• Название:

    В'юнки

  • Размер: 0.05 Мб
  • Формат: DOC
  • или
Територія села В’юнки та його околиці колись були зайняті непрохідними
лісами. Тут, серед диких хащ, у ХVІІІ ст. працювала гута (склозавод), та цегляний завод, на яких трудилися зайшлі люди.
Вони трудилися у наспіх збудованих приміщеннях (халупах).
Розкопки на місці гути підтвердили спогади односельчан : тут знаходять залишки печей та різнобарвного скла.
Село засновано у ХІХ ст.
Радянська влада в с.
В’юнки прийшла в січні 1918року.
Назва села, як стверджують старші люди, пішла від того, що колись у цих краях воював гетьман В’юнка.
Більшість населення с.
В’юнок було польської національності.
Земля належала пану Маліновському.
Він і збудував маєток в якому пізніше була школа.
На нього працювали селяни.
Вони платили непосильні податки та відбували ряд повинностей.
Культурний рівень населення був дуже низький.
До 1917 року у селі не було ні школи , ні магазину, ні лікарні. За лікарем люди ходили у село Новий Завод.
У В’юнках лише була корчма, у якій збиралися селяни, щоб проводити своє дозвілля.
В роки Великої Вітчизняної війни на фронтах воювало 70 односельчан, з них 40 чоловік повернулися додому.
В 1943 році повстанці УПА відправлялися на волинське Полісся, а також вдавалися до тактики глибоких рейдів на територію Житомирщини.
Найбільш відомим у липні 1943 р. став рейд куреня “Гордієнка”, який дійшов до Потіївського району й повернулася назад на Рівненщину. 17 липня повстанці розбили німців під селом Жолобне Ярунського району, убивши 34 окупантів, 19 липня біля села В’юнок Мархлевського району було вбито 30 німців і місцевих поліцейських, 20 липня поблизу Шиєцької Буди куренем було розбито взвод угорців, 23 липня в містечку Котельня Андрушівського району повстанцями було розбито роту німців і шуцманів, які втратили 20 осіб убитими, того самого дня повстанці обстріляли німецькі військові транспорти на залізниці біля станції Івниця, убивши двох лейтенантів і вісім рядових німців.
В селі В’юнки є братська могила радянських воїнів, яка знаходиться в центрі села біля сільської ради.
Поховано тут 8 воїнів 280- ї стрілецької дивізії, які загинули 31 грудня 1943р. під час звільнення села від німецько-фашистських загарбників, а також померлі від ран в польовому пересувному госпіталі № 380 60- ї армії. Прізвища 5 воїнів відомі.
В 1960р. на могилі встановлена залізобетонна скульптура воїна з присвятним написом.
На постаменті перед ним покладена залізобетонна плита з іменами загиблих.
Минали роки, змінювалось економічне і культурне обличчя села.
У 1953р. колгосп ім.
Дзержинського с.
В’юнки об’єднався з колгоспом ім.
Сталіна с.
Олізарка.
У В’юнках працювала семирічка, яка пізніше стала 8-річкою школою, де навчалось більше 100 учнів.
В 1962р. в селі побудовано новий клуб, бібліотеку, що налічує більше 10 тис. книг, сільмаг, медпункт та сільську раду.
У 1970р. населення села В’юнки налічувало 642 чоловіки.
Сьогоднішнє село В’юнки дуже мальовниче, його з усіх сторін оточують ліси.
На початку села милує око невелике водоймище.
У центі В’юнок, поряд із сільською радою, шелестить своїми вітами ясенова алея, висаджена ще до жовтневого перевороту.
До складу В’юнківської сільської ради належать села В’юнки та Олізарка.
У них проживають 368 осіб.
У селі є ФГ В’юнки.
Також діє кооператив Добробут.
В даний час в селі працюють 2 приватних магазини, ФАП.
Найстарші мешканці В’юнківської сільської ради.
