• Название:

    РОЗДІЛ 5 Виникнення козацтва і утворення Запоро...

  • Размер: 0.18 Мб
  • Формат: DOC
  • или



РОЗДІЛ 5 Виникнення козацтва і утворення Запорозької Січі Важливим явищем в історії України XV - XVIII ст. стало козацтво, яке увібрало в собі кращі національні риси українського народу.
Воно обороняло свій край від ворогів, чинило активний опір соціальному та національно - релігійному гнобленню, стало творцем нової форми державності на українських землях.
Центром його формування стала південна і центральна Україна.
Саме тут зіткнулися дві цивілізації - європейська -християнська та азійська - мусульманська.
В протиборстві цих систем і виникає такий феномен як козацтво.
Особливістю цього явища стало те, що саме українське козацтво створило свою державу, яку історик М. Костомаров назвав християнською козацькою республікою.
Для того, щоб зрозуміти, ч г, українці повинні пишатися історією козаччини потрібно уявити собі в якому стані знаходився наш народ в ті часи? Як уже зазначалося раніше внаслідок внутрішніх чвар між галицькими боярами у середині XIV ст. розпалася Галицько-Волинська держава У 70 - х роках XV ст. припинило своє автономне існування у складі Великого князівства Литовського Київське князівство, а згодом - після Люблінської унії у 1569 р. й утворення Речі Посполитої майже всі українські землі потрапили під владу Польщі При цьому тодішня українська еліта не спромоглася навіть виторгувати для себе бодай автономію у складі Литви та Польщі.
Найзначніші українські роди - Вишневецьких, Синявських, Корець-ких, Заславських, Сангушок та інших - зреклися українства, рідної мови, православної віри; вони переходили до католицтва, засвоювали польську мову, польські звичаї, та побут.
Залишившись без своєї державності, українці потерпали від жорстокої неволі як від своїх, так і чужих гнобителів.
Так, за першим Литовським статутом (1529) за вбивство шляхтича шляхтич мав заплатити 100 кіп грошей (60 крб.) родичам і таку ж суму штрафу до скарбниці, за вбивство мужитса тягкого - 10 кіп грошей (6 крб.), за парубка невільного 5 кіп ірошей (3 крб.).
Як бачимо життя тяглого селянина оцінювалося в таку суму як королівського жеребця, а парубка невільного - як кобили із королівського табуна або собаки.
За третім Литовським статутом (1588р) тривалість панщини визначалась волею пана: селянин позбавлявся права розпоряджатися своїм майном, заповідати, а шляхтич отримав право карати на смерть своїх кріпаків.
Селян-утікачів розшукували протягом 20 років.

Але ще більших страждань зазнавав наш народ від іноземних поневолювачів.
Знаходячись у складі Польщі, Литви, Московії, наші люди не були захищені від турецько - татарських набігів.
Ось як описує напад татар на Україну історик М. Драпшанов:

У 157? р. вони (татари) вивели з України людей до Криму більше як 55 тис, 40 тис коней, 500 тис рогатої худоби без ліку отар-, Він описує, що татари робили з бранцями.
Старих або немощних, що їх не можна було багато взяти, бо вони не годяться до пращ' оддавали татари, мов тих зайців собакам, парубкам, а ті вчилися на них вояцькому ділу і били їх камінням або кидали в море, або вбивали яким - небудь іншим способом.
На тих нещасних невольниках вчилися татарські хлопці стріляти з ^гука.
Котрі з невільників дужчі, клали їм на лобі чи на щоках тавро і вони, зв'язані або сковані повинні були мучитись удень на роботі, а вночі по тюрмах та льохах; а давали їм їсти здохлятини з черв'яками, що навіть собака її не їв.
Великий знавець історії запорожських козаків Д. І. Яворницький зазначає, що не проходило майже жодного року, щоб татари не зробили наскоки на Україну:

1516, 1537, 1559, 1579, 1593, 1640, 1660, 1667, 1671, 1688 роки татари забирали в неволю по 5000, 8000, 15000, по 55000 і чавіть по 60 тис. християн.
Українська народна пісня так розповідає про лихо, що його несли татари:
Зажурилась Україна, що ніде прожити, Гей витоптала орда кіньми маленькії діти, Ой маленьких витоптала, великих забрала, Назад руки постягала, під хана погнала.
Головним заняттям і промислом тогочасних кримських татар на думку істориків, було як не дивно, людоловство.
Вони нападали на Україну грабували й забирали в ясир найбільш здорових, сильних і вродливих, а потім пр9давали їх в рабство.
За підрахунками відомого українського історика Я. Дашкевича, кримські татари з середини XV до середини XVII ст. винищили або взяли в полон і перетворили на рабів від 2 до 2,6 млн. українців (із 4 млн. чол. які проживали на той час).
Ось чому південь України фактично був справжньою пустелею і називався Диким полем.
Татарські напади значно уповільнювали розвиток міст на Наддніпрянщині та Поділлі. Так на Брацдавщині у середині XVI ст. було лише два міста й чотири містечка, тоді як на Волині їх було 32 та 89.
Російський історик Олександра Єфименко у своїй праці Історія України та її народу зазначає, що на руських невільниках трималося все господарство Кримського півострова, майже вся його продуктивна праця; і саме вони, руські раби, були основним предметом кримської торгівлі Пі-вденноруськими рабами.
Крим широко торгував не тільки на найближчих, а й на віддалених ринках Азії та Африки.
Таким чином, зазначає Єфимен-ко, Південна Русь (Україна) була для Криму немовби господарським розплідником, де розводився живий товар, який можна було при потребі вибирати.
Кожний татарин, який мав коня для походу, не упускав можливості укласти торгову угоду про доставку до такого - то терміну необхідну кількість невільників.
Навіть ця невелика кількість приведених фактів нищення українства в ті часи свідчить про те, що ні Литва, Польща і Московія, які володіли українськими землями зовсім не дбали про народ, який вони підкорили.
Ось чому цей народ сам взявся за зброю і став себе захищати.
Цим захисником на українських землях стало козацтво.
Але, на жаль, в українському суспільстві і по сьогоднішній день оцінка ролі козацтва в історії України неоднозначна, здебільшого негативна, особливо на Сході Україні. Мабуть дається взнаки та русифікація, яка довгий час проводилася в Україні. Згадаймо 1972 рік коли Петра Шелеста, першого секретаря ЦК КПУ (1963 - 1972) було усунуто з посади за звиїц вачення у м'якотілості до українського буржуазного націоналізму ідеалізацію козацтва в його книзі Україна наша Радянська.
Це ми спостерігали коли у 2007 р. в Одесі відкривали пам'ятник Катерині П де було протистояння. (За її наказом у 1775 р. була зруйнована Запорозька Січ).
Це ми спостерігаємо і по відношенню до І. Мазепи, якого за наказом Петра І московська церква піддала анафемі і по сьогоднішній день вона не знята.
Сьогодні наше суспільство розколоте.
Ми ще не усвідомили до кінця необхідності його консолідації для подальшого руху вперед.
А ось західноєвропейська громадська думка наприкінці XVI ст, з великою симпатією сприйняла появу такого військово - політичного організму як українське козацтво.
Ось як характеризував козаків французький історик Бертенон у своїй Загальній історії Турецьких війн:

Ці люди виросли в труді, як скіфи, загартовані всілякими злигоднями, як гуни, здатні до війни як, готи засмалені на сонці, як індійці, і жорстокі як сармати.
Леви в переслідуванні ворога, схожі на турків у підступності, подібні до скіфів у люті, вони християни за своєю вірою.
Видатний український історик і політичний діяч М. Грушевський зазначав, що козацтво не тільки скристалізувалося вповні, набуло незвичайної екстенсивної сили, стало великою й впливовою суспільною верствою, а й покрило собою інші суспільні верстви, стало репрезентантом української народності подібно як народ шляхетський репрезентував сучасну народність польську.
Сформувавшись як стан, і усвідомивши своє суспільне призначення, козацтво на довгі роки стало провідною силою у національно - визвольній боротьбі українського народу.
5.1 Причини появи козацтва та його головні риси

Як уже зазначалося раніше головними причинами виникнення козацтва були :
- посилення економічного та соціального гніту;
- окатоличення укр. народу;
- жорстокі напади на Україну турок і татар;
- природне прагнення українців до волі.
На захист прав українського народу стало козацтво.
М. Грушевський так оцінив його діяльність:

Козацтво в Україні набуло широкого розвитку і, склавшись зрештою у певний суспільній клас, з побутового явища, по суті руйнівного, навіть антикультурного, стало представником національних інтересів свого народу і взяло на себе державне будівництво України.

