• Название:

    РОЗДІЛ 1 Давня історія України

  • Размер: 0.19 Мб
  • Формат: DOC
  • или



РОЗДІЛ 1. Давня історія України

Найдавніша історія людства ще недостатньо досліджена, багато питань залишається невирішеними.
Первіснообщинний лад був першою формою людського співжиття.
Цей період охоплює час від появи людини до ранньофеодального суспільства.
Характерними рисами первіснообщинного ладу були:
- Низький рівень виробничих сил в економіці;
- В соціальній сфері - общинна рівність у розподілі, кочове життя;
- У політичній сфері - відсутність експлуатації, класів, держави;
- У ідеології - язичництво - віра в богів:

Вогню, Сонця, Дощу.
Про життя людей первіснообщинного ладу ми дізнаємося з археологічних розкопок.
Завдяки знахідкам в Ефіопії, Кенії, Танзанії початок історії людства можна датувати близько 3 млн. років від наших днів.
Залежно від матеріалу знарядь праці вчені розділили найдавнішу історію людства на кілька епох.
I. Кам'яна доба (від появи людини до III тисячолітгя до нашої ери
II. Бронзова доба (ЇЇІ-І тисячоліття до нашої ери)
Ш. Залізна доба (І тисячоліття до нашої ери -1 століття нашої ери) Кам'яна доба

Палеоліт ( від грецьких слів "палайос" - стародавній і "літос" - камінь, поділяється в свою чергу на:
- Ранній палеоліт - від появи людини до 150 тис. років тому ;
- Середній палеоліт - 150-35 тис. років тому; * Пізній палеоліт - 35-11 тис. років тому;
- Мезоліт - 10-6 тис. років тому
- Неоліт - 6-4 тисячоліття до н.е.
На території України первісна людина з'явилася приблизно мільйон років тому.
І, Найдавніші стоянки первісних людей раннього палеоліту (150 тис. рокдв тому) знайдені в Україні поблизу села Лука-Врублевецького під Ка-мянець-Подільським, біля м.
Амвросіївки на Донеччині, с.
Королеве на Закарпатті. Всього було знайдено біля 30 стоянок.
Серед знайдених предметів переважали скребла, рубила, гостроконечники з каменю.
В цей час зароджуються колективи для спільного полювання й спорудження найпростіших жител.
Створюються первісні стада людей, перші форми людських об'єднань за принципом кровнолюдинних зв'язків.
II. У часи середнього палеоліту - 150 - 35 тис. років тому первісні люди продовжували заселяти Україну.
Найдавніші стоянки цього періоду знайдені у печері Кіїк Коба неподалік від Сімферополя, Антонівка на Донбасі, Молодово на Дністрі - всього біля 200 стоянок.
Вирішальним для подальшого розвитку людини було винайдення близько 100 тис. років тому вогню.
III. Докорінно змінилося життя людей на території України в часи пізнього палеоліту - 35-11 тис, років тому.
Центральною подією цієї доби стало завершення процесу фізичного розумового формування людини сучасного, типу - Ното аріеп8 (гомо сапієнс).
Цю людину за місцем першої знахідки ЇЇ кісток у гроті Кро-Маньйон (Франція) називають кроманьйонцем.
В Україні виявлено понад 800 житлових пам'яток цього періоду.
Наивідомшп з них:

Радомишльська стоянка на Житомирщині, Мізинська Чернігівщині, Гінцівська на Полтавщині, Мижиріцька на Канівщині. У поселеннях пізнього палеоліту проживало від 25 до 70 чоловік.
Середня тривалість життя становила 20-23 роки.
На всій території України тоді проживало не більше 25 тисяч людей.
В часи пізнього палеоліту змінилися суспільні форми людського співжиття.
Замість примітивного первісного стада з'являється рід -об'єднання кровних родичів по материнській лінії. На чолі з жінкою (матріархат) заборона шлюбних відносин всередині роду змушувала людей встановлювати контакти з представниками інших родів.
Відбувалося об'єднання родів у племена.
Почалося утворення первіснообщинного родоплемінного ладу.
На цьому етапі техніка виготовлення знарядь праці досягла значкях успіхів.
Кроманьйонці виготовляли кам'яні різці, ножеподібні пластини, наконечники списів, дротики тощо.
Житло споруджували на зразок чуму чи яранги, а також землянки і напівземлянки, використовуючи дерево, кістки Й шкури великих тварин.
Так на будівництво трьох жител та обладнання багаття у поселені Межиріч біля Канева було використано 1753 кістки мамонта.
В цей час виникли давні форми релігійних вірувань:

анімізм - культ предків і вшановування померлих;
магія - віра в те, що закликаннями та обрядами можна вплинути на хід подій;

тотемізм - віра в спільного для конкретного колективу предка із світу тварин чи рослин;
фетишизм - поклоніння предметам неживої природи.
В цю епоху починається процес виникнення трьох основних рас: європеоїдної, негроїдної, монголоїдної.
Помітного розвитку набуло духовне життя людей цього періоду.
IV. Мезоліт (10-6 тис, років тому)
У цей період середнього кам'яного віку розтанув останній льодовик на території Європи.
Остаточно сформувався сучасний ландшафт, рослинний і тваринний світ.
Встановився клімат близький до сучасного.
Зміна умов життя призвела до встановлення складних знарядь праці. Були створені вироби для обробки дерева - долото, сокира, тесло, нові знаряддя з кістки та дерева - ножі кинджали, списи з крем'яними пластинами, списи.
Винайдення лука й стріл - стало центральною подією цього періоду, бо завдяки їм дичина стала постійною їжею, а полювання - однією зей праці. У цей період почали приручати диких тварин, насамперед а потім свиней.
Риболовство займало важливу роль у житгєддяльн дини.
Були винайдені гачки, сіть з поплавками, човни, видовбані плоти зі зв'язаних колод тощо.
У період мезоліту почалася корінна пере дова родових і сімейних стосунків.
Зростає економічна роль парної сім'ї
Стоянки мезолітичної епохи виявлені у багатьох місцях Східної Європи.
В Україні їх понад 1000. Цікавою пам'яткою цієї доби є печера поблизу с.
Баламутівка на Буковині, стіни якої розмальовані зображеннями людей та звірів, мисливців, танцюючих чаклунів.
Відомі також стоянки Журавська на Чернігівщині, Гребенківська на Одещині, Фатьма-Коба і Мурзак-Коба в Криму та інші.
V. Неолітична революція.
Неоліт ( VI - IV тис, до н.е.).
Новий кам'яний вік протягом цієї доби в житгі людства відбувся якісний поворот від збирання дарів природи й примітивного полювання, люди перейшли до обробітку землі й розведенню свійських тварин.
Британський вчений Г. Чайлд невипадково назвав цей процес неолітичною революцією.
В Україні археологи виявили майже 500 осередків життя періоду неоліту.
Найвідомішими пам'ятками неолітичної культури є Кам'яна могила поблизу Мелітополя, с Микільська Слобідка на Київщині, с.
Бондариха на Сіверському Дінці, с.
Сокільця Винницької області тощо.
Неолітична революція характеризується такими рисами:

1. Перехід до осілого способу життя, який обумовив заняття землеробством і скотарством.
Такий стан життя давав змогу мати запас харчів і
будувати постійне житло.

2. Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці. Люди цього періоду почали робити крем'яні сокири, великі ножі, наконечники списів з двобічною обробкою, леза та долото, навчилися шліфувати, свердлити й розпилювати вироби.

3. Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів.
В цей час виникає виробництво керамічного посуду, прядіння, а згодом і ткацтво.

4. Суттєві зрушення відбулися в демографічній сфері. Унаслідок поліпшення харчування подовжилася тривалість життя людини.
В середньому її вік становив уже ЗО - 32 роки, середній зріст 170 см, а вага 75 кг.
Люди мали світле волосся.
Населення землі зростає з 5 до 80 млн. чоловік.

