечних хвороб
Холера — гостре інфекційне захворювання з групи діарейних з переважним ураженням шлунка і тонкої кишки, яке характеризується загальним важким станом і обезводненням організму. Холера, як і чума, відноситься до числа особливо небезпечних захворювань, до групи карантинних, або конвенційних інфекцій і надзвичайно контагіозна.
Збудники холери тривалий час зберігають життєздатність на різних об'єктах навколишнього середовища. Так, в молоці, молочних продуктах він залишається життєздатним до 14 днів, в кип'яченій воді — до 39 годин, у відкритих водосховищах, забруднених стічними водами, — до декількох місяців. Холера відноситься до антропонозів. Людина заражається від хворих на холеру, а також від бактеріоносіїв, які виділяють вібріони з калом, а хворі — при блюванні. Зараження відбувається при вживанні води, рідше харчових продуктів, забруднених виділеннями, які містять вібріони (при вживанні овочів, яких вирощують на полях і городах, що вдобряються необеззараженими стічними водами, при митті посуду зараженою водою).
Чума (pestis) — гостре інфекційне захворювання, яке характеризується загальним важким станом хворого, запальним процесом у лімфатичних вузлах, легенях та інших органах.
Епідеміологія. Чума відноситься до групи антропозоонозів. Незважаючи на те, що чума уражає багато видів маленьких диких тварин, головним резервуаром цієї хвороби є білка. Людина заражається чумою від хворої людини, при укусах бліх, які містять збудників, а також гризунами (у природі — сурики, суслики, піщанки, тарбагани, тушканчики, білки, щурі та інші; в населених пунктах — миші і щурі), в домашніх умовах — від котів і верблюдів. Необхідно знати, що кліщі і блощиці також можуть бути переносниками хвороби. Серед гризунів нерідкісні епідемії (ензоотії) чуми, які мають характер геморагічної септицемії. Можливі два шляхи зараження людини: частіше від хворих гризунів при укусах бліх (бубонна або шкірно-бубонна чума), рідше — повітряно-крапельним шляхом від хворої людини з чумною пневмонією (первинно-легенева чума). Блохи переносять збудників від гризуна до гризуна і від гризуна до людини. Yersiniapestis проникають в організм блохи з кров'ю тварини або хворої на чуму людини. При наступних кровососаннях збудники передаються від блохи до іншого хазяїна. Людина заражається чумою при покусанні блохами або через пошкоджену шкіру при безпосередньому зіткненні з хворими тваринами — джерелами збудників (на промислі при знятті шкір гризунів, розтині туші верблюдів, які загинули від чуми).
Сибірка – гостре інфекційне захворювання, яке характеризується важким перебігом, ураженням шкіри і внутрішніх органів; відноситься до групи антропозоонозів.
Збудник сибірки – нерухома паличка Bacteriumanthracis, яка утворює високостійкі спори: у воді і грунті вони зберігаються десятиріччями. Території, де були скотомогильники або пасовища, забруднені екскрементами і сечею хворих тварин, на довгі роки залишаються зараженими спорами сибірки і отримали назву "проклятих полів”.
На сибірку частіше хворіє велика рогата худоба, коні, вівці, осли, рідше свині. Від них можуть заражатися коти, собаки, дикі хижаки. Тварини хворіють при поїданні корму, забрудненого спорами збудника сибірки. У нелікованих тварин хвороба триває 2-3 дні (рідше – декілька годин). Після проникнення в організм бактерія сибірки утворює капсулу, яка перешкоджає фагоцитозу і становленню імунітету. В місці проникнення збудник викликає негативний лейкотаксис і розвиток серозно-геморагічного запалення. Розповсюдження інфекції спочатку лімфогенне з накопичуванням інфекту в регіонарних лімфатичних вузлах, після цього гематогенне, що призводить до бактеріємії і сепсису.
Тварина гине, кров трупа не зсідається. Інколи спостерігаються посмертні кров'яні виділення з носа, рота, прямої кишки. Ці виділення забруднені збудниками сибірки. Зараження тварин може відбуватися також трансмісивним шляхом — передачею збудника від хворого до здорового кровосисунами двокрилими (сліпнями, мухами).
Питання 2. Інфекційні захворювання тварин і рослин
Основні шляхи передачі збудників інфекційних небезпечних захворювань сільськогосподарських тварин: повітряно-крапельний, харчовий, водяний, трансмісійний, контактний.
Всі інфекційні захворювання тварин розподіляються на п'ять груп:
елементарні інфекції, респіраторні інфекції, трансмісійні інфекції, інфекції зовнішніх покровів, інфекції з не виясненими шляхами зараження.
Хвороби рослин характеризуються за наступними ознаками: за віком або фазою розвитку рослин; за місцем і територією проявлення; за протіканням; за культурою зараження.
