• Название:

    Лекц¦я ¦9. Шк¦рний покрив та його пох¦дн¦

  • Размер: 0.11 Мб
  • Формат: DOC
  • или



ЛЕКЦІЯ №9.
ШКІРНИЙ ПОКРИВ ТА ЙОГО ПОХІДНІ

Наука, яка вивчає будову і функції шкірного покриву та його похідних називається дерматологія.

І. Значення шкірного покриву
1. Бар’єрна функція
а) біологічний захист від проникнення всередину організму мікроорганізмів шляхом виділення на поверхню епідерміса лізоцимоподібних речовин (р Н 5,5);
б) захист проти агресивних фізичних і хімічних факторів зовнішнього середовища;
в) імунокомпетентна структура;
г) механічний захист за допомогою рогових похідних.
2. Регуляція водного обміну, що захищає організм від висихання.
3. Захист нижче розміщених тканин від дії інтенсивного сонячного проміння → захисна реакція у вигляді засмаги.
4. Аналізатор, який володіє великим рецепторним полем.
5. Екскреторна (видільна) функція забезпечується потовими і сальними залозами, завдяки яким виділяються вода і солі.
6. Терморегуляція завдяки випаровуванню вологи.
7. Жирове та водне депо (в підшкірній основі депонується до 1/6 частини води, яку випивають).
8. Шкірне дихання – в земноводних – 2/3 загального газообміну, в ссавців – 8-10%.
9. Депо крові – приблизно 10% всього об’єму крові депонується в судинах шкіри.
10. Продукція молока забезпечується молочними залозами.
11. Цінна промислова сировина.

ІІ. Будова шкіри
Шкіра міцна і досить товста оболонка, яка одягає тіло тварини і поступово переходить на межі природних отворів у слизову оболонку.
Відносна маса шкіри від 3,5% до 8%, в людини – до 18% за рахунок підшкірної жирової основи.
Товщина шкіри від 1 до 6 мм , тонша і рухливіша шкіра на вентральній поверхні тулуба і голови, медіальній поверхні кінцівок.
Особливо товста шкіра в слона, бегемота, носорога та китоподібних (до декількох см).
Еластичність шкіри втрачається з віком, що веде до появи зморшок і складок (фізіологічна складка – колінна).
Шкіра складається з трьох основних шарів:
1. Епідерміс – багатошаровий плоский зроговілий епітелій.
Анатомічно в ньому виділяють два шари:
А) Ростковий (камбіальний) – розміщений на маленьких сосочках власне шкіри, його клітини діляться і відходять у верхній шар.
У цьому шарі є пігментні клітини – меланоцити, які виробляють меланін, за їх відсутності епідерміс не пігментований (альбінізм).
Б) Зроговілий – поверхневий шар, утворений відмерлими клітинами, котрі багаті кератогіаліном, по мірі поділу росткового шару злущується у вигляді пластинок (лупа).
Разом із злущеними клітинами видаляє поверхневе забруднення, мікроорганізми.
В епідермісі всіх ссавців відсутні судини, проте є нерви.
В дельфіна в епідермісі – венозні лакуни.
2. Власне шкіра (дерма) – один з видів волокнистої сполучної тканини, яка багата колагеновими волокнами, що йдуть у різних напрямах.
Дерма визначає товщину шкіри, в ній виділяють два шари:
а) сосочковий шар – stratum papillare – складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, має велику кількість судин і живить епідерміс (трофічна функція); пальцеподібно проникає в епідерміс, завдяки чому збільшується площа дотику дерми та безсудинного епідермісу, що збільшує площу поверхні під час дифузії поживних речовин.
При ссадинах – на поверхні рани з’являються червоні кров’яні крапки, кожна з яких відповідає сосочку.
б) сітчастий шар – stratum reticulare – утворений щільною волокнистою неоформленою сполучною тканиною, в якій переважають різноспрямовані колагенові волокна, проте в різних ділянках тіла вони все ж мають певні закономірності напряму, що враховують під час оперативних розрізів (розріз впоперек волокон – сильне зіяння рани); зумовлює товщину, пружність, міцність шкіри.
У власне шкірі розміщені потові й сальні залози, корені волосся, непосмуговані м’язи – підіймачі волосся, нервові закінчення.
3. Підшкірна основа – tela subcutanea – складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, з’єднує шкіру з глибше розміщеними органами та забезпечує рухливість шкірного покриву.
Тут відкладається жир (особливо в свиней), у деяких тварин спостерігається його значне нагромадження (китоподібні, ластоногі), що сприяє збереженню теплоти, забезпечує захист, термоізоляцію, зменшення питомої ваги.
В деяких ділянках тіла є спеціальні жирові подушки (очне яблуко, основа вушної раковини).

