• Название:

    Висилення татар

  • Размер: 0.07 Мб
  • Формат: DOC
  • или



11 травня, на другий день після того, як Москва відсалютувала військам 4-го Українського фронту за визволення Севастополя, Сталін підписав постанову ДКО про виселення кримських татар.
Був проведений оперативний перепис населення за національною ознакою.
В Сімферополі розгорнув роботу штаб керівництва НКВС СРСР по проведенню операції. 13 травня прибула Державна комісія РНК СРСР по організації та керівництву прийомом від спецпоселенців тварин, сільгосппродукції та іншого майна.
За дві доби до початку операції по виселенню татарського народу на допомогу Держкомісії були направлені місцеві жителі з міст і районів Криму — майже 20 тис. чоловік (1450 — від наркоматів РНК республіки, біля 2300 — від керівного складу міст і районів, представників районних і сільських Рад, біля 15 тис. активістів, головним чином для практичної роботи по обліку майна виселених).
Починаючи з 18 травня в наркомат внутрішніх справ СРСР і в ДКО йшла оперативна інформація про прибуття до Узбекистану ешелонів з кримськими татарами.
У телеграмі від 8 червня, адресованій Берії, керівництво НКВС Узбецької РСР доповідало, що прийняття ешелонів із спецпоселенцями з Криму закінчено.
В телеграмі також вказувалося, що на шляху руху в усіх ешелонах помер 191 чоловік.
За підрахунками членів Національного руху кримських татар (НРКТ), під час цієї акції загинуло 42,5 % кримських татар.
Як бачимо, машина НКВС працювала злагоджено і без перебоїв.
Уже 20 травня Берія доповів Сталіну, що операцію по виселенню кримських татар завершено і відправлено до місць спецпоселень понад 180 тис. чоловік.

Дія проведення цієї акції залучалось місцеве населення, в розпорядження органів НКВС та НКДБ Криму було відряджено 5 тис. оперативних працівників, НКВС виділив 20 тис. службовців внутрішніх військ, в розпорядження НКВС республіки направлялося 11 стрілецьких полків і батальйонів, окрема снайперська рота з внутрішніх військ НКВС країни (можна тільки здогадуватися, для чого потрібні були снайпери).
На цей час у Криму вже знаходились 4 стрілецьких полки 4-ої стрілецької дивізії внутрішніх військ НКВС і 2 прикордонних полки військ НКВС, загальною кількістю 7 тис. чоловік.
У середньому на кожних десять депортованих мирних жителів припадав один озброєний.
Для проведення операції було затребувано у Берії 2 тис. вантажних машин і 1,5 тис. тонн бензину. І це в той час, коли країна вела виснажливу війну з гітлерівцями.
Виселення кримських татар здалося замалим, і Берія починає повну стерилізацію півострова.
Для цього знаходиться вже відоме обґрунтування — співробітництво з німцями.
Під це звинувачення потрапляють 12 422 болгарина, 15 040 греків, 9621 вірмен, 1119 німців, а також 3652 іноземних підданих (турки, греки, іранці, італійці, румуни, австрійці та деякі інші).
Разом з ними були виселені й місцеві жителі Криму — цигани. 4 липня 1944 р.
Берія доповідав Сталіну, що з Криму виселено 225 009 чоловік.
Дослідники називають різну кількість виселених з Криму татар.
Наприклад, у телеграмах НКВС СРСР на ім'я Сталіна наводиться цифра 183 155 чоловік.
У доповідній відповідального організатора ЦК ВКП(б) по Кримській області називається цифра 187 859 чоловік.
За даними Держкомісії РНК СРСР — 188 626. Представники НРКТ підкреслюють, що з Криму у травні 1944 року в ешелони смерті було загнано 400 тисяч татар: жінок, старих і дітей.
Письменник О.Авторханов називає цифру 423 100 чоловік.
У монографії Кримськотатарський національний рух стверджується, що всього було депортовано з Криму 238,5 тис. чоловік.
Які ж цифри відповідають дійсності? Мабуть ті, що взяті з архівних джерел (до них можна віднести перші три).