У вітчизняній історичній науці існує чимало різних версій щодо походження українського козацтва.
Найбільш поширеними і досить оригінальними є дві концепції етимологічна та етнічна.
Розглянемо ці концепції.

Польські історики XVII ст.
П'ясецький та Каховський прирівнюють слово козак до слова коза.
На їх думку козаки на своїх конях були такі прудкі як ті дикі кози.

Історики XVIII ст.
Грабянка і Рігельман назву козак виводили від хозар що переселилися в Україну під час нападу монголів. Ян Полоцький доводив, що козаки це нащадки косогів яких Мстислав Володимирович в XI ст. пересилив на Чернігівщину.

Історик XVIII ст.
П. Симоновський казав, що на Кавказі є край Гірканія, це Козланія, а козаки це гіркашц, що перебралися з Кавказу в Україну. Польський історик Кромер і російський Щекатов початок козаччини прив'язують до половців.

Французький філософ Вольтер, описуючи історію Петра І, вважає, що козаки - це частина тих татар, які прислособилися до місцевого елемента.

Такі історики як Карамзін, Міллер, Соловйов, Самчевський і Бро-нєвський вважають, що на території Київщини, Волині, Чернігівщині в XII ст. проживали різні татарські орди під назвою чорні клобуки.
Вони нібито поєдналися з місцевим народом і звідси з'явилися козаки.
Але всім відомо, що чорні клобуки зникли уже в II пол.
XIII ст. Але навіть поверховий перегляд цих версій свідчить про те що їх автори підійшли до цієї проблеми не фахово.

Друга частина істориків вважає що козацтво - це місцеве населення України.

Так польський хроніст Мартин Бєльський, український хроніст XVIII ст.
Самійло Величко і французький інженер Боплан який, у XVII ст. служив у польському війську і будував фортеці, вважають, що козаки виділилися з місцевого населення.
У середини XIX ст. частина польських істориків піддалася шовіністичним поглядом і висловила думку, що козаки були злочинці засуджені у Польщі, звідки вони втікали в Україну і створили там вільне козацьке військо.
Але якщо ми згадаємо, що у війську Б. Хмельницького було
300 тис, то ця версія зовсім безпідставна.

Історик Костомаров був такої думки, що козаки - це міщаш українських міст Канева.
Черкас та інших які ходили на промисли у < де їм приходилося боронитися від татар.

Російські історики Карпов і Тумасов пов'язують козаків з княжою дружиною. Історик Дашкевич початок козаччини пов'язує з історією Боло-хівської землі (Волинь).
Але козацтво займало придніпровські землі.

Історик Голубовський пов'язує козаччину з бродниками, що за книжних часів займали басейни рік Дону і Дінця. Реально оцінили ситуацію історики Михайло Грушевський та Михайло Максимович.
Вони не тільки дивилися на козацтво як на місцевий стан, але й довели яким чином воно виникло:

1. Велика кількість вільної землі у Литовському князівстві;
2. Природне прагнення людей до освоєння богатих територій;
3. Досвід освоєння південних територій бродниками, уходниками.

Чим було обумовлено виникнення козацтва?
Зростання зовнішньої загрози з боку турок і татар;

Посилення феодально - крігюсницької експлуатації;

Зростання фільваркового господарства і обезземелення селян.

Як уже зазначалося раніше козацтво виникає на стику двох культур християнської - європейської та азійсько-мусульманської. У козацькому побуті вживалися такі тюркські слова як: майдан, барабан, бунчук, булава, кіш, осавул, табір.
У побут козаків увійшли крива татарська шабля, шаровари, оселедець та ін.
Термін козак уперше згадується в Початковій монгольській хроніці 1240 р., куди перейшов із тюркських мов у значенні - схильний до завоювання
У XIV ст. фігурує у дописі до збірника житій святих Синаксар (1308) та у словнику половецької мови Кодекс Куманікус (1303) у значенні страж, конвоїр.
В Україні термін козак поступово набув значення особисто вільної, мужньої й хороброї людини, незалежної від офіційних властей, захисника України й оборони православної віри.
Первісно слово козак вживалося на означення вільних людей, які населяли південноукраїнські степи. Існувало декілька шляхів формування козацтва.
Його попередником стало слов'янське населення басейнів нижньої течії рр.
Дніпра, Південного Бугу і Дністра (літописні бродники), яке займалося господарською діяльністю у цих регіонах і мало демократичну військову організацію.
З по-іленням національного і соціального гноблення іноземних феодалів зна-ша частина українських селян та міщан утікала в малозаселені прикордонні райони й поповнювала ряди козацтва.
Незаселені південні території відзначалися великими природними багатствами, які вражали сучасників.
По Україні ходили легенди про надзвичайну родючість ґрунтів, про безкраї степи, де у травах ростом з людину випасалося стільки диких коней, оленів, кіз, що на них полювали заради шкір і хутра, а не м'яса, про чисельні річки, які кишіли різноманітною рибою, що своїми тілами не давали навіть веслу впасти на воду, про дніпровські плавні багаті водяними птахами, про густі ліси переповнені бортними деревами з медом та всілякою дичиною.
Зрозуміло, що такий благодатний край здавна манив до себе людей.
Кожної весни сюди направлялися ватаги промисловців на уходи - полювати на диких звірів, ловити, в'ялити й солити рибу, збирали мед диких бджіл, добувати сіль та селітру.
На зиму більшість уходників поверталася додому, де збувала свою здобич.
Місцевому воєводі платити десяту частину свого прибутку.
Але були й такі, що не бажали коритися королівський адміністрації і залишалися у степу постійно, закладаючи там свої зимівники та хутори.
Спочатку уходництвом займалося в основному мешканці Придніпров'я.
Однак із посиленням феодального гніту та національно - релігійного переслідування до них почали приєднуватися втікачі від панської неволі й з інших українських земель, насамперед тих, що були захоплені Польщею:

Галичини, Західної Волині, Західного Поділля.
Польський хроніст XVII ст.
С. Грондський зазначав:

Ті з руського народу, хто... не бажав ходити в ярмі й терпіти владу місцевих панів, йшли в далекі краї, тоді ще не заселені, та здобували собі право на свободу.
Ухо-дницький промисел приносив непогані прибутки, але водночас потребував від тих, хто ним займався, великого завзяття, витривалості й відваги.
Адже життя у степу було пов'язане з багатьма небезпеками, насамперед татарськими набігами про які згадувалося раніше.
Цим людям доводилося постійно бути насторожі. Опанувавши військове ремесло, та призвичаївшись до місцевих обставин, озброєні загони уходників не тільки успішно захищалися від набігів татар, але й самі при нагоді громили їхні улуси, захоплюючи здобич, та визволяючи бранців.
Саме це рухливе, загартоване небезпеками і злигоднями військово - промислове населення, що об'єднувало вихідців із селян, міщан, дрібної шляхти, і склало основу окремої соціальної групи яке під іменем козаків починає відігравати дедалі помітнішу роль і в історії України.
Вперше на центральних українських землях козаки згадуються під 1489 р., коли вони допомагали війську сина польського короля Яна Ольб-рехта наздогнати татарський загін на Брацлавщині. В 1492 р. козаки захопили татарський корабель під Тягинею, а в 1499 р. мали віддати київському воєводі десятину зі своєї здобичі, взятої під Черкасами.
У 1494, 1496, 1498 рр. разом з донцями вони здійснили кілька походів проти татар.
Нападали козаки і на турецькі фортеці. У 1521 р. вони здійснили похід на Молдову, а в 1523 р. зруйнували Очаків, але окремі перемоги над татарами мужніх воєначальників Я. Творовського з Бучача у Теребовлі в 1515 р., С. Лянцко-ронського, М. Каменецького на Поділлі та Вишневецького під Вишневцем у 1516 р., В. Шемячича з Київщини на р.
Сулі в 1517 р., К. Острозького на Волині та О. Дашкевича під Черкасами в 1518 р. були тільки яскравими спалахами героїзму й військової доблесті українців.
Без добре організованої системи оборонних споруд і регулярної армії Україна не могла справитися з татарами.
Ні Литва, ш Польща, не могли дати їй ні того, ні іншого.
Вони тільки зв'язували могутні сили українського народу.
Весь тягар оборони краю ліг на плечі українського народу.
Україна поступово перетворювалася на військовий табір.
Землероб і ремісник одночасно ставали воїнами.
Поряд з мирними знаряддями праці завжди напоготові стояла й зброя;