Місюна Евеліна Феліксівна 1906р.н.
Бондарчук Ольга Дмитрівна 1909р.н.
Лучинський Петро Петрович 1910р.н.
Шемет Емілія Лукашівна 1912р.н.
Біньковська Олександра Йосипівна 1913р.н.
Галушневич Франя Андріївна 1914р.н.
Сазонська Генефа Кирилівна 1914р.н.
Шимкович Роміцеля Рафаелівна 1915р.н.
Войцихівська Ядвіга Францівна 1916р.н.
Рудницька Станіслава Миколаївна 1918р.н
Рибчинська Станіслава Феліксівна 1918р.н.
Грибенюк Тетяна Йосипівна 1919р.н.
Полівець Віра Опанасівна 1919р.н.
Войцехівська Казиміра Францівна 1921р.н.

Житомирщина - чарівний мальовничий куточок на півночі Центральної України, оспіваний в піснях і народних переказах.
Поліський край джерел, борів духмяних, зозулиного співу навесні… Тут з діда-прадіда в віках жили древляни, творили хліб і мед, поезію й пісню,- так пише про наш край поет Валентин Грабовський. І, звичайно, має рацію.
Житомирська область була утворена у вересні 1937р.
Значна частина її території раніше входила до складу Волинської губернії, центром якої з кінця 18 і до 20-х років 20ст. був Житомир.
На сьогодні в Житомирській області є 23 адміністративних райони.
Одним із 23 районів Житомирщини є Червоноармійський ( до 1935р. мав назву Пулинський), що був утворений у 1923 році. Район знаходиться у центральній частині області. Його перетинає важлива європейська автомагістраль Київ – Житомир – Рівне – Львів – Варшава та залізнична магістраль Житомир – Новоград – Волинський.
Адміністративним центром району є селище Червоноармійськ , розташоване за 40км на північний захід від Житомира.
Населення селища складає 5600 чоловік.
Районний центр мав кілька назв (останні дві – відповідно і район), походження окремих з ним достеменно не з’ясоване.
В перше поселення згадується в середині 12ст. під назвою Чорноліси.
В літописах сказано, що існував так званий Чортів Ліс, звідки й походить найдавніша назва поселення.
Цей ліс займав територію нинішніх Ємільчинського і значну частину Червоноармійського районів.
Названий він так через непрохідні хащі, болота і зарослі. Наступна назва містечка – Пулини.
Достеменно також невідомо походження цього топоніму.
Але у деяких архівних документах зустрічається онімечений варіант цієї назви – Пауліни( тобто, містечко на честь жінки з ім’ям Пакуліна).
Оскільки у цій місцевості здавен мешкали люди німецької національності, цілком ймовірно, що друга назва містечка має німецькомовне походження.
А ще, легенди говорять про те, що ще дуже давно, під час нападів татар, містечко було повністю зруйноване і на його місці утворилася пустка, що заросла полином.
Кажуть, ще що були люди з прізвищем Пулини, які нині проживають на території Червоноармійського району.
Але остання версія може мати й дзеркальне тлумачення: можливо ці люди отримали свої прізвища від основного населеного пункту на цій території. Сучасна назва містечка і району є результатом більшовицької політики викорінення усього насправді історичного і національного у топоніміці населених пунктів тодішнього Радянського Союзу.
Не став виняткам і Жулинський район, що отримав абсолютно не вмотивовану, абстрактну назву Червоноармійський (1935р.), що, на жаль, і досі прославляє вже не існуючу Червону Армію, лише дотично пов’язану з історією цієї місцевості…
Сільське населення займалось переважно землеробством з тваринницьким ухилом.
Більшість селян В’юнок та інших сіл працювали у власних одноосібних господарствах.
Певна кількість населення була зайнята у промисловому виробництві.
Форми боротьби з неблагонадійними елементами влада використовувала різноманітні: вилучали неугодні книги, проводили партійні чинники, суди, заслання, розстріли, масові депортації, звільняли з роботи.