Особливістю біологічних небезпечних засобів ураження сільськогосподарських тварин і рослин є: можливість визвати масові інфекційні захворювання, епідемічне їх розповсюдження, наявність інкубаційного (окритого) терміну захворювань, важкість індикації бактеріальних небезпечних засобів і довге зберігання в навколишньому природному середовищі, - можливість ураження великої кількості людей і тварин. До найпоширеніших інфекційних хвороб, які уражують більшість видів тварин, належать: туберкульоз, бруцельоз, пасперельоз, сибірка, паратиф, емфізематозний карбункул та ін. Збудниками цих заразних захворювань є патогенні бактерії.
До найпоширеніших інфекційних хвороб, які уражують більшість видів тварин, належать: туберкульоз, бруцельоз, пасперельоз, сибірка, паратиф, емфізематозний карбункул та ін. Збудниками цих заразних захворювань є патогенні бактерії.
Великої шкоди завдають тваринництву інфекційні захворювання, які спричиняються вірусами (ящур, чума свиней, сказ, вірусний аборт, інфекційний ринотрахеїт, інфекційний енцефаломієлід та ін.); грибами (оравус, кандиломікоз, актиномікоз) і паразитичними найпростішими (піроплазмози, триманозомози та ін.).
Розрізняють неінфекційні та інфекційні хвороби рослин
Неінфекційні – виникають під впливом не сприятливих факторів зовнішнього середовища.
Інфекційні – спричиняється фітопатогенними бактеріями, грибами, вірусами, мікоплазмами, рікетсіями, активноміцитами.
Найчастіше бактеріози проявляються у вигляді розростання тканин, в’янення.Найбільш поширені бактеріози:
- бактеріальний рак виноградної лози;
- чорна плямистість томатів;
- судинний бактеріоз капусти;
- кільцева гниль картоплі;
- бактеріоз кукурудзи та ін.
Література:
Дебрак Ф. История чумных эпидемий в России. П. 1905;
Заболотный Д. Чума. П. 1907; Вайнштейн Е. Чума. О. 1911;
Жуков-Вережников Н. Н. Диагноз чумы и холеры, М., 1944.
Златогоров С. И. Эпидемиология и микробиология холеры, М., 1947.






Тема 4.Техногенні небезпеки та їх наслідки
1.а)Небезпечні події на транспорті й аварії на транспортних комунікаціях. б)Вимоги до транспортування небезпечних речовин. в)Маркування небезпечних вантажів із небезпечними речовинами
а)Будь-який транспортний засіб – це джерело підвищеної небезпеки. Людина, що скористалася послугами транспортного засобу, знаходиться в зоні підвищеної небезпеки. Це зумовлюється можливістю ДТП, катастрофами та аваріями поїздів, літаків, морських та річкових транспортних засобів, травмами при посадці чи виході з транспортних засобів або під час їх руху. Наявність в Україні розвиненої мережі транспортних комунікацій, перевезення ними у великій кількості потенційно небезпечних речовин, стан самих комунікацій і транспортних засобів часто стають загрозливими для населення, економіки та природного середовищ.
Щорічно в Україні перевозиться транспортом загальногокористуванняпонад 900 млн. тонн вантажів (у тому числі велика кількістьнебезпечних) і понад 3 млрд. пасажирів. На залізничний транспорт припадаєблизько 60 % вантажнихперевезень, автомобільний — 26 %, річковий і морський — 14 %.Через те, що транспортом перевозяться і потенційнонебезпечнівантажі (вибухонебезпечні, пожежонебезпечні, хімічні та іншіречовини - 15 % відзагальногообсягувантажів), небезпекажиттю і здоров'ю людей збільшується. Скоротилося оновлення основних фондівусіхвидів транспорту. Рівеньзношеннятранспортнихзасобів становить понад 50 %, а на деяких підприємствах і значнобільше, велика кількість транспортних засобів підлягає списанню. Найбільшакількістьнадзвичайнихситуацій, особливо з загибеллю людей, припадає на транспорт, щосвідчить про високупотенційнунебезпечність транспорту як галузігосподарства. 1998 р. сталося 109 аварій та надзвичайнихподій на транспорті, внаслідокякихзагинуло 64 та потерпіло 80 людей.
б) Правила перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом (далі - ППОГ).
ППОГ висувають певні вимоги до організацій, які займаються транспортуванням небезпечних вантажів, що використовується автотранспорту і супроводжує персоналу. Перевезення небезпечних вантажів підлягає ліцензуванню відповідно до чинного законодавством України. Для перевезень деяких небезпечних речовин потрібно також спеціальний дозвіл Мінтрансу України, а для перевезення особливо небезпечних вантажів (їх список також визначається ППОГ) - відповідний дозвіл від органів внутрішніх справ. Особливе увага в ППОГ приділяється маршрутом, за яким слід вантаж. Маршрут не повинен проходити поблизу великих населених пунктів, промислових підприємств, зон відпочинку, заповідників і т.д. Всередині населених пунктів маршрут прокладається далеко від навчальних, дошкільних, лікувальних і т.п. закладів. У багатьох випадках маршрут обов'язково необхідно погоджувати з підрозділами ДАІ МВС України.