Серед пишних ланів зводилися невеликі фортеці, навколо яких жили мирні трударі. Кожний поміщик, мусив тримали в себе надвірні війська для захисту себе й своїх селян від нападників. І це дало свої результати.
У 15?7 р. військові загони О. Вицщевецькогр, О. Дашкевича, К. Острозького, А. Немирича, Ю. Радзивілла, Ф. Сацгушевича та Ю. Семеновича наздогнали між Каневом і Черкасами переобтяжене здобиччю 25 тисячне татарське військо, що поверталося з Польщі. Із запеклої битви українські воїни вийшли переможцями, визволивши з полону 40 тис. чоловік.
У 1532 р. черкаський староста О. Дашкевич відстояв Черкаський замок від татар.
У 40 - 50 - х роках XVI ст. жителям Волині, Поділля , Київщини, Брацла-вщини й Чернігівщини неодноразово доводилося братися за зброю, щоб захиститися від ворогів.
Напади кримського ханства на Україну не припинилися і в І пол.
XVII ст.
Тільки в 1616 р. його війська знищили 200 подільських сіл і містечок серед яких мабуть була і Писарівка біля Ямполя що на Брацлавщині. Кожний татарин тоді привіз з собою до Криму по 7 і більше невільників.
Відкуповуючись від татар грошима й українськими людьми, Річ Посполита так і не наважилась вступити у вирішальне протиборство із султанською Туреччиною, наймогутнішою державою середньовіччя.
В таких умовах приходилося жити тоді моєму народу.
5.2 Запорозька Січ - козацька республіка

Кількісне зростання за рахунок масових втеч залежного населення з панських маєтків викликало активну протидію польських магнатів та шляхти.
Вони не могли змиритися з формуванням окремого незалежного від них соціального стану та прагнули заволодіти освоєними козаками землями.
З просуванням на південь козаки поділялися на низових і городових.
Козаків, які на зиму повертались до замків, стали називати городовими.
Козаків, які не поверталися з дніпровського низу у міста, стали називати низовими.
Для захисту від панів, турок і татар козаки стали тікати за дніпровські пороги.
В ті часи нижню течію Дніпра перегороджували 9 порогів.
Кожний дніпровський поріг мав назву:

Кодацький, Сурський, Лоханський, Звонець, Ненаситець, Вовничи, Будило, Лишній та Вільний.
Ці пороги перетинали Дніпро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100 км.
Тут за дніпровськими порогами козаки будували городці та засіки чи січі з повалених дерев для захисту від ворожих нападів.
Згодом на місці дрібних звели одну головну - Запорозьку Січ, яку М. Грушевський назвав огнищем козацької сили, солідарності, організованості. Першу велику Січ на початку 50-х років XVI ст. заснував на острові Мала Хортиця Дмитро Вишневенький (Байда), український князь зі старовинного волинського роду, власник земельних, маєтків у Кременецькому повіті, обіймав високу посаду черкаського, канівського старости.
Запорозька Січ займала територію близько 500 га її захищали вали та редути, висота яких навіть через 400 років дорівнювала 12 метрів.
Саме Д. Вишневенький, заклавши на Хортиці перший укріплений замок, поводячи себе незалежно від намагань польсько - литовського уряду тримати Січ у повному підпорядкуванні, почав відособлювати запорозьке козацтво в автономну, а згодом в самостійну від польсько - литовської держави організацію.
Запорозька Січ займала значну територію сучасної Дніпропетровської і Запорозької областей частково Кіровоградської, Вінницької, Одеської. Черкаської, Миколаївської, Херсонської, Донецької, Луганської та Харківських областей.
За розмірами площі у XVIII ст.
Запорозька Січ наближалася до острівної Англії. У різні часи вона розташовувалася у різних, але завжди добре захищених природою місцях.
Всього відомо вісім січей.
Перша Хортицька Січ існувала в 1552 - 1557 рр.
Після татарського погрому у 1557 рр. на Хортиці Січ по черзі знаходилася на острові Тома-ківці (1560 - 1593), на острові Базавлук (1593 - 1638), Микитиному Розі (1638 - 1652), Чортомлицька Січ (1652 - 1709), на р.
Кам'янці (1709 1711), в Олешках (1711 - 1734) на р.
Підпільній (1734 - 1775).
Кожна Січ була розташована на хорошо укріплених самою природою місцях - на річкових островах, які навіть важко було знайти серед безлічі їм подібним у прибрежній лісовій гущавині, серед плавнів.
Сама Січ мала гарні укріплення: оточена ровом і десятиметровим валом, а на ньому стояв дерев'яний частокіл із загострених і просмолених паль, а також сторожеві башті з бійницями для гармат.
Тут вартували козаки, які в разі небезпеки піднімали по тривозі весь січовий гарнізон.
Посередині Січі знаходився майдан, де відбувалися військові ради, а навколо майдану півколом стояли різні будівлі - військова канцелярія, пушкарня, майстерні, курені - довгасті низькі приміщення, в яких жили козаки і які були зроблені з лози, а згодом - із дерев'яних колод, вкриті очеретом, або шкурами тварин.
Слово курінь означало і хату, де мешкали козаки і військову, а пізніше й територіальну одиницю.
Всього налічувалося 38 куренів.
Курені мали назви українських міст, наприклад:

Батурин-ський, Браїлівський, Канівський, Корсунський, Полтавський, Переяславський та ін.
У центрі Січі знаходилася церква на честь святої Покрови.
На майдані стояли військові литаври (ударний інструмент), котрі служили для скликання на козацькі ради, і ганебний стовп біля якого карали винних.
На підступах до Січі вартували козаки, які попереджали про наближення ворога.
Чисельність козаків на Січі не була сталою і залежала від пори року і ходу воєнних дій, але рідко на острові перевищувала 15 - 20 тис.
У мирний час козаки займалися промислами й скотарством, а в паланках (адміністративно - територіальних одиницях) яких було 10 (Бугогардівсь-ка, Кодацька, Самарська, Орельська, Протовчанська, Кальміуська, Інгуль-ська, Прогноїнська, Баренківська, Личківська) землеробством, що базувалося на фермерських засадах.
Але головним обов'язком козаків був захист рідної землі від турецько - татарських загарбників.
5.3 Військово політична організація Запорозької Січі

Більшість вітчизняних дослідників історії запорозького козацтва Д. Яворницький, В. Голобуцький, О. Апанович, М. Петровський, В. Смолій, Щербак, В. Степанков, та інші у своїх працях переконливо доводять, що Запорозька Січ як політичне утворення було фактично зародком української національної держави, продовженням національної традиції українського народу, яка перервалася після сходження з політичної арени Га-лицько-Волинського та Київського князівств.
Безперечно Запорозька Січ не була державою в повному розумінні цього слова, але мала стільки виразних ознак державності, що її не раз цілком справедливо називали козацькою республікою.
Яку мету ставили перед собою засновники Запорозької Січі і який був її адміністративно - політичний устрій?
1) Визнання Польщею особливого статусу козацтва з наданням йому економічних та соціальних привілеїв.
2).
Відмова польської шляхти та ополяченої й покатоличеної української знаті від подальшої полонізації українського народу.
3) Оборона українських земель від турецько - татарських нападників.
4) Захист українського населення від католицької церкви, допомога православним братствам.
Верховна влада на Січі належала Козацькій раді, яка вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя й зовнішніх відносин.
Рада обирала Кошового отамана, або ще як його називали гетьмана.
Йому надавалася вся повнота влади.
Французький інженер Боплан у І пол.
XVII ст. писав про це так:

Гетьмани дуже строгі, але нічого не чинить без військової ради.
Неласка якої може зазнати гетьман, примушує його бути надзвичайно розважливим у військовому поході, аби не трапилась якась невдача, а при зустрічі з ворогом чи в непередбачених ситуаціях виявити увесь свій хист і сміливість.
Бо коли тралиться йому виявити свою малодушність, то його вбивають як зрадника і відразу ж обирають іншого гетьмана.
Козацька рада або коло, як правило, збиралася тричі на рік:

1 січня, на 2 - 3 день після Великодня, та 1 (14) жовтня (на Покрову), а в разі потреби і в інший час.
Постанови на раді приймалися голосними вигуками присутніх, інколи доходило й до бійок.
Коли пропозиція схвалювалася козаки підкидали в гору шапки.
Важливою функцією ради було обрання уряду Січі - військові старшини, а також органів місцевої влади - паланкової, або полкової старшини
У різні часи чисельність козацької старшини не була однаковою й школи становила понад 150 осіб.
До цієї групи козацтва входили: військова старпіина - кошовий отаман (або гетьман), військовий суддя, військовий осавул, військовий писар.
Суддя - чинив суд над порушниками козацьких законів, відав кошторисом і міг виконувати обов'язки кошового отамана.
Осавул - стежив за порядком і гідною поведінкою козаків у мирний час на Січі, а у воєнний час у таборі, проводив дізнання з приводу різних суперечок і злочинів, віддав забезпеченням війська розвідкою, організацією прикордонної служби.
Писар - очолював військову канцелярію і письмово оформляв найголовніші січові справи.
До курінної старшини належали курінні отамани, а також військові служителі: хорунжий, бунчужний, булавничий, довбиш, скарбник, перна-чий, гарматник, тлумач.
Курінний отаман обирався простими козаками куреня здійснював керівництво і був посередником між вищою старшиною і козаками.
Хорунжий - прапороносець, керівник військового підрозділу, у мирний час зберігав корогви, тобто прапори.
Січова корочва (прапор) з одного боку мала зображення святого Архангела Михайла, з другового боку — хрест в оточені небесних світил (частіше всього була малинового кольору) Бунчужний - зберігав Бунчук (символ влади) з яких супроводжував гетьмана під час походів і виконував його доручення які стосувалися судових та дипломатичних справ.
Булавничий - зберігав булаву (символ влади) яка складалася з дерев'яної або металевої ручки завдовжки 50 - 80 см.
До неї кріпилася золота або срібна з позолотою куля (діаметром 10-15 см.), яка була прикрашена коштовними камінням.
Перначий - зберігав символ полковницької влади в Україні - пернач це вид булави, мав форму палиці ( срібної, або позолоченої) довжиною 50 см. з литою позолоченою юловкою і шістьма ажурними перснями.
Довбиш - за допомогою литаврів, мідних котлів обтягнутих шкірою, скликав козаків для воєнних походів, на козацькі ради, релігійні свята.
Скарбник або підскарбій - відуав скарбницею товариства.
Гарматник - завідував усією артилерію і боєприпасами.
Тлумач - був перекладачем.
Була в Запорозькій Січі печатка, яка виготовлялась круглої форми зі срібла, із зображенням козака у гостроверхій шапці на голові, в кафтані з ґудзиками на грудях, з шаблею, порохівницею при боці, з самопалом на лівому плечі. Навколо напис:

Печать славного Війська Запорозького.
Крім зазначених органів, державного управління в Запорозькій Січі головну роль відігравало звичаєве козацьке право, що являло собою сукупність правових звичаїв, які утвердилися у сфері козацьких суспільних відносин.
Система звичаєвого козацького права склалася в XV - середині XVI ст.. Вона закріплювала військово - адміністративну організацію козацтва, окремі правила воєнних дій, діяльність судових органів, порядок землекористування, укладення окремих договорів, види злочинів і покарань.
Слід зазначити, що звичаєве козацьке право визнавалося іноземними державами, в тому числі й польським урядом.
Козацтво всіляко захищало звичаєве право, вважаючи, що писане право може обмежити козацькі вольності. Визначено, що для козаків не існувало жодного авторитету.
Всіх своїх ватажків та отаманів вони сприймали крізь призму усталених звичаїв та традицій.
Невідповідність лідера козацьким нормам могла стати причиною не тільки усунення з посади, а й навіть смертної кари Так, обряд обрання старшини, свідчив про глибоко укорінений демократизм козацької громади.
За звичаєм обраний кошовий отаман мусив двічі відмовлятися від булави і лише на третій — погодитися.
А щоб він не забував свого місця, не зневажав рядових козаків та пам'ятав звідки вийшов, старі січовики посипали його голову піском, або мазали багнюкою.
Кошовий при цьому мусив дякувати за ласку та довір'я і вклонятися на чотири сторони.
Водночас, присягнувши отаманові, козаки в усьому підкорилися йьому і шанобливо до нього ставилися.
Глибока релігійність, ревний захист православної віри - характерні ознаки духовного життя Запорожжя.
Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існування в межах вольностей Війська Запорозького Низового понад 60 церков.
Абсолютну більшість запорозьких козаків становили українці, але на Січі були й росіяни, білоруси, поляки, татари й вихідці інших народностей.
Козацтво виросло на двох великих протилежних засадах, які органічно поєдналися в одне шле - духу свободи і духу релігії. Хоча повної рівності серед козацтва не існувало, але для Запорозької Січі протягом усього її існування був характерний загалом демократичний устрій, про що свідчить козацьке самоврядування, право козаків володіти землею, браги участь у військових рядах і виборах старшини та іп.
Отже, Запорозька Січ була козацькою республікою, своєрідним прообразом Української козацької держави, яка створилася в ході визвольної війни в середині XVII ст. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. 5.4 Створення реєстрового козацтва

Щоб приборкати непокірну козацьку вольницю, польський уряд вирішив узяти невелику заможнішу частину козаків на державну службу, дати їм деякі привілеї і їхніми руками придушити решту козаків, повернути їх у панське ярмо.
При цьому переслідувалася й мета посилити власні військові сили на українсько - татарському порубіжжі.
Ідея взяти частину козаків на державну службу виникла у 1524р. за правління великого князя литовського і польського короля Сигізмунда І. Однак за браком коштів уряд був змушений відмовитися від організації найманого козацького війська. І тільки в 1572 р. король Сігізмунди II Аз-густ видав універсал про формування найманого загону з 300 чол., які мали перебувати на державному утриманні. Зараховані на службу козаки вписувалися до реєстру (списку), звідки й дістали назву реєстрових.
Відтоді польський уряд визнавав козаками лише тих чоловіків, котрі були внесені до реєстру.
А переважна більшість людей, шо вважала себе козаками потрапила у становище невизнаної маси й тим самим була поставлена поза законом.
Першим старшим реєстрових козаків було поставлено польського шляхтича Яна Бадовського, одночасно надававши йому й вищу судову владу.
Реєстрові козаки були зобов'язані охороняти південні кордони та брати участь у каральних походах польських військ проти повсталого українського селянства і козацтва.
Проте загін реєстрових козаків проіснував недовго і швидко розпався.
Але невдачі в Лівонській війні й загрозлива обстановка на Придніпров'ї знову змусила уряд повернутися до ідеї відновлення реєстрового козацького війська.
У 1578 р. король Стефан Баторій взяв на державну службу 600 козаків і надав їм певні права і привілеї.
Реєстровці звільнялися від різних податків і поборів, одержували землю на правах рангового володіння, військово - адміністративну незалежність від місцевої влади, судовий імунітет.
Військо Запорозьке реєстрове розташувалося на території вище Січі від Чигирина до містечка Трахте-мирова включно.
Реєстровці дістали військові клейноди - корогву (прапор); бунчук, печатку, інші атрибути - влади, а також кілька гармат, литаври і ін.
Військо Запорозьке реєстрове було зобов'язане тримати на Січі постійну залогу, чисельність якої чітко не визначилася.
Але реєстрове військо опинилося у скрутному становищі. З одного боку, воно мусило коритися уряду й виконувати його накази, а з іншого, - складаючись з місцевих жителів, не могло стояти осторонь тих проблем, які стосувалися як неви-знанного владою козацтва, так і всього українського народу.
Таке двоїсте становище позначилося на всій подальшій долі реєстрових козаків.
Як показало майбутнє, переважили національні інтереси.
Мрії зляків про розкол і міжусобиці козаків не збулися.
У вирішальні моменти реєстровці виступали спільно з нереєстровим козацтвом та іншими верствами українського народу проти соціального і національно - релігійного гноблення.
З цього приводу польські пани зазначили:

