• Название:

    Масові репресії проти селянства

  • Размер: 0.05 Мб
  • Формат: DOC
  • или



Масові репресії проти селянства
Ще драматичніші зміни відбувалися у сільському господарстві України.
У наказі ГПУ УСРР за № 74 В.Балицький підкреслював, що "19 березня 1930р. органами ГПУ УСРР за активної участі бідноти і селянського активу закінчено операцію по виселенню куркульства з районів суцільної колективізації на Україні. Незважаючи на виняткову стислість термінів підготовки, відсутність досвіду у проведенні такого роду масової роботи, а також значної складності самої роботи, вся операція по виселенню куркульства на Україні проведена цілком успішно: роботу закінчено своєчасно, намічена планом контрольна цифра виселення куркульських господарств у цілому перевиконана.
Найбільш успішно і чітко виконали роботу по виселенню куркулів наступні Окрвідділи ГПУ:

Криворізький, Харківський, Дніпропетровський, Миколаївський, Одеський, Запорізький, Херсонський, Полтавський, Прилуцький.
У перерахованих округах до проведення виселення було вжито вичерпних попередніх організаційно-оперативних заходів і проведено цілком достатню підготовчу роботу, що забезпечило планове, безперервне проведення операції і значною мірою запобігло можливим ексцесам і протидії виселенню…" Станом на 1 червня 1930 року було "розкуркулено" 90 тис. господарств, а всього за роки колективізації понад 200 тис. селянських господарств.
Відповідно до постанови ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. розкуркулені ділилися на 3 категорії: перша (контрреволюційний актив) селяни, які брали участь у антирвдянськтх і антиколгоспних виступах.
Вони підлягали арешту, а їхні родини - виселенню у віддалені райони країни; друга "великі куркулі та колишні напівпоміщики, які активно виступають проти колективізації". Їх разом з родинами виселяли у віддалені райони країни.
Третя частина: куркулі, що розселялися у спеціальних селищах в межах тих самих адміністративних районів.
У всіх куркулів конфісковувалися засоби виробництва, худоба, господарські та житлові будівлі, підприємства по переробці сільськогосподарської продукції та запаси насіння.
Справи на заарештованих першої категорії розглядалися трійками по позасудовому розгляду справ, що були створені при ПП ОГПУ. Основна маса заарештованих повинна була висилатися до таборів. "Стосовно найбільш злісного активу" вживалися розстріли.
Родини заарештованих або розстріляних куркулів висилалися до північних районів СРСР. Для розгляду справ першої категорії в ПП ОГПУ створювалася трійка з представниками від крайкому ВКП(б) або ЦК союзної республіки та прокуратури.
Для безпосереднього керівництва операцією по виселенню куркулів другої категорії та їх родин в округах та окрвідділах ОГПУ створювалися трійки на чолі з начальником окрвідділу ОГПУ. На випадок ускладнень при ПП ОГПУ створювалися мобільні групи із частин ОГПУ. Там, де "чекістсько-військового резерву" не вистачало, дозволялося використовувати "у скритому вигляді військові групи з надійних, профільтрованих Особливими органами ОГПУ частин Червоної Армії".
В 1929 р. партійно-державне керівництво розпочало масову колективізацію, яку шляхом репресій і терору завершили суцільною колективізацією селянських господарств.
Це одна з трагічних сторінок історії нашого народу.
Теоретики і практики більшовицького соціалізму були впевнені, що побудувати його неможливо без ліквідації приватної власності на землю і переходу до колективного господарювання на селі. Тому, обманувши селян гаслом "Земля -- селянам!", більшовики відразу після жовтневого перевороту на добровільній основі почали створювати колективні господарства: комуни, товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи), радгоспи, сільськогосподарські артілі. Особливого ентузіазму селяни не виявляли.
Навесні 1918 р. таких колективів в Україні було до 50, наприкінці 1920 р. -- 960. У роки непу створення колгоспів тривало переважно на добровільній основі, але повільними темпами.
Проте колективні господарства, сформовані переважно із бідняцьких господарств, були малоефективними, що багато в чому залежало від невміння вести господарство і нестачі техніки та реманенту.
В жовтні 1927 р. колгоспи об'єднували понад 1% селянських господарств.
Бурхливо розвивалися різні форми кооперації.
До початку масової колективізації селяни ще певною мірою зберігали свою економічну незалежність і самодіяльність.
Та це суперечило планам тоталітарної системи.