Ще більш суворі вимоги встановлюються щодо транспортних засобів та умов проведення транспортування. У першу чергу звертається увага на систему інформації про небезпеку: спеціальну забарвлення і написи на транспортних засобах, інформаційні таблиці для позначення транспортних засобів, аварійні картки для визначення заходів з ліквідації аварій та їх наслідків і т.д. Автомобілі повинні мати запас ходу без дозаправки не менше 500 км, а при транспортуванні вантажів на більшу відстань - комплектуватися запасним паливним баком. Заправка автомашин, навантажених горючими або вибухонебезпечними вантажами, на АЗС загального користування або ПАЗС виробляється на спеціально обладнаній майданчику, розташованому на відстані не менше 25 м від території АЗС, нафтопродуктами, отриманими на АЗС у металеві каністри. Швидкісний режим руху під час перевезення небезпечних вантажів встановлюється ДАІ МВС України з урахуванням конкретних дорожніх умов при узгодженні маршруту перевезення. Також в ППОГ вказані умови перевезення небезпечних вантажів автоколоною. Перевезення особливо небезпечних вантажів повинна здійснюється з автомобілем супроводу, обладнаним проблисковим маячком оранжевого і жовтого кольору або супроводжуватися патрульним автомобілем ДАІ МВС України. Стоянки дозволяються тільки в спеціально відведених місцях поза населеними пунктами, не ближче 200 метрів від житлових будівель та місць скупчення людей. Забезпечення безпеки при роботі з небезпечними речовинами неможливо без належного технічного оснащення та регламентування умов проведення таких робіт.
в) На кожнім вантажнім місці (упакуванню) з небезпечними вантажами повинні бути нанесені виготовлювачем вантажу ясне маркування, що включає знаки небезпеки за ДСТ 19433-88 і ДОПОГ і маніпуляційнізнаки за ДСТ 14192-77.
Знаки небезпеки наносяться: на впакуваннях, що мають форму паралелепіпеда ( у тому числі на контейнери й пакети), на бічний, торцевий і верхньої поверхнях; на бочках - на одному із днищ і на обичайці із двох протилежних сторін; на мішках - у верхній частині у шва із двох сторін; на стосах і тюках - на торцевий і бічний поверхнях. На інших видах тари знаки небезпеки наносяться в найбільш зручних і видимих місцях.
Маніпуляційнізнаки наносяться після знаків небезпеки.
Якщо вантаж має більш ніж одним видом небезпеки, то на впакування наносяться всі знаки небезпеки, що вказують види цих небезпек. Номер класу наноситься на знаку основного виду небезпеки.
2.а)Чорнобильська катастрофа: події, факти, цифри. б)Категорії зон радіоактивно забруднених територій унаслідок аварії на ЧАЕС. в) Режими захисту населення
Чорно́бильськакатастро́фа — екологічно-соціальна катастрофа, спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції в ніч на 26 квітня 1986 року, розташованої на території України (у той час — Української РСР). Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Відбувся радіоактивний викид потужністю в 300 Хіросім[1]. На думку багатьох людей, зокрема Валентини Семенівни Шевченко, тодішньої голови Президії Верховної Ради УРСР, ця подія так само як офіційна реакція, яка була продемонстрована у Москві, стала однією з причин розвалу СРСР.
Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики до вибуху на АЕС Фукусіма-1, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.
Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60 % радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 200 000 чоловік були евакуйовані із зон забруднення.
Чорнобильська аварія стала подією великого суспільно-політичного значення для СРСР і світу. Це наклало деякий відбиток на хід розслідування її причин. Підхід до інтерпретації фактів і обставин аварії мінявся з часом і повністю єдиної думки не існує досі.
Спершу керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень з Швеції, де на Фоксмаркській АЕС були знайдені радіоактивні частинки, які були принесені з східної частини СРСР та оцінки масштабів зараження, розпочалася евакуація близько 130 000 мешканців Київської області із забруднених районів. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС створена 30-кілометрова зона відчуження.
б) Залежно від рівня забруднення ґрунтів, ст. 2 Закону України Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає такі зони радіоактивно забруднених територій:
зона відчуження — це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році (30 км від епіцентру вибуху);
зона безумовного (обов’язкового) відселення (50—60 км від епіцентру вибуху);
зона гарантованого добровільного відселення;
зона посиленого радіоекологічного контролю.
в)Режим радіаційного захисту - це порядок дій людей, використання заходів і засобів захисту в зонах радіоактивного зараження, який включає радіаційні ураження і опромінювання людей більше встановлених доз. Режими радіаційного захисту людей передбачають послідовність і тривалість використання людьми захисних споруд, житлових і виробничих будинків, перебування на відкритій місцевості з використанням засобів індивідуального захисту.
Режими радіаційного захисту розраховані для використання їх в умовах радіоактивного зараження місцевості внаслідок застосування противником ядерної зброї або при виникненні аварій з викидом радіоактивних речовин на підприємствах, які їх використовують. Режими захисту опрацьовані для типових за характером забудов населених пунктів у вигляді таблиць. Всього розроблено 8 типових режимів радіаційного захисту:
режими № 1, 2, 3 — для непрацюючого населення;
режими № 4, 5, 6,7 — для захисту робітників, службовців і виробничої діяльності підприємства (об'єкту);
режим № 8 — для захисту сил цивільної оборони ( загонів, ланок і т.п.) при проведенні РіІНР в зонах радіоактивного зараження.