Легше вовком орати, аніж козаком проти козака воювати. І дійсно, реєстрові козаки не раз підгримували визвольні виступи народних мас, брали участь у антифеодальних селянську - козацьких повстаннях кінця XVI - І пол.
XVII ст. під керівником К. Косинського, С. Наливайко, І. Сулімия, Остряного та ін.
5.5 Козацько - селянські повстання у II половині XVI- I половині XVII ст. У другій половині XVI ст. польська й литовська шляхта посилила наступ на українські землі, особливо ті, які почали колонізувати у так званому Дикому полі уходники і запорожці. Але тут їхні інтереси зіткнулися з інтересами як маси козацтва, так і вільних поселенців, добре озброєних, загартованих у безперервних сутичках з нападниками й завжди готових захищати свої землі й права зброєю.
Навіть реєстрові козаки, покликані душити народне незадоволення й ті включилися в боротьбу українського народу проти надмірних податків, експлуатації й свавілля поміщиків.
У 1582 р. реєстровці скаржилися польському королю за те що місцеві воєводи й старости стягувати великі податки, захоплювали майно помер-них, без видимих причин заарештовували й кидали до в'язниць багатьох козаків.
У березні 1586 р. загін з кількох сотень козаків під проводом Лук'яна Чернинського напав на м.
Кодж та сосідні маєтки й захопили у них багато панського майна, коштів та коней.
Неодноразово козаки разом із селянами нападали на володіння подільської шляхти у 1587 р.
Козацько - селянські повстання 1591 - 1593 рр. під проводом К. Косинського
Перше велике козацьке повстання, спрямоване проти існуючих польсько - шляхетських порядків в Україні було пов'язане з іменем дрібного шляхтича з Підлягти я Криштофа Косинського.
Тривалий час він перебував на Запорозькій Січі, займав важливі військові посади, був обраний гетьманом.
У 1591 р. білоцерківський староста Януш Острозький відібрав у Косинського маєток Рокитне, наданий йому за сеймовою ухвалою 1590 р.
Особиста кривда завдана Косинському, наклалася па глибокі соціально - економічні суперечності тодішнього життя та непослідовну політику польського уряду, щодо козацтва, яка неодноразово змінювалася від репресій у спокійні часи, до заохочень до служби під час небезпеки.
Наприкінці 1591 р. запорожці разом з реєстровцями під проводом К. Косинського прийшли під Білу Церкву - резиденцію і замок Я. Острозького і захопили й.
Повстанців підтримали міщани та селяни навколишніх міст і сіл - всього до 5 тис. осіб.
Ці події започаткували півстолітню козацьку війну проти Речі Посполитої, яка в середині XVII ст. переросла у національно - визвольну революцію під проводом Б. Хмельницького.
Поступово повстанський рух проти польської влади набув значної сили і протягом 1592 р. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства.
Козацькі загони оволоділи Трипіллям, Богуславом, Переяславом, захопили Київський замок, У кінці 1592 - поч. 1593 р. велике повстанське військо на чолі з К. Косинським діяло на Волині. Польська шляхта для боротьби з повстанцями у м.
Костянтинові зібрала значне військо під командуванням київського воєводи Костянтина Острозького.
У вирішальний битві 23.1 (2.2) 1593 р. під П'яткою (тепер село Чуднівського р-ну Житомирська обл.) козацькі війська зазнали поразки і були змушені відступити на Запорожжя.
Проте козаки не склали зброю.
В травні 1593 р. двохтисячний козацький загін під командуванням К. Косинського виступив із Запорозької Січі. Незабаром козацьке військо підійщло.^о Черкас і взяло в облогу замок місцевого старости князя О. Вишневецького.
Він запросив до себе на переговори Косинського й наказав його вбити.
За народним переказом тіло гетьмана замурували в стінах католицького монастиря.
Водночас Вишневець-кий мусив піти ца поступки повстанцям і підписати з ними договір.
За ним реєстровцям дозволявся вільний вихід на Запорожжя й волость, поверталися захоплені шляхтою угіддя й визнавалося право передачі земель у спадщину.
Отже, повстання під проводом К. Косинського показало українському народові можливість поліпшити своє становище тільки через визволення України від польсько - шляхетського панування.
Одночасно виявилась й соціальна сила, здатна вирішити цю проблему.
Нею стало визнане й невизнане властями козацтво, яке мало всенародну підтримку.
Повстання 1594 - 1596 рр. під проводом С. Наливайка У 1594 р. козацько - селянське повстання проти магнатів і шляхти спалахнуло знову.
Очолив його Северин Наливайко, виходець з м.
Гусятина (Поділля), що належало магнатові О. Калиновському.
Цей пан зі слу-ами напав на двір батька С. Наливайка побив його так, що той помер.
Йо-дружина з дітьми втекла до Острога.
Там він отримує гарну освіту і після навчання тривалий час козакує у Дикому полі. Певний час він служив сотником у війську князя К. Острозького.
Навесні 1594 р. за згодою цього князя Наливайко зібрав велике козацьке військо для оборони від татарського нападу.
Того ж року він успішно відбив татарський наскок і погнався за ворогами в Молдову, де взяв навіть тодішню столицю - Яси.
Захопивши значну кількість зброї та 4 тис. коней Наливайко посилає на Січ своїх послів і 1.5 тис. добірних скакунів з метою одержати допомогу від запорожців.
Начолі загонів запорожців став обраний гетьманом полковник реєстрового козацтва Григорій Лобода.
У жовтні 1594 р.
Наливайко захоплює м.
Брацлав проганяє місцеву польську адміністрацію і проголошує його вільним козацьким містом.
Це, по суті, стало початком повстанням.
Об'єднане військо Наливайка й Лободи налічувало близько 12 тис. чоловік.
Спочатку це військо зробило кілька походів у Молдавію, де змусило її правителя відмовитися від підданства Туреччини а з весни 1595 р. цілком зосередилося на боротьбі з польсько-шляхетським режимом.
Скориставшись тим, що Річ Посполита в цей час вела війну з Туреччиною, Наливайко визволив більшу частину Правобережної України, Полісся, навіть частину Білорусі. Але згодом велике польське військо на чолі з гетьманом С. Жолкевським починає переслідувати Наливайка.
Розуміючи, що протидіяти чисельному та озброєному польському війську він не зможе, Наливайко з невеликим загоном відступив на Волинь, а звідти до Білої Церкви.
У березні 1596 р, повстанські загони козацьких ватажків - С. Наливайко, М. Шаули, Г. Лободи об'єдналися і розгромили під Білою Церквою передові підрозділи шляхетських військ.
Згодом в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля відбулася одна з вирішальних битв, після якої повстанці почали відступ, маючи намір сховатися за Московським кордоном.
Але їх просування гальмував величезний обоз приблизно в 7 - 9 тис. жінок, дітей, старих, який прикривали 3 тис. боєздатних козаків.
У травні 1596 р. на р.
Со-лониця під Лубнами повстанці потрапили в оточення переважаючих сил польського війська, яке налічувалося 5 тис. жовнірів та декілька тисяч обслуги.
Тут козаки спорудили міцний табір, який оточшш возами в 7 - 10 рядів, окопали ровом і шанцями.
На укріплення і вози поставили 20 гармат.
Майже 2 тижні вони героїчно оборонялися.
Декілька великих штурмів табору не дали полякам успіху.
Навпаки, козаки самі робили небезпечні вилазки і С. Жолкевський мусив увесь час бути насторожі. Боєздатна частина козацтва у цій ситуації могла спокійно прорватися через ворожі лави, але не хотіла залишати напризволяще жінок, дітей, старих, поранених.
А всі разом вирватись із пастки не могли.
Розуміючи, що козацькій табір неприступний і знаючи, що на виручку обложеним іде допомога із Запорожжя, С. Жолкевський вдався до такого засобу, як підступність, демонстративно ведучи переговори лише з Г. Лободою і пошируючи різні чутки.
У результаті цього козаки звинуватили Г. Лободу у зраді і стратили.
Новим гетьманом було обрано запорозького старшину Крипггофа Кремпського.
На початку червня у розташування С. Жолкевського прибули свіжі підкріплення і важкі облогові гармати.
Протягом кількох днів вони вели безперервний обстріл табору.
Загинули сотні людей, ще більше було поранено.
Становище ускладнювалося через спеку, нестачу води, харчів та фуражу, почалися масові захворювання людей та худоби, бракувало боєприпасів.
За таких умов було вирішено задовольнити польські умови.
Деморалізовані повстанці зв'язали С. Наливайка і його найближчих соратників і видали Жолкевському.
Проте їх це не врятувало.
Поляки поставили нову вимогу, про яку мовчали раніше - повернення всіх втікачів до своїх панів.
Коли повстанці відмовилися, то раптовим нападом беззахисний табір було розгромлено. 3 12 тис. людей тільки 1500 вдалося врятуватися.
Наливайка привезли до Варшави і почали допитувати про його наміри.
Розлючені польські пани жорстоко катували козацького гетьмана.
Народні оповідання передавали, що Наливайка пекли у великому мідному казані. Інші переказували, що його посадили й одягли на голову гарячу залізну корону.
Можливо це перебільшення, та тільки відомо^ що Наливайкові цілий рік завдавали нелюдських мук, а потім у квітні 1597 р. у присутності шляхетства четвертували, а шматки тіла розвісили на вулицях і майданах Речі Посполитої. Як відомо козацький закон забороняв жінкам знаходитися у таборах і йти разом з військом.
Того хто порушував,цей закон, чекала сурова кара.
Запорожці вперше порушили козацький закон і були покарані.
Масштаб повстання викликав серйозне занепокоєння правлячих кіл Речі Посполитої. Після його придушення вони взяли курс на ліквідацію козацьких прав.
Тільки гостра потреба у козацтві як військовій силі змусила уряд частково задовольнити його вимоги щодо повернення втрачених привілеїв. І хоча право на власну юрисдикцію було визнано лише за реєстровцями, під козацьким присудом оииленилися все нові групи населення На початку XVII ст.
Польща вступила в період безупинних воєн і раз у раз мусила звертатися по допомогу до козаків.
Потреба Речі Посполитої у військовій силі змусила польський уряд поставити репресивний гиск на козацтво й повернути йому скасовані раніше права та привілеї.
5.6 Гетьман Петро Конашевич- Сагайдачний