ІІІ. Похідні шкіри
- залози
- рогові утвори
- м’якуші
ЗАЛОЗИ
І. дифузно розсіяні в шкірі (власне шкірні) – потові, сальні;
ІІ. спеціалізовані, розміщені компактно, утворюють окремі органи – молочні, навколовідхидникові.
III. залози зовнішнього слухового ходу, залози носо-губного дзеркала, пахучі залози та інші. I.
1. Потові залози – glandulae sudoriferae – розміщені в глибоких шарах дерми, а інколи навіть і в підшкірній основі. Протоки залоз відкриваються по всій поверхні шкіри, рідко у фолікул волосини.
Піт змочує волосся та епідерміс шкіри, захищаючи їх від висихання; випаровуючись, охолоджує тіло.
Потові залози зовсім відсутні в китоподібних, сирени, крота, єхидни, слабко розвинуті в кози, кроля, інших гризунів; є лише на м’якушах у собаки, кішки.
У вівці секрет потових залоз змішується з секретом сальних, утворюючи жиропіт.
У коня протоки потових залоз відкриваються по всій поверхні тіла, піт містить значну кількість білка (2-5%) (звідси вираз змилений кінь).
У великої рогатої худоби найбільше потових залоз у ділянці груді та морди, в свині – по всій поверхні шкіри, особливо густо в ділянці вентральної поверхні грудної й черевної стінок, на вушних раковинах, на медіальній поверхні передпліччя та гомілки.
2. Сальні залози - glandulae sebaceae – розсіяні майже по всій поверхні шкіри, відсутні в шкірі носо-губного дзеркала, рила, в м’якушах і сосках вим’я корови.
Розміщені в дермі, відкриваються у фолікул волосини.
Секрет залоз – шкірне сало – sebum захищає епідерміс від набухання, пом’якшує його, завдяки кислій реакції захищає від мікроорганізмів.
II.
1. навколовідхідникові (параанальні) залози – похідні сальних залоз, характерні для хижаків;
2. особливе клінічне і біологічне значення мають парні молочні залози – glandulae lactiferae – характерна особливість класу ссавців, похідні епідермісу, за походженням є видозмінені потові та сальні залози.
В ссавців розрізняють три основних типа молочних залоз:
1. множинне вим’я – ubera polyglandularis – представлене численними парними горбами (грудні, черевні й пахвинні), які лежать паралельно білій лінії живота по нижній частині черевної та грудної стінок, притаманне свині, хижакам, багатьом гризунам. У свині – 6-8 пар (інколи 10), собаки – 4-5 пар.
На кожному горбі є сосок і соскові канали в ньому: свиня – 2-3, собака – 6-12 (20).
2. вим’я – ubera – представлене декількома (1-3) парними, злитими в одне ціле горбами, які розміщені на вентральній черевній стінці між стегнами (в пахвинній ділянці черевної стінки), притаманне корові, кобилі.
Корова – 2-3 парних залозистих горба, які зливаються в одне компактне вим’я з трьома парами сосків, з яких задня пара недорозвинена, а найчастіше зникає (4-6 сосків), в кожному соску по одному сосковому каналу.
Кобила – одна пара горбів, яка утворилася в результаті злиття двох залозистих часток, два соска, в кожному соску по два соскових канали. Вид тварин
Кількість залоз на кожному боці
Кількість сосків на кожному боці
Кількість горбів з обох боків
Кількість соскових каналів