Література:Губський Цивільна оборона (1995)
Дятлов А. С. Чернобыль. Какэтобыло (рос.)
Легасов В. А. Об аварии на Чернобыльской АЭС (рос.)
Михайлик Андрій Барліг для ядерного звіра







Тема 5. Соціальні, соціально-політичні та психологічні небезпеки
Питання 1.Види поведінки людини та її психічна діяльність: психічні процеси, стани, властивості
Намагання проникнути в психічне життя особистості включає вивчення психічних процесів як моментів конкретної діяльності особистості, її властивостей, які проявляються і формуються у діяльності, та її психічних станів, які закріплюють певну сталість, статичність психічного через вчинкову дію.
Психічні процеси — це складні утворення, в яких беруть участь різні психофізіологічні функції та різні сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові) і розкриваються через розвиток цього змісту.
Цілеспрямована дія, починаючись з мотивів (спонукань), включає цілі, завдання, що закономірно проявляється у властивостях особистості: її установках, здібностях, рисах характеру. Ці властивості не дані одвічно, ними не визначається і в них не розчиняється особистість. Психічні властивості одночасно є і передумовою, і результатом діяльності. Так, від здібностей залежить результат діяльності, і в діяльності вони формуються, розкриваються.
Психічні властивості — це ті риси, які, визначаючи спрямованість особистості, її здібності та характер, входять до основної характеристики особистості і складають її психологічне обличчя. Психічні процеси і властивості важко розірвати, вони невід'ємні одні від одних. Психічні процеси, їх індивідуальні вияви залежать від властивостей особистості (наприклад, сприймання — від вразливості), і психічні процеси переходять у властивості особистості в ході діяльності. Індивідуально-психологічні особливості в емоціях і волі — то вже емоційна збудливість і стійкість, рішучість, ініціативність як властивості особистості. Всі властивості особистості взаємопов'язані і взаємозумовлені, сплетені в одне в конкретній діяльності. Так, здібності в одних випадках можуть породжувати у людини рішучість, в інших — самовпевненість тощо.
Психічні властивості людини, повторюючись і закріплюючись у певних ситуаціях, можуть переходити в психічні стани людини, які відображають певну статичність психічних проявів. Об'єкт чи явище як сукупність властивостей реалізується через стан і не може без нього розглядатися. Через психічний стан розкривається суперечливість психічного відображення взаємодії — ЇЇ сталості та змін. У кожний даний момент емоційне переживання вже не те, яким було перед цим, і ще не те, яким ми його передчуваємо. І в той же час чи помічаємо, наприклад, що певні переживання на деякий час стають панівними, забарвлюючи всю поведінку людини, проявляючись у настрої як емоційному стані. Психічні стани можуть переходити у властивості людини. Часте виникнення стану тривоги як реакції на можливу психічну загрозу може перетворитися на тривожність як властивість особистості.
Література: Киричук О.В. Основи психології





























Тема 6. Менеджмент безпеки, правове забезпечення й організаційно-функціональна структура захисту населення та адміністративно-територіальних одиниць у надзвичайних ситуаціях
Питання 1.Головні положення про навчання персоналу підприємств, установ і організацій, дій та способів захисту в разі виникнення надзвичайних ситуацій та аварій
1. Загальні положення
1.1. Порядок здійснення підготовки населення напідприємствах, в установах та організаціях до дій при виникненнінадзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (далі -Порядок) розроблено відповідно до статей 33, 34 Закону України"Про захист населення і територій від надзвичайних ситуаційтехногенного та природного характеру" ( 1809-14 ).
1.2. Порядок визначає структуру організації та основні формиі методи підготовки населення, що мають на меті створення вдержаві умов безперервності, єдності і поступовості зобов'язкового вивчення громадянами України основних способівзахисту і дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природногохарактеру (далі - надзвичайні ситуації).
1.3. Підготовка населення до дій у надзвичайних ситуаціяхздійснюється на підприємствах, в установах та організаціяхнезалежно від форм власності і господарювання та представляє собоюсукупність взаємодій навчально-організаційних заходів з підготовки керівногоскладу Цивільної оборони, органів управління та навчання населеннядо дій у надзвичайних ситуаціях, що застосовуються у системіпідготовки та навчання Цивільної оборони України; функціональних програм навчання у сфері цивільного захисту тацільових тематичних семінарів різного рівня і спрямованості зпідготовки і перепідготовки посадових осіб органів виконавчоївлади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуаціїтехногенного і природного характеру та керівного складу і фахівціваварійно-рятувальних служб України; методик для навчання всіх категорій населення з питаньнадання першої медичної допомоги в разі виникнення надзвичайнихситуацій, що розроблюються Міністерством охорони здоров'я Україниза погодженням з МНС; установлених видів навчально-виховної роботи та чинних формдержавного контролю за результатами навчання з питань цивільногозахисту та безпеки життєдіяльності населення у системі освіти; інструктажів та навчання для працівників підприємств, установта організацій щодо надання першої допомоги потерпілим, з правилповедінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж,стихійного лиха, що проводяться у системі навчання з питаньохорони праці.