Якщо ж підрахувати всіх насильно вивезених з Криму у 1941 —1944 рр., то ця цифра становитиме біля 393 тис. жителів, представників майже 20 національностей, із них понад 6200 іноземних підданих, представників більш ніж 10 національностей.
Усі вони, за винятком відправлених на роботу до Німеччини та Австрії в період фашистського терору в Криму, були розселені на території 81 національно-державного утворення СРСР:

8 союзних і 9 автономних республік, 4 країв і 60 областей.
Внаслідок депортації, а також мобілізації та призовів до Червоної Армії, евакуації мирного населення, втрат під час окупації загальна кількість населення Криму восени 1944 р. скоротилася до 370 тис. чоловік.
Це стало приводом для того, щоб ЗО червня 1945 р.
Президія Верховної Ради СРСР затвердила подання Президії Верховної Ради РРФСР про перетворення Кримської АРСР в Кримську область у складі РРФСР.У той же час керівництво країни робило все, аби ніщо не нагадувало про виселених.
Уже 14 грудня 1944 р.
Президія Верховної Ради РРФСР прийняла Указ Про перейменування районів та районних центрів Кримської АРСР, відповідно до якого перейменували 16 районів. 25 серпня 1945 р. був виданий Указ Президії Верховної Ради РРФСР про перейменування сільрад Криму, який не підлягав опублікуванню. 18 травня 1948 р.
Президія Верховної Ради РРФСР прийняла Указ Про перейменування населених пунктів Кримської області, відповідно до якого у 28 районах Криму були перейменовані 1115 населених пунктів: понад 900 татарських, близько 40 грецьких, 50 німецьких... Таким чином, з карти Криму зникли тисячі стародавніх топонімів, а із словників та особистих документів кримців сам етнонім кримські татари.
Завдяки мудрій національній політиці цілий народ підлягав розпорошенню і повному забуттю.
У Криму робилося все можливе, щоб ніщо не нагадувало про кримських татар: знищувались кладовища, пам'ятки матеріальної і духовної культури, спалювались не тільки релігійні книги і твори кримськотатарських письменників, але й твори класиків марксизму-ленінізму, видані кримськотатарською мовою.
Важко навіть уявити, яка це була трагедія для сотень тисяч людей, яких, як тварин, заганяли в товарні вагони і відправляли за тисячі кілометрів до місць спецпоселень. І все це в умовах війни. Із довідки начальника відділу спецпоселень МВС СРСР можна дізнатися, що за часів війни на спецпоселенні знаходилось 3 332 589 чоловік.
Для нагляду за спецпереселенцями відповідно до Постанови ДКО від 25 вересня 1944 р. при раднаркомах республік, а з 1946 р. при радах міністрів діяли переселенські управління, які керували прийомом, розподілом і господарським облаштуванням переселенців.
Апарат республіканського переселенського управління складався з дев'яти чоловік.
Управлінням підпорядковувалися обласні відділи, а з 1945 р. — інспекторсько-переселенські відділи та їх групи (близько 23 чоловік).Їм підпорядковувалися інспекторські відділи по господарському та трудовому облаштуванню спецпереселенців при райвиконкомах (штат близько 50 чоловік).
В органах НКВС проблемами спецпереселенців займалися відділи поселень, а з 1945 р. — відділи спецпоселень.
До кінця 1944 р.
НКВС СРСР підготував положення Про спецкомендатури НКВС, яке було затверджено 8 січня 1945 р. постановою РНК СРСР. Цим положенням на комендантів спецкомендатур покладався облік спецпереселенців і нагляд за ними з метою запобігання втеч з місць поселення та виявлення серед них антирадянських і кримінально-злочинних елементів.
Прокурорський нагляд за діяльністю спецкомендатур здійснювався відповідно органами прокуратури.
У роботі коменданти керувались постановою РНК СРСР від 8 січня 1945 р.
Про правове положення спецпереселенців.
У ньому, зокрема, зазначалося, що спецпереселенці користуються всіма правами громадян СРСР, але при цьому їм забороняється без дозволу коменданта залишати межі району поселення, інакше це розглядатиметься як втеча і каратиметься кримінальною відповідальністю; про всі зміни в родині вони повинні були доповідати коменданту в триденний термін.