5. Свійські тварини стали використовувати як тяглову силу.

Отже в період неоліту зародилась селянська цивілізація яка незаба-ом стала панівною в Європі і Україні.
X Енеоліт (IV - ДІ тис, до н. є.).
Трипільська культура.
Перехідним зм від кам'яного періоду до металічного був енеоліт - мідно -ам яний вік коли поряд з кам'яними почали виробляти знаряддя праці з міді. Найвищого розвитку в цей період досягло осіле населення Правобережної України, Молдови у Межиріччі, Дніпра і Дністра.
Люди навчалися обробляти мідь.
Згодом з'явилися копальні мідної руди на Донбасі. В енеоліті відбувається перший великий суспільний поділ праці в основі якого лежало виділення пастуших племен.
Тяжіючи до осілості, землероби винайшли рало, змайстрували стіл, склали піч, побудували великі укріплені поселення, а скотарі приручили коня, експлуатували колісний транспорт, удосконалювали зброю. Трипільська культура (IV- III тис до н. є.).

В добу енеоліту на території України була поширена пишна й квітуча культура яку вперше виявив при розкопках 1893 - 1906 р. на територіях Обухівського й Кагарликського районів Київської області археолог В.В. Хвойка.
Свою назву вона дістала від с.
Трипілля.
Походження цієї культури не з'ясовано.
Одні вчені вважають, що її залишили місцеві племена бі-ро-дністровської культури, інші стверджують, що її носіями були прийшлі племена з Балкан чи Східного Середземномор'я, а дехто дотримується
думки, що вона з'явилася в результаті злиття як місцевої, так і привнесе ноїкультур.
Які ж головні особливості трипільської культури!?
1_, Швидкі темпи освоєння трипільцями нових територій.
Від 50 тис квадратних км. на ранньому етапі, до 190 тис. квадратних км. на завершальному.
Трипільці селилися у басейнах рік і залишали після себе як невеликі поселення так і поселення велетні. Найбільшим поселенням в Європі цієї доби вважається Майданецьке поселення на Уманщині. Вчені вважають що воно займало територію до 400 га., а його населення становило від 10 до 20 тис. осіб.
2, Довготривалим періодом поступового розвитку.
Від 1500 до 2000 тис. років без значних змін основних рисах культури.
X За своїм походженням трипільська культура хоч і була пов'язана з Балкано - Нижньодунайським регіоном, але в процесі поширення на нові східні території включила в себе елементи місцевих культур.
4 Це була культура пересувних хліборобів.
Кожні 50 - 80 років трі пільці залишали засновані поселення через виснаження ґрунту, мівки часто спалювали.
5^ Ця культура була крайньою ланкою північно -ських культур що підгримувала зв'язки з найбільшим у Старо дав світі ареалом скотарських культур євразійських степів.
Трипільське населення жило в постійних оселях, які являли собою чотирикутні будинки: у землю були вбиті дубові стовпи, а між ними поставлені стіни з плетеного хмизу, обмазані глиною.
У хаті будували велику піч, а біля неї лежанки з випаленої глини.
Стіни і піч іноді розмальовували.
Домівки були, як одно - так і дво -, навіть три - поверхові. Основним заняттям трипільців було землеробство.
Вони сіяли жито, пшеницю, просо, ячмінь.
Займались також скотарством.
З домашніх тварин розводили рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней.
Знали прядіння і ткацтво, виліплювали руками і опалювали в печах глиняний посуд.
Гончарні вироби мали орнаменти, що складалися із символічних малюнків у вигляді спіралей, трикутників, кіл, фігурок людей та тварин.
Вчені вважають що ці малюнки є початком письменності.
Доля трипільських племен остаточно не з'ясована.
Частина істориків вважають, що трипільці є прямими предками українського народу. Інші це твердження заперечують.
Але як би там не було, потрібно зазначити, що трипільська культура залишила помітний слід у подальшому формуванні українського народу, що знайшло відображення в гончарстві, різьблені по дереву, вишивках, писанках тощо. Доба бронзи (II тис. до н.е. - початок І тис. до н.е.).

Наступний період української історії відрізнявся від попереднього багатьма рисами.
Насамперед - це винайдення й поширення виробів із бронзи.
Бронза була першим штучним металом, вона являла собою сплав міді й олова (подекуди олово заміняли сурмою, свинцем, або миш'яком).
Бронзові вироби були твердіші за мідні й тому замінили їх.
Однак і вони не могли витіснити кам'яні знаряддя праці та зброю й існували поряд з ними протягом кількох тисячоліть.
Спочатку бронзові речі та зброя надходили в Україну з Кавказу, а потім з Карпато - Дунайського регіону.
На території України досліджено багато майстерень де виготовляли бронзові речі. Так біля села Волоське в Надпоріжжі знайдено близько 70 кам'яних і глиняних матриць для виготовлення 17 предметів - серпів, ножів, сокир, кинджалів тощо.
Велика кількість скарбів бронзових виробів була знайдена в Причор-змор'ї, Закарпатті, Північне Причорномор'я за кількістю відкритих мета-ійних майстерень з численними матрицями не має собі рівних.
Залишки іалень міді виявлено в басейні р.
Бахмут, притоки Сіверського Дінця, поблизу м.
Артемівська Донецької області, біля сіл Климівка, Мідна Руда.
Для цього віку важливим було:
- завершення відокремлення скотарства від землеробства;
- посилення ролі кочового скотарства;
- набуло поширення орне землеробство;
- зростання продуктивності праці й створення умов для майнової нерівності;
- посилення ролі батьківського права в роді. На цій основі відбувся перехід від матріархату до патріархату, де рід уже складався з ряду сімей які вели своє походження по батьківській лінії. Доказом посилення влади чоловіка в сім'ї і роді - є парні поховання чоловіка і жінки епохи катакомбної культури, де наявні сліди насильницького умертвіння жінки.
Отже, в цей період первісне суспільство вступило в період розкладу, зміцнювалась патріархальна сім'я, поглиблювалася майнова нерівність общинників, з'явились багаті і бідні, виникла приватна власність, а з нею почали зароджуватися класи.
В деяких країнах виникають рабовласницькі держави, але на території України ще зберігався первіснообщинний лад. Залізний вік (І тис. до н. е. - перші століття н. е.)

Нова епоха в історії людства пов'язана з винайденням заліза, з яким за міцністю не могла конкурувати ні мідь ні бронза і масовим використанням залізних знарядь праці і зброї.
На території України використання заліза почалося в XI - IX ст. до н. е.
У кургані поблизу Каховки були знайдені залізні кинджали.
Залізний вік створив нові технічні можливості для спеціалізації ремесел.
Це призвело до другого великого поділу праці: ремесло відокремилось від землеробства.
Завдяки появі заліза перед людством відкриваються нові перспективи, відбуваються докорінні зміни в суспільстві - завершується розклад первіснообщинного ладу, активізується процес класоутворення.
Характерними рисами цього періоду були:

1. Значні міграції населення;
2. Посилення торгівельних зв'язків;
3. Становлення приватної власності;
4. Поступова майнова диференціація суспільства;
5. Перетворення сім'ї на господарську одиницю;
6. Витіснення родової общини територіальною;
7. Виділення військової еліти;
8. Утворення організованих воєнно - політичних об'єднань;
9. Зародження державності.
З початком залізного віку на арену всесвітньої історії вийшли народи півдня Європи, відомі нам під їх власними іменами - кіммерійці, скіфи, сармати, таври, фракійці, стародавні слов'яни.

Кочові народи на території України Кіммерійці IX - VII ст. до н. е.