2. Система інструктажів
Вступний протипожежний інструктаж. Під час проведення вступного протипожежного інструктажа, особи, яких приймають на роботу, повинні бути ознайомлені з:
-наявністюпожежонебезпечних (ділянок, виробництв, робіт) і їх загальною характеристикою;
-правилами, що діють на о`єкті, інструкціями, наказами, положеннями по питаннях пожежної безпеки, загальними вимогами по дотриманню протипожежного режиму;
-порядком куріння, використання відкритого вогню, проведення вогняних та інших пожежонебезпечних робіт;
-можливими причинами пожеж і запобіжними засобами проти них;
-відповідальністю за порушення правил пожежної безпеки;
-місцем знаходження об`єктової пожежної охорони, а у випадки відсутності - найближчій пожежній частині;
-порядком (системою) сповіщення людей, що діє на підприємстві, про пожежу;
-діями у випадки виникнення пожежі (порядком виклику пожежної охорони, евакуації людей, матеріальних цінностей, и т. д.);
-правилами використання первинних засобів пожежогасіння.
Первинний і повторний протипожежні інструктажі. Під час проведення первинного і повторного протипожежного інструктажів необхідно ознайомити працівників з:
-короткою характеристикою пожежної небезпеки агрегатів, установок, речовин і матеріалів, які використовуються в даному приміщенні або відповідній споруді;
-можливими причинами пожеж, попереджувальними заходами і діями відносно їх (зокрема в процесі роботи і після її закінчення);
-правилами і інструкціями пожежної безпеки, встановленими для працівників даного приміщення, ділянки або споруди, вказавши місце куріння, якщо воно не заборонене;
-засобами зв`язку і місцем знаходження найближчого телефону;
-правилами нагляду шляхів евакуації;
-призначення існуючих установок пожежної сигналізації і автоматичного пожежогасіння;
-місцем знаходження первинних засобів пожежогасіння та правилами їх використання;
-діями у разі виникнення пожежі і (порядком виклику пожежної охорони, сповіщення людей, проведення евакуації, и т. д.).
3.Програми підготовки населення до дій у надзвичайних ситуаціях
Навчання населення заходам безпеки та підготовка його до дій у разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій є своєрідною профілактикою небезпек. Кінцевим підсумком цього має стати значне зменшення людських і матеріальних втрат. Процес навчання має бути безперервним: починатися з дитинства і тривати протягом усього життя людини. Підготовку населення з питань ЦЗ проводять диференційовано, тому його умовно поділяють на категорії:
– керівний склад органів управління у сфері цивільного захисту;
– особовий склад невоєнізованих формувань ЦЗ і АРС;
– робітники і службовці, які не входять до складу формувань ЦЗ;
– населення, яке не зайнято у сфері виробництва та обслуговування;
– учні та студенти.
Підготовку, організаційно-методичне забезпечення кожної категорії населення здійснюють відповідно до постанови КМУ від 26.07.2001 р. № 874 та наказу МНС від 23.04.2001 р. № 97.
Організація і планування навчання населення до дій у разі виникнення НС здійснюється за програмами підготовки, розробленими для кожної категорії населення.
Підготовка населення, яке не зайняте у сфері виробництва і обслуговування з питань захисту і дій у НС, здійснюється за місцем проживання у мережі навчально-консультаційних пунктів місцевих органів самоврядування, а також самостійного вивчення пам’яток, посібників, іншого навчально-інформаційного матеріалу.
Просвітницько-інформаційна робота повинна забезпечити доведення до населення інформації про потенційну небезпеку, що характерна для місця проживання, методи реагування на неї, рекомендації щодо дій населення у разі виникнення можливих надзвичайних, несприятливихпобутових або нестандартних ситуацій, користування засобами захисту та надання першої медичної допомоги постраждалим.
Пропаганда знань із ЦЗ серед населення організовується начальниками ЦЗ всіх рівнів за сприяння пофспілкових, громадських організацій, товариств, засобів масової інформації через проведення представницьких заходів (Дня рятівника, виставок, змагань, оглядів-конкурсів тощо), розповсюдення друкованих матеріалів, створення відео- та електронної програмної продукції, наприклад такої, як на телебаченні – Надзвичайна ситуація, на радіо – Запобігти, врятувати, допомогти, періодичних видань – журнал Надзвичайна ситуація, газета Рятувальник, Вісник Чорнобиля.