З постанов директивних органів, прийнятих 1944 р. щодо спецпереселенців з Криму, можна виділити такі: постанова РНК СРСР від 20 червня Про навчання дітей спецпереселенців на російській мові; постанова ДКО від 25 вересня Про розрахунки з спецпереселенцями з Криму за прийняті від них в місцях колишнього проживання борошно, худобу, птицю, бавовну та шкіряну сировину і заходах допомоги по їх скорішому господарсько-побутовому облаштуванню; директива НКВС СРСР від 21 липня Про возз'єднання розрізнених родин кримських татар; директива НКВС СРСР від 9 серпня Про возз'єднання розрізнених сімей кримських болгар, греків, вірмен; серпнева директива НКВС СРСР Про зняття з обліку спецпоселень колишніх співробітників НКДБ і НКВС, вереснева Про порядок оформлення на роботу колишніх співробітників НКДБ—НКВС, які відносяться до переселених національностей.
По фронтах були видані спеціальні накази про звільнення із лав Червоної Армії кримських татар.
Вони направлялися на спецпоселення.
Ця доля спіткала рядовий і сержантський склад, більшість молодших офіцерів.
Цікаво, що старші офіцери, які не були політпрацівниками, як правило, не звільнялися із армії і продовжували воювати на фронті, а старші офіцери — політпрацівники були направлені на спецпоселення.
В усіх колишніх військовослужбовців вилучалися військові квитки (їх замінювали довідками), їм забороняли носити погони, вогнепальну і холодну зброю.
Не минула ця доля навіть уславленого льотчика двічі Героя Радянського Союзу Амет-хан-Султана.
Умови, в яких опинилися спецпереселенці з Криму, призвели до погіршення демографічної ситуації серед них.
З початку переселення і до 1 жовтня 1948 р. народилося 6564 і померло 44 887 чоловік, тобто смертність у цей період була вище народжуваності в 6,8 раза.
Фактично до кінця 1948 р. чисельність спецпоселенців продовжувала знижуватися.
В середині 1948 р. їх нараховувалося 185,6 тис. І тільки з другої половини 1948 р. почалося поступове підвищення їх чисельності. На 1 січня 1949 р.— 186 535 чоловік, 15 липня 1949 р. — 192 953, 1 січня 1952 р. — 200 361, 1 січня 1953 р. — 204 698 чоловік.
Потім знов почалося зниження чисельності, але вже зовсім з іншої причини (почався поступовий процес звільнення із спецпоселень). 1 січня 1954 р. кримський контингент нараховував 202 464 чоловіки, з них 165 629 татар, 36 835 греків, болгар, вірмен та інших (статистичні дані взяті з матеріалів сучасного російського вченого-історика В.Земскова).
Після переселення кримських татар режим розпочав масову атаку на національну самосвідомість, на кримськотатарську культуру, мову.
З руйнуванням історичної пам'яті був пов'язаний курс на повне знищення кримськотатарськості, що, на думку авторів цього проекту, повинно було призвести до повного знищення з етнографічної карти країни цілого народу.
У місцях спецпоселень кримських татар був введений особливий режим, мета якого полягала в порушенні традиційного господарського способу життя.
Як відомо, більшість кримських татар була зайнята в сільському господарстві — садівництві, виноградарстві, тютюнництві. В місцях спецпоселень вони вимушені були переключатися на зовсім іншу роботу в різних сферах промисловості.Значний удар їм був завданий ізоляцією не тільки від рідної землі, але ще й тим, що були розірвані родинні зв'язки.
В місцях поселень члени однієї родини часто змушені були жити в різних поселеннях, спілкування було обмежене законами режиму, що позначилося на основах національного життя, розвитку звичаїв, мови, культури, сімейних традиціях.
Зазнала також відчутних втрат кримськотатарська національна культура, від яких вона ще й досі не може оправитись.
У перші роки заслання не було театрів, творчих колективів, національних бібліотек, не виходили періодичні видання, не видавались книги.
Були ліквідовані наукові центри по дослідженню кримськотатарської мови і літератури.
Свій внесок зробила і історична наука — із історії Криму вилучались цілі пласти, пов'язані з історією цього народу, або вона фальсифікувалася.
Все це призвело до того, що й сьогодні в багатьох існує спотворене уявлення про цей народ.