Корова
2-3
2-3
1
1

Коза
1
1
1
1

Кобила
2-3
1
1
2-3 3. молочні залози представлені однією парою горбів, які розміщені на грудних стінках між грудними кінцівками – glandula mammaria (грец. mastos – груди), притаманні людині, приматам, слону, китоподібним.
Інколи грудні молочні залози розміщені в пахвовій западині (ящури, більшість літаючих мишей).
Будова вим’я
Вим’я складається з трьох основних компонентів:
- сполучнотканинна строма;
- залозиста паренхіма;
- система відвідних протоків.
Вим’я прикріплене до черевної стінки й утримується підвішуючим апаратом: поверхневою і глибокою фасціями та підвішуючою зв’язкою вим’я (похідна глибокої фасції), які вкриті зверху шкірою.
Строма (остов) залози побудована пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка одягає її зовні, в ній проходять судини та нерви.
Від сполучнотканинного остова вглибину органа відходять перетинки, котрі розділяють його на окремі залозисті часточки – lobulus uberi, які є структурною одиницею вим’я, утворюючи в сукупності паренхіму.
Основна маса часточки представлена альвеолами – alveolae lactiferae – округлі або дещо витягнуті одношарові пухирці, клітини яких виробляють молоко.
Молоко з вим’я виводиться по системі відвідних протоків, яка представлена:
а) молочні трубочки – tubulae lactiferae – починаються з альвеол, секретують молоко;
б) молочні канали – canalis lactiferae – утворюються в результаті злиття трубочок, частково секретують молоко;
в) молочні протоки (ходи) – ductus lactiferae – вистелені слизовою оболонкою, можуть відкриватися самостійно на вершині соска або впадають у цистерну;
г) молочна цистерна – sinus lactiferae – вистелена слизовою оболонкою, поділяється на цистерну вим’я і цистерну соска, яка закінчується сосковим каналом із зовнішнім отвором і сфінктером; шкіра сосків немає ані потових, ані сальних залоз.
Анатомічно на вимені розрізняють основу, тіло та соски.
Типи сосків:
1. справжні - молочні протоки відкриваються самостійно на вершині соска багатьма отворами (гризуни, мавпи, людина, сумчасті);
2. несправжні – молочні протоки відкриваються в синусоподібні заглиблення всередині самого соска – молочну цистерну (копитові, хижаки).
Молочне дзеркало – шкіра на каудальній поверхні вим’я між стегнами, складчаста.
Форми вим’я: козяче, чашоподібне, ванноподібне, примітивне.
III.
Залози зовнішнього слухового ходу – похідні потових залоз, виділяють вушну сірку, яка затримує пилові частинки і має бактерицидні властивості;
Залози носо-губного дзеркала – похідні потових залоз, виділяють серозний секрет;
Пахучі залози – в людини – це звичайні потові залози в певних ділянках тіла (пахвинна ділянка, соски молочних залоз, навколо статевих губ), які виділяють пахучий секрет; у тварин – це видозмінені сальні залози: мускусні (кабарга), відхідника (куниця), біля кореня хвоста (бобер), підочноямкові та міжратичні (вівця); функція залоз пов’язана із статевою активністю, виконують захисну функцію.
РОГОВІ ПОХІДНІ
- роги;
- кіготь, ніготь, ратиця, копито;
- волосся;
- дзьоб у однопрохідних;
- піднебінні пластинки (китовий вус) у беззубих китів.
І. Копито – ungulae – похідне шкіри, що вкриває третю фалангу пальців.
У копиті розрізняють:
А) Копитова облямівка (край) – limbus ungulae – вузька (0,5 см), безволоса смужка, яка знаходиться між шкірою і копитом, має всі три шари шкіри – епідерміс, дерму і підшкірну основу.
Епідерміс продукує тонкий блискучий трубчастий ріг – глазур.
Б) Копитовий вінець – corona ungulae – розміщений дистально від облямівки, має три шари шкіри – епідерміс, дерму і підшкірну основу.
Епідерміс продукує твердий трубчастий ріг.
В) Копитова стінка – paries ungulae – розміщена нижче вінця, має лише два шари шкіри – епідерміс та дерму, підшкірна основа відсутня.
Епідерміс продукує м’який листочковий ріг.
У коня дорсальна частина копитової стінки називається зачіпна ділянка, яка з боків переходить у бічні стінки (латеральна й медіальна), а вони каудально продовжуються у заворітні кути → на медіальну поверхню як заворітні стінки.
У великої рогатої худоби на ратицях розрізняють зачіпну ділянку та дві бічні : медіальну – аксіальну, латеральну – абаксіальну.
Г) Копитова підошва – solea ungulae – має лише два шари шкіри – епідерміс та дерму, яка зростається з окістям копитової кістки.
Епідерміс продукує м’який трубчастий ріг.
Таким чином, виходячи з анатомічної будови копита розрізняють:
1. Рогову капсулу копита (ратиці) – утворена похідним епідермісу всіх складових частин копита.
а) рогова стінка копита – утворена трьома роговими шарами: рогом облямівки – глазур, твердим трубчастим рогом вінця, м’яким листочковим рогом стінки;
б) рогова підошва копита – утворена м’яким трубчастим рогом підошви.
На роговій капсулі розрізняють два краї: проксимальний – вінцевий, звернений до вінця і протилежний дистальний – підошовний (вільний).
Листочковий ріг копитової стінки з боку підошовного краю утворює білу лінію.
Необхідно відрізняти:
а) копитову стінку, в якій розрізняють два шари шкіри – епідерміс, дерму від рогової стінки копита, в якій розрізняють лише тришаровий епідерміс – глазур, твердий трубчастий ріг, м’який листочковий ріг.
б) копитову підошву, в якій розрізняють два шари шкіри – епідерміс, дерму від рогової підошви копита, в якій розрізняють лише один шар епідермісу – м’який трубчастий ріг.
2. Власне шкіру копита – утворена власне шкірою облямівки, вінця, стінки і підошви.
3. Підшкірну основу копита – утворена підшкірною основою облямівки та вінця.