Серед народів, які населяли територію Північного Причорномр'я, Криму і Кавказу першими в писемних джерелах називаються кіммерійці, Давньогрецький поет Гомер у поемі Одісея писав, що їхня країна знаходиться біля входу до потойбічного світу:

Закотилось сонце й покрилися тьмою усі шляхи, а судно наше досягло кінця глибокого океану.
Там народ і місто людей кіммерійських... Реальність цього народу підтверджують і ассірійські клинописні джерела.
В 722 - 715 рр. до н. е. вони зафіксували перемогу кіммерійців над урартським царем Руссою.
Значно більше відомостей про кіммерійців міститься в працях видатних істориків давнини Геродота, Стратона, Птоломея, які описували життя кіммерійців в наступні часи.
Виходячи з їхніх творів, а також з археологічних знахідок наших вчених, можемо зробити висновок , що головним
заняттям кіммерійців було кочове скотарство.
Головне місце в ньому посідало конярство, що забезпечувало верховими кіньми воїнів та чабанів, давало значну частину продуктів харчування.
Крім того кіммерійці здавна займалися землеробством, були вправними металургами, виготовляли скляний та керамічний посуд, прикрашений кольоровими інкрустаціями.
Майже всі знайдені досі знаряддя праці та озброєння кіммерійців виготовлені з бронзи.
Проте слід зазначити, що зустрічаються також вироби виготовлені із заліза.
Прикладом майстерності кіммерійців може слугувати меч довжиною 1 м. 8 см. з бронзовою рукояткою, знайдений у Субботів-ському городищі на Чигиринщині.
Відома українська дослідниця нашої історії Н. Полонська-Василенко вважала, що кіммерійці були першим народом, який управлявся царями, що вийшли з родової і племінної знаті. .-
Кіммерійським царям і знаті належала вся повнота влади в державі, ш була рабовласницькою.
До якого ж етносу належали кіммерійці? Це питання залишається відкритим і сьогодні
Більшість вчених схиляється до висновку, що вони є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів.
У VII ст. до н. е.
Кіммерія розпалася внаслідок вторження сильного об'єднання скіфських племен, які витіснили кіммерійців за межі Причорномор'я. Таври

Майже одночасно з кіммерійцями на півдні Криму існувала держава таврів Таврика ( IX - І ст. до н е.).
Вона так само як і Кіммерія була рабовласницькою.
Влада у Таврищ належала родовій аристократії. Навколо своїх поселень таври споруджували могутні укріплення.
Разом із сусідами - скіфами вони воювали проти грецького міста-держави Херсонеса, що намагалася захопити землі Таврики.
Доля таврів склалося трагічно.
У II ст. до н. е.
Тавріку завоював пон-тійський цар Мітрідат V Євпатор, а у другій половині І ст. до н. е. її захопили римські війська.
З ім'ям таврів сучасники називають нинішній Кримський півострів Таврі дою, Таврікою, Таврією. Скіфи.
VII - III ст. до н. е.

Проживали на території Північного Причорномор'я, а частково також у Криму. Ім'я скіфів стало збірною назвою для різних племен, а всю територію півдня між Доном і Дунаєм стали називати Скіфією, або Великою Скіфією.
Скіфськими землями протікали Борисфен (Дніпро), Гіпаніс (Південний Буг), Тирас (Дністер), Танаїс (Дон), Істр (Дунай), Пороста (Прут) та інші ріки.
Відомості про основні племена які входили до цієї держави подає грецький історик Геродот (V століття до н. е.) у своїй книзі Історія.
Він представляє Скіфію як квадрат зі сторонами в 20 днів путі. На його думку наймогутнішим і найчисельнішим племенем були царські скіфи, які вважали інших скіфів своїми рабами.
Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і Нижнього Дону, а також у степовому Криму.
На правому березі Нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники. між Інгулом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи-землероби.
У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія знаходилися еліно-скіфи.
На північ від царських скіфів у степовій смузі України розташов\ валися скіфи-хлібороби (орачі).
Як бачимо, що сама назва скіфських мен свідчить про те, що і скіфи-землероби і скіфи-орачі займалися землеробством, жили осіло, вирощували пшеницю, просо, сочевицю, цибулю, часник.
Значну частину хліба вони продавали грецьким колоніям.
Сюфи-кочівники, на думку Геродота, нічого не сіють і не орють.
Вони випасали величезні стада худоби в степах, розводили коней, корів тощо.
Жили кочові скіфи в критих возах, пересуваючись зі стадами худоби степом.
Царські скіфи - займалися військовою справою, збирали данину з підлеглих племен.
Значною подією в історії скіфів була війна проти перського царя Да-рія І (близько 513р. до н.е.).
В цій війні скіфи виявили воєнну хитрість, виучку та хоробрість.
Вони не тільки вистояли, а й змусили ворога рятуватися втечею.
їхні успіхи у воєнних діях значною мірою були обумовлені наявністю у них найдосконалішої для тієї доби зброї. Скіфські воїни вирізнялися хоробрістю, ненавистю та жорстокістю до ворогів і одночасно військовою дружбою, побратимством та стійкістю.
У скіфів швидко виникло ремесло.
Ремісники володіли технологією виплавки міді, заліза, срібла та золота.
Про це зокрема свідчать археологічні знахідки предметів розкоші, золотих речей - браслетів, чаш, ваз, золотих блях і славнозвісна скіфська пектораль.
Ці речі були знайдені у так званих царських курганах.
Серед них найбільші кургани Чортомлицький і Солоха (IV століття до н. е.), розкопані біля Нікополя Дніпропетровської області, Куль-Оба недалеко від Керчі в Криму, а також Гайманова могила і Товста могила IV ст.. до н. е. в Запорізькій обл.
Пануванню скіфів у Північному Причорномор'ї поклала край міграція сарматів із-за Дону на Захід наприкінці II - на початку Ш ст. н.е.
Скіфія як політичне об'єднання перестала існувати.

Сармати Ш ст.. до н. е. - Ш ст.. н, е.

У Ш столітті до нашої ери в Північне Причорномор'я почали проникати іраномовні сарматські племена ті Сходу.
До складу сарматського об'єднання входили військово - політичні союзи племен язигів, роксола-нів, сіраків, аорсів, аланів.
Ці племена сформувалися у поволзько-приуральських степах, а на рубежі нашої ери вони повністю освоїли степи між Доном і Дніпром, іноді проникаючи аж до Південного Бугу та Дунаю.
Шість століть сармати панували в степах Північного Причорномор'я.
У
масі сармати були кочовими скотарями, їхні житла, зброя майже не іялась від скіфських.
Жили сармати в, а осіли сармати кібітках -орачі ггах.
Назва сарматів походить, можливо, від іранського слова сао-, що означає - перепоясаний мечем.
Головним предметом їхнього культу був меч - уособлення Бога війни.
Сарматська кіннота вважалася непереможною.
Головним політичним центром Сарматії було м.
Танаїс, розташоване в гирлі Дону, очолював державу цар.
Сарматія вела постійні завойовницькі війни і тримала в покорі сусідні племена.
Сармати підгримували економічні зв'язки з грецькими та римськими містами Північного Причорномор'я.
Сарматський період закінчився на території України в середині Ш ст. н. е. внаслідок експансії готів і гунів. Готи І - ПІ ст. н. е.

Одне з найбільш відомих в історії Європи часів пізньої Римської імперії східногерманське племінне об'єднання, походженням з району Гот-ланда (Ютландія).
Опанувавши І - III.ст, північні райони сучасної Польщі, розділилися на дві частини - остготів і вестготів.
Остготи у III ст. пройшли через землі України на Дон, а звідти на Балкани, а вестготи дійшли до кордонів Римської імперії. На території України готи проживали від кінця П до рубежу IV - V ст. створивши державу Германаріха - нетривке політичне об'єднання підкорених
зо
слов'янських, пізньоскіфських, дакійських та сарматських племен.
На території України збереглися залишки археологічних знахідок, які увійшли до складу черняхівської культури.
Кінець панування готів у Східній Європі наприкінці IV ст. поклали гуни.
Під тиском гунів і слов'ян готи покинули територію України.
Окремі острівці їхніх поселень збереглися лише у Криму. Гуни-з IV до 451 р.