4. Спеціальні об’єктові навчання й тренування
Урок практичного навчання, як правило, проводиться із слухачами, які пройшли курсове навчання за навчальними категоріями: керівник групи управління комплексним об’єктовим навчанням, тренуванням; начальник штабу з ліквідації НС; керівний та начальницький склад невоєнізованих формувань цивільного захисту, працівники диспетчерських служб. Урок проводиться майстром виробничого навчання безпосередньо на робочому місці слухачів або на спеціально обладнаних навчальних місцях по плану навчання, тренування.
При індивідуальної формі проведення уроку передбачається, що слухач безпосередньо на своєму робочому місці за консультацією майстра виробничого навчання виконує різні за змістом навчальні елементи відповідного навчально-виробничого завдання програми практичної підготовки до дій у НС.
Під час проведення уроків виробничого навчання з керівниками тактико-спеціальних навчань крім розробки документів з навчання, визначення заходів з імітації, об’єму робіт із створення та вдосконалення навчальних місць, додатково перевіряється укомплектованість та оснащення формувань, хід їх спеціальної підготовки, а при необхідності надаються рекомендації щодо питань, які потребують від учасників навчання їх додаткового теоретичного вивчення.
При груповій формі навчаннявсі слухачі на навчальному містечку, ділянці або виробничої території, яка планується за планом навчання, тренування під обладнання навчальних місць або місць імітації виконують відповідно до програми однакові або однотипні завдання. Допомога майстром виробничого навчання слухачам надається у формі групових консультацій з виконання конкретного навчального завдання з послідуючою організацією контролю за виконанням робіт. Групова форма найбільш ефективна при виконанні слухачами простих робіт або тих, що носять однотипний характер.
Інструкторсько-методичні заняття проводяться майстрами виробничого навчання з персоналом підприємств, установ, організацій, які під час проведення спеціальних об’єктових навчань, тренувань виконують обов’язки заступників, помічників керівника навчанням, тренуванням, начальників спеціалізованих служб ЦЗ, входять до складу посередницького апарату, штабу з ліквідації НС. Окремо проводяться заняття з керівниками навчальних груп з підготовки працівників на підприємствах, в установах та організаціях з питань захисту і дій у НС.
Комплексні об’єктові навчання, тренування є завершальним етапом підготовки підприємств, установ і організацій до вирішення завдань з цивільного захисту і вищою формою підготовки органів управління, керівного складу цивільного захисту, командно-начальницького складу невоєнізованих формувань та навчання виробничого персоналу діям за планами дій органів управління та сил у разі загрози та виникнення НС, планом ліквідації аварій (катастроф), реагування на НС.
Штабні об’єктові тренування сприяють всебічній підготовці підприємств, установ, організацій до підготовки і проведення комплексних об’єктових навчань, тренувань та є формою практичної підготовки працівників, які за планами реагування на НС, локалізації і ліквідації аварій (катастроф) входять до складу об’єктових штабів з ліквідації НС, очолюють об’єктові невоєнізовані формування й аварійно-рятувальні служби. У ході тренувань, без порушення виробничого процесу у відносно короткий час (до 8 годин) удосконалюється підготовка особового складу штабів за посадами, які вони займають, та відпрацьовуються питання злагодження штабів у цілому щодо забезпечення сталого управління діями у НС.
Тактико-спеціальні навчання з невоєнізованими формуваннями є основною формою перевірки готовності формувань до виконання дій за призначенням. Керівником навчання із формуваннями загального призначення є штатний або в порядку сумісництва працівник об’єкту з питань цивільного захисту або залучений об’єктом сторонній фахівець з питань цивільного захисту на договірних засадах. Керівником навчання із формуваннями служб є відповідний начальник об’єктової спеціалізованої служби цивільного захисту
Навчально-тренувальні заняття або навчальні тривоги проводяться протягом року, з персоналом всіх об’єктів, на яких розроблений План ліквідації аварійних ситуацій (ПЛАС). Керівник заняття - керівник об’єкту, до заняття, або навчальної тривоги залучаються організації, участь яких передбачена оперативною частиною ПЛАС. Заняття, тривоги проводяться із застосуванням наявних систем оповіщення, іншого обладнання, засобів, інструменту, матеріалів, що можуть використовуватися для виявлення небезпечних речовин та ліквідації їх наслідків.
До спеціальних навчально-організаційних заходів з цивільного захисту у професійно-технічних та загальних середніх навчальних закладах відносяться організація та проведення “Дня цивільного захисту”, а у дошкільних навчальних закладах “Тижня безпеки дитини ”.
5. Функціональне навчання керівних працівників і фахівців, які організовують та здійснюють заходи у сфері цивільного захисту
Метою такого навчання є:
- набуття навичок створювати, приймати і реалізовувати управлінські рішення в межах посадових обов'язків щодо запобігання виникненню, локалізації та ліквідації НС та управління силами і засобами цивільного захисту.
Підготовка керівного складу і фахівців цивільного захисту включає: підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації та функціональне навчання, що проводиться в Інституті державного управління у сфері ЦЗ та його регіональних філіях, на курсах (навчально-методичних центрах) ЦЗ, в навчальних закладах підвищення кваліфікації, а також практичну підготовку на своїх об’єктах.