Частина копита
Підшкірна основа
Власне шкіра
Епідерміс Копитова облямівка

+
має короткі сосочки (1-2 мм), спрямовані верхівками дистально
м’який трубчастий ріг – глазур Копитовий вінець

+
довгі сосочки (4-6 мм), спрямовані верхівками дистально
твердий трубчастий ріг

Копитова стінка
-
має листочки
м’який листочковий ріг

Копитова підошва
-
сосочки середньої довжини
м’який трубчастий ріг

↑↑ ↑
Підшкірна основа власне шкірарогова капсула
копита копита копита

Кут, що утворюється під час опори копита (ратиці) називається кут опори.

Вид тварин
Грудна кінцівка
Тазова кінцівка

Кінь
50-56˚
46-51˚

Велика рогата худоба
45-53˚
50-52˚ Якщо кут менше 45˚ - гострокутне копито, якщо більше 60˚ - тупокутне.
II. Роги – cornu – характерні жуйним тваринам.
А) Порожнисторогі тварини (велика рогата худоба) – роги представляють собою порожнисті рогові утвори, що розвиваються за рахунок шкіри, яка вкриває спеціальні кісткові вирости лобових кісток.
Мають два добре виражених шари – епідерміс та власне шкіру, причому епідерміс продукує міцний трубчастий ріг.
Б) Цільнорогі тварин (олені, жирафи) – роги представляють собою суцільні кісткові утвори, вкриті тонкою шкірою з шерстю, багатою судинами.
Роги в оленів періодично відпадають.
Спочатку тварини об дерева здирають з рогів шкіру, оголюючи їх, потім біля основи рога кістка розсмоктується і він відпадає. Біля основи рога залишається лише розетка, за рахунок діяльності якої в подальшому відбувається ріст нового рога.
Роги є лише в самців, а в північного оленя – і в самок.
III. Ратиці великої рогатої худоби, вівці, кози та свині за формою нагадують половину копита коня.
ІV. Кіготь – unguiculus – характерний утвір у хижаків та гризунів, є органом нападу, захисту та переміщення по деревах.
Кіготь складається з кігтьового валика з кігтьовою борозною, вінця, стінки та підошви.
Підшкірна основа є лише в ділянці кігтьового валика, що є перехідною ділянкою зі шкіри в кіготь, формує кігтьову борозну.
V. Ніготь – unguis – видозміна кігтя, властивий приматам.
Має плоску і тонку нігтьову стінку, нігтьовий валик, а підошви – майже немає.
VI. Волосся – епідермальний утвір, що виконує функції захисту та терморегуляції. У волосині розрізняють корінь – radix pili, розміщений у шкірі та стрижень – scapus pili, що виступає із шкіри.
Корінь починається волосяною цибулиною – bulbus pili.
В центрі цибулини знаходиться багатий на судини сполучнотканинний сосочок волосини – papilla pili, який живить волосину.
Корінь розміщується в сполучнотканинному епітеліальному фолікулі волосини - folliculus pili.
Останній складається із сумки волосини – bursa pili та кореневих піхв – vaginae radices.
До сумки волосини під тупим кутом підходить підіймач волосини – m. arrector pili, складається з непосмугованих м’язових волокон.
М’яз спрямовується косо до епідермісу.
За будовою волосся поділяється на три типи:
1. Покривне волосся – має серцевину
а) шерстна волосина – серцевина слабо розвинута або відсутня, що зумовлює ніжність такого волосся;
б) щетинисте (остьове) волосся – грубе, з добре вираженою серцевиною; воно розсіяне серед шерстного волосся або вкриває всю шкіру (щетина свиней, борода козлів, вії);
в) пухове волосся – в овець.
2. Довге волосся – товсте і грубе (волосся чубка, гриви, щітки в коня та волосся хвоста у великої рогатої худоби та коня).
3. Чутливе (синуозне) волосся – характеризується наявністю заповнених кров’ю синусів у волосяній сумці; воно дуже багате нервовими закінченнями → чутливе волосся; лежить не лише у власне шкірі, а й в підшкірній основі; розвинуте на губах, щоках, підборідді та навколо очей.
Процес зміни волосся називається линяння.
А) Періодичне (сезонне) линяння – весною і взимку в диких тварин.
Б) Перманентне линяння – по мірі старіння волосся: довге волосся в коня, щетинисте – в свині, шерстне – у вівці, волосся голови – в людини.
В) Ювенільне линяння – поступова зміна волосся ембріонального типу на постійне.
Найбільш інтенсивно – в молочний період, відбувається до періоду статевої зрілості. В жінок ембріональне волосся на обличчі зберігається все життя. М’ЯКУШІ
М’якуш – torus (pulvinar) – подушкоподібні шкірні похідні, що утворилися в основному за рахунок підшкірної основи, а також рогового шару епідермісу.
В м’якушах багато нервових закінчень і потових залоз.
1. Підшкірна основа м’якуша має багато жирових клітин, які згруповані в поліморфні часточки.
Оболонка часточок - пухка волокниста сполучна тканина з великою кількістю еластичних волокон, що забезпечує пружність м’якушів.
2. Власне шкіра – має сітчастий і сосочковий шари з високими сосочками.
3. Епідерміс – формує доволі товстий шар м’якого трубчастого рога.
Характерна особливість м’якушів – чутливість.
У свійських тварин розрізняють:
а) зап’ястковий – torus carpeus і заплесновий м’якуші – torus tarseus;
б) п’ястковий - torus metacarpeus і плесновий м’якуші - torus metatarseus ;
в) пальцевий м’якуш - torus digitalis.
Велика рогата худоба, дрібна рогата худоба і свиня – м’якуші підлягають редукції, присутні лише пальцеві м’якуші на передніх і задніх кінцівках.
Собака – є всі, за винятком заплеснового м’якуша.
Кінь – зап’ястковий і заплесновий м’якуші – каштан; п’ястковий і плесновий м’якуші – остроги (calcar); пальцевий м’якуш – стрілка копита (cuneus ungulae).