Кочові тюркомовні племена, які з'вилися в степах України, витіснили готів і відкрили епоху Великого переселення народів у процесі якого значною мірою сформувалася сучасна політична карта Європи.
Наприкінці IV століття західні гуни розгромили сарматів і захопили їх землі, пізніше оволоділи Боспорським царством, вдерлися через Кубань у Північне Причорномор'я, де перемогли остготів і досягли Наддніпрянщини.
Тут вони створили міцне державне об'єднання і звідси здійснювали походи на дунайські провінції Риму.
У Центральній Європі гуни підкорили германські племена герудів, гепідів, остготів.
Визначним полководцем гунів був Аттілла, який з здійснив похід на Рим, але в битві біля м.
Труа його армія була розбита 453 р.
Аттілла помер, а невдовзі його імперія гунів розпалася. Античні цивілізації Північного Причорномор'я ї VIII-VI ст. до н.е.
Важливу роль в історії України відігравали торгівельні й культурні зв'язки з країнами Європи, які починаючи з VШ ст. до н.е. почали колонізацію Північного Причорномор'я.
Які ж причини цього явища:
- до переселення на нові землі греків змушувала воєнна агресія з боку персів і лідійців;
- в нових землях греки шукали джерела сировини;
- перенаселення в Греції змушувало надлишок населення мігрувати;
- нестача землі в метрополії штовхала до освоєння нових територій;
- надлишок продукції змушував греків шукати нові риніт збуту;
- в процесі соціальної боротьби переможені мігрували на нові землі.

Освоєння Грецією території Північного Причорномор'я можна поділити на чотири етапи:

На І етапі - середина VII ст. до н.е.
переселенці закладають міста Істрію у пониззі Дунаю та Борисфен на сучасному о.
Березань біля м.
Очакова.
У 2006р. автор побував на розкопках цього міста.
На II етапі - перша половина VI ст. до н.е.
Розвиваються старі і засновуються нові міста Ольвія поблизу сучасного с.
Парутине, Очаківського району, Миколаївської області та Пантікапей (Керч), Феодосія.
На III етапі - II половина VI- початок Уст, до н.е.
з'являються міста Тір (Білгород - Дшстровський).
Кергіштід (Євпа-торія).
На IVетапі (Уст, до н.е.)
виникає Херсонес Таврійський (поблизу Севастополя).
V ст. до н.е.
Пантікапей підкорив своїй владі міста Фанагорію, Ті-, Корокондаму (понад 20 міст - держав і колоній) Керченського і ького півостровів та Кубані й утворив Боспорське царство. 5лаі одатність клімату греки назвали Чорне море Понтом Евксін грецького - гостинне море), а Азовське - за назвою місцевих племен меотів - Меотійським морем.
Розквіт грецьких міст - держав припадає на V - IV ст. до н.е., після чого починається їх занепад.
Державний лад грецьких міст Причорномор'я грунтувався на тих же засадах, що й політичний устрій античних полісів Греції. За формою правління це були рабовласницькі демократичні або аристократичні республіки.
Причому, якщо в V - II ст. до н.е. тут переважав демократичний елемент і вирішальну роль у політичному' житті відігравав демос (народ), то, починаючи з І ст. до н.е., основні важелі управління фактично опинилися в руках невеликої групи аристократичних сімей, влада зосереджується у нової рабовласницької аристократії, демократична республіка замінюється аристократичною.
Вищим органом державної влади у грецьких містах - колоніях були народні збори в яких брали участь тільки повноправні громадяни, яким виповнилося 25 років.
Раби, чужоземці, жінки позбавлялися можливості брати участь в управлінні. Народні збори, наділені законодавчими функціями, приймали декрети, постанови, вирішували усі найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики.
До компетенції народних зборів входили також вибори посадових осіб і контроль за їхньою діяльністю.
Значну роль в управлінні відігравала також Рада міста, яка обиралася народними зборами і була постійним виконавчим органом влади.
Вона готувала рішення народних зборів, підбирала кандидатів на виборні посади, контролювала діяльність виборних посадових осіб.
Третьою ланкою управління грецьких міст - колоній Північного Причорномор'я були виборні колегії - магістратури або окремі посадові особи - магістрати.
Вони опікувалися фінансами, роботою судових установ, військовими справами.
Найбільш впливовою серед міських магістратур була колегія архонтів, яка керувала іншими колегіями, могла скликати в разі потреби народні збори.
Яскравим прикладом розвитку грецького міста - поліса є Ольвія, що в перекладі означає - багата, щаслива.
Про існування цього міста ми знаємо із археологічних розкопок, які проводилися з1901 до 1915р. під керівництвом Б.Фармаковського, а з 1971р.,Ольвійську експедицію очолював С.Крижицький.
Автор цього посібника неодноразово бував на території Ольвії, купаючись у затопленій частині міста, в Бугському лимані знахо див велику кількість простих амфор, а у відвалах розкопок -суду і залізні наконечники стріл.
У 2006р. я побував на екскурсії в Ольвії і ознайомився з останніми знахідками сучасних археологів.
Більша частина знахідок з Ольвії зберігається в Ольвійському залі в Ермітажі (Санкт - Петербург), а також в Московському історичному музеї, в Одеському археологічному музеї і Ольвійському заповіднику створеному у 1924 році.
Особливий розквіт Ольвії припадає на V - IV ст. до н.е.
Площа міста сягала 50 га, незатоплена частина - 33 га, а кількість жителів 15 - 20 тис. чоловік.
Місто складалося з кількох районів - Верхнє, Терасне, Нижнє. Вони з'єднувалися широкими кам'яними східцями і похилою вулицею.
Місто було захищене потужними стінами товщиною до 4 м і баштами.
Вулиці міста пересікалися під прямим кутом і замощувалися камінням і черепицею.
У місті були проведені водопровідні канали і колодязі. У центральній частині Верхнього міста була розташована головна площа -агора.
Тут знаходились будинки органів державної влади, театр, скарбниця.
В північній частині міста знаходились храми Аполлона, Зевса, Дельфі-нія.
Будинки місцевих жителів були кам'яні, а у заможних - з колонадами і фресками.
За межами міста був розташований могильник, який займав понад 500 га.

У Нижньому місті знаходилась гавань, ремісничі квартали і рибний
ринок.
Ольвійці мали тісні зв'язки т скіфами, сармати, фракійцями.
Ольвія у великій кількості вивозила зерно, продукцію тваринництва, хутра, а ввозила переважно прянощі, маслини, вино, олію, святковий посуд тощо.
Після встановлення в 40-их рр.
V ст. до н.е. скіфського протекторату над містом склад населення поповнився за рахунок скіфів.
У місті було побудовано палац скіфського царя Скіла.
В V ст. до н.е.
Ольвія мала договір про подвійне громадянство з Мілетом.
Вона входила до складу Афін-ського морського союзу.
У 331 р. до н.е. жителі міста відбили напад Зопірюна, полководця Олександра Македонського.
За допомогою Мпрідата VI Євйатора Ольвія звільнилася від скіфського протекторату.
У 48 р. до н.е. готи на чолі з царем Буребістсю захопили і зруйнували місто.
Відбудоване за допомогою скіфів воно було значно меншим за розмірами і не відповідало колишній ролі. В І ст. н.е.
Ольвія була в залежності від скіфських царів Фарзоя і Інексімея.
В III ст. н.е. нове економічне піднесення міста було перервано навалою готів.
На початку IV ст. н.е. напади гунів призели до остаточного знищення Ольвії .
Приблизно теж саме переживало й Боспорське царство.
Економічна криза середини II ст. до н.е. послабила міць держави.
Особливо згубним для царства виявилося повстання рабів під проводом Савмака, що спалахнуло в Пантікапеї у 107 р. до н.е.
Виступ було придушено, але колишнього процвітання Боспору повернути не вдалося.
У І ст. н.е. грецькі міста - держави здебільшого потрапляють в залежність до Римської імперії. Проіснували вони до IV - V ст. н.е., коли внаслідок загального занепаду рабовласницької системи і під ударами сусідніх племен дедалі більше втрачали своє значення і врешті занепадаєш.
Таким чином рабовласницькі держави Кіммерія, Гаврика, Скіфія, Сарматія, грецькі міста - держави і Босфорське царство були першими державними утвореннями, що виникли на території України
Звичайно, вони не були українськими, але значною мірою вплинули на процеси зародження, формування і розвитку майбутньої Української держави.
Слов'яни