Наприклад, в Мархлевському районному відділі освіти до 1 вересня 1935р було звільнено з роботи близько 160 вчителів, на далі планувалось звільнити ще 15 чол., а згодом замінити всіх вчителів минулого складу щоб очиститись класово-ворожих елементів.
Ряд вчителів звільнено з робот
За зв’язком з Болеславом Скарбиком, з окрема вчителя В’юнківської школи Йосипа Кулаковського і вчителя Олізарської школи Кароля Скотського.
Це призвело до нестачі вчительських кадрів та поганого відвідування дітям.
Після розформування Мархлевського району село В’юнкі приписано до Житомирської міськради Київської області. Адміністративні зміни відбулись і в наступні роки: в 1937р. створено Житомирську область.
В ході адміністративних змін для утворення колгоспного ладу 28 липня 1935 р. прийнято рішення Про об’єднання хуторів Мархлевського району.
В процесі ліквідації одноосібних господарств, а також присілків і хуторів Пічкурі, Дермань, Марвїівка, Юстинівський хутір, Борецького Хатки, Майхрівка, Мазепина,(біля В’юнок і Олізарки ) у 1938р. завершилися планові забудови сіл Новий Завод, Гуто – Юстинівка, Тартачок, Чехівці, В’юнки, Олізарка, Будище.
Мирне життя, що стало поступово налагоджуватись, 22 червня 1941р. перервала війна.
Після вигнання окупантів з усіх сіл Новозаводської і В’юнківської сільради 30-31 грудня 1943р. їх жителі, переборюючи неймовірні труднощі, переступили до мирної праці, почали відбудову народного господарства, ремонтували зруйновані і будували нові приміщення, відроджували колгоспи.
Люди були зайняті в колгоспному сільському господарстві, населення В’юнок – а також, за винятком близько десяти сімей, що працювали в лісництві.
Демографічні зміни В’юнківської сільради 60-70-х роках характеризувалися відносним збільшення кількості жителів перш за все за рахунок прибулих спеціалістів народного господарства (вчителів, медиків) і, безумовно, природного приросту.
Нині ж різко скоротилася народжуваність, погіршав економічний стан на селі, від’їзду молоді в місто загрожує сьогодні не перспективністю також В’юнкам.
Склад населення В’юнківської сільради станом на 1січня 2000р. кількість населення 217, кількість дворів 95,чоловіків 100, жінок 117, дошкільнят 22, учнів шкіл 39, праце – здатних 78,пенсі-онерів 78.
В 1999- 2000 навчальному році польська мова введена у навчальні плани Новозаводської та Гуто- Юстинівської шкіл, а з 2001р. – В’юнківської початкової школи.
Новозаводська, Гуто – Юстинівська, В’юнківська і Тартачковська сільради були включені до складу Митомирської міськради Київської області (з 1937р.- до Щорського району Житомирської області), а Олізарка – до Червоноармійського району.
12 липня 1941р., на території В’юнок та інших навколишніх сіл вступили окупанти, передові частини яких завдали збитків місцевим колгоспам, пограбувавши їх.
Це були переважно передові загони есесівців та мотоциклетні і піхотні частини фашистської армії, що просувались селами в обхід оборонних рубежів радянських військ.
Вже літом 1941р.
В’юнки зазнали перших луцьких жертв і матеріальних втрат.
Під час окупації з липня 1941 по грудень 1943р. в селах утворилася влада німецької адміністрації на чолі зі старостами та соцькими.
На фронтах війни з німецькими окупантами воювали 107 жителів В’юнок.
В районі Новий Завод –В’юнки у липні 1941р. була оточена німцями велика військова частина Радянської Армії. Чомусь організовано вийти з оточення вона не могла, а тому бійці й командири входили групами та по одинці, після них в лісі лишилась частково зброя.