Особи керівного складу проходять функціональне навчання з відривом від виробництва в перший рік призначення на посаду і в подальшому не рідше одного разу на 3–5 років залежно від категорії осіб керівного складу ЦЗ.
На обєкті господарювання підготовку керівного складу планують і проводять згідно з тематикою в обсязі 15 год у групі начальника ЦЗ обєкта, до якої входять зпаступники начальника ЦЗ, начальники служб та головні спеціалісти, начальники цехів та інших структурних підрозділів, командири формувань загального призначення. Заняття в групі проводять начальник ЦЗ обєкта, його заступники, начальники служб, головні спеціалісти. Вивчають теми програми на зборах або планових заняттях. Окремі теми можуть відпрацьовуватись самостійно.
Література:
С.І. Осипенко, А. В. Іванов Організація функціонального навчання у мережі навчально-методичних центрів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності
Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: Закон України
Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя Населення: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 27.
Про охорону праці: Закон України. — К., 1992.

Тема 7. Управління силами та засобами об’єктів господарювання під час надзвичайних ситуацій
Ритання 1.Здійснення карантинних та інших санітарно-епідеміологічних заходів
Основна мета санітарно-епідемічних заходів – збереження здоров’я людей і запобігання інфекційним, професійним та іншим хворобам. У разі виникнення аварії (катастрофи) будь-якого типу для всього населення необхідним є строге виконання правил особистої та колективної гігієни. Якщо дотримання норм і правил особистої гігієни насамперед залежить від конкретної особи, то у виконанні норм і правил колективної гігієни беруть участь усе населення, місцеві органи влади й управління, а також медичні працівники. Дуже важливо забезпечити належні санітарно-гігієнічні умови розміщення людей, які залишили постійні місця проживання, організувати їх харчування, водопостачання, лазне-пральне обслуговування, запобігти забрудненню повітря, води, продуктів харчування радіонуклідами, шкідливими, хімічними речовинами, а також не допустити перегрівання чи переохолодження людей.
Карантин – це комплекс режимно-обмежувальних заходів у системі протиепідемічного забезпечення військ, спрямованих на повну ізоляцію частини або з’єднання і ліквідацію в них інфекційної захворюваності. При цьому частина (з’єднання) виводиться у спеціально призначений район.
Введення карантину на певнійтериторії (осередку) передбачає:
озброєнуохоронуосередку, заборонув’їзду і виїзду (входу чивиходу) без спеціальногодозволу, заборонувивезення з осередку будь-якого майна без попередньогойогознезараження; розподілвійськовослужбовців (населення) на дрібнігрупи (по 10-15 осіб) і обмеженняконтактівміж ними, повнуізоляціюприміщень з інфекційними хворими;
виділеннязонисуворого режиму, де розташованіпідрозділи, і зониобмеження, де розташованівідділенняспеціальноїобробки, штаб, ізолятор, пункт харчування, контрольно-пропускний пункт і зовнішнійпередавальний пункт на межі карантину, через якийздійснюєтьсяпостачаннячастини;
створеннякомендантськоїслужби для забезпечення виконання режимних правил карантину;
Обсервація – система заходів, яка передбачаєпроведення ряду ізоляційно-обмежувальних і лікувально-профілактичнихзаходів, спрямованих на запобігання поширенню інфекційних хвороб.
Зокрема, це:
заборонавивозу майна без попередньоїдезінфекції, заборона виїздуособового складу без попереднього проведення повної санітарної обробки й екстреноїпрофілактики;
медичнеспостереження за військовослужбовцями та населенням і негайнаізоляціязахворілих в ізоляторахетапівмедичноїевакуації з подальшоюгоспіталізацією;
проведеннядезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних й іншихзаходів, спрямованих на запобігання поширенню інфекційних хвороб;
Питання 2. Технічні засоби та способи проведення дезактивації, дегазації та дезінфекції території, техніки, транспорту, будівель, приміщень, одягу, взуття й засобів захисту продовольства, продовольчої сировини та фуражу
Дезактивація
Техніка, майно, одяг, продукти харчування, вода, що забруднені радіоактивними речовинами, підлягають дезактивації. При частковій дезактивації техніки і одягу видаляють радіоактивні речовини з усієї поверхні методом обмітання або обтирання.
Повна дезактивація здійснюється такими методами:
• змивання радіоактивних речовин дезактивуючим розчином, водою і розчинниками з одночасною обробкою забрудненої по-верхні щітками дегазаційних машин і пристосувань.
• змивання радіоактивних речовин водою під тиском;
• знищення радіоактивних речовин газокраплинним потоком;
• знищення радіоактивних речовин витиранням брудної пове-рхні тампонами, змоченими дезактивуючим розчином, водою і розчинниками;
• змітання радіоактивного пилу віниками, щітками і т.д.;
• знищення радіоактивного пилу методом пиловідкачування.
Дезактивація будинків проводиться обмиванням водою. Обмивання починається з даху і ведеться зверху вниз. Особливо ретельно обмиваються вікна, двері, карнизи і нижні поверхи будинку.
