• Название:

    Олена Пекар. Олена Теліга – людина, поет, борец...

  • Размер: 0.06 Мб
  • Формат: DOC
  • или




Олена Пекар.
Олена Теліга – людина, поет, борець // Незалежна громадсько-політична газета Трибуна (04.03.2005р.).

Україну може врятувати новий тип українця, що вміє жити і вмирати для своєї нації.
О.Теліга

Час летить нестримно і невпинно, вже крокує планетою 2005 рік.
Нашій державі Україні вже 14-й рік іде.
Багато це чи мало? З погляду вічності – це мить, якої не помітиш.
З погляду на земні мірки – це вагома одиниця, яка складає чотирнадцять років.
Оглядаючись на пройдений шлях, питаю себе і нас, жінок: а що зробили ми для становлення нашої держави?
Нашому Всеукраїнському жіночому товариству імені Олени Теліги виповнюється 12 років.
У Статуті товариства записано, що воно є продовжувачем українського прогресивного жіночого руху.
Відомо, що організований жіночий рух почався в Україні з Наталії Кобринської, славетної громадської діячки і письменниці ХІХ століття.
Якщо заглянути у ще дальші часи, коли жили і діяли такі славні українки як Єлизавета Милорадович, Марія Магдалена, то побачимо, що ці жінки ніколи не стояли осторонь суспільно-громадського життя.
Вони залишили в історії України помітний слід.
Дослідники жіночого руху в Україні твердять, що жінка мала унікальне місце, відмінне від жінки як у Західній, так і Східній Європі. Ще з часів Руської Правди і Литовського Статуту жінка могла відбувати військову повинність, служити на державній службі, бути економічно незалежною, не знати юридичних утисків... А в часи Гетьманщини, коли козак ішов на війну, жінка вела господарство і виховувала дітей.
Численні гості України тих часів залишили повні захоплення записи про чудові риси наших жінок: їх вроду, хазяйновитість, щирість, привітність, охайність та горду вдачу.
Оцю українську душу й треба прибудити в нашому народові. Багато чого вже робиться жіночим рухом.
Заявили про себе Союз українок, Жіноча громада, Товариство імені Олени Теліги.
На сьогоднішній день в Україні діє більш як 30 всеукраїнських і міжнародних жіночих організацій, 5 жіночих партій, більш як 1000 жіночих регіональних об’єднань, але жінок на керівних посадах – одиниці. В парламенті жінки становлять лише 7 відсотків.
Серед них відомі світу – Юлія Тимошенко, Лілія Григорович, Оксана Білозір т. ін.
Ольга Кобець очолює Всеукраїнське товариство ім.
Олени Теліги.
У нас на Закарпатті довгі роки очолювала обласне товариство п.
Олеся Борець, зараз, більше року, очолює це товариство п.
Оксана Гуранич, яка енергійно взялася за роботу в гендерній політиці жінок, організувала конкурс художнього читання поезій Олени Теліги “Нам далі йти дорогою одною...” Цей конкурс на Закарпатті проходив другий раз (по Україні – сьомий раз).
Але мова зараз піде не про конкурс.
Про нього потрібно цілу статтю писати.
Мова піде про “поетку вогненних меж” (за словами Д.Донцова) – про Олену Телігу.
Не всі ще, навіть свідомі патріоти-українці, знають, хто така Олена Теліга.
А про неї варто знати, варто писати, хай її життя, її подвиг запалює всіх нас на розбудову нашої держави, нашої національної ідеї. А це означає, що слід відроджувати українську мову, високу духовність, втрачені традиції, повернути суспільству забуті або заборонені імена, відродити почуття належності до української нації. Товариство імені Олени Теліги взяло своїм основним обов’язком двічі на рік проводити вшанування пам’яті цієї героїчної жінки як у Бабиному Яру, такі і в багатьох школах, вищих навчальних закладах, на зібраннях громадськості, у пресі.
Про життя і творчість україн-ської поетеси О.Теліги відомо багато і водночас дуже мало.