Одним з найбільших і найдавніших народів, що населяв Європу, були слов'яни.
ВЄвропі сьогодні проживає понад 230 млн. слов'ян.
Історія походження слов'ян сягає в сиву давнину - кінець бронзового - початок залізного віку.
Походження народів та виникнення їх держав постійно викликають підвищений інтерес у суспільстві. Адже кожна людина хотіла би знати історію походження своєї нації і держави.
Сьогодні, коли Україна стала незалежною державою, набуває особливого значення розв'язання таких складних наукових питань, як походження українського етносу, визначення його місця в колі слов'янських народів, формування етнічної території, виникнення особливостей мови, своєрідності культури, політики.
Серед наукових концепцій та гіпотез походження українського народу.
Найбільш поширеними є такі:

Проросійська що має чітко визначену великодержавну, антиукраїнську спрямованість зміст якої полягає в тому, що окремого кого народу ніколи не було, це лише складова, бездержавна, малоросійська частина народу великоросійського;

Концепція давньоруської спільної колиски - Триєдиної Р\ суть якої полягає у твердженні, що українці разом з росіянами і білорусами виникли з єдиного кореня - давньоруського народу, творінням якого була Київська Русь; Автохтонна кониепиія. яка проголошує український народ автохтонним на своїй землі ще з часів сивої давнини ( від грецького аутос -сам, хтонес - земля, належний за походженням до даної території, місцевий).

Український народ, на думку авторів автохтонної теорії, розвивався автономно на своїй власній території.
Відомий історик М. Маркевич у своїй праці Історія Малоросії розглядає минуле українського народу відокремлено від історії народу російського.
Автор стверджує, що малоросійський (український) народ походить від іншої, ніж народ великоруський, племінної основи.
Таку ж думку підтверджує український історик М.Костомаров у своїй праці Дві руські народності. Видатний український історик М.С. Грушевський підтримав і поглибив автохтонну теорію походження Українського етносу у своїй Звичайній схемі руської історії й справі раціонального укладу історії східного слов'янства.
На думку М. Гру шевського, етнічні початки українців просліджуються на території сучасної України ще з неолітичних часів.
Таким чином, факт існування давньоруської народності ним не заперечується, а розклад загальнослов'янської спільноти відразу приводив до утворення трьох етнічно близьких, але відособлених східнослов'янських народів.
М. Грушевський у своїх працях наголошував, що порогом історії українського народу слід назвати IV ст. н.е.
До цього часу племена на ос-нові яких сформувався український етнос були фактично лише частиною слов'янської групи племен.
Розселення українських племен на їх нинішній території співпадає з початком їх історичного життя.
Століття, що наступають після розселення, підготовляють державну організацію, історія якої складає головний зміст першого періоду життя українського народу
- писав М.Грушевський у праці Нариси історії українського народу.
Найдавніші відомості про давніх слов'ян зводяться до того , що вони займали територію між Дніпром і Дністром, Прикарпаттям і аж до Вісли. їх історію можна починати з II тис. до н.е.
З праслов'янами пов'язуються вче-шми ряд археологічних культур Черняхівська І тис. до н.е. - чорноліська, висоцька та інші, виявлені в басейнах Дніпра, Дністра й Західного Бугу.
В численних джерелах перші згадки про ранньослов'янські племена устрічаються у творах римських вчених І - II ст. н.е.
Плінія Старшого, Та-аіта, Птоломея, де слов'яни ще фігурують під іменем венеди (венети) і займають територію Східної та Центральної Європи між Дніпром і Віслою, від степів Північного Причорномор'я до узбережжя Балтійського моря.
Про слов'ян подають відомості візантійські автори VI - VII ст. Прокопій Кесарійський, іоанн Ефеський та ін.
Вони говорять про склаві-нів - західних слов'ян і антів - східних слов'ян, які займали територію між Дністром на заході і верхов'ями Дону на сході.

Хто ж такі анти?
У книзі готського історика Йордана про Походження і діяння готів повідомляється про те, що анти являли собою частину слов'ян - венедів, що вони найхоробріпгі і живуть над луком Чорного моря, від Дністра до Дніпра а ці ріки віддалені одна від одної на багато днів ходу.
Перша згадка про антів у писемних джерелах датована 375, остання - 602р. н.е.
Мовою антів, на думку лінгвістів , була слов'янська. Імена вождів
(Бож, Мезамир, Лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські.
Культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення Ц
Релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом І віра східних слов'ян.
Зважаючи на ці риси, частина істориків О. Шахматов, М. Погоди, С, Соловйов справедливо вважала антів протослов'янами або просто
слов'янами,
На відміну від російських вчених українські історики М. Гру шевський, В. Щерабаківський вважали, що анти прямі предки українського
народу.
За твердженням сучасного українського історика М, Брайчевського,
самі себе ці люди називали полянами 9 степові люди - сармати — знали і під назвою шггів, тобто крайніх, тих, що живуть на краю, окраїнних людей.
Цілком можливо, що саме звідси, від цих окраїнних людей 1 антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.
Як свідчать писемні та археологічні джерела анти з давніх давен жили у демократії. Все, що для них корисне чи шкідливе, вони вирішують спільно.
Живуть вони в убогих хатинах Усі ці люди високі на зріст І надзвичайно сильні. Більша частина земель зе істром(Дунасм) належать їм
Головним заняттям давніх вяов'ян було землеробство.
Вирощували пшеницю, ячмінь жито, просо, гречку, горох.
Займалися слов’яни скотарством, рибальством і мисливством Розвивалися також ремесла, особливо виплавка з болонки руди заліза, виробництво металічних знарядь, виготовлення глиняного посуду, ювелірне виробництво.
Розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля, зокрема з римськими провінціями.
Слов'яни вивозили хліб, худобу, лісові вироби, а також рабів.
Ввозили олію, вина, посуд, художню кераміку.
Оскільки в середині І тис. н.е. у східних слов'ян відбувався швидкий розклад первіснобудинного ладу і виникали класи, у них з'являються елементи державності.
У перші століття нашої ери слов'яни боролися проти готів, у Ш ст. воювали проти Римської імперії.
У VI ст. слов'янам довелося вести війни проти аварів.
У цей як період слов'янські племена почали тривалі балкансью війни з Візантією.
Внаслідок цього північна частина Балканського півострова стала слов'янською Тут виникли такі слов'янські держави як Болгарія, Сербія, Хорватія.

Східнослов'янські племена в VI- IX ст.