Безумовно, депортація не могла не позначитись і на моральному стані спецпоселенців.
Більшість з них прагнула будь-що повернутися в рідний край, тим більше що війна вже скінчилася.
Тому й були непоодинокі випадки, коли виселені, незважаючи ні на що, втікали додому. 28 листопада 1948 р. був виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов'язкового і постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни, який встановлював, що виселені під час війни переселені навіки і що за втечу з місць встановленого поселення вони каратимуться 20 роками каторжних робіт.
З переважної більшості спецпоселенців — кримчан були взяті розписки про ознайомлення з цим Указом.
З моменту переселення у 1944 р. і до кінця 1948 р. втекло 8692 спецпоселенці з Криму, а було затримано до кінця 1948 р. 6295, з яких 2645 чоловік (42 %) було притягнуто до кримінальної відповідальності.Смерть Сталіна дещо змінила ситуацію в країні по відношенню до спецпоселенців.
Уже навесні 1953 р.
Берія та Круглов підготували проект, згідно з яким вони планували в серпні 1953 р. звільнити понад 1,7 млн спецпоселенців.
У цю кількість входило понад 60 тис. спецпоселенців з Криму (діти до 16 років, а серед дорослих тільки жінки російської, української та інших національностей, виселених за співжиття з військовослужбовцями німецької і румунської армій).
Однак Берія незабаром був заарештований, тому ніякого звільнення не відбулося.
У вересні 1953 р. у МВС СРСР були складені і подані до ЦК КПРС та РМ СРСР нові пропозиції про звільнення спецпоселенців.
Пропонувалося звільнити понад 1,8 млн чоловік.
Що ж стосується спецпоселенців з Криму, то в цих пропозиціях кандидатами на звільнення називалися всі кримські греки, болгари, вірмени та інші, а з числа кримських татар — діти до 16 років, діти старші 16 років, які навчаються в навчальних закладах; жінки старші 55 років; чоловіки старші 60 років; члени та кандидати в члени КПРС та їхні сім'ї; нагороджені медалями та орденами СРСР та їхні сім'ї; сім'ї загиблих при захисті Батьківщини; жінки, що вийшли заміж за неспецпоселенців; інваліди та особи, що страждали на тяжку хворобу.
Але й ці пропозиції пролежали без руху. І тільки в квітні 1954 р.
Президія ЦК КПРС, розглянувши пропозиції МВС СРСР, в принципі ухвалила постановку цього питання, однак визнала, що внесені пропозиції слід вирішувати щодо кожного контингенту окремо.
За постановою РМ СРСР від 5 липня 1954 р.
Про зняття деяких обмежень в правовому положенні спецпоселенців з обліку спецпоселень були зняті діти до 16 років і діти старші 16 років, що вчаться в навчальних закладах.
Дорослі залишились спецпоселенцями, але тепер вони повинні були відмічатися в спецкомендатурах один раз на рік (раніш —- один раз на місяць).13 липня 1954 р. був скасований Указ від 26 листопада 1948 р.
Чисельність спецпоселенців з Криму скоротилася з 202,5 тис. на 1 січня 1954 р. до 145 229 чоловік на 1 січня 1955 р., серед яких було 118 351 татарин, 1057 греків, 8606 болгар, 5679 вірмен і 2087 чоловік інших національностей.
Остаточно спецпоселенці з Криму були зняті з обліку Указами Президії Верховної Ради СРСР від 27 березня 1956 р. (кримські греки, болгари, вірмени) і від 28 квітня 1956 р. (кримські татари).
Хоча обмеження з депортованих були зняті, стати цих Указів забороняли останнім повертатися в місця колишнього проживання і позбавляли права на повернення майна.
Тобто вони всі змушені були залишатися в місцях спецпоселень.
Причому з них були взяті розписки про те, що вони не претендують на повернення конфіскованого майна і що вони не повертатимуться в місця, звідки були виселені.Цими актами радянська влада ще раз продемонструвала, як здійснювався розквіт націй у Союзі РСР і дотримувалися права людини.
Але боротьба за повернення на батьківщину серед кримських татар набула нового імпульсу і стала головною майже на 40 років.