Дезактивація внутрішніх приміщень і робочих місць проводиться за допомогою обмивання дезактивуючим розчином, водою, обмітання мітлами і щітками, а також протирання. Починати дезактивацію слід зі стелі. Стеля, стіни, майно протираються вологими ганчірками, підлога миється теплою водою з милом чи 2-5-процентним содовим розчином.
Дезактивація ділянок територій, що мають тверде покриття, може проводитися змиванням радіоактивного пилу струменем води під великим тиском за допомогою поливальних машин чи змітанням радіоактивних речовин підмітально-прибиральними машинами.
Дезактивація води проводиться декількома способами: перегонкою — за допомогою іонообмінних смол або відстоювання колодязів шляхом багаторазового відкачування з них води і видалення ґрунту з дна, а ділянка місцевості, що прилягає до колодязя в радіусі 15—20 м, дезактивується шляхом зняття шару ґрунту товщиною 5—10 см з наступним засипанням його незабрудненим піском.
Дезактивація продуктів і продовольчої сировини відбувається шляхом обробки чи заміни тари. Продукти, які не були оброблені шляхом зняття забрудненого шару, заражена готова їжа та хліб знищуються.
Дегазація
Дегазація може проводитися хімічним, фізико-хімічним і фізичним способами.
Хімічний спосіб базується на взаємодії хімічних речовин з от-руйними речовинами, внаслідок чого виникають нетоксичні речовини. Цей спосіб дегазації здійснюється протиранням зараже-ної поверхні дегазаційними розчинами або обробкою їх водними кашками ДТС ГК (хлорне вапно). Фізико-хімічний спосіб заснований на змиванні отруйних ре-човин із забрудненої поверхні за допомогою миючих речовин або розчинників.
Фізичний спосіб заснований на випарюванні отруйних речо-вин із зараженої поверхні і частковим їх розкладанням під дією високотемпературного газового потоку. Проводиться за допомо-гою теплових машин.
Дегазація територій може проводитися хімічним або механічним способом. Хімічний спосіб здійснюється поливанням дегазаційними розчинами або розсипанням сухих дегазаційних речовин за допомогою дорожніх машин. Механічний спосіб — зрізання і видалення верхнього шару за допомогою бульдозерів, грейдерів на глибину 7-8 см, а снігу — до 20 см, або нейтралізація забрудненої поверхні з використан-ням покриття із соломи, очерету, дощок та ін.
Дегазація території з твердим покриттям, зараженої шкірно-наривними і нервово-паралітичними отруйними речовинами, відбувається обробленням розчином хлорного вапна.
Дезінфекція
Може проводитися хімічним, фізичним, механічним і комбінованим способами.
Хімічний спосіб — знищення хвороботворних мікробів і токсинів дезінфікуючими розчинами. Це основний спосіб дезінфекції.
Фізичний спосіб — кип'ятіння білизни, посуду та інших речей. Використовується в основному при кишкових інфекціях.
3.Дезактивуючі, дегазуючі та дезінфікуючі розчини
Дезактивуючі речовини та розчини:
-поверхнево-активні речовини - мило, сульфонол та ін.
-кислоти, луги, окислювачі, органічні розчинники - діхлоретан, керосин, дизпаливо, бензин;
-карбоферогель;
-цеоліт, глауконіт, сульфовугілля, іонно-обмінні смоли;
-гексаметафосфат, триполіфосфат натрію, щавелева, лимонна, винна кислоти та ін.
Дегазуючі розчини:
-розчин N 1 (2% розчин діхлораміну в діхлоретані);
-розчин N 2 ащ (водний розчин: 2% NaOH з 5% моноетаноламіну, 25% розчину
аміаку;
-розчин N 2 бщ (водний розчин: 10% NaOH з 25% моноетаноламіном);
-дегазуючі рецептури РД-2, РДА;
-водні розчини (суспензії, кашиці) гіпохлоритівкальцію-ДТСГК.
За відсутністю табельних розчинів можуть бути використані водні розчини порошку СФ-2У (0,3%), органічні розчинники, які сприяють швидкому змиву ОР.
Дезінфікуючі речовини:
Неорганічні сполуки: галогени і галогеномісткі сполуки, окисники, кислоти, луги, сполуки важких металів.
2. Органічні сполуки:
а) ароматичного ряду: група фенолу, дьоготь березовий, похідні нітрофурану,
оксихіноліну, барвники;
б) аліфатичного ряду: альдегіди, спирти, детергенти (поверхневоактивні речовини);
в) антибіотики для зовнішнього застосування (мікроцид, новоіманін, граміцидин,
фузафунгін, геліоміцин) фітонциди, ефірні олії.
Література:
1. Акимов Н.И., Ильин В.Г. Цивільна оборона на об'єктах сільськогосподарського виробництва. М., "Колос", 1984
2. Атаманюк В.Г., ширше Л.Г., Акимов Н.И. Цивільна оборона. М.,
"Вища школа", 1986








1