Видатний козацький ватажок, охоронець православ'я на опитуванні у квітні 2008 р.
Великі українці посів 28 місце серед 100 найвідоміших українців.
Петро Сагайдачний (бл. 1570 - 1622) народився у с.
Кульчиці поблизу м.
Самбора на Львівщині у сім'ї українського православного шляхтича.
Здобув гарну освіту у славетній Острозькій школі на Волині, він став людиною освіченою, розумною, відданою православній вірі і хоробрим воєначальником.
Польський історик Яків Собеський, батько польського короля Яна Собеського, у своїй Історії Хотинського походу писав, що Сагайдачний - муж рідкісної мудрості й зрілого судження в ділах, дотепний у словах і вчинках, людина смілива розумом, яка шукала небезпек, зневажала життя, перша в нападі, а у відступові.остання...
Після навчання в Острозькій школі Сагайдачний пішов на Запорожжя.
Його вражаючі успіхи в боротьбі з турками й татарами дозволили зайняти почесне місце в антитурецькій Лізі християнської міліції, що виникла в Західній Європі. За безприкладну відвагу в боях, за великий розум і дипломатичний хист, патріотизм і розсудливість козаки обрали його спочатку кошовим отаманом, а згодом і гетьманом Війська Запорозького (1614 - 1616, 1620 1622).
Під керівництвом П. Сагайдачного козацтво остаточно перетворилося на окремий стан, а його збройні сили були реформовані з козацьких ватаг на регулярне військс.
Під проводом П. Сагайдачного відбулися походи козаків на Кримське ханство і:

Туреччину, здобуто Варну (1606р.) Очаків і Перекоп (1607) Синоп і Кафу (1616).
У 1618 р. взяв участь у поході польського королевича Владислава який втрутився у боротьбу за московську корону й опинився у скрутному становищі. Сагайдачний з 20 тне козацьким військом вирушив у похід до Москви, здобувши по дорозі Путивль, Єлень.
Ліани й визволив королевича із скрутного становища. Існує точка зору щодо того, чому козаки не взяли Москву.
Православні козаки та їх "благочестивий" гетьман коли почули передзвін церковних дзвонів у Москві на честь свята Покрови не наважилися підняти руку на одновірців і відійшли від міста Участь Сагайдачного з козацьким військом у поході сприяла тому що московський уряд погодився на деякі домагання поляків.
1 грудня 1618р. у селі Деуліно (під Москвою) Польща і Московщина підписали перемир'я на 14.5 року згідно з я ким за Польщею залишалася
Смоленська земля й Чернігове - Сіверечщнна.
Однак, незважаючи на неощнену послугу польський уряд наказав
козакам скоротній реєстр з 10 до 3 тис. чоловік і заборонив їм виходиш в море.
У політичній діяльності П. Сагайдачний виходив з реалій тодішніх українсько - польських відносин і діяв насамперед дипломатичними засобами, уникаючи відкритого протистояння з Річчю Посполитою, але в той же час постійно працюючи над закладенням фундаменту майбутньої української держави.
Так, вміло використовуючи потребу поляків у козацькій допомозі, він попри встановленні кідькаггнеячш реєстри, довів численність Війська Запорозького до кільканадцяти а згодом і 40 - 50 тис. осіб.
Головною заслугою Сагайдачного було те, що він зумів поєднати інтереси трьох найактивніших частин українського суспільства - козацтва, культурно - освітньої верстви та духовенства.) не тільки поєднати! Гетьман демонстративно засвідчив, що готовий силою зброї захищати українську інтелігенцію та православну церкву від будь - яких утисків і переслідувань.
У 1620р. він разом з усім Військом Запорозьким відкрито вступив до Київського Братства, взявши під протекторат цей культурний і духовний цещр України та його школу, що згодом перетворилась на Києво - Мотляна ку академію.
Того ж року завдяки П. Сагайдачному було відновлено втрачену після Берестейської унії православну ієрархію: запрошений ним до Києва та взятий під захист єрусалимський патріарх Феофан висвятив на сан київського митрополита 1. Борецького та п'ятьох єпископів.
Поєднавши зусилля трьох провідних верств українського суспільства П. Сагайдачний спричинився до активізації як козацтва, котре поступово виходить за межі своїх вузько станових інтересів та включається в загальнонаціональні справи, так і міщансько - духовної інтелігенції, яка відчувши підтримку Війська Запорізького почала сміливіше та енергійніше реалізувати свої плани.
5.7 Хотинстна війна (1620- 1621рр.) 1620р.
Туреччина починає війну проти Польщі. У складі турецько царського війська було близько 100 тис. чоловік.
Армію очолив Іскан-паша.
Проти турецько - татарської армії виступило польське військо тис. осіб) під командуванням коронного гетьмана С. Жолкевського.
Підійшовши до Ясс він сподівався на допомогу молдавського господаря Граціана, але той не виступив проти турок.
Жолкевський вирішив воювати без козаків, гоноровито заявивши :