Економічними важелями держава не могла впливати на відносини із селянами-власниками.
Залишалося єдине -- насильницькими методами підкорити їх, Тому черговою жертвою сталінського терору стало селянство.
Щоб забезпечити державу товарним зерном, потрібно було форсувати колективізацію.
Пертим поштовхом для такого форсування стали хлібозаготівельні кризи у 1928--1929 pp. 1928 рік приніс Україні неврожай. І хоч було очевидним, що хліба не вистачає, влада примушувала селян здавати його державі за цінами, значно нижчими за ринкові. Селяни стали всіляко ухилятися від таких хлібозаготівель.
Тоді за наказом Сталіна почалися реквізиції зерна, як у роки "воєнного комунізму". Саме це і означало крах непу стосовно селян.
Внаслідок "надзвичайних заходів" з України стягли на 33% більше хліба, ніж у 1927 р.
У багатьох районах почався голод.
Сталін продемонстрував особисто, як треба проводити хлібозаготівлі, під час поїздки до Сибіру в січні 1928 р.
Застосований ним "уральсько-сибірський" метод заготівель ґрунтувався на принципі самообкладання, яким село розколювалося на групи за майновою ознакою.
Кожному селу давали завдання на продаж хліба, а доведення його "до двору" відбувалося за рішенням сільських сходів.
Селян, які не виконували рішення зборів, спочатку штрафували у п'ятикратному розмірі вартості хліба, що підлягав здачі, а потім майно їх розпродували.
Частина вилучених коштів перераховувалася у фонди кооперування і колективізації бідноти, щоб забезпечити її корисливу заінтересованість.
Такий метод застосовували в Україні навесні 1929 р.
Повернення до "воєнно-комуністичних" методів було зумовлене тим, що індустріалізація вимагала величезних коштів, які планувалося "перекачати" із сільського господарства у промисловість.
Методи непу не влаштовували, і з непом було покінчено.
Однак постійно застосовувати "надзвичайні заходи" до самостійних селян-господарів було неможливо.
Легко можна було забирати хліб у колгоспів.
Колгоспник -- це вже не селянин у традиційному значенні слова.
Він зобов'язаний підкорятися безпосередньому начальству -- бригадиру і голові колгоспу, від яких залежав у всьому.
Ці посадові особи залежали від районної "трійки" -- секретаря райкому партії, голови райвиконкому і начальника ДПУ. Ті, хто слухняно виконував рішення "трійки", заохочувалися, хто не виконував, -- отримували догани, на них чекали концтабори, тюрми, розстріли.
Вже восени 1929 р. обмолочений хліб із колгоспних полів вивозили на державні пункти та елеватори.
Такий метод сподобався керівництву, і Сталін вирішив приборкати опір селянства шляхом суцільної колективізації. Наслідки колективізації драматичні:
1) сільськогосподарське виробництво було підірване до такої міри, що рівень 1928 р. у виробництві зерна і поголів'я худоби вдалося відновити лише у 50-х роках;
2) ліквідовано економічну самостійність селян. їх знову повернули у стан кріпаків;
3) поневолення останнього порівняно незалежного класу селянства сприяло подальшому зміцненню командно-адміністративної системи.
Контроль сталінського партійно-державного апарату над громадянами став повністю тоталітарним;
4) знищення найбільш кмітливої і працьовитої частини селянства; у решти зникли матеріальна заінтересованість у результатах праці, почуття власника-господаря.
Відбулося "розселянювання";
5) голодомор 1932--1933 pp. в Україні. Причини голоду тепер з'ясовані цілком.
Це був наслідок безвідповідальної, антинародної, злочинної політики московського центру та їх прислужників в Україні, спрямованої на добування коштів для індустріалізації. Доля селян до уваги не бралася.
Голод був ненаслідком стихії, а організований керівництвом, як московським, так і українським штучно.
Це був справжній геноцид проти українського народу.
Колективізація спричинила різке зниження продуктивності сільського господарства.
У 1930 р. валовий збір зерна в Україні становив 23 млн т, у 1931 р. -- 18, 1932 р. -- 13. Хліба вистачало для забезпечення населення України, але московське керівництво продовжувало встановлювати для України непомірні хлібозаготівельні плани.
Уже наприкінці 1931 р. в Україні почався голод.
Навіть в умовах голоду хлібозаготівлі нарощувалися, в 1931 р.
Україна здала державі 39% загального збору зернових, у 1932 р. -- 55%. До проведення заготівель залучали регулярні війська і ДПУ. До організації голодомору в Україні причетні Л. Каганович, В. Молотов, С. Косіор, В. Чубар, П. Постишев.
Ціною голоду, мільйонів смертей суцільна колективізація стала фактом.