Східні слов'яни у VI - IX ст. займали величезну територію Східної Європи - від Карпат до Оки і від Ладоги до Чорного моря.
Про територію
розселення слов'ян розповідається у відомому літописі Нестора Повість временних літ.
На території сучасної України проживали такі племена:
— поляни заселяли сучасну Київщину і Канівщину
— древляни - Східну Волинь
— сіверяни - Дніпровське лівобережжя
— уличі - південне Подніпров'я і Побужжя
— хорвати Прикарпаття та Закарпаття
— волиняни(бужани) - Західна Волинь
— тіверці - землі над Дністром
Північно - східну російсьі :оюзів слов'янських племен скла-
дали такі племена:
— словени, або ільменські слов'яни жили на півночі в басейні озера Ільмень і ріки Волхов
— кривичі - у верхів'ях Дніпра, Західної Двіни і Волги
— в'ятичі - по верхній і середній течії Оки та Клязьми
— Радимичі - між верхів'ями Дніпра і Сожу
До західної-білоруської групи слов'янських племен входили такі племена:
— полочани жили по річці Полоті, притоці Західної Двіни.
— Дреговичі (від слова дрегва - болото) жили між Прип'яттю і Західною Двіною на території Полісся.
Історики тривалий час вели дискусії з приводу того, що являли собою в дійсності племена Нестора — Літописця і поступово прийшли до висновку, що ці племена були насправді великими союзами, початок формування яких можна датувати не пізніше УІ-УПст. н.е.
В прцесі подальшої консолідації у VII XI ст.. виникли ще ширші політичні об'єднання східних слов'ян, своєрідні надсоюзи.
В арабських джерелах згадується про існування в цей період трьох таких великих політичних центрів:

Куляби (Куя-вії), Славії та Артанії. Майже всі дослідники сходяться на тому, що Куявія чи Куяба - Це Київська земля з Києвом.
Славію, як правило бачать в землі ільменських слов'ян, головним містом яких у XI ст. став Новгород.
Арташя на думку історика В. Шевчука, це Ростово — Суздальська земля, разом із землею, що простяглася до Біло озера.
Нестор - літописець у Повісті временних літ особливу увагу приділяє племінному об'єднанню полян.
За літописом саме з цього племені були перші київські князі - брати Кий, Щек і Хорив, з приходом яких і почалося будівництво Києва, що отримав назву на честь старшого Кия.
Верховним органом самоврядування було віче.
Подальший розвиток родоплемінної організації зумовлював появу спочатку виборної, а пізніше спадкової князівської влади, що була вищим виконавчим органом племінного управління.
У результаті постійної військової активності племен й зростання суспільно - політичного значення князівської влади навколо князя збиралася дружина, основним заняттям, якої була служба в князівському війську.
Військові вожді - князі разом з дружиною жили в укріплених городищах котрі з часом перетворювалися в міста (Київ, Чернігів, Галич та ін.)
Господарство східних слов'ян базувалося на землеробстві, техніка якого піднялася на вищий рівень.
Землю обробляли плугом з залізним наральником.
Тяговою силою були коні, воли.
У землеробстві практикувалася перелогова система, хоча для лісостепової зони були характерні дво і трипілля.
Слов'яни вирощували жито, пшеницю, ячмінь, просо, горох, гречку та інші культури.
Врожай збирали серпами та косами, зерно молотили на ручних жорнах.
Одночасно з землеробством східні слов'яни займалися скотарством, мисливством, бортництвом, рибальством, а також різними ремеслами - ливарним, ковальським, гончарним.
З розвитком економіки активізувалася торгівля.
Праукраїнці підгримували традиційні торгівельні зв'язки з причорноморськими, прикаспійськими містами.
Наші купці добре знали шлях до Криму.
Особливо жвавими були торгівельні зв'язки з Візантією шляхом із варяг у греки.
З території України вивозилися на продаж хутро, мед, віск, невільників.
Натомість завозили з Візантії та Греції коштовні тканини, прикраси, посуд, вироби із заліза.
З хазарського каганату і Арабського халіфату -шовк, одяг, металеві вироби, прянощі тощо.
В основі релігійного світогляду давніх слов'ян був культ природи.
Боги уособлювали явища природи і космосу, а з часом і суспільні процеси.
Головними богами у слов'ян були:
- Даждьбог - бог Сонця
- Перун - бог грому
- Сварог - бог неба
- Стрибог - бог вітру
- Род - бог природи та землеробства
39
- Велес - бог худоби
- Ярило - бог весни
- Марена - богиня смерті
- Лада — богиня1 любові і краси
Крім цього слов'яни вірили, що у воді живуть русалки і водяні, у полі - мавки, у лісі - лісовики, у хатах - домовики, у болотах - дідьки! Святкували слов'яни середину зими (свято Коляда), весною співали веснянки, а літом відзначали Купалу.
Священним деревом для слов'ян був дуб. Заснування Києва

Головним містом полянського сходу став Київ.
Його території почали заселяти ще за кам'яного віку.
В часи неоліту, міді та бронзи тут проживали люди.
Сучасні дослідники вважають, що Київ як місто, виникло у II половині V століття.
Саме в цей період на Замковій горі існувало поселення.
Археологами винайдено візантійські монети в глиняному посуді часів Юстиніана І (527-566 р.р.).
В районі старокиївської гори досліджено з ліпною корчацькою керамікою кінця V - початку VI ст.н.е:

Поді-
іахідки виявлені на Подолі, Дитинці, Щековиці. Таким чином, археологічні дослідження показали, що з кінця V ст. н.е. починається історія
- X ст. перетворюється на політичний і культурний центр Русі. Літописець Нестор в Повісті временних літ подає легенду про заснування Києва трьома братами Києм, Щеком і Хоривом та їх сестрою Либіддю.
На думку археологів та істориків виникнення Києва відноситься до другої половини V ст.
На цій підставі у 1982 р.
Відзначалось його 1500 річчя, а одну із станцій Харківського метрополітену назвали Київська.
Отже, протягом тисячоліття наші предки створили досить високу матеріальну й духовну культуру, яка стала основою для формування могутньої держави - Київської Русі. Утворення і розвиток ранньофеодальної держави, Київська Русь
Розглядаючи цю тему, деякі історики починають її аналіз з подій літа 860 року.
Бо саме ця подія знайшла відображення в письменних джерелах на основі яких ми вивчаємо історію Київської Русі. До них належать літописи:

Повість временних літ - Київський XII ст., Гачицько-В о лине ький XIII ст., Новгородський та інші. Саме в цих літописах історики шукають
40
відповіді на тему:

Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперше почав княжити?!
Так ось в літопису Повість временних літ повідомляється про те, що влітку 860 р. руський флот в 200 лодій на чолі з київським князем Ас-кольдом увірвався до Константинополя і змусив Візантію підписати вигідний для русичів договір.
Літопис повідомляє, що з того часу Начася прозивати Руська земля
Таким чином Київське князівство середини IX століття сповістило середньовічний світ про своє існування й початок боротьби за першість у Європі.
Події 60-х років мали певний резонанс у Західній Європі. Про них йдеться, зокрема, у листі римського папи Миколая І до візантійського імператора Михаїла , у якому згадується напад слов'ян - язичників на Константинополь.
Імена Аскольда і Діра були добре відомі у тогочасному світі. Арабський історик
Аль-Масуді зазначає:

Перший між слов'янськими королями роль аль-Дір; він має великі міста, великі залюднені землі, до столиці йо держави приходять мусульманські купці з різним крамом. Інше арабе: джерело тих часів характеризує Київ як Найближче місто русів до крг ісламу, місто благодатне, де перебувають царі. Відтіля вивозять різноманітне хутро і дорогі мечі. Серед дослідників історії Київської Русі по сьогоднішній день існують суперечності щодо походження назви Русь, а також утворення держави на Русі. Табір дослідників розділився на дві групи: норманісти і антинорманісти.
Норманісти вважали, що як державність так і назву Русь на київські землі принесли варяги - нормани, вихідці зі Скандинавії, які в добу появи Давньоруської держави вели активну військову, торгову і політичну діяльність.
Антинорманісти рішуче виступили проти вярязької теорії в становленні державності русів і запевняли, що слово Русь є слов'янського походження і не стосується варягів.
Родоначальниками норманської теорії слід вважати німецьких вчених Г. Міллера, Г. Байєра та А. Шльоцера, яких у XVIII ст. запросила для роботи в Академії наук Катерина II.
Свою гіпотезу вони мотивували на основі довільного тлумачення Повісті временних літ, де йшлося про закликання слов'янами на князювання варязького князя Рюрика та його братів.
Які аргументи висувають представники норманської теорії, на совою користь:
- більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах з Візантією ( 911, 944 рр.), мають скандинавське походження -
Карл, Інегельд.
Веремуд...
- Русь отримала назву від Руотси.
Так у середині XI ст. фіни
називали шведів.
- Ісламські географи та мандрівники IX - X ст. завжди чітко розділяли русів і слов'ян
- Візантійський імператор Констянтин Багрянородний у своїй книзі Про управління імперією ( 950р. ) наводить як слов'янські так і руські назви дніпровських порогів.
Більшість руських назв мають давньонорманське походження.
Проти норманської теорії виступили М. Ломоносов, М. Грушевський, М. Костомаров, М. Тихомиров, Д. Баталій, Б. Рибаков, В Мавродін та інші.
На основі всебічного вивчення різноманітних джерел зокрема літописів, творів арабських і візантійських авторів, вчені дійшли такого висновку:
назва Русь слов'янського походження.
Це знаходить підтвер-ення в топонімиці України - назвах місцевостей і річок, наприклад:
притока Дніпра - Рось,
притока Росі - Росава,
притока Осколу - Рось,
на Волині - річка Роска,
на Поділлі - річка Русава і ін.
- один з найдавніших ісламських письменників Ібн Хордадберг ( 840 р.) чітко називає русів слов'янським племенем;
- жодного племені чи народу під назвою руси не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне давньонорманське джерело, включаючи саги;
- археологічні матеріали академіка Б. Рибакова досліджені в монографії Ремесло Давньої Русі і інших вчених свідчать про те, що більшість знайдених предметів належало слов'янам, а варязькі знахідки були в обмеженій кількості.
- давньоруські літописи свідчать про те, що до приходу варягів у Києві правив князь Кий.
- слов'яцська державність - це результат.тривалого соціально, -економічного і політичного розвитку, її. не можна привнести ззовні.
Сьогодні в історичній науці норманська теорія походження Давньоруської держави поступово втрачає актуальність.
Яскравим свідченням цього є вислів одного із західних дослідників Г. Штокля:

Перша руська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів.
Варяги були лише елементом серед багатьох, однією історичною силою серед інших.
Руська історія тільки через варягів є така сама фікція, як руська історія без варягів.

Історію київської Русі можна розділити на такі основні періоди:

1) 860 - 978 рр. утворення та становлення східнослов'янської держави Київська Русь.
2) У 978 - 1054рр - розквіт Київської Русі; зростання її політичної могутності, розширення території, значні досягнення в сфері економіки і культури;
3) 1054 - 1360 - поступовий занепад і розпад Київської Русі, утворення самостійних князівств.

Становлення Київської держави

Як зазначалося раніше у 860 р.
Київські князі Аскольд і Дір з дійсні ли похід на Константинополь і спустошили його околиці.
Вперше Європа дізнається про існування великої і сильної східнослов'янської держави.
У той час як Руська земля розвивалася й міцніла, на півночі слов'янські племена ворогували між собою.
Міжплемінна боротьба завершилася тим, що старійшини в 862 р. запросили для наведення порядку варяга Рюрика.
Прибувши до ільменських слов'ян, Рюрик почав силоміць підкорити їх владі. Але прагнення ільменців до самостійності після смерті Рюрика в 879 р. переросли у збройний виступ.
Тому воєвода Рюрика Олег разом і з сином князя Ігорем, спустившись вниз Дніпром у 882 Вбиває Ас-кольда і Діра, захоплює Київ.
Доба Олега (882- 912 )

Дослідники по сьогоднішній день не можуть з'ясувати хто такий Олег? Чи він буд воєводою, чи князем, чи боярином... Формально Олег княжив від імені Ігоря, але фактично був повновладним князем.
За його правління відбулося збирання руських земель навколо Києва.
Руська Північ була об'єднана з руським Півднем.
Олег оголосив
Київ стольним градом новоствореної держави :

Хай буде Київ матір'ю градам руським.
З того часу в джерелах наводяться систематичні відомості про розвиток державності на Русі.
У 883 р.
Олег здійснив похід проти древлян і заставив іх платити данину.
Наступного року переміг сіверян і теж обклав їх даниною.
У 885р. приєднав радимичів і розпочав боротьбу проти уличів і тивершв При цьому слід наголосити, що Олег діяв обережно і виважено.
На завойовані землі він покладав невелику данину й залишав при владі місцевих князів.
До складу Київської держави на початку X ст. увійшли також племінні союзи словенів і кривичів і племена неслов'янського походження - чудь, весь, меря.
Київська Русь складалася й розвивалася як багатонаціональна держава.
На її території приживало понад 20 різних народів. її створили руські люди, які були переважною більшістю іі населення.
В період розселення на території Східної Європи, слов'яни спілкувалася з багатьма народами що жили поруч: із скіфами, сарматами, фракійцями, згодом з болгарами та аланами - на півдні з угро - фінами на північному сході й заході. В період правління Олега, Русь проводила вдалу зовнішню політику.
Олег лав мирну угоду з варягами, внаслідок якої київські князі протягом три-> часу залучали варязькі дружини до спільних воєнних походів.
Основним напрямком зовнішньої політики залишалася Візантія.
Це було обумовлено кількома причинами:
Візантія була одним з основних торгових центрів, де збувалася зібрана з руських земель данина;
Візантія приваблювала русичів своїм багатством, і в разі перемоги іі можна було обкласти даниною;
3. Візантія була визнаним центром релігійного і культурного життя, і це могло позитивно вплинути на слов'ян;
4. Візантія була сильним супротивником і в разі перемоги над нею можна було самоутвердиться в Європі.
Літописець Нестор в Повісті временних літ описує два похода Олега на Візантію - 907 і 911 рр.
Завдяки переможному походу 907 р.
Русі на Візантію, Олег підписав вигідний договір.
Візантійський імператор змушений був дати русам по 12 гривень на кожен з двох тисяч кораблів а також викуп Києву, Чернігову, Переяславу, Полоцьку та іншим містам.
Візантія мала платити щорічну данину, надавати руським купцям право безмитної торгівлі, утримувати їх у столиці за свій рахунок протягом шести місяців, а послів увесь час їхнього перебування у Константинополі.
44
За це Русь зобов'язувалася допомагати Візантії в боротьби з арабами та іншими кочівниками.
На знак перемоги Олег прибив свій щит на воротах Царі рада
Однак Візантія не дотримувалася умов договору, і тому князь Олег у 911р. зробив новий похід на Константинополь.
Нова угода була суттєво доповнена.
У ній були окреслені правові норми взаємовідносин, правила розв'язання конфліктів, що виникали між сторонами.
Договори 907 і 911 рр. стали першими дипломатичними й правовими актами Київської Русі.
Другим важливим напрямком зовнішньої діяльності Київської держави був східний.
За свідченнями арабського вченого аль - Масуді, близько 912р. 500 руських лодій досягли Волгою південного берега Каспію. Історики вважають що саме в цьому поході загинув князь Олег.
Справу Олега продовжив його наступник Ігор.