Не хочу я з Грицями воювати, нехай ідуть до ролі (землі) альбо свиней пасти.
Війська зустрілися біля молдавського села ІДецори 20 вересня 1620р.
Польське військо було повністю розгромлено.
Жолкевський загинув, його відрубану голову настромлену на спис, було виставлено біля намету турецького паші, а потім відправлено султанові у Константинополь.
Польський гетьман Станіслав Конецпольський та інші польські воєначальники потрапили в полон.
У цій битві загинув батько Б. Хмельницького, а він сам потрапив у турецький полон, з якого через два роки його викупили.
Турецько - татарське військо вісля своєї перемоги спустошило Поділля та Західну Україну.
У відповідь на турецьку агресію козаки проводять ряд морських походів.
Взимку 1620 - 1621 рр. вони напали на Білгород - Дністровський, Килію й визволили 3 тис. невільників, що потрапили в полон під Цецорою.
У травні 1621р. козаки в бою з галерами під Трапезундом розбили турок.
У першій половині липня 1621р. 150 чайок і інших човнів розбили турецький флот на Чорному морі,спалили в Стамбулі вежу замка Єдикуле, спустошили узбережжя під Галатою.
Навесні 1621р. 160 тис. турецька армія, під проводом султана Османа П при 260 гарматах та 4 бойових слонах для залякування невірних, а також 60 тис. татар вирушили, щоб довершиш розпочатий розгром.
Польський уряд, залишившись без армії звернувся по допомогу до козаків.
Запорізькі кзаіси 15-17 червня 1621р. на Раді в урочинці Суха Діброва ухвалили рішення надати поміч у боротьбі проти бусурманів і одночасно, аби домогтися в цій ситуації своїх вимог щодо розширення козацьких прав та затвердження нововисвяченої вищої православної ієрархії в Україні відрядили до короля посольство на чолі з П. Сагайдачним.
Улітку 1621р. 40 тис. козаків на чолі з запорозьким гетьманом Я. Бородавкою рушили до Молдови.
Польському уряду вдалося зібрати армію в 32 тис. чол.. з 38 гарматами.
У серпні 1621р. коли козаки готувалися для з'єднання ■ військом у козацький табір під Могилів (нині Могилів - Подільський ницької обл .) прибув з Варшави П. Сагайдачний.
Він повідомив козакам про обіцяні королем українським козакам пільги за участь у війні проти Туреччини.
Козаки невдоволені невдалим керівництвом Я. Бородавки у молдавському поході скликали Раду яка скинула його з гетьманства та засудила до смерті. Новим гетьманом знову обрали П. Сагайдачного.
Головним пунктом бойових дій стала Хотинська фортеця. 1 вересня 1621р. козацьке військо прибуло під Хотин.
Наступного дня сюди підійшли турки й татари, які зразу же ударили на позиції козаків, сподіваючись, що ті ще не встигли як слід укріпитися.
Проте, зазнали великих утрат і змушені були відступити.
Надалі турецька армія практично безперервно здійснювала атаки на козацький табір, небезпідставно вважаючи, що розбивши його, легко впорається з поляками.
Козаки ж у свою чергу робили сміливі вилазки у ворожий стан і навіть мали можливість під час однієї із них цілковито розгромити турків, але у вирішальний момент, коронний гетьма Ходкевич, який очолював польське військо, наказав припинити бій, посилаючись на приближення ночі.
Про значення козаків у воєнних діях свідчить той факт, що султан оголосив, що не буде їсти й пити поки не покінчить з ними, та пообіцяв заійни ітня
5.8 Народні повстання у 20-30рр.
XVII ст. Після закінчення Хотинської війни польські магнати, старости й воєводи, католицькі ксьондзи й уніати посилили гноблення, намагалися закріпачити вільних селян і нереєстрових козаків, утискували вони й реєстрових, захоплювали православні церкви й монастирі. Невдоволені наслідками Хотинського миру козаки, ігнорували всілякі урядові заборони та
кожну козацьку голову нагороду в 50 злотих (річна плата реєстрових козаків була 10 злотих).
Майже цілий вересень велися кровопролитні бої поблизу Хотина, але турки, втративши близько 80 тис. чоловік так і не змогли взяти фортеці. 29. вересня почалися переговори про укладення миру, котрий було під-писано 9 жовтня 1621р.
За цією угодою:
1) Кордон між Польщею і Туреччиною встановлювався по р.
Дністер
2) Турки й татари зобов'язувалися не чинити грабіжницьких походів на Річ Посполиту
3) Польський уряд погодився заборонити козакам походи на Крим
і Туреччину
Як бачимо, умови миру були несправедливими для українського козацтва, яке своїм героїзмом, мужністю і самопожертвою не тільки врятувало від розгрому Річ Посполиту, а й розвіяло міф про непереможність Туреччини.
Ця перемога значно послабила Османську імперію, примусила її відмовитися від планів завоювання Європи, а козацтво, на жаль, не отримало від неї жодних здобутків.
Польща не виконала навіть скромних козацьких вимог, щодо виплати сталої платні, забезпечення воєнних інвалідів, виведення польського війська з Київського воєводства тощо, не кажучи вже про заборону виходити в Чорне море.
Підступність польського уряду, а також отримане на початку ві поранення прискорили смерть П. Сагайдачного, який помер 10 квіт 1622р., заповівши перед тим усе своє майно українським братствам Києва і Львова.
Але справа Сагайдачного не померла.
Зміцнене ним козацьке військо продовжувало здійснювати походи на Туреччину та Крим.
Тепер козацтво вже не обмежувалося лише захистом від турецько - татарської агресії, а й цілеспрямовано боролося за соціальні та національні права свого народу демонстрували свою незалежність, активно пустошили володіння Криму та Туреччини, втручались у внутрішні справи цих країн.
Коли запорожців запитали чому вони порушують мирну угоду з Туреччиною вони відповіли:

Мир підписував король, а не ми!
Така поведінка козаків викликала занепокоєння польської влади й короля, який зазначав з цього поводу:

По містах і містечках королівства уся влада в руках козаків: захоплюють собі судівницгво, закони видають.
Занепокоєний створенням козацької республіки уряд Речі Посполитої почав готувати влітку 1625р. черговий каральний похід проти козаків.
Очолив каральну експедицію проти козаків коронний гетьман Польщі С. Конецпольський.
Повстання під проводом Марка Жмайла (1625р.) У вересні 1625р.
ЗО тис. польське військо вирушило з Бара на Подніпров'я.
Проти нього виступили об'єднані сили місцевих повстанців та запорожців у складі близько 20 тис. чол.. яких очолив гетьма Марко Жмай-ло.
Запеклий бій між козаками та поляками відбувся 25 жовтня 1625р. під містечком Криловим, але він не дав переваги жодній стороні. Наступної дня М. Жмайло намагаючись уникнути штурму, відвів своє військо до К] рукового озера (неподалік Кременчука).
Вдало відбиваючись від ворога, повстанці завдали полякам відчутних втрат.
Це змусило Конещюльськогс піти на мирні переговори з повстанцями.
На жаль, знову дали знати про себе суперечності між старшиною та рядовим козацтвом.
Поміркована частина козацької старшини скинула з посади М. Жмайла, який виступав за продовження воєнних дій, і обрала замість нього Михайла Дорошенко.
Почалися переговори з поляками. 27 жовтня 1625р. була підписана Куруківська угода, яка передбачала:
1) Всі учасники повстання підлягали амністії
2) Козацький реєстр збільшувався з 3 до 6 тис. чол..
3) Реєстровим козакам встановлювалась річна плата за службу 60 тис. злотих
4) За реєстровими козаками зберігалось право обирати старшого, якого мав затверджувати король або коронний гетьман
5) Реєстрові козаки виселялися з маєтків шляхти і духовенства і могли користуватися привілеями лише на державних землях
6) Реєстровцям заборонялося робити походи проти турок і татар, а також вступати в зносини з іноземними державами
7) Старшина зобов'язувався всіх виключених з козацького війська
повернути під владу панів
8) Поставити на Запорожжі залогу в 1 тис. чол.. для боротьби з
нереєстровими козаками
Куруківська угода задовольнила інтереси тієї частини козацтва, яка потрапила до реєстру, але зовсім не влаштовувала десятки тисяч нереєстрових козаків, які за її умовами мали повертатися в підданство до панів.
Ця угода розділила козацтво на дві групи: заможне реєстрове, яке дотримувалося поміркованої лінії та йшло на компроміс з урядом, і нереєстрове, яке організаційно оформилось на Січі 1628р. та майже завжди займало радикальну позицію.
Влітку 1629р. на Запорожжі зосередилися близько 40 тис. чоловік готових в будь-який момент піднятися на боротьбу проти польського режиму.
Повстання під проводом Тараса Федоровича (Тоясилаї
П630-163ІРР.)
Останньою іскрою, що спричинила початок нового великого селян-
- козацького повстання стала сутичка між реєстровими козаками на >лі з Грицьком Чорним, який добився гетьманської посади після смерті у кримському поході у 1628р.
Михайла Дорошенка, і не реєстровцями, гетьманом яких тоді був козацький ватажок Тарас Федорович (Трясило).
Чорний зажадав від не реєстровців, щоб вони вийшли на волость з артилерією і підкорились йому, а сам почав переглядати реєстр й виписувати з нього козаків.
Тарас Федорович у березні Іб ЗОр з 10 тис. козаків виступив із Січі. Запорожці підступили до Черкас, оточили там будинок Чорного, схопили його, обвинуватили в зраді й стратили.
Після цього повсталі оволоділи Корсунем, Каневом„Баринеівкою й зупинилися у Переяславі. На придушення повстання з Бара вирушив коронний гетьман Конецпольський.
По дорозі поляки вирізали мешканців Іванців, Плесецького, Димера та інших сіл і міст Подніпров'я не зважаючи ні на стать ні на вік.
У травні почалися запеклі бої між 20 тис. польським військом та ЗО тис. повстанським табором лід Переяславом, які тривали 3 тижні. 25 травня 1630р. повстанці влаштували карателям Тарасову ніч, знищивши Золоту роту, яка охороняла штаб і складалася зі 150 представників найзнач-ніших родів польської шляхти.
Сам Конецпольський ледве врятувався.
Цю подію описано Т. Шевченком у вірші Тарасова ніч.
Розгром польських військ змусив Конещтольського почати переговори з представниками заможного козацтва яке пішло на компроміс.
Т. Трясило не бажаючи йти на угоду зі шляхтою, разом з 10 тис. своїх прихильників відійшов на Запоріжжя.
29 травня 1630р. було укладено Переяславську угоду за якою основні умови Куруківського договору зберігалися, але реєстр збільшувався до 8 тис. чоловік.
Гетьманом реєстрових козаків було обрано Т.М. Орендаренка.
Не зважаючи на підписання мирної угоду в Переяславі, в Україні ще тривалий час відбувалися заворушення, відбувалась партизанська війна проти карателів, але в 1631р. повстання поступово згасає.
Після смерті у 1632р. короля Сігізмунда III козацька старшина послала своїх представників на сейм для участі у виборах нового короля, але їх до цієї справи не допустили.
Новообраний король Владислав IV щоб схилити на свій бік козацьку верхівку й православне духовенство і через них залучити козаків до участі у війні з Росією, що почалась в 1632р. видав
Статті для заспокоєння руського народу, які затвердив сейм у 1633р.. За цими статтями уряд Польщі узаконював існування православної церкви.
Тепер вона офіційно дістала право мати свою вищу православну ієрархію на чолі з митрополитом, православні могли вільно відбувати церковні обряди, споруджувати церкви, відкривати школи, друкарні, братства, обіймати посади.
У 1634р. після закінчення війни Польщі з Росією, польський уряд вирішив збільшити кількість військ на Подніпров'ї для посилення гноблення українського народу.
Крім того, щоб повністю ізолювати Запорозьку Січ від України, поляки вирішили побудувати на Дніпрі міцну фортецю.
Під ерівництвом французького інженера Боплана вже в липні 1635р вона була побудована біля першого Кодацького порога на правому березі Дніпра.
Сильний гарнізон, який складався з 200 німецькії;; найманців на чолі з французьким офіцером Ж. Маріоном не пропускав по Дніпру човнів на Січ.
Порушників заарештовували й відправляли на важкі роботи або в тюрми.
Розуміючи, що без припливу свіжих сил Запорозька Січ не може існувати, запоріжці вирішили ліквідувати небезпеку.
У ніч з 11 на 12 серпня 1635р.
З тис. січовиків на чолі з гетьманом нереєстрового козацтва Іваном Судимою здобули фортецю, зруйнували мури й знищили гарнізон.
Однак через деякий час старшина реєстровців підступно схватили Сулиму і його найближчих соратників. їх було відправлено у Варшаву і там страчено через четвертування. Повстання 1637 - 1638 років

Страта І. Сулими, відзначеного Папою Римським Павлом V золотою медаллю за морські походи проти турків і татар та визволення християнсь ких бранців, очищення реєстру Війська Запорізького від бунтівників та його скорочення до 7 тис. осіб викликали масове обурення та стали приводом до нового повстання, яке очолив П. Бут (Павлюк), Я. Острянин (Остряни-ця), Д. Гуня.
На першому його етапі керівником став полковник реєстровців Павло Бут - учасник зруйнування Кодацької фортеці. У червні 1637р. він разом із загоном запорожців і реєстровців захопив у Корсуні артилерію реєстрового війська і перевіз її на Січ.
Обраний там гетьманом, П. Бут звернувся до українського народу з універсалом, яким закликав усіх вступати до козацтва і в серпні на чолі козацького війська вирушив із Запоріжжя на волость.
Невдозі повстанський рух поширився на все Подніпров'я, особливо на Лівобережжі. Його підтримала частина реєстровців.
Відбувалося масове покозачення населення, яке почало громити панські маєтки, розправлятися з орендарями.
Навіть польський гетьман М. Потоцький мусив визнати, що в Україні всі до останнього покозачились... тут кожний хлоп -козак.
Перелякана шляхта тікала із своїх маєтків до Польщі.
16 грудня 1637р під Кумейками, поблизу Черкас, зійшлися 15 тис. польське військо під проводом М. Потоцького і повстанці, яких було 10 тис. чоловік.
Бій був запеклий.
Козаки успішно відбили 3 штурми, виявивши неабияку мужність, а ті у кого не було зброї, бились голоблями та дишлями.
Навіть після того, як полякам під час четвертого штурму вдалося підпалити козацькі вози з порохом, що вибухнули з надзвичайною силою, козаки утримували свої позиції.
Тільки піздаої ночі бій почав згасати, а на світанку повстанці, які зазнали значних втрат, почали відступати.
Вони дійшли до м.
Боровці, південніше Черкас, де й закріпилися.
Почалась облога, безперервні обстріли й штурми містечка.
Старшина умовила П. Бута погодитися на переговори з М. Потоцьким, під час яких козацький гетьман був підступно схоплений.
Його та ще кількох старшин згодом стратили у Варшаві. Повстанці залишилися без керівництва, проте це не зупинило козаків.
Весною 1638р. вони знову активізували свою боротьбу.
Спочатку повстання очолює Я. Ос-тряниця, потім - Д. Гуня.
Та сили були нерівними, коли на допомогу польському війську прийшли жовніри Я. Вишнецького.
Після поразки в бою під с.
Жовине (Черкаська обл.) повстанці змушені були капітулювати.
Намагаючись взяти козацтво під контроль, польський уряд після придушення селянсько - козацьких повстань у січні 1638р прийняв Ординацію Війська Запорозького реєстрового яка істотно обмежила самоврядування реєстровців:
1) Скасовувалась виборність старшини
2) Ліквідувався козацький суд
3) 11а чолі війська замість гетьмана було поставлено польського
комісара
4) Посади полковників обіймала шляхта
5) Козацький реєстр скорочувався до 6 тис. осіб а всі виключені з
реєстру автоматично ставали кріпаками
Поляки вважали, що цього разу козацтво було зламане остаточно.
Вони відбудували Кодак, щоб тримати в шорах січовиків.
В Україні запанувала реакція.
Період козацької активно змінився десятиліттям золотого спокою.
Проте це був споюй пері • ;ч ю Народ накопичував сили для рішучой боротьби за волю і чекав для цього слушної нагоди.
Отже, посилення польсько і. кого гніту, наступ католицизму та уніатства зумовили в першій воловині XVII ст піднесення антифеодальної та національно - визвольної йв,
Провідна роль у ціх висгупах належала козацтву, до якого приєднувалось селянство.
Як і всі народні виступи, ці повстання не мали далекосяжних цілей і не буди ретельно організовані. До того ж селяни часто відмовлялися воювати за межами своєї місцевості. Далося взнати і соціальне розшарування
козацтва.
Однак кожне нове повстання було могутнішим, організовані пшм ніж попереднє, свідчило про набуття воєнного досвіду, вдосконалення тактики, зміцнення союзу козацтва і селянства.
Тому ті кілька років спокою, які настали після придушення повстань були затишшям перед бурею.