Вид тварин
Базиподій
Метаподій
Акроподій зап’ястковий
заплесновий
п’ястковий
плесновий
пальцеві м’якуші грудних і тазових кінцівок

Велика рогата худоба
_
_
_
_
+
+

Дрібна рогата худоба
_
_
_
_
+
+

Свиня
_
_
_
_
+
+ Кінь
+

+
+
+
+
+

Собака
+

_
+
+
+
+ IV. Кровопостачання копита
Заслуговують увагу судинні взаємовідносини елементів копита та третьої фаланги пальців.
- артерії, що більше живлять м’які тканини, вкриті роговою капсулою, попередньо проходять через канали всередині третьої фаланги;
- вени третьої фаланги і м’яких тканин копита також сполучаються через цю ж систему каналів та утворюють у копитовій кістці печеристе тіло, схоже на таке статевих органів; такий резервуар сприяє полегшенню відтоку крові під час локомоції та попереджують застій крові під час статики;
- труднощі відтоку крові при довготривалій статиці викликають надто сильне розростання рогової стінки копита і, далі, майже невиліковні захворювання кінцівок.

V. Філогенез шкіри та її похідних
Шкірний покрив має подвійне походження:
А) епітеліальний шар розвивається за рахунок ектодерми;
Б) власне шкіра і підшкірна основа виникають із мезенхіми.
1. В безхребетних шкірний покрив представлений лише одношаровим епітелієм, який часто буває миготливим.
2. У хордових – одношаровий епітелій, починаючи з круглоротих епідерміс стає багатошаровий і виникає добре виражена власне шкіра.
3. В риб шкіра несе луску – похідну власне шкіри, вкриту тонким шаром епідерміса (плакоїдна, космоїдна, ганоїдна, кісткова).
4. Земноводні без луски (голі гади), дуже добре розвинуті шкірні залози, з’являються примітивні кігті.
5. В рептилій луска епідермального походження, яка роговіє. Залози відсутні, є кігті.
6. Птахи – розвивається пір’я (з епідермісу), є куприкова залоза, кігті.
7. Ссавці – з’являється волосся, є луска, кігті, копита, ратиці, м’якуші, молочні залози, потові й сальні залози.