Держава за часів князя Ігоря (912 - 945)

Київська Русь у той час все ще залишалася недостатньо консолідованою і організаційно завершеною.
Центральна влада в землях племінних княжінь була слабкою, а система управління, стягнення данини ("полюддя") й судочинства примітивними.
Місцеві князі намагалися зберегти автономію, а їхня верхівка багатство і владу.
На початку Ігорового правління зросло невдоволення політикою київського князя.
Першими відмовилися платити данину Києву древляни.
У 914р. Ігор здійснив проти них похід і переміг обклавши даниною більшою від попередньої. Особливо жорстокою була боротьба проти уличів і тиверців.
Ця боротьба закінчилася тим, що вони залишили свої землі і відійшли до межиріччя Південного Бугу і Дністра.
Протягом 912 - 913 рр. Ігор здійснив ряд походів на Схід в результаті яких Русь уклала дипломатичну угоду з Хозарським Каганатом яка давала змогу для проходження руських військ по Дону та Волзі до Каспію.
В період свого князювання Ігорю прийшлося вести боротьбу проти печенігів.
На початку 40 - х рр.
X ст. київський князь поширив свою владу на Крим і Тамань, де було створено Тмутараканське князівство.
У зовнішній політиці Ігор продовжив походи на Візантію.
Перший похід 941 р. закінчився невдало зате другий похід у 943 р. був настільки масштабним, що візантійський імператор вирішив укласти мир без бою.
Правда ця угода була менш вигідна ніж угоди 907 і 911 рр.
45
У 944 р. Ігор здійснив у дачний похід на Закавказзя в результаті якого
руська армія оволоділа Дербентом, Ширваиом і Бердаа.
Чисельні походи і війни приносили славу й багатство князю і його старшим дружинникам, але разом з тим відволікали від мирної праці людей, що ослаблювало економіку країни.
Тому князь повинен був постійно збільшувати стягнення данини.
Саме під впливом своїх дружинників, Ігор вирішив зібрати додаткову данину з древлянських племен, що не брали участі в походах.
Проте древлянські князі розцінили це як порушення їхніх прав, зібрали воїнів і в 945р. розгромили князівську дружину, а самого Ігоря розірвали, прив'язавши до двох дерев.
При цьому заявили: якщо унадиться вовк до овець то винисе усу отару, аж поки не вб'ють його.
Вдова Ігоря Ольга жорстоко помстилася і покарала древлян. Княгиня Ольга І її реформи(945 - 964)

Після смерті Ігоря влада перейшла до його вдови княгині Ольги, яка правила Руссю до змужніння сина Святослава.
Вона виявила себе розум-енерпйною і далекоглядною державною діячкою.
Намагаючись шечити себе від нових народних виступів, Ольга провела деякі реформи, суть і зміст яких полягали в:
регламентації повинностей залежного населення; визначенні її розмірів і встановленні місць збирання; створенні осередків центральної князівської влада на місцях -становищ і погостів;
• дружинники не тільки збирали данину, але й виконували адміністративну й судову функції;
Все це було пов'язано з переходом від системи полюддя до нового порядку стягнення данини через спеціально посланих людей.
Ольгою були також влаштовані опорні пункти центральної влади на місцях, адміністративна і судова система поширені на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.
При Ользі розширились права бояр та знатних воїнів у розпорядженні общинними землями.
У цей період розбудовувався і зміцнювався стольний град Київ.
Літописи від 945 р. згадують резиденцію Ольги у Києві. Археологи розкопали цю велику камінну споруду, яка була прикрашена мармуром і декоративною керамікою.
На міжнародній арені княгиня Ольга на відміну від своїх попередників намагалася зміцнювати становище держави не воєнним, а дипломатичним шляхом.
З цією метою вона здійснила у 946 та 957рр. візити до Константинополя, де була прийнята імператором Константаном Багряно-родним.
У ході цих візитів було укладено союзницькі угоди, розглядалася проблема християнізації Русі. Ольга добивалася для країни незалежного статусу та рівноправного становища у відносинах з Візантією і Німеччиною, з грецьким Сходом і латинським Заходом.
В ході цих візитів Ольга прийняла християнство і вела переговори, щоб зробити його державною релігією у своїй державі.
У 959 і 961 рр.
Ольга обмінялася посольствами з Німеччиною, маючи на меті здобути противагу до Візантійської імперії, яка часто ігнорувала інтереси Київської держави.
11 липня 969 р.
Ольга померла.
Поховали її за християнським звичаєм.
За її правління Київська держава дістала упорядковане управління.
На знак пошани до цієї правительки у Києві поставили пам'ятник Княгині Ользі.
Князь Святослав (964 - 972)

Він народився приблизно в 930 - 932 рр. і надовго був усунутий від влади своєю матір'ю.
Як писав літописець був він хоробрий та легкий мов барс і багато воював.
Не возив за собою ні возів, ні казана, не варив м'яса, а нарізавши тонко чи конину, чи дичину, чи воловину пік на вугіллі й так їв.
Не мав намету, а спав на кінській попоні, під голову клав сідло, не любив підступності, зради, а йдучи на ворога попереджав: Іду на Ви!
Вступивши у свої великокняжі права, войовничий Святослав Ігорович, пройшов походами щонайменше 8000 - 8500 км.
Його правління ознаменувалося зміцненням міжнародного становища Київської Русі, блискучими воєнними перемогами в Волзькій Булгарії. Хозари, Болгарії (на Балканах ), Візантії.
Протягом 964 - 966 рр. його воєнна активність була зосереджена на Сході.
• Він підкоряє Києву в'ятичів, які сплачували данину хозарам;
• Перемагає союзників хозарів - волзьких болгар та буртасів (мордву);
• Завдає поразки Хазарському каганату, оволодівши його столицею м.Ітіль;
• Примушує підкоритися племена ясів і косогів на Північному
Кавказі.
Але тут потрібно зазначити, що розгром і занепад Хазарського кага-нату мав як позитивні так і негативні наслідки.
Негативним було те, що розгром Хозари відкрив шлях на Русь печенігам.
Не закріпивши східні кордони держави, Святослав звертає свій погляд на Захід.
У 968р на чолі 60 тис. війська він розпочинає свій похід на Болгарію, розбиває її військо, захоплює 80 міст уздовж Дунаю і осідає у Переяславці.
Такі дії Святослава стурбували Візантію і вона вирішила нацькувати печенігів на Київ.
Діставши звістку про облогу Києва, Святослав повертається на Подніпров'я і проганяє кочівників.
Кияни були не вдоволені відсутністю захисту з боку князя і докоряли йому :

Ти князю, чужі землі шукаєш та пильнуєш, а свою покинув.
З метою зміцнення власної влади по всій території країни Святослав посадив на Київський престол старшого сина Ярополка. древлянську землю віддав Олегові, а Новгородську - Володимирові.
Залагодивши проблеми в Києві Святослав у 969р. розпочинає свій другий похід на Балкани.
Досить швидко були захоплені Переяславець і Дорос-спіхи Святослава стривожили візантійців і тому імператор Іоан Цимі-схій виступив у 971р. проти Святослава.
Захищаючи свої позиції і честь руської землі Святослав виголосия такі слова;

Не посоромимо землі руської, але ляжемо тут кістьми, бо мертві сорому не мають!
Битва під Доростолом знекровила обидві сторони і тому вони погодилися на мирні переговори.
За мирною угодою 971 р.
Русь відмовлялася від претензій на візантійські володіння в Криму і на Дунаї.
Візантія зобов'язувалася безперешкодно пропустити русичів з Балкан, забезпечивши їх харчами.
Повертаючись 972р. додому Святослав потрапив у засідку біля дніпровських порогів і трагічно загинув.
За легендою, святкуючи перемогу князь печенігів наказав зробити з черепа Святослава оздоблений золотом келих з написом:

Чужого шукаючи, своє загубив.
Після смерті Святослава між його синами почалася боротьба за княжий престол.
У цій боротьбі загинув Олег від руки свого брата Ярополка, а потім і сам Ярополк.
Київським князем став Володимир Великий.