Емігрантська доля, участь у боротьбі за вільну й незалежну Україну серед вояків УПА спричинили тривале замовчування її творчості в радянські часи.
Вивчення обставин її життя і творчого доробку на еміграції також не увінчалися ані справжньою науковою біографією, ані серйозним дослідженням творчості в цілому.
Багато її творів загубилося, тому справжня картина її творчості та життєвого шляху ще попереду.
Отож хто вона? Звідки? Хто її батьки? В якому оточенні росла? Який її духовний світ?
Відомо, що народилася вона 21 липня 1907 р. в Петербурзі, в сім’ї відомого вченого гідротехніка Івана Шовгенєва, українця за походженням.
Перші роки життя Олени – сонячні і без- журні. Улюблениця батька, матеріально забезпечена, опікувана двома старшими братами, гувернанткою.
Виїзди влітку на Кавказ, до Фінляндії, в Україну.
Росла у висококультурному оточенні, яке формувало її дух: вивчала ро-сійську, французьку, німецьку мови, мала багату лектуру, освіту ставила на перше місце, і водночас у родині шанувалася простота.
Після подій у лютому 1917 р. родина Шовгенєвих перебирається до Києва, де батько Олени починає викладати в політехнічному інституті і на короткий час обіймає посаду міністра в україн-ському уряді, брат іде до Україн-ської Армії. Коли ж у лютому 1918 р.
Київ захопили загони Муравйова і почалися розстріли непокірних українців, батько Олени разом зі старшим сином емігрує до Чехо-словаччини.
У містечку Подєпради він засновує Українську господарську академію, де виконує обов’язки ректора.
Олена з ма-тір’ю та молодшим братом до 1923 р. залишались у Києві, але рятуючись від переслідувань за батька-націоналіста, також емігрують до Чехословаччини.
Нелегкою була дорога до Праги, де на той час був один із центрів української еміграції.
У Празі Олена стає студенткою історико-філологічного інституту ім.
Драгоманова.
Починає писати вірші. Нове коло друзів, студентів академії, де ректором був батько Олени, заставило задуматися над своїм походженням та шукати своє місце у суспільстві. В Подєпрадах Олена зблизилась з українською молоддю, що вже була загартована в роки війни та революції. Йде напружений пошук своєї України.
Зрештою Олена усвідомила, що “Україна” – не тільки земля, а й нація.
А нація – це не лише сучасне покоління.
Нація – це мертві, живі й ненароджені, об’- єднані кров’ю, минулим, боротьбою за майбутнє й сучасне.
Велика мета потребує сильного характеру.
Його й формувала в собі Олена. І хотіла бачити такий же характер у тому, хто йтиме поруч у житті. Ним став Михайло Теліга, кубанський козак, бандурист, старшина армії Української Народної Республіки, інженер, який був її вірним супутником до останніх хвилин життя.
У 1929 році разом з чоловіком Олена переселяється до Варшави, де отримує посаду вчителя.
Тут вона пише кращі свої поезії, друкується в місцевій пресі, виступає з доповідями, знайомиться з визначними по-літичними діячами нашої історії.
У Варшаві О.Теліга працювала вчителькою в українській школі та в недільному дитячому клубі при Союзі українок.
Чоло-вікова робота була пов’язана з частими відрядженнями до глухої польської провінції (як меліоратор займався осушуванням боліт).
Із початком Другої світової війни О.Теліга переїжджає до Кракова.
Тут відбулася знаменна зустріч двох великих поетів – О.Теліги з Олегом Ольжичем.
Ця зустріч вирішила подальшу долю Теліги.
Вона стає членом ОУН.
Великий вплив на формування світогляду О.Теліги справив Дмитро Донцов, його часопис “Вісник”, на сторінках якого вона друкувалася.
Саме “Вісник” надає ідеологічної єдності письменникам:

Юрію Клену, Леоніду Мосендзу, Євгенові Маланюку, Олегу Ольжичу, Оксані Лятуринській, Наталії Левицькій-Холодній та іншим представникам “празької школи”.
О.Теліга друкувалася також і в журналі “Пробоєм”, редактором якого був наш закарпатець Степан Росоха, а членами редколегії – майбутній історик Закарпаття Микола Лелекач, поет з Ірляви – Іван Рошко-Ірлявський.
У 1941 р.
Олена Теліга їде до Києва, очолює Спілку українських письменників, що була створена її зусиллями.
Редагує журнал “Літаври”. Разом з нею трудилися наші закарпатці: Іван Ірлявський (Рошко), Іван та сестра Ганна Рогачі, Василь Кобрин та її чоловік.
На початку лютого 1942 р. її разом із чоловіком та членами Спілки арештовано і через деякий час розстріляно в Бабиному Яру.
Це сталося 21 лютого 1942 року.
У камері в’язниці на стіні знайдено напис: “Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга”. Зверху – тризуб.
Того крижаного лютневого дня О.Теліга разом зі своїми побратимами перейшла із життя в легенду – цілком свідомо в ім’я високої мети – України.
Дві поетичні збірки Теліги – “Душа на сторожі” (1946 р.) та “Прапори духа” (1947 р.) з’явилися уже посмертно, хоча рукописи були підготовлені ще в 1939 р., але авторка відмовилася друкувати їх.
Тут були й особисті мотиви, і переконання, що в час, коли над Україною нависла смертельна небезпека, недоцільно займатися лише літературними проблемами.
Однак її поезії були широко знані й популярні ще за життя поетеси.
Тематичне коло поезій письменниці досить широке і чимале місце в ньому займають теми мужності, героїзму, патріотизму, боротьби.
Це дало підставу деяким критикам назвати твор-чість Теліги поезією мужності, а деякі називали поезією ніж-ності, жіночості, але водночас і мужність, пристрасність, громадянськість.
Це дивне поєднання і надає чарівності поезії О.Теліги.
Поеткою з Божої ласки була О.Теліга, оригінальна в образах та ідеях – за словами Д.Донцова, – цілісна, як рідко хто інший, елегантна у формі своїх віршів, елегантна у своїй статурі “прудконога Діана”, горда в ставленні до життя.
Вона залишила нам зразок найвищої поезії, позбавленої всього вульгарного і простацького.
З’явилася вона, спалахнула, як метеор на криваво-червонім небі війни й революції, залишаючи по собі яскраве світло для нащадків.
Талановита поетеса, громадська політична діячка Олена Теліга своє недовге, сповнене боротьби життя за відродження Українського духу, поклала на вівтар слави і служіння Україні. В одному з віршів, присвячених Л.Мосендзу, “Лист”, поетеса писала:
І в павутинні перехресних барв
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть – не зимне умирання.
Їй було 35 років, коли її роз-стріляли... Сьогодні нам варто замислитись і над її вічним болем про єдність українського національного руху, і над проблемою усвідомлення, відповідальності за свій чин. “Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби спокійний і суворий”, – писала О.Теліга у вірші “Сучасникам”. Це нам як наказ героїні О.Теліги в час розбудови незалежної України.
Бо Україну може врятувати новий тип українця, як писала О.Теліга, – що вміє жити і вмирати для своєї нації...
О.В.Пекар, вчитель-методист ЗОШ №1 ім.
Т.Шевченка м.
Ужгорода, голова міського тов.
О.Теліги
Уривок до поеми про Олену Телігу
Розділ І
Чорний ворон, чорний ворон, білий сніг,
І мороз, колючий вітер валить з ніг.
Місяць лютий, 42-й рік, війна.
Всім народом тричі проклята вона.
В окупованій столиці – дзвін “Літавр”,
Як той Фенікс, що із попелу повстав.
Це Теліга та Ірлявський, наш земляк,
Розбудили дух народу, що закляк.
За соборну Україну, за народ
Написала поетеса: “Поворот”.
Ще не вмерла Україна і не вмре!
Час розплати ворогів не омине.
...Того ранку повідомили спілчан –
Будуть арешти і буде Бабин Яр.
Не злякались ні Олена, ні Іван,
Сильні духом не боялись яничар.
У тюрмі їх катували вороги,
Та зламати дух свободи не змогли.
За Вкраїну, рідну мову, свій народ
Їхні душі вознеслися до висот.
Вічна пам’ять всім полеглим у боях,
Вічна слава буде жити у піснях,
Вічний біль у серці нашім не затих,
Їхній подвиг – для нащадків молодих.
Новорічна метаморфоза
(Алегорія)
І народила ніч світанок,
І півень сповістив нам ранок
Нового дня Нового року,
Щоб жита вродило нівроку,
Щоб доля в нас була щаслива,
І Божа мати нас любила,
Оберігала від спокуси.
Лукавість – жала укусу, –
Щоб друзів щирих не губити,
Коханих щоб не розлюбити.
І тричі півень кукурікав,
Будив курей, до себе кликав.
Давав поради, настанови,
За що й кому які обнови.
Яйце нести кому просте,
А хто нестиме золоте,
Який чекає їх достаток,
Чи вистачить всім курям хаток,
З яким у рік йдемо бюджетом, –
Хай це не буде нам секретом.
Ми хочемо добра й достатку.
На цьому півень ставить крапку.
І тричі хреститься поважно,
І на престол іде відважно.
І хоч індюк на кучмі гною
То синій, то червоний знову,
Він в опозицію подався.
Бо помаранчі налякався.
Хай новий рік у році Півня
Принесе нам тепло із півдня.
На схід і захід до Карпат
Хай буде півню кожен рад